Реакції печінки щурів на пошкодження, яке індуковане локальною гіпер- та гіпотермією шкіри

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реакції печінки щурів на пошкодження, яке індуковане локальною гіпер- та гіпотермією шкіри

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Не зважаючи на те, що в чисельних монографіях і статтях відображені різні аспекти проблеми пристосування і компенсації порушених функцій органів на дію факторів навколишнього середовища, загальний хід її розробки залишає бажати кращого [Саркисов Д.С., 1987]. При цьому функціональні і структурні зміни, що відбуваються в зв'язку із різними порушеннями в органах, тканинах, клітинах і органелах, як правило, описані більш детально, ніж механізми, за допомогою яких жива система реагує на них, і, не зважаючи на них, продовжує функціонувати в складі цілісного організму.

Вивчення реакції організму на температурні пошкодження, що являє собою складний процес, потребує знайти зв'язок між ланками, які безпосередньо перебувають під впливом термічного агента і дистальними (цільовими) органами. Одним з таких органів є печінка, різноманітні функції якої спонукають нас уважно слід-кувати за її станом як в умовах норми, так і при різноманітних патологічних процесах [Довганский А.П. и др., 1989; Nolan J.P., Camara D.S., 1989].

Проблема важкої опікової травми залишається однією із центральних в сучасній медицині. Опіки є не лише поширеним видом побутової і виробничої травми, але й мають явну тенденцію до наростання [Вихриева Б.С., Бурмистрова В.М., 1986; Саркисов Д.С. и др., 1986]. Надання допомоги потерпілим від орпіків має особливу вагу для військово-медичної служби у зв'язку з можливістю використання термоядерної зброї і запалювальних засобів у військових операціях [Долинин В.А., 1975]. Не зважаючи на інтенсивні пошуки патологів, досі не існує загальноприйнятої точки зору на механізми змін в організмі в різні періоди розвитку опікової хвороби [Игнатов С.В., 1990; Sparkes B.G., 1993], а критерії адаптації органів і систем до дії опікової травми практично не розроблені. З літератури відомі чисельні дослідження, які стосуються відповіді різних органів, в тому числі і печінки, на опікове пошкодження шкіри [Волков К.С. и др., 1980; Сморщок С.А. и др., 1984; Байбекова Э.М. и др., 1988; Грицалюк О.І., Пасечка Н.В., 1994; Chen F.M., 1992; Yang Z.C., 1992; Iliopoulou E. et al., 1993; Carleton S.C., 1995; Vogt P. et al., 1995]. Однак, всі вони стосуються патологічних змін в органах і не враховують їх компенсаторно-пристосувальних реакцій, вивчення яких необхідне для розробки ефективних методів корекції функціонального стану організму при патології.

Дія на організм високих температур вивчена більш детально, в той час як його реакція на гіпотермію до останнього часу залишалась в тіні. В сучасній літературі багато уваги приділяється дії загальної гіпотермії на організм людини і лабораторних тварин [Bangs C.C., 1984; Marion D. et al., 1996], а також локальному охолодженню живої тканини до низьких температур [Грищенко В.И., Сандомирский Б.П., 1985; Imamura H. et al., 1995; Bischof J.C. et al., 1997; De Loecker P. et al., 1997; Peters S. et al., 1998]. Однак, клінічних і експериментальних досліджень, які б стосувались як механізму пошкодження, так і реакцій органів і систем у відповідь (в тому числі і печінки) після холодового пошкодження шкіри практично немає. При цьому в клініці кріо-терапія широко використовується при різних захворюваннях, які вимагають хірургічного втручання [Шафранов В.В. и др., 1985; Ситковский Н.Б. и др., 1986; Лосицкая В.М., Бурьянов А.А., 1987; Лупальцев В.И., Цупров Ю.В., 1989; Тимошенко Л.В., Хабрат Б.В., 1991], в тому числі і при лікуванні термічних пошкоджень шкіри [Сизов В.М. и др., 1986; Грибовод А.Ф., Сизов В.М., 1988; Гусак В.К. и др., 1994].

Все викладене вище свідчить про необхідність глибокого вивчення компенсаторно-пристосувальних реакцій, які відбуваються в печінці після дії на шкіру локальної гіпер- і гіпотермії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

1. Представлена робота виконана в рамках планової наукової тематики, яка розробляється на базі науково-дослідного центру Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова.

2. Вивчення опікових пошкоджень входить в загальнодержавну програму з вирішення питань попередження і реагування на надзвичайні ситуації (код ЧС - 30600).

Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є комплексний морфологічний і біохімічний аналіз динаміки пошкодження і репарації тканини печінки щурів після локального опіку і кріодеструкції шкіри.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити наступні основні завдання:

1. Створити модель опікового пошкодження шкіри ІІІа-б ступеня, площею біля 10% поверхні тіла щурів, а також розробити модель пошкодження шкіри наднизькою температурою, на глибину і площу, що відповідають опіковим пошкодженням.

2. З допомогою методів морфологічного і біохімічного дос-лідження вивчити показники, які характеризують стан печінки у інтактних щурів.

3. З допомогою біохімічних і електронномікроскопічних даних з'ясувати клітинні механізми пошкодження печінки після теплової і холодової травми шкіри.

4. Вивчити динаміку компенсаторно-пристосувальних змін в печінці щурів, на різних рівнях структурної організації, після локальної гіпертермії і кріодеструкції шкіри.

5. На основі даних морфометричного і стереологічного ана-лізу печінки розробити кількісні критерії її стану при термічних пошкодженнях шкіри різного генезу.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на різних рівнях структурної організації виявлено особливості динаміки компенсаторно-пристосувальних реакцій печінки щурів у відповідь на наслідки локальної гіпер- і гіпотермії шкіри.

Встановлено основні гістологічні відмінності між опіковим і холодовим пошкодженнями гепатоцитів, які полягають в більш виражених, на протязі всього експерименту, деструктивних і дистрофічних змінах після опіку шкіри, що виявлені, в основному, в проміжній зоні печінкової дольки і навколо судин тріад, а після кріодеструкції - навколо центральних вен і менш виражені в проміжній зоні печінкової дольки; вираженій жировій дистрофії гепатоцитів, починаючи з 14 доби після опіку шкіри, і значних склеротичних змінах у обпечених щурів до кінця експерименту.

Відмінності на ультраструктурному рівні в печінковій дольці після опіку і кріодеструкції шкіри носять швидше кількісний, ніж якісний характер. Особливістю опікових пошкоджень тканини печін-ки були локальні некрози гепатоцитів, міжклітинний набряк і порушення дренування жовчі. Поширені деструктивні процеси не характерні для реакції тканини печінки у відповідь на кріодію. Репарація пошкоджень після кріодії більш досконала і не супроводжується надлишковим розростанням сполучної тканини.

Вперше розроблені кількісні критерії, які характеризують як пошкодження, так і компенсаторно-пристосувальні реакції печінки на різних рівнях її структурної організації після опікового і холодового пошкодження шкіри. Дисперсійний аналіз дозволив показати залежність змін, що спостерігаються, від характеру дії тер-мічного фактора.

Вперше проведено комплексний морфологічний і біохімічний аналіз печінкової тканини у відповідь на локальну деструкцію шкіри. Результати аналізу дали можливість встановити ідентич-ність клітинних механізмів пошкодження печінки при обох діях - опік і кріодеструкція.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дос-ліджень використовуються в лекційних курсах кафедр нормальної анатомії, оперативної хірургії і топографічної анатомії, загальної і факультетської хірургії Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова.

На основі отриманих даних можлива розробка превентивних профілактичних і лікувальних заходів (використання гепатопротекторів, антиоксидантів), які передбачають корекцію порушень, ін-дукованих в печінці термічною травмою шкіри.

Особистий внесок здобувача. Автор приймав участь в постановці експерименту, зборі матеріалу для світлової і електронної мікроскопії, з наступною його проводкою, заливкою, приготуванням гістологічних препаратів. Автором самостійно проведено літера-турний пошук, вивчені гістологічні препарати і електронні мікро-фотографії, проведена статистична обробка макро-, мікроморфомет-ричних і біохімічних даних. Частина результатів (не більше 5%), які стосуються впливу кріодеструкції шкіри на печінку, отримана спільно зі співробітником НДЦ Вінницького державного медичного університету О.М. Шаповал і використана в її кандидатській дисертації, виконаній під керівництвом автора.

Апробація результатів дисертації. Результати роботи пові-домлені на 92 засіданні анатомічного товариства Німеччини і Нідерландів (Олштин, 1997); на Міжнародному симпозіумі Принципи пропорції, симетрії, структурної гармонії та математичного моделювання в морфології (Хмельник, 1997); на науковій конференції Актуальні питання медичної антропології та функціональної морфології (Вінниця, 1998); на 2-му Міжнародному конгресі з інтег-ративної антропології (Вінниця, 1998); на 2-му Національному конгресі анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України (Луганськ, 1998).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 20 друкованих робіт. З них: статті в наукових журналах - 18 (8 - самостійних і 10 у співавторстві), тези конференцій - 2. В публікаціях, представлених у співавторстві з науковими консультантами, колегами і учнями внесок автора був основним з тих питаннях, які стосувались аналізу стану печінки і дії термічних факторів (отримання і виклад результатів дослідження, їх обговорення, літературне опрацювання матеріалу).

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, огляду літератури, переліку об'єктів і методів дослідження, п'яти розділів результатів власних досліджень, їх аналізу і обговорення, висновків, переліку використаної літератури та до-датку. Дисертація викладена на 419 сторінках машинопису. Містить 217 ілюстрацій (73 мікрофотографії і 144 графіки), що займають 32 сторінки та 70 таблиць, які займають 51 сторінку машинопису. Перелік використаних літературних джерел складається з 402 найменувань (121 вітчизняний і 281 іноземний автор), що займає 50 сторінок машинопису.

Основний зміст

кріодеструкція опіковий шкіра печінка

Згідно даних літератури, зміна функціонального стану біологічної системи пов'язана з кількісними змінами її структурних елементів [Саркисов Д.С., 1987]. Об'єктивний аналіз цих процесів, в тому числі й компенсаторно-пристосувальних, обумовлює застосування кількісних методів морфологічних досліджень, що також необхідно для співставлення даних біохімії, фізіології та морфології.

До теперішнього часу накопичено значний клінічний та експериментальний матеріал, в якому на світлооптичному й електронномікроскопічному рівнях вивчені зміни в печінці після опікової травми шкіри. Однак, глибоких морфометричних досліджень, що дозволяють виявити критерії адаптації печінки до термічного пошкодження шкіри, нами не знайдено в доступній науковій літературі. Крім того, увагу дослідників значно частіше привертали глибокі опіки з площею ураження більш ніж 15% поверхні шкіри, оскільки, згідно деяких літературних даних [Вихриева Б.С., Бурмистрова В.М., 1986], лише в цьому випадку розвивається опікова хвороба. Тому актуальним залишається вивчення в динаміці морфофункціо-нальних змін, що відбуваються в організмі хворого (і, в печінці, зокрема) при глибоких опіках із площею ураження до 10% поверхні тіла.

Аналіз літературних даних показав, що дія наднизьких температур на тканини реалізується шляхом послідовних взаємопов'я-заних змін на всіх рівнях організації біологічного об'єкта, які виражаються синдромом гострого запалення, прояви якого обумовлені ступенем пошкодження, виглядом та попереднім станом тканин. Однак даних, що стосуються, наслідків можливого негативного впливу кріодеструкції шкіри на печінку нами не виявлено як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі.

Об'єкти і методи досліджень

У відповідності з метою і задачами дослідження нами проведено дослід на 155 білих безпородних щурах у віці 3 місяці, з початковою масою тіла 190-215 г. Тварини були розділені на 3 групи: 1 група - інтактні тварини, які утримувались у звичайних умовах віварію; 2 група - щурі, яким наносили термічний опік шкіри IIIа-б ступеню, площею 9-10% поверхні; 3 група - тварини після кріодеструкції шкіри, площа і глибина якої відповідала таким в опіковій групі. На протязі всього експерименту за тваринами проводили систематичне спостереження і догляд. Годування тварин проводили двічі на добу. Воду не обмежували. Температура в приміщенні, де утримувались щури, подтримувалась на рівні 24-25 С. Об'єктом дослідження було обрано печінку.

Термічний опік IIIа-б ступеню, який складав 9-10% поверхні тіла, викликали нанесенням двома мідними пластинами (площею 14,5 см² кожна), попередньо нагрітими у воді до 90 С. Під тіопенталовим внутрішньочеревинним наркозом (з розрахунку 25 мг/кг) пластини накладали на депільовану шкіру спини на 6 секунд [Regas F.C., Ehrlich H.P., 1992]. Аналогічним чином проводили кріодеструкцію шкіри. Для цього мідні пластини занурювали в рідкий азот, а потім накладали на депільовану шкіру спини на 6 секунд. При цьому глибина пошкодження шкіри відповідала такій при опіковій травмі [Gunas I. et al., 1997].

Після попереднього тіопенталового наркозу (з розрахунку 30-40 мг на 100 г. маси тіла), тварин виводили з експерименту шляхом декапітації на 1, 3, 7, 14 і 28 добу після нанесення термічної травми. Визначали масу тварин, абсолютну та відносну масу печінки.

Зразки органу для гістологічного дослідження брали в усіх випадках з лівої бокової долі печінки. Тканину фіксували в 10% розчині нейтрального формаліну. Після фіксації матеріал промивали, зневоджували в серії спиртів зростаючої концентрації, проводили крізь хлороформ та заливали в парафін. На ротаційному мікротомі готували зрізи 6 мкм завтовшки, фарбували гематоксилін-еозином та поміщали в канадський бальзам.

Мікроморфометричний аналіз тканини проводили за допомогою сітки Вейбеля, яку накладали на демонстраційний екран мікроскопа Laborlux S (Leitz), при збільшенні 100/1,25х10 [Weibel E.R., 1969; Ташке K., 1980]. Аналіз включав визначення питомої площі поверхні та об'ємної щільності гепатоцитів, ядер гепатоцитів, цитоплазми гепатоцитів і синусоїдів; кількісної щільності профілей гепатоцитів, двоядерних гепатоцитів, ди-, тетра - та октаплоїдних гепатоцитів, загального пула ретикулоендотеліальних клі-тин і клітин Купфера в 1 мм² площі зрізу. Плоїдність гепатоцитів визначали за об'ємом їх ядер [Кириллов О.И., 1977]. Усі гісто-метричні параметри було знято навколо центральної вени, навколо судин тріад і в проміжній зоні печінкової дольки (на середній відстані між вищевказаними ділянками).

На основі отриманих первинних параметрів обчислювали ядерно-цитоплазматичне відношення, поверхнево-об'ємні співвідношення гепатоцитів і поверхневе співвідношення гепатоцитів і синусоїдів.

Для електронномікроскопічних досліджень матеріал після попередньої фіксації в 2,5% розчині глютарового альдегіду проводили в 1% розчині чотириокису осмію на фосфатному буфері, 1% розчині танінової кислоти, зневоджували у спиртах зростаючої концентрації та в ацетоні, занурювали в епон [Уикли Б., 1975]. Напівтонкі та ультратонкі зрізи готували на ультрамікротомі LKB-3 (Швеція). Напівтонкі зрізи фарбували 1% розчином метиленового синього. Ультратонкі зрізи контрастували уранілацетатом і цитратом свинцю за Рейнольдсом. Фотографування проводили на електронних мікроскопах Hitachi-9А і Hitachi-12А (Японія).

На електронограмах, проектованих через фотозбільшувач на сітку Вейбеля, проводили підрахунок чисельної щільності мітохондрій, пошкоджених мітохондрій, об'ємної щільності мітохондрій, гранулярного і гладенького ендоплазматичного ретикулуму.

Для біохімічних досліджень печінку перфузували холодним 1,15% розчином хлориду калія і гомогенізували на протязі 1 хвилини при 3000 об/хв (тефлон-скло). Неушкоджені клітини і ядра осаджували центрифугуванням при 600 g, а мітохондрії і лізосоми - при 8000 g. Частину постмітохондріальної фракції центрифугували при 100000 g на протязі 1 години для отримання мікросом.

Процеси перекисного окислення ліпідів визначали за приростом малонового диальдегіду (продуктів, які реагують з тіобарбі-туровою кислотою) [Владимиров Ю.А., Арчаков А.И., 1972]. Вміст білка визначали мікробіуретовим методом [Кочетов Г.А., 1980]. Концентрацію фосфоліпідів оцінювали за їх властивістю утворювати гідрофобні комплекси з феротіоцианатом амонію [Пентюк А.А. и др., 1987]. Активність анілінгідроксилази оцінювали за утворенням параамінофенолу з аніліну [Карузина И.И., Арчаков А.И., 1977]. Активність арілестерази (КФ 3.1.1.2) вимірювали за зменшенням субстрату, який визначається в реакції Хестріна [Покровский А.А., Арчаков А.И., 1968]. Інкубаційне середовище містило фенілацетат і інгібітор холінестерази і аліестерази - параоксон. Концентрацію загальних ліпідів оцінювали загальноприйнятим методом за реакцією з фосфорнованіліновим реактивом. Фракції ліпідів визначали методом тонкошарової хроматографії [Кейтс М., 1975]. Активність катепсину Д в постядерному гомогенаті печінки оцінювали, використовуючи в якості субстрата гемоглобін [Покровский А.А., Арчаков А.И., 1968].

Статистичну обробку числових даних проводили на персональному комп'ютері «Pentium-166», за допомогою стандартних програмних пакетів «Statistica 5.0» і «Statgraphics» для Windows 95. Оцінювали правильність розподілу ознак за кожним отриманим ва-ріаційним рядом (практично всі вивчені параметри мали нормальний розподіл), середні значення по кожній з вивчених ознак, стандартні помилки. Вірогідність відмінностей значень між незалежними величинами визначали за критерієм Стьюдента. Окрім того, для оцінки взаємозв'язку і рівня впливу опіку і кріодеструкції шкіри на морфометричні показники, що вивчались, проводили однофакторний дисперсійний і кореляційний аналізи.

Результати дослідження та їх аналіз.

Маса тіла щурів та її приріст через 3 і 7 діб після опіку та кріодеструкції шкіри вірогідно нижча, ніж у інтактних тварин. При цьому після кріодеструкції шкіри з 7 доби і до кінця експерименту приріст маси значно більший, ніж після опіку. Починаючи з 14 доби маса тіла після кріодеструкції вірогідно не відрізняється від контрольних показників, а після опіку залишається вірогідно нижчою, ніж у інтактних тварин до кінця експерименту.

Абсолютна маса печінки в більшості термінів спостереження як після опіку, так і після кріодеструкції шкіри була нижчою, ніж в контролі. На протязі всього експерименту суттєвих змін відносної маси печінки в обох експериментальних групах виявлено не було.

Отримані нами гістологічні дані свідчать про те, що вже через 1 добу після опікової травми шкіри в печінці щурів на фоні судинних порушень (виражене кровонаповнення синусоїдів, центральних вен та судин тріад), виявляються дистрофічні (переважно явища гідропічної дистрофії), а іноді й дегенеративні зміни гепатоцитів, більш виражені в проміжній зоні печінкової дольки. Через 3 доби в паренхимі печінки на світлооптичному рівні звертає на себе увагу мозаїчність кровонаповнення великих судин на фоні того ж самого кровонаповнення синусоїдів, а в паренхимі рівномірно виражені явища гідропічної та зернистої дистрофії паралельно з дегенеративними змінами гепатоцитів, переважно в проміжній зоні печінкової дольки та навколо судин тріад. Найбільш виражені дегенеративно-дистрофічні зміни в печінці спостерігаються через 7 діб після опікової травми шкіри. На відміну від попереднього терміну, синусоїди були помірно повнокровні, частина з них або розширена, або зменшена в діаметрі, в гепатоцитах переважає гідропічна дистрофія, зустрічаються ділянки жирової дистрофії печінкових клітин. Через 14 діб після опіку шкіри, на відміну від попередніх термінів дослідження, в гепатоцитах переважно відзначаються явища жирової дистрофії, а в ді-лянку некрозів проростають внутрішньодолькові капіляри. Через 28 діб звертають на себе увагу ділянки вираженого склерозу портальних трактів, а також, як і після 14 діб експерименту, перевага жирової дистрофії гепатоцитів. Необхідно відзначити, що, починаючи з 3 доби й до кінця експерименту, деструктивні зміни в дольці печінки після опікової травми шкіри, головним чином визначались в проміжній зоні дольки та навколо судин тріад.

Можливі зміни печінкової тканини після локальної кріодеструкції шкіри взагалі не були предметом досліджень до теперішнього часу, принаймні, ми не знайшли робіт, що стосуються цього питання.

На відміну від опікового ураження, після кріодеструкції зміни в гепатоцитах та інших клітинах значно менші. Так, через добу після холодового пошкодження шкіри в печінці переважають явища зернистої дистрофії гепатоцитів і спостерігається мозаїчна картина кровонаповнення синусоїдів і великих судин. Лише на 3 добу в паренхимі з'являються ділянки очевидного порушення трабекулярної будови. Через 7 діб, як і після опіку, спостерігаються максимальні деструктивні й дистрофічні зміни в печінці. В гепатоцитах рівномірно виражені явища зернистої та гідропічної дистрофії. На відміну від опіків найбільш виражена руйнація гепатоцитів визначається навколо центральних вен. Зрідка спостерігаються некрози в проміжній зоні печінкової дольки. Важливо зазначити, що на відміну від опіку, при кріодеструкції вже через 14 діб наявна значна нормалізація гістологічної картини. Трабекулярна будова паренхими печінки порушена незначною мірою, синусоїди помірно повнокровні. В ділянці некрозів навколо центральних вен і в проміжній зоні дольки проростають чисельні синусоїдні капіляри. На відміну від опіку, явища жирової і гідропічної дистрофії гепатоцитів слабко виражені. Наприкінці експерменту у тварин після кріодеструкції шкіри більшість гепатоцитів без змін, порушень трабекулярної будови печінкової дольки не виявлено. Лише дуже рідко в проміжній зоні дольки зустрічались дрібні, добре васкуляризовані постнекротичні ділянки - обмежені острівки сполучної тканини.

Таким чином, основна гістологічна різниця між опіковим і холодовим пошкодженням гепатоцитів полягає: в більш виражених на протязі всього експерименту деструктивно-дистрофічних змінах після опіку шкіри, топографії цих пошкоджень (після опіку - в основному в проміжній зоні печінкової дольки і навколо судин тріад, а після кріодеструкції - навколо центральних вен і менш виражених в проміжній зоні печінкової дольки), вираженій жировій дистрофії гепатоцитів починаючи з 14 доби після опіку шкіри і значних склеротичних змінах у обпечених щурів до закінчення експерименту.

Аналіз даних літератури показав, що зміни ультраструктури гепатоцитів при дії різних за своєю природою пошкоджувальних факторів (інтоксикація, ішемія, аноксія і ін.) мають, як правило, стереотипний характер [Капрелянц A.С. и др., 1985; Барштейн Ю.А. и др., 1989; Довганский А.П. и др., 1989; Субботина Т.И., 1997; Rink R.D. et al., 1985; Dabholkar A.S., Carmichael W.W., 1987; Marsh D.C. et al., 1993; Hermansky S.J. et al., 1993; Woltmann A. et al., 1994]. Ці дані знаходять підтвердження і в наших дослідженнях. Відмінності на ультраструктурному рівні в печінковій дольці після опіку і кріодеструкції шкіри мають швидше кількісний, аніж якісний характер.

Виявлені нами дистрофічні зміни в гепатоцитах як після опі-ку, так і після кріодеструкції шкіри на субмікроскопічному рівні проявляються однотипними змінами в органелах, які відповідають за різні функції цих клітин. Так, пригнічення біосинтетичної функції гепатоцитів проявляється фрагментацією гранулярного ендоплазматичного ретикулуму з нерівномірно розташованими і малочисельними рибосомами на його мембранах. Виявлені зміни в мітохондріях (часткова або повна редукція крист, руйнація зовнішньої мембрани, гомогенізація або значне просвітлення матрикса) свідчать про значні зміни енергетичних процесів, що протікають в гепатоцитах. Надмірна активація лізосомального апарату (множинні вторинні лізосоми в різних ділянках цитоплазми гепатоциту) свідчить про процеси аутолізу в печінкових клітинах. Кіль-кість глікогену в деструктивно змінених гепатоцитах значно знижена, на місці його звичайного розташування спостерігаються ділянки просвітлення цитоплазми. Часто відзначається значна вакуолізація цитоплазми гепатоцитів. Слід зазначити, в деяких до-слідженнях [Roberts S.M. et al., 1997] показано, що цитоплазматична вакуолізація гепатоцитів після низьких доз токсинів могла бути завдяки надлишковому накопиченню глікогену у вигляді моночастинок. В цих клітинах були відсутні ознаки дегенерації або регенерації, і вони були значно менш чутливі до пошкоджувальної дії великих доз СС1₄. Ця стійкість до токсичного пошкодження, очевидно, пов'язана з надлишковим накопиченням внутрішньоклітинного глікогену. Однак, відомо, що глікоген синтезується в цитоплазматичному матриксі (гіалоплазмі) і скупчення гранул глікоге-ну не можуть бути оточеними мембраною [Альбертс Б. и др, 1994]. На електронограмах ці скупчення іноді виглядають як просвітлені ділянки цитоплазми, котрі можуть симулювати вакуолізацію цитоплазми на світлооптичному рівні. Тому можна припустити, що багато із вакуолізованих гепатоцитів, при травмі різного генезу, насправді є клітинами зі значним вмістом глікогену, які більш стійкі до пошкоджувальних факторів і здатні до швидкої репарації внаслідок високих енергоресурсів. Можливо тому і при опіку, і при кріодеструкції ми відзначали настільки виражену мозаїчність не лише пошкоджених ділянок клітин, але й клітин з ознаками внутрішньоклітинної регенерації.

В ядрах пошкоджених гепатоцитів відзначаються множинні осередки розрідження нуклеоплазми, скупчення гетерохроматину по периферії ядра, в крайніх випадках - ділянки руйнації ядерної оболонки і конденсація хроматину (каріопікноз).

Просвіт жовчних капілярів, в ділянках деструктивно змінених гепатоцитів значно розширений, малочисельні мікроворсинки в їх просвітах частково або повністю редуковані. Слід зазначити, що ознаки внутрішньопечінкового (точніше, внутрішньодолькового) холестазу при опіку відмічались повсюдно на протязі всього експерименту. Після кріодії їх локалізація обмежувалася ділянками пошкоджених клітин. Згідно з літературними даними, внутрішньопе-чінковий холестаз свідчить про порушення екскреторної функції печінки [Субботина Т.И., 1997; Liepins A., 1989].

Простори Діссе значно розширені, мікроворсинки в їх просві-ті часто зруйновані або їх немає взагалі. Ендотелій синусоїдних капілярів в окремих ділянках частково або повністю зруйнований, на його поверхні практично не визначаються складки та вирости, а в цитоплазмі спостерігаються численні лізосоми та мієліноподібні тіла.

Необхідно зазначити, що після опіків кількість пошкоджених ділянок в печінці значно більша, ніж після кріодеструкції шкіри. Крім того, описана вище картина після опікової травми іноді добре простежується уже через 3 доби після початку експерименту, а після холодової травми шкіри - тільки після 7 доби.

Характерною особливістю опікових пошкоджень печінки на ультраструктурному рівні було значне розширення проміжків між сусідніми гепатоцитами, часто із збереженням міжклітинних контактів лише в ділянці жовчних капілярів. Це виявлялось практично на протязі всього експерименту і свідчило про наявність вираженого інтерстиціального набряку в печінці.

Починаючи з 14 доби після термічної травми шкіри звертає на себе увагу часте скупчення ліпідних вакуолей в цитоплазмі гепатоцитів, яке зберігається у обпечених тварин до кінця експерименту. Через 28 діб після локальної гіпертермії шкіри в просторах Діссе і, особливо, перипортальній зоні дольки відзначалось розростання колагенової тканини - ділянки склерозу. Після кріовпливу ми знаходили лише невеликі пучки колагенових фібрил в просторах Діссе.

Ультраструктурні ознаки пошкодження, які ми виявили після дії обох факторів достатньо стандартні і раніше були описані при вивченні післядії значних опіків [Байбекова Э.М. и др., 1988; Заец Т.Л. и др., 1989; Kremer B. еt al., 1977, 1979]. Однак, на відміну від даних літератури ми знайшли, що в печінкових клітинах поряд з ознаками пошкодження можна спостерігати явища репарації, котрі слід було б віднести до розряду компенсаторно-пристосувальних. Вони виявляються при кількісному ультраструктурному дослідженні. Так, уже через добу після термічної травми шкіри, не зважаючи на фрагментацію гранулярного ендоплазматичного ретикулуму, відзначається вірогідне збільшення його питомого об'єму в обох експериментальних групах. Через 3 доби як після опікової, так і після холодової травми шкіри статистично значимо зростає кількість мітохондрій і їх питомий об'єм в цитоплазмі гепатоцитів, що одночасно з вірогідним збільшенням відносного об'єму гранулярної ендоплазматичної сітки відображає посилення біосинтетичних і енергопродукуючих процесів, принаймні в деякій долі популяції гепатоцитів.

Після холодового пошкодження шкіри (3-14 доба експерименту) спостерігалось збільшення питомого об'єму агранулярного ендоплазматичного ретикулуму. Ця реакція звичайно асоціюється зі стимуляцією процесів біотрансформації ендогенних і екзогенних (ксенобіотиків) токсичних компонентів [Хакимов З.З. и др., 1987; Субботина Т.И., 1997]. Таким чином, активація детоксикуючої функції печінки реєструється не лише при опіку, але і при локальній кріодії.

На протязі практично всього експерименту спостерігалась активація лізосомального апарату в гепатоцитах без ознак деструкції (збільшена кількість вторинних лізосом на біліарному полюсі клітини). Таким чином, самі гепатоцити нейтралізують фрагменти пошкоджених клітин і використовують, очевидно, продукти лізосомального гідролізу для власних потреб. Ця, очевидно, пристосувальна реакція, дозволяє гепатоцитам відновлювати власні білкові структури, енергетичні ресурси і навіть підтримувати концентрацію глюкози в крові, що є типовою реакцією на пошкодження і стресові впливи звичайного генезу [Меерсон Ф.З., 1986]. Розташування частини лізосом в навколоядерній зоні клітини [Харин Г.М., 1992; Liepins A., 1989] часто пов'язане з активацією синтезу білка також можна розцінювати як прояв компенсаторних процесів.

Отримані нами ультраструктурні дані про зміни в гепатоцитах після термічної травми шкіри, в деякій мірі перекликаються з даними Л.К. Романової [1984], яка в регенераційній гіпертрофії клі-тин печінки виділяє дві фази - деструктивно-реактивну і наступну - проліферативну фазу. В першій фазі відбувається фрагментація зернистої ендоплазматичної сітки, зникає глікоген, подвоюється на протязі доби об'єм мітохондрій, накопичуються ліпіди. В фазі проліферації, в період активізації синтезу ДНК, в ядрах переважає дифузний хроматин (еухроматин) і гіпертрофуються ядерця. В цитоплазмі зростає об'єм ультраструктур і протяжність плазмолеми, лізосоми розміщені перинуклеарно.

Біологічні об'єкти і явища характеризуються великою склад-ністю і багатофакторністю, що обумовлює високі вимоги до надій-ності, точності і вірогідності висновків досліджень. Отримання чітких (точних) доказів пов'язано з додатковими дослідженнями, які базуються на застосуванні принципів і методів системної морфо- і стереометрії спільно з проведенням сучасного статистичного аналізу [Автандилов Г.Г., 1990].

Важливим механізмом матеріального забезпечення неперервних адаптаційних коливань функціональної активності органів в повсякденних умовах існування, їх високої робочої напруги при тривалих функціональних перевантаженнях, а також в процесі відновлення нормального рівня їх життєдіяльності після пошкодження є новоутворення (гіперплазія) структур. При цьому однією з найбільш характерних особливостей морфології компенсаторно-пристосувальних процесів організму, яка простежується на всіх рівнях організації, є часте розгортання репаративних і гіперпластичних процесів не в місці пошкодження, а поряд з ним, або у віддаленні від нього в пошкодженому органі [Автандилов Г.Г. и др., 1984; Саркисов Д.С., 1987]. Тому для оцінки рівня адаптації органу до дії різних екзо- і ендогенних факторів необхідно проводити кількісні макро- і мікроморфометричні дослідження.

Проведений нами дисперсійний аналіз чіткіше виявив значний вплив і опіку, і кріодеструкції шкіри на кількісні гістометричні показники в печінковій дольці. При цьому динаміка зміни більшості показників в обох експериментальних групах була в основному однакова. Відмінності частіше спостерігались в зміні їх рівня в різних ділянках печінкової дольки. Так, кількість гепатоцитів в печінковій дольці через добу після термічної травми шкіри віро-гідно збільшується в обох експериментальних групах в проміжній зоні дольки і навколо судин тріад (зменшення кількості гепатоцитів спостерігається лише навколо центральних вен після кріодеструкції шкіри). Пізніше, до 7 доби експерименту, спостерігається значне зниження даного показника (більш виражене після опікової травми шкіри), яке співпадає за часом з некробіотичними змінами в паренхимі печінки, які можна спостерігати на світлооптичному рівні після опікової, або холодової травми шкіри. До 14 доби кількість гепатоцитів збільшується в більшості ділянок печінкової дольки (особливо виражено після опіку шкіри), а до закінчення експерименту знову незначно знижується. Тенденція зменшення кількості гепатоцитів на протязі месяця спостерігається і у інтактних тварин, можливо тому, що знижується фракція саме диплоїдних гепатоцитів і двоядерних клітин. Зменшення функціональної активності печінкової тканини, яке могло б бути наслідком зниження числа клітин, компенсується зростанням долі тетраплоїдних клітин, які відзначаються більш високими функціональними потенціями [Кириллов О.И., 1977; Бродский В.Я., Урываева И.В., 1981].

Одним із показників активації регенераторних процесів вважається кількість двоядерних гепатоцитів. Згідно даних літерату-ри, в перші 3-4 доби репаративної регенерації кількість двоядерних клітин зменшується, вони піддаються мітотичному діленню і в результаті утворюються по дві одноядерні клітини наступного ступеню плоїдності. Утворення ж двоядерних гепатоцитів із одноядерних в процесі репаративної регенерації в більш пізні строки являє собою резерв поліплоїдізації [Фактор В.М., Урываева И.В., 1980; Бродский В.Я., Урываева И.В., 1981]. Необхідно зазначити, що гіперплазія (основана на збільшенні об'єму генетичного матеріалу як за рахунок поділу, так і за рахунок поліплоїдії клітин) і гіпертрофія (при якій клітини лише збільшуються в об'ємі) розгортаються одночасно і забезпечують швидке відновлення втраченої функції органа при його пошкодженні. Чистої гіперплазії в печінці, тобто простого збільшення числа диплоїдних клітин, очевидно, взагалі не може бути, оскільки вона утворена гепатоцитами різної плоїдності.

В отриманих нами результатах звертає на себе увагу значно більша кількість двоядерних гепатоцитів у інтактних щурів навколо центральних вен порівняно з іншими ділянками печінкової дольки. Однонаправленої динаміки їх зміни після термічної травми шкіри в різних ділянках дольки нами не виявлено. Відзначається лише в більшості випадків збільшення їх кількості порівняно з контрольними показниками в проміжній зоні дольки і навколо судин тріад на протязі всього експерименту, а через 28 діб - в усіх топографічних ділянках дольки. Вірогідне зменшення даного показника нижче контрольного рівня виявлено через 3 і 7 діб після опікової травми шкіри навколо центральних вен.

Еквівалентом клітинного розмноження гепатоцитів при рості печінки вважають їх поліплоїдізацію. Необхідно зазначити, що стосовно обмінних процесів поліплоїдні клітини мають переваги перед диплоїдними [Кириллов О.И., 1977]. Питома активність обмі-ну речовин в поліплоїдних клітинах не вища, ніж в диплоїдних, однак сумарне продукування різних сполук збільшене. Нами встановлено більш виражений вплив опікової травми на плоїдність гепатоцитів в перші 3 доби експерименту. Після кріодеструкції шкіри плоїдність може помітно змінюватись через 7 діб і до кінця експерименту (28 діб). При цьому в більшості ділянок печінкової дольки виявлено однонаправлену динаміку змін гепатоцитів різного рівня плоїдності для опікової і холодової травм шкіри. Кількість ди- і тетраплоїдних гепатоцитів на протязі перших 7 діб після термічного пошкодження змінюється реципрокно. Так, кількість диплоїдних гепатоцитів має динаміку до зменшення від 1 до 7 доби після термічної травми шкіри, а кількість тетраплоїдних гепатоцитів, навпаки, збільшується в цей часовий період в обох експериментальних групах. Також звертає на себе увагу значне зниження до кінця експерименту кількості тетраплоїдних гепатоцитів навколо центральних вен і в проміжній зоні печінкової дольки. Після локальної гіпотермії шкіри збільшується кількість октаплоїдних гепатоцитів в усіх ділянках печінкової дольки. Необхідно зазначити, що практично на протязі всього експерименту (за виключенням 28 діб) абсолютна кількість поліплоїдних клітин в різних ділянках печінкової дольки після кріодеструкції шкіри була вищою, ніж після опікової травми шкіри.

Слід зазначити, що зміна кількості інших клітинних компонентів печінкової дольки (не гепатоцитів) практично в усі строки дослідження була однонаправленою зі зміною кількості клітин Купфера в обох експериментальних групах. Звертає на себе увагу значне зменшення кількості зірчастих клітин через 7 діб після опіку шкіри в усіх ділянках печінкової дольки з подальшим вираженим збільшенням їх кількості до 14 доби експерименту, що швидше за все, обумовлено не проліферацією фіксованого пула клітин Купфера, а надходженням їх із кісткового мозку. Різке зменшення кількості клітин Купфера після 7 доби пояснюється як їх руйнацією, так і міграцією в область множинних некротичних ділянок в паренхимі печінки, що виявляється на світлооптичному рівні.

Необхідно зазначити, що і опік, і кріодеструкція на протязі всього експерименту в більшості ділянок печінкової дольки виявляли найбільш часту і виражену дію на кількість гепатоцитів, двоядерних гепатоцитів, загальний пул ретикулоендотеліальних клітин і кількість клітин Купфера.

Стереологія тієї або іншої тканини, тобто уявлення про осо-бливості просторового співвідношення її структурних елементів в кожному конкретному випадку, поки що мало вивчена. Однак, є під-стави вважати, що лише аномальне взаємне розташування цілком нормальних клітин уже може супроводжуватись відповідними функціональними змінами [Автандилов Г.Г. и др., 1981; Автандилов Г.Г., 1990].

На основі проведеного нами дисперсійного аналізу стереометричних показників, що вивчались в печінковій дольці встановлено, що і опік і кріодеструкція шкіри в перші 7 діб експерименту най-більш виражений вплив виявляють на питому площу поверхні гепатоцитів, їх цитоплазми і поверхнево-об'ємне співвідношення в гепатоцитах. Причому, через 3 доби вірогідно виражений вплив термічного фактора визначається лише після кріодеструкції шкіри. Через 14 діб після початку експерименту встановлено значний вплив опіку шкіри на об'ємну густину гепатоцитів і синусоїдов, а також на поверхнево-об'ємне співвідношення гепатоцитів і поверхневе співвідношення гепатоцитів і синусоїдів. До закінчення експерименту звертає на себе увагу виражений вплив локальної гіпер- і гіпотермії шкіри на питомий об'єм гепатоцитів і синусоїдів, відносну площу поверхні синусоїдів і поверхневе співвідношення гепатоцитів і синусоїдів.

Необхідно зазначити, що динаміка змін стереометричних показників в різних ділянках печінкової дольки після термічної травми шкіри найчастіше однотипна в проміжку від 3 до 7 доби експерименту, що швидше за все пов'язано з найбільш вираженими в цей період деструктивно-дистрофічними змінами в паренхимі і стромі печінки. Найбільші відмінності стереометричних показників в різних ділянках дольки після опікового і холодового пошкодження шкіри частіше спостерігаються через добу і після 28 діб експерименту, що, можливо, пов'язано як з більш ранніми вираженими дистрофічними змінами в печінці після локальної гіпертермії шкіри, так і з їх збереженням до закінчення експерименту.

Виявлена нами часта різнонаправленість змін стереологічних показників гепатоцитів і синусоїдів в різних відділах печінкової дольки як після опіку, так і після кріодеструкції шкіри, вочевидь, обумовлена їх морфофункціональними особливостями. Останні часто визначаються локалізацією клітин в просторі дольки: після опіку в основному деструктивно-дистрофічні зміни спостерігаються в проміжній зоні дольки і навколо судин тріад, а після кріодест-рукції - навколо центральних вен і в проміжній зоні печінкової дольки. У відповідності з топографією пошкоджень свої особливості має і процес репарації - інтенсивність внутрішньоклітинної регенерації залежить від положення клітини в тій чи іншій зоні печінкової дольки.

Кисневозалежні процеси складають основу метаболізму всіх клітин, визначаючи інтенсивність реакцій акумуляції і трансформації енергії, перекисного окислення ліпідів, біотрансформації і детоксикації [Рябинин В.Е., Лифшиц Р.И., 1990, 1991]. Порушення окислювальних процесів при різних патологічних станах є основним метаболічним синдромом, який формує розвиток чисельних морфофункціональних змін [Ando Y. et al., 1989; Bekiarova G., Kozarev I., 1991; Yoshida M. et al., 1995; Horton J.W., 1996; Kerver E.D. et al., 1997]. Вивчення стану і можливих механізмів порушень цих процесів дає можливість встановити загальну закономірність і взаємообумовленість протікання кисеньзалежних реакцій, тобто, уточнити патогенез захворювання і зробити більш направленою і обгрунтованою корекцію патохімічних розладів. Вирішення цих питань тісно пов'язане з фундаментальними загальнобіологічними проблемами транспорту і утилізації кисню в кліти-ні, функціонуванням біомембран і може виявитися корисним для виявлення складних взаємозв'язків різних метаболічних процесів при екстремальних впливах [Рябинин В.Е., Лифшиц Р.И., 1986; Basoglu A. et al., 1992; Sabeh F. et al., 1995].

Отримані нами біохімічні дані свідчать про значне зростання вмісту малонового диальдегіду в мембранах ендоплазматичного ретикулуму (мікросомальна фракція) гепатоцитів після опіку шкіри. Так, наприклад, через добу після опікової травми вміст малонового диальдегіду при розрахунку на кількість білка мікросом зростає в 2,9 рази порівняно з контрольними значеннями; на третю добу його рівень не змінюється; через 7 днів - понижується, хоча і залишається в 1,8 рази вищим за контрольні значення; через 14 днів рівень малонового диальдегіду лише на 32% вищий, ніж в контролі; через 28 днів вірогідного збільшення рівня малонового диальдегіду не спостерігається.

Ще більш значним було підвищення малонового диальдегіду при перерахунку на фосфоліпіди (відповідно: через добу - 3,3 рази; через 3 дні - 4,2 рази; через 7 днів - в 2,6 рази; через 14 днів - на 70%). Більші значення рівня малонового диальдегіду при розрахунку на ліпідну фракцію пояснюється тим, що саме ліпіди мембран є субстратом перекисного окислення [Рябинин В.Е., Лифшиц Р.И., 1990].

Виявлене з 1 до 14 доби експерименту зменшення рівня фосфоліпідів в мембранах ендоплазматичного ретикулуму після опіку шкіри, на наш погляд, є наслідком як їх деградації в процесі перекисного окислення ліпідів (підтвердженням чого є підвищений рівень малонового диальдегіду), так і наслідком активації фосфоліпаз.

Про активацію фосфоліпаз свідчить різке збільшення рівня лізофосфатидилхоліна при зниженні рівня фосфатидилхоліна і збільшенні кількості неестерифікованих жирних кислот. Відомо, що під дією фосфоліпази А-2 від фосфатидилхоліна відщеплюється один жирно-кислотний залишок і утворюється лізофосфатидилхолін. Субстратом фосфоліпази А-2 є також і фосфатидилетаноламін. Моно-гліцериди і дигліцериди є продуктом реакції деградації триглі-церидів, яка каталізується тригліцеридліпазою. Під впливом цього ферменту із тригліцеридів утворюються ди- і моногліцериди і неестерифіковані жирні кислоти [Chan P.H. et al., 1983; Gasser H. et al., 1995]. Дані зміни, так як і зменшення рівня фосфолі-підів, вірогідно проявляються в проміжку з 1 до 14 доби після локальної гіпертермії шкіри. Підвищення концентрації фосфатидилхоліна і фосфатидилетаноламіна, як і загальних фосфоліпідів, через 28 діб після опіку, очевидно, є наслідком репарації мембран ендоплазматичного ретикулуму.

Виявлене нами, практично на протязі всього експерименту, підвищення активності катепсину Д (лізосомальної протеази) відображає факт активації протеолітичних процесів, які відбува-ються в гепатоцитах після опіку шкіри.

Після опіку шкіри значно понижується активність анілін-гідроксилази і арилестерази, ферментів, що асоціюються з ліпід-ною фракцією мембран ендоплазматичного ретикулуму. Ці ферменти є інтегральними білками мембран і тому їх активність може розглядатися, як певний універсальний індикатор синтетичної активності гранулярного ендоплазматичного ретикулуму [Anulacion B.F. et al., 1997]. Різке зниження активності цих ферментів в початкові терміни експерименту змінюються збільшенням їх активності до 28 діб. Як ми зазначали, до цього часу зростає вміст ліпідів ретикулуму, що разом зі збільшеною активністю ферментів свідчить про його відновлення (або навіть гіпертрофію) після пошкодження. Неважко помітити, що біохімічні показники добре корелюють з даними стереологічного аналізу, які прямо показують збільшення долі ендоплазматичного ретикулуму в клітинах.

Значне зниження активності анілінгідроксилази і арилестерази в початкові строки після опікового пошкодження шкіри є на-слідком ряду причин. 1). Анілінгідроксилаза і арилестераза є мебранозв'язаними ферментами. При активації перекисного окислення ліпідів і фосфоліпазного пошкодження мембран порушується мікрооточення цих ферментів. Активність ферментів залежить від фосфоліпідного оточення. Порушення гідрофобної захисної зони навколо інтегрального (резидентного) білка робить його доступним для різних пошкоджуючих факторів - протеолітичних ферментів, активних форм кисню, вторинних продуктів перекисного окислення ліпідів [Рябинин В.Е., Лифшиц Р.И., 1990; Chen Z. et al., 1996]. 2). Не виключається і пряма інгібуюча дія деяких опікових токсинів на активність вказаних ферментів. Подібний механізм інактивації ферментів добре доведений на прикладі мітохондрій [Рябинин В.Е., Лифшиц Р.И., 1991].

Збільшення кількості тригліцеридів, починаючи з сьомої доби після опіку і до кінця експерименту, очевидно, пов'язане з порушенням синтезу білка, внаслідок чого ліпопротеїди не утворюються в клітинах печінки і синтезовані ліпіди не переходять в кров, а починають відкладатися в гепатоцитах. Слід зазначити, що дані зміни співпадають за часом з накопиченням нейтральних жирів в печінці, виявлених гістологічно.

При аналізі біохімічних змін в мікросомах печінки після кріодеструкції шкіри звертає на себе увагу практично ідентична опіку динаміка змін показників. При цьому, в більшості випадків їх рівень вірогідно нижчий опікового. Починаючи з 14 доби після кріодеструкції шкіри, за виключенням рівня катепсину Д, вільного холестерину і тригліцеридів, біохімічні показники вірогідно не відрізнялись від контрольних значень. Ідентичність динаміки змін біохімічних показників в мікросомах печінки після опіку і кріо-деструкції шкіри посередньо підтверджує однотипний механізм пошкодження і компенсаторно-пристосувальних реакцій у відповідь в печінці при термічних травмах шкіри.

Співставлення результатів кількісного морфологічного аналі-зу і даних біохімічних досліджень стану мембран показує цілком задовільну кореляцію. Біохімічні показники, які свідчать про перекисне окислення ліпідів мембран, їх гідроліз і зниження активності ферментів, відповідають зменшенню фракції мембранних органел, яка виявляється при вимірах. Навпаки, біохімічно підтвер-джена репарація компонентів клітини доводиться відновленням структури і навіть гіперплазією органел. Однак, необхідно зазначити, що більшість вивчених біохімічних показників печінки максимально змінюється уже через 3 доби і після опіку і після кріо-деструкції шкіри, тоді як максимум змін структурного характеру приходиться на 7 добу. В однаковій мірі біохімічні показники компенсації печінки відзначаються раніше, ніж змінюються її морфологічні критерії. Ця обставина свідчить про два важливі моменти. По-перше, структурні зміни гепатоцитів внаслідок термічного ушкодження шкіри повинні бути обумовлені прямою дією цитотоксичних агентів, які порушують цілісність мембранних компонентів клітини. По-друге, в основі реакцій печінкової тканини, які індуковані дією високої та низької температури на шкіру, лежать одні й ті ж цитологічні механізми. Цю обставину можна розціню-вати як фактор загальнобіологічного значення, що доводить універсальність відповіді клітини при різних, навіть протилежних за направленістю, діях.

Висновки

1. Термічне пошкодження шкіри щурів (локальна опікова і холодова травми) супроводжується суттєвими, принципово однотипними, морфологічними і функціональними змінами в печінці експериментальних тварин. Тканинні і клітинні прояви пошкоджень печінки після опіку шкіри і кріодії різняться особливостями часової динаміки, ступенем вираженості і ефективності компенсаторно-пристосувальних процесів.

2. Гістологічне вивчення (світлооптичний рівень) показало, що опік шкіри призводить до більш значних пошкоджень тканини печінки, ніж кріодія. На протязі всього експерименту відзначається значна вираженість дистрофічних (до 7 доби - гідропічна, а до 14 доби - жирова дистрофія) і деструктивних (локальні некрози) змін гепатоцитів. Результати гістометрії свідчать про те, що максимальний рівень пошкоджень печінкової тканини реєструється через 7 діб після дії обох факторів - і опіку і замороження шкіри.

3. Характер термічного фактору впливає на топографію осередкових пошкоджень в дольках печінки: після опіку пошкодження локалізуються, переважно, в портальній зоні (область тріад і прилеглих відділів); після кріодії - в печінковій зоні (навколо центральних вен) дольки. Пошкодження печінкової тканини після опіку шкіри призводить до розвитку локальних склеротичних змін, переважно, в області тріад до кінця терміну спостереження (28 діб). Репарація пошкоджень печінки після кріодії на шкіру більш ефективна - надлишкових розростань сполучної тканини при гісто-логічному вивченні не відмічено.