Застосування фізичних факторів у комплексному лікуванні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український науково - дослідний інститут медичної реабілітації та курортології

МОЗ України

БРАТЧУК ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 616.342.-002.44.-036.65.-085.83

ЗАСТОСУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ФАКТОРІВ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ

- курортологія та фізіотерапія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Одеса - 1998р.

Дисертація є рукопис

Робота виконана в Харківському інституті удосконалення лікарів Міністерства охорони здоров'я України.

Науковий керівник - доктор медичних наук, доцент Роздільська Ольга Миколаївна, Харківський інститут удосконалення лікарів МОЗ України, професор кафедри фізіотерапії та курортології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Мавродій Володимир Михайлович, Одеський державний медичний університет, професор кафедри терапії та сімейної медицини;

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Драгомирецька Наталія Володимирівна, Український НДІ медичної реабілітації та курортології, головний науковий співробітник групи відновного лікування хворих гастроентерологічного профілю.

Провідна установа - Кримський державний медичний університет ім. С.И.Георгієвського, кафедра медичної реабілітації, фізіотерапії і курортології факультету післядипломної підготовки лікарів.

Захист дисертації відбудеться “ 19 " лютого 1999 р. о 10 -00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.608.01 Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології МОЗ України, за адресою: 270014, м. Одеса, Лермонтовський пров., 6.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології (м. Одеса, Лермонтовський пров., 6).

Автореферат розісланий “ 17 ” січня 1999 р

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Дмитрієва Г.О

Актуальність проблеми

В останній час удосконалення лікування виразкової хвороби являється актуальною та соціально значимою проблемою охорони здоров'я України та більшості розвинутих країн. Це обумовлено зростанням розповсюдженості, захворюваності та збільшенням частоти ускладнень виразкової хвороби серед працездатного населення (І.І.Дегтярьова, М.В.Харченко, 1995; П.Я.Григор'єв, Я.П.Яковенко, 1996).

Нові концепції в розумінні етіології, патогенезу захворювання змінили методичні підходи до його лікування. (Л.С.Ціммерман, 1992; Е.Е.Звартау, Є.С.Рисс, 1992). Але, незважаючи на сучасні високоефективні фармакологічні противиразкові препарати, лікування виразкової хвороби являє собою складну і не до кінця розв'язану задачу.

В зв'язку з цим, особливе значення в комплексному етапному лікуванні виразкової хвороби відіграють немедикаментозні фізичні фактори, які мають властивість впливати на основні патогенетичні ланцюги захворювання, оптимізувати медикаментозну терапію, збільшувати тривалість ремісії (Є.Б.Вигоднер, 1977; Л.О. Серебріна, 1989; А.Ф.Лещинський, В.С.Улащик, 1989; І.З.Самосюк, В.М. Мавродій, 1998).

Прогрес в уявленнях про механізми ульцерогенезу та стратегії медикаментозної терапії відображається і на сучасній фізіотератії виразкової хвороби. Це стосується, в першу чергу, застосування природних курортних факторів - мінеральних вод та теплоносіїв (Л.О. Серебріна, 1989 - 1994, нових засобів апаратної фізіотерапії (КВЧ-терапія, лазеротерапія, гіпербарична оксигенація та ін.). Наряду з цим, сучасний стан здоров`я населення країни обумовлює залежність вибору фізичного фактора при лікуванні будь якого захворювання з урахуванням його онкогенності, стану серцево-судинної та тиреоїдної системи (О.М.Роздільська, 1995-1997).

Все це і визначає необхідність переоцінки ролі фізичних факторів у комплексному лікуванні виразкової хвороби, уточнення показань та протипоказань відносно застосування окремих методів та взагалі фізіотерапії у сфері нових даних про механізми адаптивного, гормоно- та імуномодулюючого їх ефектів, визначення характеру взаємовпливу фізичних факторів та сучасних противиразкових препаратів (В.С.Улащик, 1994).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, проведені автором на базі Херсонської обласної лікарні. явились основою дисертаційної роботи, виконаної у відповідності з методикою та програмою досліджень, затверджених Вченою Радою Харківського інституту удосконалення лікарів. Вони входять до плану наукових досліджень інституту на 1995-1997 рр. у напрямку "Наукове обгрунтування методів комплексної реабілітації пацієнтів з кардіо-тиреоїдною та гастроентерологічною патологією", що працюють у сфері дії іонізуючого випромінювання та постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС" № держ. реєстрації 0198 U 003157.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є підвищення ефективності лікування виразкової хвороби шляхом застосування патогенетично обгрунтованих фізико-фармакоте-рапевтичних методів.

Завдання дослідження:

- оцінити ефективність традиційної комплексної терапії виразкової хвороби дванадцятипалої кишки (ВХ ДПК) з застосуванням фармакологічних противиразкових препаратів та традиційної, раніше рекомендованої без диференційованого підходу локальної ампліпульстерапії;

- виявити направленість та характер впливу синусоїдальних модульованих струмів (СМС), гальванізації (ПС) і УВЧ-індуктотермії (УВЧ-ІТ) на клінічний стан хворих, кислотоутворення, моторно-евакуаторну функцію шлунку і дванадцятипалої кишки, гормональний гомеостаз шляхом порівнювальної оцінки ефективності одноразових процедур при різних умовах їх застосування;

- вивчити особливості взаємовпливу СМС, ПС, УВЧ-ІТ та сучасних антисекреторних противиразкових препаратів у хворих ВХ ДПК та розробити оптимальні фармако-фізіотерапевтичні комплекси;

- дослідити ефективність курсового лікування загострення ВХ ДПК з використанням розроблених лікувально-реабілітаційних комплексів, уточнити дії, показання та протипоказання для застосування СМС, ПС, УВЧ-ІТ при загостренні ВХ ДПК.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі обстеження та лікування хворих ВХДПК вивчена ефективність терапії з застосуванням сучасних фармакологічних противиразкових препаратів та фізичних факторів з використанням інформативних діагностичних методів.

Виявлена направленість та характер впливу СМС, ПС, УВЧ-ІТ на клінічний стан хворих, кислотоутворюючу та моторно-евакуаторну функції шлунку та дванадцятипалої кишки, гормональний гомеостаз шляхом порівнювальної оцінки ефективності одноразових процедур при різних умовах їх проведення. Встановлено, що вивчені фізичні фактори мають різнонаправлену дію в залежності від вихідного стану функціональних систем та особливостей параметрів фізіотерапевтичного впливу.

Вперше показані особливості взаємовпливу СМС, ПС, УВЧ-ІТ та сучасних антисекреторних препаратів у хворих ВХ ДПК, науково обгрунтовані оптимальні фізико-фармакотерапевтичні комплекси. Нами встановлено, що СМС по бітемпоральній методиці та в сполученні з локальним варіантом у поєднанні з Н2-блоківниками 3 покоління проявляють найбільш виражену патогенетичну дію.

Встановлена ефективність курсового лікування загострення ВХ ДПК з використанням розроблених лікувально-реабілітаційних комплексів, уточнені показання та протипоказання для застосування СМС, ПС, УВЧ-ІТ при загостренні ВХ ДПК.

Практичне значення одержаних результатів.

У результаті досліджень розроблено новий оптимальний спосіб ампліпульстерапії для лікування загострень ВХ ДПК (патент № 21559 А 06.01.1998), обгрунтовано доцільність послідовного застосування СМС, ПС, УВЧ-ІТ з урахуванням їх впливу на різні патогенетичні ланцюги ульцерогенезу (бітемпоральний та локальний варіанти методик), рекомендовані методичні особливості їх застосування.

Оптимізована фізіотерапія ВХ ДПК шляхом призначення фізичних факторів (ФФ) з урахуванням корекції відхилень кислотоутворення за часом та характеру порушень моторно-евакуаторної функції шлунка.

Установлена терапевтична синергічність ефектів антисекреторних противиразкових препаратів та ФФ з урахуванням розроблених методичних особливостей процедур.

Визначено показання для диференційованої фізико-фармакотерапії загострення ВХ ДПК в залежності від стану хворих, наявності ускладнень. Уточнено протипоказання для комбінованого лікування загострення ВХ ДПК з використанням медикаментозних препаратів та ФФ (СМС, ПС,УВЧ-ІТ).

Розроблено спосіб ампліпульстерапії ВХ ДПК, ускладненої кровотечею.

Особистий внесок здобувача. Дисертант здійснив вибір направлення дослідження та його методів, формулювання мети і завдань роботи. Автор особисто вів хворих, вибирав хворих для досліджень, контролював його ефективність, самостійно проводив моніторування інтрагастрального рН, оцінку отриманих результатів.

Особисто автором сформульовані основні положення дисертації, проведена статистична обробка результатів досліджень (система “STATGRAF”), оформлення дисертації. У дисертації не використано матеріали, які належать співавторам.

Апробація результатів дисертації. Дисертація пройшла апробацію на загальному засіданні кафедр фізіотерапії та курортології, терапії 3, терапії 4, психотерапії Харківського інституту удосконалення лікарів МОЗ України.

Основні положення та результати дисертації були докладені на II Міжнародному конгресі по імунології “Иммунореабилитация и реабилитация в медицине” (Анталія, Турція, 1996), Міжнародних (Одеса-Кишинів1997, Київ-1997, Ялта-1996) науково-практичних конференціях; республіканських (Одеса-1997), присвячених актуальним питанням фізіотерапії та курортології, проблемам гастроентерології.

Результати роботи доповідались також на обласних науково-практичних конференціях Харківського обласного наукового товариства фізіотерапевтів та курортологів, Херсонського товариства терапевтів (1997).

Матеріали дисертації викладені в учбовому посібнику та методичних рекомендаціях, затверджених Вченою радою Харківського інституту удосконалення лікарів МОЗ України. Отриманий патент на спосіб лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки - патент на винахід (№ 21559 А 06 01 1998).

Розроблені фізико-фармакотерапевтичні способи диференційованої терапії ВХ ДПК в гастроентерології, які впроваджені в практичну роботу обласної, міських і центральних районних лікарень Херсонської області, гастроентерологічних відділень обласних лікарень Донецької, Сумської та Черкаської областей. Матеріали дисертації викладаються в лекційному курсі та на практичних заняттях на циклах спеціалізації та тематичного удосконалення лікарів кафедри фізіотерапії та курортології Харківського інституту удосконалення лікарів МОЗ України, Херсонської філії факультету післядипломної освіти Кримського державного медичного університету.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 14 робіт, з яких 4 в центральній періодиці, отримано патент на спосіб лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, опубліковано навчальний посібник, методичні рекомендації.

Об'єм та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 148 сторінках машинописного тексту, в т. ч. 24 - малюнки, 28 таблиць, та складається зі вступу, трьох розділів, 9 підрозділів досліджень, заключення, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, який включає 347 джерел, у тому числі 71 іноземних.

ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження і лікування. Клінічні дослідження і спостереження проведені у 371 хворого ВХДПК у стадії загострення, які знаходились на стаціонарному лікуванні та обстеженні у гастроентерологічному відділенні Херсонської обласної лікарні за період 1995 - 1997 р.р. З них 294 (79%) склали чоловіки працездатного віку. У залежності від проведеного лікування, хворі були розділені на дві рандомізовані групи - основну і контрольну. В основну групу ввійшли 123 хворих ВХ ДПК, яким проводили лікування з застосуванням розроблених фізико-фармакологічних засобів.

Контрольну групу склали 54 хворих, які отримали курс базисної медикаментозної терапії. Базисне медикаментозне лікування включало в себе сучасні антисекреторні препарати (селективний М1-холіноблоківник гастроцепін 50 мг два рази на добу, Н2гістаміноблоківники 2-3 поколінь - ранітідін 150 мг або квамател 20 мг два рази на добу, інгібітор протонної помпи омепразол 20 мг два рази на добу), цитопротектори (денол по 2 табл. два рази на добу або вентер по 1 г чотири рази на добу чотири - шість неділь), антихелікобактерні препарати (метронідазол 0,25 г чотири рази на добу, тетрациклін 0,25 г чотири рази на добу або напівсинтетичні пеніциліни в середньотерапевтичних дозах до 10 днів) після взяття біопсійного матеріалу при ендоскопічному дослідженні на наявність Нelicobacter pylori (H.p.).

Із фізичних факторів використовували:

Бітемпоральна ампліпульстерапія - (патент на винахід № 21559 А 06.01.1998) - спосіб лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у вигляді дії СМС від апарату “Ампліпульс” на вискові ділянки з двох боків (бітемпорально), використовуючи електроди розміром 3х4 см; СМС використовували у змінному режимі I родом роботи без модуляції протягом 10 хвилин. Процедури проводили через день або кожного дня протягом усього курсу лікування до клініко-морфологічних ознак видужання кількістю від 10 до 20. Поєднували даний спосіб з антисекреторними препаратами, виключаючи приймання седативних препаратів, через 45-60 хвилин після вживання їжі.

Локальна ампліпульстерапія. СМС діяли від апаратів “Ампліпульс” на ділянку проекції шлунку з розташуванням електродів розміром 10х20 см на епігастральну ділянку та ділянку хребта на рівні Т VIII-ХI1 відповідно. При цьому застосовували наступні режими СМС: I - IV роди робіт з глибиною модуляцій від 25до 50% і частотою модуляцій від 100 до 30 Гц, по 5 хвилин кожним.

Процедури проводили щодобово або два рази на день (через 3 години) в першу половину курсу до зникнення больового синдрому (від 3 до 7 процедур).

Поєднували даний фактор з препаратами, які знижують спазм гладких м'язів (або замість них), антисекреторними засобами, цитопротекторами і антибактеріальними препаратами).

3 Гальванізація. Постійним струмом діяли від апаратів “Поток” з розміщенням анода (200 см2.) на епігастральну зону і катода (200 см2) на ділянку відповідних сегментів хребта.

Використовували щільність струму від 0.05 до 0,07 мА /см2 протягом від 10 до20 хвилин, з щодобовим проведенням процедур. Фактор застосовували в другу половину курсу лікування протягом 10 -14 днів. Поєднували даний фактор з антихелікобактерними препаратами, цитопротекторами і засобами, які нормалізують моторно-евакуаторну функцію шлунку (через 5-10 хвилин після внутрішнього прийому препарату).

IV. УВЧ-індуктотермія. УВЧ-ІТ проводили за допомогою апаратів “Екран 1” і резонансного індуктора з потужністю 70 Вт. Розташовували резонансний індуктор над проекцією шлунку з зазором 3-4 см, протягом 10 хвилин.

Процедури відпускали кожного дня протягом 7-10 днів. Поєднували даний спосіб з препаратами: цитопротекторами, антихелікобактерними і нормалізуючими моторно-евакуаторну функцію шлунка через 5-10 хвилин після вживання лікарського препарату.

По вихідній клінічній характеристиці і даними паракліничних способів дослідження групи хворих були репрезентативними. Більшу частину, як в основній, так і в контрольній групах склали хворі із середньою важкістю перебігу ВХ, тривалістю хвороби від 1 до 10 років, розміром виразкового дефекту від 5 до 10 мм з переважною локалізацією по передній стінці і малій кривизні дванадцятипалої кишки.

Хворі основних груп в залежності від проведеного диференційованого курсу фізіотерапії були поділені на підгрупи:

1-А (82 хворих). Хворим ВХ ДПК з наявністю високих цифр інтрагастрального рН і вираженим больовим синдромом протягом всього курсу лікування проводили бітемпорально СМС - терапію щодобово або через день на висоті кислотоутворювання за часом - через 45-60 хвилин після прийому їжі на фоні дії антисекреторних препаратів. З першого дня лікування доповнювали локальною СМС-терапією щодобово до зняття больового синдрому з наступною місцевою гальванізацією через 5-10 хвилин після прийому антибактеріальних препаратів;

1-Б (26 хворих). Хворим ВХ ДПК з наявністю помірно-підвищених або нормальних рівнів інтрагастрального рН у поєднанні з вираженим больовим синдромом та порушенням моторно-евакуаторної функції шлунку проводили бітемпоральну ампліпульстерапію в поєднані з локальною СМС - терапією та наступною УВЧ-ІТ.

ІІ (15 хворих). Хворим ВХ ДПК, ускладненої кровотечею, після її закінчення та організації (зникнення) тромбу в виразці (при ендоскопічному контрольному дослідженні) проводили бітемпоральну ампліпульс-терапію.

Контрольні групи склали:

I контрольна група (24 хворих). Хворим ВХ ДПК поводили традиційну противиразкову терапію із застосуванням одного з фізичних факторів, що вивчались.

II контрольна група (11 хворих). Хворим ВХ ДПК, ускладненої кровотечею, фізіотерапевтичне лікування не проводили.

124 хворим з осіб основної групи було проведено дослідження одноразового впливу фізичних факторів на інтрагастральну рН при різних умовах проведення процедур у порівнянні з динамікою показників рН у 12 осіб з числа контрольної групи, які отримали плацебо.

У 77 хворих вивчали особливості взаємовпливу одноразових ефектів фізичних факторів (СМС, ПС, УВЧ-ІТ) і сучасних патогенетично обгрунтованих антисекреторних препаратів. Вибір лікувального способу з обгрунтуванням режимів впливу, послідовності призначення електропроцедур визначали на основі аналізу одноразових проб. Аналіз особливостей взаємовпливу факторів з препаратами з'явився базою до диференційованої курсової фізико-фармакотерапії.

Віддалені результати лікування хворих ВХ ДПК простежені протягом 6 місяців, як в основній, так і в контрольних групах.

Обстеження хворих основних і контрольних груп проводилось по єдиній програмі у відділеннях гастроентерології, ендоскопії, рентгенології, радіоізотопних методів дослідження, ультразвукової діагностики, клінічній лабораторії та зондовому кабінеті лікарні.

Оцінювали клінічний стан хворих та дані параклінічних методів дослідження до лікування, після одноразових фізіотерапевтичних процедур (в ізольованому виді та на фоні разової дози антисекреторних препаратів), після лікування. Дослідження кислотоутворюючої функції шлунку (О.Г.Гребенев, О.О.Шептулин, 1995) проводились методом інтрагастральної рН - метрії (В.М.Чернобровий, 1991) індикатором кислотності шлунку (ИКЖ-2) та ацидогастрографом АГ-1Д-01 (комп'ютерною системою для моніторування внутрішньошлункового рН з наступною комп'ютерною обробкою інформації.

Моторно-евакуаторну функцію шлунку вивчали радіонуклідним методом на гамо-камері МБ-9200 (Угорщина). В якості пробного сніданку використовували 200,0 5% манної каші або 200,0 томатного соку, помічених колоїдним розчином 99 МТс з наступною комп'ютерною обробкою інформації.

Ендоскопічне дослідження проводилось по загальноприйнятій методиці з використанням фіброгастродуоденоскопів з обов'язковою біопсією слизової з антрального відділу шлунку для визначення наявності Н.р. в мазках - відбитках, забарвлених по Романовському-Гімзі і проведеного уреазного тесту (СLО-test), а також гістологічного дослідження для визначення активності гастрину. Визначення рівня соматотропного гормону (СТГ), кортизолу (К), тиреоідних гормонів (Т3 і Т4) та гастрину (Г) проводились на установці для радіоімунологічних досліджень ГАММА - 12 з використанням радіоактивної мітки 125 І. Для визначення рівня цих гормонів у крові користувались наборами реактивів РІА-СТГ, РІО-Т 3-ПГ, РІО-Т 4 -ПГ, СТЕРОН-К-125 І-М (Білорусь) і РІА-ГАСТРО (Чехія).

Вивчення матеріалу біопсії на наявність Н.р. здійснювали морфологічним методом (цитологічне дослідження мазків-відбитків, забарвлених по Романовському - Гімзі, уреазним тестом (СLO-test) і імунологічним методом (метод імуноферментного аналізу) з набором швейцарської фірми “Хoффман Ла Рош”.

Для цитологічного дослідження і уреазного тесту використовували біопсійний матеріал із антрального відділу шлунку, а для ІФА - сироватку крові хворих.

Про стан патологічних процесів в слизовій оболонці шлунку судили по зміні структури і функції складаючих елементів слизової оболонки при дослідженнях гістологічних препаратів, виготовлених з кусочків слизової оболонки, які отримували при ендоскопічному дослідженні. Гістологічні зрізи товщиною 5-7 мк фарбували гематоксиліном і еозином по методу Ван-Гізона і ставили ШИК-реакцію. Проводили імунологічне дослідження, яке складалось у визначенні ступеня та глибини лімфоідної інфільтрації слизової оболонки шлунку, а також по формуванню ними лімфоїдних фолікулів і складу імунокомпетентних клітин в інфільтраті слизової оболонки шлунку. Мітотичну активність клітин шлункового епітелію визначали за методом І.О.Казанцевої.

Із імунологічних обстежень хворих основної та контрольної групи до і після лікування проводили визначення кількості Т- і В-лімфоцитів в тестах з розеткоутворенням, а в навантажувальному тесті з теофіліном - Т-хелперів та Т-супресорів. Імуноглобуліни плазми крові (А,М,G) визначали методом радіальної імунодифузії по Манчіні.

Критеріями ефективності та адекватності терапії загострення виразкової хвороби слугували наступ клініко-ендоскопічної ремісії, яка характеризувалась зникненням симптомів загострення хвороби, рубцюванням виразки (епітелізація, зрілий рубець) і відсутністю ознак активного запалення слизової оболонки гастродуоденальної зони (набряк, гіперемія, крововилив, ерозія). Статистична обробка даних проведена за допомогою програми STATGRAF.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

При надходженні до стаціонару абдомінально - больовий синдром реєструвався у 96,9% хворих основної і 95,7% - контрольної групи; у 65% осіб основної групи і 68,9% контрольної групи відзначався диспепсичний синдром. Практично у всіх хворих мала місце пальпаторна болючість у пілородуододенальній зоні. У хворих ВХ ДПК при ендоскопічному дослідженні визначались переважно одинокі язви - у 97% і 99% відповідно по групам. У 26,9% хворих основної і у 29,8% - контрольної групи діагностувались дуодено-гастральний рефлюкс, а у 39,2% і 38,3% осіб - шлунково-стравохідний рефлюкс. У більшої частини хворих характер шлункової секреції відповідав гіперацидності (68,2% в основній і 70,2% - контрольної групи).

Моторно-евакуаторна функція шлунку в базальних умовах в 47% випадків була прискореною, в 41% - уповільнена, а в 12% випадків відповідала нормі.

У 92,9% і 89,4% хворих, що спостерігалися, було знайдено наявність Н.р. у слизовій оболонці антрального відділу шлунку. У половини хворих обох груп спостерігалась супутня патологія органів травлення. Дані імунологічних досліджень у хворих ВХ ДПК свідчили про зниження кількості Т-лімфоцитів, причому кількість Т-х та Т-с зменшувалась без різниці за групами.

Гістологічно у 32,4% хворих був виявлений помірно виражений атрофічний гастрит, у 23,5% осіб - початкові його прояви; атрофічно-гіперпластичний гастрит і хронічний виражений атрофічний спостерігались у 17,7% та 11,85 хворих відповідно.

Результати лікування осіб контрольних груп у цілому характеризувались поліпшенням клінічного стану та загоєнням виразкового дефекту у 79,2% - 81,8% хворих до кінця третього тижня. У хворих з наявністю кровотечі (11 контрольна група) динаміка клінічних показників була більш виразною в порівнянні з результатами лікування осіб першої контрольної групи (хворих ВХДПК без ускладнень). В 5,7% випадків виникли побічні реакції на вживання ранітідіну, а у 8,3% хворих зареєстровано погіршення стану після дії фізичного чинника.

Звертає на себе увагу факт зміни рівня кислотоутворення під впливом "плацебо": імітація бітемпоральних процедур викликала підвищення рівня рН, а локальне розміщення резонансного індуктора обумовлювало зменшення останнього. Разом з цим, у більшості хворих одноразове вживання антисекреторних препаратів (гастроцепіну, ранітідіну, фамотідіну та омепразолу) викликало достовірне підвищення рівня рН, кількісно залежне від вихідного стану кислотоутворення та застосованого фармпрепарату. Найбільш демонстративна антисекреторна дія встановлена при застосуванні ранітідіну та квамателу. Разом з цим, мали місце деякі випадки нечутливості хворих до омепразолу (у одного з п"яти хворих) та гастроцепіну.

Результати вивчення однократної процедури СМС, ПТ та УВЧ ІТ при різних умовах проведення процедур показали, що найбільш позитивно психологічно приймались трансцеребральні фізіотерапевтичні методики, з них бітемпоральний варіант ампліпульстерапії. УВЧ-ІТ викликала найбільш виражене суб'єктивне відчуття тепла.

Оцінка динаміки рівня інтрагастральної рН продемонструвала, що найбільш відчутні зміни рівня рН зареєстровані при трансцеребральній ампліпульстерапії, особливо при бітемпоральному її варіанті (мал.1). Рівень рН у цієї групи підвищувався на 1,680,11 впродовж 590,11 хвилин у порівнянні з підвищенням показника на 0,370,2 у осіб після плацебо.

Однонаправлена, але менш виражена динаміка показника рН спостерігалась після м'яких режимів локальної ампліпульстерапії, а ІІ режим роботи СМС викликав тенденцію до зменшення рівня рН протягом 311,0 хвилини.

Постійний струм при різних умовах проведення процедур (бітемпоральних та локальних, анодних та катодних) викликав у досліджуваних також в середньому підвищення рН, при значно більшому ефекті бітемпорального та анодного варіантів. При цьому тривалість ефекту була достовірно більш виражена при проведенні анодного варіанту локальної гальванізації (52,01,0 хвилин).

Одна процедура УВЧ-ІТ на область шлунку на протязі 10 хвилин знижувала кислотність на 0,60,1 одиниці протягом 302,0 хвилини. Процедура протягом 20 хвилин привела до зворотного ефекту (мал.3.).

Оцінка впливу фізичних факторів на моторно-евакуаторну функцію шлунку продемонструвала, що для них у більшості характерний нормалізуючий вплив. При вихідній уповільненій моторно-евакуаторній функції шлунку вони прискорювали її, а при прискореній - уповільнювали. Найбільш виразним модулюючим ефектом на цей показник володіють трансцеребральний варіант ампліпульстерапії, анодна гальванізація, УВЧ індуктотермія і СМТ 1р.р. в локальному варіанті. Інші вивчені методи фізіотерапії на моторно-евакуаторну функцію впливали несуттєво.

При індивідуальній оцінці кривих моторики шлунку встановлено, що при наявності в базальних умовах дуодено-гастрального рефлюксу після однієї процедури анодної гальванізації і УВЧ-індуктотермії в 70% випадків він проходив.

Локальні методи СМС, ПС та УВЧ-ІТ протягом 10 хвилин знижували рівень гастрину, та збільшували вміст кортизолу та тиреоідних гормонів.

Рівень гормонів після одноразових дій ФФ змінювався в межах фізіологічної норми. Бітемпоральний варіант СМС викликав підвищення рівня гастрину та кортизолу, тенденцію до підвищення рівня тиреоідних гормонів та зниження рівня соматотропного гормону.

Одноразові фармако-фізіотерапевтичні проби продемонстрували, що ампліпульстерапія, особливо бітемпоральна, підсилювала ефекти антисекреторних препаратів.

При локальних методиках ПС та УВЧ-ІТ цей ефект був проявлений менше. Найбільш кількісна динаміка показника рН була відзначена при комбінації застосованих варіантів СМС (бітемпорального та локальних) і квамателу.

Зменшення зони кислотоутворення в шлунку зареєстровано при локальній фізіотерапії на фоні гастроципіну. Разом з цим, після ранітідіну ПС і УВЧ-ІТ знижувала рівень кислотності.

Отримані результати одноразових проб і взаємовплив ФФ з антисекреторними препаратами явились обгрунтуванням для формування курсової диференційованої фізико-фармакотерапії у хворих ВХ ДПК.

Курсове комплексне лікування із застосуванням розроблених лікувальних способів хворі переносили добре. У двох хворих з наслідками ЧМТ з'являлись головні болі та запаморочення під час проведення бітемпоральної ампліпульстерапії.

Ефективність лікування хворих ВХ ДПК маніфестувалась зниженням клінічних проявів, рубцюванням виразкового дефекту, ерадикацією Н.р. із слизової шлунка, тенденцію до змін показників імунітету, які статистично були не суттєвими і не відрізнялись в основній та контрольній групах.

Переваги розробленої фізико-фармакотерапії виявлялись у достовірно більш вираженій динаміці больового синдрому: на 3,10,07 дня в групі 1 А та на 3,00,11 день в 1 Б групі проти 4,30,18 дня у контрольній. Диспепсичний синдром зникав у хворих на 4,90,06 і 5,10,16 день відповідно по зазначених групах, а на 7,00,23 в контрольній. Пальпаторна болючість в пілородуоденальній зоні зникала відповідно на 12,2 0,04 і 10,90,13 у осіб основної групи, а у контрольної - на 15,30,21 день (Р<0,05).

У осіб основної групи рубцювання виразкового дефекту наступало до закінчення третього тижня лікування: 1А -87,8%; 1Б - 88,5%, проти 79,2% -у хворих контрольної групи. До закінчення четвертого тижня лікування різниця по групах була менш істотною. Ступінь ерадикації Н.р. по групах становила: 1 А - 43,7%; 1 Б -50,0%; проти 25,0% у 1-контрольної групи.

У осіб 1 Б групи в порівнянні з контрольною та 1 А групою відзначалась більш раннє зникнення пальпаторної болючості - на 10,9 0,13 день; проти 15,30,21 дня в контрольній групі та 12,20,04 дня в 1 А групі (р< 0,05), а також купірування супутньої патології органів травлення (реактивного панкреатиту).

Результати лікування хворих ВХ ДПК з кровотечею показали, що дана категорія добре переносила фізичні процедури, рецидивів кровотечі та ознак прихованих крововтрат не відзначалось. Крім того, включення в лікувальний комплекс фізіотерапії приводило до більш раннього зникнення диспепсичного синдрому (4,20,21 дня проти 6,70,28 дня у контрольній групі), пальпаторної болючості (8,40,36 дня проти 13,70,42 дня у контрольній групі), а також скороченню строків рубцювання виразкового дефекту. Призначення фізіотерапії даній категорії хворих сприяло покращанню їх психологічного статусу в плані оцінки власного стану і прогнозу захворювання.

Віддалені результати лікування хворих проявились у зменшенні частоти рецидивів виразки у осіб основної групи на 16% у порівнянні з контрольною групою протягом 6 місяців. Ерозивні ураження гастро-дуоденальної зони за цей період були виявлені у 35% хворих основної і 50% - контрольної групи.

Розроблена фізико-фармакотерапія збільшувала на 20% ерадикацію Н.р. через 3 місяці. На кінець 6 місяця спостереження вказана відмінність зменшилась до 9%.

Стабілізація запальних, дистрофічних і атрофічних процесів у шлунку, зворотній розвиток слабої і помірно вираженої дисплазії та метаплазії спостерігалась через 3 місяці після виписки.

Таким чином, розроблена диференційована фізико-фармакотерапія ВХ ДПК підвищує ефективність лікування, обгрунтовує показання та протипоказання до застосування СМС, ПС,УВЧ-ІТ у комбінації з противиразковими лікарськими препаратами, враховуючи залежність "доза-ефект" та часовий інтервал дії препарату і фактору, розширює можливості фізіотерапії ВХ ДПК, ускладненої кровотечею.

ВИСНОВКИ

У хворих ВХ ДПК загальноприйнята фармако-фізіотерапія обумовлює зникнення больового синдрому на 4-5 день, диспепсичного синдрому - на 7 день, пальпаторної болючості на 15-16 день, заживлення виразкового дефекту на кінець другого тижня у 66,7%, а на кінець третього у 79,2%, ерадикації Н.р. у 25% хворих, а збереження ремісіЇ захворювання в 72% випадків протягом 6 місяців.

Розроблений комплекс диференційованої фізико-фармакотерапії ВХ ДПК з вихідною підвищеною функцією кислотоутворення шлунку, що включає бітемпоральну ампліпульстерапію з наступним застосуванням анодної гальванізації на фоні базисної фармакотерапії на 1,2 дня скорочує у порівнянні з контролем, строки усунення больового і на 2,1 дня - диспепсичного синдромів; на 3,1 дня - пальпаторної болючості; забезпечує рубцювання виразкового дефекту на кінець другого й третього тижнів у 72,0% і 87,8% хворих відповідно; підвищує ступінь ерадикації Н.р. до 46,3%.

Застосування диференційованого фізико-фармакологічного комплексу в лікуванні ВХ ДПК з вихідною помірно підвищеною і нормальною секреторною активністю шлунка з урахуванням застосування бітемпоральної і локальної ампліпульстерапії з наступною УВЧ-ІТ у сполученні з противиразковою терапією в порівнянні з контрольною групою на 1,3 дня скорочує строки зникнення больового і на 1,9 дня диспепсичного синдромів; на 4,4 дня - пальпаторної болючості; забезпечує рубцювання виразкового дефекту на кінець другого й третього тижнів у 73,1% і 88,5% хворих, збільшує ступінь ерадикації Н.р. до 53,8%.

У хворих ВХ ДПК, ускладненої кровотечею, бітемпоральна ампліпульстерапія у комплексі із загальноприйнятою фармакотерапією, на відміну від контрольної групи, скорочує строки зникнення пальпаторної болючості на 5,3 дня, збільшує частоту рубцювання виразок на кінець другого тижня на 16,4%, а на кінець третього - 11,5%, частоту ерадикації Н.р. до 33,3%.

Одноразові процедури бітемпоральної ампліпульстерапії найбільше сприяють зниженню кислотоутворюючої функції шлунка, збільшенню рівнів тироксину і гастрину, нормалізації моторно-евакуаторної функції шлунка. Найбільш виражена дія пов`язана з використанням I i IV р.р. у тому числі при локальному діянні. Це являється підставою для застосування СМС у комплексному лікуванні загострень ВХ ДПК, а бітемпоральної ампліпульстерапії - у хворих після кровотечі.

Одноразові електропроцедури з використанням варіантів постійного струму дозволяють зробити висновки про найбільш виражене зниження кислотоутворюючої і нормалізації моторно-евакуаторної функції шлунка під впливом локальної анодної гальванізації. Останнє обгрунтовує раціональність її використання у комплексній терапії загострення ВХ ДПК.

Одноразові процедури УВЧ-ІТ на протязі 10 хв обумовлює тенденцію до зменшення кислотоутворюючої та закономірне поліпшення моторно-евакуаторної функції шлунка. Це визначає ефективність даного фактору у хворих ВХ ДПК з помірно підвищеною і нормальною кислотоутворюючою функцією шлунка.

Фізичні фактори (СМС, ПС, УВЧ-ІТ) при розроблених умовах проведення процедур потенцюють антисекреторні ефекти препаратів з переважністю трансцеребральної та локальної ампліпульстерапії в сполученні з квамателом; зменшують зону кислотоутворення в локальному варіанті на фоні гастроцепіну; ПС та УВЧ-ІТ нівелюють ефекти ранітидіну. Дія фізичного фактору максимального проявляється на висоті антисекреторного ефекту препарату та обумовлює час проведення процедури по відношенню до часу приймання препарату.

антисекреторний лікарський фізіотерапевтичний дванадцятипалий

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Роздильская О.Н., Братчук А.Н., Якимова Т.П., Роздильский С.С. Физические факторы в лечении обострения язвенной болезни //Учебное пособие.-Херсон. - 1997. - 50с.

Кирющенко Н.Н., Берест С.Р., Братчук А.Н., Симеониди П.Л., Росинский В.А. Опыт применения метода гипербарической оксигенации в лечении больных язвенной болезнью желудка и двенадцатиперстной кишки в условиях дневного стационара //Гастроэнтерология. -1991. -№ 23. - С.119-124.

Братчук А.Н., Кирющенко Н.Н., Ромаскевич Ю.А., Поданев И.Л. Комплексное использование гипербарической оксигенации и микроволновой резонансной терапии в лечении больных язвенной болезнью // Вестник физиотерапии и курортологии. - 1997. -№1. -С.30-33.

Братчук А.Н., Ромаскевич Ю.А., Кирющенко Н.Н. Сравнительная оценка использования кваматела и ранитидина в сочетании с гипербарической оксигенацией в лечении язвенной болезни 12-ти перстной кишки //Вестник физиотерапии и курортологии. - 1997.-№ 3. -С. 47-48.

Братчук А.Н. Результаты оценки влияния ряда физических факторов на уровень интрагастральной рН у больных язвенной болезнью // Вестник физиотерапии и курортологии. - 1998.-№ 4. -С. 22-24.

Патент 21559 А, Україна, А 61 В 8/12, А 61 К 31/00. Спосіб лікування виразкової хвороби шлунку./ Роздільський С.І., Роздільська О.М., Братчук О.М., Якимова Т.П./ Заявлен. 11.03.97; опубл. 06.01.98.

Братчук А.Н., Роздильськая О.Н., Четверякова Н.Е. Эффективность применения некоторых физических факторов в реабилитации пациентов с заболеваниями желудка и двенадцатиперстной кишки //Тезисы ІІ Международного конгресса “Иммунореабилитация и реабилитация в медицине”. -М.,1996. - С.121.

Роздильская О.Н., Братчук А.Н. Сравнительная єффективность применения ЛИНИ и ряда физических факторов в лечении обострения язвенной болезни //Материалы VII Международной научно-практической конференции “Применение лазеров в медицине и биологии”. - Харьков, 1996. - С.44-46.

Братчук А.Н. Обоснование возможностей лечебных физических факторов в комплексном лечении осложненной язвенной болезни и сопутствующих заболеваний.//Нетрадиційні методи діагностики і лікування в курортній практиці //Матеріали Української науково-практичної конференції з міжнародною участю.- К., 1997. -ч.1.-С. 104-106.

Братчук А.Н. К вопросу ранней реабилитации больных язвенной болезнью 12 -перстной кишки с использованием лечебных физических факторов //Оптимизация организационной и медицинской деятельности здравниц Украины: материалы республиканской научно-практической конференции 12-13 июня 1997.-Киев-Одесса.- С.104-106.

Братчук А.Н. Применение лечебных физических факторов в комплексном лечении обострения язвенной болезни //Актуальные проблемы курортологии и медицинской реабилитации.-Кишинев - Одесса, 1997. - С.27-28.

Роздільська О.М., Роздільський С.І., Михайлов Б.В., Климчук О.В., Братчук О.М., Насонова А.М., Беланович К.В., Кульчаєва Т.В., Мирошніченко Н.В., Багаутдинова В.І. Нові фізико-фармакологічні технології у клінічній практиці: теоретичне обгрунтування, ефективність лікування та перспективи реабілітації //Матеріали І національного конгресу фізіотерапевтів і курортологів України "Фізичні чинники в медичній реабілітації".-Хмільник, 13-14 травня 1998 р.- С.29-30.

Братчук А.Н. Новые способы комбинированной физиотерапии обострения язвенной болезни двенадцатиперстной кишки.//Методические рекомендации. -Харьков,1997.-14с.

Братчук А.Н., Роздильская О.Н., Роздильский С.И., Якимова Т.П., Васильев Л.Я. Эффективность лечения язвенной болезни с использованием фармако-физиотерапии //Матеріали наукових праць республіканської науково-практичної конференції "Досягнення та невирішені питання гастроентерології" - 7-8 квітня 1998 р.- Харків, 1998.- С.28.

Анотації

БРАТЧУК О.М.. Застосування фізичних факторів у комплексному лікуванні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.34 - курортологія та фізіотерапія. Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології, Одеса, 1998.

В роботі проаналізована ефективність різних лікувально-реабілітаційних комплексів з використанням фізичних факторів та медикаментозних засобів у хворих виразковою хворобою дванадцятипалої кишки на етапах стаціонар - поліклініка, які сприяють скороченню строків рубцювання виразкового дефекту, зменшенню числа ранніх рецидивів та усуненню побічних реакцій ряду медикаментів. На основі оцінки взаємовпливу одноразової дії фізіотерапевтичних процедур і антисекреторних лікарських препаратів розроблено диференційований підхід до індивідуального вибору комплексу фармакологічних препаратів та фізичних факторів в лікуванні хворих ВХ ДПК. Показана його залежність від клінічного стану хворих, наявності ускладнень, характеру динаміки кислотоутворення по часу, особливостей взаємовпливу ФФ та сучасних антисекреторних, противиразкових препаратів. Розроблено новий спосіб ампліпульстерапії для лікування загострення ВХ ДПК, обгрунтована доцільність використання СМС, ПС, УВЧ-ІТ (бітемпоральний та локальний варіанти методик) з урахуванням впливу їх на різні патогенетичні ланки ульцерогенезу та конкретизовано дози джерел фізичної енергії.

Ключові слова: виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, рубцювання виразкового дефекту, фізико-фармакотерапія, кислотоутворення, антисекреторні препарати, противиразкові препарати

БРАТЧУК А.Н. Применение физических факторов в комплексном лечении язвенной болезни двенадцатиперстной кишки.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.33 - курортология и физиотерапия. Украинский научно-исследовательский институт медицинской реабилитации и курортологии, Одесса, 1998.

В работе проанализирована эффективность различных лечебно-реабилитационных комплексов с использованием физических факторов и медикаментозных средств у больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки.

Изучено влияние однократного действия различных режимов и параметров синусоидальных модулированных токов, постоянного тока и УВЧ-индуктотермии на клиническое состояние больных, кислотообразующую и моторно-эвакуаторную функции желудка, гормональный гомеостаз. Исследован характер взаимовлияния изученных физических факторов и современных антисекреторных препаратов на кислотообразование.

В результате проведенных исследований разработаны лечебно-реабилитационные комплексы для курсового лечения больных язвенной болезнью, уточнены показания и противопоказания для применения изученных физических факторов.

Установлена эффективность комплексного лечения больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки, проявляющаяся в более раннем исчезновении клинических проявлений, сокращении сроков рубцевания язвенного дефекта, снижении количества ранних рецидивов и увеличении степени эрадикации Helicobacter pylori.

Состояние больных оценивали на основании анамнеза, характера болевого и диспепсического синдромов, течению болезни, наличию пальпаторной болезненности в пилородуоденальной зоне. Производилась эзофагогастродуоденоскопия, исследование интрагастрального рН и моторно-эвакуаторной функции желудка радионуклидным методом, определяли уровень гормонов (тиреоидных, соматотропного, кортизола, гастрина), исследовали клеточный и гумморальный иммунитет, слизистую антрального отдела желудка на наличие Helicobacter pylori.

В лечебном комплексе использовали битемпоральную амплипульстерапию в виде воздействия СМТ от аппарата “Амплипульс” на височные области с обеих сторон (битемпорально), используя электроды размером 3-4 см2; СМТ применяли в переменном режиме I родом работы без модуляции в течение 10 мин через день или ежедневно на протяжении всего курса лечения в количестве от 10 до 20 процедур. Локальное воздействие СМТ проводили на область проекции желудка электродами площадью 200 см2 , расположенными в эпигастральной области и области позвоночника на уровне Т VI - T X. При этом использовали следующие режимы СМТ: I и IV роды работ, постепенно увеличивая глубину модуляции от 25 до 50% и частотой модуляции от 100 до 70 Гц, продолжительностью по 5 мин каждым родом работы ежедневно или 2 раза в день в первую половину курса до исчезновения болевого синдрома в количестве от 3 до 7 процедур. Постоянным током воздействовали от аппарата “Поток” с расположением анода площадью 200 см2 в области эпигастрия и катода площадью 200 см2 в области позвоночника на уровне Т VI - T X. Использовали плотность тока от 0,03 до 0,05 мА/см2 продолжительностью от 10 до 20 мин с возрастанием в течение курса. Лечение данным вариантом проводили во вторую половину курса в течение 10-14 дней. УВЧ-магнитотерапию проводили с помощью аппарата “Экран - 1” и резонансного индуктора при мощности 70 Вт. Располагали резонансный индуктор над областью проекции эпигастрия с зазором 3-4 см в течение 10 мин. Процедуры отпускали ежедневно в течение 7-10 дней.

У больных ЯБ ДПК общепринятая фармако-физиотерапия обуславливала исчезновение болевого синдрома на 4-5 день, диспепсического - на 7 день, пальпаторной болезненности - на 15-16 день, рубцевание язвенного дефекта к концу второй недели у 66,7%, а на конец третьей - у 79,2%, эрадикации Н.р. у 25% больных, сохранению ремиссии заболевания на протяжении 6 месяцев у 72,0% случаев. Дифференцированная физико-фармакотерапия для лечения обострения ЯБ ДПК с исходно повышенным функциональным состоянием секреторного аппарата желудка, включающая битемпоральную и локальную амплипульстерапию с последующим применением анодной гальванизации на 1,2 дня сокращает по сравнению с контролем сроки устранения болевого и на 2,1 дня диспепсического синдромов; на 3,1 дня - пальпаторной болезненности; обеспечивает рубцевание язвенного дефекта к концу второй и третьей недели у 72,0% и 87,8% больных соответственно; повышает степень эрадикации Н.р. до 46,3%.

Применение дифференцированного физико-фармакологического комплекса в лечении обострении ЯБ ДПК с исходно умеренно повышенной и нормальной секреторной активности желудка с учетом применения битемпоральной и локальной амплипульстерапии с последующей УВЧ-ИТ в сочетании с противоязвенной терапией в сравнении с контролем на 1,3 дня сокращает сроки исчезновения болевого и на 1,9 дня диспепсического синдромов; на 4,4 дня - пальпаторной болезненности; определяет рубцевание язвенного дефекта к концу второй и третьей недели у 73,1% и 88,5% больных; увеличивает степень эрадикации Н.р. до 53,8%.

У больных ЯБ ДПК, осложнившейся кровотечением, битемпоральная амплипульстерапия в комплексе с общепринятой фармакотерапией, в отличие от контрольной группы, сокращает сроки исчезновения диспепсического синдрома на 2,5 дня, пальпаторной болезненности на 5,3 дня, увеличивает частоту рубцевания язв к концу второй недели на 16,4%, а к концу третьей недели - на 11,5%, степень эрадикации Н.р. - на 10,0%.

Разработаны методы лечения ЯБ ДПК с использованием физических лечебных средств с учетом коррекции нарушений кислообразования, моторно-эвакуаторной функции желудка и синергичности эффектов антисекреторных противоязвенных препаратов и физических факторов. Обоснована целесообразность последовательного применения СМТ, ПТ, УВЧ-ИТ с учетом их влияния на разные патогенетические звенья ульцерогенеза.

Разработан способ амплипульстерапии ЯБ ДПК, осложненной кровотечением.

Ключевые слова: язвенная болезнь двенадцатиперстной кишки, рубцевание язвенного дефекта, физико-фармакотерапия, кислотообразование, антисекреторные препараты, противоязвенные препараты.

A.N.Bratchuk. The application of physical factors in a combined therapy of a duodenal ulcer.

Thesis for Candidate`s Degree (Medicine) in the major 14.01.33 -treatment at health resorts and physiotherapy. Ukrainian Research Institute of Reabilitation and Treatment at Health Resorts, Odessa, 1998.

The thesis to be defended presents the analysis of effectiveness of different variants of physio-pharmacotherapy of patients with a duodenal ulcer, the variants offered favouring time saving in ulcer cicatrization, decrease in the number of early relapses and elimination of side effects of curative agents. On the basis of the author`s own methodological approach, (The estimation of the momentaneous aspect of the different regimes and parameters and interactive influence of the physio-therapeutical procedures and antisecretive preparations) there has been worked out a differentiated approach for the treatment of duodenal ulcer patients, depending on their clinical state, complications, the character of acid secretion dynamics through time, as well as peculiarities of the interaction of physio-pharmacotherapy and modern antisecretory, antiulcer medications.

A new mode of using amplipulse-therapy to treat acute forms of a duodenal ulcer has been developed, and the expediency of electrotherapy techniques: sinusoidal modulated current, direct current, ultra-high-frequency current, Thermal Induction (bitemporal and local variants) is grounded, taking into account their impact on different pathogenetic links of ulcergenesis. Administering doses of physical power sources are concretized.

Key words: duodenal ulcer, ulcer cicatrization, physio-pharmacoterapy, aciad secretion, antisecretori medications, antiulcer medications

Размещено на Allbest.ur