Ортопедична стоматологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ортопедична стоматологія

ФІКСАЦІЯ, СТАБІЛІЗАЦІЯ ТА РІВНОВАГА ПОВНИХ ЗНІМНИХ ПРОТЕЗІВ

Проблема фіксації повних знімних зубних протезів на беззубих щелепах вирішується уже протягом більше ніж двох століть. За цей час запропоновано велику кількість методів фіксації протезів на беззубих щелепах, створено низку класифікацій для їх використання і систематизації. Ми вважаємо, що найпрактичнішою є класифікація, запропонована Б.К.Бояновим, за якою усі методи фіксації протезів діляться на механічні, біомеханічні, фізичні та біофізичні.

Серед механічних методів фіксації насамперед необхідно назвати метод фіксації П.Фошара за допомогою пластинкових золотих пружин, які згодом були замінені на спіральні. Спосіб не знайшов широкого використання через велику кількість ускладнень.

До механічних методів фіксації треба віднести також методи, які були запропоновані Вайном: для збільшення маси протеза на нижню щелепу в базис уводили вольфрам.

Паршин запропонував вкладку із олова масою 30-40 г. Зельбах використовував альмальговану пластмасу з наступним її покриттям звичайною пластмасою. На жаль, усі методи механічної фіксації є неефективними у зв'язку зі специфічними умовами, в яких функціонують повні знімні зубні протези.

Біомеханічні методи для свого застовування потребують певних умов. Це насамперед використання анатомічних утворень, або, як їх ще називають, анатомічної ретенції. Серед запропонованих методів необхідно назвати метод Кемені; останній запропонував для поліпшення фіксації нижнього протеза пелоти, які розміщували під внутрішньою косою лінією.

Анатомічна ретенція може бути використана також на верхній щелепі для застосування наясенних кламерів у разі добре вираженого коміркового відростка та збережених горбів верхньої щелепи. Як і механічні, біомеханічні методи не знайшли широкого застосування для протезування у разі повної відсутності зубів на щелепах.

Прогресивнішими, на нашу думку, є фізичні методи фіксації, раціональне зерно яких використовується і нині, але про це мова піде пізніше. Фізичні методи фіксації належать до старих, в основу яких покладено створення різниці атмосферного тиску. У разі використання цього методу в базисі протеза, який звернений до твердого піднебіння, створюють камеру. Після уведення протеза в ротову порожнину і притискання до твердого піднебіння у камері створюється від'ємний тиск, що сприяє поліпшенню його фіксації. Утримувальна сила камери невелика, і вона ефективна нетривалй час. Використання камер дуже обмежене. Слизова оболонка під дією несприятливих чинників гіпертрофується, що може бути причиною її малігнізації.

У свій час широкого застосування набули протези з присмоктувальними камерами Рауе. Але досить швидко від них відмовилися через ускладнення, які були описані вище, а також через те, що камери призводили до перфорації твердого піднебіння.

Використання магнітів було запропоновано відносно недавно. Однієї думки щодо їх використання немає. Але широкого застосування вони не знайшли через складну технологію їх використання.

Біофізичні методи фіксації протезів грунтуються на використанні законів фізики та анатомічних особливостей меж протезного ложа. Тут необхідно пригадати, що використання розрідженого простору у свій час мало як негативні, так і позитивні сторони. Ми маємо на увазі використання його не на одній окремій ділянці, а на всій площі під базисом протеза. Необхідно уточнити, що у разі використання камери замикальний клапан виникав по її краю. Якщо використовувати це явище, то межа переноситься на край протеза і контактує з межею протезного ложа, де рухома слизова оболонка, контактуючи з краєм протеза, запобігає потраплянню повітря під базис.

Крайовий замикальний клапан виникає за умови, коли край протеза дещо відтісняє слизову оболонку перехідної складки. Для створення цих сприятливих умов необхідна участь слизової оболонки, розміщеної дещо вище від перехідної складки. Ділянки слизової оболонки, які беруть участь у створенні крайового клапана, називають клапанною зоною. Треба зазначити, що це поняття не анатомічне, а функціональне.

Під час акту жування протез зміщується і просвіт між базисом протеза та слизовою оболонкою збільшується, а об'єм повітря залишається стабільним. За рахунок цього під базисом протеза створюється і зберігається від'ємний тиск, що утримує протез на протезному ложі.

Розглянувши в історичному аспекті способи фіксації, можна зупинитися на таких поняттях, як фіксація, стабілізація та рівновага повних знімних зубних протезів.

Фіксацією називається стійкість повного знімного зубного протеза на тканинах протезного ложа у стані спокою. Адгезія виникає між двома поверхнями, що дуже пришліфовані і між ними знаходиться тонкий шар рідини, тоді вони щільно примикають одна до одної.

Стійкість протеза під час нежувальних рухів називається стабілізацією. Для стабілізації необхідно використовівати спеціальну методику зняття функціонального відбитка, який забезпечить функцію присмоктування базиса протеза до слизової оболонки ротової порожнини.

Стійкість протеза під час жувальних рухів називається рівновагою. Для досягнення рівноваги недостатньо адгезії та функціонального присмоктування, необхідна ще функціональна (анатомічна) постановка штучних зубів, у разі якої створюється множинний контакт під час акту жування.

Усі поняття мають добре відображення у разі протезування верхньої щелепи, зовсім інші умови та результати протезування на нижній щелепі, що зумовлено її функціями, особливостями анатомічної будови, площею протезного ложа.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ВІДБИТКИ ТА IX КЛАСИФІКАЦІЯ

Для досягнення хорошої фіксації, стабілізації та рівноваги повних знімних зубних протезів необхідно досягти крайового прилягання протеза та створення максимального замикального клапана. Досягнути цих необхідних умов можна за допомогою функціональних відбитків. Функціональним відбитком називається відбиток, який відображає стан тканин протезного ложа під час функції. Родоначальником використання функціональних відбитків вважається Шротт (1864). Метод Шротта не отримав широкого застосування через свою складність, тим більше, що для хорошої фіксації протеза немає необхідності знімати функціональний відбиток із використанням усіх органів ротової порожнини, а достатньо провести кілька функціональних проб. Тому функціональним відбитком вважають відбиток, який отримано індивідуальною ложкою і краї якого сформовано за допомогою спеціальних функціональних проб.

У практичній діяльності лікаря стоматолога-ортопеда доцільно користуватися робочою класифікацією відбитків, запропонованою ЄЛ. Гавриловим (1985).

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЛОЖКИ

Прототипами сучасних методик отримання індивідуальних ложок можна вважати методику Шротта, який знімав із щелеп анатомічні відбитки, відливав моделі, за якими готували штамп і контрштамп та штампували з металу індивідуальні ложки для верхньої і нижньої щелеп. Отже, індивідуальна ложка - це ложка, що виготовляється окремо для кожного хворого.

Матеріалом, з якого виготовляють індивідуальні ложки, можуть бути метали, термопластичні маси. пластмаси. Ложки можна виготовляти безпосередньо в ротовій порожнині, а також лабораторним шляхом.

У ротовій порожнині можна виготовляти індивідуальну ложку за методикою ЦІТО. Пластинку базисного воску складають у два або три шари. обрізають приблизно за формою щелепи, розігрівають на вогні й уводять у ротову порожнину, де виконують обтискування анатомічних утворень. Процес продовжують до повного відтворення протезного ложа. Метод точний, але потребує багато часу, а міцність таких ложок невелика.

У лабораторних умовах індивідуальні ложки виготовляють за допомогою методики ДонМІ, в апараті СОШУ конструкції проф. Е.Я. Вареса та ін. їх можна також виготовляти із стандартних пластинок АКР-П та самотвердіючої пластмаси (карбопласт).

МЕТОДИКА ОТРИМАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ВІДБИТКІВ

Основною метою даного етапу лікування у разі повної відсутності зубів на щелепах є створення кругового замикального клапана, який буде забезпечувати хорошу фіксацію протеза. Цієї мети можна досягти шляхом використання індивідуальних ложок, способи виготовлення яких описані вище, та методик оформлення функціональних країв відбитка. Формування функціонального краю ложки можливо за такими методиками: за допомогою пасивних рухів, шляхом функціональних проб та за допомогою власне функціональних рухів. Метод оформлення функціонального краю ложки вперше розробив Шротт. За допомогою пасивних рухів лікар сам проводить оформлення функціонального протезного ложа свідчить про те, що її необхідно вкоротити у фронтальному ВІДДІЛІ.

Слід пояснити, що використання „Ортокору" для окантування індивідуальних ложок нижньої та верхньої щелеп під час проведення проб Гербста значно пришвидшує процес формування функціонального краю ложки. У місцях, де край ложки чинить тиск на підлеглі тканини. „Ортокор" зміщується з нього. У такому разі „Ортокор" у тому міісці відгортають, а край ложки вкорочують.

Якщо виконувати одну за одною такі маніпуляції завершальне функціональне оформлення країв ложки не становить труднощів.

Проби Гербста ефективні за наявності добре збережених коміркових відростка і частини та малоефективні у разі значної або повної атрофії, особливо коміркової частини, де дуже важко створити замикальний клапан. Крім того, методики проведення та зняття функціональних відбитків не забезпечують об'ємного відтворення майбутнього базису протеза.

Це спонукало П.Т.Танрикулієва розробити та впровадити метод об'ємного моделювання. Його дослідження засвідчили, що тип беззубої нижньої щелепи та обсяг протезного простору не є випадковими, це явища залежні.

Суть методики П.Т.Танрикулієва, яка доповнена Г.Л.Савіді, полягає у тому, що на готовий нижній протез наносять тонкий шар силіконової маси і вводять у ротову порожнину; процедуру повторюють кілька разів, пропонуючи хворому без особливих зусиль закрити рот та виконати рухи щоками і язиком. Очистивши зуби та базис від залишків маси, протез гіпсують зворотним способом, базис забирають і формують новий. Протези, виготовлені заданою методикою, виглядають масивнішими, ніж ті, що виготовлені за допомогою проб Гербіста, але цей недолік компенсується кращою фіксацією.

Функціональні відбитки з верхньої та нижньої щелеп знімають підготовленими індивідуальними ложками за допомогою спеціальних відбиткових мас, наприклад, цинкевгенолової маси "Керіп" або високоякісних сучасних силіконових мас (ЗїотаПех сгеат, Зреесіех, Ргезісіепі, ЗМ тощо). Нині мови про використання гіпсу або термопластичних мас немає, їх згадують лише в історичному аспекті.

МЕТОДИКИ ОТРИМАННЯ КОМПРЕСІЙНИХ ВІДБИТКІВ

Згідно з класифікацією Є.І.Гаврилова, другою великою групою методів отримання відбитків є методи, в яких використовуються різні ступені відтиска ня слизової оболонки. Зокрема, розрізняють розвантажувальні та компресій відбитки. Перші отримують без тиску або з мінімальним тиском індивідуальної ложки з відбитковим матеріалом на тканини протезного ложа. Другі розраховані насамперед на використання податливості слизової оболонки ротової порожнини, тому їх знімають, застосовуючи значні силові зусилля. знімний зубний протез щелепа

Використання для зняття відбитків розвантажувального або компресіоного методу є дискусійним. Так, К.Румпель, Шпренг. Гойпл вважають, що слизова оболонка ротової порожнини повина перебувати в анатомічних умовах і підчас зняття відбитка, так і підчас користування протезом. Вони вважають доцільне знімати компресійні відбитки, їм суперечать Кемені. Вільд, які вважають, що протези, виготовлені за компресійними відбитками, створюють постійний тиск на тканини протезного ложа, а це спричиняє їх атрофію. Наступна група вчених (Д.І.Бетельман, І.М.Оксман) не віддають переваги жодному методів. Вони вважають, що вибір повністю залежить від умов ротової порожнини. Розвантажувальні відбитки, на їх думку, показано знімати за умови нерухомої слизової оболонки, а під тиском або компресійні -- якщо слизова оболонка податлива.

Розвантажувальні відбитки можна отримати індивідуальними ложками з отворами, які спеціально створені для виходу відбиткової маси.

У якості відбиткових матероіалів необхідно використовувати маси, які мають добру текучість, еластичність. Кращими тут є силіконові маси, що відповідають цим вимогам.

Компресійний відбиток знімають під постійним тиском, який забезпечує стискання судин слизової оболонки твердого піднебіння.

Ефективність використання розвантажувального або компресійне відбитка необхідно оцінювати з таких позицій: впливу на слизову оболонку ротової порожнини та фіксацію протеза, а також впливу на перебіг атрофічні процесів у коміркових відростку та частині і кістках лицевого скелета.

Размещено на Allbest.ru