Гіпертонічна хвороба

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гіпертонічна хвороба

Гіпертонічна хвороба -- невроз вищих кіркових і гіпоталамічних центрів, що регулюють AT.

Етіологія. Підвищення AT виникає під впливом низки факторів, насамперед нервового. Надмірні психоемоційні стреси призводять до підвищення втрати енергії, дезорганізації обмінних процесів і дисфункції важливих відділів мозку, передусім лімбікоретикулярного апарату. Останній підтримує тонус кори головного мозку, що зумовлює підвищену збудливість гіпоталамуса, особливо центрів симпатичної частини вегетативної нервової системи. Отже, стресові ситуації (сімейні конфлікти, розумове та фізичне перевантаження тощо) спричиняють застійне збудження нервових центрів, що стимулює порушення стану рівноваги між організмом і навколишнім середовищем.

На розвиток гіпертонічної хвороби впливають алкогольна інтоксикація, куріння, спадкові фактори.

За наявності ішемії нирок виникає тривала гіпертонія. У разі порушення кровообігу в нирках утворюється судинозвужувальна рідина--ренін, що перетворює ангіотензиноген в ангіотензин, який звужує судини і активізує глюкокортикоїдну функцію надниркових залоз. Ренін також стимулює виділення гормону кори надниркових залоз альдостерону, який затримує в організмі натрій. Останній підвищує AT і виводить калій.

Розвитку гіпертонічної хвороби сприяє надмірне вживання солі. Внаслідок затримки в організмі натрію виникає набряк судинної стінки, підвищуються її тонус та серцевий викид крові.

Генетична схильність до розвитку гіпертонічної хвороби зумовлена спадковим однотипним обміном речовин, що призводить до аналогічних порушень у синтезі речовин, які регулюють AT.

Внаслідок нервового перенапруження і впливу подразників на різні відділи нервової системи (кору, підкірковий шар, ретикулярну субстанцію і вегетативні центри) виникає симпатико-адреналова вазопресорна реакція.

Під час ішемії нирки юкстагломерулярний апарат посилює продукцію реніну, який, діючи на ангіотензиноген (білок типу б₁₂-глобуліну), перетворює його в ангіотензин, що виявляє виражений пресорний вплив. У патогенетичний ланцюг включається вторинна гуморальна ланка, що сприяє розвиткові гіпертонії.

У більш пізніх стадіях підвищується секреція альдостерону, який посилює затримку іонів натрію у стінці артеріол. Це зумовлює їх набряк і звуження. За таких же умов відбувається вторинне білкове просочування стінок артеріол і подальший розвиток їх гіалінозу і склерозу, що посилює ниркову ішемію.

У патогенезі гіпертонічної хвороби великого значення надають порушенню функцій гіпоталамічної ділянки, гіпофіза, надниркових залоз, а також щитоподібної і статевих залоз.

Клінічна картина. Підвищення AT є найбільш ранньою і постійною ознакою розвитку гіпертонічної хвороби. На початку захворювання відзначається його тимчасове підвищення, а надалі гіпертензія стає стабільнішою. Підвищується як систолічний, так і діастолічний AT.

Клінічна картина гіпертонічної хвороби протікає в 3 стадії. І стадія характеризується підвищенням AT (протягом кількох днів, тижнів) з подальшим зниженням до нормального рівня. Іноді у цій стадії у хворих відзначається головний біль і запаморочення, поганий сон, серцебиття. Аускультативно вислуховують незначний акцент II тону над аортою. На ЕКГ змін немає. На початку захворювання відсутні зміни функцій нирок, спостерігають лише деяке зменшення ниркового кровообігу. З боку очного дна відзначають тільки судинні зміни: звуження і звивистість артерій сітківки.

Під час рентгенологічного дослідження судин у І стадії гіпертонічної хвороби з боку серця і великих судин чітких змін не виявляють.

II стадія гіпертонічної хвороби характеризується постійним більше або менше вираженим нестійким підвищенням AT. У хворих відзначаються головний біль, запаморочення, шум у вухах, мерехтіння мушок перед очима, серцебиття, швидка втомлюваність, фізична слабкість, розлад сну. Під час перкусії спостерігають збільшення лівого шлуночка, що зумовлено його гіпертрофією. Верхівковий поштовх зміщується вліво і вниз. Під час аускультації відзначають високий акцентований II тон над аортою. Поява ритму галопу може свідчити про наявність у хворих тяжкого дистрофічного ураження міокарда. Іноді над верхівкою прослуховують систолічний шум, що вказує на відносну недостатність мітрального клапана. На ЕКГ часто відзначають відхилення елекіричної осі серця вліво, іноді зміни сегмента 5--Т і зубця Т. З боку ЦНС -- динамічні порушення мозкового кровообігу. Під час дослідження сечі періодично виявляють альбумінурію, мікрогематурію без порушень концентраційної властивості нирок.

З боку очного дна спостерігають звуження артерій сітківки, іноді помірне потовщення артеріальних стінок і стискання вен артеріями, зрідка крововиливи. Під час рентгенологічного обстеження виявляють характерні зміни конфігурації серця, типові для гіпергрофії м'яза лівого шлуночка, ІІІ стадія характеризується стійким підвищенням AT тиску. Він знижується під час серцевої недостатності, після інфаркту міокарда, інсульту. Цю стадію називають склеротичною, оскільки вона характеризується атеросклеротичним ураженням артеріальної системи, дистрофічними змінами в багатьох органах, що зумовлено порушенням в них кровообігу. В цій стадії часто спостерігаються явища коронарної і серцевої недостатності (стенокардія, інфаркт міокарда, застійні явища, серцева астма). З розвитком атеросклерозу аорти II тон над нею стає «дзвінкий», виникає грубий систолічний шум, який краще вислуховується на груднині, ближче до яремної ямки. На ЕКГ сегмент S--Т зміщений вниз, зубець Т згладжений, негативний або дворазовий. Ураження ЦНС характеризується порушенням мозкового кровообігу аж до інсультів (малих або великих), внаслідок яких відзначаються розлад рухової і чутливої функцій кінцівок, порушення мови, втрата свідомості, блювання тощо.

У III стадії внаслідок розвитку ниркового атеросклерозу розвиваються вже більш постійні симптоми ураження нирок: гематурія, альбумінурія, азотемічна уремія. З боку очного дна: стійке звуження артерій сітківки і стиснення вен артеріями, крововиливи. Можуть виникати дегенеративні вогнища в сітківці, ділянці соска зорового нерва, що мають вигляд білих плям. Іноді спостерігаються відшарування сітківки і атрофія зорового нерва, що призводить до втрати зору. Під час рентгенологічного обстеження визначають гіпертрофію м'яза лівого шлуночка і ознаки атеросклерозу аорти (вона дещо розширена, подовжена, зігнута, а висхідна її частина більше виступає вправо, дуга піднімається доверху і зсувається вліво).

З урахуванням вираженості і ступеня стійкості підвищеного AT, який не повинен перевищувати 160/95 мм рт. ст., гіпертонічну хворобу поділяють на 3 основні форми--легку (м'яку), помірну і тяжку. Кожна з цих 3 форм характеризується певною межею підвищення AT: відповідно 100, 105--114, 115 мм рт. ст. і більше.

За класифікацією ВООЗ, виділяють також пограничну гіпертензію, яка характеризується невеликим і тимчасовим підвищенням AT, що не перевищує 160/95 мм рт. ст. і за відсутності характерних для гіпертонічної хвороби змін в органах та у разі виключення можливості розвитку вторинної (симптоматичної) гіпертензії, має нахил до спонтанної нормалізації.

Гіпертонічна хвороба характеризується періодичними загостреннями--кризами з різким підвищенням AT.

Гіпертонічні кризи супроводяться порушенням мозкового кровообігу змінного характеру. Тому основними симптомами гіпертонічного кризу є пульсуючий або стискаючий головний біль у потиличній ділянці, запаморочення, порушення зору, шум і дзвін у вухах. Гіпертонічний криз супроводиться нудотою, блюванням.

Деякі хворі скаржаться на неприємні відчуття у ділянці серця, серцебиття

Кризи бувають І і II порядку, тобто симпатико-адреналовий і церебральний. Частіше вони розвиваються в пізніх стадіях захворювання і під час різних форм гіпертонічної хвороби. Кризи відрізняються один від одного тільки за клінічними симптомами і тяжкістю перебігу. За наявності кризи І порядку симптоми виникають гостро. Спостерігають виражені вегетативно-судинні реакції (неспокій, остуда, почервоніння або блідість обличчя), розпираючий або пульсуючий біль у голові, шум у вухах, нудота, блювання, біль в очах, зниження гостроти зору. Головним чином такі кризи виникають у людей молодого віку і тривають від 20--40 хв до кількох годин. Вони характеризуються різким підвищенням систолічного і пульсового тиску, виникненням тахікардії.

За наявності кризи II порядку симптоми наростають поступово. У хворих спостерігають поколювання в ділянці серця, нудоту, блювання, серцебиття, запаморочення, головний біль, миготіння «мушок» перед очима, світлові іскри, інколи короткочасну сліпоту. Зрідка відзначають парестезії, парези, стан приголомшення, сплутаність думок. Нерідко виникають носові кровотечі, загальмованість, сонливість, короткочасне запаморочення. Підвищуються систолічний і особливо діастолічний тиск. Пульсовий тиск не змінюється. Виникнення таких кризів особливо небезпечне у людей похилого віку з прогресуючим атеросклерозом судин. Кризи часто призводять до приступів серцевої астми, інсультів, інфарктів міокарда.

Лікування. Для усунення гіпертонічного кризу потрібно: забезпечити зниження AT під контролем його рівня протягом усього періоду перебігу кризу, використати седативні препарати і транквілізатори, призначити спазмолітичні засоби і препарати, які нормалізують процеси зсідання крові, обмежити вживання солі, рідини, жирів, застосувати оксигенотерапію.

В основу лікування гіпертонічної хвороби покладено такі принципи: дотримання режиму праці та відпочинку; призначення дієтичного харчування з обмеженням вживання солі, рідини, жирів і концентрованих вуглеводів; призначення спазмолітиків, які поліпшують мозковий, серцевий і нирковий кровообіг; використання седативних препаратів і транквілізаторів; призначення гіпотензивних засобів, оксигенотерапія.

Використовують препарати раувольфії (резерпін, адельфан, кристенін), допєгід, но-шпу, еуфілін, папаверину гідрохлорид, дибазол, платифіліну гідротартрат, сульфат магнію, аміназин.

Особливого догляду потребують хворі з тяжкими формами гіпертонічної хвороби. Такому хворому слід забезпечити емоційний спокій, контролювати рівень AT і частоту пульсу. Потрібно здійснювати контроль за дієтичним харчуванням цих хворих. Дотримання режиму, продовження фізіологічного сну удень -- необхідна умова швидкого одужання Крім того, медична сестра піклується про дотримання чистоти в палаті, своєчасну заміну постільної і натільної білизни, правильне приймання ліків, проводить профілактику пролежнів, стежить за водним балансом.

Реабілітація хворих повинна проводитись активно, згідно з вказівками лікаря. Фізичні навантаження повинні поступово збільшуватись під контролем AT.

На диспансерний облік ставлять хворих на гіпертонічну хворобу І і II стадій. Хворі на гіпертонічну хворобу III стадії повинні постійно перебувати під наглядом дільничного лікаря або кардіолога.

У комплексі оздоровчих заходів на першому місці санація вогнищ інфекції. Вагоме значення мають нормалізація режиму праці та відпочинку, повноцінний сон, зниження надмірної маси тіла, зменшення перевантажень у навчальних закладах. Потрібно уникати конфліктних ситуацій як на роботі, так і в побуті. Позитивні емоції, фізична активність стимулюють діяльність захисних сил організму.

Хворих на гіпертонічну хворобу І стадії слід оглядати не рідше, ніж двічі на рік Один раз на рік роблять аналіз крові, двічі -- аналіз сечі. Вміст ліпідів у крові визначають за показаннями, рівень холестерину в крові у хворих віком понад 40 років -- один раз на рік.

Електрокардіографію і рентгенологічне обстеження серця і органів грудної клітки проводять один раз на рік. Один раз на рік хворих повинен оглядати офтальмолог, невропатолог, уролог.

Дільнична медична сестра повинна навчити хворого на гіпертонічну хворобу дотримуватись режиму дня, дієти. Рекомендується молочно рослинна дієта з обмеженням рідини (до 1200 мл.), солі (до 6 г на добу), жирів. Дозволяється вживати пісне варене м'ясо 2--3 рази на тиждень.

Із медикаментозних засобів призначають препарати брому, настоянку валеріани, собачої кропиви, глоду, а також седуксен, еленіум Для впливу на вегетативну нервову систему застосовують беласпон, белоїд, девінкан. Девінкан призначають хворим на гіпертонічну хворобу, що протікає зі спазмами судин головного мозку, спочатку по 0,005 г, потім по 0,01 г 2--3 рази на добу Якщо седативні засоби не дають бажаного ефекту, призначають В-адреноблокатори: анаприлін, окспренолол. Анаприлін (обзидан, індерал, пропранолол) найефективніше діє у початкових стадіях хвороби. Препарат призначають усередину по 0,01 г 3--4 рази на добу за 15--ЗО хв до іди. Застосовують препарати, що зменшують активність симпатичної частини вегетативної нервової системи -- резерпін, раунатин Резерпін виявляє заспокійливу і гіпотензивну дію. Хворим на гіпертонічну хворобу призначають по 0,1 мг (0,25 мг) резерпіну 2--3 рази на добу. Курс лікування -- 2--3 міс. Медична сестра повинна попередити хворого, що гіпотензивна дія препарату розвивається поступово. Крім того, слід пам'ятати, що у разі приймання великих доз резерпіну можуть виникнути побічні явища, висипи на шкірі, кон'юнктивіт, біль у шлунку, пронос, сповільнення пульсу. Хороший ефект дає застосування сечогінних препаратів (гіпогиазид по 0,1 г 1 раз на добу зранку, лазикс по 0,02 г 2 рази на добу, урегіт по 0,025 г 2 рази на добу). Крім цих препаратів можна призначити антагоністи альдостерону, які затримують в організмі калій: спіронолактон (верошпірон) по 0,1--0,2 г на добу в 3 прийоми, триамтерен (приспан) по 0,04--0,1--0,2 г у 2 прийоми після сніданку і обіду. Якщо така терапія неефективна, особливо у людей середнього та похилого віку, призначають клофелін (гемітон, катапресан) по 0,000075 г 2 рази на добу. Дільнична медична сестра повинна попередити хворого, що у разі раптового припинення лікування илофеліном може розвинутись гіпертонічний криз.

Під час виникнення гіпертонічного кризу хворому слід забезпечити фізичний і психічний спокій. До ніг прикласти грілки або зробити гарячі ножні ванни На голову покласти рушник, змочений холодною водою, вздовж хребта гірчичники. Внутрішньовенне застосовують 2--3 мл. 1 % розчину дібазолу, 2 мл. 5 % розчину пентаміну на ізотонічному розчині натрію хлориду; вводять повільно, контролюючи тиск. За відсутності ефекту роблять кровопускання (300--400 мл.) або ставлять п'явки. Проведення кровопускання особливо необхідне, якщо гіпертонічний криз ускладнюється серцевою астмою.

У разі збудження слід застосовувати седативні та снодійні препарати.

Окрім медикаментозних препаратів хворим на гіпертонічну хворобу призначають фізіотерапевтичні процедури, лікувальну фізкультуру.

гіпертонічний хвороба тиск лікування реабілітація

Размещено на Allbest.ru