Кесонна хвороба

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Кесонна хвороба

Деякі технологічні процеси здійснюються за умов підвищеного атмосферного тиску. Наприклад, проходження горизонтальних і вертикальних підземних виробок через обводнені пласти або виконання робіт під водою (можливе тільки за умови витиснення води з робочої камери за допомогою стисненого повітря). Кесонні роботи проводяться у спеціальних пристроях - кесонах і найбільш розповсюджені при будівництві мостів і гребель, фундаментів під різні споруди, тунелів, метро, у вугільній, гірничодобувній промисловості тощо. Впливу підвищеного атмосферного тиску зазнають водолази, аквалангісти.

Кесонна (декомпресійна) хвороба - патологічний стан, який розвивається внаслідок утворення в крові і тканинах бульок газу в разі зниження зовнішнього дихання (у людини при виході із кесону, спливанні на поверхню).

1.1 Етіологія і патогенез

Кесонна хвороба є наслідком переходу газів крові і тканин із розчиненого стану у вільний - газоподібний - у разі зниження навколишнього атмосферного тиску. При цьому утворюються газові бульки, вони порушують нормальний кровообіг, подразнюють нервові закінчення, деформують і ушкоджують тканини організму. Основна частина загального тиску газів в легенях, а отже, і в крові та тканинах припадає на долю азоту, фізіологічно інертного газу, який не бере участі в газообміні. Високий парціальний тиск азоту в легенях, його фізіологічна і хімічна інертність зумовлюють його основну роль в утворенні газових бульок у разі розвитку декомпресії. При зміні парціального тиску азоту у зовнішньому і альвеолярному повітрі термін встановлення динамічної рівноваги для різних тканин організму неоднаковий. Найскоріше насичуються і гублять його кров, лімфа та тканини, що добре перфузуються.

При зниженні навколишнього тиску (вихід робітника із кесона, підйом з глибини на поверхню) газова динамічна рівновага порушується, тканини і рідини організму перенасичуються газами, насамперед азотом. При повільній декомпресії процес виведення надлишкового азоту із тканин до встановлення нової газової рівноваги звичайно протікає без утворення газових бульок. У разі швидкої декомпресії перенасичуваність тканин газами досягає критичного рівня. Складаються умови для утворення бульок у тканинах і рідинах. Є два основних типи бульок. Перший - позасудинні бульки, утворення і зворотний розвиток яких визначається процесом дифузії - обміну газів між булькою і середовищем, що її оточує. Внутрітканинні бульки, напевно, відносяться до цього типу. Вони здатні зростати і тиснути на тканини, що їх оточують, викликаючи їх деформацію, а у хворого відчуття болю. Таким вважається механізм розвитку м'язово-суглобних декомпресійних больових відчуттів хворого.

Другий тип - газові бульки, еволюція яких зумовлена не тільки процесами дифузії, але й злиттям одної з одною або, навпаки, дробленням на більш мілкі. Утворюючись у венозному руслі, вони зливаються одна з одною, що спричинює можливість розвитку гострої аероемболїі в кровеносній системі.

1.2 Патолого-анатомічна картина

Найбільш вираженими і специфічними морфологічними проявами в разі швидкої смерті від тяжкої декомпресійної хвороби є наявність численних бульок у венозній системі, переповнена і розтягнута бульками газу права половина серця, явища набряку і емфіземи легенів, численні ділянки крововиливів у різних органах і тканинах.

1.3 Клініка

Виділяють три ступені тяжкості кесонної хвороби: легкий, середній і тяжкий.

Для легкого характерні свербіж шкіри, висип, нерізкі болі в м'язах, кістках, суглобах і уздовж нервових стовбурів. Найчастіше стійкий біль виникає в одному або декількох суглобах кінцівок, особливо, в колінних, плечових, а також у променезап'ястних, ліктьових і гомілково-стопних. Біль не має точної локалізації. Найбільше він відчувається навколо суглоба, іррадіюючи на всі боки від нього. Біль, як правило, посилюється при пальпації суглоба і згинанні кінцівок. Найчастіше в процес втягуються суглоби і м'язи, на які припадає найбільше фізичне навантаження.

Свербіж шкіри відчувається на тулубі або на проксимальних частинах кінцівок. Він нагадує свербіж шкіри в разі укусу комахи.

Окремі ділянки шкіри мають «мармуровий» малюнок внаслідок емболії судин шкіри. Скупчення газу в підшкірній клітковині дає початок розвитку підшкірної емфіземи.

Захворювання середнього ступеня тяжкості характеризується ураженням внутрішнього вуха, шлунково-кишкового тракту і органа зору. Передусім формується синдром Меньєра в результаті утворення бульок газу в лабіринті внутрішнього вуха. У клінічній картині наявні різка слабість, тяжкість і біль у голові. Ці ознаки поєднуються з запамороченням, блюванням, шумом у вухах, зниженням слуху. З'являються сильна блідість шкірних покривів, підвищене потовиділення. Хворі скаржаться на те, що всі предмети обертаються перед очима; незначний оберт голови посилює болісні відчуття. Можлива втрата свідомості. Шлунково-кишкові ураження характеризуються накопиченням газу в кишечнику, судинах брижі і супроводжуються появою сильного болю в животі, частою дефекацією. Пальпація живота болісна, він напружений. Знижується гострота зору, що супроводжується розширенням зрачків і пригніченням їх реакції на світло.

Тяжкий ступінь кесонної хвороби зустрічається сьогодні рідко. Вона характеризується утворенням емболів у судинах центральної нервової системи, серця і легенів. Хворі скаржаться на загальну слабість і слабість в ногах, різкий кашель, сильний біль у грудній клітці, особливо при диханні, задишку. Згодом з'являються клінічні ознаки набряку легенів. У разі виникнення множинної аероемболії в порожнинах правого серця і судинах легенів накопичується значна кількість газових бульок різного розміру, які викликають порушення серцево-судинної діяльності. При цьому у хворих відмічається блідість, різка слабість, часте і поверхневе дихання; артеріальний тиск падає. Сповільнюється пульс, шкірні покриви набувають синюшного відтінку. При виражених явищах гіпоксії може наступити втрата свідомості. Можливий інфаркт міокарда і легенів. Церебральні ураження обумовлені газовими емболами в головному мозку. Після короткочасного прихованого періоду виникають слабість, головний біль. У легких випадках зникає чутливість однієї половини тіла, а в більш тяжких - виникають явища паралічу: втрачається мовлення, з'являються ознаки парезу лицьового нерва, парапарезу нижніх кінцівок. Це супроводжується розладом сечовипускання і дефекації.

Виділяють хронічну декомпресійну хворобу. Розрізнюють дві її форми: первинну і вторинну. Первинна хронічна кесонна хвороба розвивається повільно. Основним клінічним проявом цієї форми є деформуючий остеоартроз. Вторинна хронічна форма являє собою комплекс патологічних зрушень внаслідок перенесеної гострої кесонної хвороби, основним клінічним симптомом якої є аеропатичний мієлоз і синдром Меньєра.

При хронічній формі захворювання газові емболи локалізуються в різних органах, головним чином у кістках. Клінічна картина спочатку протікає безсимптомно і лише при ускладненні процесу деформуючим остеоартрозом виникає стійкий больовий симптом і порушення функції кінцівок. Найперше уражується головка і проксимальний кінець діафізу стегна, потім головка і верхня частина діафізу плеча, далі - дистальні відділи стегна, проксимальні кінці великоберцової кісткі, нижні кінці плечової і променевої кісток.

1.4 Діагноз

Діагноз кесонної хвороби ставиться на основі характерних скарг і клінічної симптоматики, які з'являються після декомпресії. Поява шкірного свербежу, больових відчуттів, меньєровського синдрому, паралічів, раптовий розвиток колапсу - все це з урахуванням попередньої декомпресії є прямим доказом кесонної хвороби.

1.5 Перша допомога

Будь-яка медична допомога починається з перевірки загального стану, пульсу, дихання і свідомості, а також утримання хворого в теплі й нерухомості. Для того щоб надати першу допомогу потерпілому від кесонної хвороби, необхідно визначити її симптоми. Серед них розрізняють «м'які», такі як сильна несподівана втома і шкірне свербіння, які усуваються чистим киснем, і «серйозні» - болі, порушення дихання, мови, слуху або зору, оніміння і параліч кінцівок, блювота і втрата свідомості. Поява будь-якого з цих симптомів змушує припустити виникнення важкої форми ДКБ.

Якщо потерпілий знаходиться у свідомості і у нього виявляються лише «м'які» симптоми, краще покласти його на спину горизонтально, не допускаючи пози, що утрудняє кровотік в якій-небудь кінцівці (схрещування ніг, підкладання рук під голову і т. п.). Людина з ураженими легенями найкомфортніше відчуває себе в нерухомій сидячій позі, яка рятує його від задухи. При інших формах захворювання сидячого положення слід уникати, пам'ятаючи про позитивної плавучості азотних бульбашок.

Підводника з серйозними симптомами хвороби слід покласти інакше. Так як потерпілого у несвідомому стані може знудити (а при положенні лежачи на спині блювотні маси можуть потрапити в легені), то, щоб запобігти перекривання дихальних шляхів блювотними масами, його кладуть на лівий бік, згинаючи праву ногу в коліні для стійкості. Якщо ж дихання потерпілого порушене, слід покласти хворого на спину і зробити штучне дихання, а при необхідності - непрямий масаж серця.

Після того як хворому допомогли прийняти правильне положення, йому треба забезпечити дихання чистим киснем. Це - основний і найбільш важливий прийом першої допомоги до того моменту, як ви передасте потерпілого в руки фахівця. Дихання киснем створює сприятливі умови для транспортування азоту з міхурів в легені, що зменшує його концентрацію в крові і тканинах тіла. Для надання першої допомоги хворим використовуються спеціальні балони зі стисненим киснем, забезпечені регулятором і маскою з подачею кисню 15-20 л / хв. Вони забезпечують дихання майже стовідсотковим киснем, а прозора маска дозволяє вчасно помітити поява блювоти.

Транспортування хворого в барокамеру. Переміщення повітряним транспортом слід уникати, оскільки на великих висотах міхури збільшаться в об'ємі, що посилить захворювання. Крововиливи при найбільш важких формах хвороби призводять до витікання кров'яної плазми в тканини, і цю втрату необхідно відшкодувати. Хворого з «м'якими» симптомами примушуйте випивати по склянці води або будь-яких безалкогольних, негазованих напоїв кожні 15 хв. Пам'ятайте, однак, що кислі напої на зразок апельсинового соку можуть викликати нудоту і блювоту. Людині, що перебуває в напівнепритомному стані або періодично втрачає свідомість, пити не рекомендується.

1.6 Лікування

кесонний лікування хвороба барокамера

Радикальним способом лікування кесонної хвороби є рекомпресія - тобто вплив на хворого підвищеним тиском в рекомпресійній камері. Метод базується на тому, що при підвищенні тиску газові бульки, які знаходяться в організмі хворого, зменшуються в об'ємі і розчинюються. Рекомпресія сприяє розчиненню бульок, тобто усуває етіологічний фактор хвороби. Лікувальна рекомпресія проводиться за спеціальним режимом.

Залежно від стану хворого застосовують і симптоматичне лікування: стимуляцію серцево-судинної системи, угрівання, кисень, засоби, спрямовані на боротьбу з болем, з можливим набряком легенів. Непогані результати дає застосування гіпербаричної оксігенації.

1.7 Профілактика

Попередження декомпресійної хвороби передбачено дотримуванням, насамперед, правил кесонних робіт. Так, максимальний тиск під час їх проведення не повинен перевищувати 3,9 атм. Робочий день у кесоні поділяють на дві частини з перервою між ними не менш 9-10 год поза кесоном. Загальна тривалість робочого дня протягом доби, в тому числі час шлюзування і вишлюзування, залежно від тиску у робочій камері коливається від 6 год до 2 год 40 хв.

Профілактичним заходом проти кесонної хвороби є вдихання кисню, боротьба проти переохолодження працюючих.

Для своєчасного і кваліфікованого медичного обслуговування на кожному будівництві, де ведуться кесонні роботи, організовують амбулаторію або медичний пункт з цілодобовим чергуванням медичного персоналу. При медпункті має бути ізолятор на випадок захворювання кесонною хворобою, лікувальний шлюз.

Особи, які стають до кесонних і водолазних робіт, повинні пройти попередній медичний огляд. Протипоказаннями для прийому на ці роботи є гіпертонічна хвороба, туберкульоз легенів, ураження дихальних шляхів нетуберкульозної етіології, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, хвороби нирок і сечового міхура, цукровий діабет, порушення присінково-завиткового органа, надмірна повнота.

Усі працюючі в кесоні підлягають щотижневому медичному огляду за участю лікаря-терапевта і отоларинголога.

2. Висотна хвороба

Висотна хвороба - захворювання, яке виникає в результаті значного і швидкого зниження парціального тиску кисню (рО2) в навколишньому газовому середовищі.

Ще в 1918 p. Шнайдер запропонував об'єднати патологічні стани, що виникають під час польоту, підйому на висоту, в єдину нозологічну одиницю, яка отримала назву висотної хвороби. Виникає у льотчиків, а також в осіб, які працюють у високогорній місцевості.

2.1 Етіологія і патогенез

Основною причиною виникнення висотної хвороби є гостре кисневе голодування. Розвиток кисневого голодування зумовлюється зниженням барометричного тиску з обов'язковим падінням при цьому рО2, в повітрі або зниженням вмісту кисню в повітрі чи то в штучному газовому середовищі герметично замкнених приміщень. Перша ситуація може виникнути під час висотних польотів у літальних апаратах з кабінами відкритого типу або після порушення герметичності кабін закритого типу; друга - внаслідок відмови систем, що регенерують повітря в герметичних кабінах і приміщеннях.

У патогенезі висотної хвороби тісно переплетені адаптивні реакції, що спрямовані на покращання транспорту кисню в клітини, і патологічні реакції, обумовлені дефіцитом кисню. Це можна розглянути в такій послідовності. Дефіцит кисню в навколишньому середовищі призводить до зниження парціального тиску в альвеолярному повітрі й артеріальній крові. Зниження парціального тиску в артеріальній крові спричинює, в свою чергу, подразнення хеморецепторів рефлексогенних судинних зон (сінокаротидної і аортальної). Посилення імпульсації з хеморецепторів є початком багатьох рефлекторних адаптивних реакцій, які визначають підвищення хвилинного об'єму крові, стимуляцію гіпофізарно-надниркової системи і надбульбарних утворень головного мозку, включаючи і кору. Розвиток гіпервентиляції призводить до виникнення гіпокапнії. Вона відіграє певну роль у патогенезі висотної хвороби, тому та може бути причиною порушень регуляції кровообігу і дихання. При значному дефіциті кисню в артеріальній крові на фоні адаптивних реакцій виникають зміни в діяльності центральної нервової системи, які проявляються у вигляді сенсорних і рухових порушень. При цьому в першу чергу страждають найбільш чутливі до нестачі кисню в крові структури: фоторецепторні клітини очей, кора великих півкуль, мозочок.

2.2 Клініка

Виділяють дві основні форми висотної хвороби: колаптоїдну інепритомну.

Колаптоїдна форма висотної хвороби виникає у 3% практично здорових людей через 5-30 хв після підйому в барокамері на висоту 5000 м. В осіб із функціональною недостатністю регуляції серцево-судинної системи вона виникає в 25% випадків, а після підйому на висоту 6000-7000 м - у практично здорових людей в 10-15% випадків. При цьому з'являються загальна слабість, почуття жару в усьому тілі або тільки в голові, змінюється зір, відчувається нестача повітря, шум у вухах, нудота і запаморочення. Змінюються зовнішній вигляд хворого, його поведінка: з'являється блідість шкірного покриву обличчя, підсилюється пітливість, загострюються риси обличчя, воно приймає страждальницький вигляд. Рухова активність спочатку підвищується, а потім заторможується; поза стає скованою, погляд довго фіксується на окремих предметах. Ставлення до всього, що оточує, стає байдужим. Свідомість залишається тривалий час збереженою, але всі вказівки лікаря виконуються повільно і мовби неохоче. Якщо потерпілого не забезпечити нормальним кисневим годуванням, його стан може різко погіршитись - наступить втрата свідомості. Уріджується частота серцевих скорочень, знижується артеріальний тиск, що свідчить про розвиток колаптоїдної форми висотної хвороби.

Непритомна форма часто виникає без будь-яких передвісників. Захворілий не сприймає неприємних відчуттів, втрачає почуття адекватного ставлення до зовнішньої обстановки і свого стану, втрата свідомості наступає раптово. У деяких випадках втраті свідомості передують приступи клонічних судом.

Втрату свідомості при цій формі висотної хвороби відносять до групи гомеостатичних непритомностей, тому що причиною її є гіпоксемія - значне зниження насичення киснем крові. При цьому мозковий кровообіг деякий час після втрати свідомості залишається на досить високому рівні, тому поновлення нормального постачання організму киснем приводить до відновлення свідомості і зникнення всіх симптомів висотної хвороби протягом 10-20 с.

2.3 Лікування

Захворілого на висотну хворобу слід переключити на дихання киснем або сумішшю кисню з 3-5% вмістом вуглекислого газу - це єдиний надійний метод лікування цього захворювання. У легких випадках для швидкого і повного поновлення здоров'я достатньо кисневої терапії.

При тяжких формах висотної хвороби, коли захворілий тривалий час знаходиться без свідомості або коли втрата свідомості виникає багаторазово і супроводжується приступами корчів, блюванням, окрім кисневої терапії слід застосовувати медикаментозну терапію. З цією метою призначають: цитрамон, кофеїн, камфору, кордіамін, строфантин, лобелін або цитітон. Для профілактики і усунення постгіпоксичного набряку мозку рекомендуються препарати, що мають дегідратаційні властивості (манітол, декстран, глюкоза).

2.4 Профілактика

Найбільш ефективним способом профілактики висотної хвороби є використання кисневого устаткування, яке підтримує нормальне надходження, кисню в організм. Для підвищення стійкості до висотної хвороби слід проводити тренування в умовах барокамери - регулярні підйоми на висоту, що поступово збільшується (з 3000 до 5000 м), а також в умовах високогір'я.

Велике значення мають попередні і періодичні медичні огляди льотного складу.

Протипоказаннями до піднімання на висоту є будь-які порушення в центральній нервовій системі, гіпофізарно-ендокринні розлади, захворювання серця і судин, органів чутливості і травних залоз.

3. Вибухова декомпресія

Вибухова декомпресія виникає у випадках швидкого перепаду атмосферного тиску від нормального до зниженого, коли швидкість падіння тиску вища, ніж швидкість виходу повітря з легень, що буває при розгерметизації висотних літальних апаратів (літаків, космічних кораблів).

Вибухові декомпресії є результатом людської помилки, зіпсування матеріалу, відмови техніки, що призводять до пошкодження герметичної оболонки. Безпосередньою причиною декомпресії є руйнування корпусу літака (або космічного корабля) або відмова системи кондиціонування, що може призводити до поступового вирівнювання тиску зовні і всередині літального апарату. Швидкість і сила декомпресії залежать від розміру самого об'єкта (літака, космічного корабля), перепаду тиску між внутрішнім і зовнішнім середовищем і розміру отвору витоку.

При вибуховій декомпресії вкрай високий ризик баротравми легень, серця і великих судин внаслідок різкого підвищення внутрішньолегеневого тиску (результат масивного виходу газів, розчинених у крові). При падінні тиску нижче 47 мм рт. ст. відбувається закипання рідин в тілі людини, що викликає розбухання органів і тканин, їх розриви, падіння артеріального тиску і підвищення венозного тиску внаслідок розпирання венозної системи газом і парою. Припиняється активна циркуляція крові.

Розрив альвеол і судин сприяє проникненню газових пухирців у кровоносну систему (газова емболія). У самих крайніх випадках відбувається миттєва смерть внаслідок закипання крові й інших рідин організму, а також у результаті блискавичної форми гіпоксії.

Список літератури

1. Костюк І.Ф., Капустник В.А. Професійні хвороби: Підручник. - 2 вид., К.: Здоров'я, 2003.

2. Виолетт Ф. Взрывная декомпрессия и ее действие на организм человека. Пер. с франц. М: Воениздат, 1961 г.

3. Военно-морская хирургия: Учебник / Под ред. М.А. Лущицкого, М.В. Портного, О.Б. Порембского, В.С. Мжельского.Л.: Изд-во ВМА им. С.М. Кирова, 2007 г.

Размещено на Allbest.ru