Копитна гниль

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Огляд літератури

1.1 Визначення хвороби

1.2 Збудник хвороби

1.3 Епізоотологія

1.4 Патогенез

1.5 Перебіг і клінічний прояв

1.6 Патологоанатомічні ознаки

1.7 Діагностика і диференціальна діагностика

1.8 Імунітет, специфічна профілактика

1.9 Профілактика

1.10 Лікування

1.11 Заходи боротьби

2. Аналіз результатів курації

2.1 Дані про хвору тварину

2.2 Визначення сутності хвороби

2.3 Етіологія

2.4 Патогенез

2.5 Клінічні ознаки та перебіг хвороби

2.6 Обґрунтування діагнозу

2.7 Прогноз

2.8 Обґрунтування лікувальних призначень

Бібліографія

Додатки

1. Огляд літератури

1.1 Визначення хвороби

Копитна гниль (Paronychia contagiosa) -- хронічна контагіозна хвороба овець і кіз, що характеризується кульгавістю, запаленням шкіри міжкопитцевої щілини з наступним гнильним розпадом основи шкіри, тканини рога та відшаруванням рогового башмака копитець.

1.2 Збудник хвороби

Збудник копитної гнилі овець Dichelobacter nodosus (раніше називався Bacteroides nodosus) - неспороутворюючих грамм - негативний суворий анаероб, являє собою досить великі (З. .. 8х0, 3 ... 1,0 мкм), прямі або злегка зігнуті палички з закругленими кінцями, розташовані в патологічному матеріалі поодиноко або парами, спор і капсул не утворює. Характерна морфологічна особливість - наявність потовщень по краях з однієї або обох сторін. У патологічному матеріалі клітини збудника копитної гнилі часто бувають оточені дрібними грамнегативними паличками, розташованими перпендикулярно до його поверхні у вигляді частоколу, число цих паличок може коливатися від 1 до 10. Зазначена особливість одержала назву феномену Беверіджа.

На стандартних поживних середовищах виділити збудник копитної гнилі не вдається, для ізоляції культури з патологічного матеріалу потрібні спеціальні поживні середовища для анаеробів і суворо анаеробні умови культивування, але і в цьому випадку виділити збудник вкрай важко. На щільних середовищах збудник D.nodosus утворює в основному колонії двох типів - шорсткі (у високопатогенних штамів) і гладкі. Виділені культури ростуть в анаеробних умовах на рідких живильних середовищах (в тому числі на МППБ) тільки в присутності невеликої кількості агару - 0,1%.

Основний фактор патогенності збудника D. Nodosus - сильний протеолітічний фермент протеаза (еластаза). Крім того, всі штами мають загальний соматичний О-антиген і поверхневий К-антиген, що представляє собою тонкі нитки ( пилі ), розташовані на поверхні клітини, більшою частиною по полюсах, що добре видно при електронній мікроскопії збудника копитної гнилі. Відповідно до К-антигеном у D. nodosus розрізняють близько 20 серотипів: А, В, С, D, Е і т. д. Про О-антиген і К-антиген (пилі) також являють собою фактори патогенності збудника хвороби.

Збудник D. Nodosus - слабостійкий до фізико-хімічних чинників мікроорганізм. В зовнішньому середовищі він зберігає життєздатність від 7 до 15 діб, а під впливом УФЛ - протягом декількох годин. При 100 "З гине миттєво. Для дезінфекції зазвичай використовують 2 ... 3%- ний розчин формаліну, 2%- ний розчин фенолу, 3%- ний розчин гідроксиду натрію, хлорне вапно, які вбивають збудник за 10-15 хв . В уражених копитах або в загоєному копитному розі мікроб може зберігатися протягом 1 року і більше.

копитний гниль епізоотичний патогенез

1.3 Епізоотологія

Копитної гниллю хворіють вівці (рідко кози). Сприйнятливі дорослі тварини обох статей, рідше молодняк після відлучення (молоді ягнята зазвичай не хворіють). Барани-плідники і пробники хворіють важче. Хворіють тварини всіх порід, однак в тонкорунних овець хвороба протікає важче.

Джерело збудника інфекції - хворі і перехворіли тварини-бактеріоносії, в копитцях яких збудник зберігається тривалий час. Саме вони практично в усіх випадках заносять збудник у благополучне господарство. Зараження тварин відбувається при непрямому контакті хворих овець зі здоровими. Факторами передачі служать інфікована підстилка, підлога приміщень, грунт вигульних дворів і пасовищ, гній, зрідка предмети догляду та взуття обслуговуючого персоналу, транспортні засоби.

Збудник потрапляє в організм через пошкоджену шкіру міжкопитцевої щілини. Копитна гниль протікає частіше у вигляді епізоотичних спалахів - при попаданні збудника в благополучну отару овець.

При цьому наголошується висока контагіозність з швидким ураженням до 50 ... 90% сприйнятливих тварин, потім хвороба приймає стаціонарний характер з ураженням до 10 ... 25% поголів'я.

Окрім наявності збудника для розвитку хвороби дуже важливе значення мають сприятливі фактори: підвищена вологість при позитивній температурі зовнішнього середовища, наявність мікротравм, бруд, вогкість, занавоженність приміщень, відсутність сухий підстилки, твердих покриттів на вигульних дворах, рідка зміна підстилки, дощова погода, сирі ниці , заболочені пасовища, скупченість тварин у зимовий період в сирих приміщеннях і т. д.

Всі ці чинники створюють умови для мацерації тканин копит і проникнення в них збудника хвороби.

Умови зовнішньої середовища зумовлюють поширення копитної гнили в основному в регіонах з рясними опадами або перезволоженими пасовищами.

Хвороба іноді має сезонний характер - кількість хворих тварин збільшується навесні або восени, хоча в цілому в неблагополучних по копитної гнилі господарствах тварини хворіють круглий рік.

Загибелі тварин за копитної гнилі, як правило, не спостерігається, оскільки виснажених хворих тварин здають на забій.

У цілому з епізоотологічних ознак для діагностики копитної гнилі найважливіші такі: надходження овець з неблагополучних господарств; швидке поширення хвороби серед дорослого поголів'я в раніше благополучної отари; зв'язок підйому захворюваності з сприятливими факторами - вологістю,теплом, високою скупченістю тварин, травматизмом; тривалий хронічний перебіг.

1.4 Патогенез

Потрапивши на мацеровану поверхню шкіри міжкопитцевої щілини, збудник хвороби D. nodosus впроваджується в поверхневі шари епітелію і руйнує його, виділяючи протеолітичний фермент, гідролізуючи білки (кератин) тканин шкіри і рогу. Сам збудник хвороби, як правило, не проникає за межі епітелію в основу шкіри, однак після руйнування епітелію, що є природним бар'єром організму, в м'які тканини копита потрапляє секундарна мікрофлора. Слідом за запаленням шкіри копитець розвивається гнійно-гнильний пододерматит, при якому в результаті руйнування поверхневих тканин і рогу патологічний процес з міжкопитцевої щілини поширюється на рогову стінку і підошву, що призводить до виникнення сильного больового синдрому та кульгавості.

1.5 Перебіг і клінічний прояв

Інкубаційний період в природних умовах триває від 5 ... 6 до 10 ... 12 днів. Перебіг в основному хронічний, але, як правило, спочатку захворювання починається гостро. Хвороба може тягнутися місяцями з періодичними ремісіями і рецидивами.

Хвора тварина починає турбуватися, піднімає і облизує уражену кінцівку. При цьому в міжкопитцевій щілині розвивається запальний процес, що характеризується почервонінням шкіри і випадінням волосся. Потім на поверхні шкіри з'являється прозорий ексудат, який поступово перетворюється в сірувато-білий гнійний наліт зі специфічним неприємним запахом, що нагадує запах гнилого сиру. У подальшому процес переходить на рогову тканину. Рогові тканини внутрішніх стінок копит і підошви некротизуються і розплавляються до сіро-білої сметано подібної маси. У результаті відбувається відшарування рогового башмака, а в деяких випадках повне його спадання. Оскільки цей процес дуже болісний, розвивається кульгавість - основна клінічна ознака копитної гнилі.

Уражаються одна-дві, рідше три і всі чотири кінцівки. В залежності від цього вівці можуть кульгати на одну-дві кінцівки, повзати на карпальних (при ураженні передніх ніг) або скакальних (якщо задніх ніг) суглобах або лежати. Такі тварини не можуть пастися і їх, як правило, вибраковують.

У залежності від тяжкості уражень за копитної гнилі розрізняють легку (між пальцевий дерматит), середньої тяжкості і тяжку (злоякісну) форми хвороби. Ці форми можуть переходити з однієї в іншу або протікати самостійно.

При одужанні копитний ріг відростає, але копито стає деформованим, викривленим.

Виразок, нориць, уражень шкіри вінчика, суглобів, зв'язок, кісток при копитній гнилі не спостерігається. Температура тіла тварин при захворюванні копитною гниллю не підвищується, проте уражені копитця часто болючі і гарячі на дотик.

1.6 Патологоанатомічні ознаки

Патологоанатомічні зміни спостерігаються тільки в тканинах уражених копит, у внутрішніх органах і тканинах вони відсутні. Із загальних ознак відзначають лише виснаження хронічно хворих тварин.

1.7 Діагностика і диференціальна діагностика

Первинний діагноз на копитну гниль встановлюють на підставі епізоотологічних даних і клінічних ознак. У стаціонарно неблагополучних господарствах діагностику проводять за клінічними ознаками хвороби з урахуванням епізоотологічних даних. Остаточний діагноз підтверджується результатами лабораторних досліджень.

Патологічним матеріалом для лабораторних досліджень служать уражені копита від вимушено забитих тварин або уражені тканини і зіскрібки, взяті з місць виразок - міжкопитцевої щілини і копитець. У лабораторії проводять бактеріологічне дослідження (виявляють феномен Беверіджа), люмінесцентну діагностику (безперервний метод РІФ) і при необхідності біопробу на вівцях (у скрутних випадках) шляхом зараження їх в шкіру міжкопитцевої щілини. Бактеріологічну діагностику копитної гнилі (виділення культури збудника) і серологічні дослідження не проводять.

Діагноз на копитну гниль вважають встановленим: 1) при виявленні збудника методом бактеріоскопії в патологічному матеріалі, 2) позитивному результаті РІФ; 3) позитивної біопроби на вівцях.

При диференційній діагностиці в першу чергу необхідно виключити некробактеріоз. Для цього в лабораторіях проводять зараження патологічним матеріалом білих мишей або кроликів. За мікроскопії патматеріалу знаходять збудник D. nodosus. Також за некробактеріозу підвищується температура тіла, частота дихання та пульс. Патологічне вогнище локалізується переважно в області вінчика, характеризується ураженням суставів, зв'язок, сухожиль, утворенням язв, абсцесів. Тяжко хворіють ягнята в перші дні життя, в яких спостерігається некроз слизової оболонки ротової порожнини, носа, губ.

Крім того, з ураженнями копит і кульгавістю у овець можуть протікати і інші інфекційні хвороби: ящур, контагіозний пустульозний дерматит (контагіозна екзема), віспа, катаральна лихоманка овець (блутанг), дерматофільоз, а також вольфартіоз і захворювання неінфекційної природи (гнійне запалення міжпальцевої залози і травми копит).

1.8 Імунітет, специфічна профілактика

Природний імунітет за копитної гнилі практично не виробляється, і можливе повторне захворювання. Це пов'язано з тим, що ураження копитець носить поверхневий характер, і збудник практично не вступає в контакт з імунокомпетентними клітинами та органами. Тим не менше при штучній імунізації в організмі виробляються специфічні антитіла, відповідальні за створення активного імунітету. Фактори клітинного імунітету також мають значення.

У цілому через слабку імуногенність збудника копитної гнилі поствакцинальний імунітет при даній хворобі відносний і нетривалий. У нашій країні була створена перша вітчизняна інактивована емульгована вакцина проти копитної гнилі овець ВІЕВ, яка раніше застосовувалася у вівчарських господарствах. В даний час замість неї випускається і використовується інактивована асоційована ГОА-вакцина проти інфекційних хвороб кінцівок овець «Овікон».

1.9 Профілактика

Копитна гниль - одна з тих хвороб, за якої особливо важко боротися з виниклою інфекцією. Заходи з профілактики копитної гнилі овець включають комплекс заходів, до яких відносяться наступні:

1. Недопущення занесення збудника хвороби в благополучне господарство.

З цією метою необхідно купувати овець в господарствах, благополучних щодо захворювання копитної гнилі, з обов'язковим профілактичним карантинуванням всіх новоприбулих тварин протягом 30 днів. У період карантину перед переведенням тварин в основне стадо проводять огляд копитець з розчищенням і обрізанням копитного рогу та профілактичну обробку кінцівок в ножних ваннах.

2. Проводити не менше 2-х разів на рік огляд копитець у тварин, проводити обрізання та розчищення копитець всього поголів'я овець.

3. Заходи щодо підвищення природної резистентності тварин.

4. Заходи щодо поліпшення умов утримання, що перешкоджають розм'якшенню копитного рогу, і профілактика травматизму.

5. Недопущення контакту овець благополучних господарств з неблагополучними отарами на пасовищах, місцях водопою і т. д.

6. Профілактичні обробки кінцівок в ножних ваннах не менше 2 разів на рік: перед вигоном тварин на пасовище і перед постановкою на стійлове утримання.

7. Профілактичні дезінфекції кошар, приміщень, інвентарю і т. д.

1.10 Лікування

Для лікування копитної гнилі використовують безліч засобів в основному для місцевого і рідше для парентерального застосування.

Для обробки копит місцево застосовують 10% - ний розчин сульфату цинку або 10 ... 15%- ний розчин сульфату міді, 5% - ний розчин пароформа або 10%- ний розчин формаліну. Для місцевого лікування високоефективний 10%- ний спиртовий розчин левоміцетину, а також аерозолі антибіотиків - левоміцетину, хлороміцетину, окситетрацикліну та інших при 2 ... 3-кратному зрошенні уражених тканин. Можна також зрошувати уражені копита розчином перманганату калію, препаратом АСД (фракція 3) або змащувати уражені місця міжкопитної щілини емульсіями (мазями) антибіотиків - пеніциліну, окситетрацикліну, біоміцину, синтоміцину та ін.. Застосовують присипки і порошки, що містять антибіотики, сульфаніламідні і комплексні препарати, зокрема тріціллін, перманганат калію зі стрептоцидом, пароформ зі стрептоцидом та інші засоби. Накладати пов'язки на копита на термін більше чим 1 ... 2 дні небажано, тому що це приводить до розвитку гнильної мікрофлори.

Добрий лікувальний ефект, особливо при важких формах копитної гнилі, дає парентеральне застосування антибіотиків пеніцилінового або тетрациклінового ряду, особливо пролонгованих форм - біцілліна-3 або -5, дибіоміцина, дітетрацикліна та інших у великих дозах, від 30 000 - 40 000 ОД на 1 кілограм живої маси.

1.11 Заходи боротьби

При встановленні діагнозу на копитну гниль господарство (ферму, отару) оголошують неблагополучним, вводять обмеження і здійснюють заходи у відповідності з діючими правилами (інструкцією), затвердженими Департаментом ветеринарної медицини України. Заходи боротьби з копитною гниллю овець будуються на основі науково обґрунтованої системи, що включає комплекс заходів, що проводяться в неблагополучному господарстві. Основними є такі:

1. Регулярні клінічні огляди тварин, розчищення та обрізка копит, видалення уражених тканин, ізоляція хворих і підозрілих на захворювання копитної гниллю овець.

2. Вимушена імунізація тварин з профілактичною і лікувальною метою.

3. Профілактичні і лікувальні ванни для обробки кінцівок.

4. Лікування хворих овець або здача на забій не піддаються лікуванню тварин.

5. Вимушена дезінфекція кошар, базові, інвентарю та санація пасовищ.

6. Знищення відходів, знезараження гною.

7. Заходи щодо підвищення природної резистентності тварин.

8. Заходи щодо поліпшення умов утримання та профілактика травматизму.

9. Своєчасний відбирання ягнят від матерів у неблагополучних отарах у віці 3 ... 4 міс.

Для ножних ванн за копитної гнилі найчастіше використовують розчини формаліну або сульфату міді. В останні роки стали застосовуватися також препарати на основі сульфату цинку (зокрема, «Цінкосол») (табл. №1). Ветеринарно-санітарну оцінку м'яса і м'ясопродуктів від вимушено забитих хворих тварин проводять у відповідності з діючими Правилами ветеринарно-санітарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів. Молоко від умовно здорових тварин дозволяється приймати в їжу без обмежень, від хворих - після кип'ятіння.

Господарство (ферму, отару) вважають благополучним по захворюванню копитної гнилі, через 1 рік після останнього випадку одужання чи забою хворих овець та проведення заключних заходів.

2. Аналіз результатів курації

2.1 Дані про хвору тварину

Реєстрація тварини

Дата: 21.10.11р

Власник тварини та його адреса: АВТОВ“ Агроцентр К” с.Осиковата вул. Советская 245, П?ятихатський район, Дніпропетровська область, отара №2. Вид МРС, стать вівця, вік 2 роки, інвентарний номер 3818, масть чорна, порода асканійська тонкорунна, маса 60кг, продуктивність 30кг вовни на рік.

Анамнез був зібраний шляхом опитування обслуговуючого персоналу, та власним оглядом тварини. Обслуговуючий персонал помітив, що тварина частіше лежить, при ходінні спостерігалась кульгавість.

Характер місцевості. Тваринницька ферма розміщена на території з рівнинним рельєфом, відкритим для сонячних променів, не затоплюється паводками, глибоке залягання грунтових вод. Тваринницька ферма являється благополучною по інфекційним хворобам . Клімат місцевості помірно-теплий, середня температура протягом року в літку +18-21?С, взимку 0-(-10)?С. Напрямок господарства м'ясо-молочний; кількість голів ВРХ-345, МРС-158, свиней 1336 голів, птиця- 6000 голів. Утримання МРС безприв'язане вигульне. Приміщення для утримання тварин відповідає зоогігієнічним нормам. Температура повітря в приміщенні +18?С; вологість 76%; вентиляція в приміщенні за допомогою центробіжних вентиляторів; освітленість приміщень природнє та за допомогою ламп; концентрація аміаку 10мл/мі.

Годівля. Тварин годують грубими (сіно різнотравне) та концентрованими кормами, соковитими (кормові кабаки, кормові буряки) кормами, в літній період годують зеленими кормами. Якість кормів середня, зустрічаються зіпсовані буряки, пріле сіно. Годівля дворазова. Водонапування групове з поїлок, вільний доступ.

Захворювання на копитну гниль в господарстві не зустрічалось раніше, але були зареєстровані випадки захворювання в районі. Весною 18.03.11 року проводилось дослідження крові за біохімічними показниками, проби надсилались до Дніпропетровської державної лабораторії ветеринарної медицини. Переважно всі проби були в межах норми. Також в березні проводилось дослідження на лейкоз, бруцельоз, дані негативні.

В вересні проводилась профілактична дегельмінтизація тварин; профілактика авітамінозів, введення вітамінних препаратів - тетравіту; обрізка та розчистка копитець у всього поголів'я.

Власне дослідження тварин:

Дослідження загального стану - Exploatatio status communis

Найважливіші показники стану здоров'я тварин: температура 38,5?С, частота пульсу за хвилину 78 уд./хв., 18 дихальних рухів за хвилину.

Зовнішній вигляд тварини - габітус - Habitus animalis

Загальний стан тварини задовільний; поведінка тварини природня, на дію подразників реагує помірно, положення тіла вимушене лежаче, вгодованість середня, тип конституції ніжний, тілосклад середній, темперамент флегматичний.

Конґюнктиви і видимі слизові оболонки.

Конґюнктива рожева. Слизова оболонка ротової порожнини блідо-рожева, цілісна, помірна волога, припухання та нашарування відсутнє. Слизова оболонка носоваї порожнини рожева, цілісна, носові витікання незначні. Слизова носової порожнини помірно волога, цілісна, негаряча. Слизова оболонка піхви рожева.

Шерстний, волосяний покрив. Загальний вигляд вовни задовільний, місцями скуйовджена, густо вкриває шкіру, вологість помірна, добре утримується в волосяних цибулинах, незначна забрудненість в області стегон гноєм, линька помірна, алопеції і ектопаразити відсутні.

Шкіра має рожеве забарвлення, підвищена температура відсутня, еластична, сухість шкіри та наявність зроговілих лусочок епітелію (лупа) відсутня. Запах специфічний, припухання, висипи, набряки відсутні.

Лімфатичні вузли. Підщелепні, передлопаткові, колінної складки, мають овальну форму, рухливі, не болючі, щільні, гладенькі, негарячі.

Скелетно-м'язова система. М'язи розвинені, тонус в нормі, температура відсутня; кісткова тканина: грудна клітка симетрична, болючість кісток невиражена, хребет без прогинань, суглоби потовщень немають.

2.2 Визначення сутності хвороби

В тварини відмічалася кульгавість опираючогося типу при ходінні, больова реакція при наступанні на передню праву кінцівку. При огляді кінцівки було виявлено почервоніння та гарячий болісний набряк шкіри міжкопитцевої щілини, який був покритий гнійними кірочками. Подібні клінічні ознаки відмічались ще у 8 голів. Попередній діагноз - копитна гниль передньої правої кінцівки середнього ступеня.

2.3 Етіологія

Причиною захворюванню сприяла волога погода, що призвела до підвищення вологості у приміщенні, а також мікротравма міжкопитної щілини та несвоєчасна заміна підстилки у приміщенні.

2.4 Патогенез

При постійному впливі на кінцівки навозу, із-за вологості і аміачних сполук в першу чергу в міжкопитцевій щілині проходить мацерація рогу і розрихлення епідермісу. Тому при найменших мікротравмах в між копитній щілині виникають первинні некротичні язвочки, що й сприяло проникненню збудника D. nodosus. Який проникнувши в верхній шар епітелію, почав його руйнувати, виділяючи протеолітичний фермент. Це відкрило ворота секундарній мікрофлорі, що визвала запалення в міжкопитцевій щілині, що призвело до кульгавості та больового синдрому.

2.5 Клінічні ознаки та перебіг хвороби

При огляді тварини в стані спокою виявили, що тварина тримає кінцівку дещо припіднятою, при лежанні -підведеною під тулоб. При ходінні опирання на бічні стінки, часті переступання, кульгавість опираючогося типу.

Положення голови нормальне. Тварина рухається обережно, намагається перемістити навантаження з хворої кінцівки на здорову. В русі розгинання суглобів повне, кроки невеликі. Такаж при огляді було виявлено почервоніння та випадання волосся в області міжкопитцевої щілини, на поверхні шкіри виявили прозорий ексудат та засохлі кірочки. При пальпації встановили гарячий розлитий симетричний болючий набряк міжкопитцевої щілини. Виразок, нориць, уражень шкіри вінчика, суглобів, зв'язок, кісток не спостерігалось.

2.6 Обґрунтування діагнозу

Первинний діагноз на копитну гниль овець був встановлений на підставі епізоотологічних даних і клінічних ознак. Остаточний діагноз був підтверджений результатами лабораторних досліджень.

Був відібраний матеріал з місць уражень копитець і направлений до П?ятихатської районної ветеринарної лабораторії для лабораторних досліджень. Було надіслано уражені тканини і зіскрібки, взяті з місць уражень - міжкопитной щілини. У лабораторії провели бактеріоскопію та люмінесцентну діагностику (безперерв т мій метод РІФ), та диференційну діагностику на некробактеріоз ( біопроба на білих мишах).

Діагноз на копитну гниль був встановленим при виявленні збудника D. nodosus методом бактеріоскопії в патологічному матеріалі та при позитивному результаті РІФ. При диференційній діагностиці на некробактеріоз був виключеним. Крім того, були виключені і інші інфекційні хвороби, які характеризуються ураженнями копит і кульгавістю у овець: ящур, контагіозний пустульозний дерматит (контагіозна екзема), віспа, катаральна лихоманка овець (блутанг), дерматофільоз, а також вольфартіоз і захворювання неінфекційної природи (гнійне запалення міжпальцевої залози і травми копи).

2.7 Прогноз

Захворювання має властивості до прогресування і рецидиву,виснаження тварини і розвитку ускладнень в вигляді гнійного пододерматиту. Можливе нашарування такого захворювання як некробактеріоз. На початковій стадії і при своєчасному лікуванні прогноз благоприємний.

2.8 Обґрунтування лікувальних призначень

Для лікування копитної гнилі спочатку була проведена розчистка: попереднє очищення копита від забруднення та промивання, після чого видалення відшарованого копитцевого рогу за допомогою спеціальних щіпців і копитного ножа до біло - рожевого кольору копита ( Додатки Мал. 1) Потім для обробки копита був застосований 15%- розчин сульфату міді у вигляді ножної ванни один раз на 5 днів, кількість процедур - 3. Для місцевого лікування використовували 10%-ний спиртовий розчин левоміцетину один раз на добу протягом 5 діб. Парентерально було призначено біцилін -5 у дозі 30000000 ОД розведений у 10 мл 5%- розчину новокаїну, один раз на 5 днів, протягом 15 днів. Раз у три дні обробка копита аерозолем Чемі- спрій, протягом 2-х тижнів. Для підтримки організму тварини в/м катазол 5% в дозі 3мл та мультивіт в/м в дозі 4 мл, в області стегна.

Хворих тварин ізолюють від здорових. Все господарство ( отару) визнають неблагополучним по захворюванню. Кожні 10 днів проводять ветеринарний огляд овець, добре оглядають копита з метою виявлення тварин з начальною стадією захворювання. При вході в ферму обладнують дезбарьєрні коврики, наповнені розчином креоліну і мідним купоросом 10%розчином. Створюють благоприємні умови утримання для тварин і забезпечують повноцінним раціоном годівлі. Всі тварини в отарі підлягають місячному карантину. Після зняття карантину з господарства не рідше одного разу на два місяця потрібно проводити ветеринарний огляд і розчистку копит у всіх тварин отари. Забезпечують організацію два рази на рік профілактичної обробки копит 10 % - розчином сульфату міді.

Бібліографія

1. К.І. Шакалов, Б.А. Башкіров, І.Е. Поваженков «Часна ветеринарна хірургія»; Під.ред. К.І. Шакалова.-3-те видав.,і доп.- Л.: Агропромвидав. Ленінгр. від., 1986.- 478 с., ил.- ( Підручники і учбові посібники для вищих навчальних закладів).

2. Гринаф П., Маккалуим Ф., Унвер А. « Хвороби концівок великої рогатої худоби та дрібної рогатої худоби» 1976 р.- 297 с.

3. Семенов Б.С., А.А. Стекольніков, Д.І. Висоцький «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія»; Під.ред. Б.С. Семенова.- М.: Колос С, 2004.- 1985р.-346 с.

4. Стекольников А.А. « Ветеринарная ортопедия»; А.А. Стекольников, Б.С. Семенов, В.А. Молоканов, Е.І. Веремей. - М.: Колос С, 2009.- 295 с.

5. Чернухи В.К «Справочник по хворобам жуйних» / Під ред. Чернухи В.К./ К: Урожай, 1987. 348 с.

6. Бакулев І.А. «Епізоотологія з мікробіологією» Москва: "Агропромиздат", 1987. - 415с.

7. Б. Ф. Бессарабов, А. А., Е. С. Воронін та ін.. «Інфекційні хвороби тварин»; Під ред. А. А. Сидорчука. - М.: Колос, 2007. - 671

8. Алтухов М.М. «Короткий довідник ветеринарного лікаря»

Москва: "Агропромиздат", 1990. - 574с

9. Довідник лікаря ветеринарної медицини / П.І. Вербицький, П.П. Достоєвський. - К.: «Урожай», 2004. - 1280с.

10. А.Ф Кузнєцов «Довідник ветеринарного лікаря». - Москва: «Лань», 2002. - 896с.

11. П.П. Достоєвський, Н.А. Судаков, В.А. Атамась та ін «Довідник ветеринарного лікаря» - К.: Урожай, 1990. - 784с.

12. Гавриш В.Г. «Довідник ветеринарного лікаря», 4 видавництво. Ростов-на-Дону: "Фенікс", 2003. - 576с.

13. Шакалов К.И., Башкіров Б.А., Поваженко И.Е. та інші. «Спеціальна ветеринарна хірургія». Л.: Агропровидавництво, 1986.- 477 с.

14. Борисевич В.Б., Панько І.С., Терес М.О., Іздепський В.Й. « Спеціальна ветеринарна хірургія» К.: Вид-во УСГА, 1993. 496 с.

15. С.Д. Панасюк, H.H. Кружнов, Л.В. Кириллов «Специфическая профилактика инфекционных болезней конечностей крупного рогатого скота и овец » Сб. науч. тр. ВГНКИ. М., 1996. - т. 59.-С. 76-82.

16. Сукеев, Ш.С. К эпизоотологии копытной гнили мелкого и крупного рогатого скота/ Ш.С. Сукеев.// Болезни овец и меры борьбы с ними. Чита, 1980. С. 110 - 112.

Додаток 1

Запалення міжкопитної щілини.



Додаток 2

Розчистка та обрізання копитець.

Размещено на Allbest.ru