Роль комплексної програми реабілітаційних засобів та методів при невриті лицьового нерва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Етіопатогенез та клінічні прояви невриту лицьового нерва

1.1 Етіологія та патогенез невриту лицьового нерва

1.2 Клінічні прояви невриту лицьового нерва

1.3 Перебіг та прогноз хвороби

Розділ II. Реабілітаційне обстеження при невриті лицьового нерва

Розділ III. Комплексна програма фізичної реабілітації при невриті лицьового нерва

3.1 Застосування лікувальної фізичної культури

3.2 Застосування лікувального масажу

3.3 Лікування положенням

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Сьогодні, як і сотні років тому, людину переслідують хвороби, яких не стає менше. Серед захворювань периферичної нервової системи поразки лицьового нерва за поширеністю займають друге місце, поступаючись лише неврологічним проявам остеохондрозу хребта и залишаються однією із актуальних проблем сьогодення. Проблема захворювань периферичної нервової завжди була дуже гострою. Це пов'язано з соціальними умовами суспільного життя, які постійно змінюються, ускладнюються.

Хвороба розвивається тоді, коли порушені функції органу, фізіологічні системи або всього організму, або ж втрачено їх взаємна погодженість. В результаті хвороби порушується рівновага між організмом і навколишнім середовищем. До того ж, косметичний дефект, який виникає при цьому захворюванні, особливо при недостатньому відновленні функції мімічної мускулатури, приносить хворим страждання і переживання. Тим часом питання лікування периферичних паралічів лицьового нерва дозволені далеко неповністю. У багатьох хворих воно виявляється недостатньо ефективним. За даними різних авторів (Абасова Х.Н., 1997,Белякова Л.В., 2001, Горбульов Ю.Л., 2002), одужання і значне поліпшення наступає тільки у 60-75% хворих. У кожного 4-5 пацієнта розвивається контрактура мімічних м'язів.

Як відомо, лицьовий нерв є змішаним і включає рухові волокна зі свого еферентного мозкового ядра, а також чутливі і вегетативні (смакові і секреторні) волокна, що належать тісно пов'язаному з лицьовим, -- проміжному нерву. Останній проходить частково разом з лицьовим і є як би його заднім корінцем. Крім того, розташовуючись на дні IV шлуночку, в ретикулярній формації задньої частини моста, ядра знаходяться в тісному постійному контакті. Усе вказане пояснює той факт, що при невритах лицьового нерва будь-якого генезу, разом з втратою нейромоторної функції мімічної мускулатури є присутніми біль, розлади чутливості і вегетосудинні порушення. І якщо функція мімічних м'язів може бути охарактеризована за допомогою електроміографії, то біль, розлади чутливості і вегетативно-судинні порушення, супроводжуючі поразки, до останнього часу не мали чіткого кількісного клінічного вираження. З цією метою був запропонований індекс оцінки болю, розладів чутливості і вегетативно-судинних порушень при травматичному невриті лицьового нерва.

Актуальність:

У різних регіонах світу захворюваність на периферичний параліч лицьового нерва на 100000 населення складає 16-25 випадків. Хворіють люди різного віку, але частіше молодшого. Дане захворювання призводить до тривалої тимчасової непрацездатності.

Мета курсового проекту:

Визначити роль комплексної програми реабілітаційних засобів та методів при невриті лицьового нерва.

Завдання:

- опрацювати і проаналізувати вітчизняну та зарубіжну літературу з неврології та фізичної реабілітації.

- вивчити етіопатогенез та клінічні прояви невриту.

- вивчити вплив комплексної програми фізичної реабілітації на процес одужання.

Предмет вивчення:

Програма комплексної реабілітації хворих з невритом лицьового нерва.

Об'єкт вивчення:

Контингент хворих з діагнозом неврит лицьового нерва, що потребують застосування комплексної програми фізичної реабілітації.

Розділ I: Етіопатогенез та клінічні прояви невриту лицьового нерва

Неврит лицьового нерва - запальне або ішемічне ураження лицьового нерва, що виявляється одностороннім паралічем або парезом мімічних м'язів обличчя.

Останніми роками уявлення про переважно запалюючий характер захворювання лицевого нерва, що відображається терміном „ неврит” змінилося. Таким чином, більшість поразок лицьового нерва потрібно відносити до невропатії, які виникають в результаті порушення регіонального кровообігу. Під впливом негативних дій відбувається спазм судин, що беруть участь у кровопостачанні лицьового нерва, що приводить до ішемії нерва. Тривала ішемія є причиною порушення проникності судинної стінки, збільшення транссудації, набряку нерва і вдавлення його в вузькому фаллопієвому каналі, порушується венозний відтік і лімфовідтікання. Тривала компресія приводить до порушення провідності по нерву, його дегенерації.

Велике значення в патології лицьового нерва має той факт, що він розташований у вузькому фаллопієвому каналі і обмежений твердими стінками каналу, не оточений м'якими тканинами. Тому в певних умовах артерії лицьового нерва, не будучи кінцевими, можуть поводитися як кінцеві, оскільки не мають нагоди розширятися.

1.1 Етіологія та патогенез невриту

Лицьовий нерв - один з дванадцяти парних черепно-мозговових нервів, що забезпечує рухову активність і чутливість особи (лицьових м'язів). Лицьовий нерв має дві гілки. Як правило, неврит вражає одну з гілок лицьового нерва, що обумовлює односторонню симптоматику.

Неврит лицьового нерва може виникнути в результаті інфікування вірусом герпесу, проте в більшості випадків неврит лицьового нерва має неінфекційну природу. В залежності від того, має місце інфікування чи ні, розрізняють первинний неврит лицьового нерва (неінфекційний) і вторинний, або симптоматичний, неврит лицьового нерва (інфекційний). Найбільш частою формою первинного невриту лицьового нерва є простудні неврити, що виникають в результаті місцевого переохолодження особи (впливу холоду, вітру, протягу). Інша поширена причина первинного невриту лицьового нерва - недостатнє кровопостачання (ішемія) нерва внаслідок судинних проблем. Вторинний неврит лицьового нерва, крім інфекції, може бути викликаний травмою або запальним захворюванням вуха - отит, евстахііта, мастоидитом (так звані Отогенні неврити).

Слід зазначити, що неврит лицевого нерва може протікати і без запального процесу. У таких випадках фахівці говорять про невропатії лицьового нерва.

Факторами, що сприяють виникненню невриту лицьового нерва, можуть бути обмінні порушення в організмі, ендокринні розлади (цукровий діабет), гіпертонічна хвороба, атеросклероз, інтоксикація організму (отруєння отруйними речовинами), помилки при стоматологічному лікуванні (травмування, інфікування). Але найбільш частим фактором виникнення невриту лицьового нерва є розлад нервової системи - емоційна лабільність, наслідки нервових стресів, неадекватна реакція на стреси (низька стресостійкість). Поєднання нервового фактора з місцевим переохолодженням є найпоширенішою причиною невриту лицевого нерва.

Травматичний неврит лицьового нерва виникає при поєднаній травмі з переломом основи черепа, при переломі пірамідки скроневої кістки, при переломах верхньої щелепи, при переломах вилицюватої кістки і вилицюватої дуги, при оперативних втручаннях з приводу новоутворень привушних слинових залоз і слинокаменної хвороби, а також при інших операціях, що виконуються в привушно-жувальній області.

1.2 Клінічні прояви невриту лицьового нерву

Пацієнти пред'являють скарги на спотворення особи у спокої і перекіс в здорову сторону при мімічних рухах; ускладнена їда (тверда їжа залишається між яснами і щокою, а рідка -- виливається через опущений кут рота на ураженій стороні), біль в області надбрівної дуги, вушної раковини і сосковидного відростка, в області підборіддя; незначне порушення чутливості в завушній області і на обличчі (у вигляді парестезій), одностороння ін'єкція кон'юнктиви або сльозотеча, нерівномірність забарвлення шкірних покривів в області щік, зниження слуху. Око виглядає «скляним», моргання рідкісне або відсутній. При спробі закрити очі, на хворій половині обличчя очей не закривається, очне яблуко закочується вгору і на зовні. У незамкнутій очній щілині видніється білкова оболонка (симптом Белла). Якщо пацієнт намагається дивитися вгору, то очне яблуко на ураженій стороні піднімається вище, що призводить до утворення ширшої смуги склери між нижнім століттям і рогівкою (симптом Негро). При спробі міцно замружити очі з положення з опущеними віками здорове око закривається, а на ураженій стороні верхня повіка нестримно піднімається вгору (симптом Дюпюи-Дютана).

Слід пам'ятати, що клінічні прояви багато в чому залежать від рівня ураження лицьового нерва. При ушкодженні його до відходження барабанної струни пацієнта можуть турбувати болі і розлади чутливості, сосковидному відростку, скроні, потиличному м'язі, іноді біля губ і носа. У деяких пацієнтів відзначається гіперстезія в межах мови. Розвивається параліч мімічної мускулатури. При ушкодженні нерва далі за місце відходження барабанної струни больовий синдром виражений слабкіше, чутливість не порушена. Сильні больові напади зазвичай виникають при поразці нерва на рівні колінчастого вузла. При зацікавленості ядер у хворого розвивається парез або параліч мімічної мускулатури. Якщо уражені корінці при його виході з мозкового ствола, симптоми невриту поєднуватимуться з симптомами характерними для поразки VIII пари черепних нервів .

Основним клінічним проявом невропатії лицьового нерва являється парез або параліч мімічної мускулатури відповідної половини обличчя. Це приводить до лицьової асиметрії: на ураженій стороні зморшки лоба згладжені, брова стоїть нижче, носо-губна складка згладжена, кут рота опущений. Ці розлади особливо помітні при активному скороченні м'язів обличчя. При активному вишкірянні зубів, ще більше перетягується в здорову сторону . Щока на стороні паралічу лицьового нерва при вдихові і вимові приголосних звуків може бути порушений свист. Око на стороні поразки не закривається паралічу кругового м'яза ока. При спробі це зробити очне яблуко на стороні паралічу відходить в сторону.

При незначному парезі кругового м'яза ока спостерігається симптом вій, який полягає у тому, що хворий може закрити очі, але якщо він спробує їх сильно зажмурити, то на здоровій стороні вії повністю збираються в зажмурені повіки, а на хворій - кінчики вій все ж таки видно. Через парез кругового м'яза рота з'являється слинотеча, іноді випадання їжі з рота, яка може також застрявати між щокою і яснами хворої сторони.

Що стосується решти м'язів, що інервуються лицьовим нервом , то поразка м'язів вушної раковини, підшкірного м'яза шиї, апоневроза голови протікає у людини клінічно безсимптомно, оскільки більшість людей не можуть виробляти рух цими м'язами. При невропатії лицьового нерва на стороні поразки знижується або зникає надбрівний і корнеальний рефлекси.

При невропатії лицьового нерва крім рухових порушень спостерігаються розлади чутливості. Вони, можуть виявлятися болями, які локалізуються на ураженій половині обличчя , у вусі, завушній області, в потилиці, у верхній і нижній щелепі, рідше в шиї, іноді іррадіюють в надпліччя і плече. Звичайно болі передують розвитку паралічу мімічних м'язів, але у ряді випадків вони виникають на фоні вже розвинутого паралічу. Тривалість болів може варіювати від декількох днів до декількох тижнів. Болі бувають ниючими, тупими, рідше - стріляючими і досить сильними. По характеру больовий синдром нерідко містить симпатичні компоненти (відчуття печіння, невизначеність локалізації болю і її розпливчатий характер і ін.). У цих випадках біль звичайно розповсюджується на потилицю, шию, надпліччя, іноді на руку. У ряді випадків розвитку невропатії лицьового нерва передують різної інтенсивності болю в глибині вуха, тому лише після появи паралічу мімічних м'язів вдається встановити характер захворювання.

Крім болів при невропатії лицьового нерва визначаються об'єктивні розлади чутливості. Останні виявляються хворобливістю при натисканні на сосцевидний відросток, попереду козелка вуха, стиснення шкірної складки обличчя.

1.3 Перебіг та прогноз хвороби

У більшості пацієнтів з невритом лицьового нерва клінічний прогноз сприятливий. Повне одужання настає приблизно у 75% хворих. Вважають, що якщо параліч зберігається більше 3 міс., То шанси на повне відновлення значно зменшуються. Більш сприятливий прогноз у випадках ураження нерва після виходу з шилососцевидного отвору у пацієнтів з відсутністю отогенних чинників, хронічним запаленням привушної слинної залози, розташованих у цій області лімфатичних вузлів. При отогенних і травматичних невритах відновлення може не наступити. Щодо сприятливо протягом рецидивуючих невритів лицьового нерва, проте кожний наступний рецидив протікає важче попереднього, а відновлення функцій затягується. Парез мімічних м'язів при проведенні знеболення нижнього альвеолярного нерва у нижньощелепного отвору зазвичай проходить швидко.

В особливу групу виділяють синдром Рамсея Ханта (герпетичне ураження вузла колінця). Захворювання викликається вірусом. Починається з достатньо інтенсивного болю в області вуха, що віддає в потилицю, обличчя, шию. Однією з характерних особливостей синдрому є висипання, які визначаються зоною іннервації колінчастого вузла (барабанна порожнина, барабанна перетинка, зовнішній слуховий прохід, вушна раковина, область слухової труби, язичок, небо, мигдалини, нерідко обличчя і волосиста частина голови). Так як поруч з колінчастим вузлом проходять рухові волокна лицевого нерва, синдром включає всі ознаки порушення функції і лицьового нерва. Захворювання може тривати кілька тижнів, але частіше буває більш тривалим. У більшості випадків прогноз що до одужання сприятливий, хоча і бувають рецидиви.

Розділ II. Реабілітаційне обстеження при невриті лицьового нерва

Лицьовий нерв іннервує наступні мімічні м'язи:

лобову (зморщить шкіру лоба); круговий м'яз ока (зажмурює очі); носовий м'яз (звужує і розширює носові отвори, зволікає донизу крило носа); скуластий м'яз , цей м'яз пов'язаний із зовнішніми пучками кругового м'яза ока і при скороченні скуластого м'яза відбувається стулення вік; квадратний м'яз верхньої губи, м'яз сміху; трикутний м'яз рота (зволікання кута рота донизу); щоковий м'яз (зволікає кут рота назад, притискує губи і щоки до зубів); квадратний м'яз нижньої губи (зволікає нижню губу донизу); круговий м'яз рота (звужує ротову щілину, вип'ячує губи вперед); м'яз підборіддя (піднімає шкіру підборіддя); підшкірний м'яз шиї (натягує шкіру шиї, зволікає кут рота вниз).

Діагноз периферичного паралічу лицьового нерва не представляє великих ускладнень. Він ґрунтується на типовій клінічній картині, яка характеризується парезом або паралічем мімічної мускулатури на відповідній половині обличчя. Знижуються або зникають надбрівний і кореальний рефлекси. При центральному паралічі лицьового нерва в основному страждає нижня мімічна мускулатура на стороні протилежного осередку ураження, а верхня (лобовий м'яз, круговий м'яз ока) майже повністю зберігає функцію, оскільки верхня клітинна група ядра лицьового нерва має двосторонній зв'язок з корою головного мозку через кірково-ядерні шляхи. Крім того, центральний параліч лицьового нерва звичайно поєднується з геміплегією або геміпарезом на тій стороні. Ізольована поразка нижньої мімічної мускулатури центрального походження зустрічається рідко. При центральному паралічі лицьового нерва надбрівний і кореальний рефлекси збережені, відсутні розлади смаку, слиновиділення, сльозотечі. Проте слід зазначити, що у хворих з центральним паралічем лицьового нерва, що поєднується з геміплегією в перші дні інсульту, може спостерігатися слабкість верхньої мімічної мускулатури, особливо кругового м'яза ока. При проведенні топічної діагностики поразок лицьового нерва необхідно враховувати особливості анатомічної будови нерва на різних рівнях і клінічну симптоматику, яка виникає при патологічних процесах лицьового нерва на різних рівнях.

В повсякденній практиці для встановлення локалізації поразки лицьового нерва вимагається проводити повне неврологічне обстеження, що включає дослідження смаку за допомогою піпетки і розчинів цукру, кухонної солі, лимонної кислоти.

При цьому в оцінці ступеня ураження лицьового нерва і прогнозу захворювання вирішальне значення мають електрофізіологічні методи і в першу чергу електроміографія. Проте не у всіх лікувальних установах є можливість проводити ці дослідження, особливо електроміографію. Крім того, за допомогою класичної електродіагностики можна знайти зміни електрозбудливості лицьового нерва тільки через 2-3 тижні від початку захворювання, а до цього часу у ряду хворих наступає поліпшення, а у деяких - навіть одужання, і зміни електрозбудливості вже не визначатимуться. Тому в практичному відношенні важливо уміти оцінити ступінь ураження мімічної мускулатури як основного клінічного критерію тяжкості невропатії лицьового нерва. У більшості робіт, присвячених периферичним паралічам лицьового нерва, вираженість плегії або парезу мімічних м'язів і ступінь відновлення їх функції оцінюється довільно, що нерідко приводить до різної оцінки навіть одних і тих же методів лікування.

При легкому ступені хворий може закривати очі, їжа не вивалюється з рота, відсутня дізартрія. При другому ступені око не закривається повністю, їжа вивалюється з рота. При третьому ступені всі симптоми дуже виражені, аж до повної плегії мімічної мускулатури.

Розроблений метод оцінки вираженості функціональних порушень мімічних м'язів при периферичних паралічах лицьового нерва. При цьому рухливість мімічних м'язів здорової людини оцінена 100 %:

1. Наморщування лоба 10%

2. Нахмурення брів 10 %.

3. Зажмурювання ока 10%.

4. Нормально виражений корнеальний рефлекс 10%.

5. Нормальний надбрівний рефлекс 10 %.

6. Оскал зубів, якщо він симетричний і немає згладженої носо-губної складки

30 %.

7. Витягання губ в трубочку 10 %*

8. Утримування повітря в надутих щоках 10 %

При захворюванні:

1. а) Повна відсутність морщення лоба 0%;

б)слабо виражена рухливість брови вгору 3%;

в)невелика асиметрія при морщенні лоба 7%.

2. а) За відсутності нахмурення брови 0 %;

б)при невеликій рухливості брови 3%

в)при невеликій асиметрії нахмурення брів 7%.

3. а) При повній відсутності закриття ока 0%.

б)при майже повному закритті ока (щілина 1- 2 мм) 6 %;

в)при закритті ока і симптомі «вій» від 7 до 9 %

4. а) За відсутності корнеального рефлексу 0%;

б) при асиметрії корнеальних рефлексів 5 %.

5. а) За відсутності надбрівного рефлексу 0 %;

б) при асиметрії надбрівних рефлексів 5 %

6. а) При повній нерухомості кута рота 0 %;

б)при невеликій рухливості кута рота при фіксований здоровій стороні 10 %;

в)при помірно вираженій рухливості кута рота хворої сторони 20 %

7. а) При неможливості витягнути губи в трубочку 0%;

б) при асиметричному витяганні губ 5 %

8. а) За відсутності утримування повітря при надуванні щок 0 %;

б) повітря утримується 10 %.

Позначивши вираженість вищезгаданих симптомів, підсумовують відсотки, що дає можливість визначити тяжкість захворювання. Підрахувавши суму відсотків до лікування, в динаміці і після лікування, по різниці відсотків можна судити про ефективність проведених лікувальних заходів.

По ступеню тяжкості пропонуємо оцінювати функцію мімічних м'язів при периферичних паралічах лицьового нерва по сумах:

- від 0 до 10 % - тяжка ступінь ураження (повна або майже повна плегія);

- від 11 до 35 % - ступінь вираженого парезу;

- від 36 % і вище - ступінь помірний парез.

Ступінь відновлення функції мімічної мускулатури оцінюється таким чином: при різниці сум відсотків після лікування і до лікування 0 - без ефекту; до 15% - незначне поліпшення; при відновленні функції мімічних м'язів до 65% і різниці більше 15% - поліпшення; при відновленні від 66 до 90% - значне поліпшення; при відновленні від 91 до 100 % - практичне одужання.

Для виявлення легкого парезу мімічних м'язів пропонується декілька тестів.

Тест мигання. При невропатії лицьового нерва навіть в ранній стадії захворювання мигання на стороні парезу відбувається повільніше і рідше. При цьому очі мигають асинхронно.

Тест на роздільне зажмурювання. При невропатії лицьового нерва хворого не в змозі окремо закрити око на стороні поразки, тоді як при одночасному зажмурюванні око на хворій стороні закривається краще.

Тест кругового м'яза рота. Хворому пропонують витягнути губи в трубочку. При цьому асиметрію видно тільки при виражених поразках м'яза. Точнішим є наступний тест: смужку паперу хворого гірше утримує кутом губ ураженої сторони.

Тест надутих щок. Хворого просять надути щоки. При одночасному здавлені обох щок повітря виходить через кут рота ураженої сторони. Для цього беруть манометр з трубкою від апарату для вимірювання артеріального тиску. Трубка поміщається в кут рота хворого і йому пропонується надути відповідну щоку. Тиск слід визначати під час видиху через ніс.

Ще одним методом діагностики при невропатіях лицьового нерва є дослідження смакової чутливості. При оцінці стану смакової чутливості необхідно враховувати анамнестичні відомості. Деякі хворі відзначають порушення смаку при їжі. Проте, як показує клінічна практика, у багатьох випадках вдається при спеціальних методах обстеження знайти розлади смаку у пацієнтів, які не пред'являють скарг на його порушення. Найбільш поширений в клінічній практиці метод дослідження смаку шляхом нанесення на язик за допомогою піпетки крапель розчинів, що характеризуються різними смаковими особливостями. Звичайно використовують 10% розчин цукру, 15% розчин кухонної солі, 50 % розчин лимонної кислоти, 1-2 краплі розчину наносять на гомолатеральну, а потім на здорову половину язика. Перед і після кожного роздратування порожнина рота прополіскують кип'яченою водою. Стан смакової чутливості визначають на передніх 2/3 язика справа і зліва. Оскільки смакове сприйняття іноді затягується, то тому необхідно наносити смакові роздратування з інтервалом від 1 до 2 хвилин.

Точнішим методом дослідження смаку є роздратування органу електричним струмом. Після порівняння різних методів дослідження смаку точним виявилася електрометрія. Так, при її використовуванні вдалося виявити порушення смаку у 70% досліджених, а при інших методах тільки у 40 %.

Розлади слиновиділення. Порушення слиновиділення виникають при враженні лицьового нерва вище за відходження барабанної струни, тому це дослідження має топіко-діагностичне значення. Порушення секреції слинних залоз може бути виявлене за допомогою методу, суть якого полягає в наступному, після анестезії слизистої оболонки протоки розширяються, з обох боків вводиться нейлоновий катетер на глибину 3 см. Хворому дають часточку лимона, яку він смокче протягом однієї хвилини. Протягом цього часу в дві пробірки збирають роздільно з обох боків вироблену слину.

Розділ III. Комплексна програма фізичної реабілітації при невриті лицьового нерва

Невропатія лицьового нерва може виникнути в будь-якому віці, проте частіше вона спостерігається у хлопців і молодих людей.

Периферичні паралічі лицьового нерва у людей старших віків протікають менш сприятливо, ніж у молодих людей. Тому лікування цієї категорії хворих зустрічає певні труднощі. За даними, під спостереженням якого знаходилися хворі в літньому і старечому віці, найчастішою причиною поразки лицьового нерва з'явилося переохолодження (37%). Друге місце серед етіологічних чинників захворювання займає судинна патологія (25,2 %), до неї відносить гіпертонічну хворобу, атеросклероз. Невропатії лицьового нерва судинної етіології часто розвиваються гостро на фоні гіпертонічного кризу із значним підвищенням артеріального тиску як скроневого, так і плечового. При цьому часто наголошується асиметрія артеріального тиску, на стороні паралічу мімічних м'язів воно виявляється вище. Досить часто у осіб літнього і старечого віку виявляється плегія мімічної мускулатури і болю у відповідній половині обличчя, завушній області, потилиці, шиї. На несприятливий перебіг невропатії лицьового нерва у хворих на гіпертонічну хворобу, яка частіше спостерігається у осіб середнього і літнього віку. Досить часто захворювання закінчується контрактурою мімічних м'язів. Проаналізувавши клінічну картину і перебіг захворювання хворих у віці від 41 до 65 років виявили:

- 41 % хворих початок захворювання пов'язували з переохолодженням;

- 21 % розвитку паралічу мімічних м'язів перехворіли грипом, ангіною та іншими респіраторними інфекціями;

- 30 % страждали гіпертонічною хворобою, яка у ряді випадків поєднувалася з атеросклерозом.

Для лікування та попередження невриту лицьового нерва потрібно використовувати комплексну програму фізичної реабілітації.

3.1 Застосування лікувальної фізичної культури

Лікувальна фізкультура - один з найбільш біологічно обгрунтованих методів лікування. Це перш за все терапія регуляторних механізмів, яка використовує біологічні шляхи мобілізації власних пристосувальних, захисних і компенсаторних властивостей організму для ліквідації патологічного процесу.

Під час виконання фізичних вправ посилюється кровообіг і до працюючих м'язів поступає більша кількість крові, і відповідно більше живильних речовин і кисень.

При систематичному виконанні фізичних вправ м'язи зміцнюються, їх потужність і працездатність ростуть, а це сприяє здійсненню завдання відновлювальної і коректуючої терапії при порушеннях в організмі.

Основі завдання лікувальної фізкультури при неврозах: урівноважити взаємозв'язки між збудженням і гальмівним процесами у діяльності кори головного мозку і поліпшити координаторну функцію нервової системи; нормалізувати змінену реактивність організму, функції серцево-судинної, дихальної, шлунково-кишкової та видільної систем; здійснювати виховний вплив на хворих, вивести їх в пригніченого стану; підвищити працездатність і опірність організму.

Лыкувальна фізична культура грає провідну роль у відновлювальному періоді. Всі вправи цього етапу можна розділити на кілька груп:

а) диференційовані напруги окремих паретічних м'язів і м'язових груп: лобових, надбрівних, кругової м'язи ока (2 пучка), виличної, м'язи сміху, квадратної м'язи верхньої губи, трикутної, підборіддя, кругової м'язи рота (2 пучка),

б) дозовані напруги (розслаблення) всіх зазначених м'язів, тобто тренування їх в поетапному скороченні з зростаючій і зменшення силою.

в) усвідомлене включення перерахованих м'язів і м'язових груп в різні мімічні ситуації - усмішку, сміх, смуток, здивування.

г) використання дозованої напруги під час артикуляції різних звуків, складів, особливо губних, що вимагають участі різних м'язових груп .

Перераховані вправи виконуються перед дзеркалом за участю інструктора ЛФК і обов'язково повторюються хворим (за скороченою програмою) самостійно (2-3 рази протягом дня).

Спеціальні вправи для мімічних м'язів:

1) підняти брови вгору;

2) наморщити брови («хмуритися»);

3) закрити очі (послідовність виконання цієї вправи: подивитися вниз; закрити очі, притримуючи повіку пальцями на стороні поразки, і тримати очі закритими протягом хвилини; відкрити і закрити очі 3 рази підряд);

4) посміхатися із закритим ротом;

5) жмуритися;

6) опустити голову вниз; зробити вдих і в момент видиху «фиркати» («вібрувати губами»);

7) свистіти;

8) розширювати ніздрі;

9) підняти верхню губу, оголивши верхні зуби;

10) опустити нижню губу, оголивши нижні зуби;

11) посміхатися з відкритим ротом;

12) погасити запалений сірник;

13) набрати в рот воду, закрити рот і полоскати, намагаючись не виливати воду; 14) надути щоки;

15) переміщати повітря з однієї половини рота на іншу поперемінно;

16) опустити кути рота вниз при закритому рте;

17) висунути язик і зробити його вузьким;

18) відкривши рот, рухати язиком вперед - назад;

19) відкривши рот, рухати мовою вправо, вліво;.

20) випинати вперед губи "трубочкою";

21) стежити очима за рухається по колу пальцем;

22) втягувати щоки;

23) опустити верхню губу на нижню;

24) кінчиком язика водити по яснам поперемінно в обидві сторони при закритій ротовій порожнині, притискаючи мову з різним ступенем зусилля.

Вправи для поліпшення артикуляції:

1) вимовляти звуки о, і, у;

2) вимовляти звуки п, ф, в, підводячи нижню губу подверхніе зуби;

3) вимовляти поєднання цих звуків: ой, фу, фі і т.д.;

Перед кожним вправою обов'язково розслаблюють м'язи, особливо на неураженої стороні. Слід домагатися виконання симетричних рухів. Для цього хворий активно повинен обмежувати амплітуду руху на неураженої стороні, притримуючи її рукою. На стороні поразки вправи здійснюються рукою пасивно, а при появі мінімальних активних рухів - активно за допомогою руки. У міру відновлення рухів ці ж вправи виконують з опором. Кожна вправа повторюють 4-5 разів з паузами для відпочинку, вправи для очей 2-3 рази. Процедури проводять 2-3 рази на день.

3.2 Застосування лікувального масажу

Лицевий нерв-VII пара черепно-мозкових нервів - виходить з черепа через шилососцеподібного отвору, входить в привушну залозу на 1 мм донизу від зовнішнього слухового проходу і іннервує мімічні м'язи, м'язи зовнішнього вуха і потиличний черевце потилично-лобового м'яза. Травма або захворювання лицьового нерва призводять до порушення функції мімічних м'язів обличчя. При центральних паралічах вражається тільки нижня гілка лицьового нерва, що проявляється асиметрією рота, порушенням рухів губ.

Хворі страждають від косметичного дефекту, стають дратівливими, уникають спілкування з оточуючими, постійно фіксують увагу на захворюванні. Залишаючись наодинці, безперервно масажують особу. Такі рухи набувають нав'язливий характер, а відсутність ефекту погіршує настрій.

Мета масажу: поліпшити кровообіг в області обличчя, особливо на стороні поразки, а також шиї і всієї комірної зони; відновити порушену функцію мімічних м'язів, запобігти виникненню контрактур . У важких випадках враження нерва, погано піддаються лікуванню, необхідно зменшити прояви міміки, щоб приховати дефекти обличчя.

Масаж повинен поєднуватися з лікувальною гімнастикою і лікуванням положення. Умовно курс лікування поділяють на три періоди відповідно до завдань відновлення, зумовленими клінічними проявами захворювання. У перший період руху відсутні або є лише натяк на рух, у другій з'являються активні рухи, в третій - є залишкові явища у вигляді слабкості м'язів і недостатньої координації рухів. Найбільш ефективно одночасно з масажем проводити спеціальні фізичні вправи для тренування мімічних м'язів. Поєднання масажу з лікувальною гімнастикою цілком доступно масажиста, який не має спеціальної підготовки з лікувальної фізкультури.

На першому тижні захворювання всю увагу звертають в основному на здорову сторону. Хворого навчають розслаблення м'язів здорової половини обличчя у спокої, після розмови, а згодом і в момент мовлення. Крім того, обмежують амплітуду мімічних рухів здорової сторони,

На початку захворювання при спробі виконати мімічне рух з'являються співдружніх руху, обумовлені дисфункцією м'язів. Масажист повинен звертати на них увагу хворого і усувати ці рухи своєю рукою. У перший період лікування при відсутності активних рухів їх здійснює масажист своєю рукою. Хворий одночасно виконує рух здорової стороною, а масажист чинить опір цьому руху на здоровій стороні, обмежуючи його амплітуду, домагаючись симетричності рухів. У другий період і в міру відновлення рухів починають чинити опір на стороні поразки для збільшення сили паретичних м'язів, а на здоровій стороні обмежують обсяг руху. Функція нерва відновлюється нерівномірно, тому й руху відновлюються не одночасно. В одних випадках швидше відновлюється функція м'язів нижньої половини обличчя, в інших - верхньої. Така нерівномірність функції м'язів може привести до розвитку контрактур, тому вправами і масажем не слід форсувати відновлення однієї з гілок нерва. Методика масажу диференціюється з урахуванням клінічних форм ураження. У гострій стадії захворювання і надалі його перебігу, не ускладненому контрактурами і співдружними рухами, необхідно наступне. На першій процедурі хворого навчають розслабленню м'язів обличчя і дають поради з лікування становищем з метою зменшення асиметрії.

Масаж шкіри обличчя виконують і на здоровій, і на ураженій стороні по масажних лініях. Починають з масажу комірцевої зони та шиї по методиці, що застосовується при гіпертонічній хворобі або гіпотензії (в залежності від показників артеріального тиску). Після цього масажують особу. Хворий одягається і сідає з дзеркалом у руках, а масажист розташовується навпроти нього.

Прийоми масажу:

- погладжування,

- розтирання,

- розминання (дуже легке),

- вібрація по дуже делікатної методикою.

У вступній частині процедури хворого навчають розслабленню. Для наочності на першій процедурі починають з показу розслаблення м'язів руки. Після цього пропонують у спокої розслабити м'язи здорової половини обличчя і для кращого розслаблення масажують її, ледь торкаючись, прийомом непереривистої вібрації долонною поверхнею трьох, пальців (II, III і IV) дуже обережно, послідовно, охоплюючи лоб, щоку, підборіддя. Напрямок рухів - від середини чола до привушної області, від основи носа і верхньої половини щік до кута нижньої щелепи, від крил носа і нижньої частини щік до підщелепної залозі. Ці рухи повторюють 1-2 рази на здоровій стороні, а потім одночасно і на ураженій (дуже обережно). На стороні поразки їх починають застосовувати через 7 днів. При цьому намагаються досягти розслаблення м'язів і зменшення асиметрії в спокої, як би моделюючи руками обличчя. Однак у нормі часто немає абсолютної симетрії особи і зустрічаються вроджені асиметрії. Не у всіх людей можливі абсолютно всі мімічні руху. Наприклад, у нормі може бути різниця у величині очної щілини, зморшках на лобі, вираженості носогубной складки; у деяких при сміху піднімається край верхньої губи з одного боку.

В основній частині процедури проводять масаж шкіри і м'язів, а також гілок лицьового нерва. Масажні рухи здійснюють симетрично одночасно двома руками на ураженій і здоровій стороні. Масаж чола проводять легко, у вигляді поверхневого, площинного погладжування, що не викликає почервоніння шкіри. Масажують лобову і скроневу м'язи. Напрямок руху: від середини чола до скронь, де проводиться спіралеподібне погладжування, потім від надбрівних дуг до волосистої частини голови. Подальше легке розтирання здійснюється спіралеподібними рухами в цих же напрямках. Розминка виконують I і II пальцями для отримання складок шкіри при підніманні брів. При цьому хворому пропонують виконати цей рух і одночасно на стороні поразки, прийомом розминання допомагають його виконання, рухаючи пальці вгору, а на здоровій стороні чинять тиск з рухом пальців вниз.

Після цього повторюють легке прогладжування. При розминці пальці повинні знаходитися над бровами, не торкаючись їх волосистої частини. Після закінчення прийому необхідно стежити, щоб хворий не морщив лоб на здоровій стороні. Потім розминку роблять у спокої (без руху) у вигляді дуже легких щипків. Переривчасту вібрацію типу пунктирування виконують долонною поверхнею II і III пальців поперемінно, легко, але в швидкому темпі. Всі ці прийоми поєднують із погладжуванням. Масаж області очних ямок здійснюють при закритих очах. Хворому пропонують подивитися вниз, а потім закрити очі, масажист допомагає опустити віко і пальцем дуже легко утримує повіку закритим (не торкаючись вій) протягом 30 с. Після цього масажист швидко дає команду відкрити і закрити очі 3 рази поспіль. Прийом повторюють 2 рази, потім при закритих очах погладжують круговий м'яз ока долонною поверхнею кінцевий фаланги III пальця; напрям руху від скроневої ямки, над виличної дугою до внутрішнього кута ока, потім по верхньому краю очної ямки двома пальцями до скроневих областях, ковзаючи II пальцем під бровою, а III - над бровою. Цей рух повторюють 3-4 рази дуже обережно і ніжно, без зрушування шкіри. Після цього хворому пропонують жмуритися (як при погляді на сонці), а масажист II пальцем злегка натискає під століттям і пересуває палець до носа.

Масаж щік починають з поверхневого погладжування, потім переходять до глибокого розтирання і розминки. Прийом погладжування здійснюють долонною поверхнею II, V пальців, що охоплюють ніс, I палець під підборіддям. Напрямок руху від носа вгору до виличної дуги, до вух, чола і кута рота. Розтирання проводять у напрямку від нижньої щелепи до носа тильною стороною кінцевий і середньої фаланг II-V пальців. Вібрацію здійснюють долонної поверхні пальців або тильними поверхнями середніх фаланг пальців. Дуже важливо впливати на носогубну складку, кут рота. Хворому пропонують надути щоки з наступним розслабленням. Опустити голову вниз, зробити вдих і в момент видиху «фиркати» і вібрувати губами. Кожну вправу повторюють 3-4 рази. Носогубну складку масажують від кута рота до кореня носа; продовжуючи рух до кінчика носа, погладжуючи і розтираючи його III і IV пальцями.

Ніс масажують від кінчика до перенісся цими ж прийомами. Розминають ніс легким натисканням на крила носа II пальцями (або I і II пальцями) і одночасно хворому пропонують розширити ніздрі. У тих випадках, коли хворий не може це виконати, масажист тільки натискає на крила носа без допомоги хворого. Часто на перших процедурах хворий не розсовує крила носа, а морщить ніс. Вплив на область щік завершується виконанням вправи, при якому хворий передає повітря з однієї половини рота на іншу, поперемінно з обох сторін (при зімкнутих губах). При згладженої носогубной складці ми застосовуємо наступний прийом погладжування: I і II пальці розташовують уздовж складки.

Для масажу підборіддя застосовують погладжування, розтирання, розминання у напрямку від підщелепної області до підборіддя і кутах рота долонним поверхнями II-IV пальців.

Масаж області вух виробляють II і I пальцями, що охоплюють вухо спереду і ззаду. Напрямок руху - від мочки вгору, по черзі масажуючи все вухо. Спочатку II пальцем масажують передню, а потім I пальцем задню поверхню вуха. Розминка здійснюють здавлюванням вуха в такій же послідовності.

Лицевий нерв масажують на 1 см нижче слухового проходу у шилососцевидного відростка за допомогою короткочасної точкової вібрації. У заключній частині процедури проводять погладжування всіх областей особи.

Після масажу рекомендують виконати вправи лікувальної фізичної культури.

Вправи рекомендується виконувати перед дзеркалом. При цьому перед кожною вправою обов'язково слід розслабляти м'язи, особливо на здоровій стороні. Вправи завжди проводять одночасно для здорової та ураженої половини обличчя.

При ускладненні захворювання і першу ознаку появи співдружню рухів масаж повинен бути щадним, фізичні вправи тимчасово виключаються й дуже обережно поновлюються (на 3-5-й день) з метою придушення синкінезій.

При залишкових явищах невриту з вираженими контрактурами і співдружними рухами перед масажем необхідна теплова процедура (солюкс, парафін, припарки). Використовують прийоми погладжування і розтирання. Розминка і вібрація протипоказані. Обов'язково навчати хворих розслабленню і вправ для мімічних м'язів, за допомогою рук масажиста, хворого. Наприклад, при закриванні очей притримувати кут рота; при рухах губ, жуванні тримати верхню повіку. Для лікування положенням використовують липкопластирні пов'язки, накладаючи їх так, щоб відновити симетрію обличчя.

Масаж і лікувальну гімнастику призначають щодня протягом 2 - 3 тижнів до повного відновлення. Тривалість масажу обличчя - від 5 до 12 хв. За відсутності ефекту лікувальну гімнастику продовжують, а процедури масажу переривають на 8-10 днів, після чого призначають повторний курс (20 процедур).

Мастильні речовини і тальк при невриті лицьового нерва не застосовують, оскільки це утрудняє тонке дотик при роботі з мімічними м'язами.

Протипоказання до призначення масажу:

1) неврит на грунті пухлини, що вимагає оперативного втручання;

2) неврит з гострим гнійним процесом в середньому вусі.

Масаж можна застосовувати тільки після санації і ліквідації запального процесу.

3.3 Лікування положенням

неврит лицьовий нерв масаж

У ранньому періоді (1-10-й день хвороби) використовують лікування положенням, масаж і лікувальну фізичну культуру.

Лікування положенням включає наступні рекомендації:

1) спати на боку (на враженій стороні);

2) протягом 10 - 15 хв, 3-4 рази на день сидіти, схиливши голову у бік враження, підтримуючи її тильною стороною кисті (з опорою на лікоть) ; підв'язувати хустку, підтягуючи м'язи з неураженої боку в бік ураження (знизу вверх), прагнучи при цьому відновити симетрію обличчя.

Для усунення асиметрії особи проводиться лейкопластирний натяг з неураженої сторони на уражену. Лейкопластирний натяг направлено проти тяги м'язів здорового боку і здійснюється міцної фіксацією іншого вільного кінця пластиру до спеціального місця, виготовляється індивідуально для кожного хворого.

Важливі наступні умови:

а) корекція і гіперкорекція м'язів здорової сторони повинні здійснюватися з певною силою, щоб м'язи-антагоністи паретичной сторони були досить вільні в своїх діях і не відчували тяги м'язів здорової сторони;

б) фіксація вільного кінця пластиру до шолома повинна бути жорсткою інакше здорові м'язи не будуть утримуватися в корекції. Прикріплення вільного кінця пластиру прямо до шкіри ураженої сторони неефективно, так як здорові м'язи в цьому випадку відразу ж вийдуть з-під контролю тяги і потягнуть шкіру і підлягають м'язи в свою сторону, повернувши колишню асиметрію обличчя;

в) необхідно стежити за ділянками шкіри, до яким прикріплюється пластир, попереджаючи роздратування масажем і живильними кремами після сеансу лікування становищем.

Лейкопластирний натяг для зменшення очної щілини здійснюється однією або двома вузькими смужками лейкопластиру, який прикріплюється на шкірі по середині очної щілини і м'яко натягується назовні - вгору, вільним кінцем, також прикріплюючись до нерухомого шолому. Сила натягу легко визначається до появи двоїння при бінокулярний зір. Однак чим вже виходить очна щілина при натягу, тим легше вона змикається при мимовільному моргання. Таким природним чином очей зволожується сльозою, що охороняє рогівку від висихання і виразки. Так як в цьому випадку лікування становищем направлено не тільки на м'язовий дефект, а й на збереження рогівки, то на відміну від інших випадків лікування становищем воно застосовується і в нічний час, коли особливо важливо, щоб око було повністю закрито.

У всіх інших випадках лікування положенням рекомендується проводити в денний час, коли рухові функції найбільш необхідні хворому для виконання побутових, трудових і лікувальних заходів. Крім того, лікування становищем під час сну малоефективно і стомлює. Лейкопластирний натяг в першу добу проводять по 30-60 хв, 2-3 рази на день, переважно під час активних мімічних дій (при прийомі їжі, розмові, спілкуванні з родичами і лікарями). Потім час лікування збільшується до 2-3 год в день.

Размещено на Allbest.ru