Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) і його профілактика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

синдром імунодефіцит вірус

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - це важке інфекційне захворювання з летальним наслідком. Нині ця хвороба стала однією з найбільш соціальних і медичних проблем у багатьох країнах світу. Провідним патогенетичним механізмом СНІД є ураження і руйнування імунної системи організму людини. Дія вірусу на імунну систему комплексна і незворотня. ВІЛ - внутрішній паразит, самотня вірусна частка, інертна і не здібна розмножуватися або чинити якусь шкоду, доки не потрапить у середину клітини. Цим пояснюються особливості розвитку ВІЛ - інфекції. Протягом двох років (починаючи з 1981 р.) було з'ясовано загальну картину хвороби, знайдено її збудника - ВІЛ (від англ. HIV - Human immunodeficity virus - вірус імунодефіциту людини), розроблено метод аналізу крові, за допомогою якого виявляють наявність інфекції, виявлено специфічні мішені вірусу в організмі. Встановлено, що цей вірус належить до групи ретровірусів, які подібно до інших клітинних паразитів прагнуть до співіснування з організмом - хазяїном .

Вперше ВІЛ ідентифікований у 1983 р. французькими вченими на чолі з Л. Монтеньє в Пастерівському інституті (Париж). У той же час про факт відкриття вірусу, котрий спричинює СНІД, повідомили американські вчені з Національного Інституту Здоров'я на чолі з Р.Галло. У 1986 р. у хворих - вихідців із країн Західної Африки (Сенегал, Гвінея - Бісау та ін.) було виділено вірус, подібний до вже відомого ВІЛ, але відмінний від нього, якому дали назву ВІЛ-2, а вірусу, виділеному раніше,- ВІЛ-1. У 1987 - 1988 рр. хворих на СНІД, в яких хвороба була спричинена вірусом іншого типу, було виявлено в США, Німеччині, Франції. Більшість із них чи їхні статеві партнери були вихідцями з Африки. Останнім часом носіїв ВІЛ-1 виявлено також в Україні. ВІЛ-2 тут поширений значно менше. У 1988 р. з'явилися повідомлення про появу нового різновиду вірусу СНІД - ВІЛ-3. Його було виділено від хворих, які мешкають у Південній Америці. Цей вірус ще не достатньо вивчено.

Походження вірусу СНІД

Вивчення ретровірусів в цілому та споріднених з ВІЛ, а також еволюції їх взаємодії з організмом людини та інших приматів дає цінну інформацію про ВІЛ, а також поширює наші знання про СНІД. Останнім часом дослідники виявили ретровіруси, споріднені з ВІЛ, у мавп і людей. Часто мавпи бувають єдиними тваринами, сприйнятливими до вірусів людини. Інколи вважать, що мавпи є природним резервуаром патогена і можуть бути джерелом інфекції людини.

Перші ретровіруси, для котрих було доведено здібність заражати організм людини, відкриті Р.Галло зі співробітниками в 1980 р. Це Т-лімфотропні віруси людини НТLV-I і HTLV-II (від англ. Human T-lymphotropic virus). Перший із них спричинює рідкісну форму Т-клітинного лейкозу, а 2-й - лімфому. Через 2 роки І. Мійосі з Університету в Коті описав подібний вірус, якого виявили в японської макаки. Цей вірус дуже споріднений із HTLV і його позначили STLV (від англ. Simian T-limphotropic virus - Т- лімфотропний вірус мавпи ). Віруси HTLV i SТLV здібні імморталізувати, тобто робитися безсмертним, здібними до необмеженої реплікації. Після відкриття STLV фахівці провели ряд досліджень з метою оцінки поширеності його серед різних видів мавп. Виявили, що STLV заражає азіатських і африканських мавп. HTLV та STLV лише у 5% випадків мають відмінність у нуклеотидній послідовності геному. Це свідчить про те, що передача вірусу мавп людині неможлива пізніше епохи еволюційного розвитку приматів (40 млн років тому). Вчені вважають малоймовірним те, що ретровіруси можуть зберегти таку подібність через мільйони років еволюції в організмах різних хазяїнів, які також еволюціонували.

На думку Р.Галло, HTLV виник у Африці, де були заражені і люди, і мавпи. Пізніше він поширився в Новий Світ через работоргівлю, а також на південно-західні острови Японії (ще один ендемічний осередок вірусу), куди його завезли португальські торговці - мореплавці. Дослідження вірусу, який став причиною виникнення СНІД у людини, спонукали до пошуків ВІЛ у мавп. У 1984 р. вчені Нової Англії одержали підтвердження наявності в організмі азіатської макаки вірусу, подібного до ВІЛ. В організмі інфікованої тварини є білок, подібний до білка ВІЛ. Водночас ветеринари-патологи із США повідомили про епідемію хвороби, подібної до СНІД, у мавп, яких утримували в неволі.

Хвороба, котра дістала назву МСНІД - СНІД мавп, уражала тільки азіатських макак. Цю хворобу спричинює SIV (від англ. Simian immunodeficity virus). Досліди з антитілами підтвердили велику подібність ВІЛ із SIV, а саме: вражаються ті самі клітини - Т4-лімфоцити; подібні біохімічні та біофізичні властивості білків; співпадають на 50% нуклеотидні послідовності геномів; практично не відрізняється організація структурних та регуляторних генів; клінічна картина дуже схожа і виникає на тлі розвитку імунодефіциту; тварини так само, як і люди, гинуть внаслідок випадкових інфекцій. Паралелізм властивостей цих двох вірусів дає можливість використовувати заражені мавпи як моделі для перевірки ліків та вакцин, призначених для лікування осіб, хворих на СНІД.

Історія відкриття ВІЛ

Перші випадки захворювання на СНІД діагностовано в 1981 р. у молодих гомосексуалістів США.

Спочатку хвороба здавалася зовсім загадковою. У крові хворих виявили виснаження окремих лейкоцитів, так званих Т-лімфоцитів, а саме Т4-клітин, внаслідок чого хворі піддавалися дії патогенів, які легко подолала б здорова імунна система. Згідно з гіпотизою, що існувала на початку 80-х років, спроможність імунної системи хворого виконувати свої функції зменшується під впливом чужорідних білків, навіть білків сперми, які попадають в організм чоловіків під час гомосексуального статевого акту. Проте імовірнішим було те, що цей незрозумілий синдром мав зв'язок з якимось новим інфекційним агентом. Р.Галло висловив думку про те, що таким агентом швидше всього міг би бути ретровірус. Пізніше вчені встановили, що збудник СНІД, як і HTLV, може передаватися під час не тільки гомосексуального, а й гетеросексуального статевого акту зі спермою, а також з кров'ю. З іншого боку, М. Ессекс з Медичної школи Гарвадського університету показав, що ретровірус котів FeLV (від англ. Feline leukemia virus - вірус лейкозу котів) є збудником раку і значно пригнічує імунну систему. Фахівці зробили висновок, що збудник СНІД - вірус споріднений з HTLV-I. Цей висновок був не зовсім правильним, але стимулював досліди, котрі привели до істини. У Франції як тільки з'явилися перші повідомлення про таємничу хворобу сформували групу вчених під керівництвом доктора Люка Монтеньє для її вивчення. Учені вирішили дослідити тканини хворого на лімфоаденопатію (тривале збільшення лімфатичних вузлів). Це один з ранніх симптомів хвороби, котра закінчується СНІД. У січні 1983 р. в лабораторію Л. Монтеньє доставили зразок збільшеного лімфатичного вузла молодого гомосексуаліста. Цей шматок тканини подрібнили і помістили в середовище для культивування.

Через 2 тиж. виявили активність зворотної транскриптази (ферменту вірусу). Перевірка нового агента на подібність з HTLV-I чи HTLV-II не дала бажаних наслідків. Але ці результати досліджень свідчили про можливість відкриття нового вірусу. Його назвали LAV (від англ. lymphadenopathy-associated virus - вірус асоційований з лімфоаденопатією). Виділений вірус розмножувався в окремих лімфоцитах (а саме Т4-клітинах), убивав їх або пригнічував ділення цих клітин. Розробили метод аналізу крові, за допомогою якого можна виявляти антитіла до LAV. Із тканин хворих гомосексуалістів та осіб, хворих на гемофілію (в більшості вихідців із Центральної Африки), виділили кілька варіантів LAV чи вірусів, подібних з LAV. Антитіла до LAV виявили у більшості хворих на лімфоаденопатію, але лише в деяких обстежених був СНІД. У разі збільшення числа досліджень кількість хворих на СНІД, які дали редакцію на антитіла до LAV, збільшилася і в жовтні 1983 р. досягла 40%. Тому вчені зробили висновок, що LAV є найімовірнішим збудником СНІД. Наприкінці 1983 р. Р.Галло з колегами дослідив кілька ліній клітин, здібних підтримувати розмноження початкового агента, і досить швидко одержав реагенти для специфічного типування даного вірусу. За допомогою цих реагентів вдалося показати, що всі 48 вірусних препаратів, виділених від хворих на СНІД та осіб із груп ризику, відносяться до одного і того самого вірусу. Американські вчені назвали його HTLV-III. Це дало можливість розробити специфічний метод аналізу крові, за допомого якого HTLV-III виявлявся майже у всіх хворих на СНІД. Невдовзі було доведено, що LAV i HTLV-III є один і той самий вірус Щоб не було плутанини з двома назвами вірусу, вірус, який є причиною виникнення СНІД, назвали ВІЛ. У жовтні 1985 р.

Л.Монтеньє аналізував зразки крові людини з хворобою, клінічна картина якої нагадувала СНІД, але ВІЛ не знайдено. Пізніше співробітники лабораторії виділили з крові цього хворого невідомий вірус та виконали ДНК-проби на ВІЛ. Новий вірус виявився близько спорідненим із ВІЛ і мав би зв'язатися з його генетичним матеріалом, але зв'язування виявилося незначним.

Таким чином, стало зрозумілим, що одержаний вірус є не якимось штатом раніше виявленого збудника СНІД, а новий вірус. Його назвали ВІЛ-2. Цей вірус більше поширений у Західній Африці, а ВІЛ-1 у Центральній Африці та інших частинах світу. Р.Галло спільно з Терміном, виходячи з дивергенції штамів та ймовірної швидкості мутацій, виявив,що зараження людини ВІЛ розпочалося понад 20 років тому, але не раніше ніж 100 років тому. Допускають, що він існував тривалий час у невеликих ізольованих селищах Цнтральної Африки.

Але у зв'язку зі зміною умов проживання, міграцією населення з віддалених районів у великі міста ВІЛ перестав існувати ізольовано. До того ж у місті ставлення до сексу інше, ніж у провінції, а також набагато частіше переливається кров. Успіхи у вивченні ВІЛ та СНІД дійсно великі, але і білих плям у дослідженні цієї проблеми ще багато.

Засоби лікування ВІЛ-інфекції

Останнім часом життєвий цикл ВІЛ вивчено набагато глибше, ніж будь - якого іншого вірусу; це дає змогу планомірно і цілеспрямовано розробляти засоби, котрі діють у певній стадії розвитку вірусу, коли він може бути найуразливішим. У майбутньому подібні препарати матимуть важливе значення у боротьбі з ВІЛ. Всілякий терапевтичний засіб, спрямований на боротьбу з інфекцією, незалежно від природи патогена (буде то вірус, бактерія, грибок чи найпростіші) має сприяти загибелі патогена чи припиняти його розмноження. У такому разі препарат має справляти щадний вплив на заражений організм. За наявності бактерій це досягається порівняно просто, бо за структурою та метаболізмом клітини бактерій і клітин організму ссавців дуже різняться. Наприклад, пеніцилін порушує синтез клітинної стінки бактерії, а на клітини ссавців, у котрих така стінка відсутня, він не діє. З вірусами ситуація складніша. Вони є генетичним матеріалом (у ВІЛ-це РНК), одягненим в оболонку з глікопротеїнів і ліпідів, тому вони неспроможні розмножуватися самостійно, а заражують клітини іншого організму й узурпують їх апарат біосинтезу, котрий забезпечує відтворення вірусу. У разі активної реплікації вірусу часто трапляться, що важко відрізнити вірусні білки, котрі взаємодіють із клітиною, та білки самої клітини.

Тісний зв'язок багатьох етапів життєвого циклу вірусу з метаболізмом хазяїна ускладнює утворення препаратів, які вибірково пригнічували б реплікацію вірусу і в той же час мінімально діяли б на клітину. Життєвий цикл ВІЛ - це кілька мішеней для дії лікарських препаратів. Антитіла можуть протистояти зв'язку білка оболонки вірусу gp120 з рецепторним білком СD4 на поверхні клітин, яких заражують. Інші агенти запобігають звільненню РНК від зворотної транскриптази вірусу з оточуючої її білкової оболонки. Азидотимідин та інші дидезоксинуклеозиди пригнічують зворотну транскиптазу вірусної РНК, тобто пригнічують таким чином утворення дволанцюгової ДНК.

Азидотимідин вперше було введено хворому на СНІД 3-го липня 1985 р. У вересні 1986 р. клінічні дослідження у 12 медичних центрах США показали, що цей препарат може поліпшувати стан хворих на СНІД і продовжувати їхнє життя. Нині азидотимідин і його аналоги впроваджуються для лікування хворих у всіх країнах світу. На прикладі застосування азидотимідину вперше було показано, що конкретному препарату притаманні позитивні дії у разі хронічної ретровірусної інфекції. Нині у світі ведуться інтенсивні пошуки інших агентів, які б допомагали лікувати СНІД. Попри досить успішне лікування СНІД за допомогою азидотимідину та його аналогів, ці ліки не можливо вважати досконалими, бо вони є токсичними, особливо для клітин кісткового мозку. Тому у хворих, які вживають ці препарати, часто розвивається анемія (зменшення кількості еритроцитів), а в деяких випадках зменшується також і кількість лейкоцитів та тромбоцитів. Часто це примушує зменшувати дозу, особливо у разі вираженого СНІД. Пригнічення функції кісткового мозку є головним приводом невдалого використання препарату.

Механізм його токсичності поки що не з'ясований. Ці ліки-лише перший крок на шляху до лікування СНІД і,звичайно ж,не панацея. Мабуть, з часом стане відомо, що справжня цінність азидотимідину полягає в тому, що, використовуючи його, вдалося підтвердити ключові положення проти вірусної стратегії в боротьбі з цим захворюванням. У багатьох країнах світу видатні науковці ведуть дослідження з приводу відкриття ліків від СНІД. Але поки що нетреба зв'язувати свої надії з якимось одним методом лікування чи лікувальним препаратом.

Епідеміологія ВІЛ - інфекції

Коли 1981 р. пандемія СНІД (пандемія - це поширення інфекційного захворювання, що охоплює значну частину населення) тільки розпочиналася, її можливе поширення майже недооцінювали, якщо не відкидали зовсім. Нині пандемія набула високого розвитку, але її можливі масштаби досі ще важко оцінити. Одне зрозуміло, що СНІД - це безпрецедентна загроза здоровою людей на земній кулі. Може статися так, що загальна ситуація значно погіршиться ще до того, як її вдасться взяти під контроль. Цей невтішний прогноз ґрунтується на результатах численних епідеміологічних досліджень, які дали пояснення картині поширення Віл. Нині ми маємо достатньо даних про шляхи передачі ВІЛ. Результати досліджень показали, що ВІЛ передається статевим шляхом під час використання забруднених інфікованою кров'ю ін'єкційних та інших медичних інструментів: під час безпосереднього переливання інфікованої ВІЛ крові, а також від інфікованої матері дитині (через плаценту або материнське молоко).

Відсутні докази про можливу передачу вірусу через їжу чи воду, під час укусів комах, кашлю чи чхання, через рукостискання. Важливо відзначити відсутність випадків зараження під час спілкування в школах, на роботі та в інших громадських місцях. Не можна припускати, щоб помилкові погляди окремих осіб і чутки викривляли вірне уявлення про шляхи передачі інфекції. Розуміння того як ВІЛ передається, а як не передається, служить підставою для пошуку точних та ефективних засобів контролю поширення інфекції. Існують три моделі поширення ВІЛ , які спостерігаються в усьому світі. Модель І поширена в Північній та Південній Америці, Західній Європі, Скандинавських країнах, Австралії та Новій Зеландії. У цих регіонах приблизно 90% заражених складають чоловіки - гомосексуалісти і наркомани, які вводять наркотики шляхом внутрішньовенних ін'єкцій. Стерильні голки, на відміну від нестирильних, які використовують наркомани, не мають істотного значення під час передачі ВІЛ. Співвідношення кількості зареєстрованих випадків СНІД серед чоловіків та жінок коливається від 10:1 до 15:1. Оскільки жінок заражено порівняно мало, рідко зустрічається і перинатальне зараження (тобто внутрішньоутробна передача ВІЛ дитині від матері-носія). Модель ІІ характерна для Африки, країн Карібського басейну та деяких регіонів Північної Америки. Передача інфекції в цих регіонах відбувається в основному шляхом гетеросексуальних стосунків, тобто коли в сексуальні стосунки вступають особи протилежної статі.

При цьому чисельність інфікованих чоловіків та жінок приблизно однакова. Зараження під час гомосексуальних контактів (тобто під час сексуальних стосунків осіб однієї статі) та внаслідок внутрішньовенних ін'єкцій у наркоманів можуть бути зовсім відсутніми або незначними. Разом з тим у зв'язку з інфікованістю великої кількості жінок поширений перинатальний шлях передачі ВІЛ-інфекції.

Модель ІІІ є типовою для країн Східної Європи, Північної Африки,Близького Сходу, Азії та країн Тихоокеанського басейну (за винятком Авсралії та Нової Зеландії). У цих регіонах відзначено відносно незначну кількість випадків зараження, причому більшість заражених мали статеві стосунки з особами, котрі мешкали в країнах, де поширюєтья інфекція, за моделями І і ІІ. Лише в останні 3-4 роки тут стали спостерігати місцеві випадки зараження під час статевих стосунків та внутрішньовенних ін'єкцій у лікувальних закладах. Іноді захворювання спричинювала імпортована донорська кров чи продукти з неї, а в деяких країнах (наприклад, Румунії), де епідемічний процес розвивається за моделлю ІІІ, спостерігалася найбільша кількість зареєстрованих випадків СНІД. У Східній Європі кількість виявлених хворих на СНІД складає лише 0,5% від усіх зареєстрованих в Європі випадків цього захворювання. Більшість цієї незначної групи хворих складають чоловіки-гомосексуалісти і наркомани, котрі практикують внутрішньовенні ін'єкції,причому інфекція, як правило, потрапляла до них із Західної Європи.

Пізніша поява СНІД у Східній Європі та його незначна поширеність (порівняно з Західною Європою) пояснюються відмінністю в поширенні гомосексуалізму та наркоманії. В Україні на 01.01.93 р. зареєстровано 112 осіб, інфікованих ВІЛ, у тому числі у12 розвиток інфекцій дійшов до останньої стадії - СНІД і 9 з них померли. Основний шлях передачі ВІЛ у нашій державі через гетеросексуальні стосунки (понад 60% ). Зареєстровано 5 випадків зараження кров'ю, інфіковано ВІЛ, декілька випадків зараження дітей від інфікованих матерів, як внутрішньоутробно, так і через материнське молоко. Соціальні та економічні наслідки поширення СНІД нині набули значного розмаху, але можуть бути ще більшими. Необхідність застосування термінових заходів призвела до утворення Глобальної програми боротьби зі СНІД, яку координує ВООЗ. Ця програма складається з декількох частин: по - перше, необхідна перевірка всієї донорської крові та препаратів із неї; по-друге, необхідно розширити виробництво одноразового інструментарію, впровадити нові методи його стерилізації та стерилізації інструментів багаторазового використання; по-третє, розширити виробництво презервативів. Але найважливішим чинником є пропаганда . У більшості розвинутих країнах час сексуальної революції вже проходить. На зміну йому приходить час. включає повну та об'єктивну інформацію про сучасне статеве життя, про групи ризику, про статеву поведінку, про користування презервативами, альтернативні форми статевого життя, котрі дають змогу запобігти зараженню.

Подібні заходи разом із суспільними та особистими коштами і активна діяльність усіх людей додають істотного внеску до стримання епідемії СНІД. Як запобігти зараженню збуднику СНІД На попередніх сторінках було зазначено, що зараження дорослої людини ВІЛ відбувається під час статевих стосунків або через кров, зокрема під час виконання ін'єкцій забрудненим ВІЛ медичним інструментарієм. Існує певна вірогідність інфікування під час переливання крові від зараженої особи здоровій, але нині вона дуже мала, оскільки в Україні з 1987 р. , а в країнах Західної Європи, Північній Америці з 1985 р. всі зразки крові або її компонентів обов'язково перевіряють на наявність ВІЛ. Звичайно, якщо виявляють, що донорська кров чи її компоненти містять антитіла до ВІЛ, їх не використовують і відповідно знешкоджують чи переробляють таким чином, щоб вони стали безпечними для використання. Треба запам'ятати, що ВІЛ може потрапити в кров не тільки під час її переливання, а й у разі використання тих самих голок і шприців, які використовували наркомани, і які мають дуже великий шанс бути інфікованими. Тож небезпечними є статеві стосунки з наркоманами, котрі вводять наркотики шляхом ін'єкцій.

Взагалі слід відзначити, що в більшості країн світу, в тому числі і в Україні, зараження ВІЛ під час статевих стосунків є найпоширенішим. Особливо часто інфікуються чоловіки-гомосексуалісти, а також чоловіки і жінки, котрі часто міняють статевих партнерів, вступають в статеві стосунки з мало знайомими людьми, не впевнившись, що ті не інфіковані ВІЛ, не використовують презервативів. Зважаючи на сказане, можна мати значний шанс інфікуватися ВІЛ, якщо зловживати таким: 1) одночасно використовувати голки та шприци для введення лікарських речовин (у тому числі і наркотиків) здоровими особами і інфікованими ВІЛ. Оскільки, звичайно, це знати неможливо, то будь-яке сумісне використання цього інструментарію небезпечне для здоров'я ; 2) мати статеві стосунки з особою, відносно якої немає впевненості, що вона не інфікована ВІЛ, або допускати, щоб біологічні речовини іншої особи (кров, сперма, виділення з піхви та менструальна кров) потрапили до організму партнера через ушкоджену шкіру або слизові оболонки статевого члена, губ, піхви, заднього проходу, ротової порожнини.

Слід пам'ятати, що навіть одноразове застосування шприца після його використання особою, інфікованою ВІЛ, або одноразовий статевий зв'язок з останньою, може привести до інфікування збудником СНІД. ї Вірогідність зараження різко зросте, якщо мати багато сексуальних партнерів. Вступаючи в інтимні зв'язки, треба дізнатися про здоров'я та минуле партнера якнайбільше. Але слід зважати на те, що особи, котрі вступають у випадкові сексуальні зв'язки, не завжди бувають взаємно чесними і щирими. Крім того, людина може не пам'ятати деталі своєї сексуальної поведінки в минулому, так само, як і той, хто вживав наркотики, може знати або забути, які голки і шприци та в якому вигляді він їх застосовував (чи були вони чисті та стерильні, чи вже хтось їх використовував).

Якщо під час довірливої бесіди залишилися сумніви щодо минулого і сучасного в сексуальній поведінці партнера або його відношення до наркотиків, слід обміркувати разом можливість взаємодії перевірки крові на наявність антитіл до ВІЛ. Кожному гарантоване право знати результати обстеження свого партнера. Якщо відповіді одного з партнерів на запитання не влаштовують іншого партнера, а також він відмовляється зробити аналіз крові на наявність ВІЛ, можна прийняти лише одне рішення - не мати ніяких інтимних зв'язків із ним. Але і в тому разі, коли результати аналізу негативні і вірогідно відомі, немає гарантії того, що партнер не інфікований, що від моменту забору крові на аналі вже минув час, протягом якого партнер міг інфікуватися ВІЛ. Трапляється що інфікування відбулося нещодавно (наприклад, 2-3 тиж, а можливо, і декілька днів тому назад). У такому разі антитіл до ВІЛ буде дуже мало і під час аналізу їх неможливо виявити. Пам'ятаючи про це, а також про те, що відповідям партнера неможна довіряти на всі 100%, кожен із партнерів має право обговорити питання про використання запобіжних заходів, наприклад, презервативів.

Категорична відмова одно з партнері використовувати презерватив дає підставу для висновку, що його не дуже хвилює здоров'я іншого партнера і що обидва вони мабуть, недостатньо знають одне одного, щоб ризикувати життям. Подібно до багатьох інших сфер людського життя секс ніколи не був і не буде вільним від ризику для здоров'я людини. До відомих небезпечних наслідків, пов'язаних з ним, а саме, незапланованої вагітності, венеричних та інших захворювань додався ще й СНІД. Ця хвороба опинилася на дуже благодійному грунті. Сексуальна революція, що охопила світ 60-ті роки нинішнього століття, створила найліпші умови для безперешкодного поширення цієї інфекції. Але досить швидко на противагу СНІД західне суспільство винайшло протидію котра значною мірою зменшує негативні наслідки сексуальної революції. Йдеться про так звану >. Вона характеризується толерантним ставленням дошлюбних та позашлюбних статевих стосунків, не дає їм однозначно негативні оцінки і не забороняє їх. На відміну від застарілих моралізаторських оцінок цього явища висунута концепція залишає людині право вибору, але попереджає про можливі негативні наслідки безпечного ставлення до сексуальних стосунків однак треба зазначити, що найліпшим методом профілактики СНІД є пропаганда статевих стосунків, суворо обмежених рамками шлюбу, а також високого рівня моральності, у формуванні якої не останню роль повинні відіграти релігійні та духовно-філософські цінності.

Концепція приваблює своєю терпимістю до різних аспектів статевого життя та існуючими реаліями. Нині > передбачає таке : - об'єктивно інформувати людей про сучасне статеве життя ; - знайомити різні верстви населення з особливостями статевої поведінки ; - навчити правильно користуватися презервативами; - знайомити з альтернативними формами статевих стосунків, які допоможуть на певний час і в окремих ситуаціях уникнути зараження та урізноманітнити статеве життя. Важливу роль відводять статевому вихованню молоді, але нині воно, на жаль, ще позбавлене конкретності та ясності, не вирішує актуальних питань і зводиться до фізіологічних спрощених пояснень (будова яйцеклітин і сперматозоїда тощо) або до штампованих педагогічних наставлень. Ключовим моментом є пропаганда використання презервативів. Умову цього наведено вище. Але багато що залежить і від правильної техніки застосування презервативів. Слід запам'ятати декілька правил, які допоможуть при використанні цього засобу запобігання СНІД. Зберігайте презервативи на відстані від джерел тепла, світла та вологи. Виймайте презерватив з упаковки обережно, щоб не пошкодити кільце чи резервуар надягати презерватив треба після того як статевий член стане твердим, але до того як він увійде в будь- який контакт зі статевими органами партнера.

Перед надяганням презерватива треба видалити з його резервуару, що міститься на кінці, повітря; для цього презерватив беруть у ліву руку і двома пальцями правої руки затискають резервуар, щоб залишилося місце, куди вільно зіллється сперма під час оргазму. Пальці правої руки тримають стиснутими до тих пір, доки презерватив треба після сім'явипорскування, але до того як статевий член стане м'яким , тобто,доки презерватив міцно його охоплює. Слідкуйте, щоб з презерватива не вилилася сперма! Ніколи не використовуйте презерватив удруге! Використаний презерватив загорніть у серветку і викиньте в сміття, але ні в якому разі не в унітаз. Під час статевого акту намагайтеся проконтролювати положення на цілість презерватива, не дайте йому зісковзнути зі статевого члена. Декілька зауважень етичного плану щодо використування презервативами. Користуючись презервативами, ні в якому разі не слід демонструвати недовіру своєму партнерові. Щоразу слід підкреслювати: це є засіб збереження здоров'я обох партнерів, і тільки для цього ви його і використовуєте. Прагнення зробити секс безпечним має стати звичкою. Не треба відмовлятися від презерватива тільки тому, щоб доставити максимум насолоди партнерові чи собі. Можливо, користування презервативами змінить якимось чином ваші сексуальні відчуття. Частково це справді так. Але головне те, що користування презервативами позбавить вас і вашого партнера страху заразитися збудником СНІД або іншою хворобою, що передається статевим шляхом.

Це дасть змогу віддатися сексуальній насолоді та відчуттям. До презервативів дуже швидко звикають, а користування ними може стати одним із елементів сумісної сексуальної гри партнерів. Добрий секс - не гонка. Завжди треба знайти час, щоб надягти презерватив. Спробуйте поглянути на це, як на невід'ємну частину статевого акту і, взагалі, все це можна перевести на жарт. Маючи достатню практику, процес надягання презерватива може стати звичним і не завдавати якихось незручностей. Тому треба старатися це робити (холодну) голову, до того як вас кине в обійми один до одного і розум змовкне перед потягом. СНІД примушує відійти від подвійного стандарту: якщо жінка приносить із собою презерватив,- вона повія, але якщо вона приходить без нього,- вона безглузда.

Нині вважається звичайним, коли жінка має з собою презерватив. Варто нагадати, що користуватися презервативом доцільно і під час орального сексу. Потраплення еякуляту, сперми, піхвових виділень жінки на губи, слизові оболонки ротової порожнини, особливо за наявності на них тріщин, ранок, порізів, може бути небезпечним, якщо один з партнерів інфікований ВІЛ. Безперечно, особливим новим елементом (безпечного сексу) є використання альтернативних форм статевих стосунків: екстравагінальний статевий акт, петтінг (досягнення сексуальної насолоди за допомогою комплексу інтенсивних ласк), а при відсутності постійного і надійного партнера ліпше всього використовувати методи сексуального самозадоволення. Екстравагінальний статевий акт- задоволення сексуального відчуття за допомогою статевого члена без участі вагіни жінки. Сюди належить: оральний статевий акт (мінет), шийний(між боковою поверхнею шиї і надпліччям), підпахвовий, статевий акт між грудьми, між долонями ( вагіна створюється руками жінки ), між стегнами тощо. Сексуальне самозадоволення досягається шляхом онанізму та мастурбації. Мастурбація - статеве самозадоволення шляхом подразнення статевих органів руками. Онанізм - ширше поняття ніж мастурбація. До нього належить і так званий психологічний онанізм-досягнення сексуальної насолоди за допомогою еротичного фантазування, а також розглядання відповідних картинок, фільмів тощо. Згідно із сучасними точками зору, онанізм не веде до шкідливих наслідків і розглядається як один з альтернативних видів статевого життя.

Опитування багатьох жінок, які користувалися перерахованими вище альтернативними методами сексуального життя, та які позитивно ставляться до них, показують, що фізіологічні зміни практично однакові і настають приблизно в ті самі терміни. Кінцеві наслідки співпадають. Емоційне піднесення, інтенсивність переживання насолоди суттєво не відрізняються від таких, що спостерігаються при звичайному статевому акті. Використовуйте у своєму житті (безпечний секс)! Раніше зазначалося , що поряд із сексом до поширення СНІД має пряме відношення і наркоманія, особливо вживання наркотиків за допомогою ін'єкцій. Із появою СНІД вживання наркотиків набагато посилило негативні наслідки, які і без того жахливі. Вживання наркотичних речовин призводить до смерті тисяч людей! СНІД подвоює цей рахунок!

Дуже небезпечним є сумісне використання голок та шприців для введення наркотику. Залишки крові у використаних голках та шприцах можуть містити ВІЛ, який передається від однієї особи до іншої. Це дуже поширений шлях інфікування СНІД в Італії, Іспанії, США, Франції, Польщі та інших країнах. Недарма наркомани посідають друге місце після гомосексуалістів серед усіх хворих на СНІД. Що треба робити , щоб захистити себе та інших від зараження ВІЛ, якщо ви вживаєте наркотики в ін'єкціях? Перше і головне: зупиніться, припиніть вживати наркотики. Цим ви вбиваєте себе і загрожуєте життю оточуючих. Необхідно пам'ятати, що можуть бути небезпечними і такі процедури, як нанесення татуїровки, проколи вух, іглорефлексотерапія.

Це ж стосується і косметологічного обладнання. У разі недбалого ставлення осіб, які працюють з ним , воно може спричинити інфікування ВІЛ.

Список використаної літератури

1. Гірин В.Н. Синдром набутого іммуно - дефіциту : інфекційні захворювання.-К. : Здоров'я, 1991.-с.72-90.

2. Кобець І.І. Про СНІД.-К. : Здоров'я, 1994.

3. Порохницький В.Г. Що ми знаємо про СНІД.-К. : Здоров'я, 1994.

4. Фролов. СНІД-рана людства.-К. :Здоров'я, 1989.

Размещено на Allbest.ru