Размещено на http://www.allbest.ru/

Імунопрофілактика та інфекційна захворюваність дітей в Україні

1. Здоров'я та соціальний захист дітей в Україні

За даними Державного комітету статистики, що були отримані в результаті перепису населення від 1 грудня 2001 року, в нашій державі проживає 48 415,5 тис. осіб, серед яких 10769540 дітей.

Враховуючи зростання захворюваності серед дітей у 2001, що відмічається в межах 7,0% - 3,0% майже серед усіх хвороб, стан їх здоров'я викликає стурбованість.

У структурі захворюваності дітей віком до 14 років перше місце посідають хвороби органів дихання (в 2001 році - 63,6%); на другому місці - хвороби шкіри та підшкірної клітковини (в 2000 і 2001 роках - по 5,6%), деякі інфекційні та паразитарні хвороби (в 2001 році - 5,1%, в 2000 році - 5,0%); третє місце за хворобами органів травлення (в 2001 році - 4,0%, в 2000 році -4,2%).

Захворюваність дітей в 2001 році мала тенденцію до зростання серед усіх вікових груп, залишаючись самою високою серед дітей першого року життя з перевищенням захворюваності серед усіх дітей на 60,9%.

Епідемічного характеру набуло поширення ВІЛ/СНІДу. За даними Державного комітету статистики, на 1 січня 2002 року в Україні налічувалося 928 дітей з первинно встановленим діагнозом «ВІЛ-інфіковані», 1744 дитини стоять на обліку в медичних закладах. На кінець 2001 року хворіли на СНІД 27 дітей, з них 12 дівчаток і 15 хлопчиків. Ще 33 дітей перебувають на медичному обліку.

Дещо знизився рівень захворюваності на туберкульоз серед дітей. Так, на кінець 2001 року на обліку у лікувально-профілактичних закладах перебувало 1548 дітей, хворих на активний туберкульоз.

Накопичення хронічних захворювань у дитячому віці призводить до поширення такого явища, як інвалідність. За даними Державного комітету статистики, на 1 січня 2002 року на обліку в органах соціального захисту перебувало 153 453 дитини-інваліди, з них 152 935 - віком до 16 років та 518 - віком від 16 до 18 років.

На сьогодні в Україні діє багатофункціональна служба охорони здоров'я матері і дитини у складі 27 обласних дитячих лікарень. Української спеціалізованої лікарні «Охматдит», 104 дитячих міських лікарень, 7 дитячих інфекційних лікарень.

Реальним кроком до медицини майбутнього стало затвердження Урядом Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації», яка відповідає стратегії ВООЗ «Здоров'я для всіх у XXI столітті». Велика увага приділяється виконанню цільової комплексної програми генетичного моніторингу в Україні, затвердженої Указом Президента України від 4 лютого 1999 р. №188, що розроблена на виконання Указу Президента України від 26 березня 2001 року №203 «Про Національну програму «Репродуктивне здоров'я 2001-2005». Продовжується дооснащення родопомічних та дитячих закладів медичною апаратурою, централізована закупівля ультразвукових апаратів та апаратів штучної вентиляції легенів для новонароджених.

Оскільки останніми роками спостерігається збільшення чисельності дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, Міністерством охорони здоров'я в грудні 2001 року затверджено галузеву програму «Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини на 2001-2003 роки». На сьогодні лікувально-профілактичні заклади, які надають акушерську допомогу, централізовано отримали в повному обсязі препарати для профілактики передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини, що знижує ризик інфікування в 4 -10 разів.

Таким чином, державою в певному обсязі реалізуються програми і завдання щодо інтенсифікації заходів з медичної профілактики та лікування шляхом упровадження в медичну практику сучасних технологій профілактики та діагностики.

Екологічна ситуація в країні та необхідність покращення стану здоров'я підростаючого покоління обумовлюють необхідність оздоровлення дітей та збереження інфраструктури дитячих оздоровчих закладів як один із пріоритетних напрямів державної політики щодо дитинства.

За даними органів статистики, влітку 2001 року функціонувало 8578 таборів (7615 - у 2000 році), в яких було оздоровлено 1 млн. 55 тис. дітей віком 7-16 років, що становить 15,3% їх загальної кількості.

Діти мали змогу відпочити і покращити здоров'я у 734 позаміських оздоровчих таборах, 79 закладах санаторного типу, 1472 таборах праці і відпочинку, 43 таборах відпочинку для старшокласників та учнівської молоді, 5655 закладах з денним перебуванням, 592 профільних та інших таборах. За формами власності оздоровчі табори розподілилися таким чином: 7259 - державна власність, 1232 - колективна, 75 - приватна, 3 - власність інших держав, 9 - власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Слід відзначити, що загалом спостерігається тенденція поступового збільшення кількості оздоровлених дітей.

Особлива увага приділяється оздоровленню соціально незахищених дітей. Так, влітку 2001 року оздоровлено 73 324 дитини, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, 77 966 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 8269 дітей-інвалідів, 245 963 дитини із малозабезпечених, багатодітних та неповних сімей. Щороку Урядом України та місцевими органами виконавчої влади виділяються кошти на оздоровлення соціально незахищених категорій дітей. У цілому протягом 2001 року на оздоровлення дітей було виділено 187 млн. грн.

Останніми роками Урядом приділяється велика увага питанням освіти, передусім щодо оновлення її матеріально-технічної бази. В той же час багато шкіл не мають кабінетів з лінгафонним обладнанням (лише 2659) та кабінетів з основ інформатики і обчислювальної техніки (7649). Найгірша ситуація в селах, де із 14738 загальноосвітніх навчальних закладів тільки 7804 мають кабінети хімії, 7199 - біології, 6149 - іноземної мови (без спеціальних шкіл, шкіл-інтернатів та шкіл, які перебувають на капітальному ремонті). Не повною мірою задоволені потреби учнів у комп'ютерній техніці: відсутні комп'ютери в 1399 загальноосвітніх навчальних закладах міст та 10 933 - сільської місцевості.

З метою розвитку творчого потенціалу, пошуку, підтримки і стимулювання обдарованих дітей та молоді, самореалізації творчої особистості в сучасному суспільстві Указом Президента України від 8 лютого 2001 року №78 затверджена Програма роботи з обдарованою молоддю. З метою сприяння виконанню положень загальнодержавної Програми «Діти України» на період до 2005 року, Програми роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 роки, інших державних програм Національний фонд «Україна-дітям» розробив власну програму «Обдаровані діти», якою визначено основні напрями діяльності Фонду щодо пошуку, розвитку, надання допомоги та підтримки талановитих дітей і заходи щодо її реалізації.

За даними Міністерства освіти і науки України, протягом 2001 року діяв 1491 позашкільний заклад (дитячі позашкільні клуби, будинки школяра, художні та музичні школи) (у 2000 році -1497) а також 21 будинок художньо-технічної творчості (як і в 2000 році). Усього позашкільною освітою і вихованням охоплено 1,2 млн. дітей та учнів, з якими працює 25 тис. педагогічних працівників (24021 - у 2000 році).

Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна - дітям» реалізує низку програм і проектів, які спрямовані на вирішення актуальних питань щодо покращення соціального стану та здоров'я дітей в Україні, всебічного розвитку інтелектуальних, фізичних, творчих здібностей підростаючого покоління.

2. Імунопрофілактика та інфекційна захворюваність у дітей

Розглянемо питання імунопрофілактики інфекційних захворювань у дітей. З позицій доказової медицини і регламентуючих документів України подано рекомендації щодо проведення профілактичних щеплень в Україні. На реальному цифровому матеріалі аналізуються віддалені результати таких заходів, охоплення вакцинацією, невирішені аспекти даного питання. Наведено календар профілактичних щеплень в Україні.

Згідно з Конвенцією про права дитини, прийнятою ООН у 1989 році, кожна дитина має право на вакцинацію. Кожна країна має свій перелік інфекційних захворювань, проти яких проводить обов'язкову вакцинацію. Це означає, що влада бере на себе зобов'язання забезпечити виконання цих щеплень. Так, у США Наглядовим комітетом з питань імунопрофілактики рекомендовано проводити обов'язкове щеплення проти гепатиту В, дифтерії, правця, кашлюка, поліомієліту, Hib-інфекції (інфекції викликаної Hemophilus influenzae, тип b), пневмококу, кору, епідпаротиту, краснухи, гепатиту А, а в окремих регіонах і проти туберкульозу. В Україні відповідно до наказу МОЗ України від 30.10.2000 р. №276 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні» обов'язково проводяться щеплення проти гепатиту В, туберкульозу, дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту, кору, епідемічного паротиту та краснухи.

В Україні для рутинної імунізації дифтерії, правця, кашлюку за державний кошт використовується вакцина з цільноклітинним кашлюковим компонентом, переважно вітчизняного виробництва - АКДП. Найвищий відсоток охоплення серед дітей до 18 міс. за останні 4 роки відмічався у 1999 році і склав 99,0% (рис. 1). У наступні роки відмічалася тенденція до зменшення охоплення цією вакцинацією, але воно залишається на достатньому рівні - не менше 96,4%. Відмічається тенденція до зменшення вакцинації проти кашлюку з використанням цільноклітинного компоненту. Щеплення проти кашлюку з використанням ацелюлярного компоненту проводиться комерційними вакцинальними кабінетами, їхня частка в охопленні вакцинації проти кашлюку є невідомою. Захворюваність на кашлюк зменшилася за ці роки майже у 2,5 рази (рис. 2). Необхідно пам'ятати, що кашлюк найбільш небезпечний для дітей грудного віку, особливо протягом перших 6 місяців життя, коли його перебіг має найтяжчий характер та серйозний прогноз щодо подальшого розвитку дитини через часті приступи апное, гіпоксичне пошкодження мозку, а також часте тяжке ускладнення - пневмонію. Саме з таких позицій обґрунтованою є необхідність проведення вакцинації дітей у якомога ранньому віці (в Україні відповідно до календаря профілактичних щеплень - з трьох місяців, у США - з 6 тижнів життя).

Правець - убіквітарна інфекція, найефективнішим захистом від якої є планова вакцинація. У дітей не було зафіксоване, тоді як серед дорослих зареєстровано 41 випадок у 2001 році, 36 - у 2002 році. При цьому охоплення вакцинацією АДП-М серед осіб 18 років складало лише 86%.

Дифтерія в довакцинальний період на території України була однією з головних причин дитячої смертності, рівень захворюваності складав близько 1000 на 100 тис. населення. Масова вакцинація дифтерійним анатоксином дозволяє контролювати захворюваність на дифтерію. Необхідно також зазначити, що на введення дифтерійного анатоксину формується антитоксичний імунітет, що забезпечує нейтралізацію циркулюючого в крові токсину, запобігає перебігу дифтерії в тяжкій формі, з ускладненнями. В останні роки спостерігається тенденція до зменшення захворюваності на дифтерію серед дітей: у 1999 р. - 0,67 на 100 тис. дітей, цей показник залишався практично без змін у наступні 2 роки зі зменшенням у 2002 році до 0,32 на 100 тис.

З 2002 року територія України має статус вільної від поліомієліту. Проте, незважаючи на це, на континенті існують регіони, де реєструються випадки поліомієліту, і з цих територій може бути завезений поліовірус до нашої країни. В Україні, починаючи з 2000 року, застосовуються два типи вакцин проти поліомієліту: оральна (жива) поліомієлітна вакцина - ОПВ (призначається per os) та інактивована поліомієлітна вакцина - ІПВ (вводиться парентерально). В умовах широкого використання ОПВ зберігається ризик вакцинального ускладнення - вакцин-асоційованого паралітичного поліомієліту ВАПП, що призводить до інвалідизації. Частота ВАПП складає при першій вакцинації в середньому 1:700 тис. доз вакцин, а при подальших щепленнях - 1:6-7 млн. доз вакцин. В Україні намітилася тенденція до зменшення кількості ВАПП за останні роки: 1998 - 2; 1999 - 4; 2000 - 6; 2001 - 1; 2002 - 1. Зараз в Україні активно обговорюється питання використання ІПВ для перших двох щеплень усім дітям. Охоплення щепленням проти поліомієліту зберігається на високому рівні - понад 95%.

Кір - захворювання, яке за оцінками ВООЗ щороку на планеті забирає життя у близько 500 тис. невакцинованих дітей. В Україні, незважаючи на високий відсоток охоплення щепленням (не менше 95%), спостерігався високий рівень захворюваності (до 95,0 на 100 тис. дітей у 2001 р.) і тільки у 2002 р. він різко знизився - до 29,5 на 100 тис. дітей (рисунки 4 та 5). Необхідно також зазначити, що Європейським бюро ВООЗ було поставлено за мету до 2010 року елімінувати кір, тобто припинити ендемічну циркуляцію вірусу кору; при завезенні інфекція не поширюється.

Відповідно до календаря щеплень в Україні вакцинація проти краснухи є обов'язковою і проводиться у віці 12-15 місяців та 6 років. Крім того, з метою профілактики синдрому природженої краснухи, проводять щеплення невакцинованим дівчаткам у віці 15 років. Хоча відсоток щеплених проти краснухи не досягає рівня, що дозволяв би говорити про встановлення контролю над інфекцією, однак тенденції останніх років указують на збільшення охоплення щепленням (51,3% у 2001 р., 86% у 2002 р.). Також позитивним є те, що збільшується відсоток вакцинованих дівчаток-підлітків (60%). Таким чином, складаються передумови для виконання стратегічних цілей ВООЗ - до 2010 року знизити синдром природженої краснухи до частоти менше 1 випадку на 100 тис. новонароджених.

Вакцинація проти епідемічного паротиту в Україні є обов'язковою і передбачає введення дози у віці 12-15 місяців та в 6 років. Подібно до краснухи, зважаючи на більш тяжкий перебіг епідемічного паротиту серед юнаків, в Україні передбачено щеплення у 15 років для хлопчиків. Хоча захворюваність в Україні залишається високою (за 2002 рік в середньому по Україні 164,73 на 100 тис. дитячого населення), відмічається стійка тенденція до її зниження за останні роки (рис. 6). Охоплення щепленням проти епідемічного паротиту (паротит-1, та паротит-2) залишається недостатнім. У середньому по Україні у 2002 році відмічено зменшення охоплення вакцинацією паротит-1 з 83,7% у 2001 році до 78,4% у 2002 році. Ще меншим було охоплення паротит-2 - 49,5% в середньому по Україні.

Обов'язковим до щеплення в Україні є вірусний гепатит В. Доцільність обов'язкового щеплення дітей обґрунтовується високим ризиком хронічного перебігу вірусного гепатиту В у дітей. Так, у новонароджених ризик хронізації даного вірусного захворювання становить 80-90%, дітей 5 років - близько 25-50%, а це підвищує ймовірність розвитку первинного раку печінки у 300 разів. Таким чином, використання вакцини проти гепатиту В має опосередкований вплив на профілактику раку печінки, особливо в дитячому віці. Аналогічно до ситуації з охопленням вакцинацією щодо краснухи, охоплення вакцинацією проти гепатиту В є недостатнім для встановлення контролю над даною інфекцією в Україні (за 2002 рік охоплення склало 48,6% у дітей до 1 року, серед інших - 37,3%), що обґрунтовує стабільну захворюваність на гострий гепатит В (4,1-5,0 на 100 тис. дітей). Проте в останні роки спостерігається тенденція до поступового збільшення охоплення даним щепленням (у 2000 році охоплення дітей до 1 року складало 4%).

В Україні обов'язковою є вакцинація проти туберкульозу усіх новонароджених, а також передбачені ревакцинації у 7 та 14 років при негативних результатах проби Манту. Такий підхід обґрунтований тим, що вакцинація БЦЖ запобігає виникненню генералізованих форм туберкульозу у дітей раннього віку, а також рекомендована ВООЗ в умовах епідемії. Охоплення щепленням проти туберкульозу у 2002 році в Україні в цілому залишається на високому рівні серед новонароджених - 98,7%, цей показник є вищим порівняно з 2001 роком (97,6%). Охоплення ревакцинацією в 7 та 14 років є нижчим - 95,0%.

На відміну від України, у більшості західних країн планово проводиться вакцинація проти інфекції, що викликана Haemophilus influenzae тип b (Ніb). В етіологічній структурі бактеріальних менінгітів у західних країнах Ніb складає 30-50%, крім того, він є причиною пневмоній, отитів, артритів, флегмон. Найчастіше даний збудник вражає дітей віком до 5 років. Введення до рутинної вакцинації дітей щеплення проти Ніb у 70-ті рр. ХХ ст. у західних країнах призвело до того, що менінгіти Ніb-етіології практично не зустрічаються, відповідно зменшилася захворюваність на гнійні менінгіти бактеріальної етіології. Поширення Ніb в Україні вивчене недостатньо, що не дозволяє обґрунтувати необхідність введення до календаря щеплень рутинної вакцинації проти Ніb. Вакцинація проти Ніb в Україні рекомендована окремим групам пацієнтів, що регламентовано наказом МОЗ України від 31.10.2000 р. №276.

Подібно до Ніb, до переліку рекомендованих щеплень відносять вакцинацію проти менінгококової та пневмококової інфекцій, вірусного гепатиту А, грипу тощо. Офіційна статистика щодо цих щеплень не ведеться.

У перспективі кількість хвороб, проти яких будуть вакцинувати, значно збільшиться, що закономірно поставить проблему кількості ін'єкцій. Вирішенням цього питання може бути створення нових комбінованих вакцин, коли за одну ін'єкцію дитина отримувала б усі призначені за віком вакцини. В Україні на сьогодні зареєстровані пента - та гексавалентні комбіновані вакцини, що широко використовуються в західних країнах. Підґрунтям для створення таких вакцин є знання в області імунології, що заперечують можливість «антигенного перевантаження» та «відволікання імунної системи» за даних умов.

На завершення хотілося б зауважити, що у вакцинопрофілактиці інфекційних захворювань залишаються невирішеними деякі проблеми: імуногенність інактивованих вакцин, покращення очищення вакцинальних препаратів, зменшення вартості препаратів. Реальної альтернативи у профілактиці життєво небезпечних інфекцій на сьогодні не існує.

3. Проблемні питання інфекційних хвороб дітей в Україні

здоров'я імунопрофілактика хвороба дитина

Після найінтенсивніших досліджень і революційних відкриттів минулого століття інфекційні захворювання залишаються актуальною проблемою у всіх без винятку країнах світу в ХХІ сторіччі. Інфекційні хвороби, у тому числі й нові, становлять загрозу розвитку людства, оскільки є причиною третини загальної щорічної кількості смертей у світі. За даними Всесвітнього банку, 50% випадків смерті дітей віком до 5 років у світі спричинені інфекційними захворюваннями (патології органів дихання, гострі кишкові інфекції, кір, малярія, СНІД) та 80% захворювань дітей віком до 5 років - інфекційні. За даними ВООЗ (WHO, 2004), смертність хворих унаслідок інфекційних хвороб займає друге місце у світі (рис.); окрім цього, більше мільйона летальних випадків зумовлено вже перенесеними інфекційними захворюваннями.

Поширюючись із різною інтенсивністю в різних частинах світу, інфекційні хвороби, як індикатор, висвітлюють ряд соціальних і економічних проблем багатьох країн, посилюють соціальну нерівність, спричиняють розповсюдження стигми й дискримінації, посилюють напруженість відносин між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються.

Принципово новими тенденціями в еволюції наших уявлень про інфекційні захворювання є розширення меж інфекційної патології насамперед за рахунок відкриття нових збудників і встановлення їх ролі в розвитку захворювань, що раніше вважалися неінфекційними, значення інфекцій у хронічній патології людини. Список цих захворювань уже досить великий і постійно збільшується (табл. 1). В Україні щороку на інфекційні хвороби хворіють від 616 991 до 1020947 осіб (без урахування грипу та ГРВІ). Захворюваність населення на інфекційні хвороби в останні роки знизилася у 1,5 разу, проте ще залишається на високому рівні, що в більшості інфекційних захворювань перевищує такий у провідних країнах Європи в десятки, а при деяких захворюваннях - у сотні разів.

При загальному зниженні рівня захворюваності на інфекційні хвороби в Україні за роки спостереження в регіонах відзначали значні спалахи таких інфекцій, як дифтерія, холера, черевний тиф, шигельоз, сальмонельоз, вірусний гепатит А, кір.

Несприятлива ситуація в Україні і щодо інфекцій, рівень захворюваності якими контролюється специфічною вакцинацією, насамперед краснухи та кору. Щороку на краснуху в Україні хворіє від 20 201 до 162 907 осіб залежно від року спостереження. Незважаючи на високий рівень захворюваності на краснуху, за останні 10 років у країні було зареєстровано лише 1 випадок цієї вродженої патології. Поряд із цим у нашій державі намітилася тенденція до збільшення кількості дітей із вродженими вадами. У структурі причин дитячої смертності останні стабільно займають друге місце (близько 28%). Частка вроджених аномалій серця та судин у структурі смертності дітей унаслідок вроджених вад в Україні становить 43,6%, аномалій нервової системи - 8,9%. За даними досліджень останніх років, проведених у Росії, де епідемічна ситуація щодо краснухи схожа на ситуацію в Україні, вроджену краснуху виявляють у 66,66% новонароджених із вродженими вадами серця, у 75% - з вадами розвитку нервової системи, у 57,14% - з множинними вадами розвитку. Значна частота смертності в постнеонатальний період дітей із вродженою краснухою не через вади розвитку, а внаслідок інтеркурентних захворювань, які у них мають надзвичайно тяжкий перебіг. Відсутність реєстрації випадків вродженої краснухи в Україні може свідчити тільки про незнання і неуважне ставлення до цього захворювання акушерів-гінекологів, неонатологів, педіатрів та лікарів інших спеціальностей і зумовлює його поширення серед населення країни.

У 2005-2006 роках в Україні відзначався спалах захворюваності на кір, під час якого зареєстровано майже 42 тис. випадків захворювання. Це становило 86% усіх випадків кору в Європі. Під час цього спалаху 4 особи померли.

Менінгококова інфекція є важливою проблемою галузі охорони здоров'я. Це пов'язано з високим рівнем захворюваності та летальності. Щороку у світі реєструють близько 500 тис. випадків менінгококової інфекції, з яких майже 50 тис. закінчуються летально. Хоча рівень захворюваності на цю інфекцію відносно невисокий, летальність при ній становить майже 10%. В осіб, які перенесли менінгококову інфекцію, можуть виникати такі тяжкі ускладнення, як глухота, епісиндром, показання для ампутації кінцівок, затримка фізичного й розумового розвитку. Кожного року в Україні від менінгококової інфекції помирає близько 40 дорослих та 100 дітей. У 2005 році летальність при менінгококовій інфекції в Україні становила 12,5%.

Загрозливою є ситуація щодо ВІЛ-інфекції. За 10 років рівень хворих на СНІД зріс у 111,3 разу, число ВІЛ-інфікованих - у 6,3. За 10 років кількість ВІЛ-інфікованих дітей збільшилася у 22,6 разу, а хворих на СНІД - у 17,4. За прогнозом експертів ВООЗ і ООН, в Україні у 2010 році кількість ВІЛ-інфікованих може становити 1,4 млн. Смертність унаслідок епідемії СНІДу може досягти 12-13 тис. осіб на рік (доповідь про розвиток глобальної епідемії ВІЛ/СНІДу, червень 2000 р., ЮНЕЙДС).

Кожного року в Україні також реєструють випадки захворювань на такі небезпечні інфекції, як туляремія, сибірка, бруцельоз, правець, лептоспіроз, сказ, малярія, бореліоз тощо.

Поширеність вірусних гепатитів у світі величезна. За різними оцінками, на земній кулі налічується лише 300-400 млн. носіїв вірусу гепатиту В; від захворювань, пов'язаних з ним, щорічно гинуть 2 млн. людей. У США щороку вперше інфікуються гепатитом С до 28 тис. осіб, у Росії - до 30 тис.

Поширеність вірусного гепатиту А серед дітей превалює порівняно з іншими гепатитами. Проте вікова структура хворих на вірусний гепатит А в економічно розвинутих країнах в останні десятиріччя істотно змінюється. Якщо в кінці 1960 року діти становили приблизно 50-80% хворих, то у 1980-1990 роки їх частка складала близько 20%. В Україні вірусний гепатит А можна по праву назвати дитячою інфекцією. Так, за даними офіційної статистики, у 2004 році у 96,3% хворих дітей діагностовано вірусний гепатит А, у 2,7% - В і близько 1% - С. Серед дорослого населення вірусний гепатит А зафіксовано у 43,7%, В-у 44,3%, С - у 10,1%. Загальна інфікованість вірусами гепатитів у хворих онкогематологічного профілю в Україні сьогодні сягає 75%!

Одним з найтяжчих наслідків гострих вірусних гепатитів є фульмінантні форми, що проявляються гострою печінковою недостатністю. Тільки у 2005 році від гострих вірусних гепатитів в Україні загинуло 26 хворих. Другим серйозним наслідком цієї патології є розвиток хронічних уражень печінки з подальшим переходом у цироз і гепатокарциному. Нині вважається, що у 2-10% дорослих із гострою формою вірусного гепатиту В патологія переходить у хронічну. Вірогідність хронічного ураження печінки при HBV-інфекції різко зростає у разі внутрішньоутробного інфікування, а також зараження у грудному та ранньому дитячому віці. При інфікуванні на першому році життя частота хронізації сягає 70-90%, у 2-3 роки - 40-70%, у 4-6 років - 10-40%, а після 7 років - 6-10%.

При вірусному гепатиті С хронізація захворювання відбувається у 70-90% хворих із гострою формою. Більшість авторів указують на низький спонтанний кліренс РНК HCV у дорослих (до 20%) і можливість переходу в цироз печінки у 8-24% та гепатокарциному - у 0,7-1,3% випадків.

Вартість противірусного лікування у разі хронічного вірусного гепатиту С досягає 130 тис. грн. і більше. Сьогодні в Україні необхідно розробити та впровадити програму лікування пацієнтів із хронічними вірусними гепатитами, згідно з якою держава взяла б на себе фінансування цієї проблеми, тому що далеко не кожна сім'я має кошти на таке лікування.

За останні 5 років в Україні на 16,2% зросла смертність населення від інфекційних та паразитарних захворювань. Летальність в інфекційних стаціонарах за останні 10 років збільшилась більш ніж у 2 рази. Щорічно в Україні від інфекційних захворювань гине майже 20 тис. осіб. У 2005 році, за даними офіційної статистики, з цієї причини в Україні померло близько 13 тис. людей працездатного віку (з урахуванням смертності від туберкульозу та СНІДу). Питома вага померлих від туберкульозу склала 68,9%, ВІЛ-інфекції - 21%.

Від інфекційних захворювань в Україні кожного року гине 400 - 600 дітей. Структура причин смерті дітей унаслідок цієї патології відрізняється від такої у дорослих. У 2005 році від менінгококової інфекції померли 19,2% дітей, грипу та ГРВІ - 15,5%, СНІДу - 11,8%, ГКІ - 7,5%, туберкульозу - 0,9%. Цей факт свідчить про те, що пріоритети уваги та фінансування при інфекційних хворобах у дітей повинні дещо відрізнятися від дорослих.

На фоні високого рівня інфекційної захворюваності та смертності в Україні щорічно скорочується ліжковий фонд для надання спеціалізованої медичної допомоги. Загальна кількість ліжок (для дорослих та дітей) у 2005 році зменшилась порівняно з 1996 роком на 32,1%. Забезпеченість ліжками на 10 тис. дорослого населення у 2005 році становила 2,78 проти 3,68 у 1996 році, дітей - 16,45 проти 18,91 відповідно.

Медична допомога інфекційним хворим в Україні надається у мережі 553 інфекційних стаціонарів/відділень, що на 86 (13,5%) менше, ніж у 1996 році. За останні 10 років в Україні закрито 5 інфекційних лікарень для дорослих та 3 для дітей.

Аналіз санітарно-технічного стану інфекційних закладів засвідчив, що лише 51% із них розташовано в типових приміщеннях. Капітального ремонту потребує 19,4%, реконструкції - 10,4%, нового будівництва - 7,8% будівель. 27,5% установ не мають центральної каналізації, 38,6% - централізованої стерилізаційної, 67,0% - очисних споруд та хлораторних установок, 17,7% - дезкамер. Особливо це характерно для стаціонарів/відділень при центральних районних та дільничних лікарнях. Спостерігається низький рівень боксованості (менше 50%). Матеріально-технічний стан 40% інфекційних стаціонарів незадовільний, вони не мають можливості надавати ефективну та своєчасну медичну допомогу пацієнтам. Матеріально-технічна база цих закладів потребує удосконалення: необхідне сучасне устаткування, лікувальна, діагностична апаратура, медикаментозне забезпечення. Кошти на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року №1906 «Про затвердження Державної програми будівництва сучасних інфекційних лікарень (відділень) в обласних центрах та великих містах на 2004-2010 роки», на яку покладали надію лікарі-інфекціоністи, практично не виділяються.

На сьогодні в Україні склалася загрозлива ситуація у зв'язку зі значним зниженням рівня підготовки лікарів з інфекційних хвороб. За новим навчальним планом (наказ МОЗ від 31.01.2005 р. №52) значно зменшено кількість годин на викладання курсів інфекційних та дитячих інфекційних хвороб. Останні як самостійна навчальна дисципліна у вищих медичних навчальних закладах України ліквідовані.

За попереднім розподілом навчальних годин між курсами педіатрії та дитячих інфекційних хвороб за новим навчальним планом кількість годин на викладання останніх зменшується на 1/3. За 6 років навчання у вищому медичному навчальному закладі на вивчення дисципліни «Інфекційні хвороби у дітей» за новим навчальним планом відводиться всього 8 днів. В Україні почали ліквідовувати кафедри дитячих інфекційних хвороб; за останній рік - 3 кафедри (у Кримському, Запорізькому, Донецькому медичних університетах). Предмет «Інфекційні хвороби у дорослих» вилучено із програми 6 курсу. І це відбувається на фоні того, що рівень захворюваності населення країни на інфекційні хвороби перевищує такий у країнах Західної Європи в десятки й сотні разів.

Основним аргументом, який часто наводиться на користь скорочення програми навчання з інфекційних, дитячих інфекційних хвороб, ліквідації кафедр дитячих інфекційних хвороб, є посилання на Болонську декларацію. Але якщо уважно читати Болонську декларацію, то в ній написано: «Ми зобов'язуємося досягти цілей у рамках наших інституційних повноважень і з дотриманням повної поваги до різноманітних культур, мов, національних систем освіти й університетської автономії…» (Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів освіти. 18-19 червня 1999 року, м. Болонья). І ні слова про те, що треба щось ліквідувати чи скоротити. Провідні авторитетні вищі медичні навчальні заклади Європи намагаються зберегти свої традиції, врахувати у виборі спеціальностей, за якими в них іде підготовка, особливості захворюваності в їх регіоні. Як приклад, можна навести Каролінський медичний інститут (Швеція). Незважаючи на те що в інших країнах такої спеціальності немає, цей заклад готує спеціалістів із фаху педіатрія (спеціаліст із захворювань стопи), що пов'язано з високою захворюваністю на цукровий діабет у скандинавських країнах.

Всі існуючі реформи в країні, що стосуються викладання інфекційних, дитячих інфекційних хвороб, неминуче призведуть до зниження рівня підготовки лікарів усіх профілів (сімейні лікарі, педіатри, лікарі невідкладної допомоги тощо) з цих дисциплін, а в подальшому - погіршення рівня надання медичної допомоги населенню, що відобразиться на здоров'ї населення України. Також слід враховувати, що інфекційні хвороби є не тільки медичною, а й соціальною, загальнодержавною проблемою.

У зв'язку з особливою важливістю проблеми боротьба з інфекційними хворобами стала на порядку денному «Великої вісімки». На саміті в м. Окінаві (2000) лідери країн особливо акцентували увагу на необхідності об'єднання зусиль у даній сфері. У підсумковому комюніке зустрічі мовилося: «Інфекційні та паразитарні хвороби, головним чином ВІЛ/СНІД, туберкульоз і малярія, а також дитячі інфекційні хвороби та звичайні інфекції загрожують повернути назад прогрес, досягнутий за десятиріччя, і позбавити ціле покоління надії на краще майбутнє…». Відтоді жодна зустріч лідерів «вісімки» не обходиться без обговорення цієї проблеми.

Слід зазначити, що медична громадськість світу приділяє велику увагу питанням інфекційних хвороб. Щороку проходять всесвітні та європейські конгреси інфекціоністів та дитячих інфекціоністів. У 2007 році Всесвітній конгрес дитячих інфекціоністів відбудеться у Таїланді, а Європейський - у Португалії. У місті Зальцбурзі (Австрія) кожного року проводиться підвищення кваліфікації лікарів з усієї Європи з питань інфекційних та дитячих інфекційних хвороб.

На сьогодні існує потреба у посиленні уваги керівництва нашої держави до проблеми інфекційних хвороб як у дорослих, так і в дітей, а не лише до ВІЛ-інфекції та туберкульозу (хоча ці проблеми також потребують пильної уваги), покращання викладання цих дисциплін у вищих навчальних закладах. Це продиктовано вимогою часу та особливостями структури захворюваності в Україні.

На завершення хочеться навести цитату із заключного комюніке зустрічі лідерів «Великої вісімки» (Санкт-Петербург, 2006), яка свідчить про тривогу найбільш розвинутих країн світу стосовно інфекційних хвороб: «Незважаючи на всі зусилля, міжнародне співтовариство ще не може із впевненістю заявити про те, що інфекційні хвороби не зупинять прогрес людства…».

Література