Охорона здоров'я населення в Україні
Основні принципи, концепція розвитку охорони здоров'я населення в Україні. Конституція України: право громадян на охорону здоров'я. Забезпечення санітарного та епідемічного добробуту населення. Напрямки реформування системи охорони здоров'я України.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.03.2012 |
| Размер файла | 55,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
Розділ 1. Зміст і основні напрямки державної політики в галузі охорони здоров'я
1.1 Концепція розвитку охорони здоров'я населення України
1.2 Порядок надання медичної допомоги
1.3 Основні напрямки соціальної політики на період до 2004 року
Розділ 2. Система і повноваження центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в галузі охорони здоров'я
2.1 Міністерство охорони здоров'я України
2.2 Заклади охорони здоров'я
2.3 Забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
2.4 Державне регулювання діяльності, пов'язаної з боротьбою із захворюванням на туберкульоз
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Охорона здоров'я -- це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини за максимальної біологічно можливої індивідуальної тривалості життя.
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я.
Суспільство і держава відповідальні перед нинішнім і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту та відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Стаття 3 Конституції України наголошує, що здоров'я людини є однією з найвищих соціальних цінностей, забезпечення якої -- один з головних обов'язків держави.
Подальші її норми визначають, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Вона встановлює, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного та доступного для всіх громадян медичного обслуговування, а у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно.
Конституційними нормами також закріплено, що існуюча мережа лікувальних закладів не може бути скорочена і держава сприяє їх розвиткові незалежно від форми власності.
Виходячи з Конституції України держава гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:
а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;
б) організації та проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;
в) подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги в обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;
г) здійснення державного і по можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;
д) організації державної системи збирання, обробки й аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;
е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.
Основними принципами, на яких базується діяльність державних та недержавних організацій і установ щодо охорони здоров'я в Україні, є:
-- визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
-- додержання прав і свобод людини та громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;
-- гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
-- рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;
-- відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
-- орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;
-- запобіжно-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
-- багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
-- децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Основи законодавства України про охорону здоров'я, конкретизуючи норми Конституції України, встановлюють, що право громадян на охорону здоров'я передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території та населеного пункту, де громадянин проживає;
г) безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;
е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі й можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;
ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;
й) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних зі станом здоров'я;
і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів та органів охорони здоров'я;
й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, якщо діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.
Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.
Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних 4іахівців у галузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України.
Складовою державної політики охорони здоров'я в Україні є місцеві та регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого й регіонального самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях.
Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади.
Особливу роль у цьому процесі відіграє Президент України. Його щорічна доповідь Верховній Раді передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я.
Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства щодо охорони здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність у галузі охорони здоров'я.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування реалізують державну політику охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
Розділ 1. Зміст і основні напрямки державної політики в галузі охорони здоров'я
1.1 Концепція розвитку охорони здоров'я населення України
Охорона здоров'я справедливо вважається визначальною галуззю соціально-культурного будівництва. Головним актом законодавства про охорону здоров'я стали прийняті 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України Основи законодавства України про охорону здоров'я, які визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в республіці, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Прийняття Основ законодавства України про охорону здоров'я стимулювало розробку і прийняття цілої низки окремих законів, які регулюють певні відносини в цій галузі, з урахуванням зарубіжного досвіду і міжнародних стандартів.
Охорона здоров'я є одним з пріоритетних напрямків державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію (ст. 12 Основ законодавства України про охорону здоров'я).
Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірах, що відповідають її науково обґрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.
Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.
Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України.
Складовою частиною державної політики охорони здоров'я в Україні є політика охорони здоров'я в Автономній Республіці Крим, місцеві та регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого і регіонального самоврядування та відображують специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях.
Важливим етапом у подальшому розвитку галузі охорони здоров'я стала Концепція розвитку охорони здоров'я населення України, затверджена Указом Президента України від 7 грудня 2000 р.
Концепція розвитку охорони здоров'я населення України (далі - Концепція) спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових механізмів фінансування та управління у сфері охорони здоров'я, створення умов для формування здорового способу життя.
Необхідність визначення основних напрямів розвитку охорони здоров'я населення України зумовлюється реальними політичними, та соціально-економічними процесами, зокрема: демократизацією суспільства, інтеграцією України у світове співтовариство; глобальними структурними процесами в економіці; зниженням рівня і погіршенням якості життя більшості громадян; критичною демографічною ситуацією; незадовільним станом здоров'я населення; низькою економічною ефективністю використання ресурсів охорони здоров я, недосконалою системою оплати праці лікарів та інших працівників сфери охорони здоров'я; диспропорціями у розвитку амбулаторної поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги; незадовільною екологічною ситуацією, ускладненою наслідками Чорнобильської катастрофи.
Кінцевою метою реалізації Концепції є досягнення таких цілей: збереження та зміцнення здоров'я населення, продовження періоду активного довголіття і тривалості життя людей; створення правових, економічних та управлінських механізмів реалізації конституційних прав громадян України на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі; формування керованого ринку платних медичних послуг, сприяння діяльності закладів охорони здоров'я всіх форм власності, створення умов для задоволення потреб населення в медичних послугах; ефективне використання наявних кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів; солідарна участь держави, роботодавців, територіальних громад та окремих юридичних та фізичних осіб у фінансуванні послуг із надання громадянам медичної допомоги.
Значної уваги в Концепції було приділено змісту і основним напрямкам державної політики у сфері охорони здоров'я.
Державна політика у сфері охорони здоров'я спрямовується на підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і збереження генофонду Українського народу.
Концепцією було заплановано здійснення комплексу державних і галузевих заходів, спрямованих на реалізацію державної політики в галузі охорони здоров'я.
Державні заходи, зокрема, мають передбачати:
* поетапне збільшення державних асигнувань на сферу охорони здоров'я, їх ефективне використання;
* забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, переорієнтацію охорони здоров'я на суттєве посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційним захворюванням, зниження ризиків для здоров'я людини, що пов'язані із забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля;
* вирішення проблем гігієни та безпеки праці, профілактики травматизму та професійних захворювань;
* створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання і навчання населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби із шкідливими звичками; розвиток фізичної культури і спорту; забезпечення раціонального збалансованого харчування населення;
* здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності і зниження смертності, забезпечення та зміцнення репродуктивного здоров'я населення, а також соціальної політики підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку;
* забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування, оптимальних умов побуту, виховання і навчання;
* запровадження ефективної системи багатоканального фінансування сфери охорони здоров'я;
* удосконалення системи соціального та правового захисту медичних і фармацевтичних працівників та пацієнтів;
* визначення критеріїв щодо диференціації розміру оплати праці медичних та фармацевтичних працівників залежно від рівня їх кваліфікації, обсягів, якості, складності, ефективності та умов роботи, яка виконується;
* інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості, в тому числі медичного приладобудування, виробництва лікарських засобів та виробів медичного призначення, здешевлення їх вартості.
Галузеві заходи мають передбачати:
* розроблення державних та цільових програм охорони здоров'я населення;
* визначення пріоритетів медичної допомоги та обґрунтування переліку і обсягу гарантованого рівня безоплатної медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;
* розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;
* проведення реструктуризації галузі з метою ліквідації диспропорції у розвитку різних видів медичної допомоги, раціоналізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги;
* удосконалення системи інформаційного забезпечення галузі охорони здоров'я на основі широкого розвитку інформаційних мереж, реорганізації медико-статистичної служби;
* створення системи забезпечення і контролю якості надання медичної допомоги на основі розроблених показників якості;
* запровадження системи ліцензійних інтегрованих іспитів у вищих навчальних закладах, незалежно від їх підпорядкування, для уніфікованого контролю за якістю підготовки фахівців для сфери охорони здоров'я;
* удосконалення порядку акредитації закладів охорони здоров'я та атестації медичних і фармацевтичних працівників.
Реорганізація системи управління у сфері охорони здоров'я, за Концепцією, є одним із основних напрямів її розвитку.
Управління у сфері охорони здоров'я має забезпечуватися:
* Міністерством охорони здоров'я України -- головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення;
* Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннями охорони здоров'я обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
* на районному та міському рівнях управлінські функції виконують районні та міські лікарняні (або інші заклади охорони здоров'я), які визначені центральними для району, міста.
Міністерство охорони здоров'я України та його територіальні органи мають планувати і здійснювати свою діяльність на основі показників сукупної тривалості активного життя і здоров'я населення. Зростатиме роль громадських медичних об'єднань у розв'язанні проблем охорони здоров'я.
У системі управління у сфері охорони здоров'я реалізується принцип децентралізації зі збереженням відповідальності за результати діяльності на кожному рівні системи.
Водночас передбачається збереження управлінської вертикалі для забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, дотримання державних соціальних нормативів у цій сфері та єдиних галузевих норм.
Передбачається розвиток державно-комунальної моделі надання медичної допомоги.
Держава реалізовуватиме єдину політику у сфері охорони здоров'я, встановлюватиме базовий стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги.
Територіальна громада забезпечуватиме контроль за наданням та фінансуванням медичної допомоги понад гарантований державою базовий стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги. Створення фондів, які акумулюватимуть кошти для оплати медичної допомоги, яка надаватиметься комунальним закладам охорони здоров'я, стане підставою для участі населення у розподілі ресурсів і контролі якості медичного обслуговування.
Державно-комунальна модель передбачає створення двох секторів медичної допомоги: сектора загальнодоступної медичної допомоги та сектора додаткових можливостей у сфері охорони здоров'я.
Сектор загальнодоступної медичної допомоги забезпечуватиме охорону, зміцнення та відновлення здоров'я населення з використанням технологій, що визначатимуться базовим стандартом якості загальнодоступної медичної допомоги, постачання населенню найнеобхідніших засобів та виробів медичного призначення, перебування у стаціонарі. У межах сектора надаватиметься достатня для забезпечення стандарту якості загальнодоступна медична допомога усім категоріям населення за всіма видами захворювань, травм, під час вагітності та пологів.
Сектор додаткових можливостей сприятиме задоволенню потреб громадян в охороні здоров'я, що передбачає використання технологій, рівень яких перевищуватиме загальнодоступні стандарти.
Водночас надання медичної допомоги в межах сектора додаткових можливостей не підмінятиме допомоги, яка надається в межах сектора загальнодоступної медичної допомоги.
Держава зберігатиме за собою зобов'язання щодо захисту конституційних прав громадян на охорону здоров'я та медичну допомогу, контролюватиме якість надання медичних послуг закладами охорони здоров'я всіх форм власності.
Для більш раціонального розподілу коштів, оптимального використання матеріальних ресурсів сфери охорони здоров'я, підвищення ефективності медичного обслуговування в межах державно-комунальної моделі буде чітко розмежовано первинний, вторинний і третинний рівні надання медичної допомоги.
1.2 Порядок надання медичної допомоги
Об'єктом надання медичної допомоги є людина, її здоров'я та життя, що в свою чергу зумовлює високу відповідальність за цей вид діяльності і передбачає допуск до неї лише професійно підготовлених осіб -- медичних і фармацевтичних працівників.
Ст. 74 Основ законодавства України про охорону здоров'я встановлює, що медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, в тому числі в галузі народної і нетрадиційної медицини, встановлюються Міністерством охорони здоров'я України. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров'я і ті органи, яким надано право видавати дозвіл (ліцензію) на заняття індивідуальною підприємницькою діяльністю в галузі охорони здоров'я.
Закон України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності" передбачає, що надання медичної допомоги з боку фізичних (медичних і фармацевтичних працівників) і юридичних (заклади охорони здоров'я) осіб можливе за умов одержання відповідної ліцензії, яку видає Міністерство охорони здоров'я України. Для проведення цієї роботи у його складі створена Ліцензійна комісія.
Відповідно до ст. 17 Основ законодавства України про охорону здоров'я та ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", професійна діяльність у сфері надання медичної допомоги і медичних послуг підлягає ліцензуванню. Спільними наказами Міністерства охорони здоров'я України та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 лютого 2001 р. №38/63 затверджені ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики та від 18 вересня 2002 р. №103/346 -- порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження певних видів господарської діяльності в галузі охорони здоров'я, що ліцензуються.
Відповідно до ст. 35 Основ законодавства України про охорону здоров'я, держава гарантує подання доступної соціальної прийнятної первинної лікувально-профілактичної допомоги як основної частини медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої і високо спеціалізованої допомоги.
Первинна лікувально-профілактична допомога подається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики.
Спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики.
Високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку у галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, що рідко зустрічаються.
У визначенні змісту та шляхів виконання загальнодержавних та місцевих програм охорони здоров'я, здійсненні відповідних конкретних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем організації державної діяльності в цій галузі можуть брати участь фахові громадські організації працівників охорони здоров'я та інші об'єднання громадян, в тому числі міжнародні. Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я. З цією метою на основі науково обґрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров'я. Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України.
Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.
Україна -- учасник міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я, член Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій.
Відповідно до своїх міжнародно-правових зобов'язань Україна бере участь у реалізації міжнародних програм охорони здоров'я; здійснює обмін екологічною і медичною інформацією; сприяє професійним та науковим контактам працівників охорони здоров'я, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та імпорту медичного обладнання, лікарських препаратів та інших товарів, необхідних для здоров'я, діяльності спільних підприємств у галузі охорони здоров'я; організує спільну підготовку фахівців, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародного співробітництва, що не суперечать міжнародному праву і національному законодавству.
Разом із тим, передбачається, що основна частина медичних послуг населенню повинна надаватися на первинному рівні.
Фінансово-економічний механізм забезпечення медичної допомоги на первинному, вторинному і третинному рівнях може істотно відрізнятися.
Розмежування різних рівнів буде визначене медико-технологічними стандартами надання медичної допомоги, здійснюватиметься державний контроль за дотриманням зазначених стандартів на кожному рівні.
Значну увагу Концепція присвятила питанням оптимізації діяльності галузі охорони здоров'я.
Реформуванню підлягають структура, кадрове, матеріально-технічне, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби з урахуванням медико-демографічних та соціально-економічних і екологічних особливостей регіонів.
Підвищенню ефективності державного санітарно-епідеміологічного нагляду сприятиме вдосконалення правового регулювання діяльності органів, установ і закладів санітарно-епідеміологічної служби.
Планується створення оптимальної системи надання лікувально-профілактичної допомоги, що забезпечить доступність і якість основних видів медичних послуг відповідно до базового стандарту якості загальнодоступної медичної допомоги.
З цією метою необхідно здійснити реструктуризацію галузі на основі науково обґрунтованих потреб міського та сільського населення у різних видах медичної допомоги, пріоритетного розвитку такої допомоги на засадах сімейної медицини (загальної практики), а також реструктуризацію стаціонарної та спеціалізованої допомоги, упорядкування мережі лікувально-профілактичних закладів.
Буде розроблено нові технології профілактичної діяльності фельдшерсько-акушерських пунктів, розширено форми лікування, які замінюють перебування у стаціонарі, запроваджено пересувні види спеціалізованої медичної допомоги на селі, збільшено обсяги планової стаціонарної та спеціалізованої допомоги в районних лікувально-профілактичних закладах.
Метою реформування системи надання стаціонарної та спеціалізованої допомоги є: упорядкування мережі центрів спеціалізованої медичної допомоги; забезпечення на основі багатоканального фінансування функціонування мережі лікувально-профілактичних закладів для надання безоплатної медико-соціальної допомоги хронічним хворим, які потребують тривалого лікування і догляду, інвалідам, людям похилого віку тощо; раціоналізація використання ліжкового фонду на основі удосконалення ресурсно-нормативної бази лікувально-профілактичних закладів, впровадження сучасних ресурсозберігаючих медичних технологій, стандартів діагностики і лікування, диференційованих залежно від рівня лікувально-діагностичного процесу та етапу надання медичної допомоги; поліпшення якості надання стаціонарної та спеціалізованої медичної допомоги у лікувально-профілактичних закладах різних форм власності.
Медична допомога, яка замінює перебування у стаціонарі, розвиватиметься шляхом розширення мережі економічно ефективних організаційних форм медичного обслуговування: денних стаціонарів, стаціонарів удома, центрів амбулаторної хірургії тощо; розширення діапазону таких медичних послуг та удосконалення ресурсно-нормативної бази в умовах реорганізації надання первинної медичної допомоги та її переходу на засади загальної лікарської практики (сімейної медицини); ширшого застосування зазначених форм для профілактики та діагностики захворювань, лікування і реабілітації хворих.
Політика держави у сфері охорони материнства і дитинства, зміцнення генофонду базуватиметься на основі забезпечення визначених законодавством прав жінок і дітей у всіх сферах життєдіяльності, здійснення заходів, спрямованих на надання соціальної допомоги молодим сім'ям, охорону праці жінок репродуктивного віку, створення умов, сприятливих для зміцнення фізичного, психічного здоров'я та соціального благополуччя дітей і підлітків, розширення їх доступу до спортивних, оздоровчих закладів, молодіжних клубів, розвиток індустрії дитячого харчування, забезпечення рівного доступу населення до служб репродуктивного здоров'я, планування сім'ї, медико-генетичного консультування, медичної допомоги жінкам під час вагітності та пологів.
Концептуальні основи реформування служби охорони здоров'я матерів і дітей передбачають: розширення профілактичних, лікувально-діагностичних і реабілітаційно-відновних заходів, спрямованих на оздоровлення жінок; подальший розвиток служб планування сім'ї, безпечного материнства, медико-генетичного консультування, запровадження багатоступеневої системи перинатальної допомоги; розвиток медико-організаційних технологій, які сприятимуть забезпеченню народження здорових дітей, збереженню та зміцненню їх здоров'я, профілактиці інвалідності; удосконалення структури родопомічних і дитячих закладів, першочергове оснащення їх лікувально-діагностичною апаратурою, впровадження у діяльність цих закладів гнучких організаційних систем залежно від регіональних умов і принципу реорганізації високовартісних видів медичної допомоги.
Реформування фармацевтичної галузі передбачає створення та виробництво нових вітчизняних лікарських засобів; забезпечення закладів охорони здоров'я і населення якісними лікарськими засобами та виробами медичного призначення, підвищення ефективності діяльності аптечних закладів, удосконалення матеріально-технічної бази галузі, істотне збільшення та оновлення існуючих основних фондів охорони здоров'я, зокрема за рахунок оптимізації ресурсного забезпечення, капітального будівництва, модернізації та заміни морально застарілого технічного обладнання тощо.
З метою забезпечення населення доступними і якісними лікарськими засобами необхідно удосконалити: порядок державної реєстрації лікарських засобів та контролю їх якості; механізм державного регулювання цін на лікарські засоби; забезпечення державних і комунальних закладів охорони здоров'я довідниками з рецептурного та безрецептурного переліків лікарських засобів, зареєстрованих в Україні, забезпечення безумовного їх додержання лікарями під час призначення пацієнтам лікарських засобів тощо.
У процесі реформування системи охорони здоров'я медична наука розглядається як рушійна сила, що забезпечує всебічне наукове обґрунтування необхідності перебудови галузі, визначає прогнозні тенденції здоров'я населення та розробляє науково обґрунтовані заходи щодо його поліпшення.
Потенціал медичної науки становитимуть науково-дослідні установи, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я України та Академії медичних наук України, а також наукові підрозділи вищих навчальних медичних і фармацевтичних закладів та закладів післядипломної освіти.
Удосконалення інноваційної політики з метою підвищення ефективності використання наукового потенціалу у сфері охорони здоров'я передбачає: оптимізацію і реструктуризацію мережі, структури та основних напрямів діяльності науково-дослідних установ; посилення ролі Академії медичних наук України у провадженні пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень; забезпечення розв'язання науково-практичних проблем охорони здоров'я шляхом формування відповідних державних, галузевих, міжгалузевих, регіональних програм; запровадження багатоканальності фінансування медичної науки за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, забезпечення їх раціонального використання для першочергового фінансування конкурентоспроможних наукових розробок фундаментального та прикладного характеру; планування наукових досліджень на конкурентних засадах та спрямування їх на отримання конкретних результатів, впровадження принципів незалежної експертизи наукових проектів та їх результатів, виділення спеціальних грантів під реалізацію проектів -- переможців конкурсу; забезпечення підтримки визнаних вітчизняних шкіл, підвищення вимог до підготовки наукових кадрів, раціональне використання науково-інформаційних ресурсів; активізацію роботи, спрямованої на забезпечення розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва яке сприятиме підвищенню авторитету вітчизняної медичної науки та її інтеграції у світову спільноту.
Реформування кадрової політики в системі охорони здоров'я має бути спрямоване на: удосконалення системи кадрового забезпечення галузі з урахуванням сучасних соціально-економічних умов та реальних потреб; запровадження в установленому порядку укладання трудового договору на умовах контракту з керівниками закладів охорони здоров'я, а в подальшому -- з усіма медичними працівниками; реорганізацію системи планування і розподілу кадрового потенціалу у співвідношенні «лікар -- медичний працівник середньої ланки» шляхом збільшення кількості працівників середньої ланки; реформування ступеневої медичної і фармацевтичної освіти; здійснення підготовки фахівців за новими спеціальностями: медичний психолог, клінічний фармацевт, економіст охорони здоров'я, спеціаліст з інформатики охорони здоров'я, спеціаліст з експлуатації медичної техніки, менеджер охорони здоров'я; розширення підготовки сімейних лікарів-лікарів загальної практики; розроблення нових державних стандартів вищої медичної і фармацевтичної освіти, освітньо-кваліфікаційних характеристик фахівців, освітньо-професійних програм та засобів уніфікованої оцінки рівня знань медичних і фармацевтичних працівників; удосконалення системи підготовки медичних сестер, розроблення та реалізацію програм розвитку сестринства, розширення функцій медичних сестер відповідно до світового досвіду, що знизить потребу в лікарях у державі.
1.3 Основні напрямки соціальної політики на період до 2004 року
З метою створення умов для формування і реалізації соціального. розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень указом Президента України від 24 травня 2000 р. схвалені Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року.
Необхідність підвищення рівня здоров'я населення, зазначалося в цьому документі, збереження генофонду Українського народу зумовлюють реформування системи охорони здоров'я. Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року в цій частині спрямовуватимуться на забезпечення доступності медичної та медико-санітарної допомоги для всього населення країни, ефективне використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, поліпшення якості медичного обслуговування, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення шляхом:
* максимального збереження державної системи охорони здоров'я, впровадження механізмів регулювання і функціонування галузі в ринкових умовах, фінансування лікувальних закладів відповідно до обсягу та якості послуг, що надаються;
* реалізації державних профілактичних програм, з метою створення безпечних умов життя, навчання, праці та відпочинку, поширення серед населення інформації з питань здорового способу життя;
* поетапного збільшення державних асигнувань, їх ефективного використання;
* пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги, створення єдиного простору медичних послуг, формування керованого розвитку платних медичних послуг;
* зниження рівня захворюваності населення на артеріальну гіпертензію, ішемічну хворобу серця, судинне ураження мозку, зниження рівня смертності від ускладнень артеріальної гіпертензії, а також збільшення тривалості та підвищення якості життя хворих на серцево-судинні захворювання;
* зниження рівня захворюваності на цукровий діабет, зменшення кількості ускладнень внаслідок цієї хвороби, збільшення тривалості та підвищення якості життя хворих на цукровий діабет;
* зниження рівня захворюваності на туберкульоз, підвищення ефективності діагностики і лікування туберкульозу та ускладнень внаслідок цієї хвороби;
* збереження і підтримання здоров'я людей похилого віку, зниження рівня інвалідизації, забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги, посилення профілактичної спрямованості медичного обслуговування, забезпечення формування мережі медичних і соціально-побутових закладів з урахуванням потреб людей похилого віку;
* підвищення ефективності надання населенню медичної допомоги у разі виникнення екстремальних ситуацій (стихійне лихо, катастрофа, аварія, масові отруєння тощо);
* реалізації заходів щодо попередження і ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій, у тому числі Чорнобильської катастрофи, забезпечення постійної готовності, удосконалення діяльності та матеріально-технічного забезпечення державної служби медицини катастроф, швидкої і невідкладної допомоги і служби крові;
* запобігання поширення наркоманії та СНІДу, зниження рівня зараження ВІЛ-інфекцією і захворюваності на СНІД та їх. негативного впливу на соціальне-економічне становище в державі;
* розвитку мережі центрів медико-соціальної реабілітації дітей, зниження рівня захворюваності дітей;
* створення мережі центрів планування сім'ї та центрів медико-генетичного консультування, удосконалення інформаційного забезпечення потреб населення з питань планування сім'ї;
* забезпечення контролю за вродженою та спадковою патологією. запобігання відхиленням у розвитку;
* зниження рівня материнської та дитячої смертності, ускладнень вагітності та пологів; зменшення кількості абортів.
Розділ 2. Система і повноваження центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в галузі охорони здоров'я
2.1 Міністерство охорони здоров'я України
Згідно зі ст. 14 Основ законодавства України про охорону здоров'я, реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади.
Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я.
Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність у галузі охорони здоров'я.
Рада Міністрів Республіки Крим, Представники Президента України та підпорядковані їм органи місцевої державної адміністрації, а також виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад народних депутатів реалізують державну політику охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України).
МОЗ України діє на підставі Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 24 липня 2000р.
МОЗ України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення.
У межах своїх повноважень МОЗ України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
МОЗ України узагальнює практику застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції, розробляє пропозиції з удосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
Основними завданнями МОЗ України є:
* забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення;
* розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості;
* організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я безоплатної медичної допомоги населенню;
* організація надання медичної допомоги у невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов'язаних із подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи;
* розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення;
* організація разом із Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки.
Міністерство охорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань:
1) забезпечує в межах своєї компетенції додержання закладами охорони здоров'я, установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства, іншими підприємствами, установами та організаціями права громадян на охорону здоров'я;
2) готує пропозиції стосовно визначення пріоритетних напрямів розвитку охорони здоров'я, розробляє та організовує реалізацію державних комплексних та цільових програм охорони здоров'я;
3) бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики у сфері охорони здоров'я;
4) здійснює міжвідомчу координацію щодо боротьби із захворюванням на СНІД;
5) бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики у сфері охорони здоров'я;
6) організовує та здійснює відповідно до законодавства державну акредитацію закладів охорони здоров'я;
7) здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров'я, органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, науково-дослідних установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності щодо питань діагностики, лікування і профілактики захворювань, формування здорового способу життя;
8) здійснює заходи щодо розвитку підприємництва у сфері охорони здоров'я;
9) здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;
10) забезпечує відповідно до законодавства проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи;
11) вивчає, аналізує і прогнозує показники стану здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини; бере участь у розробці заходів, спрямованих на недопущення шкідливого впливу факторів довкілля на здоров'я людини;
12) бере участь у визначенні заходів та проведенні разом з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування роботи із запобігання хворобам, а також зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення;
13) готує пропозиції щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню на території України особливо небезпечних (у тому числі карантинних) інфекційних хвороб;
14) здійснює контроль за усуненням причин і умов виникнення та поширення інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;
15) бере участь у розробленні державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я, затверджує відповідні норми та нормативи у цій сфері;
16) затверджує відповідно до законодавства державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи; встановлює в межах своєї компетенції державні стандарти якості лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, питної води, медичної техніки та виробів медичного призначення; бере участь у розробці та введенні в дію екологічних нормативів та норм радіаційної безпеки;
17) погоджує у встановленому законодавством порядку всі державні стандарти, технічні умови, промислові зразки, іншу нормативно-технічну документацію об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я населення;
18) затверджує переліки важких робіт, робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок та неповнолітніх, а також підіймання і переміщення ними важких речей;
19) забезпечує проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності та надання реабілітаційної допомоги населенню;
20) здійснює організаційно-методичне керівництво та координацію роботи державної служби медицини катастроф;
21) у межах своєї компетенції регулює діяльність, пов'язану з трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людині;
22) організовує визначення рівня доз опромінення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; розробляє рекомендації щодо встановлення для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, додаткових норм раціонального харчування у спеціалізованих лікувальних, лікувально-санаторних і курортних закладах;
23) бере участь разом з відповідними центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у здійсненні державного регулювання радіаційної безпеки, у складанні експертних висновків щодо визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій;
24) організовує науково-методичне забезпечення судово-медичної та судово-психіатричної експертної діяльності закладів охорони здоров'я;
25) забезпечує здійснення реєстрації та контролю за виробництвом, належним режимом зберігання і реалізації, якістю лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, медичної техніки та виробів медичного призначення, підтримує обов'язковий їх асортимент, у тому числі необхідний запас на випадок стихійного лиха, катастроф, епідемічних захворювань;
26) організовує забезпечення населення лікарськими засобами, інформує працівників закладів охорони здоров'я і населення про лікарські засоби та імунобіологічні препарати, дозволені до застосування;
27) визначає вимоги до професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників, затверджує номенклатуру медичних та фармацевтичних спеціальностей і посад тощо.
МОЗ України має право: представляти Кабінет Міністрів за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також від підприємств, установ та організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на Міністерство завдань; залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, які належать до його компетенції; скликати в установленому порядку наради з питань, які належать до його компетенції.
МОЗ України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав.
Подобные документы
Етапи розвитку системи охорони здоров’я в Україні. Моделі фінансового забезпечення охорони здоров’я. Основні джерела фінансування. Динаміка змін фінансування видатків на охорону здоров’я в Україні за 2006-2011 рр. Структура видатків на охорону здоров’я.
презентация [1,1 M], добавлен 30.11.2015Історія реформування системи охорони здоров’я. Формування державної політики і її роль в системі охорони здоров’я. Програми медичного реформування, іноземний досвід та рекомендації щодо охорони здоров’я для України з досвіду Словаччини та інших країн.
курсовая работа [57,1 K], добавлен 12.08.2010Обґрунтування державного регулювання охорони здоров'я та реформування системи охорони здоров'я в Україні. Особливості діяльності фармацептичної компанії "Мікролайф України" при формуванні державного замовлення на виробництво ліків і лікарських засобів.
контрольная работа [34,0 K], добавлен 13.08.2008Закон України "Про заклади охорони здоров'я та медичне обслуговування населення". Організація надання медичної допомоги. Принципи організації надання медичної допомоги. Заклади охорони здоров'я. Організація медичного обслуговування населення.
реферат [17,0 K], добавлен 08.02.2007Налагодження міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я. Консультації урядам з питань планування системи охорони здоров'я ВООЗ. Структура та напрямки діяльності ВООЗ. Представництво ВООЗ в Україні. Вакцинний скандал та вакцинальна кампанія.
реферат [26,8 K], добавлен 07.02.2012Мета соціальної медицини та організації охорони здоров'я. Дослідження місця соціальної медицини в системі соціального управління. Вивчення стану здоров'я населення та процесів його відтворення. Аналіз схеми впливу на здоров'я населення факторів ризику.
реферат [29,1 K], добавлен 19.11.2014Законодавство України про охорону здоров`я в частині організації та надання первинної медико-санітарної допомоги. Структура системи охорони здоров`я – види медико-санітарної допомоги. Проект впровадження удосконалення ПМСД в Онуфріївському районі.
дипломная работа [981,4 K], добавлен 11.06.2012Міська поліклініка як спеціалізований лікувально-профілактичний заклад. Служби сімейних лікарів та медичних сестер, надання пацієнту медичної допомоги на вторинному і третинному рівнях. Суть Концепції розвитку охорони здоров’я населення України.
контрольная работа [27,4 K], добавлен 23.11.2009Загальний огляд проблем стану здоров'я населення на сучасному етапі, аналіз причин їх виникнення та факторів розвитку. Особливості стилю життя сучасної людини. Здоровий спосіб життя як чинник формування, збереження і зміцнення здоров'я населення.
курсовая работа [433,7 K], добавлен 05.01.2011Стан охорони здоров'я в Донбасі на 1920 рік, особливості формування медичних установ та шляхи вирішення їх проблем. Особливості розвитку робітничої медицини в Донбасі. Оцінка внеску держави та керівних органів у сферу охорони здоров'я на Донбасі.
автореферат [35,1 K], добавлен 10.04.2009
