Морфобіологічна характеристика та цикл розвитку збудників нематодозів травного тракту собак

Размещено на http://www.allbest.ru/

Морфобіологічна характеристика та цикл розвитку збудників нематодозів травного тракту собак

Токсокароз

T. canis - нематода білого або світло-жовтого кольору. Тіло звужено з обох кінців і має веретеноподібну форму. Кутикула поперечно покреслена, утворює широкі шийні крила. Головний кінець озброєний трьома губами: дорсальною і латеровентральними. Стравохід циліндричний, межує з невеликим шлуночком округлої форми. Кишечник трохи ширше за шлуночок. Екскреторний отвір розташований за нервовим кільцем.

Самець 99-127 мм довжиною при максимальній ширині 1,9-2,6 мм, має загнутий хвостовий кінець, на вершині якого знаходиться конічний придаток. Хвостові крила відсутні. Преанальних сосочків 21 пара, постанальних - 6 пар. Спікули рівні, 0,91 - 0,97 довжини. Рульок відсутній.

Самка: довжина тіла 126-198 мм при максимальній ширині 2,64 - 3,0 мм. Вульва розташована в передній чверті тіла, на відстані від 2 до 32 мм. Хвостовий кінець тупо округлений.

Яйця округлої форми довжиною 0,066 - 0,085 мм і шириною 0.064 - 0,077 мм. Зовнішня оболонка товста, щільна та має на поверхні ячеісту структуру темно-коричневого кольору.

Личинка 0,340 - 0,470 мм довжини і 0,023 - 0,027 мм максимальної ширини. Хвостовий кінець конічної форми, верхівка загнута дорсально.

Цикл розвитку токсокар

Збудник токсокарозу собак - геогельмінт. Яйця виділяються на стадії одного бластомера, вони не інвазійні і дозрівають в землі. Тривалість дозрівання за сприятливих умов дорівнує 5-8 діб. Оптимальною температурою є 24-30°С, вологість повітря - 85%, ґрунту - не вище 20% («Профилактика токсокароза. Методические указания. МУ 3.2.1043-01»).

У T. canis цикл розвитку здійснюється прямим шляхом по токсаскаридному типу з обов'язковою міграцією личинок по крові дефінітивного хазяїна (Абуладзе, 1990). М'ясоїдні заражаються токсокарозом при проковтуванні інвазійних яєць. В кишечнику тварин личинки звільняються від оболонок, в стінці кишечнику здійснюють линьку. За даними Шпрента (Sprent, 1957) личинки у другій стадії розвитку досягають 0,335 - 0,444 мм довжини, паразитують в різних органах і тканинах. Другу линьку личинки здійснюють в печінці, легенях, серці або стінках шлунку. Личинки T. canis в третій стадії 0,460 - 1,19 мм довжини зустрічаються в легенях і шлунку, де вони здійснюють третю линьку і перетворюються на личинок четвертої стадії (1,20 - 6,30 мм довжини). ці личинки потрапляють в кишечник собак, досягаючи до цього часу 5,3 - 7,4 мм довжини. Личинки досягають статевої зрілості на 29-й день після зараження тварин (Галат, 2004).

В біології токсокар відмічають особливості, які мають велике епізоотологічне значення. В період вагітності у сучок личинки мігрують через плаценту, викликаючи внутрішньоутробне зараження плодів у другій половині вагітності (Небещук, 2009). В період лактації личинки через кров проникають в молочні залози, а звідти в молоко, заражуючи цуценят при годівлі (Архипов, 2006). личинки токсокар зберігають життєздатність в органах і тканинах сучок до 385 діб. тому можуть служити джерелом інвазії плодів при повторній вагітності. У новонароджених цуценят личинки токсокар виявляють в легенях і печінці. Після міграції через 20-21 добу вони досягають статевої зрілості.

Велике значення в розповсюдженні токсокарозу мають резервуарні живителі - здебільшого гризуни, в м'язах яких можуть зберігатися інцистовані личинки. Фюллеборн вважав, що якщо собака з'їсть м'ясо або орган будь-якої тварини, інвазованої личинками T. canis, то може заразитися статевозрілою формою цього паразита.

Людина є факультативним господарем T. canis, у якого гельмінт паразитує тільки в личинковій стадії. В залежності від міграції личинок розділяють вісцеральну форму токсокарозної інвазії і токсокароз очей. [7, 24, 27, 41]

Токсаскароз

T. leonina - нематода світло-жовтого кольору, головний кінець оздоблений вузькими боковими крилами. Самець довжиною 4-6 см, з хвостом без придатків, що поступово потоншується, має дві рівні спікули довжиною 0,7 - 1,5 мм. Самка довжиною 6,5 - 10 см, отвір вульви в передній половині тіла.

Яйця круглої форми, вкриті плотною гладенькою оболонкою, діаметр 0,075 - 0,085 мм.

Цикл розвитку токсаскарісів

Розвиток здійснюється прямим шляхом. Личинки токсаскарісів, на відміну від личинок токсокар, не здійснюють міграції. В яйцях токсаскарісів, що вийшли з кишечнику м`ясоїдних, в зовнішньому середовищі при сприятливих умовах (температурі 30єС і достатній вологості) протягом трьох діб розвиваються інвазійні личинки. Після проковтування інвазійних яєць в кишечнику собак з них виходять личинки, які входять до стінки кишечнику і здійснюють там линьку. Через деякий час личинки виходять до порожнини кишечнику і за 3-4 тижні досягають статевої зрілості. [2, 5, 12, 30]

Трихуроз

Збудники - нематоди з дуже тонким, нитковидним головним кінцем і товстим хвостовим. Довжина паразитів від 3,8 до 7,5 см. Хвіст у самця у виді тупо округленого конуса. Спікула одна, нитковидна, довга, на проксимальному кінці розширена. а на дистальному - загострена, 8 - 11 мм довжиною, є спікулярне влагалище, поверхня якого вкрита шипиками.

Яйця мають лимоноподібну форму, з кришечками на обох полюсах, жовтого або коричневого кольору, розміром 0,087 - 0,093Х0,037 - 0,040 мм.

Цикл розвитку трихурісів

Розвиток, як і у інших власоглавів, проходить без проміжного хазяїна. За даними Рубіна (1954), виділені самкою яйця виходять з фекаліями м'ясоїдних до зовнішнього середовища, де при температурі 19 - 25єС через 25-26 днів дозрівають до інвазійної стадії. За температури 33-38єС вони досягають інвазійної стадії за 9-10 днів.

Зараження відбувається шляхом проковтування інвазійних яєць з кормом або водою. Оболонки яйця перетравлюються, з яйця виходить личинка 1 стадії. Вона проникає до залоз слизової оболонки сліпої кишки, де відбуваються чотири линьки протягом чотирьох місяців. Дорослі особини виходять на поверхню слизової оболонки і занурюють в неї свій передній кінець. Строк дозрівання трихурісів до статевозрілої стадії різнився за даними різних дослідників. За даними Тохіхара (1922), Хазегава (1924) він дорівнює 36 дням. Міллер в своїх дослідженнях на собаках отримав результати 70-107 днів. Живуть статевозрілі особини протягом декількох місяців.

Унцинаріоз і анкілостомоз

Унцинарії - невеликі нематоди світло-жовтого кольору, злегка зтончені с обох кінців, головний кінець з ротовою капсулою, озброєною хітиновими пластинками. Самець 9-11 мм довжини і 0,21 - 0,33 мм ширини. На хвостовому кінці самець має полову бурсу з трьох лопастей і дві рівні спікули 0,64 - 0,76 мм довжини. Самка 9 - 16 мм довжини і 0,28 - 0,37 мм ширини. Хвостовий кінець самки з шипиком, вульва знаходиться в задній третині тіла.

Яйця овальної форми, розміром 0,078 - 0,083х0,052 - 0,059 мм, стронгілідного типу.

Анкілостоми - нематоди довжиною до 21 мм. Ротова капсула озброєна двома хітиновими пластинками, на вільному краї яких знаходяться три крупних крючкоподібних зуба. Самець має дві ріні спікули довжиною 0,8 - 0,95 мм. Отвір вульви у самки - в задній третині тіла.

Яйця овальної форми, розміром 0,060 - 0,066х0,037 - 0,042 мм, стронгілідного типу.

Цикл розвитку унцинарій і анкілостом

У виділених до зовнішнього середовища яйцях анкілостом і унцинарій при сприятливих умовах розвиваються личинки, які покидають яйцеві оболонки і на 6-7 день розвиваються до інвазійної стадії. М'ясоїдні заражаються цими гельмінтами як при проковтуванні інвазійних личинок, так і при проникненні личинок через непошкоджену шкіру тварини.

Якщо личинки потрапляють через рот до кишечника, вони розвиваються там до статевозрілої стадії.

Якщо личинки проникають через шкіру, вони внідряються до кровоносних судин, заносяться з кров'ю до правої половини серця, а потім по малому кругу кровообігу - до легенів. В легенях личинки через капіляри і легеневу тканину мігрують до альвеол і бронхіол, рухаються по ним до бронхів і трахеї, при кашлі потрапляють до ротової порожнини і проковтуються. Потрапивши до тонкого кишечника, личинки фіксуються в ньому і виростають у дорослих паразитів. Унцинарії в організмі собак до половозрілої стадії розвиваються протягом 12 - 23 днів, анкілостоми - 14 - 16 днів.

Особливості розповсюдження та епізоотології

Toxocara canis паразитує у собак, вовків, лисиць, песців та інших представників родини собачих. Джерелом інвазії є хворі тварини, що виділяють яйця в навколишнє середовище. Інвазування відбувається чотирма шляхами:

o прямим (потрапляння інвазійних яєць через рот)

o внутрішньоутробним (інвазування плода через плаценту)

o трансмаммарним (через молоко матері)

o при поїданні резервуарних живителів або канібалізмі

Внутрішньоутробний шлях зараження грає основну роль в поширенні захворювання. Яйця токсокар надзвичайно стійкі у зовнішньому середовищі. Zevme, 1968, Гадугі, 1972 виявили межі критичних температур для розвитку яєць токсокар +12 - 37°С. При температурі 37°С процес відмирання яєць значною мірою прискорюється, і основна їх маса гине протягом 7 діб; при температурі 55°С яйця гинуть за декілька хвилин («Профилактика токсокароза. Методические указания. МУ 3.2.1043-01»). Яйця перезимовують під снігом і зберігають інвазійність протягом 2-2,5 років.

Найбільш сприйнятливі до зараження T. canis цуценята до 6 міс. З віком ураженість собак токсокарами значно знижується. Екстенсивність інвазії з 76% у цуценят знижується до 4,3% у собак віком більше 6 років, інтенсивність з 15,3 екз. у цуценят знижується до 2 екземплярів у дорослих собак (Архипов, 2006).

Токсокароз є зооантропонозним захворюванням, небезпечним для людини. Частіше хворіють діти: в Москві ларвальний токсикоз у дітей складає 5,4%, в Тульскій області - 5,5%, Тюменській - 7,3% (Демин, 2007). Провідну роль в зараженні людини має грунт, обсіменіння якого яйцями токсокар в великих містах складає 6-53,6% (Запарій, 2003). А. Вольфом і І.П. Райтом («Ветеринар» - №1, 2005) доведена небезпека прямого зараження людини Toxocara canis після контакту з зараженими собаками, тому що 25% зразків шерсті від собак були обсіменені яйцями нематод в різних стадіях розвитку. При інвазованості собак 44,6% на цій території у людей відмічається 8% ураженість, при інвазованості собачих 30,7% ураженість населення - 6,5%.

Токсаскароз, на відміну від токсокароза, ніколи не зустрічається серед новонароджених і молодих звірів, хворіють дорослі тварини, за винятком цуценят песців. Зараження токсаскарозом можливе прямим шляхом при проковтуванні інвазійних яець, а також через резервуарних хазяїв - миші та інші гризуни, у яких личинок знаходять в стінці шлунку або кишечника. Яйця токсаскарісів, як і яйця токсокар, надзвичайно стійкі в зовнішньому середовищі.

Трихуроз поширений повсюди. Оптимальною температурою для розвитку яєць власоглавів при доступі кисню і достатній вологості, за даними більшості дослідників, є 28-30єС. Яйця малостійкі до високої температури. Нольф (1932) прийшов до висновку, що всі яйця власоглавів гинуть після 3-хвилинного їх нагрівання до 52єС, температура 56єС викликає загибель усіх яєць трихурісів навіть при миттєвому впливі. Дінник і Дінник (1937) з'ясували, що свіжовиділені яйця гинуть при температурі 45єС, а при 40єС починають розвиватися, але дробляться неправильно і також гинуть. Яйця не витримують довгого впливу мінусових температур, але при 0єС зберігаються протягом довгого часу. Під прямими сонячними променями яйця гинуть через 5-7 днів.

Яйця трихурісів, як і яйця токсокар, перезимовують на тій стадії розвитку. на якій їх застало похолодання, і продовжують розвиток навесні з настанням теплої погоди. Також вони витримують багатократні зміни негативної і позитивної температур.

Джерелом поширення трихурозу є інвазовані тварини. Факторами передачі є грунт, вода, корм, причому грунт і корма мають більше значення.

Унцинаріоз і анкілостомоз частіше зустрічається і тяжче перебігає у молодих тварин. Яйця та інвазійні личинки малостійкі до температурного впливу, вони швидко гинуть при висиханні. В північній зоні країни яйця, не інвазійні та інвазійні личинки унцинарій не перезимовують. Максимальна екстенсивність інвазії спостерігається у серпні, до зими вона поступово знижується.

Багато дослідників звертали увагу на те, що винуватцями дисемінації яєць гельмінтів можуть бути мухи. Сідаючи на фекалії, вони заковтують яйця. Перелітаючи на корм, залишають яйця на ньому. Рядом експериментальних робіт доведено, що яйця гельмінтів, що пройшли через шлунково-кишковий тракт мухи, не втрачають життєздатності. Експериментально доведена можливість переноса яєць і осами.

Епізотична ситуація з гельмінтозів собак в нашому регіоні неодноразово досліджувалася.

Дослідженнями Пригодіна А.В. встановлено, що 38,4% обстежених собак м. Донецька уражені гельмінтами, токсаскароз зареєстрований у 30,2%, токсокароз - у 21,9%, унцинаріоз - у 5,2%, трихуроз - у 3,1%. Гельмінтози у собак реєструються протягом всього року, пік захворюваності припадає на весняно-літній період (травень-червень). Встановлено, що більш схильні до зараження молоді собаки віком до 1 року (34%) та старше 5 років (39%). Суки хворіють частіше (51,8%), ніж кобелі (48,17%). Для вивчення джерел зараження собак обстежувалися проби піску з дитячих майданчиків, грунту і трави з парків і скверів. Яйця нематод були виявлені у 77,5%, причому токсокари - 45%, токсаскаріси - 18%, унцинарії - 9,2%, анкілостоми - 3,2%, трихуріси - 1,4%.

За результатами досліджень Павленко С.В., 2004 р. екстенсивність інвазії собак м. Харкова становила: T. canis - 26,42 - 100%, T. leonina - 5,35 - 100%, U. stenocephala - 6,5 - 25,3%, T. vulpis - 1,3 - 3,2%. Поширення нематод залежало від умов утримання і годівлі. У собак, які вільно утримувалися (вартові експериментальної бази і вольєрні) - спостерігали 100% інвазованість. Найменший відсоток зараження - у тварин з розплідників та квартирних собак. Тварини, які належали мешканцями міських квартир, на 39,2% були інвазовані гельмінтами 3-4 видів. Найвища інвазованість нематодами серед «квартирних» собак виявлена серед порід: вівчарок (30,6%), різеншнауцерів (30%), догів (26,3%), пуделів карликових (20%). Інтенсивність інвазії може варіювати в залежності від віку тварини і типу гельмінта.

Гельмінтози можуть перебігати у вигляді мікстінвазій. За даними Борцової, 2007, 72,1±2,2% випадків захворювання перебігали у вигляді моноінвазій, 10,5±1,5% - диінвазій, 2,0±0,7% - триінвазій. Практично всі зареєстровані паразити домашніх м'ясоїдних зустрічаються як у вигляді моноінвазій, так і приймають участь в утворенні мікстінвазій.

В поширенні гельмінтозів значиму роль відіграють дикі м'ясоїдні. Наприклад, при дослідженні на гельмінтози лисиць з біосферного заповідника «Асканія - Нова» була виявлена 100% загальна екстенсивність інвазії. Було зареєстровано 3 види цестод і 9 видів нематод, з них на долю токсаскарозу приходилося 48%, токсокарозу - 40%, унцинаріозу - 36%, трихурозу - 24% (Звегинцова, «Вестник зоологи», 2006). У 92% досліджених тварин кишкові інвазії були змішаними і в більшості випадків складалися з трьох видів гельмінтів. Лисиці є синантропними тваринами і живуть біля населених пунктів.

Клінічні ознаки, патогенез та вплив на фізіологічний стан

Токсокароз уражує передусім молодняк - це цуценята у віці від 20 днів до 1 року. При кишковій формі токсокарозу собак спостерігають розлади діяльності шлунково-кишкового тракту, схуднення, апетит час від часу змінюється, в багатьох випадках слабкий, іноді буває збоченим. Живіт здутий, проноси чергуються періодично з запорами, метеоризмом. Кишечник запалений, болючий, спостерігається явище кольок. Часто - блювота, в блювотних масах можна побачити токсокар. Хворі тварини, слабкі, пригнічені, мають бліді слизові оболонки. Волосяний покрив скуйовджений, тьмяний. Досить часто спостерігають розлади центральної нервової системи, які звичайно перебігають з проявами епілептичних судом (Абуладзе, 1990).

При міграції личинок пригнічується функція життєво важливих внутрішніх органів - серця, печінки, селезінки, нирок, вони збільшуються в розмірах, розвиваються панкреатит, механічний гепатит та міокардит. При проходженні токсокар через легені спостерігається важкий сухий кашель з розвитком тяжкої пневмонії. Можливі алергічні явища, підвищення температури тіла.

Хворі цуценята сильно відстають у рості і розвитку.

Патогенна дія токсокар на організм залежить від інтенсивності інвазії. При накопиченні великої кількості токсокар в кишечнику вони здійснюють механічну і токсичну дію, викликають катаральне запалення тонкого відділу кишечника і нервові розлади. Можлива закупорка кишечника, його розрив і розвиток перитоніту. В період міграції личинки токсокари два рази порушують цілісність тканин: при проходженні з кишечника в кровоносну систему і в момент перфорації легеневих капілярів і виходу в порожнину дихальних шляхів. Провідна роль в патогенезі гельмінтозів належить вторинним чинникам, які й спричиняють різноманітні патологічні процеси в організмі. Разом з механічним ушкодженням тканин відбуваються продуктивно-запальні явища, які призводять до розростання тканин і новоутворень. Патологічні зміни включають алергію та пригнічення імунітету. Ознакою алергічної реакції можна вважати інфільтрацію тканин еозинофілами.

За результатами досліджень Деміна В.А., у експериментально заражених токсокарозом цуценят спостерігали такі зміни лабораторних показників крові: зниження гемоглобіну в 1,5 рази, еритроцитів - в 1,8 рази, лейкоцитоз. У хворих на токсокароз собак спостерігали збільшення кількості сегментоядерних нейтрофілів, зменшення кількості лімфоцитів. Кількість еозинофілів була збільшена в 5,2-5,57 рази, моноцитів - в 1,3-2,1 рази. Відмічали поступове збільшення рівня АсТ з 40,1±2,0 до 82,4±3,0 IU/L, відношення АсТ/АлТ дорівнювало 1.2-2,1, що свідчить про запальний процес. Активність лужної фосфатази була збільшена в 1,27 рази, особливо в перші 10-20 днів дослідження.

Зміни в печінці цуценят проявляються дистрофією, некрозом і некробіозом гепатоцитів на окремих ділянках, а також порушенням ультраструктури цих клітин і пригніченням активності лизосомальних і митохондріальних ферментів, що забезпечують складні біохімічні процеси фагоцитоза і детоксикації. Незважаючи на значні ураження гепатоцитів, ці зміни є зворотніми, структура і функції гепатоцитів можуть відновитися при припиненні дії патогенного фактора.

Беспалова, Алтухов, 2007, спостерігали низьку активність лімфоцитів тимуса собак при токсокарозі, про що свідчать такі показники, як малий об'єм цитоплазми, слабка насиченість її органоїдами і включеннями, невелике ядро, низький рівень окисно-відновних ферментів. Це підтверджує інформацію про імуносупресивну дію токсокар.

В легенях міграційні стадії гельмінту спричиняють розвиток алергійної запальної реакції з вираженим ексудативним компонентом і явищами деструкції органел ендотелію інтраорганних кровоносних судин, альвеол, бронхів.

Петров і Нальотов 1941 року детально вивчали нирки при інкапсуляції в них личинок токсокар. При патогістологічному дослідженні в кожному вузлику розрізняють некротичний центр і грануляційну периферійну зону. Серед некротичної маси видно личинку токсокари. Вапняних відкладень в некротичних фокусах та петрифікацію личинок не виявлено. Грануляційна зона, розташована біля некротичного фокусу, в 3-4 рази перевищує останній за розміром та складається з накопичень еозинофільних, лімфоїдних рухомих мезенхімальних клітин.

Захисні реакції при захворюванні на токсаскароз залежать від фізіологічного стану і віку. Основну роль у захисті відіграють неспецифічні фактори імунітету - комплемент, лізоцим та бета-лізини.

Токсаскароз. Патогенна дія токсаскарісів на організм залежить від інтенсивності інвазії. При накопиченні великої кількості гельмінтів в кишечнику вони здійснюють механічну і токсичну дію, викликають катаральне запалення тонкого відділу кишечника і нервові розлади. Токсаскаріси можуть заповзати до жовчного протоку і жовчних ходів печінки, протоку підшлункової залози, шлунку, стравоходу і трахеї, при цьому порушується нормальна робота цих органів.

Захисні реакції при захворюванні на токсаскароз залежать від фізіологічного стану і віку. Основну роль у захисті відіграють неспецифічні фактори імунітету - комплемент, лізоцим та бета-лізини. Однак імунітет характеризується слабкою напругою і низькою специфічністю.

Трихуроз. Локалізуючись в кишечнику, власоглави своїм переднім тонким кінцем проникають в товщу слизової оболонки, причому тільки задній товстий кінець паразита вільно виступає до кишкової порожнини. Таким чином, трихуріси порушують цілісність судин і при масовій інвазії викликають капілярну кровотечу, внаслідок чого в фекаліях з'являються домішки крові. Порушення цілісності слизової оболонки сприяє інокуляції мікрофлори, виникає різко виражений катарально-дифтеретичний коліт. В мезентеріальних лімфатичних вузлах розвивається лімфаденіт, в печінці - зерниста і частково жирова дистрофія. В крові відбуваються такі зміни: значно знижується вміст гемоглобіну, кількість еритроцитів, з'являється різко виражений лейкоцитоз, збільшується ШОЕ, зменшується загальна кількість білка та глюкози. При значному накопиченні паразитів спостерігають еозинофілію, цитоплазма еозинофілів вакуолізується. Підвищується кількість тромбоцитів, що є наслідком кишкової кровотечі.

Унцинаріоз i анкілостомоз. В основі патогенної дії паразитів лежать травмування слизової оболонки кишечника і кровоносних судин, крововиливи. Паразити є гематофагами, вони мають залози, що виділяють секрет, який перешкоджає звертанню крові. В крові зменшується кількість еритроцитів і вміст гемоглобіну, розвивається лейкоцитоз і еозинофілія. В разі міграції личинки руйнують легеневу тканину, інокулюють патогенну мікрофлору.

Діагностика та диференціальна діагностика

Прижиттєво діагноз ставлять комплексно на основі епізоотологічних, клінічних, лабораторних даних.

Для виявлення яєць гельмінтів проводять гельмінтокопроскопічні дослідження стандартизованими методами Фюлеборна, Дарлінга, Котельникова-Хренова.

Метод Фюлеборна

10-20 г. фекалій кладуть у банку або склянку ємністю 100-200 мл та ретельно розтирають скляною паличкою в розчині хлориду натрію. Для приготування розчину в 1 л води розчиняють 400 г. солі, доводять до кипіння, фільтрують через вату або марлю. Розчин використовують охолодженим, щільність його повинна бути 1,2 г/л. Розчин наливають поступово, весь час перемішуючи фекалії, причому загальна кількість розчину має бути приблизно в 20 разів більше кількості фекалій.

Потім рідину фільтрують через металеве ситечко і залишають на півгодини. За цей час яйця вспливають на поверхню, бо у насиченому розчині солі велика щільність. З поверхні відстояної рідини металевою петдею діаметром не більше 1 см, зігнутою під прямим кутом, знімають плівку і переносять її на предметне скло, зверху покривають покривним склом. Отримані препарати досліджують під мікроскопом.

Метод Дарлінга

Фекалії змішують з водою до напіврідкої консистенції, центрифугують 3-5 хвилин, внаслідок чого яйця гельмінтів осідають на дно. Потім рідину з пробірки зливають, а до осаду додають рідину Дарлінга (гліцерин, змішаний в рівних частинах з насиченим розчином солі). Осад ретельно розмішують і центрифугують 3-5 хвилин. Вже після цього яйця гельмінтів з осаду спливають на поверхню. Металевою петлею плівку знімають на предметне скло, накривають покривним і досліджують.

Нематодози травного тракту собак диференціюють одне від одного за морфологією яєць гельмінтів.

Токсокароз - яйця округлої форми з ячеїстою оболонкою, 0,068-0,075 мм в діаметрі.

Токсаскароз - яйця круглої форми, вкриті плотною гладенькою оболонкою, діаметр 0,075 - 0,085 мм.

Трихуроз - яйця бочкоподібної форми, коричневого кольору, з пробочками на полюсах і товстою оболонкою, розміром 0,087-0,093х0,037-0,040 мм.

Унцинаріоз і анкілостомоз - яйця стронгілідного типу, овальної форми.

Напрямки боротьби з нематодозами собак (хіміотерапія, хіміопрофілактика)

На сьогодні для знищення яєць нематод застосовують фізичні та хімічні засоби. До фізичних засобів відносять основні заходи з попередження обсіменіння навколишнього середовища збудником паразита, дотриманням санітарних правил та гігієнічних норм. Наприклад, Петров та Сидоров, 1940 р., встановили, що найбільш надійним методом профілактики токсокарозу м'ясоїдних є вирощування молодняку і утримання дорослих тварин в клітках з піднятою сітчатою підлогою.

На дії високих температур базується і знезараження посліду шляхом спалювання. Спалювання проходить в крематоріях при температурі 600-1000°С і навіть 1300°С, що забезпечує швидку загибель яєць нематод.

Серед хімічних засобів для обробки посліду та зовнішнього середовища застосовують бровадез-20, однохлористий йод, хлорне вапно. мінеральні добрива, розчин карбатіона. рідкий аміак та ін.

Обробка 1,5% розчином препарату бравадез при експозиції 20 хвилин викликає загибель яєць нематод від 88,3 до 100% на стадії дроблення і від 71,7 до 97,6% на стадії інвазійної личинки.

При обробці 3% розчином однохлористого йоду, підігрітим до 70єС з розрахунку 1 л/1 мІ яйця гинуть протягом трьох годин.

Змішування посліду з хлорним вапном у співвідношенні 1:5 призводить до загибелі яєць протягом першої години.

Додавання до фекалій мінеральних добрив (азотнокислий амоній, сірчанокислий амоній, хлористий калій) ефективне не тільки проти яєць, а й на всіх стадіях розвитку личинок.

Аміачна селітра з розрахунку 1 кг/мі фекалій призводить до загибелі яєць протягом трьох діб, в кількості 0,25 кг/мі - через п'ять діб.

Забезпечують повне знезараження яєць обробка нечистот 8% розчином карбатіону у співвідношенні 1:1 протягом трьох тижнів, рідким аміаком в 3% концентрації при температурі 12-17єС протягом 5 діб, а при 18єС протягом 1 доби, аміачною водою у концентрації 6,3% при співвідношенні 1:1 протягом 10 діб, 1% розчином сірковуглецю, йодистого та бромистого метилу в співвідношенні 1:1 протягом 7-14 діб, ті озоном в дозах 0,2-2% до ваги посліду при температурі 20-24єС протягом 3-10 діб. [42]

Найбільш ефективним і рентабельним методом боротьби з нематодозами вважають застосування хімічних препаратів. В останнє десятиріччя для профілактики і терапії нематодозів травного тракту собак використовують сучасні антгельмінтики вітчизняних та зарубіжних фірм виробників «Байер», «Euracon Pharma», «ЛЄК», «АГРОВЕТЗАЩИТА», «Seva Santй Animal», «ВАТ ВНП Укрветпромпостач» та ін.

На сьогодні широкого застосування набули препарати групи бензимідазодів та пробензімідазолів: Каніквантель плюс, Альбен С, Альбендащол, Фебтал, Дронтал плюс зі смаком м'яса, Тімбендазол гранулят 22%, Поліверкан.

Для бензімідазолів властиві слабка розчинність в воді, низька токсичність, порівняно висока терапевтична ефективність та широкий спектр антгельмінтної дії. Механізм їх дїї пов`язаний з інгібіцією ферменту фумаратредуктази і порушенням енергетичного обміну гельмінтів. Група цих препаратів має виражену овоцидну та лярвицидну дію на всі стадії розвитку нематод.

Каніквантель плюс (виробництво фірми «Euracon Pharma», Німеччина) в формі таблеток вводять тваринам всередину одноразово в шматку м'яса, з фаршем, кашею, або на корінь язика в дозі 1 таб./10 кг маси тіла.

токсокароз нематодоз собака гельмінт

Размещено на Allbest.ru