Планування заходів із запобігання поширенню інфекційних захворювань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В кінці ХХ-го сторіччя у світі було виявлено понад 30 нових небезпечних інфекційних захворювань - таких, як контагіозні вірусні геморагічні гарячки (Ласа, Ебола, хвороба Марбург), гарячка Західного Нілу, ВІЛ-інфекція, ТГРС (тяжкий гострий респіраторний синдром) тощо. У той же час значно зросли міжнародні транспортні потоки та міграція населення, обумовлені як міждержавною інтеграцією, так і воєнно-політичними конфліктами у деяких регіонах земної кулі. Це призвело до розповсюдження виносу збудників інфекційних захворювань за межі ендемічних зон. Тільки за 2002-2005 роки зареєстровано 57 випадків занесень збудників холери у 19 країн світу, вт. ч. у 8 країн Європи. Випадки занесення жовтої гарячки спостерігали у Німеччині, США та Бельгії. У 2002 році зареєстровано випадки занесення чуми у США, у 2003 році зареєстровано випадки занесення тяжкого гострого респіраторного синдрому (ТГРС) з Південно - Східної Азії у 31 країну світу.

На початку ХХІ століття перед міжнародною спільнотою виникла нова загроза - біотероризм. Несанкціоноване застосування терористами біологічних патогенів може призвести до їх значного поширення і становити загрозу для всього людства.

Зважаючи на інтенсифікацію міжнародних сполучень України, у тому числі з країнами, де розповсюджені вищезазначені хвороби, існує реальна повсякденна загроза їх занесення на територію держави. Тому готовність до своєчасної діагностики збудників цих хвороб є вирішальною у справі організації профілактичних та протиепідемічних заходів щодо їх розповсюдження і має велике державне значення у протиепідемічному захисті населення країни.

1. Інфекційні захворювання, основні поняття та характеристика

Інфекційні хвороби - це такі хвороби, які передаються від однієї людини до іншої. Розповсюджуються вони не тільки серед людей, але й уражають тварин і рослини. Шляхи і способи передавання інфекцій різні: через органи дихання; при використанні заражених продуктів, фуражу, води; після контакту з зараженими речами; при спілкуванні з хворими людьми і тваринами; при укусах комах та кліщів.

Характерними особливостями інфекційних хвороб є:

- заразність - здатність передачі збудника інфекції від хворого до здорового сприйнятливого організму;

- стадійність розвитку: зараження, інкубаційний період (максимальний відрізок часу, що минає від моменту зараження людини збудниками інфекційної хвороби до появи перших симптомів цієї хвороби), протікання хвороби, виздоровлення;

- специфічні реакції організму: підвищення температури тіла, вироблення імунітету і т.д.

Інфекційні хвороби можуть мати широке розповсюдження і масовий характер, при цьому виникають епідемії, епізоотії, епіфітотії, а також масове розповсюдження різних шкідників.

Епідемією називається швидке та широке розповсюдження інфекційних хвороб серед людей. До них належать: азіатська холера, природна віспа, брюшний тиф, сипний тиф, СНІД, грип та інші.

Епідемічний процес представляє є ланцюжком послідовних один за одним уражень та захворювань і характеризується безперервністю. Іншими словами, для виникнення епідемічного процесу необхідні три фактори (або умови): джерело збудника інфекційного процесу, механізми його передачі і сприйнятливі до захворювання люди.

В залежності від локалізації збудника в організмі і механізму його передачі інфекційні хвороби поділяються на чотири групи:

· повітряно-крапельні, або інфекції дихальних шляхів;

· водно-харчові, або кишкові інфекції;

· трансмісивні, або кров'яні інфекції;

· контактні, або інфекції зовнішніх покривів:

Епізоотія - розповсюдження хвороб серед тварин. Серед них: сибірська язва, сап, ящур, пситакоз, туляремія, чума великої рогатої худоби, африканська чума свиней та інші. Деякі хвороби тварин небезпечні і для людини.

Епіфітотія - це захворювання рослин, яке характеризується наступними хворобами: іржа хлібних злаків, пірокуларіоз рису, фітофтороз (картопляна гниль) та інші. Великої шкоди сільському господарству завдає також масове розповсюдження шкідників (саранча, колорадський жук, совка, травневий хрущ, сибирський шовкопряд, терміти та інші.

2. Вимоги до планування заходів щодо санітарної охорони території

Санітарна охорона території від занесення та розповсюдження особливо небезпечних інфекційних хвороб серед людей (далі - ОНІ) займає важливе місце у справі протиепідемічного захисту населення. Сучасна стратегія санітарної охорони території країни від занесення особливо небезпечних інфекцій (ОНІ) повинна передбачати:

· виявлення територій підвищеного ризику у зв'язку з можливим занесенням збудників небезпечних інфекційних хвороб в Україну та вивчення факторів, які можуть цьому сприяти;

· удосконалення нормативно - методичної бази;

· вивчення інтенсивності міжнародних транспортних та міграційних потоків, визначення їх епідемічного значення;

· систему епідеміологічного нагляду за ОНІ;

· епідеміологічне спостереження природних процесів та закономірностей в популяціях можливих носіїв і переносників збудників ОНІ в потенційних вогнищевих зонах;

· управління вогнищевими екосистемами, що здатні включатися в епідемічний процес при ОНІ;

· ефективність протиепідемічних заходів на транспортних засобах міжнародних сполучень, в пунктах пропуску через державний кордон та територіальних медичних установах і закладах; спеціальну підготовку медичних кадрів з питань епідеміології,

· клініки, діагностики, лікування та профілактики ОНІ.

Заходи щодо санітарної охорони території мають профілактичний характер і тому повинні проводитися постійно. Це обумовлює необхідність їх планування. Правові основи такого планування викладені у «Правилах санітарної охорони території України» (далі-Правила), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.99 №696. Правилами передбачено (п. 59), що на кожній адміністративній території відповідно до адміністративно-територіального устрою України органи і заклади охорони здоров'я повинні розробляти комплексні плани (програми), спрямовані на захист населення від інфекційних хвороб, зазначених у пункті 1 цих Правил: - холери, чуми, жовтої гарячки, контагіозних вірусних геморагічних гарячок (КВГГ) Ласа, Ебола, хвороби Марбург, малярії та інших небезпечних для людини інфекційних хвороб, які передаються комарами (гарячки Денге, Чікунгунья, долини Ріфт, ЗахідногоНілу, енцефаломієлітикінські - західний Американський і венесуельський, енцефаліти - японський, каліфорнійський,

Сент-Луїс, долини Муррея), а також на локалізацію та ліквідацію вогнищ цих хвороб.

Мета планування - впровадження системи заходів щодо санітарної охорони території від ОНІ, регламентованих Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Правилами санітарної охорони території України», а також іншими нормативно-правовими актами галузі охорони здоров'я.

Плани (програми) повинні бути єдиними для конкретної адміністративної території, містити завдання по виконанню профілактичних і протиепідемічних заходів відомствам (у тому числі відомчим закладам санепідслужби та лікувально - профілактичним закладам). З огляду на те, що боротьба з ОНІ є загальнодержавною проблемою, плани повинні узгоджуватися з відомствами і службами, які здійснюють заходи щодо попередження занесення та поширення інфекційних хвороб, на які розповсюджуються Правила та затверджуватися у територіальних органах виконавчої влади. Виписки з затвердженого плану направляють у задіяні служби та заклади.

Плани рекомендується складати кожні 5 років. Щорічно плани корегуються відповідно до епідемічної ситуації, спрямованості та обсягів міжнародних зв'язків та ін. Контроль виконання запланованих заходів здійснюється територіальними органами виконавчої влади або може бути делегований окремим підрозділам виконкому або держадміністрації. Комплексні плани повинні складатися для області, міста, сільського району.

У містах з районним поділом необхідно розробляти єдиний комплексний план, виходячи з того, що місто є єдиною адміністративною, господарською та економічною одиницею.

Обласні комплексні плани повинні передбачати загальну стратегію організації заходів щодо санітарної охорони території області і надавати доручення підпорядкованим адміністраціям міського та районного рівня з урахуванням їх територіальних особливостей, міжнародних транспортних зв'язків, соціально-економічних, комунально-санітарних умов та рівня медичного обслуговування населення. Крім цього, у них передбачають заходи щодо створення резервів на випадок виникнення масових епідемічних ускладнень та підготовку керівників медичних формувань у вогнищах і провідних фахівців районів (міст) - лікарів - епідеміологів, бактеріологів, інфекціоністів та ін.

У районних (міських) планах детально викладаються конкретні завдання для керівників установ, закладів, організацій та підприємств про проведення заходів щодо санітарної охорони території та розрахунки наявних реальних можливостей і необхідних додаткових сил та засобів на випадок виникнення епідемічних ускладнень.

3. Планування і проведення заходів щодо санітарної охорони території

Планування і проведення заходів щодо санітарної охорони території необхідно проводити диференційовано для кожної адміністративної території країни, з врахуванням, насамперед, можливості заносу збудників інфекційних хвороб. Це визначається вивченням спрямованості, інтенсивності і виду транспортних зв'язків території.

Аналіз міжнародних переміщень в Україні в 2003-2004 рр. дозволив встановити, що всі її адміністративно-територіальні суб'єкти залежно від спрямованості й інтенсивності закордонних зв'язків мають різний ступінь

Епідемічної загрози заносу ОНІ. Залежно від цих критерії можна виділити:

- території з високим ризиком занесення особливо небезпечних інфекційних хвороб (Київська, Одеська, Донецька області, АР Крим, м. Київ, м. Севастополь), які мають міжнародні повітряні та морські порти з прямими, інтенсивними і стабільними повітряними і судноплавними зв'язками з раїнами Африки, Азії і Південної Америки, неблагополучними щодо вищезгаданих інфекційних захворювань;

- території з обмеженим ризиком занесення - з епізодичними прямими транспортними зв'язками з неблагополучними регіонами світу, які здійснюються через міжнародні аеропорти та морські порти (Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Харківська, Херсонська області);

- території, що не мають прямих транспортних зв'язків з країнами, неблагополучними щодо карантинних та інших небезпечних інфекційних хвороб (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, Чернівецька області) і не можуть бути воротами для занесення збудників ОНІ.

Епідемічні ускладнення в них можуть виникати, як результат вторинного занесення з територій першого і другого типу, чи з суміжних країн при наявності там епідемічного неблагополуччя.

Якщо занесення можливе через міжнародні морські та аеропорти, то характер епідемічного ускладнення та його масштаби у випадку занесення небезпечної інфекційної хвороби залежать від наявності сприятливих умов для циркуляції збудника в навколишньому середовищі і серед населення.

Аналіз епідемічних ускладнень з особливо небезпечних інфекцій, що виникали в Україні і закордоном, дозволяє виділити такі основні фактори, які впливають на можливість їх масового розповсюдження:

- кліматично - географічні особливості території (перш за все - наявність умов для масового розмноження джерела збудника і переносників небезпечних інфекційних захворювань та сприятливих умов щодо зберігання їх у навколишньому середовищі);

- соціально-економічні умови життя населення та санітарно - комунальний благоустрій населених пунктів від яких залежить можливість залучення в епідемічний процес масових факторів поширення кожної з нозологічних форм у зв'язку з їх епідеміологічними особливостями (наприклад: наявність відкритих водоймищ, що забруднюються господарсько-фекальними стоками; висока чисельність гризунів у жилій зоні; наявність місць масового виплоду кровососів та ін.);

- стан мережі установ та закладів охорони здоров'я і рівень медичного обслуговування населення, що впливає на своєчасність та повноту проведення заходів локалізації та ліквідації вогнищ, при занесенні небезпечних інфекційних хвороб (потужність лікувально - профілактичних та санітарно-епідеміологічних закладів; радіус обслуговування, матеріально-технічна база, укомплектованість кадрами; наявність умов щодо здійснення належного санітарно-протиепідемічного режиму при організації спеціалізованих формувань у вогнищі-госпіталю для хворих, провізорного госпіталю для підозрілих на захворювання, ізолятора для контактних; обсерватора для виїжджаючих з вогнища; діагностичних лабораторій та ін.);

- клініко-епідеміологічні особливості ОНІ (тривалість інкубаційного періоду, здатність до формування легких форм захворювань та без симптомного носійства, життєздатність збудників у навколишньому середовищі та ін.).

Яскравим прикладом доцільності такого розподілу території було поширення холери в Україні. За 30-ти річний період реєстрації холерної інфекції на території нашої країни занесення її реалізовувалося масовим епідемічним поширенням тільки у 5-типівденних приморських областях і АР Крим. Причому, епідемії холери мали місце тільки у портових містах і населених пунктах, розташованих на берегах відкритих водоймищ, що забруднювалися господарсько - фекальними стоками і вода яких використовувалася для господарсько-побутових потреб. Епідемічний процес холери на інших територіях проявлявся, в основному, поодинокими занесеними випадками захворювань, що призводило до незначних локальних спалахів. Така особливість розповсюдження холери свідчить про те, що в Україні водні шляхи розповсюдження цієї інфекції мають домінуючий характер. Тому планування заходів попередження розповсюдження холери доцільно проводити тільки на територіях, де є вищезгадані фактори.

Висновок

Слід зазначити, що при плануванні заходів щодо попередження занесення та масового поширення небезпечних інфекційних захворювань слід враховувати можливість занесення їх збудників, переносників та наявність комплексу факторів, які сприяють розвитку епідемічного процесу. В залежності від цих факторів, нарізних територіях профілактичні заходи по обсягу, характеру і спрямованості можуть істотно відрізнятися.

Таке планування дозволить визначити ефективні профілактичні і протиепідемічні заходи, які з найменшими затратами сил і засобів зможуть забезпечити епідемічне благополуччя населення.

Отже, у зв'язку з наявністю в Україні доволі значної загрози з боку природних чинників, захист населення, навколишнього природного середовища, промислових споруд, об'єктів від стихійного лиха, поряд з захистом від надзвичайних ситуацій техногенного характеру, є важливим державним завданням.

Література

інфекційний санітарний охорона захворювання

1. Закон України «Про захист людини від інфекційних хвороб». - К. 06.04.2000. №1645-III.

2. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 12.03.2007 р. №113.

Методичні вказівки планування заходів щодо попередження занесення поширення в Україні небезпечних інфекційних хвороб.

3. http://zakon.rada.gov.ua

4. http://ohrana-bgd.narod.ru/

Размещено на Allbest.ru