Вірус імунодефіциту людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) - одна з глобальних загроз здо-ровью людства. За даними Об'єднаної програми ООН по ВІЛ / СНІДу (UNAIDS), серед 40 млн ВІЛ-позитивних людей, проживають в усьому світі, більше 3 млн становлять діти.

Епідемія ВІЛ не обійшла стороною і нашу країну. Щодня регіструється більше ста випадків ВІЛ-інфікування. За офіційними даними, на кінець 2005 р. в Російській Федерації проживало понад 335 тис. ВІЛ-позитивних людей, з них більше 15 тис. - діти. За розрахунками епідеміологів, реальне число ВІЛ-позитивних людей в 3-4 рази перевищує кількість офіційно зареєстрованих випадків. ВІЛ-інфекція та СНІД.

ВІЛ-інфекція вперше була описана в 1981 році. У 1982 р. вченим вдалося з'ясувати, що причиною захворювання є вірус, який вражає клітини імунної системи людини, роблячи їх неспроможне захищати організм від хвороб. імунодефіцитний віл діагностика імуноблотинг

В результаті багаторічного проживання і розмноження ВІЛ клітини імунної системи замість "захисників" організму стають "фабрикою" з виробництва вірусів імунодефіциту. Зрештою, виснажені, клітини імунної системи гинуть. При цьому розвивається імунодефіцитний стан, при якому організм втрачає здатність протистояти бактеріям, вірусам, грибків, що викликають різні хвороби. На цьому фоні можуть розвиватися онкологічні захворювання. Пізні стадії ВІЛ-інфекції, при яких має місце загибель великої кількості імунних клітин, називаються синдромом набутого імунодефіцит (скорочено СНІД).

Передача ВІЛ здійснюється вертикальним і горизонтальним шляхами. Вертикальний - від вагітної жінки дитині. Інфікування може відбуватися внутрішньо, в пологах, при вигодовуванні груддю. Горизонтальний шлях передачі - статевий. Статевий шлях реалізується при гомо-та гетеросексуальних контактах під час незахищеного статевого контакту за будь-яких видах сексуальних практик (анальний, вагінальний, оральний секс). Парентеральний шлях - "кров у кров", коли інфікування відбувається при використанні нестерильних інструментів або введення наркотиків спільними голками і шприцами, використанні загального розчину наркотичних речовини, що містить кров інфікованого ВІЛ людини, переливанні зараженої донорської крові та її компонентів і т.д.).

Ризик передачі ВІЛ-інфекції тим чи іншим шляхом залежить від кількості вірусів (вірусного навантаження), що містяться в тій рідини організму, з котрою контактує людина.

Їх концентрація неоднакова в різні періоди розвитку інфекції і в різних рідинах організму. Рідини, в яких вірус міститься в максимальній концентрації (або концентрації, достатній для зараження): ліквор (спинномозкова рідина), кров, лімфа, сперма, відділення піхви (вагінальний секрет), грудне молоко. Рідини, що містять низьку концентрацію вірусу і не представляють небезпеки в плані зараження: сеча, сльози, слина, мокротиння, піт. У різних країнах і регіонах переважають різні шляхи зараження (гомосексуальний, гетеросексуальний, ін'єкційні наркотики).

У Росії в на початку епідемії в 1996-1999-х роках переважав шлях зараження через введення наркотиків (78,6% всіх відомих випадків), в даний час все більшу питому вагу набуває статевий шлях зараження при гетеросек-суальних контактах. Як довго вірус живе поза організмом людини? На відкритому повітрі вірус гине через кілька хвилин. Усередині шприца він може жити значно довше. Використаний шприц або порожниста голка (без стерилізації) може містити живий вірус протягом декількох діб. ВІЛ не передається повітряно-краплинним, контактно-побутовим, харчовим і трансмісивним шляхами (через укуси комах), наприклад, ВІЛ не можна інфікуватися при:

1) чханні або кашлі ВІЛ-позитивного;

2) перебування в одному приміщенні з інфікованою людиною;

3) укусах комах і через домашніх тварин;

4) користуванні загальним посудом, рушниками, постільною білизною, телефоном, унітазом, ванною, басейном. Якщо на одяг або білизну потрапила рідина, що містить ВІЛ (наприклад, кров), то вірус швидко гине під зовнішній середовищі;

5) обіймах, рукостисканні, оскільки неушкоджена шкіра є бар'єром для вірусу;

6) так званому соціальному поцілунку;

7) здійсненні медичних маніпуляцій у лікувальних установах (при неухильному дотриманні правил дезінфекції та стерилізації інструментів і використання одноразових інструментів);

8) користуванні послугами манікюрних / педикюрних кабінетів, перукарні (при неухильному дотриманні правил дезінфекції інструментів).

Діагностика ВІЛ-інфекції починається з виявлення вірусу імунодефіциту людини шляхом медичного огляду (обстеження для виявлення вірусу імунодефіциту людини) (ФЗ "Про попередження розповсюдження в України захворювання, що викликається вірусом імунодефіціта людини (ВІЛ-інфекції) "від 30 березня 1995 р. № 38-ФЗ).

Медичний огляд на ВІЛ-інфекцію має проводитися з попереднім і подальшим консультуванням з питань профілактики цього захворювання і може бути добровільним і обов'язковим.

Добровільне медичне огляд може проводитися на прохання особи, яка оглядається або на прохання або згоди його законного представника (для неповнолітніх віком до 14 років і осіб, визнаний у встановленому порядку недієздатними). Його проводять в установах державної, муніципальної, а також приватної систем охорони здоров'я. Однак видача офіційного документа про наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції здійснюється тільки державними або муніципальними установами, що мають ліцензію. За бажанням огляд бути анонімним. Обов'язковому медичному огляду (тобто обстеження в обов'язковому порядку) підлягають:

1) донори крові, біологічних рідин, органів і тканин;

2) працівники окремих професій, виробництв, підприємств, установ та організацій, перелік яких затверджується Урядом України;

3) іноземні громадяни та особи без громадянства, які на строк понад три місяці;

4) особи, що знаходяться в місцях позбавлення волі (затверджено постановою Уряду України "Про затвердження правил проведення обов'язкового медичного огляду осіб, які перебувають у місцях позбавлення свободи, на виявлення вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ-інфекції)" від 28 лютого 1996 р. . № 221).

Обов'язкове медичне обстеження на виявлення ВІЛ-інфекції проводиться безкоштовно.

Основними методами лабораторної діагностики ВІЛ-інфекції виявлення загальних антитіл до вірусу за допомогою імуноферментного аналізу (метод ІФА) - це перший етап обстеження і антитіл до окремих білків вірусу ним за допомогою імунної (метод ІБ) - це другий, експертний , більш точний етап обстеження. При отриманні позитивного результату на першому етапі дослідження за методикою ІФА проведення імунного є обов'язковим.

Результати досліджень на ВІЛ інтерпретуються як позитивні, сумнівні й негативні. Негативними вважаються результати аналізів у тих випадках, коли не виявляються антитіла до жодного з антигенів (білків) ВІЛ. У цьому випадку видається висновок про відсутність в крові людини антитіл до ВІЛ.

Сумнівними (невизначеними) вважатимуться результати дослідження, які неможливо достовірно інтерпретувати. Сумнівний результат аналізу передбачає необхідність повторного лабораторного проходження. Позитивними вважаються результати аналізів, якими достовірно підтверджується наявність у крові антитіл до ВІЛ. Позитивний тест на ВІЛ свідчить про те, що людина інфікована ВІЛ. Таку людину називаються ВІЛ-позитивним. Тільки після отримання повторного позитивного результату ІБ лікар повідомляє людині про наявність у неї ВІЛ-інфекції. При цьому результат обстеження лікар повідомляє звернувся людині особисто, і інформація ця є строго конфіденційною.

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків них стали відомі відомості про результати проведення медичного огляду на виявлення ВІЛ-інфекції, зобов'язані зберігати ці відомості в таємниці. За розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, особи, яким ці відомості стали відомі у зв'язку з виконанням ними службових або професійних обов'язків, несуть відповідальність у відповідно до законодавства Необхідно знати, що від моменту зараження ВІЛ до моменту виявлення антитіл у крові хворої людини (тобто до можливості діагностувати ВІЛ-інфекції) проходить від 2 тижнів до 1 року (в середньому близько 3 місяців). Цей період називається "періодом вікна". При обстеженні методом ІФА в цей час результати ще негативні.

Однак людина є джерелом інфекції не з моменту появи антитіл, а з моменту інфікування ВІЛ, навіть не здогадуючись про своє захворювання. В термінальній стадії хвороби антитіла вже не утворюються через ураження імунної системи, і результати знову стають негативними. Для визначення стадії захворювання і вирішення питання про необхідність початку лікування визначають також кількість імунних клітин CD4 + і CD8 +, а також кількість вірусів у крові інфікованої людини, так зване вірусне навантаження. Лікування ВІЛ-інфекції Основні принципи терапії хворих на ВІЛ-інфекцію:

- Створення охоронного психологічного режиму; - Своєчасний початок антиретровірусної терапії;

- Ретельний підбір лікарських препаратів та їх необхідного мінімума;

- Рання діагностика вторинних захворювань та їх своєчасне лікування. Метою антиретровірусної терапії є максимальне і тривалі пригнічення розмноження вірусу, відновлення та / або збереження функції імунної системи, поліпшення якості життя, зниження пов'язаної зі СНІДом захворюваності та смертності.

Сьогодні арсенал лікарських засобів дозволяє придушити розмноження вірусу у більшої частини хворих на певний, іноді досить тривалий термін, перевести захворювання в хронічний перебіг. Але, тим не менш, терапією вдається лише продовжити життя хворого, хоча і досить довго, але поки немає можливості повністю зупинити інфекційний процес.

Розроблено понад 200 можливих комбінацій антиретровірусної терапії, але ще не знайдено жодної, яка була б найкращою для всіх хворих. У кожному конкретному випадку важливо знайти цей найкращий варіант. Терапія завжди індивідуальна. При показаннях необхідно призначати хворим високоактивну антиретровірусну терапію (ВААРТ). Головна особливість ВААРТ - це необхідність суворо дотримуватися режиму прийому препаратів, тобто не робити пропуски прийому призначених препаратів. Таке лікування здатне довгі роки підтримувати ВІЛ у безсимптомній стадії. Дуже важливим завданням у роботі медиків і соціальних працівників є пояснення ВІЛ-позитивним, які отримують антиретровірусну терапію, необхідність дотримання строго режиму прийому препаратів. Пропуск прийому ліків призводить до виникненню вірусів стійких до дії цих препаратів і обважнює перебігу захворювання. При лікуванні ВІЛ-інфекції можливі й методи альтернативної міді-ціни. Нетрадиційна (альтернативна) терапія використовується при лікуванні ВІЛ-позитивних для:

1) зменшення стресу;

2) зменшення побічних ефектів ліків;

3) полегшення болю;

4) стимуляції імунної системи (немає чітких доказів ефективності).

Необхідно пам'ятати, що альтернативна медицина не вирішує всіх проблем зі здоров'ям у ВІЛ-інфікованого, не регулюється, як медицина офіційна (можливість звернення за лікуванням до лжеврачам), не завжди є "безпечним" і " природним "методом лікування. Слід також враховувати, що деякі лікарські трави не поєднуються з антиретровірусними препаратами, використовуваними для лікування ВІЛ-інфекції. Наприклад, звіробій, який зараз часто застосовується як лікарські проти депресії, несумісний з багатьма антиретровірусними препаратами. Великі дози вітаміну С протипоказані при прийомі препарату, а великі дози часнику знижують ефективність саквінавіру. І головне, ніякі методи альтернативної медицини не замінять антиретровірусні терапію ВІЛ-інфекції. Диспансерне спостереження. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я Російської Федерації "Про заходи щодо вдосконалення профілактику і лікування ВІЛ-інфекції в України" від 16 серпня 1998 р. № 170, амбулаторне спостереження за хворими на ВІЛ-інфекцією здійснюється центрами по боротьбі зі СНІДом, а при їх відсутності - спеціально навченими лікарями У всіх випадках при роботі з ВІЛ-позитивними пацієнтами необхідно використовувати принцип "довіреного лікаря", коли хворий з усіма своїми медичними проблемами звертається до конкретного лікаря. Диспансерне спостереження повинно забезпечувати виконання таких завдань:

1) виявлення і лікування у хворого наявних або знову виникають захворювань, що сприяють прогресуванню ВІЛ-інфекції;

2) максимально раннє виявлення ознак прогресування ВІЛ-інфекції та своєчасне призначення специфічної терапії;

3) забезпечення хворому ВІЛ-інфекцією всіх видів кваліфікованої медичної допомоги при гарантованому дотриманні таємниці діагнозу. Побутове та соціальне спілкування з ВІЛ-позитивними людьми абсолютно безпечно. Для соціального працівника немає ніякої небезпеки при роботі з ВІЛ-позитивними клієнтами. У разі виникнення будь-яких "аварійної ситуації", тобто при контактах з небезпечними в плані зараження ВІЛ біологічними рідинами (кров'ю, спермою, вагінальними відділеннями) будь-якої людини, незалежно від того, відомий його ВІЛ-статус чи ні, повинні вживатимуться заходи профілактики.

При забрудненні рук кров'ю: негайно обробити їх 3%-м розчином хлораміну або 70%-м розчином спирту, два рази ретельно вимити руки теплою водою з милом. При пошкодженні шкірних покривів: видавити з ранки трохи крові, промити рану під проточною водою з милом, обробити руки 70%-м розчином етилового спирту, а рану - 5%-м розчином йоду. При попаданні крові на слизові оболонки очей: відразу ж промити очі водою або 1%-м розчином борної кислоти.

При попаданні крові на слизову носа і рота: закапати в ніс 1%-й розчин протарголу, рот прополоскати 0,05%-м розчином (блідо-рожевого кольору) марганцевокислого калію або 1%-м розчином борної кислоти. Можливо, при виникненні "аварійної ситуації" фахівця з соціальної роботи потрібно консультація лікаря Центру по профілактиці і боротьбі зі СНІДом або лікаря-інфекціоніста місцевого лікувального закладу.

Багаторічне вивчення особливостей соціально-психологічної адаптації людей, які живуть з ВІЛ, на різних етапах їхнього життя показало, що су-суспільством взаємозв'язок між тим, як протікає захворювання, і тим, як люди пристосовуються до нових умов. Ці спостереження дозволили виділити три основних періоди в житті людей, інфікованих ВІЛ, коли вони особливо психологічно вразливі і потребують підтримки та супроводі. Перший період: встановлення ВІЛ-позитивного статусу.

Повідомлення діагнозу призводить до психічної травми. У цей період на перший план виступають емоційні переживання, які можуть привести до підвищення ризику розвитку різних форм поведінки. Людина відчуває:

- Тривогу (з приводу порушення конфіденційності, неможливості що-небудь змінити);

- Страх (з приводу можливого зараження ВІЛ близьких або загрози передчасної смерті); - Побоювання (наприклад, з приводу доступності лікування або можливості збереження соціального і професійного статусу);

- Почуття втрати (планів на майбутнє, положення в суспільстві і в сім'ї, фінансової стабільності, фізичної привабливості, здоров'я, самостійно тощо); - Сум, тугу, депресію (з приводу очікуваних або доконаних втрат);

- Почуття життєвої несправедливості;

- Почуття провини (по відношенню до людей, яких він міг заразити);

- Докори совісті (через власної поведінки, що призвів до інфи-цірованію);

- Агресивність (по відношенню до конкретної людини, фахівцям, установі

Другий період: поява клінічних ознак захворювання. Закономірність перебігу ВІЛ-інфекції така, що рано чи пізно наступає етап прогресування захворювання. Вперше ВІЛ-позитивний людино починає "відчувати присутність вірусу". Серйозні хворобливі симптоми, необхідність стаціонарного лікування стає важким випробуванням.

Багато хто боїться того, що відтепер їхнє життя буде постійно пов'язана тільки з болем, ліками і лікарнею. Сам факт перебування в інфекційній біль-ниці або стаціонарі Центру з профілактики та боротьби зі СНІДом може спровокувати розкриття таємниці діагнозу або порушити певні підозри у знайомих, друзів, колег, близьких.

Погіршення стану здоров'я і перебування в медичному закладі часто змушують людину залишити роботу, припинити навчання, змінити коло звичних занять і спілкування. У цей період психологічна криза посилюється низкою соціальних проблем: валиться професійна кар'єра, виникають реальні матеріальні та фінансові труднощі, змінюються соціальні ролі в родині (наприклад, батьки змушені доглядати за своїми дорослими дітьми) і т.д.

Може гнітюче подіяти необхідність розпочати регулярний при антиретровірусних препаратів. Багатьох лякає складний графік прийому ліків, прояв побічних ефектів. Важка хвороба або смерть, що мав ВІЛ-позитивний статус, служить додатковим сильним психологічним потрясінням для людини, яка живе з ВІЛ. Думки про можливості наближення власної смерті нерідко призводять до емоційному кризі.

Третій період: термінальна стадія ВІЛ-інфекції. Це період, коли розвиваються важкі незворотні захворювання. Досвід роботи з людьми на термінальній стадії захворювання показує, що не дивлячись на наявні порушення пам'яті, уповільнення темпу протікання психічних процесів, звуження обсягу сприйняття, приблизно третина хворих зберігає болісні переживання з приводу своєї швидкої смерті і потребує психологічної та соціальної підтримки .

У кожний з перерахованих періодів ВІЛ-позитивному доводиться вирішувати різні проблеми. Сімейні і соціальні проблеми ВІЛ-позитивних людей.

Однією з найбільш серйозних є проблема розкриття ВІЛ-статусу перед рідними і близькими, іншими значущими людьми. Через це часто відбувалося ускладнення подружніх відносин (виникає атмосфера взаємної довіри, сімейні конфлікти, загроза розпаду сім'ї). Приховування одним з подружжя свого ВІЛ-статусу вносить в сімейні стосунки відтінок, напруженості, підозрілості. У кінцевому рахунку, "запізніле викриття таємниці" ще більше ускладнює внутрішньо сімейний конфлікт. Почуття самотності ВІЛ-позитивних людей нерідко посилюється ізоляцією в той час, коли їм особливо необхідно взаєморозуміння і можливість поспілкуватися з кимось про свої страхи і самотність.

Можуть ускладнитися стосунки з друзями і колегами з-за передбачення (як правило, перебільшеного) майбутнього відкидання, відмови в підтримці і т.п. Соціальні проблеми жінок, які живуть з ВІЛ. Для жінки важливо, що подумають про неї оточуючі, як будуть сприйняті її пояснення з приводу того, як вона отримала інфекцію. Жінки частіше бояться розставання, турбуються про те, що вони не зможуть належним чином доглядати за дітьми, старими батьками. Знання цих психологічних допомагає соціальним працівникам грамотно побудувати розмову з особами , що мають ВІЛ-позитивний статус, і проаналізувати їхні соціальні проблеми для подальшої розробки програми соціальної допомоги.

Практика показує, що у багатьох жінок з ВІЛ вагітність протікає без істотних наслідків, діти завдяки проведеній профілактиці народжуються здоровими. Багато жінок в даний час виховують здорових дітей. Проблеми, пов'язані зі стигматизацією та дискримінацією. Стигмизація (упереджене ставлення) - складний процес соціально-психологічного міжособистісної взаємодії, який веде до знедолених осіб з певними небажаними ознаками.

У разі інфекції ВІЛ такою властивістю або ознакою є ВІЛ-позитивний статус. Непоінформованість про шляхи розвитку ВІЛ-інфекції привела до появи в суспільстві упереджень по відношенню до інфікованих людей.

Відсутність медичної освіти з приводу передачі і клінічних проявів ВІЛ-інфекції, уявлення про те, що СНІД у всіх випадках - закономірний результат аморального і антисоціальної поведінки, спровокували ситуацію, коли ВІЛ-позитивний статус став для людини свого роду соціальним клеймом. Прояви стигматизації і дискримінації відзначаються навіть в країнах з високим рівнем поширеності ВІЛ (ЮНЕЙДС, 2001).

Отже, в наслідок чого люди неохоче повідомляють оточуючим, у тому числі соціальних працівників, про свій ВІЛ-статус, підсилюючи таким чином власну ізоляцію. Психосоціальні проблеми людей, які живуть з ВІЛ. Люди, що живуть з ВІЛ, стикаються з рядом специфічних психосоціальних проблем.

Размещено на Allbest.ru