Функціональне значення окремих зон великих півкуль головного мозку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди

Контрольна робота з

анатомії нервової системи та фізіології вищої нервової системи

на тему:

“Функціональне значення окремих зон великих півкуль головного мозку

Підготувала: Сильницька В.В.

Перевірив: Годун Н.І.

Переяслав-Хмельницкий - 2010



ПЛАН

Вступ

1. Загальна характеристика взаємодії зон кори головного мозку

2. Моторна, зорова, слухова зони

3. Зони рецепції шкіри, смаку та нюху

Висновок

Список використаної літератури



ВСТУП

Головний мозок заповнює порожнину черепа і включає мозковий стовбур у складі продовгуватого, середнього, проміжного мозку й мозочка та передній, або великий мозок, поділений на дві півкулі.

Великі півкулі головного мозку складаються із сірої і білої речовини.

Біла речовина утворена нервовими волокнами і розміщена всередині.

Сіра речовина складається з нервових клітин і глії, розміщена зверху і утворює кору головного мозку. Товщина кори 2-3 мм, у ній налічується 15-18 млрд. нервових клітин, 140 млрд. міжнейронних елементів і понад 1000 млрд. зв'язків між нейронами.

Глії -- це допоміжні клітини, які є опорою для нервових клітин, виконують функцію їх живлення і зосереджують резервні енергетичні речовини. Періодично ці речовини виходять із депо і надходять до нервових клітин.

Нервові клітини кори головного мозку за допомогою відгалужень зв'язані між собою та нервовими клітинами, розміщеними в різних ділянках тіла.

Кора головного мозку є вищим відділом центральної нервової системи і функціонує у взаємодії з нижніми відділами. Вона забезпечує взаємодію організму із зовнішнім середовищем, регулює і контролює всі функції організму.

Центри регуляції різних функцій організму локалізовані в певних зонах кори. Розрізняють моторну, слухову, зорову, смакову, нюхову та зону рецепції шкіри.



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЗАЄМОДІЇ ЗОН КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Головний мозок знаходиться всередині черепа. Він складається зі стволу та великого мозку. Останній поділяється великою щілиною на дві півкулі: праву та ліву. Основну масу великих півкуль складають підкоркові ядра, а також підкоркова біла речовина. Великі півкулі вкриті шаром сірої речовини -- кори головного мозку.

У головному мозку знаходяться центри, що регулюють дихання, серцеву діяльність, діяльність кровоносних судин (продовгуватий мозок), керують положенням та координацією тіла в просторі, відповідають за орієнтовні рефлекси на світло, звук тощо (середній та продовгуватий мозок), координують довільні рухи, відповідають за утримання рівноваги та пози (мозочок); центри збору збудження від всіх органів відчуттів, функціонування умовних рефлексів, прояву емоцій тощо (проміжний мозок). В залежності від того, яка частина головного мозку була уражена при інсульті, порушуються ті чи інші функції.

Усі відділи головного мозку взаємозв'язані і постають цілісною системою. Але в їх діяльності спостерігається чітка ієрархія (підпорядкування нижчих відділів мозку вищим, над якими домінують великі півкулі).

З лівою півкулею пов'язана аналітична функція сприйняття світу, здатність до логічного мислення, читання, рахунку. Права півкуля відповідає за образне сприйняття, просторову орієнтацію, художнє мислення, творчі прояви, продукування сновидінь. Різниця між півкулями визначається не стільки особливостями використання інформації (вербальна чи образна), скільки способами її організації, характером її переробки. Функціональна асиметрія головного мозку притаманна лише людині, передається спадково, але остаточно формується в процесі розвитку особистості.

Згідно із сучасними поглядами нейропсихології (за А. Р. Лурія), функціональна організація мозку включає три основних блоки:

І. Енергетичний -- підтримує тонус кори, знаходиться у верхніх відділах ствола мозку. Джерело тонуса -- притік інформації, яка поступає через дотикальні, слухові, зорові органи як із зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

ІІ. Блок прийому, переробки та зберігання інформації, яка поступає через дотикальні, слухові, зорові органи, включає задні відділи півкуль (тім'яний, потиличний, скроневий).

ІІІ. Блок програмування, регуляції та контролю поведінки міститься в лобних відділах кори.

Усі ці блоки беруть участь у психічній діяльності людини та в регуляції поведінки, але той внесок, який робить кожний з блоків у поведінку, різний. Ураження кожного блоку приводить до неоднакових порушень психічної діяльності.

При порушенні функцій:

І блоку - увага стає нестійкою, людина проявляє патологічно підвищену виснаженість, сонливість вона може стати або байдужою, або стривоженою; порушується її здатність утримувати враження, організовувати потік думок;

ІІ блоку - якщо ураженні тім'яні відділи кори, то порушується шкіряна чутливість та здатність розрізняти положення різних частин тіла та їх рухів, втрачається чутливість рухів; якщо уражена скронева зона, то порушується слух; якщо ж -- потилична зона, то порушується процес отримання і переробки зорової інформації, в той час як тактильна та слухова інформація продовжує сприйматися без змін

ІІІ блоку - свідома, доцільна поведінка замінюється або імпульсивними реакціями на окремі враження, або ж інертними стереотипами, в яких доцільні дії підмінюються бездумним повтором рухів, які перестали спрямовуватися заданою метою. Людина перестає критично відноситися до результатів своїх дій, виправляти допущені помилки та контролювати правильність протікання власних актів.

Основний принцип функціональної організації людського мозку: жодне з його утворень не забезпечує повністю яку-небудь складну форму людської діяльності, але робить високоспецифічний внесок в організацію поведінки людини.

У корі головного мозку людини за сучасною класифікацією розрізняють давню (paleocortex), стару (archeocortex) і нову кору (neocortex), а також кору перехідного характеру -- проміжну, або середню (mesocortex).

Давня кора виникла у процесі філогенезу в зв'язку з розвитком нюхового аналізатора (мозку).

У людини давньою корою називають невелику ділянку кори лобної частки, що розташована поблизу нюхової цибулини (передня дірчаста речовина), яка входить до системи нюхового аналізатора (мозку). Давня кора має три- та двошарову будову.

До старої кори відносяться гіпокамп, гачок парагіпокампової закрутки, поясна та зубчаста закрутки, що розміщені на медіальній поверхні півкуль, і мають лише три шари нейронів.

Проміжна кора займає незначну частину поверхні між старою і новою корою. До неї відноситься кора острівцевої частки та задня частина парагіпокампової закрутки.

Структури старої і проміжної кори входять до складу лімбічної системи, яка формує позитивні і негативні емоції та регулює вегетативні функції. Давня, стара і проміжна кора складає лише 4,4% поверхні великого мозку людини, а 95,6%, тобто переважна більшість його поверхні, становить нова кора.

Кора великих півкуль, незважаючи на незначну товщину, має дуже складну будову. Починаючи з поверхні кори в глибину клітини утворюють декілька шарів, розміщених у певній послідовності, як це було встановлено В.О.Бецом ще в 1874 році. Залежно від філогенетичного походження окремі ділянки кори містять різну кількість шарів, які відрізняються будовою, формою, розмірами та розташуванням нервових клітин і волокон. Лише нова кора має типову шестишарову будову. Давня, стара і проміжна кора має значно простішу будову і містить значно меншу кількість в їхньому складі клітинних шарів.

Отже, в найбільш поширених ділянках кори розрізняють такі основні шари: перший -- молекулярний, другий -- зовнішній зернистий, третій -- пірамідний, четвертий -- внутрішній зернистий, п'ятий -- гангліозний, шостий -- шар поліморфних клітин.

У деяких ділянках кори розрізняють і сьомий шар, що складається із веретеноподібних нейронів. Він містить порівняно з іншими шарами мало клітин і багато волокон.

Гангліозний шар клітин має в своєму складі гігантські пірамідні клітини (клітини Беца) вперше відкриті і описані професором В.О. Бецом. Нейрити цих клітин утворюють головну частину пірамідних провідних шляхів.

В кожному клітинному шарі, окрім нервових клітин, є ще й нервові волокна. Будова і щільність їх розташування також неоднакова в різних ділянках кори.

Між нервовими клітинами шарів кори в процесі їхньої діяльності існують як постійні, так і тимчасові зв'язки.

Досліди фізіологів над лабораторними тваринами і постійні спостереження клініцистів над хворими людьми привели до висновку, що різні ділянки кори нерівнозначні і у функціональному відношенні. Одні з них є місцем отримання чутливих імпульсів, інші служать місцем, від якого йдуть рухові імпульси на периферію, треті виконують асоціативну, або сполучну, функцію.

Методом видалення окремих ділянок кори півкуль у тварин і методом вироблення умовних рефлексів виявлено, що певні зони кори виконують специфічні функції. Ці зони видатний російський фізіолог І.П. Павлов назвав мозковими кінцями аналізаторів. Їх ще називають кірковими центрами, або ядрами, а також центральними частинами аналізаторів.

Ділянки кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, називають сенсорними зонами кори великого мозку.

Всі частини аналізаторів діють як єдине ціле. Порушення діяльності однієї із частин веде до порушення функцій всього аналізатора.

У людини розрізняють 5 основних сенсорних систем: зорова, слухова, смакова, нюхова, моторна та шкірної чутливості.

Центральні частини найбільш важливих аналізаторів містяться в таких ділянках кори:

1. Кірковий центр шкірного аналізатора, або аналізатора всіх видів загальної чутливості (тактильної, больової, температурної, м'язово-суглобової чутливості), знаходиться в задній центральній закрутці тім'яної частки.

2. Кірковий центр зорового аналізатора розташований у потиличній частці (на медіальній поверхні) навколо шпорної щілини.

3. Кірковий центр слухового аналізатора міститься у верхній висковій закрутці вискової частки.

4. Кірковий центр смакового аналізатора розміщений у нижній частині задньої центральної закрутки тім'яної частки.

5. Кірковий центр нюхового аналізатора локалізується в ділянці закрутки морського коника і його гачка.

6. Кірковий центр рухового аналізатора міститься у передній центральній закрутці лобної частки. В цій ділянці знаходяться нервові клітини, з діяльністю яких пов'язані всі рухи організму, а також формування свідомих рухових реакцій.

Кіркові центри усіх аналізаторів правої половини тіла розміщені в лівій півкулі, а лівої половини -- в правій.

Можна сказати, що вся кора великого мозку -- це складна система ядер аналізаторів, в яких відбувається безперервний аналіз і синтез подразнень, що постійно надходять до кори, внаслідок чого організм відповідає на них певними реакціями. Отже, ядра аналізаторів -- це центри, що регулюють виконання певних функцій.

Отже, вся поверхня півкуль може бути поділена на декілька частин, які мають неоднакове функціональне значення (рис. 1). Так, аналіз та синтез зорових подразників відбувається у потиличній зоні кори, слухових -- в скроневій, тактильних -- в тім'яній, регуляція поведінки -- в лобній.

Рис. 1. Зображення мозку в розрізі показує розташування зон кори головного мозку і їх функцій

Поверхня півкуль мозку ніби зібрана в складки різних розмірів. Тому видно щілини, борозни і звивини між ними. Виділяють три найглибші борозни півкуль: бічну, центральну, потиличнотім'яну. Вони утворюють основні орієнтири для поділу півкуль мозку на чотири основні частки: лобову, тім'яну, скроневу і потиличну.

Бічна борозна (мал. 2) відділяє скроневу частку від лобової й тім'яної. Центральна борозна розмежовує лобову й тім'яну частки. Потилична частка відмежована від потиличнотім'яної борозною, яка розміщена з боку присередньої поверхні півкуль.



Мал. 2. Будова аналізаторів: 1-7 -- периферичні (рецепторні) відділи зорового, слухового, шкірного, нюхового, смакового, рухового, внутрішнього аналізаторів; 8 -- бічна борозна; 9 -- центральна борозна; а -- перший аферентний нейрон; б -- аферентні нейрони спинного або довгастого мозку; в -- стовбур мозку; г -- центральні (кіркові) відділи аналізаторів; зони кори: І інтероцептивна; ІІ, IV -- шкірном'язова; III -- нюхова і смакова; V -- слухова; VI -- зорова

Найбільшу кількість відомостей про навколишній світ ми одержуємо завдяки зоровій і слуховій зонам. Крім того, існують смакова, нюхова, шкірна та інші зони. За допомогою кожної із них у людини виникають різні види відчуттів: світлові, звукові, запахові, температурні, больові тощо. Однак у звичайних умовах людина свідомо не може виділити якийсь окремий вид відчуттів. Кожного моменту часу виникають цілі комбінації відчуттів -- сприйняття. Людина сприймає світ як ціле, і образи зовнішніх предметів та явищ, які формуються в неї, -- це результат об'єднаної роботи багатьох зон. Це пов'язане насамперед із тим, що зони кори великого мозку працюють не ізольовано одна від одної, а в тісній взаємодії.

Встановлено, що різні ділянки кори півкуль відрізняються за будовою та функціями. Таких ділянок (зон) виділяють від 50-200. Строгих кордонів між ними не існує. Зони складають апарат, який забезпечує приймання, переробку сигналів, що поступають і зворотну реакцію на сигнали, які поступили.

Усі відомості про навколишній світ люди одержують завдяки п'яти основним чуттям -- зору, слуху, дотику, нюху й смаку. Система чутливих нервових утворень, які сприймають і аналізують певний вид подразнень, що діють на людину, знаходиться на певних зонах кори великого мозку.

Розрізняють зони:

1 Чутливі - до них надходять імпульси від різних рецепторів організму (органів чуттів, шкіри, внутрішніх органів, м'язів, сухожиль і там аналізуються.

а) зорова зона - в потиличній частці.

б) слухова зона - в скроневій

в) смакова, нюхова - поблизу бокової борозни, на внутрішній поверхні скроневої частки.

г) чисто мовної зони не існує. Вона представлена в корі скроневої частки, нижньої лобної звивини зліва, ділянках тім'яної долі.

2. Рухові - аналізують сигнали, які надходять від скелетних м'язів та сухожиль. Нервові імпульси цієї зони зумовлюють скорочення відповідних груп м'язів. Рухова зона міститься у передній центральній звивині спереду від центральної борозни.

3. Асоціативні - об'єднуючі - з'єднують між собою рухові і чутливі зони, аналізують і зберігають інформацію, виробляють певну відповідь. З цими зонами пов'язані основні психічні явища: мислення, мова, пам'ять, поведінка, навчання, свідомість.

У корі великих півкуль кожна сенсорна система займає певну ділянку. Наприклад, у потиличній зоні розташовується корковий відділ зорової системи, у скроневій -- слухової, у тім'яній -- шкірної сенсорної системи. Взаємодія окремих відчуттів відбувається в корі головного мозку, куди сходяться сигнали від усіх сенсорних систем. Особливі ділянки кори в лобовій, верхньотім'яній і скроневій зонах називаються асоціативними зонами. Вони забезпечують установлення тісної взаємодії між усіма сенсорними системами й беруть участь у процесах сприйняття образів.

2. МОТОРНА, ЗОРОВА, СЛУХОВА ЗОНИ

Існує декілька моторних зон. Головна моторна зона знаходиться у прецентральній звивині, премоторна зона - попереду головної (первинної) моторної зони і в глибині сільвієвої борозни. Моторні нейрони є також у зоні представництва соматосенсорного аналізатора - постцентральна закрутка.

Від моторних зон кори інформація передається до мотонейронів спинного мозку - далі до м'язів і наступними низхідними шляхами:

1. Прямий кортикоспінальний шлях, що перехрещується в області пірамід, тому носить назву пірамідного. Активує мотонейрони флексорів і гальмує - екстензорів дистальних відділів кінцівок - регулює найбільш тонкі і точні рухи дистальних відділів кінцівок, передусім пальців рук. Закінчується, здебільшого, на вставних нейронах спинного мозку - можливість тонкої регуляції рухів. Віддає колатералі до всіх рухових ядер стовбуру мозку.

2. По системі шляхів, що перемикаються у стовбурі мозку на рухові ядра. Ці шляхи, на відміну від пірамідного, формують екстрапірамідну систему зв'язку моторної кори з мотонейронами спинного мозку. За допомогою цієї системи, в цілому, регулюються менш точні довільні рухи (руброспінальний шлях), грубі позно-тонічні (ретикуло-спінальний та вестибулоспінальний).

3. Кортико-рубро-спінальний шлях - разом із кортико-спінальним шляхом входить до ЛНС регуляції рухів; активує мотонейрони флексорів і гальмує - екстензорів дистальних відділів кінцівок.

4. Кортико-ретикулоспінальний шлях активує мотонейрони флексорів і гальмує - екстензорів проксимальних відділів кінцівок і тулуба. Входить до складу МНС регуляції рухів.

5. Кортико-вестибулоспінальний шлях активує мотонейрони екстензорів та гальмує - флексорів проксимальних відділів кінцівок та тулуба. Входить до складу МНС, забезпечує регуляцію грубих позо-тонічних рухів.

Моторні зони кори лише виконують рухові програми, передаючи інформацію до мотонейронів спиного мозку до м'язів. Вони запускають в дію програми рухів, дуже складних і достатньо простих, змінюють силу спінальних та стовбурових рухових рефлексів.

Головна функція основної моторної зони кори головного мозку - забезпечення сенсорною інформацією, необхідної для конкретного планування й ініціювання руху й для модуляції безперервного руху. Основна рухова зона кори головного мозку синтезує вхідний сигнал від інших частин ЦНС, генерує й передає центральну команду нейронам стовбура мозку й спинного мозку для ініціювання й модуляції руху.

Крім того, центральна команда подається на інші ділянки головного мозку, наприклад, у базальні ядра й мозочок, у вигляді результуючого розряду. Представляється, що центральна команда визначає м'язи, які необхідно активувати, зусилля скорочення.

П'ять цих субкомпонентов сенсорно-рухової зони кори головного мозку екстенсивно взаємодіють для забезпечення того, щоб довільні рухи ґрунтувалися на колишніх відомостях про ефекторну систему, що оточує систему середовища й передбачуваним результатам руху. Представляється, що сенсорно-рухова зона кори головного мозку може планувати рухи за допомогою участі окремих м'язів, груп м'язів або самого руху. Аналіз активності показує, що ЦНС може зміщати керування від однієї нервової системи до іншої, емоційні потреби можуть змінювати стратегію рухового висновку, і рухова зона кори головного мозку представляється найбільш необхідною для тонкої рухової активності. Ця гнучкість забезпечується відсутністю твердої ієрархічної організації між ділянками сенсорно-рухової зони кори головного мозку. Таким чином, різні ділянки можуть ставати пріоритетними залежно від поведінкового контексту руху.

Додаткова рухова зона важлива для планування рухів і забезпечує правильну послідовність активації м'язів для таких рухів, як гра на фортепьяно, писання й розмова. Ця додаткова рухова зона активна, наприклад, під час здійснення уявлюваних рухів. Крім того, додаткова рухова зона впливає на з'єднання уведень і висновків в основній руховій зоні кори головного мозку.

У разі подразнення цієї зони електричним струмом виникають скорочення відповідних груп м'язів. Поранення чи інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м'язів тіла.

Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості.

У скроневій частці міститься слухова зона. До неї надходять і в ній аналізуються імпульси, що виникають у рецепторах завитки внутрішнього вуха. Подразнення ділянок слухової зони спричинюють появу відчуття звуків, а їх ураження призводить до втрати слуху.

Сприйняття звуку:

- звукові хвилі через вушну раковину попадають в зовнішній слуховий прохід, викликають коливальні рухи барабанної перетинки;

- коливання барабанної перетинки передаються слуховим кісточкам, рухи яких викликають вібрацію основи стремінця, яке закриває овальне вікно (розмах коливань зменшується, а їх сила збільшується);

- рухи основи стремінця овального вікна коливають перилімфу, її коливання передаються ендолімфі (вона починає коливатися з тією ж частотою);

- коливання ендолімфи спричиняє коливання основної мембрани. При рухах основної мембрани і ендолімфи покривна мембрана всередині завиткової протоки з певною силою і частотою торкається мікроворсинок рецепторних клітин, які збуджуються;

- збудження передається з рецепторних клітин іншим нервовим клітинам, які лежать в спіральному вузлі завитки, аксони яких утворюють слуховий нерв;

- імпульси по волокнам переддверно - завиткового нерва поступають до ядер мосту. Аксони клітин цих ядер направляються до підкіркових центрів слуху (нижні горбики середнього мозку). Вищий аналіз і синтез слухових подразнень відбувається у кірковому центрі слухового аналізатора, який розташований у скроневій долі. Тут відбувається розрізнення характеру звуку, його сили, висоти.

Завдяки неповному перехресту волокон зорових нервів в області хіазми від кожного ока інформація надходить до обох півкуль. Розташовані після хіазми зорові шляхи мають назву лівого і правого зорових трактів, несуть інформацію до наступного рівню зорової системи. Це головним чином таламічні структури, найбільш важливими з який є латеральне, або бічне колінчате тіло (тут закінчується до 80% зорових шляхів) і верхні бугри чотирьохгорбкової ділянки середнього мозку. В бугри чотирьохгорбкової ділянки надходить також звукова інформація і дані про положення голови, в такий спосіб тут відбувається зіставлення інформації про зовнішній світ (первинна інтеграція відбувається вже на рівні середнього мозку).

Аксони нейронів латерального колінчатого тіла спрямовуються до розташованих в потиличній частці клітин первинної зорової кори (за нейрофізіологічною класифікацією - 17-е поле). Проекції зорової ямки займають найбільшу частину представництва в цьому полі. У безпосередній близькості від первинної зорової області кори і зв'язана з нею численними зв'язками розташовується вторинна зорова кора, чи 18-і і 19-і поля, що виконує головним чином асоціативні функції переробки зорової інформації і відповідальна за розпізнавання зорових образів. Незважаючи на те, що зображення на сітківках обох очей є двовимірними образами предметів, люди сприймають світ тривимірним і здатні оцінювати їхню відносну далекість і взаємне розташування в просторі. Це стає можливим завдяки наявності бінокулярного стереоскопічного зору. В результаті того, що зображення розглянутих об'єктів на сітківці обох очей трохи відрізняються одне від одного, у мозок надходить інформація про два зображення об'єкта. Їхнє зіставлення і лежить в основі просторового сприйняття глибини.

При подразненні зорової зони електричним струмом під час операцій на мозку людина відчуває спалахи світла і темряву. У разі її ураження погіршується або втрачається зір.

Моторні зони кори виконують рухові програми, передаючи інформацію до мотонейронів спиного мозку до м'язів. Вони запускають в дію програми рухів, дуже складних і достатньо простих, змінюють силу спінальних та стовбурових рухових рефлексів.

Головна функція основної моторної зони кори головного мозку - забезпечення сенсорною інформацією, необхідної для конкретного планування й ініціювання руху й для модуляції безперервного руху. Основна рухова зона кори головного мозку синтезує вхідний сигнал від інших частин ЦНС, генерує й передає центральну команду нейронам стовбура мозку й спинного мозку для ініціювання й модуляції руху.

Завдяки слуху розрізняють звуки навколишнього середовища. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. Слухова зона міститься у скроневій частці. До неї надходять і в ній аналізуються імпульси, що виникають у рецепторах завитки внутрішнього вуха.

Завдяки зору відбуваються сприйняття форми, розмірів та кольорів оточуючих предметів, орієнтування серед них, визначаються відстань до предметів та їх об'ємність. Завдяки йому отримується зорова інформація, сприймається навколишнє середовище і забезпечується виконання складної роботи. Зорова зона розміщена в корі потиличних часток півкуль.

3. ЗОНИ РЕЦЕПЦІЇ ШКІРИ, СМАКУ ТА НЮХУ

головний мозок зоровий слуховий

Шкірна чутливість пов'язана з рецепторами, здатними сприймати певні типи подразників (механорецептори - тільця Мейснера та тільця Пачіні, терморецептори: холодові - колбочки Краузе, теплові - тільця Руффіні, що беруть також участь у механорецепції) і розташованими в дермі шкіри, і неспеціалізованими („голими”) нервовими закінченнями в епідермісі, або спеціалізованими рецепторами (т.зв. нонірецептори) що сприймають больові подразнення.

У задній звивині, позаду від центральної борозни, розміщена зона шкірної та суглобово-м'язової чутливості. Тут сприймаються й аналізуються сигнали, які виникають при дотикуванні до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливах, зміні напруження м'язів тощо.

Дотик - це прийняття форми, розміру, щільності, температури різник предметів. Користуючись дотиком, людина може: визначити фізичні властивості предметів такі, як форма, твердість, м'якість, характер поверхні, тепло-холод, орієнтуватися в темряві, блискавично реагувати на загрозливу небезпеку.

Нюх - це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількість нюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюхових рецепторів у проміжний мозок і потім у лобову частку кори, де проходить аналіз речовин, що вдихаються.

За запахом людина відрізняє недоброякісну їжу, вловлює появу в повітрі шкідливих для її здоров'я домішок.

Лобна частка складає передню частину півкулі і відокремлена від розташованої назад від неї тім'яної частки глибокою центральною (роландовою) борозною, яка проходить фронтально по верхньо-латеральній поверхні великого мозку. Лобна частка має чотири закрутки. Найголовніша з них -- передня центральна закрутка розміщена спереду центральної борозни. Три інші закрутки верхня, середня і нижня лобні -- розміщені горизонтально. На нижній поверхні лобної частки проходить нюхова борозна, в якій знаходиться нюховий тракт (цибулина).

Провідникова частина нюхового аналізатора представлена нюховими нервами, що йдуть до таламуса, де й відбувається первинна обробка інформації. Через те, що таламус входить то т.зв. лібічної системи, яка відповідає за формування емоційних реакцій, більшість запахів набуває емоційного забарвлення (приємні чи неприємні запахи), втім, реакція на запахи є суто індивідуальною, наприклад, є люди, які сприймають запахи пластмаси або горілої гуми як приємні.

Первинна сенсорна нюхова кора розташована в ділянках гори великих півкуль, підгорнутих під лобові частки (т.зв. префронтальна кора). Через відчутну редукованість нюхової системи асоціативні зони вторинної нюхової кори розвинені та вивчені мало.

Смак - сприйняття смакових особливостей речовин, що потрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смакових цибулинах виростів слизової оболонки язика - сосочків на стінках глотки і м'якого піднебіння.

Периферичний відділ смакової системи представлений ротовою порожниною, в слизовій оболонці внутрішньої поверхні щік і піднебіння та на язиці розташовані смакові рецепторні клітини, які сприймають чотири основні самки - кислий, солодкий, гіркий і солоний. Механізм сприйняття смаків менш досліджений; вважається, що солодкий смак сприймається за стереохімічною відповідністю молекули заглибленню на поверхні білка-рецептора (через що речовини різної хімічної природи, які не є вуглеводами, як сахарин і аспартам, мають солодкий смак). Можливо, за стереохімічним механізмом відбувається й сприйняття гіркого смаку. Кислий і солоний смаки зумовлені концентрацією протонів і натрію хлориду відповідно. Провідні шляхи смакового аналізатора проходять через довгастий мозок до смакового центру в таламусі та до внутрішньої поверхні скроневих часток мозку, де розташована первинна смакова сенсорна зона (ділянка соматосенсорної кори).

Зона шкірної та суглобово-м'язової чутливості розміщена у задній звивині, позаду від центральної борозни. Тут сприймаються й аналізуються сигнали, які виникають при дотикуванні до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливах, зміні напруження м'язів тощо.

Поблизу бічної борозни розміщена смакова зона, де аналізуються і формуються відчуття смаку на основі сигналів, що виникають у рецепторах язика. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, міст, до скроневої кістки, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі, сприяє виділенню травних соків і прохолодження процесу травлення в цілому.

Нюхова зона розміщена в так званому нюховому мозку, що знаходиться на внутрішній поверхні скроневої частки півкуль. При подразненні цих зон під час хірургічних операцій або при запаленні люди відчувають смак і запах будь-яких речовин.



ВИСНОВОК

Питання про локалізацію функцій в корі півкуль головного мозку постало давно і має велике теоретичне значення, оскільки дає уявлення про нервову регуляцію всіх процесів організму та пристосувань його до умов навколишнього середовища, які постійно змінюються. Воно має і вагоме практичне значення для встановлення місць уражень у півкулях великого мозку.

До 1861 року кора головного мозку вважалася функціонально однорідною та полівалентною. Будучи (за висловом І. Гіртля) «седалищем души», кора в функціональному розумінні повинна бути неподільною.

Розробка основ сучасного нового погляду на локалізацію функцій в корі головного мозку пов'язана з ім'ям І.П. Павлова, який створив вчення про аналізатори та вчення про динамічну локалізацію функцій.

Зона рецепції шкіри знаходиться в задній центральній закрутці тім'яної частки, зорова зона розташована у потиличній частці (на медіальній поверхні) навколо шпорної щілини, слухова зона міститься у верхній висковій закрутці вискової частки, смакова зона розміщена у нижній частині задньої центральної закрутки тім'яної частки, нюхова зона локалізується в ділянці закрутки морського коника і його гачка, рухова зона міститься у передній центральній закрутці лобної частки. В цій ділянці знаходяться нервові клітини, з діяльністю яких пов'язані всі рухи організму, а також формування свідомих рухових реакцій.

Кожна частина мозку відповідає за певні функції органів людини. Моторна зона - при її подразненні виникають скорочення скелетної мускулатури. Зорова зона - завдяки неї людина може бачити. При її пораненні наступає повна сліпота. Слухова зона - при її ураженні наступає повна втрата слуху. Смакова зона - її поранення ведуть до втрати або зміни смаку. Нюхова зона - її пошкодження веде не до повної втрати нюху, а тільки до його зниження. При двосторонньому пошкодженні поля веде до повної втрати нюху.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Блум Ф. Мозг, разум и поведение: Пер. с англ. - М.: Мир, 1999. - 211 с.

2. Бобрик І.І. Анатомія людини: Підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації. - Луганськ: Шико, 2005. - 327с.

3. Бовкур А. Біологія людини. - К.: Знання, 2000. - 325 с.

4. Коляденко Г.І. Анатомія людини: Підруч. для студ. природ. спец. вищ. пед. навч. закл. - К.: Либідь, 2007. - 384c.

5. Косицький Г.І. Фізіологія людини. - М.: Медицина, 2005. - 241 с.

6. Кравчук С.Ю. Анатомія людини: Навч. посіб. для студ. вищ. мед. навч. закл. освіти IV рівня акредитації. - Чернівці: Місто, 2007. - 600 с.

7. Кюнцель Д. Организм человека. Пер. с нем. - К.: Знання, 1999. - 214 с.

8. Ромоданов А.П. Атлас топической диагностики заболеваний нервной системы. - К.: Здоров'я, 2001. - 214 с.

9. Самусєв Р.П. Анатомія людини. - М.: Медицина, 1999. - 314 с.

10. Свіридов О.І. Анатомія людини. - К.: Вища школа, 2001. - 258 с.

11. Старушенко Л.І. Анатомія та фізіологія людини: Підручник для студ. вищих мед. навч. закл. І-ІІ рівнів акредитації. - К. : Здоров'я, 2003. - 336 с.

12. Хоматов В.Х. Анатомія людини: Навч. посіб. для студ. вищ. закл. - К.: Твім інтер, 2006. - 304с.

Размещено на Allbest.ru