Ревматизм

12

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Вищий навчально-комунальний заклад Рівненської обласної ради

Дубенський медичний коледж

Реферат на тему:

«Ревматизм»

Підготувала:

слухач курсів

підвищення кваліфікації з циклу:

Ванік В.В.

Дубно - 2011

Ревматизм - це системне запальне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією процесу в серцево-судинній системі, що розвивається в осіб, сприйнятливих до нього, головним чином дитячого і підліткового віку у зв'язку з інфекцією в-гемолітичним стрептококом.

Стрептокок і продукти його життєдіяльності, численні його екзоферменти, маючи властивості антигенів, зумовлюють утворення антитіл. У дітей з імунними порушеннями протистрептококовий захист недосконалий. Антигени стрептокока А кардіотропні, вони призводять до пошкодження тканинних структур серця і виникнення в них алергічного запалення. Продукти розпаду тканин, які при цьому утворюються, самі набувають властивостей антигенів, проти яких утворюються антикардіальні антитіла. Отже, розвиваються аутоалергія і дальше пошкодження тканин серця. Антитіла і імунні комплекси, які циркулюють у крові, пошкоджують мікроциркуляторне русло, сприяють активізації медіаторів запалення. Провідна роль у патогенезі належить імунним реакціям негайного і сповільненого типу з наступним розвитком імунного запалення.

Велике значення має генетична схильність організму до успадкування особливостей імунних реакцій.

Перебіг активної фази до 2 міс -- гострий, до 3-4 міс -- підгострий, до 5-6 міс -- затяжний, рік і більше -- безперервно-рецидивуючий. Латентний перебіг буває прихованим, безприступним, його розпізнають ретроспективно у зв'язку з формуванням пороку серця.

Неактивна фаза характеризується залишковими змінами (порок серця, міокардіосклероз ревматичний при відсутності ознак активності).

При ревматизмі в основному ушкоджується серцево-судинна система. Його прояви бувають серцеві і позасерцеві, тобто ураження інших органів і систем (артрит, мала хорея, ураження шкіри, гломерулонефрит, пневмонія тощо).

Етіологія

В основі вивчення етіології та патогенезу ревматизму лежать два аспекти проблеми - А-стрептококова інфекція та схильність до ревматизму.

в-гемолітичні стрептококи групи А - найбільш часта причина ураження верхніх дихальних шляхів та наступного розвитку ревматизму. Про значення стрептококової інфекції при ревматизмі непрямо свідчить виявлення у переважної кількості хворих різних антистрептококових антитіл - АСЛ-О, АСГ, АСК у високих титрах. У даний час відомо біля 80 штамів в-гемолітичного стрептококу групи А. Найчастіше з ревматизмом асоціюються наступні штами: М₁, М₃, М₅, М₆, М₁₄, М₁₈, М₁₉, М₂₄, М₂₇, М₂₉. Припускають, що саме ці штами несуть фактор “ревматогенності”, але чітких підтверджень цьому немає.

Чинники вірулентності стрептококів: М-протеїн (пригнічує фагоцитоз, є антигеном, що перехресно реагує з міокардом), стрептолізини О і S, стрептокіназа, гіалуронідаза, протеїни, дезоксирибонуклеаза В. Екзоферменти стрептококів здатні безпосередньо викликати тканинні ушкодження, активувати кінінову систему, сприяти деполімеризації гіалуронової кислоти.

Не виключена роль вірусів та вірусно-стрептококових асоціацій у зв'язку із відсутністю антистрептококової імунної відповіді при поворотному ревмокардиті та латентному перебізі ревматизму.

Патогенез

Сучасною теорією патогенезу ревматизму є токсико-імунологічна. У патогенезі ревматизму є важливими 3 аспекти: особливості збудника захворювання, особливості взаємодії стрептококу групи А і організму людини та особливості людського організму, в якому розвивається недуга.

Стрептококи виробляють речовини, що володіють вираженим кардіотоксичним впливом, здатні пошкоджувати лізосомальні мембрани, основну речовину сполучної тканини. Наявність антигенної спільності між стрептококами і кардіоміоцитами призводить до активації аутоімунного механізму - появи аутоантитіл до міокарда, антигенним компонентом сполучної тканини - глікопротеїдам, протеогліканам. Утворюються імунні комплекси, поглиблюється запалення.

Дослідження генетичних маркерів довели, що серед хворих на ревматизм частіше зустрічаються особи з групами крові А(II) та В(III), а також виявлення HбA, В₃₅, А₁₁ та DR₇. Отже, існує схильність до ревматизму, в якій визначається комплекс порушень в системі специфічного та неспецифічного захисту. Ще С.Б. Боткін в 1885 р. відмітив, що на ревматизм частіше хворіють люди, в яких батько й мати також хворіли на ревматизм. У наступному було показано, що частота ревматизму в сім'ях коливається від 10% до 50%, що значно перевищує його поширеність в популяції (1,5%). Частота випадків ревматизму через родичів першого ступеня родства не перевищує 15-20%.

Патогенез ревматизму (за В.І. Мазуровим)

	Стрептокок групи А		Генетична схильність
	v		v
	Фактори вірулентності		Порушення клітинної ланки імунітету
	v		v
	Токсична дія		Імунологічна реактивність
v	v	v		v		v
Пошкодження мембран клітин тканин людини		Формування аутоантигенів		Антигени, що реагують перехресно		Антигени, що не реагують перехресно
v	v		v	v
Токсичне пошкодження тканин		Аутоімунна відповідь. Формування антитіл, що перехресно реагують		Підвищене утворення і циркуляція в організму антистрептококових антитіл (АСЛ-О, АСК, АСГ)
v		v		v
Аутоімунні пошкодження		Формування циркулюючих імунних комплексів		Взаємодія антитіл із стрептококом і його руйнування
	v		v		v
	Клінічні прояви ревматизму

Класифікація.

Таблиця 1. Робоча класифікація і номенклатура ревматизму (А.І.Нестеров, 1964).

Фаза і ступінь активності ревматизму	Клініко-анатомічна характеристика ураження	Характер перебігу процесу	Стан кровообігу
	серця	інших органів і систем
Активна Ступінь активності I, II, III Неактивна	Ревмокардит первинний без вади клапанів Ревмокардит поворотний з вадою клапанів (якою) Ревматизм без явних змін серця 1.Міокардіосклероз ревматичний. 2. Вада серця (яка)	поліартрит, серозити (плеврит, перитоніт, абдомінальний синдром) хорея, енцефаліт, менінгоенцефаліт, церебральний васкуліт, нервово-психічні розлади васкуліти, нефрити, гепатит, пневмонія, ірит, іридоцикліт, ураження шкіри, тиреоїдіт Наслідки і залишкові явища перенесених позасерцевих уражень	гострий, підгострий затяжний, безперервно-рецидивуючий Латентний	НК0 Н I Н IIА Н IIБ Н III Н ІІБ Н ІІІ

Під неактивною фазою ревматизму розуміють такий стан здоров'я, коли при клінічному і ретельному лабораторному обстеженні в динаміці не вдається виявити будь-яких ознак запального процесу чи порушень імунітету. Робоча група Асоціації ревматологів України запропонувала класифікацію ревматичної лихоманки, в якій виключені варіанти перебігу хвороби, оскільки більш інформативним є активність процесу, а також вказані наслідки ревматичного процесу - хвороби серця.

Таблиця 2. Робоча класифікація ревматизму (з'їзд ревматологів Росії, 1996)

Клінічні синдроми	Ступінь активності	Перебіг	Наслідки (неактивна фаза)	Ступінь НК
основні	додаткові
Ревмокардит первинний Ревмокардит поворотний без вади серця на фоні вади серця Артрит з втягненням серця без втягнення серця Хорея з втягненням серця без втягнення серця Вперше виявлена ревматична вада серця	Кільцеподібна еритема Ревматичні вузлики Артралгія Абдомінальний синдром і інші серозити Попередня стрептококова інфекція	ІІІ ІІ І	Гострий Затяжний Латентний	Без вади серця Вада серця	0 І ІІА ІІВ ІІІ

Таблиця 3. Клінічна класифікація ревматичної лихоманки (2002)

Клінічні варіанти	Основні клінічні прояви	Активність процесу	Наслідки	НК
	Основні	Додаткові
1. Гостра ревматична лихоманка	Кардит Артрит Хорея Кільцеподібна еритема Ревматичні вузлики	Лихоманка Артралгії Абдомінальний синдром Серозити	ІІІ - висока ІІ - помірна І - мінімальна	Без явних серцевих змін Ревматична хвороба серця: без вади серця* вада серця** неактивна фаза***	І (ФК ІІ-І) ІІА (ФК ІІІ-ІІ) ІІБ (ФК IV-ІІІ) ІІІ (ФК IV, зрідка ІІІ).
2. Рецидивуюча (повторна) ревматична лихоманка

Примітки:

* - можливі фіброзні зміни стулок клапанів серця без регургітації

** - вада клапанного апарату серця

*** - неактивна фаза.

У даний час ревматичний процес набув ряд особливостей: перебіг захворювання набув більш легкого характеру, частіше відзначається мінімальна і середні ступінь активності процесу, рідко розвиваються тяжкий кардит, застійна недостатність кровообігу і різні вісцерити, знизився відсоток формування вад серця як наслідок активності процесу, зменшилися тяжкість вад серця. Тому запропонований новий варіант класифікації ревматизму з урахування сучасних особливостей ревматизму.

Класифікація ревматичних хвороб згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб і проблем, пов'язаних із здоровям Х перегляду.

Клас ІХ.

І00-І02 Гостра ревматична лихоманка

І05-І09 Хронічні ревматичні хвороби серця

Гостра ревматична лихоманка

І00 Ревматична лихоманка без втягнення серця

І01 ревматична лихоманка із втягненням серця

І01.0 Гострий ревматичний порикардит

І01.1 Гострий ревматичний ендокардит (гострий ревматичний вальвуліт)

І01.8 Інші гострі ревматичні хвороби серця

І01.9 Гостра ревматична хвороба серця. Не уточнена

І02 Ревматична хорея

І02.0 Ревматична хорея із втягненням серця

І02.9 Ревматична хорея без втягнення серця

105 ревматичні хвороби мітрального клапану

І05.0 Мітральний стеноз

І05.1 Ревматична недостатність мітрального клапану

І05.2 Мітральний стеноз із недостатністю

І05.8 Інші хвороби мітрального клапану

І05.9 Хвороба мітрального клапану (не уточнена)

106 Ревматичні хвороби аортального клапану

І06.1 Ревматична недостатність аортального клапану

І06.2 ревматичний аортальний стеноз ізнедостатністю

І06.8 Інші ревматичні хвороби аортального клапану

І06.9 Ревматична хвороба аортального клапану, не уточнена

107 ревматичні хвороби трикуспідального клапану

І07.0 Трикуспідальний станоз

І07.1 Трикуспідальна недостатність

І07.2 Трикуспідальний стеноз із недостатністю

І07.8 Інші хвороби тристулкового клапану

І07.9 Хвороба тристулкового клапану, не уточнена

108 Пораження декількох клапанів

І08.0 Поєднане пораження мітрального і аортального клапанів

І08.1 Поєднані пораження мітрального і тристулкового клапанів

І08.2 Поєднані пораження аортального і тристулкового клапанів

І08.3 Поєднані пораження мітрального, аортального і тристулкового клапанів

І08.8 Інші множинні хвороби клапанів

І08.9 Множинне пораженні клапанів, не уточнене

І09 Інші ревматичні хвороби серця

І09.0 ревматичний міокардит

І09.1 Ревматичні хвороби ендокарду, клапан не уточнений

І09.2 Хронічний ревматичний перикардит

І09.8 Інші уточнені ревматичні хвороби серця

І09.9 ревматичні хвороби серця, не уточнені.

Клініка

Незважаючи на характерний для ревматизму поліморфізм клінічних проявів, широкий діапазон варіантів перебігу, цій хворобі властива низка особливостей, а саме:

зв'язок із перенесеною стрептококовою інфекцією;

наявність абсолютних ознак ревматизму за Кіселем - Джонсон -Нестеровим;

схильність до формування вад серця.

Згідно з А.І. Нестеровим (1973), в розвитку ревматичного процесу виділяють три періоди. Вони мають практичне значення, орієнтуючи лікаря на раннє профілактичне і патогенетичне лікування ревматизму.

I період (латентний). Триває 2-4 тижні. Цей період характеризується процесами імунологічної перебудови після стрептококової інфекції до початку ревматичної атаки. Перебігає безсимптомно з клінічними проявами, що характерні періоду інфекції, що затягнувся (слабкість, недомагання, зниження працездатності, носові кровотечі, блідість шкірних покривів).

II період. Період гіперергічних реакцій з клінічним оформленням хвороби у вигляді мігруючого поліартриту крупних суглобів, кардиту, васкуліту, тощо. При активному лікуванні в перші 7-10 днів можливе повне видужання.

III період. Період численних проявів поворотного ревматизму з прогресуванням важкості вад серця і розвитком гемодинамічних ускладнень. Характеризується прогресуванням імунологічних розладів, схильністю до аутоімунізації. Власне цей період і формує усі властиві ревматизму клінічні варіанти.

Виділяють серцеві і позасерцеві прояви ревматизму. Початок розвитку і тривалість ревматичних синдромів наведена в табл. 4.

Таблиця 4. Хронологія розвитку основних клінічних синдромів ревматизму (В.А.Насонова, 1990)

Клінічний синдром	Початок після інфекції (дні)	Тривалість клінічного синдрому (дні)
Кардит	20-30	До 60
Артрит	20-30	До 40
Хорея	20-30	До 200
Підшкірні вузлики	50-100	До 60
Еритема	20-30	До 60-100
Абдомінальний біль	15-20	До 10-15

Ревматичний поліартрит

Це один із головних клінічних проявів і діагностичних критеріїв ревматизму.

Характерні наступні ознаки:

1. Симетричне ураження крупних суглобів.

2. Летучість артритів, що проявляється швидкою появою і зворотним розвитком (навіть без лікування) запального процесу (мігруючий характер суглобового синдрому).

3. Поворотність артриту - усі суглобові прояви зникають безповоротно.

4. Різка болючість та обмеження рухів в суглобах у момент атаки.

5. Втягнення в патологічний процес періартикулярних тканин.

Для клініки характерна поява больового і суглобового синдромів, що швидко наростають, температурна реакція. Рухи в суглобах різко обмежені. Суглоби збільшені в об'ємі, помітна набряклість періартикулярних тканин. Шкіра над суглобами червона й гаряча. Положення в ліжку хворого часто з напівзігнутими кінцівками.

Ревматичний кардит

Саме цей синдром визначає нозологічну специфічність ревматизму і вислід хвороби в цілому.

Для ревматичного кардиту характерно втягнення в патологічний процес усіх оболонок серця, при цьому ураження міокарда - рання і обовязкова ознака, на тлі якої розвивається ендокардит і перикардит.

Ревматичний міокардит

Найбільша клінічна маніфестація виявляється у хворих на первинний ревматизм. Повторні ревматичні атаки в більшій ступені проявляються ендокардитом та формуванням води серця. Важкість перебігу міокардиту визначається збільшенням розмірів серця, порушеннями ритму, змінами на ЕКГ та ступенем розвитку серцевої недостатності.

Клінічно міокардит проявляється температурою, болем в ділянці серця, задишкою при фізичному навантаженні, порушенням ритму серця. У пацієнтів може виявлятися як тахікардія, так і брадикардія. Тони серця пониженої звучності, іноді - глухі, може реєструватися тричленний ритм. В залежності від важкості ураження може виявлятися збільшення розмірів серця.

Ревматичний перикардит

Може бути сухим і ексудативним. Сухий перикардит супроводжується болем в ділянці серця у поєднанні з шумом тертя перикарду, який найкраще вислуховується вздовж лівого краю грудини.

Ревматичний ендокардит

Один з найбільш частих форм ревматичного ураження серця. Він може бути первинним і вторинним (поворотним), який перебігає на тлі існуючої вади серця. Ревматичний ендокардит є головною причиною набутих вад серця. Ревматичний ендокардит починається з вальвуліту з втягнення у процес сполучнотканинної основи клапану, що морфологічно проявляється набряком і клітинною інфільтрацією. Подальший процес дезорганізації сполучної тканини призводить до деформації клапану, склерозу і розвитку фіброзної тканини. Морфологічно розрізняють клапанний, хордальний і пристінковий ендокардит, розподіляють на бородавчастий та власне вальвуліт. Бородавчастий ендокардит - це крайове ураження клапанів, що не призводить до його грубої деформації і складається з тромботичних мас і некрозу ендотелію клапанів. Вальвуліт характеризується ураженням всієї сполучної основи клапану з наступною його деформацією.

Ревматичні вузлики

Розміром від просяного зерняти до квасолі уявляють собою щільні, малорухомі, безболючі утворення, розташовані у фасціях, апоневрозах, по періосту, суглобовим сумкам, у підшкірній клітковині. Улюблена локалізація - розгинальні поверхні ліктьових, колінних, п'ястково-фалангових суглобів, остистих відростків хребців. Ревматичні вузлики з'являються непомітно для хворих і також швидко зникають чи впродовж 1-2 міс. Підпадають зворотному розвитку без залишкових явищ.

Хорея

лікування ревматизм захворювання міокардит

Ревматична хорея є абсолютною ознакою ревматизму, хоча зустрічається в дитячому і підлітковому віці. Мала хорея зустрічається в 12-17% хворих на ревматизм, переважно у дівчаток від 6 до 15 років.

Для розпізнавання хореї мають значення наступні ознаки:

1. Хореїчний гіперкінез м'язів кінцівок, шиї, обличчя, тулуба.

2. М'язова дистонія з переважанням гіпотонії.

3. Статокоординаційні порушення, що відзначаються при ходінні, цілеспрямованих рухах (похитування при ходінні, нестійкість у позі Ромберга).

4. Судинна дистонія.

5. Психопатичні прояви (егоїстичність, емоційна нестійкість, пасивність, неуважність, руховий неспокій).

Гіперкінези проявляються гримасничанням, порушенням почерку, незрозумілістю мови, дизартрією, некоординованими рухами.

Характерні наступні симптоми.

Симптом Черні - втягування епігастральної ділянки на вдосі.

Симптом Філатова - неможливість одночасного закриття очей і висовування язика.

Симптом “вялих плечей” - при піднятті хворого попід пахи голова глибоко занурюється у плечі.

Симптом “хореїчної кисті” - згинання в променево-зап'ястковому і розгинання в п'ястково-фалангових і міжфалангових суглобах витягнутої вперед руки.

Симптом Гордона - затримка зворотного згинання гомілки при викликанні колінного рефлексу внаслідок тонічної напруги m. quadriceps.

Підвищення сухожилкових рефлексів, клонус ступень.

Хорейні гіперкінези підвищуються при хвилюванні, фізичному навантаженні і повністю зникають під час сну.

Кільцеподібна еритема

Це блідо-рожеві, іноді ледь помітні висипи у вигляді тонкого кільцеподібного ободка з чітким зовнішнім і менш чітким внутрішнім краєм. Елементи еритеми зливаються у химерні фігури на плечах, тулубі, рідше - на ногах. Шкірний висип не супроводжується будь-якими суб'єктивними відчуттями і зазвичай повністю зникає.

Абдомінальний синдром

Зустрічається в дитячому і підлітковому віці. Клінічна симптоматика супроводжується раптовою появою дифузних чи локалізованих болів у животі, нудотою, блювотою, розладами стільця. Біль має мігруючий характер, буває різною за виразністю, супроводжується лихоманкою, невеликим напруженням черевної стінки, болючістю при пальпації. В основі абдомінального синдрому лежить ревматичний перитоніт, тому він часто поєднується з серозитами і поліартритом. Перитонеальні симптоми зникають зазвичай через декілька днів, рецидивів не буває.

Ревматичне ураження легень

Розвивається, головним чином, у дітей при гострому чи рецидивуючому перебізі ревматизму у вигляді ревматичної пневмонії, легеневого васкуліту та плевриту.

Ревматична пневмонія проявляється посиленням задишки, підвищенням температури, ряснотою різнокаліберних дзвінких вологих хрипів при відсутності притуплення легеневого звуку. При двобічному прикореневому процесі формується типова картина “крил метелика”. Рентгенологічно відзначається локальне підсилення, згущення легеневого малюнка, а також його деформація з множинними вогнищами ущільнення.

Лікування ревматизму

Усі хворі з гострою ревматичною лихоманкою повинні бути госпіталізовані для уточнення діагнозу, ознайомлення із сутністю захворювання і початкового лікування.

Режим залежить від наявності ревмокардиту і ступеня активності процесу. Слід дотримуватися ліжкового режиму при кардиті, але за відсутності кардиту і артриту обмеження режиму можуть бути зменшені. Відмінити ліжковий і сидячий режими можна лише тоді, коли реагенти гострої фази залишаються в нормі або ж близькі до неї впродовж 2-х тижнів.

Дієта повинна відповідати столу № 10, вміщувати білки не менше 1 г/кг маси тіла, солі не більше 3-6 г/добу, бути збагаченою фруктами і овочами, вітаміном С і калієм.

Медикаментозна терапія полягає у призначенні антибіотиків, до яких чутливий -гемолітичний стрептокок групи А, нестероїдних протизапальних препаратів (НСПЗП), глюкокортикоїдів (ГК), амінохінолінових зєднань, вітамінів, препаратів, що покращують метаболічні процеси і міокарді, симптоматичних засобів.

Антибактеріальні препарати. Використовуються для знищення вогнищі стрептококової інфекції у носоглотці. До сьогоднішнього для стрептокок залишається чутливим до антибіотиків пеніцилінового ряду. Починають терапію з курсу бензилпеніциліну у добовій дозі від 1,5 млн. до 4 млн. ОД домязово впродовж 10-14 днів. За відсутності факторів ризику (спадковість, несприятливі соціально-побутові умови, погане харчування), можливо використовувати 10-денний курс оральних препаратів пеніцилінової групи: феноксиметилпеніцилін 0,5-1.0 г 4 рази на день, ампіцилін 0,25 г по 2 табл. 4 рази на день, амоксицилін 0,5 3 рази чи 1,0 2 рази на день. Можливим є використання цефалоспоринів І-го покоління (цефалексин, цнфрадин, цефадроксил 0,5 г 4 рази на день) або ІІ-го покоління (цефаклор, цефуроксим 0,25 г 3 рази на день).

Після закінчення лікування антибіотиками короткої дії відразу ж розпочинають вторинну профілактику ревматизму шляхом введення препаратів пеніциліну тривалої дії.

Нестероїдні протизапальні препарати. Призначають при ревматичному артриті, кардиті легкого і середнього ступенів тяжкості, хореї, при легкій і середній активності процесу, підгострому, затяжному і латентному варіантах перебігу захворювання. У даних час перевагу надають препаратам, похідним індолоцтової (індометацин) і арилоцтової кислот (вольтарен). Початкова доза препаратів становить 150 мг на добу у період стаціонарного лікування, потім дозу знижують до 75-100 мг/добу. Загальна тривалість протизапальної терапії повинна становити 9-12 тижнів.

Глюкокортикоїди застосовують у випадках кардиту, що загрожує життю пацієнта, при максимальній активності процесу з вираженими ексудативними проявами запалення. Найчастіше використовують преднізолон, а при поворотному ревмокардиті на фоні сформованої вади серця - тріацінолон. Преднізолон призначають у початковій дозі 0,7-0,8 мг/кг маси тіла, максимально 1мг/кг маси тіла, але зазвичай не більше 25-30 мг/добу. Терапевтична доза призначається впродовж 2 тижнів, а потім поступово знижується. При зниженні дози глюкокортикоїдів необхідно призначати НСПЗП на тривалість до 9-12 тижнів. Відміна лікуванні в ранні терміни хвороби призводить до повернення клінічних і лабораторних ознак захворювання, тобто до розвитку так званого “рибаунд-синдрому”, що тягне за собою подовження атаки до 7 і більше місяців.

Амінохінолінові препарати застосовуються при затяжному, безперервно рецидивуючому перебізі ревматизму. Ці засоби є слабкими імунодепресантами, стабілізаторами лізосомальних мембран. Використовують делагіл рл 0,25 г 2 рази на день або плавеніл 0,2 г 2 рази на день впродовж 3 тижнів, а потім дозу цих двох препаратів знижують до 1 табл. на день упродовж 6-12 міс., іноді - до 2-х років.

Метаболічна терапія є компонентом комплексної терапії ревматизму. Призначають високі дози вітаміну С (по 300 мг 3 рази на день впродовж 1-1,5 міс, дані - у половинній дозі до 12 тижнів), вітамін В₁ по 1,0 мл 6% розчину і В₆ по 1,0 мл 5% розчину домязово через день упродовж 1 місяця, рибоксин по 0,2 г по 2 табл. 3 рази на день, калія оротат по 0,5 г 3 рази на день, мілдронат по 200 мг 3 рази на день.

У лікуванні гострої ревматичної лихоманки повинні дотримуватися наступності на різних етапах:

стаціонар - лікування активної фази недуги;

місцевий ревматологічний санаторій чи поліклініка - завершення лікування, розпочатого в стаціонарі;

поліклініка - диспансерне спостереження ревматологом.

Профілактика

Згідно з рекомендаціями Комітету експертів ВООЗ профілактика ревматизму підрозділяється на первинну (профілактика первинної захворюваності) і вторинну (профілактика повторних випадків хвороби).

Мета первинної профілактики - організація комплексу індивідуальних, громадських і загальнодержавних заходів, спрямованих на ліквідація первинної захворюваності на ревматизм. Вона включає: загартування організму, організація здорового побуту, своєчасну і адекватну терапію захворювань верхніх дихальних шляхів (ангін і фарингітів), викликаних -гемолітичних стрептококом групи А. Лікування гострої стрептококої інфекції проводиться пеніциліном у добовій дозі 1,5-4 млн. ОД для підлітків - 30-50 тис. ОД на 1 кг маси тіла для дорослих домязово в 4 прийоми; курс - 10 днів. Можливе використання пероральних препаратів: феноксиметилпеніциліну, напівсинтетичних пеніцилінів, цефалоспоринів І і ІІ покоління, макролідів.

Вторинна профілактика спрямована на попередження рецидивів у осіб, що вже перенесли ревматична лихоманку, шляхом регулярного введення їм препарату бензилпеніциліну пролонгованої дії. У якості такого препарату використовується N-дибензилетилендіамінова сіль пеніциліну. В Росії він випускається під назвою біциліну-5, а в інших країнах під іншими назвами: екстенцилін (Франція), ретарпен (Австрія), пендепон (Чехія), бензатинбензилпеніцилін (США) тощо.

Рекомендації ВООЗ щодо вторинної профілактики ревматизму виділяються два види такої профілактики: домязову і пероральну. Перша проводить біциліном по 1,2 млн. ОД дорослим і дітям з масою тіла більше 30 кг, а дітям з масою тіла менше 30 кг - по 600000 ОД один раз в 3 тижні. Пероральна профілактика ревматизму проводиться феноксиметилпеніциліном по 250 мг 2 рази на добу. При непереносимості пеніциліну рекомендується профілактичний прийом еритроміцину по 250 мг двічі на добу.

Тривалість вторинної профілактики залежить від клінічних особливостей перебігу гострої ревматичної лихоманки і віку пацієнта. Якщо гостра ревматична лихоманка перебігала без кардиту, то вторинна профілактика повинна проводитися не менше 5 років, але припинитися не раніше, ніж пацієнт досягне 18-річного віку, іноді триваліше. Хворим, що перенесли гостру ревматичну лихоманку з кардитом, проводити профілактику потрібно до 25-річного віку. Хворим із клапанною вадою серця і тим, кому проведена хірургічна корекція вади серця, експерти ВООЗ рекомендують проводити вторинну профілактику ревматизму впродовж всього життя.

В умовах вторинної профілактики обовязковим є проведення поточної профілактики ревматизму. Поточна профілактика полягає у призначенні антибактеріальних препаратів, до яких чутливий стрептокок, усім хворим, що перенесли гостру ревматичну лихоманку, при інтеркурентних інфекційних захворюваннях і малих операціях (наприклад, екстракція зуба, аборт тощо) у терапевтичних дозах упродовж 10 днів.

Список використаної літератури

1. Белов Б.С. Антибактериальная терапия в ревматологии. Современное состояние проблемы/ Б.С. Белов, С.В. Шубин, В.А. Насонова, Л.П. Ананьева// Терап. архив. - 1998. - № 5. - С. 76-80.

2. Вернон-Робиртс Б. Клиническая ревматология. - М.: Медицина, 1990.

3. Воронцов И.М. Ревматизм у детей: старое и новое// Лечащий врач. -2003. - №2. - С. 66-70.

4. Гребеник М. Причини гіпердіагностики ревматизму у дорослих// Укр.кардіологічний журн. - 1995. - №4. - С. 66-67.

5. Коваленко В.М. Ревматичні хвороби в Україні: сучасний стан проблеми і надання медичної допомоги та шляхи покращення/ В.М. Коваленко, В.М. Корнацький, Н.М. Шуба, О.П. Борткевич. - К., 2002. - 42 с.

6. Насонова В.А. Ревматическая лихорадка (ревматизм) в ХХ веке// Терап. архив. - 1998. - № 8. - С. 41-44.

7. Ревматические болезни: критерии диагностики и программы лечения/ Под ред. В.Н. Коваленко. - К.: КомПолиС, 1999. - 123 с.

8. Ревматические болезни: номенклатура, классификация, стандарты диагностики и лечения/ Под ред. В.Н. Коваленко, Н.М.Шубы. - К., 2002. - 143 с.

Размещено на Allbest.ru