Первинна реанімація новонароджених

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Буковинський державний медичний університет

Реферат

на тему:

«Первинна реанімація новонароджених»

Виконала:

лікар-інтерн

2-го року навчання

Сідорчук Тетяна Олександрівна

Куратор:

Кулібакіна Лариса Вікторівна

Чернівці - 2009



Від своєчасності та якості проведення реанімаційних заходів в пологовому залі значною мірою залежить результат ранньої постнатальної адаптації новонародженої дитини. Це впливає не лише на виживання немовлят у перші дні життя, але й на їхній подальший розвиток і показники здоров'я в наступні вікові періоди.

Відповідно до даних ВООЗ приблизно 5-10% усіх новонароджених потребують принаймні часткової медичної допомоги в пологовому залі, а близько 1% - повної реанімації, що додатково включає інтубацію трахеї, непрямий масаж серця або введення ліків.

Надання адекватної допомоги новонародженим в перші хвилини життя дозволяє знизити їх смертність або захворюваність на 6-42%, залежно від загального рівня неонатальної смертності у країні або регіоні.

Досконале володіння медичним персоналом пологових залів навичками реанімації, визначення показань до її потреби, відповідна підготовка, правильна оцінка стану новонародженого і своєчасний початок реанімації є невід'ємними складовими успіху.

Незважаючи на те, що необхідність у наданні реанімаційної допомоги новонародженому не завжди можна прогнозувати, слід оцінювати наявність чинників ризику в анамнезі кожної вагітної жінки, оскільки пологи високого ризику підвищують імовірність реанімації.

Чинники ризику необхідності реанімації новонароджених:

- допологові чинники - цукровий діабет у матері, артеріальна гіпертензія вагітних, хронічна гіпертонічна хвороба, анемія або ізоімунізація, кровотечі у другому або третьому триместрі вагітності, інфекція матері, серцева, ниркова, легенева, неврологічна патологія або захворювання щитовидної залози у матері, багатоводдя/маловоддя, передчасний розрив оболонок плода, смерть плода або новонародженого в анамнезі;

- інтранатальні чинники:

- Невідкладний кесарський розтин - Накладання щипців або вакуум-екстракція плода - Тазове або інші аномальні передлежання плода - Передчасні пологи - Індуковані/стрімкі пологи - Хоріоамніоніт - Тривалий безводний період (>=18 год.) - Тривалий перший період пологів (> 24 годин) - Тривалий другий період пологів (> 2 годин)

- Переношена вагітність - Багатоплідна вагітність - Невідповідність розмірів плода терміну вагітності - Лікування матері з використанням - літію карбонату - магнію сульфату - адреноблокаторів - Наркоманія у матері - Аномалії розвитку у плода - Знижена активність плода - Відсутність допологового медичного нагляду - Вік матері < 16 або > 35 років

- Брадикардія плода - Загрозливий характер серцевого ритму плода - Використання наркозу - Маткова тетанія - Призначення матері наркотичних анальгетиків протягом 4 годин до народження дитини - Меконіальне забруднення навколоплідних вод - Випадіння пуповини - Відшарування плаценти - Передлежання плаценти

На кожних пологах потрібна присутність принаймні одного медичного працівника (лікаря, акушерки або медсестри), який зможе розпочати реанімацію:

- уміє надати початкову допомогу новонародженому;

- володіє технікою штучної вентиляції легень реанімаційним мішком і маскою.

Якщо очікуються пологи високого ризику і може виникнути потреба повної реанімації, для надання допомоги новонародженій дитині необхідна присутність принаймні двох осіб:

- один фахівець повинен володіти всіма реанімаційними навиками (вентиляція за допомогою мішка і маски, непрямий масаж серця, інтубація трахеї, введення ліків), а інший - бути здатним надати кваліфіковану допомогу основному реаніматологу;

- якщо виникає необхідність вводити ліки, до надання реанімаційної допомоги новонародженому мають бути залучені щонайменше 3 медичних працівника.

Для кожних пологів рекомендується готувати 2 комплекти обладнання і матеріалів - для початкової і повної реанімації.

Основні обладнання і витратні матеріали для початкової реанімації новонароджених

допомога новонароджений пологовий реанімація

Обладнання для відсмоктування 1. хумова груша (лише індивідуальна) 2. Електричний/механічний відсмоктувач із системою трубок 3. Катетери для відсмоктування 5F або 6F, 8F, 10F або 12F 4. Шлунковий зонд 8F і 20 мл шприц 5. Аспіратор меконію
Обладнання для штучної вентиляції легень і кисневої терапії 1. Мішок для реанімації новонароджених із клапаном обмеження тиску або манометром (мішок повинен забезпечувати подавання 90-100% кисню) 2. Лицеві маски двох розмірів з м'якими краями (для доношених новонароджених і недоношених дітей) 3. Комплект кисневих трубок
Інше 1. Рукавички і відповідні особисті захисні засоби 2. Зігріті пелюшки, одяг (шапочка, шкарпетки) 3. Валик під плечі 4. Неонатальний стетоскоп 5. Лейкопластир завширшки 1-1,5 см 6. Ножиці

Додаткові обладнання, витратні матеріали і ліки для повної реанімації новонароджених

Обладнання для інтубації 1. Ларингоскоп з прямими клинками, N 0 (для недоношених) і N 1 (для доношених) 2. Запасні лампочки і батарейки для ларингоскопа 3. Одноразові ендотрахеальні трубки з внутрішнім діаметром 2,5; 3,0; 3,5; 4,0 мм 4. Стилет [провідник]
Медикаменти 1. Адреналін 1:10000 (0,1 мг/мл) 2. Фізіологічний розчин - 100 або 250 мл 3. Натрію гідрокарбонат 4,2% (5 мекв/10 мл) 4. Налоксону гідрохлорид 0,4 мг/мл - 1 мл ампули або 1,0 мг/мл - 2 мл ампули
Набір для катетеризації вени пуповини 1. Стерильні рукавички 2. Стерильні скальпель або ножиці 3. Розчин йодалкоголю 4. Пупкова лігатура 5. Пупкові катетери 3,5F; 5F 6. Шприци об'ємами 1, 3, 5, 10 і 20 мл 7. Голки розмірами 25, 21 і 18 G 8. Триходовий запірний кран (за можливості)
Інше 1. Спеціальні прозорі харчові поліетиленові мішки/плівки. 2. Ротоглоткові повітроводи (розміри 0, 00 і 000 або довжиною 30, 40 і 50 мм)

Стаціонарне обладнання для реанімації новонароджених

1. Щільна, з підкладкою, поверхня для реанімації (стіл) 2. Установка променевого тепла і/або інші джерела тепла 3. Джерело кисню з лічильником потоку (швидкість потоку до 10 л/хв.) 4. Годинник з секундною стрілкою або таймер

Вирішення питання щодо необхідності подальшої допомоги новонародженому під час реанімації ґрунтується на одночасній оцінці трьох клінічних ознак:

1) наявності й адекватності самостійного дихання;

2) частоти серцевих скорочень (ЧСС);

3) кольору шкіри і слизових оболонок.

Після кожних 30 секунд надання реанімаційної допомоги новонародженій дитині потрібно:

1) оцінити зазначені вище життєво важливі ознаки;

2) використовуючи загальний алгоритм реанімації вирішити, що робити далі;

3) виконати відповідну дію;

4) знову оцінити 3 життєво важливі ознаки; вирішити, яке втручання необхідне в цей момент, і діяти;

5) продовжувати цикл "оцінка-вирішення-дія" до повного закінчення реанімації.

Оцінку наявності і адекватності самостійного дихання проводять:

- відразу після народження дитини для вирішення питання про початок реанімаційних дій;

- наприкінці 1 і 5 хвилин (і далі, за потребою) для оцінки за шкалою Апґар;

- під час реанімаційних дій;

- протягом перебування новонародженого в пологовій кімнаті (незалежно від того, чи проводилась первинна реанімація).

Ознаки адекватного дихання новонародженого - крик і/або задовільні екскурсії грудної клітки:

- частота і глибина дихальних рухів повинні зростати через декілька секунд після народження (тактильної стимуляції);

- нормальна частота дихання новонародженого становить 30-60 за 1 хвилину.

Нормальна ЧСС щойно народженої дитини >= 100 за 1 хвилину.

Брадикардія < 100 серцевих скорочень за 1 хвилину у новонародженого завжди є показанням для початку ШВЛ.

Методи визначення ЧСС:

- вислуховування стетоскопом серцебиття над лівою стороною грудної клітки є найбільш надійним методом;

- пальпація пульсу на основі пуповини, безпосередньо у ділянці її приєднання до передньої черевної стінки дозволяє лише вірогідно заперечити наявність брадикардії;

- підрахунок ЧСС ведуть протягом 6 секунд і, щоб отримати показник за 1 хвилину, отриманий результат множать на 10;

- на час підрахунку ЧСС ШВЛ і непрямий масаж серця припиняють.

Зі встановленням регулярного самостійного дихання слизові оболонки здорової новонародженої дитини стають рожевими без призначення додаткового кисню. Однак, цей фізіологічний процес є поступовим і може тривати щонайменше 10 хвилин.

Лише стійкий центральний ціаноз, який є клінічним еквівалентом гіпоксемії, вимагає втручання: спочатку - кисневої терапії, а у разі неефективності останньої - ШВЛ.

Спостерігати потрібно за наявністю і динамікою центрального ціанозу, який визначається як синій колір слизових оболонок, губ і шкіри тулуба.

Акроціаноз (синій колір кистей і стоп) без центрального ціанозу, як правило, не вказує на низький рівень кисню у крові дитини, однак може свідчити про наявність холодового стресу (гіпотермії) у новонародженого.

Блідість або мармуровий рисунок шкіри можуть бути неспецифічними ознаками зменшеного серцевого викиду, важкої анемії, гіповолемії, гіпотермії або ацидозу.

Забезпечення прохідності дихальних шляхів у випадку чистих навколоплодових вод:

- надати дитині положення на спині або на боці з помірно розігнутою назад головою з підкладеним під плечі валиком.

- відсмоктування провести спочатку з рота, потім - з носа: використовувати для видалення секрету і слизу одноразову ґумову грушу; у разі відсутності одноразових ґумових груш для відсмоктування слід використовувати лише стерильні одноразові катетери;

- під час відсмоктування не вводити катетер або грушу надто енергійно або глибоко (не глибше 3 см від рівня губ у доношеного новонародженого і 2 см у передчасно народженої дитини);

- відсмоктувати короткочасно, обережно, поволі видаляючи катетер або грушу назовні;

- тривалість відсмоктування не повинна перевищувати 5 секунд.

Під час агресивного відсмоктування можлива стимуляція задньої стінки глотки, що може викликати ваґусну реакцію (важку брадикардію або апное), а також затримку самостійного дихання.

Якщо під час відсмоктування у новонародженого з'явилась брадикардія, потрібно припинити маніпуляцію і знову оцінити ЧСС.

У випадку значного накопичення секрету, крові, слизу доцільно під час відсмоктування повернути голову дитини на бік або повторити процедуру.

У разі використання відсмоктувача негативний тиск не повинен перевищувати 100 мм рт. ст. (13,3 кПа або 136 см водн. ст.).

Забезпечення прохідності дихальних шляхів у випадку забруднення навколоплодових вод меконієм у разі, якщо дитина при народженні є "неактивною" (у дитини визначається відсутність самостійного дихання або дихання типу "гаспінг", або брадипное (ЧД < 30 за 1 хвилину), або знижений м'язовий тонус (відсутність активних рухів, звисання кінцівок), або ЧСС < 100 за 1 хвилину):

- забезпечити правильне положення новонародженого (див. попередній пункт).

- уникаючи тактильної стимуляції, під контролем прямої ларингоскопії провести відсмоктування вмісту нижньої глотки (анатомічна ділянка над голосовими зв'язками) катетером великого діаметра (14F).

- уникаючи тактильної стимуляції, інтубувати трахею і провести відсмоктування;

- відсмоктують безпосередньо через ендотрахеальну трубку або через катетер великого діаметра (14F), поволі витягуючи ендотрахеальну трубку (катетер);

- якщо відсмоктування здійснюється через ендотрахеальну трубку - приєднати до неї перехідник (аспіратор меконію), що дозволить з'єднати ендотрахеальну трубку і трубку відсмоктувача;

- у разі відсутності перехідника (аспіратора меконію), можливе використання катетера великого діаметра (14F), який безпосередньо приєднують до трубки відсмоктувача;

- тривалість одного відсмоктування не повинна перевищувати 5 секунд.

Наявність центрального ціанозу у дитини, незважаючи на адекватне самостійне дихання і ЧСС > 100 за хвилину, є показанням для призначення вільного потоку кисню.

Новонароджена дитина, яка в пологовому залі (операційній) отримує додатковий кисень, повинна перебувати під постійним спостереженням медичного персоналу.

Метою кисневої терапії повинно бути забезпечення нормального рівня кисню в крові новонародженого. Під час проведення кисневої терапії рівень кисневої сатурації новонародженого не повинен перевищувати 95% (за даними пульсоксиметрії).

Слід уникати неконтрольованого і необґрунтованого призначення кисню. Під час проведення початкової реанімації протягом декількох хвилин можна подавати сухий і непідігрітий кисень.

Техніка проведення кисневої терапії: подають вільний потік кисню, спрямовуючи його до носа дитини. Швидкість вільного потоку кисню не повинна перевищувати 5 літрів за хвилину, щоб запобігти охолодженню дитини.

Обладнання для проведення кисневої терапії:

- киснева трубка і долоня руки, складена у вигляді лійки;

- реанімаційний мішок, що наповнюється потоком (анестезіологічний), і реанімаційна маска: маску нещільно накладають на лице дитини;

- вільний потік кисню не можна подавати маскою, приєднаною до мішка, що наповнюється самостійно;

- киснева маска і киснева трубка.

Під час проведення кисневої терапії необхідно спостерігати за станом дитини, кольором шкіри тулуба і слизових оболонок:

- як тільки шкіра тулуба і слизові оболонки немовляти порожевіють, кисневу підтримку слід поступово припиняти, поволі віддаляючи кінець кисневої трубки від обличчя дитини і спостерігаючи за кольором слизових оболонок;

- якщо з припиненням кисневої терапії центральний ціаноз з'являється знову, слід відновити подачу кисню і продовжити спостереження за станом дитини;

- у разі збереження центрального ціанозу, незважаючи на кисневу терапію протягом щонайменше 5 хвилин, слід розпочинати ШВЛ реанімаційним мішком і маскою.

Штучна вентиляція легень (ШВЛ) новонародженого реанімаційним мішком і маскою. Оскільки своєчасна й ефективна ШВЛ за допомогою реанімаційного мішка і маски є найважливішою процедурою реанімації новонароджених, всі медичні працівники, які працюють в пологовому залі, повинні добре володіти нею.

Показання до проведення ШВЛ реанімаційним мішком і маскою:

- відсутнє або неадекватне самостійне дихання після початкових кроків допомоги, проведених протягом 30 секунд після народження дитини (Розділ II Протоколу).

- ЧСС < 100 за 1 хвилину незалежно від наявності і адекватності самостійного дихання після початкових кроків допомоги, проведених протягом 30 секунд після народження дитини.

- стійкий центральний ціаноз, незважаючи на наявність адекватного самостійного дихання, ЧСС > 100 за 1 хвилину і подавання вільного потоку 100% кисню протягом щонайменше 5 хвилин.

Не існує достатніх наукових підстав, щоб рекомендувати використання певної концентрації кисню під час первинної реанімації новонароджених.

Показання для проведення ШВЛ 100% киснем:

- народження дитини в критичному стані: відсутні самостійне дихання, м'язовий тонус і реакція на подразники, різка блідість шкіри;

- відсутність позитивної динаміки стану дитини протягом 90 секунд після народження, незважаючи на ефективну вентиляцію повітрям [В]:

- ЧСС < 100 за 1 хвилину після 30 секунд вентиляції;

- наявність показань для непрямого масажу серця.

Техніка проведення початкової ШВЛ під час первинної реанімації новонароджених:

- перевірити правильність положення дитини: голова помірно розігнута, валик під плечима.

- зайняти положення навпроти голови новонародженого і зафіксувати час початку вентиляції.

- накласти маску відповідного розміру, приєднану до реанімаційного мішка, на обличчя дитини, накриваючи ніс, рот і верхівку підборіддя. Маску анатомічної форми накладають загостреним кінцем на ніс.

- натискаючи на верхній і нижній краї маски першим і другим пальцями однієї руки, забезпечити герметичне прилягання маски до обличчя. Одночасно, за допомогою інших пальців цієї ж руки, які підтримують нижню щелепу дитини, фіксувати положення голови.

- відразу розпочати вентиляцію;

- надійно утримуючи маску на обличчі дитини, пальцями іншої руки повільно і плавно стиснути реанімаційний мішок декілька разів: для вентиляції доношених новонароджених використовують 4-5 пальців, а для глибоконедоношених немовлят може бути достатньо 2-3 пальців залежно від об'єму реанімаційного мішка;

- під час стискування реанімаційного мішка спостерігати за рухами грудної клітки, які мають бути ледь помітними;

- перші 2-3 штучні вдихи з тиском 20-25 см водн. ст. можуть бути ефективними в більшості новонароджених, однак деякі доношені діти з відсутнім самостійним диханням можуть потребувати початкового позитивного тиску 30-40 см водн. ст.;

- для подальшої успішної вентиляції неушкоджених легень у новонароджених достатньо тиску вентиляції 15-20 см водн. ст., а для немовлят з незрілими легенями або з природженим легеневим захворюванням може виникнути потреба застосувати тиск > 20 см водн. ст.;

- для більшості недоношених новонароджених початковий тиск вентиляції 20-25 см водн. ст. є адекватним, а додаткове застосування позитивного тиску наприкінці видиху може бути корисним;

- щоб підтвердити ефективність ШВЛ, відразу після її початку попросити асистента оголосити ЧСС новонародженого, визначену пальпацією основи пуповини або аускультацією ділянки серця.

Під час проведення ШВЛ реанімаційним мішком і маскою необхідно оцінювати ефективність вентиляції за допомогою таких показників:

- основний показник ефективної вентиляції - швидке зростання ЧСС, у чому треба переконатись відразу після початку вентиляції;

- рухи грудної клітки під час стискання мішка мають бути ледь помітними і симетричними. У передчасно народжених немовлят рухи грудної клітки не є вірогідною ознакою ефективної і безпечної вентиляції, і їх доцільно оцінювати лише у разі відсутності позитивної динаміки ЧСС;

- додаткові ознаки ефективної вентиляції:

- аускультативно над легенями вислуховується симетричне дихання;

- поява самостійного дихання;

- поліпшення кольору шкіри (зменшення або зникнення центрального ціанозу);

- поліпшення м'язового тонусу новонародженого.

Інтубація трахеї. Показання до інтубації трахеї на будь-якому з етапів первинної реанімації:

1. Абсолютні показання:

- необхідність відсмоктати меконій з трахеї;

- наявність діафрагмальної грижі у дитини.

2. Відносні показання:

- вентиляція мішком і маскою неефективна або довготривала;

- необхідність вводити ліки ендотрахеальним шляхом;

- народження дитини з екстремально малою масою тіла (< 1000 г);

Основні етапи виконання процедури:

1. Забезпечити і фіксувати правильне положення голови дитини, дати вільний потік кисню, зафіксувати час початку процедури.

2. Тримаючи ларингоскоп лівою рукою, увести клинок вздовж правого краю язика, відтискаючи його до лівої половини рота; потім просувати кінець клинка до заглиблення відразу за коренем язика.

3. Поволі піднімаючи клинок ларингоскопа, знайти і зафіксувати у полі зору вхід у трахею (голосову щілину).

- Уникати піднімання кінця клинка гойдальним рухом.

- За потребою відсмоктати слиз з трахеї.

4. Увести трубку у правий кут рота (якщо зв'язки зімкнуті, чекати, поки вони розімкнуться); кінець ендотрахеальної трубки ввести у трахею, вирівнюючи позначку голосової щілини на трубці з голосовими зв'язками.

5. Вийняти клинок ларингоскопа з рота і провідник із трубки (якщо використовувався), надійно утримуючи трубку рукою (притиснути трубку пальцями до верхнього піднебіння або кута рота).

6. Приєднати до ендотрахеальної трубки реанімаційний мішок і розпочати ШВЛ, після чого негайно підтвердити (перевірити) місцезнаходження інтубаційної трубки у трахеї, враховуючи:

- збільшення ЧСС (найважливіший показник);

- наявність симетричних рухів грудної клітки під час вентиляції;

- дані аускультації аксилярних ділянок грудної клітки з обох боків і епігастральної ділянки;

- запотівання трубки під час видиху;

- відсутність ознак прогресивного збільшення живота;

- поліпшення кольору шкіри й активності новонародженого.

7. Якщо є підозра на неправильне введення трубки:

- витягнути трубку, вентилювати легені мішком і маскою, щоби нормалізувати частоту серцевих скорочень і колір шкіри, а потім повторити процедуру інтубації.

8. Додатково перевірити правильність глибини введення трубки за формулою:

- сантиметрова позначка на трубці на рівні верхньої губи = величина маси тіла дитини у кілограмах + число 6.

9. Зазначити сантиметрову позначку на рівні верхньої губи і прикріпити трубку лейкопластиром до лиця дитини.

10. Після стабілізації стану новонародженого вкоротити трубку, якщо вона виступає над рівнем верхньої губи більше, ніж на 4 см.

11. Тривалість однієї спроби інтубації трахеї не повинна перевищувати 20 секунд, оскільки під час її виконання припиняють інші реанімаційні процедури (за винятком подавання вільного потоку кисню).

12. Якщо трахею новонародженої дитини не вдалося заінтубувати протягом 20 секунд, слід зупинити спробу інтубації і відновити вентиляцію легень мішком і маскою 100% киснем до нормалізації ЧСС, а також кольору шкіри і слизових оболонок новонародженого.

13. Після цього, у разі потреби, можна повторити спробу інтубації.

Непрямий масаж серця. Показання: ЧСС менше 60 скорочень за 1 хвилину після 30 секунд ефективної ШВЛ.

Техніка проведення непрямого масажу серця:

- Медичний працівник, який проводить непрямий масаж серця, знаходиться збоку від новонародженого.

- Дитина повинна лежати на твердій рівній поверхні; важливо забезпечити надійну фіксацію її спини.

Використовують 2 техніки непрямого масажу серця:

- метод великих пальців - на грудину натискають подушечками двох великих пальців;

- водночас решта пальців обох рук підтримують спину дитини (цьому методу надають перевагу);

- метод двох пальців - на грудину натискають кінчиками двох пальців однієї руки: другого і третього або третього і четвертого; під час цього друга рука підтримує спину дитини. Цей метод застосовують якщо потрібний доступ до судин пуповини.

Виконують непрямий масаж серця, натискаючи на нижню третину грудини: ця ділянка знаходиться відразу під умовною лінією, що з'єднує соски дитини. Важливо не натискати на мечоподібний відросток, щоб запобігти розриву печінки.

Натискування здійснюють перпендикулярно до поверхні грудної клітки кінчиками пальців, які розміщують уздовж середньої лінії грудини.

Після кожного натискування дозволяють грудній клітці відновити свій об'єм, не відриваючи пальці від її поверхні.

Глибина натискувань становить одну третину передньозаднього діаметра грудної клітки. Частота натискувань на грудну клітку становить 90 за 1 хвилину.

Важливо координувати непрямий масаж серця зі ШВЛ, уникаючи одночасного виконання обох процедур:

- після кожних трьох натискувань на грудину роблять паузу для проведення вентиляції, після чого натискування повторюють.

- за 2 секунди потрібно 3 рази натиснути на грудину

(90 за 1 хвилину) і провести 1 вентиляцію

(30 за 1 хвилину), - разом - 120 дій за 1 хвилину.

Критеріями ефективності непрямого масажу серця будуть зростання частоти серцевих скорочень і можливість пальпаторно визначити пульс на плечовій артерії.

Припиняють непрямий масаж серця, якщо ЧСС становить >= 60 ударів за хвилину. Після кожних 30 секунд непрямого масажу повторно оцінюють ЧСС і дихання, щоб вирішити, що робити далі.

Застосування медикаментів. Медикаменти рідко використовують під час первинної реанімації новонароджених. Їх призначення необхідно, якщо, незважаючи на адекватну вентиляцію легень 100% киснем і проведення непрямого масажу серця протягом 30 секунд, ЧСС залишається менше 60 скорочень за 1 хвилину.

Перелік медикаментів, які застосовують у пологовому залі:

- Адреналін.

- Засоби, що нормалізують судинний об'єм - фізіологічний розчин.

- Натрію гідрокарбонат.

- Налоксон.

У разі потреби вводити медикаменти внутрішньовенно, слід обов'язково катетеризувати вену пуповини на мінімальну глибину, яка забезпечує вільний зворотний відтік крові.

Адреналін. Показання до застосування:

- ЧСС менше 60 скорочень за 1 хвилину після щонайменше 30 секунд проведення непрямого масажу серця і штучної вентиляції легень 100% киснем.

- Відсутність серцевої діяльності новонародженого в будь-який момент реанімації (одночасно показані ШВЛ, непрямий масаж серця і введення адреналіну).

Приготування розчину і дозування:

- готують 0,01% розчин адреналіну [1:10000]:

- до 1 мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду або 0,18% розчину адреналіну гідротартрату треба додати 9 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

- набирають у шприц 1-5 мл приготовленого розчину [1:10000].

Дозування:

- внутрішньовенна доза - 0,1-0,3 мл/кг (0,01-0,03 мг/кг);

- ендотрахеальна доза - 0,3-1,0 мл/кг (0,03-0,1 мг/кг).

Не можна застосовувати більші внутрішньовенні дози адреналіну під час реанімації новонароджених, оскільки їх уведення може спричинити ураження мозку і серця дитини. Менші ендотрахеальні дози неефективні.

За відсутності ефекту і наявності показань введення адреналіну повторюють кожні 3-5 хвилин. Повторні введення адреналіну здійснюють лише внутрішньовенно.

Техніка введення:

- розчин адреналіну вводять швидко.

- рекомендований шлях введення адреналіну - внутрішньовенний; ендотрахеальне введення можна використати тимчасово поки здійснюється венозний доступ.

- ендотрахеально адреналін вводять зі шприца безпосередньо до ендотрахеальної трубки або через зонд, уведений у трубку; після введення медикаменту до трахеї важливо відразу провести декілька ефективних вентиляцій під позитивним тиском.

Засоби, що нормалізують судинний об'єм крові. Показання до застосування.

Гіповолемія:

- можливість розвитку цього стану слід передбачити у всіх дітей, стан яких не поліпшується після проведених ШВЛ і непрямого масажу серця, особливо, за наявності даних про можливу крововтрату;

- інші симптоми гіповолемії - блідість, слабке наповнення пульсу і відсутність ознак поліпшення периферичного кровообігу, незважаючи на всі реанімаційні зусилля.

Лікарські засоби:

- 0,9% розчин натрію хлориду (фізіологічний розчин);

- для корекції значної крововтрати (наявні клінічні ознаки геморагічного шоку) може бути потрібною невідкладна трансфузія 0 (I) Rh(-) еритромаси;

- розчини, що містять альбумін, не повинні використовуватись під час первинної реанімації, оскільки їх застосування пов'язано з вищим ризиком інфекційної захворюваності і смерті новонароджених.

Дозування і введення:

- готують 40 мл 0,9% розчину натрію хлориду у шприцах або системі.

- доза - 10 мл/кг.

- шлях введення - внутрішньовенно повільно, протягом 5-10 хвилин.

Натрію гідрокарбонат. Показання до застосування: ймовірний або доведений важкий метаболічний ацидоз, виключно під час тривалої неефективної реанімації на фоні адекватної ШВЛ.

Дозування і введення:

- концентрація розчину - 4,2% або 0,5 мекв/мл.

- готують 20 мл у шприці.

- доза - 4 мл/кг або 2 мекв/кг.

Шлях уведення - у вену пуповини за наявності зворотного кровотоку.

Швидкість введення повільна, не швидше, ніж 2 мл/кг/хвилину.

Розчин натрію гідрокарбонату не можна вводити доти, поки не налагоджені ефективні вентиляція легень і перфузія тканин новонародженого.

Налоксону гідрохлорид. Показання до застосування - значне пригнічення дихання у новонародженого після відновлення нормальних ЧСС і кольору шкіри на фоні ШВЛ за умови уведення наркотичних анальгетиків (опіоїдів) матері з метою знеболення пологів протягом останніх 4 годин до народження дитини.

Дозування і введення:

- рекомендована концентрація розчину - 1,0 мг/мл.

- доза - 0,1 мг/кг.

Шляхи введення:

- внутрішньовенному надають перевагу;

- внутрішньом'язовий - допустимий, але дія медикаменту буде сповільнена;

- ендотрахеальне введення налоксону неефективне.

Якщо стан дитини не поліпшується, незважаючи на проведення своєчасних і ефективних вентиляції 100% киснем, непрямого масажу серця, а також правильне введення медикаментів, слід ще раз перевірити правильність виконання основних реанімаційних процедур і подумати про інші можливі причини незадовільної реакції немовляти на реанімацію, такі як аномалії дихальних шляхів, пневмоторакс, діафрагмальна грижа або природжена хвороба серця.

Реанімацію новонародженого можна припинити, якщо, незважаючи на своєчасне, правильне і повне виконання всіх її заходів, у дитини відсутня серцева діяльність протягом щонайменше 10 хвилин (Міжнародні рекомендації з реанімації новонароджених, 2005).

Якщо стан дитини не поліпшується, незважаючи на проведення ефективних вентиляції і непрямого масажу серця, а також правильне введення ліків, слід подумати про можливі механічні причини незадовільної реакції немовляти на реанімацію, такі як аномалії дихальних шляхів, пневмоторакс, діафрагмальна грижа або природжена хвороба серця .



Список використаної літератури

1. Наказ МОЗ України № 312 від 08.06.2007р. “Про затвердження клінічного Протоколу з первинної реанімації та післяреанімаційної допомоги новонародженим”.

2. Актуальные вопросы невынашивания беременности и выхаживания недоношенных новорожденных/ под ред. проф. Т.К. Знаменской, проф. С.П. Писаревой. - К.: Стандарт, 2005. - 268 с.

3. Аряев Н.Л. Диагностика и лечение гемолитической болезни плода и новорожденного. - Одесса: Астропринт, 2005. - 262 с.

4. Безруков Л.О. Неонатологія/ Л.О. Безруков, О.П. Волосовець, Э.Э. Шунько, С.П. Кривопустов. - Чернівці, 2000. - 180 с.

5. Дейвіс К. Дослідження в перинатології: серцево-судинні захворювання у новонароджених. - К.: Стандарт, 2001. - 259 с.

6. Зайченко А.В. Основы рационального применения лекарств и фармацевтической опеки в акушерско-гигнекологической практике: Монография. - Х.: Золотые страницы, 2003. - 304 с.

7. Кельмансон И.А. Низковесный новорожденный и отсроченный риск кардио-респираторной патологи. - СПб.: Спец. лит., 2003. - 156 с.

8. Неонатологія: Навч. посіб./ За ред. П.С. Мощича, О.Г. Суліми. - К.: Вища школа, 2004. - 407 с.

9. Основы перинатологии/ Под ред. Н.П. Шабалова, Ю.В.Цвелёва. - М.: МЕДпресс-информ, 2002. - 576 с.

10. Снісаря В.І. Етапна невідкладна допомога дітям. - К.: Здоров'я України, 2006. - 104 с.

11. Шабалов Н.П. Антибіотики и витамины в лечении новорожденных. - СПб.: Сатис-технобалт, 2003. - 255 с.

Размещено на Allbest.ru