Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

1. Поняття кровотечі

2. Класифікація кровотеч

Кровотечами називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин.

Кровотеча -- це одна з головних проблем сучасної хірургії. Кожне відкрите пошкодження і більшість оперативних втручань супроводжуються нею.

Кров - рідка сполучна тканина, яка циркулює в судинній системі. Вона складається з плазми і форменних елементів.

Плазма: 90% води, в якій розчинені органічні речовини (білки, жири, вуглеводи) та неорганічні речовини (іони солей Na, K, Ca, ОН-). Концентрація солей в плазмі постійна - 0,9%.

Форменні елементи крові це:

· еритроцити: червоні клітини крові; без'ядерні; виконують функцію переносу О₂ і частково СО₂ за рахунок наявності гемоглобіну;

· лейкоцити: білі клітини крові; мають ядро; виконують функцію захисту організму від мікроорганізмів;

· тромбоцити: кров'яні пластинки; безбарвні; без'ядерні; легко руйнуються; приймають участь в захисті організму від крововтрати, так як при їх руйнуванні виділяється тромбопластин, що запускає механізм зсідання крові. Зсідання крові - захисна функція, захищає організм від крововтрати при пошкодженні судин.

2. Класифікація кровотеч

Кровотеча - це вихід крові із судин. В залежності від того, яка судина пошкоджена, розрізняють кровотечі: капілярні, венозні, артеріальні, паренхіматозні.

Найнебезпечніші артеріальні кровотечі, бо кров у артеріях тече під високим тиском (120 мм рт. ст.). Вона з силою виштовхується із судини або порожнини серця, через що організм швидко знекровлюється. Кров із артерії звичайно витікає струменем, під тиском. Вона яскраво-червоного кольору, щоправда, іноді це не характерне для артеріальної кровотечі. По-перше, за низького артеріального тиску (шок, колапс) кров із артерії може витікати плавно; по-друге, за деяких патологічних станів, коли в крові нагромаджується багато вуглекислоти (гіпоксія), вона може мати темне забарвлення. Струмінь крові, що витікає з артерії, синхронний з пульсовою хвилею. У разі повного перерізування чи розриву кровоточить не лише центральний, а й периферичний кінець. Витікання крові з артерії часто супроводжується шипінням. Самостійно зупинитися кровотеча може лише в артеріях дрібного калібру. Кровотеча із більших артерій та із серця сама зупиняється дуже рідко, бо кров'яний тиск значний, а звуження просвіту недостатнє.

У разі венозної кровотечі кров із судини витікає звичайно повільним струменем, вона темного кольору. У деяких випадках, коли тканини нездатні захоплювати кисень (тканинна гіпоксія), останній у великій кількості переходить з артерій у вени, венозна кров за своїм забарвленням нагадує артеріальну.

За підвищення венозного тиску кров з вени може витікати струменем. Кровоточить частіше периферичний кінець судини, але у разі застою і достатньої кількості колатералів кров може витікати і з центрального відрізка.

Кровотеча із вен, які розташовані близько до серця (безіменна, підключична, внутрішня шийна), може відбуватися поштовхами внаслідок зниження тиску під час вдиху і підвищення його під час видиху. Дуже кровоточать вени, стінки яких не спадаються внаслідок фіксації їх до сусідніх тканин (підключична, кісткові, печінкові).

У разі підвищення тиску (кашель, блювання, крик, чхання) венозна кровотеча стає сильнішою. Притискання вени проксимальніше від місця кровотечі збільшує її, притискання дистальніше може сприяти її припиненню.

Загалом венозні кровотечі менш небезпечні для життя, ніж артеріальні, але за поранення великих, що лежать найближче до серця, вен небезпечною стає не лише крововтрата, а й можливість проникнення в просвіт судини повітря (повітряна емболія).

Капілярна кровотеча -- змішана, виникає навіть при незначному пораженні. Оскільки кров по капілярах тече повільно і під невеликим тиском, то капілярні кровотечі не призводять до значної втрати крові і легко зупиняються. Пошкодженні капіляри швидко закриваються тромбом, що утворюється при зсіданні крові. За цієї кровотечі не видно окремих кровоточивих судин і кров сочиться з тканин, як з губки. Забарвлення крові темно-червоне.

Паренхіматозна кровотеча спостерігається у разі пошкодження паренхіматозних органів. Вона іноді може бути досить значною. Небезпека полягає в тому, що її важко зупинити, бо судини паренхіматозних органів фіксовані до строми органа і не спадаються. Має змішаний характер, бо виникає з малих артерій, вен і капілярів.

Особливо сильна і небезпечна кровотеча з печінки, селезінки, нирки, легень тощо. Небезпечні кровотечі, теж паренхіматозного характеру, з язика, губчастої речовини кісток і органів, що мають будову печеристих тканин.

В залежності від того, куди виливається кров, їх поділяють на зовнішні, внутрішні і внутрішньо-тканинні.

При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка значна втрата крові є дуже небезпечною, оскільки супроводжується зниженням кров'яного тиску, порушенням кровопостачання мозку, серця і всіх інших органів. Тому вона буває причиною загибелі людей, яких ще можна було б врятувати, надавши своєчасно першу допомогу.

Розпізнати внутрішні кровотечі складніше, ніж зовнішні. Якщо кровотеча відбувається у просвіт порожнистих органів, то кров виливається назовні через природні отвори тіла. Але не завжди легко встановити природу навіть такої явної внутрішньої кровотечі. Так, кровотеча з рота може бути зв'язана з патологією у самій ротовій порожнині, змінами в легенях, стравоході, шлунку, дванадцятипалій кишці, носоглотці. Криваві випорожнення бувають унаслідок кровотечі із будь-якого відрізка травного каналу, а також з легень у разі заковтування крові.

Внутрішні кровотечі - кровотечі в черевну порожнечу, порожнину грудей, черепа надзвичайно небезпечні. Встановити наявність внутрішньої кровотечі можна тільки за зовнішнім виглядом людини. Вона стає блідою, виступає холодний піт, пульс частішає і слабне. У такому разі треба негайно викликати швидку допомогу.

Інтенсивність кровотечі в порожнини і порожнисті органи залежить від калібру пошкодженої судини, розміру наявного в ній отвору, тиску крові і тривалості кровотечі. Найбільше нагромаджується крові в черевній і плевральній порожнинах або в шлунку, кишечнику -- до 2-3 л. Ці кровотечі бувають іноді настільки масивними, що вимагають негайного оперативного втручання.

У разі внутрішньо-тканинної інтерстиціальної кровотечі кров або скупчується в тканинах (гематома -- haematoma), або інфільтрує їх. Залежно від величини і форми такого крововиливу розрізняють: петехії -- petechiae (дрібні крововиливи); смуги -- vibices (крововиливи у вигляді смуг); екхімози -- ecchymoses (більші крововиливи); синці -- suggilatio s. suffusio (масивні з нерівними краями крововиливи).

Кровотечі можуть бути виражені й приховані. У першому разі кров можна побачити неозброєним оком, у другому -- для її виявлення потрібні спеціальні лабораторні дослідження.

Кровотечі бувають первинними й вторинними. Первинні кровотечі виникають у момент поранення, виконання операції. Це -- безпосередній наслідок травми. Вторинні кровотечі діляться на ранні й пізні. Ранні вторинні кровотечі виникають протягом 2 діб з моменту пошкодження і є наслідком виштовхування тромба із судини, зісковзування накладеної лігатури або припинення спазму судин (наприклад, припинення дії введеного з анестетичним засобом адреналіну під час видалення зуба). Причинами зісковзування лігатури можуть бути такі: слабке затягування вузла на судині, захоплювання в лігатуру разом із судинами сусідніх тканин, занадто часте використання з метою зупинки кровотечі закручування судини чи електрокоагуляції, недогляд або недооцінка дрібних кровотеч.

Причинами вторинних пізніх кровотеч можуть бути: виштовхування тромба у разі вторинної травми (перев'язування, передчасне транспортування), тиск на судину ззовні, який сприяє змертвінню її стінки і прориванню (такий тиск може бути зумовлений гострими осколками кістки у разі перелому, сторонніми тілами, гумовими дренажними трубками, що розташовані близько до судини), гнійне розплавлення тромба або самої стінки судини у разі гноєтворної або гнильної інфекції рани.

3. Перша допомога при зовнішніх та внутрішніх кровотечах

кровотеча судина капілярний венозний артеріальний

Наука про боротьбу з кровотечами має давню історію. Можлива зупинка кровотечі була першою лікувальною дією медицини, так як необхідність набуття навиків по зупинці кровотечі диктувалося самим життям.

Лікарі Єгипту, Греції, Римської імперії володіли знаннями по анатомії судин, мали чітке уявлення про артеріальні методи зупинки кровотечі, як припікання ран розтопленим залізом, кип'яченою олією, перев'язка судин, які кровоточать. Широко використовувалося кругове перетягування кінцівки, яке дозволяло досягти зупинки кровотечі різкої інтенсивності. Тоді ж лікарями здійснювався пошук досконалих ниток для перев'язки судин. За часів Гіппократа для цього використовували шовкові нитки і тонкі струни. Про мистецтво древніх лікарів згадали після відкриття закону кровообігу і пізнання таємниць судинної системи. Метод перев'язки кровоточивої в рані судини на багато років став головним, набув вирішальної ролі в боротьбі з кровотечами з великих судин. В 1710 році лікар Анель, а в 1785 році Гунтер удосконалили його, запропонувавши робити перев'язку пошкодженої судини вище або нижче поранення.

Розроблювалися і методи тимчасової зупинки кровотечі. Так у 1674 році лікарем Моррелем був запропонований джгут закрутка, принцип якого зберігся і в сучасних джгутах. Лиш з 1873 року почав застосовуватись більш досконалий гумовий джгут, який запропонував німецький лікар Ф. Есморх, який і дійшов до наших часів.

Тоді і стали розроблюватися способи перев'язки великих судин, в тому числі і гілок аорти. В Росії в 1825 році професор медико-хірургічної академії Х. Соломон вперше заявив про перев'язку великої судини. А через три роки професор тієї ж академії І.В. Буяльський опублікував анатомо-хірургічні таблиці з описом доступу до магістральних судин і методів їх перев'язки, а також запропонував хірургічні інструменти для перев'язки судин.

Особливо актуальною боротьба стала в ХІХ-ХХ століттях. Великий досвід лікування кровотеч і поранень судин був накопичений вітчизняним хірургом М.І. Пироговим в середині ХІХ століття, який знайшов своє відображення на сторінках виданої ним в 1866 році книги “Початок військово-польової хірургії”. М.І. Пирогов передбачив час, коли будуть проводитись більш досконалі операції зашивання стінки судини і встановлення їх прохідності, що забезпечувало б збереження життєздатності кінцівці, яка нею кровопостачається.

В 30-тих роках ХХ століття швидко завоював метод боротьби з кровотечами шляхом переливання крові від донорів, який став безпечним після відкриття груп крові. Хірурги дістали спосіб лікування, який дозволив їм не лише зупиняти кровотечі, а й встановлювати втрачений об'єм крові.

Гостра крововтрата потребує швидкої допомоги потерпілому. Загальноприйнятими є наступні етапи надання медичної допомоги:

– перша допомога на місці пошкодження;

– евакуація потерпілого в лікувальний заклад;

– проведення спеціалізованого хірургічного лікування кінцевої зупинки кровотечі, відновлення втраченої крові, відновлення порушених процесів в організмі.

Прийняття сучасних змін по зупинці кровотеч має вирішальне значення для врятування життя потерпілому причому їх потрібно проводити швидко і кваліфіковано. Спочатку проводять тимчасову зупинку кровотечі одним із доступних методів.

При гострій кровотечі важливо забезпечити умови, які сприяють переміщенню крові до головного мозку, що допомагає боротись з кисневим голодуванням мозку. На місці пригоди потерпілого вложити так, щоб голова була нижче 40-50 см нижче рівня ніг. Потерпілому дають пити теплий чай, каву, соки, або розчин глюкози, з вітаміном С.

Значення зупинки кровотечі трудно переоцінити. Це проблема є актуальною для всіх розділів медицини. Потрібно підкреслити, що методами боротьби з кровотечами, повинні володіти не тільки медичні працівники. Кожний громадянин при наданні допомоги потерпілому зобов'язаний вміти користуватись простими способами зупинки кровотечі.

Тимчасова зупинка кровотечі здійснюється в порядку невідкладної самодопомоги і взаємодопомоги на місці пригоди до евакуації потерпілого в лікувальний заклад.

При наданні невідкладної допомоги необхідно пам'ятати про правила асептики, не допускати попаданню мікроорганізмів у рану. Кровотечу потрібно зупиняти шляхом притискання судини, на рану накладається марлева пов'язка або пов'язка з чистої тканини.

Зовнішня кровотеча може бути артеріальною або венозною. При артеріальній кровотечі кров має яскраво-червоний колір та витікає пульсуючим струмком (поштовхами); при венозній кровотечі кров темного кольору та витікає безперервно. Найбільш небезпечною є артеріальна кровотеча. Для того щоб зупинити кровотечу, треба:

· підняти поранену кінцівку;

· рану з кровотечею закрити перев'язочним матеріалом, який перед тим складається у грудку (подушечку), та придавити зверху, не торкаючись пальцями самої рани; у такому положенні, не відпускаючи пальці, тримати протягом 4-5 хв.; якщо кровотеча зупиниться, то, не знімаючи накладеного матеріалу, поверх нього треба накласти ще подушечку з іншого пакета або ж шматок вати та забинтували поранене місце;

· при сильній артеріальній кровотечі, якщо вона не зупиняється пов'язкою, треба використати передавлення кровоносних судин, які живлять поранену ділянку, за допомогою згину кінцівки у суглобах, а також пальцями, джгутом або закруткою.

У всіх випадках сильної кровотечі необхідно швидко викликати лікаря. При зупинці кровотечі судину, що кровоточить, притискують пальцями до кістки вище рани (ближче до тулуба).

Найбільш зручні місця та способи притискування кровоносних судин пальцями:

Кровотеча з судин нижньої частини обличчя зупиняється притисненням щелепної артерії до краю нижньої щелепи.

Кровотеча з рани скроні та лоба зупиняється притисненням артерії спереду вуха.

Кровотечу з великих ран голови та шиї можна зупинити притисканням сонної артерії до шийних хребців.

Кровотеча з потилиці - притискується потилична артерія.

Кровотеча з ран плеча (поблизу плечового суглобу) та під пахової впадини - притискується підключична артерія до кістки у підключичній ямці.

Кровотеча з ран на передпліччі зупиняється притисненням плечової артерії посередині плеча.

Кровотеча з ран кисті та пальців рук зупиняється при тисненням двох артерій у нижній третині передпліччя у кисті.

Кровотеча з ран нижніх кінцівок зупиняється притисненням стегнової артерії до кісток тазу.

Кровотечу з ран на стопі можна зупинити притисненням артерії, яка проходить по тильній частині стопи.

Гомілки - притискується стегнова артерія в середині стегна, або підколінна артерія.

Всі розглянуті способи притискання судин відносяться до тимчасових методів допомоги при кровотечах. Справа в тому, що втримати магістральну судину в стиснутому вигляді пальцями дуже важко. Для цього потрібна велика витримка, фізичне навантаження, високе відчуття відповідальності за життя людини.

Після пальцевого притискання судини потрібно як можна скоріше використати один із механічних способів зупинки кровотечі - накладання джгута, або хірургічного інструмента.

Найбільш поширений спосіб стискання судин - кругове перетискання кінцівки. Вказаний спосіб має ряд протипоказань, але він виправдав себе на практиці надання невідкладної допомоги.

З часів введення методу кругового перетягування кінцівки для зупинки кровотечі пройшло вже немало років. Але багато хірургів це до нашого часу продовжують створювати пристосування, які могли б спростувати джгут і були б зручними для швидкого використання. Бажання знайти заміну джгуту заключається в головному недоліку кругового перетягування кінцівки - в згубному впливі на тканини, внаслідок чого відбувається обезкровлення і в кінцевому результаті призводить до повної зупинки кровотечі.

Судину з кровотечею слід притискувати досить сильно. Швидше та надійніше, ніж притисненням пальцями, артеріальну кровотечу можна зупинити згином кінцівок у суглобах. Для цього у потерпілого слід швидко засукати рукав або штани, зробити грудку (пелот) з будь-якої матерії, вкласти її у ямку, яка виникла при згині суглоба, що розташований вище місця поранення та сильно, до відказу, зігнути над цією грудкою суглоб, цьому буде здавлена артерія, що проходить на згині та кров до рани. У цьому положенні ногу або руку можна зв'язати або прив'язати до тулуба потерпілого. Коли згин у суглобі можна зробити (наприклад, при одночасному переломі кістки тієї ж кінцівки), тоді при сильній кровотечі слід перетягнути всю кінцівку джгутом.

Як джгут краще за все використовувати будь-яку пружну та гнучку тканину, гумову трубку або стрічку, підтяжки тощо.

Перед накладенням джгута кінцівка (рука або нога) повинна бути піднята. Якщо у того, хто надає допомогу, немає помічників, тоді попереднє притиснення артерії можна доручити самому потерпілому.

Джгут накладають на ближню до тулуба частину плеча або стегна. Місце, на яке накладають джгут, повинне бути обгорнуте чимось м'яким, наприклад, декількома шарами бинта або відповідним шматком тканини. Можна також накладати джгута зверху рукава або штанів.

Перед тим, як накласти джгута, його слід розтягнути, а потім туго забинтувати кінцівку, не залишаючи між обертами джгута ділянок шкіри, що ним не прикрита. Перетягування джгутом кінцівки не повинно бути надмірним, тому що при цьому можуть бути перетягнуті і постраждають нерви; натягування джгута доводити тільки до зупинки кровотечі. Якщо буде помічено, що кровотеча не зупинилася повністю, слід додати (більш туго) кілька обертів джгута.

Накладений джгут тримати понад 1,5 - 2 год. не дозволяється, тому що це може привести до омертвіння обезкровленої тканини кінцівки.

Крім того, через годину слід зняти джгута на 5 - 10 хв., дати потерпілому відпочинок від болю, а кінцівка отримає і деякий приток крові. Перед тим, як зняти джгут, треба притиснути пальцями артерію, по якій кров іде до рани. Розпускати джгута слід поступово та повільно. Через 5 - 10 хв. джгут накладають знову.

Техніка зупинки кровотечі за допомогою гумового джгута нескладна. Спочатку, розтягнувши джгут накладають перший тур. При правильному виконанні цього прийому кровотеча зупиняється. Наступні тури - фіксуючі, не потребують великого розтягання. Вони накладаються один на один, щоб новий тур лягав на попередній у вигляді спіралі, при цьому потрібно уникати попадання між ними складок шкіри. Закінчивши накладання джгута, забезпечують його нерухомість. Для цього защіпають на кінці джгута гачок за металевий ланцюжок.

Дія джгута основана на здатності здавлювати тканини при стягуванні з допомогою закрутки. Тасьма спочатку обводиться навкруг кінцівки проводиться в кільце і затягується так само, як поясний ремінь. Закрутку перекручують і цим самим затягують тканини і пошкоджену судину, в результаті чого настає припинення кровотечі. Після чого закрутка фіксується. Необхідно строго дотримуватися правил поведінки з джгутом, недотримання яких призводить до тяжких наслідків:

· накладати джгут якомога ближче до рани;

· до джгута прикріплюють етикетку з вказаним часу і ім'я того, хто наклав джгут.

· джгут повинен бути добре помітний для чого до нього прив'язують червону стручку;

· за допомогою шини або підручного матеріалу забезпечують нерухомість ділянки тіла;

· транспортують хворих в першу чергу тих, яким накладений джгут.

Існує кілька ознак оптимального затягування джгута: зникнення пульсу на периферичних артеріях, блідість шкіри, зниження температури тіла на периферичних ділянках, зникнення сухожильних рефлексів. Ослаблення чутливості, відбувається через 40-60 хв. після накладання джгута.

Гумовий джгут з деякими видозмінами накладається не тільки на кінцівки, але і на інші частини людського тіла. Потрібно зауважити, що при накладанні джгута потерпілий відчуває наростаючий біль, який не кожна людина маже витримати. Біль стихає тільки після введення знеболюючих засобів, які все використовуються при наданні допомоги потерпілому.

Використання кровоспинного джгута або ременя з кільцем безперечно необхідно при кровотечах із великих судин. Несвоєчасно надана допомога в таких випадках призводить до смерті. При пораненні великої судини потерпілий може загинути на протязі 3-5 хв. Зупинку такої кровотечі потрібно проводити на місці пригоди в порядку невідкладної допомоги.

При відсутності під рукою якої-небудь стрічки, що розтягується, перетягнути кінцівку можна так званою закруткою, зробленою з матеріалу, що не розтягується: з краватки, паса, скрученої хустки або рушника. Матеріал, з якого роблять закрутку, намотують навколо піднятої кінцівки, покритої відповідною підкладкою, та зв'язують вузлом на зовнішньому боці кінцівки. У цей вузол або під нього просовується який-небудь твердий предмет подібний до палиці, який повільно закручують до зупинки кровотечі. Дуже сильно затягати закрутку не можна. Палицю, що закручена до потрібного ступеня, прив'язують так, щоб вона не змогла самовільно розкрутитися.

При кровотечі з носа потерпілого слід посадити або покласти, трохи відкинути йому голову назад, розстебнути комір, накласти на перенісся та на носа холодну примочку (змінюючи її в міру нагрівання), стиснути пальцями м'які частини (крила) носа. Ввести у ніс шматочок стерилізованої вати або марлі, яка змочена перекисом водню.

При кровотечі з рота (кривавому блюванні) потерпілого слід покласти на ноші та негайно доставити до медичного закладу.

При капілярній кровотечі кров витікає повільно, тому треба спочатку провести дезінфекцію (перекис водню, розчин йоду), а потім накласти тугу пов'язку.

Пов'язка - це перев'язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов'язки на рану називають перев'язкою.

Накладаючи пов'язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов'язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов'язку накладають не дуже туго (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не порушити кровобігу, проте й не слабко, щоб не сповзала з рани.

Капілярна кровотеча добре зупиняється давлючою пов'язкою. Для цього шкіру навколо обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону. Якщо з рани виступає посторонній предмет, в місці локалізації його треба зробити у пов'язці отвір, інакше цей предмет може ще глибше проникнути в середину і викликати ускладнення.

Якщо потерпілий відкашлює яскраво червоною спіненою кров'ю - легенева кровотеча. При цьому дихання затруднене. Хворого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. Хворому забороняється говорити і рухатись, необхідна госпіталізація.

Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною кров'ю, що зсілася. Потерпілому забезпечують напівлежаче положення, ноги згинають в колінах. При значній крововтраті може розвинутись шок. Перш за все треба зупинити кровотечу, по можливості напоїти чаєм. Потерпілому надають положення, при якому голова, для нормального її кровозабезпечення має бути дещо нижче тулуба.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеенко В.А. Биосфера и жизнедеятельность: Учеб. пособие. - К.: Логос, 2002. - 212 с.

2. Бабенко О.І. Безпека життєдіяльності людини в надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1999. - 224 с.

3. Джигирей В.А. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. - Л.: Афіша, 1999. - 254 с.

4. Жалібо Е.П. Безпека життєдіяльності. - Л.: Новий світ, 2000. - 320 с.

5. Задорожна О.М. Анатомія людини. - М.: Медицина, 2001. - 214 с.

6. Кутырев А.К. Основи безпеки життєдіяльності. - К.: Основи здоров'я, 2001. - 259 с.

7. Литвак С.М. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. - Миколаїв: ТОВ “Компанія ВІД”, 2001. - 230 с.

8. Михайлик В.О. Медицина катастроф. - К.: Здоров'я, 2001. - 348 с.

9. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі: Навч. посібник. - Кіровоград, 1998. - 292 с.

10. Олеарчик А. Всесвіт хірурга. - Л.: Медицина світу - МС, 2006. - 800 с.

11. Сердюк А.А. Глубинная медицина. - Запорожье: Дикое Поле, 2003. - 216 с.

12. Стеблюк М.І. Цивільна оборона. - К.: Знання-прес, 2003. - 430 с.

13. Харкевич А.Е. Основи надання першої невідкладної допомоги. - К.: Здоров'я, 1999. - 184 с.

14. Чирва Ю.О. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. - К.: АТІКА, 2001. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru