Медицина в козацькому війську

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медицина в козацькому війську

Історія України XVI--XVII ст. характеризується запеклою боротьбою українського народу за свою національну самобутність, велику і почесну роль у якій відіграли українські козаки. Медичну допомогу пораненим і хворим воїнам-козакам подавали здебільшого народні цілителі. Та й самі козаки володіли певними прийомами самоі взаємодопомоги: вміли пускати кров, виривати зуби, накладати лещата при переломах тощо.

Життя запорізьких козаків здебільшого минало в походах і бойових сутичках. Допомогу при різних пошкодженнях та захворюваннях вони подавали за правилами та засобами народної медицини тих часів. Козаки вміли пускати кров, виривати зуби, виготовляти пластирі для лікування ран, накладати лещата при переломах. Вирушаючи в похід, вони разом із запасами зброї і харчами брали й ліки.

Більш-менш докладні відомості про лікувальні звичаї запорізьких козаків знаходимо у рукописах французького інженера Боплана, який прожив на Україні 17 років і свої спостереження виклав у окремій книзі, надрукованій у 1650 р. Він пише: "Я бачив козаків, які, щоб позбутись гарячки, розбавляли у чарці горілки півзаряду пороху, випивали цю суміш, лягали спати і на ранок просинались в доброму стані. Часто бачив я, як козаки, поранені стрілами, коли не було хірургів, самі засипали свої рани невеликою кількістю землі, яку перед цим розтирали на долоні слиною. Козаки хвороб майже не знають. Більша частина з них помирає в сутичках з ворогом або від старості... Від природи наділені вони силою та ростом високим..." Боплан зазначає також, що під час зимових походів серед козаків великих втрат від холоду не було, оскільки вони тричі на день їли гарячу юшку з пива, яку заправляли олією та перцем.

Звичайно, що відомості Боплана не завжди вірогідні. Іноді вони ґрунтувалися на переказах і домислах, не відбиваючи повною мірою дійсного стану лікарської допомоги.

З походів запорізькі козаки поверталися з великою кількістю поранених, частина яких залишалась назавжди інвалідами. З цих причин козаки змушені були мати свої шпиталі.

Перший такий шпиталь було засновано в Дубовому лісі на острові між річками Старою і Новою Самарою. Там були споруджені будинки й церква, оточені захисними ровами. На прохання козаків з Києва в цей шпиталь було запрошено ієромонаха Паїсія, на якого крім духовних обов'язків покладався Запорізький Спас"--головний козацький шпиталь в Межигір'ї коло Києва.

Наприкінці XVI ст. головним шпиталем козаків стає шпиталь в Трахтемирівському монастирі на Дніпрі нижче Канева.

Військові шпиталі були й у монастирях: Лебединському біля Чигирина і Левківському біля Овруча. Монастирі охоче приймали на себе піклування про козаків, оскільки мали від цього матеріальний прибуток. В козацьких шпиталях, на противагу цивільним в містах і селах, знаходили притулок не тільки інваліди, тут також лікували поранених та покалічених.

Це були своєрідні перші військові лікувальні заклади на Україні.

В самій Запорізькій Січі були цирульники-професіонали. Так, у 1675 р., коли турецькі війська несподівано напали на Січ, під час боїв було, як про це йдеться в літопису Величка, "ранено до осмидесяти товариства", яких кошовий Іван Сірко "целюрикам сечовим, за награждение им данное лечити приказал".

Запорізька Січ задовольнялась медичною допомогою своїх цирульників. Медична канцелярія для боротьби з чумою в Запоріжжі командирувала лікарів (1738, 1760). Відомо, що кошовий отаман Г. Федорів звертався через гетьмана К.Розумовського в Петербург з проханням призначити до запорізьких козаків на постійну службу лікаря "з доволною аптекой й помощниками". На це клопотання було видано згоду, але медичний пункт з дипломованим лікарем так і не було відкрито.

Шпиталь в Межигір'ї після 1755 р. передбачалось перетворити на інвалідний громадський будинок. Проте такий будинок було влаштовано в Кирилівському монастирі в Києві, а в Межигір'ї наказано відкрити військовий шпиталь, який у 1787 р., в день наміченого відвідування Межигір'я Катериною II згорів. Архів монастиря згорів ще раніше - в 1764 р. Цим і пояснюється брак відомостей про організацію і роботу цього лікувального закладу.

Однак було б невірно думати, що в козацькому війську не подавалася ніяка кваліфікована медична допомога. У війську Б.Хмельницького, наприклад, майже в кожній сотні були цирульники, при полках -- лікарі. З історичних джерел відомі імена лікарів Лук'яна Салтицького, Мартина Родомського, Івана Гладкого, Матвія Таборовського та ін.

У XVI ст. для поранених козаків створюються шпиталі в монастирях, найбільші з них -- у Трахтемирівському та Межигірському. Лікували в них обізнані в медицині ченці.

З козацького скарбу вносилися вклади на лікування у шпиталях поранених. Б.Хмельницький навіть подарував Межигірському монастирю містечко Вишгород на знак вдячності за подання допомоги пораненим воякам його війська.

Велику підтримку мали шпиталі з боку українських православних братств, які почали створюватися з середини XV ст. У 1591 р. Львівське братство заклало великий шпиталь у Львові. У 1629 р. було відкрито шпиталь у Києві. В XVII ст. при багатьох українських військових полках були свої шпиталі.

Варто згадати і про своєрідну діяльність цехів цирульників, які почали з'являтися у XV ст. Такі цехи були у Львові, Києві, Луцьку, Кам'янці-Подільському та інших містах України. Крім гоління, тут навчали подавати медичну допомогу, особливо при травмах, пораненнях, переломах кісток, кровотечах.

Без перебільшення можна сказати, що цирульники, попри критичного ставлення до них з боку дипломованих лікарів, відіграли неабияку роль у поданні хірургічної допомоги, особливо пораненим у війнах.

У XVIII ст. після створення медико-хірургічних шкіл при великих шпиталях, а також відкриття медико-хірургічних академій в С.-Петербурзі і Москві медична допомога у військах в організаційному і професійному плані набула нового значення і була піднесена на значно вищий якісний рівень.

Імператриця Австрії Марія Терезія з метою поліпшення медичної опіки над населенням, розвитку медичної освіти і науки у королівстві Галичина та Лодомирія декретом від 22 грудня 1772 року призначила доктора медицини Андрея Крупинського крайовим протомедиком Галичини. Йому було доручено створити на західноукраїнських землях систему медичної служби і медичної освіти.

У своїх меморіалах від 30 травня та 30 серпня 1773 року Андрей Крупинський з болем і гіркотою констатував, що через відсутність дипломованих акушерок під час пологів часто помирають матері зі своїми немовлятами. Тому першочерговим завданням він вважав відкриття у королівстві медичних навчальних закладів.

На його клопотання губернатор граф Антоні Перген 20 березня 1773 року видав розпорядження, згідно з яким у Львові почалось читання лекцій з усіх галузей медичної науки для осіб, що займалися лікарською, акушерською та аптекарською практикою, але не мали дипломів.

Урочисте відкриття Львівського акушерського колегіуму Одбулося 1 жовтня 1773 року. Цей день ознаменував зародження середньої медичної освіти на західноукраїнських землях. Навчання в колегіумі було безкоштовним. Більш того, слухачі перебували на повному утриманні землевласників, які скерували їх на навчання. З губернаторського фонду вони одержували по одному гульдену на тиждень. Слухачами колегіуму могли стати фізично здорові, морально стійкі особи обох статей віком від 21 до 30 років. Звичайно, підбирали інтелектуально розвинених, які відзначалися милосердям та любов'ю до акушерської справи.

За статутом навчання в колегіумі тривало один - три роки. При колегіумі діяли курси прискореної підготовки акушерок. Це сприяло значному поліпшенню акушерської допомоги в королівстві.

При такій системі освіти відчувалась гостра нестача середнього медичного персоналу. Не дивлячись на це, багато з них не мало роботи, або займалось приватною практикою. На цей час дрібні лікувальні установи взагалі працювали без середнього медичного персоналу, а у великих - на одного лікаря припадав лише один середній медичний працівник. У зв'язку з цим їхні умови праці були вкрай важкими, а платня мізерною. В клініках єдиного в Західній Україні медичного факультету Львівського університету медичними сестрами працювали переважно монашки, які недостатньо володіли навіть найелементарнішими навичками догляду за хворими.

Козацькому роду хвороби не страшні

Наші предки-запорожці були не втомливими воїнами: життя козака проходило у воєнних походах і відчайдушних битвах з недругами. Не дивно, що за 300 років існування Запорозької Січі була створена і ефективно застосовувалась на практиці найсправжнісінька система воєнно-польової медицини. козак військовий шпиталь цілительство

Козаки-лікарі

Пам'ять про старовинні методи козацького цілительства живе сьогодні лише у фольклорі: з часів козаччини не збереглося жодного письмового джерела, яке свідчило б про давну традицію народного лікування. Перш ніж Січ була ліквідована, запорожці спалили медичні архіви, які знаходилися у Пустельно-Миколаївському і Спасо-Преображенському монастирях, - щоб не потрапили до нечестивих рук… "Цирульники" - так називали на Січі козаків-лікарів - володіли мистецтвом лікування отриманих у бою ран без звичних ліків - підручними засобами. Прикладали до рани.. павутину, а іноді й звичайну землю, а в якості антисептика використовували, наприклад, сушений любисток. Дія цілительських ліків посилювалася читанням молитов, вимовлянням особливих - магічних - замовлянь і заклинань. Лікували, перш за все, словом - чим це не прообраз сучасної психотерапії? Відома "трубка-носогрійка" була в пошані на Січі, "як мати рідна". Вона допомагала позбавитися від багатьох недуг. Щоб не стався у поході розлад шлунка, курили трубку, набиту материнкою; нервові розлади традиційно заспокоювали сумішшю м'яти і звіробою, а куріння табаку з додаванням полину, як вважалося, покращувало зір. Простою козацькою "трубкою-сбрулькою" запорожці лікували і хвороби спини: примотували її до викривленої ділянки хребта широким поясом і - відправлялись в похід. До місць забиття прикладали підкови, камені: не всі підряд, а особливі - лікувальні. Підкову використовували також в якості своєрідного тренажера - накачували м'язи по спеціальній системі. Ходили легенди про те, що запорожець одним зусиллям волі умів поставити на місце хребець, що вискочив. На Січі популярними були настої, відвари, спиртові настійки, обгортання цілющими травами - кажучи сучасною мовою, цирульники були чудово знайомі з основами фітотерапії.

Козацькі маги з особливим характером

Французький інженер Гійом ле Вас сер де Боплан, який викликався спорудити в Україні воєнні фортеці, неочікувано для самого себе, став автором історичної праці "Опис України". Фортифікаційних справ майстер був щиро здивований "незрозумілими" діями козацьких магів-цілителів, які буквально з того світу повертали хворих. Очевидно, Боплан мав на увазі козаків-характерників - на Січі їх зазвичай було не більше 5-6 осіб. Еліта війська Запорізького, вони володіли здібністю в прямому розумінні цього слова творити чудеса. "Замовлені" характерниками козаки-запорожці швидко розправлялися із закованим в лати військом ворога - їх не брали ні мечі, ні пулі. Силою погляду характерник міг повернути назад ворога і за допомогою давнього замовляння при повному штилі наповнити вітром паруси козацької "чайки". Умів характерник і "відв'язувати від мерця". За козацькими повір'ями, убитий в бою ворог переслідував потім в житті свого вбивцю-воїна, насилав на нього хвороби і невдачі. Тому перш ніж почати лікування раненого, характерник відправлявся у світ мертвих і давав вбитому козаком ворогу викуп…

Щоб дізнатися, чи переможе Запорозьке військо ворога, напередодні далеких походів і великих битв маги-характерники застосовували геомантію - гадання на землі: піднімалися на вершину найвищого в окрузі кургану, слідкували за переміною напрямку вітру і польоту птахів та робили по лише для них зрозумілим ознакам доленосні висновки. В народі характерників інакше, як чаклуни, не називали: вважалося, що козак може обманути самого чорта. Як тут не згадати колоритних гоголівських персонажів чи героїв "Чорної ради" Пантелеймона Куліша… Першим на Русі характерником - тобто, "той, що має особливий характер" - класик історичної думки Михайло Грушевський назвав князя Олега. Нащадок славних норманських воїнів-вікінгів, Олег отримав від них у спадок магічні знання і вміння зцілювати людей від багатьох хвороб. Проходили століття, до таємних знань давніх барсеків (так називалися у норманів воїни-чаклуни) додалися "напрацювання" слов'ян, а також - хозарів, печенігів і половців. Так що запорозькі характерники - явище, можна сказати, інтернаціональне. Як козаки в бані пиво пили За свідченнями очевидців-сучасників, козаки володіли відмінним здоров'ям: на Січі існувала відпрацьована віками система загартовування. Повернувшись із втомливого походу, запорожець відновлював сили за допомогою "зелених" ванн: заходили після купання у річці у зарості росистої трави, бродили там, поки на шкірі не збереться достатня кількість цілющого пилку… А потім у блаженстві довго обсихав у тіні. "Магія" роси, багаторазово підсилена чудодійною силою трав, підвищувала опірність організму до хвороб. Наші предки розробили спеціальну систему очищення організму від шлаків: випиваєш літр-інший пива з медом і сумішшю духмяних цілющих трав - і паришся в бані у своє задоволення! Баня вважалась на Запорізькій Січі кращим засобом від простуди. Не виникала у козаків і проблема авітамінозу, хоча у перервах між боями і походами навряд чи хтось задумувався про збалансоване харчування. У невибагливий козацький раціон входила виловлена у річці риба і… вовчатина. М'ясо вбитого хижака не лише продовжувало, за повір'ями, життя, але і допомагало зберегти гострий зір і відмінний слух. Його прикладували до свіжих ран - щоб "загоїлося, як на собаці". Брак вітамінів доповнювали запиваючи м'ясні делікатеси особливим енергетичним напоєм - узваром із фруктів і трав. Легенди - замість документів За свідченням доктора історичних наук Віталія Щербака, наукових монографій і статей, які були б присвячені темі козацької медицини, просто не існує: вчені звикли спиратися у своїх дослідженнях лише на "тверді" факти. Сьогодні ми володіємо лише матеріалами, які були зібрані під час етнографічних експедицій. Григорій Фудім, начальник Київського медичного управління Козацьких військ України, подорожував у свій час селами Нікопольського району, записуючи дивом унікальні рецепти, які збереглися з часів Січі. Вони увійдуть у книгу під назвою "Характерництво і медицина запорозьких козаків", перші розділи якої друкує журнал "Козацька Україна". Старовинні рецепти запорозьких козаків можна знайти у книзі Анатолія Пастернака "Козацька медицина".

Деякі козацькі рецепти

1. Для загоювання застарілих ран

На молодика - "на молодий місяць" - розтерти 3 жмені сухої трави безсмертника пісчаного. Розвести багаття, кинути в нього полин-чорнобильник, а потім розжарити на вогні лист заліза. Розтертий безсмертник розкласти на цьому листі. Коли трава спопеліє, перемішати, просіяти і змішати із "дерев'яним" (оливковим) маслом. Прикладати до рани 2 рази на день.

2. Від анемії, при виснаженні 4 жмені перемолотих жолудів, зірваних з дуба віком 25 років, перемішати з 500 г "залізної" води. Помістити у півлітровий горщок і виварити до половини. Додати 3 ст. ложки липового меду. Приймати 4-6 разів на день перед їжею. Щоб приготувати "залізну" воду, в окріп кидають залізні стружки і настоюють, поки не прохолоне. 3. При стресі, нервовому збудженні (давали козакам звільненим з полону) 1 жменя висушеної астри ромашкової (чи дикої) залити 200 г гарячої "мідної" води (готується за аналогією "залізної"). Настояти 30 хвилин. Вживати за необхідності. Размещено на Allbest.ru