Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Необхідність фізичної культури в житті людини
• 2. Лікувальна фізкультура та її значення
• 3. Загальна характеристика нетрадиційних засобів лікувальної фізкультури. Види, методи та прийоми їх застосування
• 4. Методи лікувальної фізкультури в ДНЗ при конкретних захворюваннях
• 4.1 Лікувальна фізкультура при захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів
• 4.2 Нирковокам'яна хвороба
• 4.3 Нефроптоз
• 4.4 Лікувальна фізкультура при шкірних захворюваннях
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додаток

Вступ

Лікувальна фізкультура -- це комплекс засобів, форм і методів фізичної культури, які застосовують до хворої або ослабленої людини з лікувальною і профілактичною метою.

У лікувальній фізкультурі широко використовують такі форми, як гігієнічна і лікувальна гімнастика, ігри, загартовування сонцем, повітрям, водою, елементи спорту -- плавання, дозоване веслування, лижі, екскурсії, туризм.

Особливістю методу лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувально-відновному процесі. Лікувальна фізкультура має загальнотонізуючий вплив на організм. Вона сприяє якнайшвидшій ліквідації анатомо-фізіологічних порушень в окремих органах, нормалізує патологічно змінені і компенсує втрачені функції, поліпшує якість рухів, виробляє і закріплює замінні навички.

Лікувальна фізкультура добре впливає на стан серцево-судинної і дихальної систем, на психіку хворих, активізує обмін речовин, зміцнює кісткову і м'язову системи, посилює збудливі і гальмівні процеси. Разом з тим лікувальна фізкультура підвищує дію медикаментів та інших лікувальних засобів, скорочує час між клінічним та функціональним одужанням.

Під впливом фізичних вправ у тканинах організму настають зміни білкового обміну з утворенням продуктів розпаду, які стимулюють тканинний обмін і, надходячи в кров, підвищують нервово-м'язовий, тонус.

Мета даної курсової роботи: розглянути лікувальну фізкультуру, що сприяє відновленню фізіологічних функцій, порушених хворобливими процесами. Лікувальна фізкультура є засобом відновної і компенсаторної терапії. З допомогою фізичних вправ можна посилити компенсаторно-пристосувальні функції і спрямувати їх на відновлення здоров'я хворого.

Педагогічні принципи лікувальної фізкультури:

- свідомість;

- активність;

- доступність. Вправи повинні бути простими, легкими для запам'ятовування та виконання;

- міцне засвоєння. Вправи треба добре вивчити, старанно виконувати, по можливості точно;

- систематичність;

- послідовність - додержання окремих принципів методики;

- наростання навантаження;

- усунення різких переходів у коливанні навантаження;

- емоційність [7, 103].

1. Необхідність фізичної культури в житті людини

У статті 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" сказано, що "фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості".

Фізична культура виникла одночасно із загальною культурою на ранніх ступенях розвитку цивілізації. На перших порах засоби фізичної культури відбивали матеріальний рівень життя людини, випливали, як правило, з природних форм руху (ходьби, бігу по пересіченій місцевості, кидання каміння і па­лок, стрибків, плавання тощо) і використовувалися, головним чином, для підготовки людей до існування.

З розвитком суспільства та матеріальних цінностей розвивається як загальна, так і фізична культура. При цьому ступінь розвитку однієї значно позначається на вираженість другої.

Водночас з розвитком суспільства фізична культура відгалужується від загальної культури в самостійну галузь. Уже в первісному суспільстві вона набуває цілеспрямованого характеру і використовується для підготовки до виконання окремих видів діяльності.

У цей час виникає і один з основних її компонентів - фізичне виховання, метою якого був розвиток рухових якостей, морально-вольових, розумових та інших здібностей, а також про­фесійно-прикладних навичок тощо.

На сучасному етапі розвитку суспільства фізична культура - це самостійна і особлива галузь загальної культури, яка спрямована, головним чином, на зміцнення здоров'я людини, продовження її творчої активності та життя, а також на зростання і вдосконалення її всебічного і гармонійного розвитку та використання набутих якостей в суспільній, трудовій та інших видах діяльності.

Головними чинниками всебічного розвитку, перш за все, є розвиток усіх видів діяльності людини та вміння використовувати їх у повсякденному житті. Ступінь їх вираженості визначається багатьма чинниками, головними з яких е прояв різноманітності змісту, форм, методів і засобів діяльності людини та їх оптимальне поєднання.

У своїй основі фізична культура, як і кожна з видів культури, має духовну і матеріальну форми вираження, її духовна сторона проявляється у зростанні загального інтелекту людини, у зміні її психоемоційного стану, розумових здібностей, у надбанні науково-теоретичних знань з галузі фізичної культури та спорту, інших гуманітарних та біологічних наук (психології, педагогіки, соціальної психології, анатомії, фізіології, гігієни, біомеханіки) та їх раціональне використання в повсякденному житті.

Матеріальна форма прояву фізичної культури - це розвиток фізичних якостей людини, зміни структурно-функціональ­них параметрів людського організму в цілому та його окремих систем і органів, а також вираження функціонального взаємозв'язку між ними.

Ступінь вираження як духовної, так і матеріальної форм прояву фізичної культури залежить від рівня розвитку суспільства (соціального, політичного, економічного, наукового, духовного тощо), а також наявності та стану матеріальної бази (стадіонів, басейнів, спортивних кортів і майданчиків, залів, палаців, спортивних приладів та інвентарю, спортивної форми тощо).

Залежно від того, в якій сфері діяльності використовується фізична культура, вона отримує відповідну назву: "дошкільна фізична культура", "шкільна фізична культура", "фізична культура в професійно-технічних училищах та спеціальних середніх навчальних закладах", "фізична культура у вузах", "лікувальна фізична культура", "виробнича фізична культура", "особиста фізична культура" тощо [4, 58].

Таким чином, можна вважати, що фізична культура - це сукупність досягнень суспільства у створенні та раціональному використанні спеціальних засобів, методів і умов цілеспрямова­ного вдосконалення людини.

Основними показниками розвитку фізичної культури на даному етапі розвитку нашої держави, як це сказано в главі 2 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", є рівень здоров'я, фізичний розвиток та підготовленість різних верств населення; ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності; рівень розвитку системи фізичного виховання; рівень розвитку самодіяльного масового спорту; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; рівень впровадження у фізичну культуру досягнень науково-технічного прогресу; відображення явищ фізичної культури в засобах масової інформації, у творах мистецтва і літератури; матеріальна база; рівень спортив­них досягнень тощо.

Фізичне виховання - органічна частина загального виховання і тому воно характеризується всіма загальними ознаками, що притаманні педагогічному процесу, який спрямований на вирішення певних конкретних завдань.

Головним напрямком фізичного виховання є формування здорової, розумове підготовленої, соціально-активної, морально стійкої, фізично вдосконаленої і підготовленої до майбутньої професії людини.

Отже, основними завданнями фізичного виховання є:

- підвищення функціональних можливостей організму студентів засобами фізичної культури;

- сприяння всебічному гармонійному розвитку, відмова від шкідливих звичок, покращання розумової і фізичної працездатності;

- формування у студентів думки про систематичні заняття фізичними вправами з урахуванням особливостей їх майбутньої професії, фізичне самовдосконалення та здоровий спосіб життя;

- отримання студентами необхідних знань, умінь та навиків у галузі фізичної культури з метою профілактики захворювань, відновлення здоров'я та підвищення професійної працездатності;

- використання засобів фізичної культури в лікувально-профілактичній діяльності;

- оволодіння методами визначення фізичного стану та самоконтролю;

- виховання організаторських навиків, особистої гігієни та загартовування організму;

- уміння складати та виконувати вправи з комплексів ранкової гігієнічної гімнастики;

- виховання патріотичних, морально-вольових і естетичних якостей;

- удосконалення спортивної майстерності студентів, що займаються обраними видами спорту [8, 210].

Для вирішення поставлених завдань використовуються різноманітні засоби фізичного виховання, головними з яких для студентів медсестринського факультету є гімнастика (різні її види: загальна, спортивна, гігієнічна, лікувальна тощо), легка атлетика, спортивні та рухові ігри, лижна підготовка, плавання, туризм, походи вихідного дня та інші види спорту. Лише засо­бами фізичної культури фізичне виховання вирішує завдання зміцнення здоров'я, розвитку фізичних і духовних сил, підви­щення фізичної і розумової працездатності, продовження трудового довголіття і життя людини тощо.

Згідно з функцією впливу фізичного виховання на людину, розрізняють дві її нерозривно пов'язані сторони: фізичну освіту і фізичне вдосконалення організму, які здійснюються за допомогою розвитку фізичних якостей.

Фізична освіта - це вміння керувати рухами свого тіла і окремими його частинами (голови, тулуба, рук, ніг тощо) як у просторі, так і в часі, виділення окремих рухів з поміж багатьох, порівняння їх між собою, керування ними та раціональне їх поєднання з метою найефективнішого використання в умовах життєдіяльності людини.

Іншими словами, в основі фізичної освіти лежить засвоєння як теоретичних, так і практичних знань з використанням рухових умінь і навичок у різних умовах життєдіяльності.

Фізичне вдосконалення характеризується станом здоров'я та всебічним розвитком людини, до якого відносяться стан розвитку фізичних якостей та формування рухових умінь і навичок, загальний рівень працездатності, морфофункціональні зміни організму і його окремих систем і органів, засвоєння спеці­альної системи знань тощо. Так, наприклад, під впливом систематичних занять фізичними вправами розвивається швидкість, швидкісно-силові якості, сила, витривалість, гнучкість, спритність тощо; удосконалюється за формою, будовою і функцією тіло людини та його окремі органи і системи (збільшується маса м'язової і кісткової тканин, зростає маса легень, їх дихальний об'єм та життєва ємність, збільшуються м'язова маса та об'єм серця, викид крові з нього тощо). Діапазон можливостей при цьому великий. Однак, слід зазначити, що як розвиток фізичних якостей, так і вдосконалення форми, будови та функції організму обумовлені природними задатками людини, якими наділена вона за спадковістю. А тому вдосконалювати розвиток рухових якостей, будову тіла можна до певних показників.

У практиці фізичне виховання дуже часто носить професійно-прикладний характер, тобто спрямоване на певну трудову діяльність. В таких випадках користуються терміном "фізична підготовка". Це відноситься, наприклад, до фізичного вихован­ня пожежника, підводника, космонавта, альпініста тощо.

Для формування фізично здорової та всебічно розвиненої людини виникла система фізичного виховання. Вона включає в себе ідеологічні, наукові, методичні, організаційні, правові, нор­мативні, контролюючі та інші елементи.

Фізичний розвиток - це сукупність ознак, які характеризують морфофункціональний стан людського організму в даний період життя. Сюди відносяться антропометричні дані (зріст, вага тіла, окружність різних частин тіла, життєва ємність легень, динамометрія, станова сила тощо), морфофункціональні показники окремих систем і органів людського організму (серцево-судинна, дихальна, нервова системи, системи травлення та виділення, серце, легені, нирки тощо) та розвиток рухових яко­стей (сили, витривалості, спритності, гнучкості) [7, 63].

Фізичний розвиток може бути всебічним і гармонійним, середнім, слабо вираженим, недостатнім і поганим. Оскільки фізичний розвиток - це процес, яким можна керувати, то його можна спрямовувати в певному напрямку (покращання рухових якостей, вдосконалення форми тіла, підвищення функціонального рівня окремих систем і органів тощо).

Як відомо, фізичний розвиток протягом життя значно змінюється: до 30-35 років він розвивається, до 40-45 років - стабілізується і після 45 років - знижується. Однак, при правильному способі життя, відповідному тренуванні ці періоди можна значно розширити.

До критеріїв фізичного розвитку відноситься і будова тіла. Вона визначається розмірами, формою, пропорціями (співвідно­шення одних розмірів тіла до інших) та особливостями розміщення окремих частин тіла. Особливості фізичного розвитку і будови тіла значною мірою визначають його конституцію.

Під конституцією людини розуміють ті особливості її складу, які тісно пов'язані з біохімічними процесами життєдіяльності організму (водно-сольовий і вуглеводно-жировий обміни). Саме ці процеси метаболізму впливають на будову тіла, обумовлюючи різну ступінь розвитку жирових відкладень, скелета, м'язів, а через них - форму грудної клітки, черевної порожнини, спини, ніг, рук, голови. Сьогодні у світі існує понад 100 різних визна­чень конституції людини. Однак, найбільш широке розповсюдження отримали визначення антрополога В.В. Бунака та академіка М.В. Чорноруцького.

За даними В.В. Бунака, люди за своєю конституцією поділяються на три типи: грудний, черевний і м'язовий. В основу своєї класифікації він поклав ступінь жировідкладення, м'язо­вий розвиток, форму грудної клітки і спини.

Грудний тип характеризується незначним жировідкладенням, тонкою шкірою, слабо розвинутими м'язами. При цьому типі осанка тулуба звичайна або сутулувата, грудна клітка плоска, дещо впалий живіт.

До черевного типу конституції відносяться люди, у яких значне жировідкладення, товста шкіра, масивні, але в'ялі м'язи, дещо сутула або звичайна спина, конусної форми грудна клітка, великий живіт.

У людей м'язового типу - середня ступінь товщини шкіри, масивні або середні м'язи, пряма або хвиляста спина, цилінд­ричної форми грудна клітка, прямий живіт.

Згідно з даними М.В. Чорноруцького (його класифікацією користуються в нашій державі), люди за своєю конституцією поділяються на нормостенічний, астенічний і гіперстенічний типи.

При нормостенічному типі розміри кістково-м'язової системи людини розвинуті пропорційно.

Астенічний тип характеризується переважним ростом тіла у довжину, стрункістю тіла і слабким загальним фізичним розвитком. У людей астенічного типу подовжені розміри тіла переважають над поперечними, розміри кінцівок - над розмірами тулуба (він відносно короткий), розміри грудної клітки - над розмірами живота (довжина грудної клітки довша за дов­жину живота) тощо [8, 28].

Гіперстенічний тип характеризується масивністю, доброю вгодованістю, відносно довгим тулубом і короткими ногами, грудна клітка більш коротка відносно до живота тощо.

Фізичний розвиток людини залежить від умов навколишнього середовища (клімату, рельєфу місцевості, наявності річок, озер, моря, гір, лісів тощо) та соціально-економічних факторів (суспільного устрою, ступеня економічного розвитку, умов праці, побуту, відпочинку, харчування, рівня культури, гігієнічних навичок, способу життя, національних традицій тощо). Усі ці фактори взаємообумовлені і діють у поєднанні. Однак, вирішальну роль відіграють соціально-економічні фактори: зміни умов життя людського суспільства призводять до змін і у фізичному розвитку. Виявлено, що на сучасному етапі розвитку суспільства показники фізичного розвитку дітей (довжина тіла, вага, об'єм грудної клітки, життєва ємність легень) значно вищі, ніж вони були у дітей 100-150 років тому. Це явище отримало назву акселерації (прискорення).

Основними ознаками акселерації є:

- більші розміри дітей при народженні: вага теперішніх новонароджених дітей на 100-400 г, а довжина тіла на 2,0-5,0 см більші ніж 100 років тому;

- прискорення темпу загального фізичного розвитку (зросту, ваги, обхвату грудної клітки, життєвої ємності легень, прорізування зубів, поява постійних зубів, статевого дозрівання, окостеніння, приросту рухових якостей тощо);

- швидке завершення росту і будови тіла, абсолютне покращання показників фізичного розвитку дорослих людей. Якщо в 1880 році люди переставали рости до 26 років, то в 1960 році - до 21 року, а в теперішній час - до 17-20 років (17-18 років - дівчата і 18-20 років - юнаки) [11, 74].

Значно позначилася акселерація на спортивних показниках: результати в швидкості, силі, витривалості, які показують юнаки і дівчата сьогодні на 10-15 % вищі, ніж результати, які показували їх однолітки 20-30 років тому.

Причини акселерації на думку більшості вчених, закладені у зміні способу життя: характері праці і відпочинку, харчуванні, руховій активності, розвитку науково-технічного прогресу, медицині та медичному обслуговуванні тощо.

Фізичний розвиток людини значною мірою визначається її руховою активністю. У осіб, які систематично займаються фізичними вправами і спортом він набагато вищий, ніж у їх однолітків, що ними не займаються. Особливо це стосується будови тіла та росту спортивних показників.

2. Лікувальна фізкультура та її значення

лікувальна фізкультура акселерація компенсаторна

Фізичні вправи в оздоровчих цілях використовувалися впродовж багатьох тисячоліть. Найбільш ранні рукописи, в яких мовиться про лікувальну дію рухів, масажу, знайдені в Китаї. Вони відносяться до 2000-3000 рр. до.н. э. З них ми дізнаємося про те, що в Стародавньому Китаї були лікарський-гімнастичні школи, де не тільки навчали лікувальній гімнастиці і масажу, але і застосовували їх у процесі лікування хворих. Дихальні вправи, пасивні рухи, вправи з опором використовувалися при хворобах органів дихання і кровообігу, хірургічних захворюваннях (вивихах, переломах, викривленнях хребетного стовпа).

Про ранній розвиток лікувальної гімнастики свідчать і знахідки в Індії. У священних книгах Веди (1800 р. до н.е.) мовиться про роль пасивних і активних рухів, дихальних вправ, масажу в лікуванні різних хвороб. У Древній Греції лікувальна гімнастика досягла особливо високого розвитку в період звільнення науки від релігії і розвитку природознавства. Широко пропагували лікувальну гімнастику філософи Платон і Арістотель. Основоположник клінічної медицини Гіппократ (ок. 460 - ок. 377 рр. до н. э.) велику роль у лікуванні хвороб відводив дієті і лікувальній гімнастиці. Причому він вважав, що лікувальна гімнастика повинна носити суворо індивідуальний характер. У своїх книгах Гіппократ детально описував застосування лікувальної гімнастики при хворобах легенів, серця, обміну речовин і в хірургії. У Римі лікувальна гімнастика також займала велике місце в лікуванні хворих. Своїми роботами в цій області був відомий лікар Гален (130-200 рр. н. э.). Він використовував досвід греків, широко застосовуючи не тільки лікувальну гімнастику, але і працетерапію [4, 29].

Перед призначенням лікувальної фізичної культури визначаються завдання використання фізичних вправ, підбираються засоби і форми для вирішення цих завдань. Щоб зробити все це правильно, необхідно враховувати фазу розвитку хвороби, реакцію на неї організму, стан всіх органів і систем, не залучених у хворобливий процес, психічну реакцію хворого на захворювання та інші її індивідуальні особливості. У всіх випадках важливо дотримувати принцип поєднання загальної і місцевої дії фізичних вправ, пам'ятаючи, що одужання багато в чому залежить від загального стану організму хворого.

Кожна фізична вправа, використана в лікувальній фізичній культурі, робить поновлюючий, підтримуючий або профілактичний вплив на хворого. Тому при призначенні лікувальної фізичної культури потрібно визначити (крім медичних свідчень) спрямованість її використання: з метою відновлення порушених функцій, для підтримки здоров'я будуються різні приватні методики, що відображають своєрідність патофізіологічних і клінічних проявів захворювання у окремого хворого або групи хворих, складені за нозологічною ознакою.

Основними принципами застосування лікувальної фізичної культури є цілісність організму (єдність психічного і фізичного), єдність середовища і організму (соціального і біологічного), єдність форми і функції, загального і місцевого, лікування і профілактики. Методика лікувальної фізичної культури повинна бути заснована на загальнопедагогічних (дидактичних) принципах. Ефективність її можлива лише при активному відношенні хворого до занять. Пояснення методистом перспективи основних систем, тобто надавати тонізуючу дію і підтримувати досягнуті результати лікування. Застосовуються фізичні вправи помірної або великої інтенсивності.

Характерна особливість цього варіанту дозування навантажень полягає в тому, що вони не збільшуються в процесі курсу лікувальної фізичної культури. Заняття повинне не стомлювати хворого, а викликати відчуття бадьорості, приливу сил, поліпшення настрою. Тренуюче дозування застосовується в період одужання і в період відновного лікування, коли необхідно нормалізувати всі функції організму хворого, підвищити його працездатність або добитися високого ступеня компенсації. Фізичні навантаження при виконанні як загальнорозвиваючих, так і спеціальних вправ від заняття до заняття підвищуються за рахунок різних методичних прийомів і дозуються так, щоб викликати стомлення. Фізіологічні зрушення в діяльності основних систем, як правило, значні, але залежать від захворювання і стану хворого. Тренуюча дія в певні періоди захворювання можуть надавати і вправи помірної інтенсивності при дозуванні, що поступово збільшується.

Для визначення обсягу фізичних навантажень, що надають тренуючу дію, проводять різні тести. Так, при захворюваннях серцево-судинної системи гранично допустимі фізичні навантаження визначаються за допомогою проби толерантності до них; величина осьового навантаження при діафізарних переломах -- за допомогою тиску пошкодженою іммобілізованною ногою на ваги до моменту появи больових відчуттів (80% від отриманої величини -- оптимальне навантаження); тренуюча дія для збільшення сили м'язів надає навантаження, що становить 50% від максимальної.

Існує безліч форм лікувальної фізичної культури: ранкова гігієнічна гімнастика, заняття лікувальною гімнастикою, самостійні заняття фізичними вправами, лікувальна дозована ходьба, дозовані сходження (терренкур), масові форми оздоровчої фізичної культури, дозовані плавання, веслування, спортивні вправи та ігри, гідрокінезитерапія і ін.

Методи дослідження ефективності ЛФК залежать від характеру захворювання, оперативного втручання, травми. Загальновизнаним правилом є визначення фізіологічної кривої навантаження у процесі занять ЛФК.

Розрізняють такі види контролю: експрес-контроль, поточний і етапний контроль. Експрес-контроль застосовують для оцінки ефективності одного заняття (терміновий ефект). Для цього вивчають безпосередню реакцію хворого на фізичне навантаження. Проводяться лікарсько-педагогічні спостереження, визначається ЧСС, дихання і артеріальний тиск до, під час і після заняття. Отримані дані дають змогу побудувати фізіологічну криву навантаження, що при вірно спланованому занятті поступово підвищується у вступній частині, досягає свого максимуму в середині основної і знижується у заключній частині заняття.

Під час експрес-контролю рекомендується використовувати радіотелеметричні методи дослідження (телеелектрокардіограф, електрокардіосиг-налізатор та ін.), що мають особливо велике значення при серцево-судинній патології.

Поточний контроль проводять протягом всього періоду лікування не менше ніж раз на 7-10 днів, а також при зміні рухового режиму. Він дає можливість своєчасно вносити корективи у методику занять, програму фізичної реабілітації.

Використовують клінічні дані, результати функціональних проб, показники інструментальних методів дослідження, антропометрії. Етапний контроль проводять для оцінки курсу лікування загалом (кумулятивний ефект), для чого перед початком занять ЛФК і при виході з лікарні Ці вправи переважно використовуються у реабілітації спортсменів.

Лікувальна фізична культура за своїм призначенням більш ширше поняття: це не тільки лікувальна, але і профілактична та реабілітаційна, фізкультура.

Головна мета ЛФК: зміцнення або створення м'язового корсета, поліпшення кровообігу в хребцевому сегменті і корінці, зменшення набряку в ньому, виправлення дефектів постави, відбувається стійка адаптація нервових корінців до зміни умов протікання патологічного процесу, і тим самим припиняється їхнє подразнення, що лежить в основі больового синдрому [7, 45].

Комплекс вправ рекомендується виконувати 1-2 рази в день: ранком і вдень або ввечері. Не рекомендується займатися після їжі. Початківцям кількість повторень можна скоротити вдвічі, з поступовим на протязі 2-4 тижнів збільшенням до повного навантаження.

Фізичні вправи супроводжуються позитивними емоціями, відволікають хворих від «входу в хворобу», що, в свою чергу, сприяє зниженню м'язового тонусу і виконанню рухів у більшому об'ємі. Залучення хворого в процес лікування є могутнім чинником опосередкованої психотерапії.

Під час проведення ЛФК потрібно уникати вираженого посилення болів. Ті рухи, які супроводжуються болями, можна не виконувати. Черговість вправ можна змінити, в ряді випадків підключити до них інші прийоми.

Слід зауважити, що небезпечні (навіть у період ремісії) вправи з нахилом тулуба вперед (особливо небезпечні з ротацією): такі нахили сприяють зміщенню ядра диску, розтягуванні в паравертебральній зоні як фіброзних тканин, так і м'язів.

Відомо, що активна функція цих м'язів зупиняється після нахилу тулуба на 15-20°.

Отже виходить, що при подальшому нахилі відбувається розтягування м'язів і фіброзних тканин поперекової ділянки.

Автори (зокрема К. Левіт), які визнають найважливішою ланкою процесу блокування міжхребцевих суглобів, вважають за доцільне приступити до ЛФК після деблокуючих заходів, теплових процедур, масажу. На цьому етапі, коли в хворого спостерігається помірний тягнучий біль, при обережному розтягуванні м'яза до фізіологічного положення суглоба, приступають до статичних навантажень. Спочатку ці вправи виконуються на скорочення вкороченого м'яза, потім -- на його розтягування (активна робота антагоністів).

Правильна постава, постійні заняття ЛФК, особливо плавання, своєчасне лікування соматичних і ендокринних захворювань, збереження гарної фізичної форми з відсутністю зайвої ваги тіла, володіння методами психічної і м'язової релаксації - основні шляхи профілактики болів у спині. Завдання лікаря в даному випадку чисто просвітительська, для виконання якої необхідно використовувати будь-яку чергову зустріч з пацієнтом.

Практичне видужання залежить від наполегливості в лікуванні повторними курсами і від самодисципліни пацієнта.

Для цього потрібне неухильне виконання лікувально-гімнастичних вправ із захистом хребта від надлишкових навантажень, а значить, вироблення нових трудових навичок, постійна увага до своєї постави.

Заняття спортом при вираженому остеохондрозі міжхребцевого диска не рекомендуються, оскільки можна спровокувати загострення й ускладнити протікання захворювання. Приклад Дікуля і Власова скоріше виключення з правил. Знову ж він показує значимість стриманості й індивідуально розрахованих тренувань. Крім того, такий метод може бути ефективним при травматичних ушкодженнях, тобто разових, але не при прогресуючих тривалих захворюваннях, незважаючи навіть на те, що це прогресування і зупиняється згодом.

Спортивні заняття слід розділити по ступеням ризику (з низькою можливістю) виникнення болі в спині:

1) низький ступінь ризику - їзда на велосипеді і плавання, катання на ковзанах, лижний біг;

2) середній ступінь ризику - баскетбол, боулінг, біг підтюпцем, деякі види танців, веслування, їзда на коні;

3) високий ступінь ризику - футбол, гімнастика, важка атлетика, пірнання [9, 94].

Види спорту з низьким ризиком чинять невеликі навантаження на спину. Види спорту з помірним ризиком пов'язані зі стрибками або поворотами. Стрибки збільшують тиск на диски, повороти натискають на суглоби. Важливо мати м'яке взуття для бігу, а бігати краще по ґрунті, по траві, можна по асфальту, гірше по бетону.

Бажано уникати спортивних напрямків, пов'язаних з надзавданнями і зверхнавантаженнями, -- вони перетворюють фактори ризику в реальне захворювання. Виробленню правильної постави сприяють заняття бальними танцями, фехтуванням, бігові на ковзанах.

На відміну від інших видів, заняття у воді не дають осьового навантаження на хребет, при цьому задіюються практично всі групи м'язів. Стиль «кроль» і на спині являються оптимальними для плавання. При стилі «батерфляй» використовуються різкі штовхальні рухи, що не завжди корисно, а стиль «брас»: може призвести до перенапруги і посиленню вигину шийного відділу хребта.

При впливі теплої води, близько 34-36 0С, розслаблюються м'язи, зменшується біль і спастичні явища при рухах, зменшується рефлекторна збудливість.

Навіть порівняно легкі рухи у воді підвищують хвилинний і ударний обсяг серця близько на 1/3. У той же час гідростатичний тиск сприяє компресії периферичних венозних судин, чим полегшується і прискорюється надходження крові до серця. Це один з компонентів сприятливого впливу плавання при венозній недостатності судин нижніх кінцівок.

Сприятливий прогноз багато в чому залежить від діяльної витримки і терпіння. Важливо використовувати захисні і розвантажувальні заходи перед майбутніми навантаженнями і після них. До них відносяться використання корсета і відпочинок лежачи в зручній позі. При виникаючих м'язових спазмах без загострення, людина повинна застосовувати місцеве тепло, ліки, що знімають м'язову напругу (зокрема сирдалуд), нестероїдні анальгетики (зокрема ібупрофен) короткими курсами - приблизно по 2-3 дні.

Не можна перетворювати життя в суцільну профілактику хвороб. Так можна загнати пацієнта в хронічний стрес або потрапити в рабство чергової утопічної всеоздоровчої ідеї.

Важлива організація праці і відпочинку. Сидіти потрібно менше, частіше влаштовувати перерви. Сидіння повинне бути з опорою для спини, з опорою для попереку (спеціальним вигином спинки стільця або підкладеним валиком). Взагалі потрібно уникати нахиленого положення в роботі - або стіл вище влаштувати, або сидіть з опорою для спини [3, 58].

3. Загальна характеристика нетрадиційних засобів лікувальної фізкультури. Види, методи та прийоми їх застосування

Природне прагнення людей до фізичної досконалості, до оздоровлення спонукає фахівців у галузі фізичного виховання вести розробку нових засобів і методів досягнення цих цілей. Відомі і добре зарекомендували себе види спорту традиційно залишаються в арсеналі засобів фізичної культури.

Проте пошук шляхів підвищення ефективності навчального процесу з фізичної культури, формування у дітей стійкої потреби в руховій активності передбачає використання нетрадиційних видів фізичних вправ і спорту, що користуються великою популярністю серед дітей.

Ушу - стародавня китайська гімнастика, що має декілька стилів, починаючи від комплексу оздоровчої гімнастики і закінчуючи бойовим мистецтвом. Ушу включено в систему навчання в школах і деяких ВНЗ Китаю. Ушу об'єднує різні види вправ, які можна виконувати зі зброєю і без зброї, з партнером чи без нього. Існує дві школи - зовнішня і внутрішня. Зовнішня школа передбачає тверді і силові рухи, швидкість реакції, гнучкість, реактивні руху, які подібні танцю.

Гідроаеробіка - виконання фізичних вправ у воді, є ефективним засобом підвищення рівня фізичної підготовленості для осіб з різним фізичним розвитком і практично будь-якого віку. Структура занять, дозування фізичного навантаження, музичний супровід можуть бути такими ж, як при заняттях ритмічною гімнастикою. Проте, опір води ускладнює руху, і його подолання призводить до більш швидкому, ніж на суші, розвитку сили, різних м'язових груп.

Гідроаеробіка особливо корисна тим, хто прагне схуднути.

Систематичне виконання фізичних вправ у воді нормалізує діяльність нервової та серцево-судинної системи, знімає збудливість, покращує сон.

Йога. Слово "йога" в перекладі з давньоіндійської мови означає "союз, з'єднання, зв'язок, єднання, гармонія" [9, 29].

Філософи - матеріалісти трактують цей термін як єднання, гармонію фізичного і психологічного стану людини, як гармонію повного фізичного здоров'я і духовної краси людини.

Вправи, засновані на розумінні не тільки фізичних, а й духовних, моральних правил удосконалення особистості, - це і є система йоги.

Відомо безліч їх різновидів, розділів, вправ - хатха - йога, раджа - йога, бхаггі - йога, тантра - йога. Найбільш важливі для розуміння на початковому етапі освоєння йоги Пранаяма - основні дихальні вправи і Санкхья - філософська основа йоги, а знамениті асани йоги - це не просто прийняття різних хитромудрих поз і розслаблення, а справжня складна техніка контролю над тілом і концентрація уваги на ньому.

Стретчінг - розтягування, включає в себе комплекс поз, що сприяють підвищенню еластичності різних м'язових груп. Для правильного виконання вправ стретчинга слід дотримуватися наступних вимог: перш ніж виконати вправу, треба знати, яку конкретну групу м'язів воно допомагає розтягувати; всі рухи повинні перебувати в певних межах індивідуального діапазону рухливості суглобів, спочатку слід застосовувати "легкий стретчинг"; при положенні суглоба в крайньому розігнутому, зігнутому, відведеному або наведеному положенні не показується, розтягувати зв'язки і м'язи тільки за рахунок статичного тиску, перебуваючи в нерухомому стані; в процесі виконання вправ дихати спокійно і ритмічно; при появі гострих больових відчуттів припиняти виконання вправи. Цей вид гімнастики широко використовується як допоміжний засіб у різних видах спорту.

Шейпінг - ефективний засіб для зміцнення здоров'я і вдосконалення статури людей різного віку. Він об'єднує у собі вправи аеробіки та атлетичної гімнастики. Має велику популярність серед жінок. При заняттях шейпінгом інтенсивність фізичного навантаження дозується строго індивідуально. Для шейпінгу характерний суворий лікарський контроль за станом фізичного розвитку та функціональної підготовленості за допомогою сучасної електронної апаратури. Отримує широке поширення серед дітей.

Останнім часом набули популярності зарубіжні системи фізичних вправ різної спрямованості. Найбільшого поширення набула система силових вправ, яку в нашій країні назвали атлетичною гімнастикою. Вона має як змагальний варіант, так і оздоровчо-коригуючий.

Ритмічна гімнастика загальнодоступна і високоефективна. Музичний ритм, танцювальне виконання організують руху, підвищують настрій займаються, викликають позитивні емоції. Підбір вправ може акцентувати спрямованість комплексів на розвиток витривалості, силової підготовленості, поліпшення гнучкості, пластичності. Ритмічна гімнастика - ефективний засіб оздоровлення, підвищення функціональних можливостей, корекції фізичного розвитку і статури.

До модифікації ритмічної гімнастики відноситься "бодіденс". Ця програма фізичних вправ здійснюється під девізом - "Танцюй, відпочивай і будь красива!" Її зміст: тренування різних м'язових груп за допомогою простих танцювальних рухів на тлі емоційного музичного супроводу [8, 34].

Останнім часом стало збільшуватися число груп, що займаються шейпінгом. Ця система, по суті справи, поєднує ритмічну і атлетичну гімнастику, але силових вправ віддається деяку перевагу. В основному заняття шейпінгом спрямовані на корекцію фігури і поліпшення функціонального стану організму, разом з тим це і активний відпочинок.

Менш поширена система спеціальних вправ, що носить назву "стретчинг". Ці вправи спрямовані головним чином на розтягування м'язів і підвищення рухливості суглобів, значне поліпшення гнучкості.

"Стретчінг" застосовується як відновлювальне і разміночном засіб. Повільне, спокійне виконання вправ сприяє зняттю нервово-емоційних напружень, активному відпочинку.

В особливу групу виділено східні системи фізичних вправ. Найбільшою популярністю тут користуються елементи з у-шу, йоги, карате, а також система обмеженого впливу цигун. Є й системи локального впливу - системи дихальних вправ, коригуючі вправи для мікромишц очей і т.д.

Один з різновидів китайських систем фізичної підготовки і самозахисту у-шу містить у собі вправи оздоровчої спрямованості, впливають через різні пози і рухи на внутрішні органи, на суглобово-м'язовий апарат. Древня китайська система вправ цигун включає три складові: регуляцію позиції тіла, дихання і психічного стану. Все це досягається через розслаблення, дозовані гімнастичні та дихальні вправи. Основна спрямованість гімнастики цигун - оздоровлення, а також стабілізація психічного стану.

В індійському релігійно-філософському вченні йога містить розділ - система фізичних вправ, яка особливо активно впливає на дихальну систему, а через освоєння і виконання досить складних поз впливає на внутрішні органи і суглобово-м'язовий апарат. Ця система містить в собі елементи медитації, спрямовані на корекцію психічного стану.

Тим часом майже всі східні системи мають обмежений вплив на організм людини і не дають займається різнобічної фізичної підготовки. З цієї причини всі ці системи зазвичай не включаються до переліку видів спорту і систем фізичних вправ, що пропонуються студентам на обов'язкових навчальних заняттях з навчальної дисципліни "Фізична культура". Але окремі вправи, елементи цих систем або самі системи, так само як і окремі вітчизняні системи (дихальна гімнастика А.Н. Стрельникової, комплекс спеціальних вправ для очей Е.С. Аветисова тощо) можуть використовуватися на спеціальному (медичному) навчальному відділенні , а деякі з них в цілісному вигляді - в секційних і групових заняттях з оздоровчою метою у вільний від навчання час [8, 84].

4. Методи лікувальної фізкультури в ДНЗ при конкретних захворюваннях

4.1 Лікувальна фізкультура при захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів

Фізіологічна роль нирок дуже велика - це найважливіша система, що забезпечує сталість водно-сольового балансу. Виведення води і солей нирками знаходиться в прямій відповідності з інтенсивністю енергетичних витрат і в зв'язку з необхідністю звільнення від кінцевих продуктів обміну. Тому ниркова функція дітей відрізняється великою напруженістю. У той же час в них велика потреба у воді. Функціональна неповноцінність проявляється на різних сторонах ниркової діяльності. Максимальна компенсація зрушень кислотно-основного стану в дитини здійснюється в менш широких межах в порівнянні з дорослою людиною пояснюється схильність до ацидозу. У дитини обмежена здатність нирок до концентрації сечі, тому він витрачає вдвічі більше води на виділення одного і того ж кількості солей.

Діяльність нирок і сечовивідних шляхів регулюється центральною нервовою системою і нейрогуморальним механізмом, причому роль останніх підвищується з віком.

Під впливом м'язової діяльності помірної й слабкої інтенсивності сечовиділення збільшується. При значному м'язовій напрузі у підлітків і дорослих відзначається зниження діурезу, що пояснюється звуженням судин і погіршенням умов кровопостачання нирок, затримкою води в м'язах, а також рефлекторним збільшенням викиду антидіуретичного гормону.

Клініко-фізіологічним обґрунтуванням застосування ЛФК при захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів є можливість стимулюючого впливу на організм хворого, поліпшення обмінних процесів, попередження небажаних наслідків обмеження рухової активності [9, 129].

Фізичні вправи, що застосовуються в помірній і слабкою дозуванні, можуть сприяти поліпшенню умов кровопостачання нирок і збільшення сечовиділення.

Постійне виведення з організму продуктів розпаду і інших шкідливих речовин здійснюється сечостатевої системою.

Сечостатевої апарат об'єднує дві системи органів, анатомічно і фізіологічно різних, проте тісно пов'язаних між собою топографічно за своїм походженням і функціями (частково).

Сечостатева система включає також нирки з балії, сечоводи, сечовий міхур і сечівник.

Особливості занять при хронічних захворюваннях нирок і системи сечовиділення. При організації фізичної підготовки учнів з цією групою захворювань необхідно враховувати особливості у стані здоров'я:

- Відхилення в стані серцево-судинної системи, оскільки можливі гіпертонічні реакції на фізичні вправи, перевантаження серця;

- Підвищена реакція нирок і сечовивідної системи на охолодження і перегрівання;

- Загальна ослабленість тонусу тканин і м'язової системи, що призводить до слабкості черевного преса, м'язів попереку, наслідком чого є застійні процеси в нирках і сечовивідних шляхах, опущення нирок;

- Недостатня очисна функція, що є причиною непереносимості великих навантажень, що викликають великі біохімічні зміни в крові.

Все це вимагає дотримання певних правил при організації фізичної підготовки. У першу чергу необхідно попередити переохолодження чи перегрівання організму, не допускати зайвої вологості приміщень при проведенні занять.

Велике значення при захворюваннях цієї групи має загартовування організму, проте використовувати гартують процедури треба дуже обережно. Травматичні для нирок вправи великої інтенсивності або помірні за інтенсивністю, але надмірно тривалі, що викликають великі зрушення в складі крові. Несприятливо позначаються на стані нирок заняття, викликають загальне стомлення, протипоказані стрибкові вправи.

4.2 Нирковокам'яна хвороба

При цьому захворюванні відбувається відкладення конкрементів у ниркових мисках і у верхніх відділах сечовивідних шляхів. Основні типи конкрементів - урати, оксалати, фосфати та ін. Нерідко вони бувають комбінованими, тобто складаються з двох або трьох згаданих солей. Зрідка спостерігаються органічні камені, що складаються з холестерину або сульфаніламідних сполук.

Відому роль у виникненні цієї хвороби відіграють інфекції сечовивідних шляхів, а також розлади різних видів обміну, порушення нервової та ендокринної регуляції, розлад випорожнення сечових шляхів.

Хвороба може протікати приховано, і конкременти у сечовивідних шляхах виявляються тільки при випадковому рентгенологічному дослідженні. В інших випадках відзначаються болі в попереку тупого характеру, які можуть бути спровоковані надлишкової фізичним навантаженням, підніманням ваги і т.д.

Лікувальна фізкультура при дрібних каменях сечоводів сприяє поліпшенню і нормалізації обмінних процесів, підвищення захисних сил, створює умови для відходження каменів, нормалізації сечовивідної функції. У методиці лікувальної фізкультури використовуються загальнорозвиваючі вправи, спеціальні для м'язів черевного преса, що створюють коливання внутрішньоутробного тиску і сприяють виведенню каменів, дихальні особливо з акцентом на діафрагмальне дихання, біг, підскоки і різні варіанти ходьби (з високим підніманням колін), вправи з різкими змінами тулуба , що викликає переміщення органів черевної порожнини, стимулює перистальтику сечоводів і сприяє їх розтягуванню; рухливі ігри з включенням підскакувань, стрибків і струсів тіла. Рівень фізичного навантаження під час спеціальних занять - середній, вище середнього, тому діти повинні бути поступово підготовлені до такої навантаженні. Перед заняттям доцільні введення спазмолітичних засобів, прийом мінеральної води.

Приклади фізичних вправ при дрібних каменях сечоводів:

1. Ходьба з високим підніманням колін. Ходьба на носках, п'ятах, ходьба з руками за головою.

2. Ходьба навприсяд, руки на поясі або на колінах.

3. Стоячи, руки вздовж тулуба. Підняти руки вгору з одночасним різким відведенням ноги вбік - вдих. Повернення у вихідне положення - видих.

4. Стоячи, руки в сторони. Різкі повороти тулуба вправо, вліво.

5. Стоячи, ноги на ширині плечей - вдих. Нахил тулуба до правого коліна - видих. Повернення у вихідне положення, до лівого коліна.

6. Стоячи, потягнутися вгору - вдих, розслабитися, впустити кисті, лікті, плечі - видих.

7. Лежачи на спині - почергове згинання та розгинання ніг в колінних і тазостегнових суглобах.

8. Лежачи на спині - почергове згинання ніг з підтягуванням коліна до живота.

9. Лежачи на спині - ноги підняті вперед з опорою п'ятами на гімнастичну стінку, під областю тазу покладено валик або подушка. Згинання ніг по черзі і разом з підтягуванням коліна до грудей.

10. З вихідного положення лежачи на спині. Підняти таз - вдих, повернення в вихідне положення - видих.

11. Лежачи на спині - підведення тазу з одночасним розведенням ніг в сторони - вдих, повернення в вихідне положення - видих.

12. Лежачи на спині. Розслаблення. Вправа в діафрагмальному диханні.

13. З вихідного положення лежачи на спині біля гімнастичної стінки перекид назад, при цьому намагатися дотягнутися шкарпетками ніг до килимка за головою.

14. Лежачи на здоровому боці - вдих. Зігнути ногу на хворому боці, підтягнути її до живота - видих.

15. Лежачи на боці - відведення прямої ноги назад - вдих і вперед - видих.

16. Стоячи рачки - вдих, підняти таз, розгинаючи коліна, - видих.

17. Стоячи біля гімнастичної стінки, руки хватом на рівні плечей. Спокійне дихання.

18. Підведення на носках з посиленим опусканням на п'яти, викликаючи струсу тіла.

19. У тому ж вихідному положенні - відведення прямої ноги в сторону з одночасним підскоком, то ж - в інший бік.

20. Стоячи підскоки на одній і на обох ногах по черзі [3, 48].

Одним з моментів профілактики є загартовування і дієта. Рекомендуються ранкова гігієнічна гімнастика, вправи зі скакалкою, комплекси для зміцнення м'язів живота і спини, а також їзда на велосипеді, тривалі пішохідні прогулянки, сауна (баня), вібраційний масаж області попереку, гіпертермічних ванни (38-40 0С, тривалістю 5-10 хв).

4.3 Нефроптоз

Нефроптоз - опущення нирки. Нефроптоз часто є результатом травми - удару в поперекову область, удару її при падінні, різкого струсу тіла при падінні, сильного струсу черевних м'язів при надмірному фізичному напруженні.

Всі ці моменти можуть викликати значний зсув нирки внаслідок порушення цілості околопочечной фасцій і їх фіброзних перемичок.

При нефроптозі виникають больові, диспептичні і нервові розлади, порушення функції сусідніх органів, знижується працездатність.

Поряд з ЛФК (необхідно виконувати спеціальний комплекс вправ лежачи на спині) на кушетці з піднятим ізножья проводиться масаж спини, живота, стегон. Приблизний комплекс лікувальної гімнастики показано в додатку 1.

4.4 Лікувальна фізкультура при шкірних захворюваннях

Шкіра як анатомо-фізіологічна частина цілісного організму, є органом, який виконує ряд важливих фізіологічних функцій. Вона захищає організм від різних шкідливих впливів зовнішнього середовища, бере участь у процесі терморегуляції і в регуляції загального обміну речовин в організмі. Важливою є і секреторна функція шкіри (робота сальних і потових залоз). Шкіра, крім того, являє собою велике рецепторне поле, сприймає ззовні і передає в ЦНС цілий ряд відчуттів.

Червоний вовчак. Хвороба проявляється у двох основних формах. Одна з них (дискоїдний) характеризується змінами шкіри обличчя, рідше - шкіри волосистої частини голови, верхньої частини грудей, спини, пальців. Інша форма (системна) пов'язана з ураженням внутрішніх органів. При системному червоному вовчаку в основному уражається сполучна тканина. Показаний масаж, ЛГ, прогулянки, помірні фізичні навантаження і ін. Масаж проводиться з підігрітим масажним маслом в період ремісії. Показаний також ручний масаж у ванні, щітками (периферичних відділів, менш уражених) та гідромасаж. Не рекомендуються сауна, УФО (ультрафіолетове опромінення), переохолодження.

ЛГ складається з загальнорозвиваючих, дихальних вправ, вправ з гімнастичною палицею, гумовим еластичним бинтом в положенні сидячи, стоячи і лежачи (якщо виражений суглобовий синдром).

Склеродермія. Це захворювання сполучної тканини. Характеризується її ущільненням, що проявляється переважно на шкірі.

При даній хворобі застосовують масаж, ЛГ, фізіотерапію, дозовану ходьбу, лижні прогулянки, дієтотерапія, вітамінізація, різні мазі [5, 84].

Висновки

В даний час встановлено, що оптимальна рухова активність впливає стимулюючим чином на функції центральної нервової системи та психічну діяльність дитини.

У зв'язку з введенням досить важких тестів і високих нормативів оцінки фізичної підготовленості дітей, 4-х годин занять на тиждень фізичними вправами недостатньо. Окрім занять у загальних і спеціальних медичних групах з фізвиховання необхідні самостійні заняття фізичними вправами.

Самостійні заняття повинні бути обов'язковою складовою частиною здорового способу життя дітей. Вони заповнюють дефіцит рухової активності і сприяють більш ефективній підготовці до складання державних тестів і нормативів.

Фізична культура і спорт - засоби творення гармонійно розвиненої особистості. Вони допомагають зосередити усі внутрішні ресурси організму на досягнення поставленої мети, підвищують працездатність, дозволяють втиснути в рамки короткого дня виконання всіх намічених справ, виробляють потребу в здоровому способі життя.

Сьогодні потрібно удосконалювати нетрадиційні та застосовувати нові форми і методи проведення масової оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи. Фахівці, що виходять зі стін ВУЗу, повинні бути підготовлені до пропаганди та розвитку фізичної культури і спорту у трудовій діяльності, глибоко розуміти їх позитивний вплив на економічні показники виробництва.

Всебічний розвиток фізичних здібностей у дитини, професійно-прикладна фізична підготовка стають необхідними умовами ефективної трудової діяльності, його творчої участі в суспільному виробництві. Сьогодні потрібно удосконалювати нетрадиційні та впроваджувати нові форми і методи проведення оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи.

Список використаних джерел

1. Козєтов І. Методика використання нестандартного обладнання на уроках фізкультури // Фізичне виховання в школі. - 2002.

2. Лечебная физическая культура: Справочник./ Под ред. В.А. Епифанова. - М.: Медицина,- 2003.

3. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. - М.: ФиС,- 1999.

4. Методика физического воспитания школьников / Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. - М.: Просвещение,- 2001.

5. Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. М.,- 2002.

6. Петрик О.І. Медико-біологічні та психолого-педагогічні основи здорового способу життя: Курс лекцій. Навч. посібник. - Львів: Світ,- 1993. - 119 с.