Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО ПОРАНЕННЯ І КРОВОТЕЧУ

1.1 Поняття про рани, класифікація ран та їх ускладнення

1.2 Види кровотечі та їхня характеристика

ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

2.1 Перша медична допомога дітям при пораненнях

2.2 Перша медична допомога дітям при кровотечах

2.3 Перша медична допомога дітям при синдромі тривалого здавлювання і закритих ушкоджень

2.4 Перша медична допомога дітям при опіках

2.5 Перша медична допомога дітям при раптовому припиненні серцевої діяльності і задусі

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Клініка і результат протікання хвороби людини, яка отримала будь-яке ушкодження в побуті, у випадку виникнення стихійного лиха, виробничих аварій, терористичних актів, залежить від своєчасності і грамотності надання першої медичної допомоги на місці події.

Сучасні форми участі громадськості і всього населення в наданні першої медичної допомоги в мирний і воєнний час зародилися давно і були випробувані ще Н.І. Пироговим. Однак вона може бути ефективною тільки в тому випадку, якщо той хто надає допомогу діє свідомо, володіє елементарними медичними знаннями і прийомами. У зв'язку з цим доцільно надати коротку медичну характеристику відповідних станів ураженого.

Задача першої медичної допомоги дітям полягає в тому, щоб шляхом проведення найпростіших заходів врятувати життя дитини, зменшити її страждання, попередити розвиток можливих ускладнень, полегшити стан та передбачити захворювання.

Перша медична допомога може бути зроблена на місці ураження самою дитиною (самодопомога), її товаришем (взаємодопомога), санітарними дружинницями. Заходами першої медичної допомоги є: тимчасова зупинка кровотечі, накладення стерильної пов'язки на рану, штучне дихання і непрямий масаж серця, введення антидотів, дача антибіотиків, уведення болезаспокійливих препаратів, гасіння палаючого одягу, транспортна іммобілізація, зігрівання, укриття від жари і холоду, надягання на ураженого протигаза, видалення ураженого з зараженої ділянки, санітарна обробка.

Надання першої медичної допомоги в можливо більш ранні терміни має вирішальне значення для подальшого плину і результату поразки, а іноді і порятунку життя. При сильній кровотечі, поразці електричним струмом, утопленні, припиненні серцевої діяльності і задухи, у ряді інших випадків перша медична допомога повинна надаватися негайно.

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО ПОРАНЕННЯ І КРОВОТЕЧУ

1.1 Поняття про рани, класифікація ран та їх ускладнення

Раною називається ушкодження, яке характеризується порушенням цілості шкірних покривів, слизових оболонок, а іноді і глибоких тканин і супроводжується болем, кровотечею і зіянням.

Рани можуть бути вогнепальними, різаними, рубаними, колотими, забитими, роздавленими, рваними, укушеними.

Вогнепальні рани виникають у результаті кульового чи осколкового поранення. Вони можуть бути наскрізними, коли маються вхідні і вихідні раневі отвори; сліпими, коли куля чи осколок застряють у тканинах, і дотичними, при яких куля чи осколок, пролітаючи по дотичній, ушкоджує шкіру і м'які тканини, не застріваючі в них.

Різані і колоті рани мають малу зону ушкодження, рівні краї, стінки рани зберігають життєздатність, сильно кровоточать, у меншому ступені, чим інші, піддаються інфікуванню. Колоті проникаючі рани при невеликій зоні ушкодження шкіри чи слизової оболонки можуть бути значної глибини і становлять велику небезпеку в зв'язку з можливістю ушкодження внутрішніх органів і занесу у них інфекції, наслідком чого може з'явитися перитоніт і сепсис.

Рубані рани мають неоднакову глибину, супроводжуються забитим місцем і роздушенням м'яких тканин.

Забиті, рвані і роздавлені рани характеризуються складною формою, нерівними краями, просоченням крові, омертвленими (некротизированими) тканинами на значному протязі, у них створюються сприятливі умови для розвитку інфекції. Рвані рани виникають при грубому механічному впливі, часто супроводжуються відшаруванням шматків шкіри, ушкодженням сухожиль, м'язів і судин, піддаються сильному забрудненню. Укушені рани завжди інфіковані слиною [8, 111].

Усі рани, крім операційних, вважаються первинно інфікованими. Мікроби у рану попадають разом із предметом, що ранить, землею, шматками одягу, з повітря і при дотику до неї руками. Мікроби, що потрапили в рану, можуть викликати її нагноєння, такі ускладнення, як бешихове запалення. Найбільш небезпечне влучення в рану мікробів, що розвиваються при відсутності повітря і викликають анаеробну інфекцію (газову гангрену).

Іншим небезпечним ускладненням ран є їхнє зараження збудником правця. З метою профілактики правця при всіх пораненнях, що супроводжуються забрудненням, особливо землею, а також при роздушені тканин пораненому вводять очищений протиправцевий анатоксин чи протиправцеву сироватку.

Мірою профілактики зараження ран є раннє накладення на неї асептичної пов'язки, що попереджає подальше надходження мікробів до неї.

Рани можуть бути поверхневими чи проникаючими в порожнину черепа, грудної клітини, черевну порожнину. Проникаючі поранення найбільш небезпечні.

Проникаючі поранення грудей часто супроводжуються ушкодженням легень, що викликає кровохаркання, кровотечу в порожнину плеври і підшкірну емфізему. Серед проникаючих поранень грудей розрізняють поранення з закритим, відкритим і клапанним пневмотораксом: повітря при пораненні проникає в плевральну порожнину через рану у грудній стінці, чи бронхів легенів. Нерідке входження повітря в порожнину плеври, що починається в момент поранення і відразу ж припиняється внаслідок зсуву м'яких тканин по ходу раневого каналу. Так виникає закритий пневмоторакс. При влученні невеликої кількості повітря в плевральну порожнину відбувається швидке його розсмоктування.

Проникаючі поранення грудей з відкритим пневмотораксом характеризуються тим, що повітря при вдиху всмоктується через рану у плевральну порожнину, а при видиху виходить з її назовні. У поранених у грудях з відкритим пневмотораксом звичайно виникають явища дихальної і серцево-судинний недостатності, різкої гіпоксії (кисневого голодування). Задуха, кашель і біль у грудях погіршують стан потерпілого.

Найбільш небезпечним є клапанний пневмоторакс, при якому повітря при вдиху всмоктується в плевральну порожнину, а при видиху з неї не виходить. Повітря в плевральну порожнину може надходити через рану грудної стінки - цей стан називається зовнішнім пневмотораксом - чи через рану бронхів - цей стан називається внутрішнім пневмотораксом [7, 43].

1.2 Види кровотечі та їхня характеристика

Кровотечі є найбільш небезпечним ускладненням ран вони безпосередньо загрожують життю. Під кровотечею розуміється виходження крові з ушкоджених кровоносних судин. Вона може бути первинним, коли виникає відразу ж після ушкодження судин, вторинним, якщо з'являється через деякий час.

У залежності від характеру ушкоджених судин розрізняють артеріальні, венозні, капілярні і паренхіматозні кровотечі.

Найбільш небезпечне артеріальна кровотеча, при якому за короткий термін з організму може вилитися значна кількість крові.

Ознаками артеріальної кровотечі є червоне фарбування крові, її витікання пульсуючим струменем.

Венозна кровотеча на відміну від артеріального характеризується безупинним витіканням крові, що має більш темний колір, при цьому явного струменя не буває.

Капілярна кровотеча виникає при ушкодженні дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м'язів. При капілярній кровотечі кровоточить уся поверхня рани. Паренхіматозна кровотеча виникає при ушкодженні внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок, легенів. Воно завжди небезпечно для життя.

Кровотечі можуть бути зовнішні і внутрішні. При зовнішній кровотечі кров виходить через рани шкірних покривів і видимих слизових оболонок чи з порожнин.

При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини, органи чи порожнини і зветься крововиливом. При крововиливі в тканини кров просочує їх, утворює припухлість, називану інфільтратом, чи синцем. Якщо кров просочує тканини нерівномірно і внаслідок розсовування їх утворюється обмежена порожнина, наповнена кров'ю, її називають гематомою [6, 54].

ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

2.1 Перша медична допомога дітям при пораненнях

Навіть сама невеличка рана являє загрозу для життя ураженої дитини - вона може стати джерелом зараження різними мікробами, а деякі супроводжуються сильними кровотечами. Основною метою профілактики цих ускладнень, проведеної при наданні першої медичної допомоги, є найбільш раннє накладення стерильної пов'язки на рану, дотримання правил асептики й антисептики, зупинка кровотечі.

Асептика - це сукупність заходів, спрямованих на попередження влучення мікробів у рану. Таким чином, асептика є методом профілактики раневої інфекції. Вона досягається суворим дотриманням основного правила - усе, що стикається з раною, повинне бути стерильним (не мати мікробів). Не можна руками торкати рану, видаляти з неї уламки, обривки одягу, використовувати нестерильний матеріал для закриття ран.

Антисептикою називається система заходів, спрямованих на зменшення кількості мікробів та їхнє знищення у рани. Розрізняють механічну, фізичну, хімічну і біологічну антисептику.

Механічна антисептика складається у первинній хірургічній обробці ран. Фізична антисептика полягає у застосуванні таких методів, при яких створюються несприятливі умови у рани для виживання мікробів,- це висушування рани, її дренування і відтік раневого виділення. Убиває мікроби сонячне світло і штучне ультрафіолетове опромінювання. Хімічна антисептика заснована на застосуванні різних лікарських засобів, що мають протимікробну дію. Ці речовини називаються антисептичними. Найбільш широко застосовуються такі антисептики, як настойка йоду, етиловий спирт, розчини хлораміну, риванолу, перманганату калію й ін. Антисептики можуть складатися з декількох речовин, наприклад мазь Вишневського. До біологічних антисептиків відносяться антибіотики, що використовуються для профілактики і лікування раневої інфекції [5, 123].

Способи асептики й антисептики доповнюють один одного в боротьбі з інфекційним зараженням ран.

Пов'язка складається з двох частин: внутрішньої, котра стикається з раною, і зовнішньої, котра закріплює й утримує пов'язку на рани. Внутрішня частина пов'язки повинна бути стерильною. Пов'язка, що накладається першою, називається первинною стерильною.

При накладенні пов'язок необхідно прагнути не викликати зайвого болю. Бинт варто тримати у правій руці, а лівій утримувати пов'язку і розгладжувати ходи бинта. Бинт розгортають, не відриваючись від пов'язки, ліворуч праворуч, кожним наступним ходом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов'язка накладається не дуже туго (крім тих випадків, коли потрібно спеціальна що давить), щоб не порушити кровообіг, і не дуже слабко, щоб вона не спадала з рани.

Перш ніж накласти первинну пов'язку, потрібно відкрити рану, не забруднюючи її і не заподіювати біль ураженій дитині. Верхній одяг у залежності від характеру рани, погодних і місцевих умов знімають, чи розрізають. Спочатку знімають одяг зі здорової сторони, потім - з ураженої. У холодний час року щоб уникнути охолодження, а також в екстрених випадках надання першої медичної допомоги дитині у важкому стані одяг розрізають в області рани. Не можна відривати від рани прилиплий одяг; його треба обережно вилучити ножицями і потім накласти пов'язку. Надягають знятий одяг у зворотному порядку: спочатку на уражену, а потім на здорову сторону.

У якості перев'язочного матеріалу застосовують марлю, вату, білу і сіру, лігнін, косинки. Перев'язочний матеріал повинний бути гігроскопічним, добре усмоктувати з рани кров і гній, швидко після прання висихати, легко стерилізуватися. З марлі виробляються табельні перев'язочні засоби: пакети перев'язочні медичні, бинти стерильні і нестерильні різних розмірів, серветки стерильні великі і малі, пов'язки стерильні великі і малі. В операційних і перев'язочних з марлі і серветок готують марлеві кульки, тампони, смужки, які використовуються при перев'язках і операціях.

Пакети перев'язочні медичні промисловість випускає чотирьох типів: індивідуальні, звичайні, першої допомоги з однією подушечкою, першої допомоги з двома подушечками.

При накладенні пов'язки пакет беруть у ліву руку, правою рукою по надрізу розкривають зовнішній чохол і виймають внутрішнє упакування. Попередньо вийнявши шпильку, знімають паперову обгортку і розгортають перев'язний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечок, тобто тієї, котра буде прикладена до рани.

При наданні допомоги можна братися руками тільки за прошиту кольоровими нитками поверхню подушечок. Подушечку прибинтовують бинтом, кінець якого закріплюють шпилькою. При наскрізних пораненнях подушечку переміщають по бинту на потрібну відстань, що дозволяє закрити отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладення герметичних пов'язок [7, 48].

Пакет звичайний на відміну від пакета перев'язочного індивідуального упаковується у зовнішню пергаментну оболонку й обклеюється бандероллю з підпергаменту. Пакети першої допомоги з однією подушечкою і двома подушечками упаковуються в пергаментну внутрішню і зовнішню оболонки.

До пакету надається рекомендація з його розкриття і вживання. Бинт являє собою смугу марлі в скачаному стані. Скачана частина бинту називається голівкою, вільний кінець - початком бинта. Бинти стерильні упаковані герметично в пергаментний папір або поліетиленовий пакунок.

Серветки стерильні - це складені в кілька шарів чотирикутні шматки марлі, упаковані герметично в пергаментний папір (по 20 шт. в упаковці). Розміри великих серветок 70...68 см, малих - 68...35 см.

Пов'язка стерильна мала складається з бинта завширшки 14 см і довжиною 7 м і однієї ватно-марлевої подушечки розміром 56 на 29 см, що пришита до кінця бинта. Пов'язка стерильна велика має подушечку розміром 65 на 45 см, до якої пришиті шість фіксуючих тасьм. Пов'язки використовуються при великих ранах і опіках.

При відсутності табельних перев'язних засобів використовують підручні засоби. Особливо зручні ощадливі пов'язки по Маштафарову. Їх накладають, використовуючи шматки тканини (простирадла, сорочки й ін.) різної величини, кінці яких надрізають для одержання тасьм. Спочатку на рани накладають стерильний бинт чи серветку (при необхідності і вату), а потім шматком тканини із зав'язками закріплюють пов'язку (рис. 1).

Клеолові та клійкопластерні пов'язки накладають на невеликі рани. Рани закривають стерильним матеріалом, що закріплюють смужками липкого пластиру. При накладенні клейової пов'язки шкіру навколо рани змазують клеолом, дають йому підсохнути, а потім стерильний матеріал на рани і закривають розтягнутою марлевою серветкою, приклеюючи до шкіри.

а б в

Рисунок 1 - Пов'язка по Маштафарову з підручних засобів: а - на спину; б - на стегно; в - на стопу

При травмах голови можуть накладатися різні типи бинтових пов'язок, пов'язок з використанням косинок, стерильних серветок і липкого пластиру. Вибір типу пов'язки залежить від розташування і характеру рани [6, 73].

На рани волосистої частини голови накладається пов'язка - “чепець” (рис. 2), яка зміцнюється смужкою бинту за нижню щелепу. Від бинта відривається шматок розміром до 1 м і кладеться серединою поверх стерильної серветки, що закриває рану на області тімені, кінці його спускають вертикально вниз перед вухами і утримують у натягнутому стані. Навколо голови роблять круговий закріпляючий хід (1), потім, дійшовши до зав'язки, бинт обертають навколо її і ведуть косо на потилицю (3). Чергуючи ходи бинта через потилицю і чоло (2...12), щораз направляючи його більш вертикально, закривають усю волосисту частину голови. Після цього 2...3 круговими ходами зміцнюють пов'язку. Кінці зав'язки зав'язують бантом під підборіддям.

Рисунок 2 - Хрестоподібна пов'язка на потилиці

При пораненні шиї, чи гортані потилиці накладають хрестоподібну пов'язку. Круговими ходами бинт спочатку зміцнюють навколо голови (1, 2), а потім вище і за лівим вухом його спускають у косому напрямку вниз на шию (3). Далі бинт йде по правій бічній поверхні шиї, закриває її передню поверхню і повертається на потилицю (4), проходить вище правого і лівого вуха, повторює зроблені ходи. Пов'язка закріплюється ходами бинта навколо голови. При великих ранах голови, їхньому розташуванні в області обличчя краще накладати пов'язку у вигляді “вуздечки” (рис. 3).

Після 2...3 закріпляючих кругових ходів через чоло (1) бинт ведуть по потилиці (2) на шию і підборіддя, роблять кілька вертикальних ходів (3...5) через підборіддя і тім'я, потім з-під підборіддя бинт йде по потилиці (6). Щоб закрити шию, гортань і підборіддя, пов'язка накладається, як показано на рис. 3. На ніс, чоло і підборіддя накладають пращевидну пов'язку (рис. 4). Під пов'язку на раневу поверхню підкладають стерильну серветку чи бинт. Пов'язку на одне око починають із закріпляючого ходу навколо голови. Далі бинт ведуть з потилиці під праве вухо, на праве око під ліве вухо чи на ліве око. Потім ходи бинта чергують: один - через око, другий - навколо голови. Пов'язка на два ока складається зі сполучення двох пов'язок, що накладаються на ліве і праве око.

Рисунок 3 - Пов'язка на голову у виді “вуздечки”



а б в

Рисунок 4 - Пращевидна пов'язка: а - на ніс; б - на чоло; в - на підборіддя.

а б

Рисунок 5 - Пов'язка на груди: а - спіральна; б - хрестоподібна

На груди накладають спіральну чи хрестоподібну пов'язку. Для спіральної пов'язки (рис. 5, а) відривають кінець бинта довжиною близько 1,5 м, кладуть його на здорове надпліччя і залишають висіти косо на грудях. Бинтом, починаючи знизу зі спини, спіральними ходами (2...9) бинтують грудну клітину. Вільно висячі кінці шматка бинта зв'язують [9, 45].

Хрестоподібну пов'язку на груди (рис. 5, б) накладають знизу круговими, фіксуючими 2...3 ходами бинта (1...2), далі зі спини праворуч на ліве надпліччя (3), яке фіксують круговим ходом (4), знизу через праве надпліччя (5), знову навколо грудної клітки; кінець бинта останнього кругового ходу закріплюють шпилькою.

При проникаючих пораненнях грудної клітини (пневмотораксі) на рану треба накласти внутрішню стерильну поверхневу прогумовану оболонку, а на неї стерильні подушечки пакета перев'язочного індивідуальних і туго забинтувати. При відсутності пакету герметична пов'язка може бути накладена з використанням лейкопластиру, як показано на рис. 6.

Рисунок 6 - Накладення пов'язки лейкопластиру при відкритому пневмотораксі

Смужки пластиру, починаючи на 1...2 см вище рани, черепиця подібно приклеюють до шкіри, закриваючи у такий спосіб усю раневу поверхню. На лейкопластир кладуть стерильну серветку або стерильний бинт у 3...4 шари, далі шар вати і туго забинтовують.

Особливу небезпеку для ураженого представляють поранення, котрі супроводжуються пневмотораксом зі значною кровотечею. У таких випадках накласти герметичну пов'язку за допомогою лейкопластиру, як правило, не вдається. Найбільш доцільним в цьому випадку являється перекриття рани повітронепроникним матеріалом (клейонкою, целофаном) і накласти пов'язку зі стовщеним шаром вати чи марлі. Транспортування уражених з наявністю пневмотораксу здійснюється на санітарних носилках при положенні хворого у сидячому стані [7, 64].

2.2 Перша медична допомога дітям при кровотечах

У залежності від виду кровотечі (артеріальна, венозна, капілярна) і наявних при наданні першої медичної допомоги засобів здійснюють тимчасову чи остаточну його зупинку.

Тимчасова зупинка найбільш небезпечної для життя зовнішньої артеріальної кровотечі досягається накладенням джгута чи закрутки, фіксуванням кінцівки в положенні максимального згинання, притисненням артерії вище місця її ушкодження пальцями.

Сонна артерія притискається нижче рани. Пальцеве притиснення артерій - самий доступний і швидкий спосіб тимчасової зупинки артеріальної кровотечі. Артерії притискаються в місцях, де вони проходять поблизу кісти чи над нею.

Скроневу артерію притискають великим пальцем до скроневої кісти перед вушної раковини при кровотечі з ран голови.

Нижню челюсну артерію притискають великим пальцем до кута нижньої щелепи при кровотечі з ран, розташованих на обличчі.

Загальну сонну артерію притискають до хребців на передній поверхні шиї збоку від гортані. Потім накладають пов'язку, що давить, під якою на ушкоджену артерію підкладають щільний валик з бинта, серветок чи вати.

Підключичну артерію притискають до 1-му ребра в ямці над ключицею при ранах, що кровоточать, в області плечового суглоба, верхньої третини плеча або в паховій западині.

При розташуванні рани в області середньої чи нижньої третини плеча притискають плечову артерію до голівки плечової кістки, для чого, спираючись великим пальцем на верхню поверхню плечового суглоба, іншими здавлюють артерію.

Плечову артерію притискають до плечової кісти з внутрішньої сторони плеча збоку від двоголового м'яза.

Променеву артерію притискають до підлягаючого кісті в області зап'ястя у великого пальця при ушкодженні артерій кисті.

Стегнову артерію притискають у паховій області до лобкової кістки шляхом натиснення стиснутим кулаком (це роблять при ушкодженні стегнової артерії в середній і нижній третині). При артеріальній кровотечі з рани, розташованої в області гомілки стопи, притискають підколінну артерію в області підколінної ямки, для чого великі пальці кладуть на передню поверхню колінного суглоба, а іншими притискають артерію до кістки.

На стопі можна притиснути підлягаючої до кісток артерії тилу стопи, потім накласти пов'язку, що давить, на стопу, а при сильних артеріальних кровотечах - джут на область гомілки. Виконавши пальцеве притиснення судини, треба швидко накласти, де це можливо, джгут чи закрутку і стерильну пов'язку на рану [2, 67].

Накладення джгута (закрутки) - основний спосіб тимчасової зупинки кровотечі при ушкодженні великих артеріальних судин кінцівок. Джут накладають на стегно, гомілку, плече і передпліччя вище місця кровотечі, ближче до рани, на одяг чи м'яку підкладку з бинта, щоб не прищемити шкіру. Джут накладають з такою силою, щоб зупинити кровотечу. При занадто сильному здавлюванні тканин у більшій ступені травмуються нервові стовбури кінцівки. Якщо джут накладений недостатньо туго, артеріальна кровотеча підсилюється, тому що здавлюються тільки вени, по яких здійснюється відтік крові з кінцівки. Правильність накладення джгута контролюється відсутністю пульсу на периферичній судині.

Час накладення джгута з вказівкою дати, години і хвилини відзначають у записці, що підкладають під хід джгута так, щоб її було добре видно. Кінцівку, перетягнену джгутом, тепло вкривають, особливо в зимовий час, але не обкладають грілками. Ураженому вводять протибольовий засіб зі шприц-тюбика.

Шприц-тюбик (рис. 7) складається з поліетиленового корпуса, ін'єкційної голки і захисного ковпачка він призначений для одноразового введення лік внутрішньо-м'язово чи підшкірно.

Для введення протибольового засобу правою рукою беруть шприць-тюбик за корпус, лівої за ребристий ободок капсули, корпус повертають до упора. Знімають ковпачок, що захищає голку. Не торкаючись голки руками, вколюють її в м'які тканини верхньої третини зовнішньої поверхні стегна, верхньої третини плеча позаду, у зовнішній верхній квадрант сідниці. Сильно стискаючи пальцями корпус шприць-тюбика, видавлюють вміст і, не розтискаючи пальців, витягають голку. Використаний шприць-тюбик приколюють до одягу ураженого на грудях, що на наступних етапах евакуації вказує на введення йому протибольового засобу.

Рисунок 7 - Шприць-тюбик: а - загальний вид: 1 - корпус, 2 - капсула з голкою, 3 - захисний ковпачок, б - використання: 1 - проколювання мембрани в корпусі поворотом капсули до упора, 2 - знімання ковпачка з голки, 3 - положення при введенні голки у тканини

Джут на кінцівці варто тримати не більш 1,5...2 години, щоб уникнути омертвіння кінцівки нижче місця накладення джгута. У тих випадках, коли з моменту його накладення пройшло 2 години треба виконати пальцеве тиснення артерії, повільно під контролем пульсу послабити джгут на 5...10 хв. і потім знову накласти його трохи вище попереднього місця. Таке тимчасове зняття джгута повторюють щогодини, поки ураженому не буде зроблена хірургічна допомога, при цьому щораз роблять помітку в записці. Якщо джут трубчастий, без ланцюжка і гачка на кінцях, його кінці зав'язують у вузол.

При відсутності джгута артеріальна кровотеча може бути зупинена накладенням закрутки, шляхом максимального згинання кінцівки і її фіксації в цьому положенні.

Для зупинки кровотечі за допомогою закруток використовують мотузку, скручену хустку, смужки тканини. Імпровізованим джгутом може служити брючний ремінь, який складають у вигляді подвійної петлі, надягають на кінцівку і затягують.

Тимчасова зупинка зовнішньої венозної і капілярної кровотеч проводиться шляхом накладення стерильної пов'язки, яка давить на рану (закривають її стерильними серветками чи бинтом у 3...4 шари, зверху кладуть вату гігроскопічну і туго закріплюють бинтом) і надання ушкодженій частини тіла піднятого положення стосовно тулуба. У деяких випадках тимчасова зупинка венозної і капілярної кровотечі може стати і остаточною.

Остаточна зупинка артеріальної, а в ряді випадків і венозної кровотеч проводиться при хірургічній обробці ран.

При внутрішніх кровотечах на область кровотечі кладуть міхур з льодом, ураженого негайно доставляють у лікувальну установу [6, 123].

2.3 Перша медична допомога дітям при синдромі тривалого здавлювання і закритих ушкоджень

У осередках ураження, при великих катастрофах і землетрусах діти можуть виявитися в завалах. При тривалому здавлюванні м'яких тканин окремих частин тіла, нижніх чи верхніх кінцівок може розвитися дуже важке ураження, яке одержало назву синдром травматичного токсикозу. Воно обумовлено усмоктуванням у кров токсичних речовин, що є продуктами розпаду роздавлених м'яких тканин.

Уражені з травматичним токсикозом скаржаться на болі в ушкодженій частині тіла, нудоту, головний біль, спрагу. На ушкодженій частині тіла видні ссадини і вм'ятини, котрі повторюють обриси виступаючих частин предметів, що давили. Шкіра бліда, місцями синюшна, холодна на дотик. Ушкоджена кінцівка через 30...40 хв. послу її звільнення починає набрякати.

У клініці травматичного токсикозу розрізняють три періоди: ранній, проміжний і пізній. У ранньому періоді відразу ж після травми і протягом 2 годин уражений збуджений, свідомість збережена, він намагається звільнитися із завалу, просить про допомогу. Після перебування в завалі протягом 2 годин настає проміжний період. В організмі наростає інтоксикація. Порушення проходить, уражений стає відносно спокійним, подає про себе сигнали, відповідає на питання, періодично може впадати в дрімотний стан, відзначається сухість у роті, спрага, загальна слабкість. У пізній період загальний стан постраждалого різко погіршується: з'являються порушення, неадекватна реакція на навколишнє збуджування, свідомість порушується, виникають марення, озноб, блювота, зіниці спочатку сильно звужуються, а потім розширюються, пульс слабкий і частий. У важких випадках настає смерть.

Знайшовши дитину у завалі, насамперед треба оглянути місце оцінюючи стан зруйнованої конструкції, і лише тоді вжити заходів до звільнення потерпілого. Завал розбирають обережно: він може обрушитися. З завалу можна витягати людину тільки після повного його звільнення від уламків зруйнованої будівлі.

При наданні першої медичної допомоги на рани і придушення накладають стерильну пов'язку. Якщо у ураженого шкіра синюшного кольору, сильно ушкоджені кінцівки, на них накладають вище місця здавлювання джут. Це призупинить усмоктування токсичних речовин з роздавлених м'яких тканин у кровоносне русло. Джут треба накладати не дуже сильно, щоб цілком не порушити припливу крові до пошкоджених кінцівок. У випадках, коли кінцівки теплі на дотик і ушкоджені не сильно, на них накладають тугу пов'язку. Після накладення джгута чи тугої бинтової пов'язки шприць-тюбиком уводять протибольовий засіб, а при відсутності погіршення стану дають у середину 50 мл горілки. Ушкоджені кінцівки, іммобілізують шинами або за допомогою підручних засобів.

З перших же хвилин надання першої медичної допомоги ураженому показані гарячий чай, кава, різне питво з добавленням питної соди по 2...4 мг на прийом (до 20...40 мг на добу). Сода сприяє відновленню кислотно-лужного рівняння внутрішнього середовища організму, а питво - виділенню токсичних речовин із сечею [7, 58].

Уражених дітей із травматичним токсикозом якнайшвидше доставляють у медичну установу.

При механічному травмуванні можуть ушкоджуватися поверхово розташовані тканини і внутрішні органи. Ознаками забитого місця поверхово розташованих м'яких тканин є біль, припухлість, синець. При наданні першої медичної допомоги у цих випадках накладають пов'язку, що давить, застосовують холод, створюють спокій. Сильні забиті місця грудей чи живота можуть супроводжуватися ушкодженням внутрішніх органів: легенів, печінки, селезінки і супроводжуватись болями і нерідко внутрішньою кровотечею. Необхідно на забите місце покласти холод і терміново доставити ураженого у медичну установу.

При травмах голови дитини можливе ушкодження головного мозку, ознаками чого є головний біль, нудота, а іноді і блювота, свідомість зберігається. Струс головного мозку супроводжується втратою свідомості, нудотою і блювотою, головними болями, запамороченням. Перша допомога полягає в створенні спокою ураженому і застосуванні холоду на голову.

У результаті впливу ударної хвилі великої сили може виникнути загальна контузія, яка характеризується нерідко втратою свідомості, запамороченням, порушенням мови, слуху і зору, ослабленням чи втратою пам'яті. У цьому випадку уражені діти мають потребу в терміновій дбайливій евакуації в медичну установу.

Розтяг зв'язок відбувається при невдалому стрибку, падінні, піднятті ваг. В ушкодженому суглобі з'являються болі, утвориться припухлість, обмежуються рухи. При наданні першої допомоги роблять туге бинтування, застосовують холод на ушкоджений суглоб, забезпечують спокій ушкодженої кінцівки.

Вивихи виникають при зсуві суглобних поверхонь кісток. При цьому порушується цілісність суглобної сумки, іноді розриваються зв'язки. Основні ознаки вивихів у суглобах кінцівок є біль у суглобі, порушення рухів у ньому, зміна форми суглоба, укорочення кінцівки і зміна її положення. Вивихи можуть бути також у нижньощелепних і між стовбурових суглобах. При вивихах у між хребетних суглобах відбувається зсув хребців, в результаті чого може наступити здавлювання спинного мозку, що приводить до часткового чи повного порушення функцій нижніх кінцівок і органів тазу.

Роблячи першу медичну допомогу при вивиху, не слід намагатися його вправляти - це обов'язок лікаря.

При вивихах у суглобах створюють спокій кінцівки шляхом її іммобілізації. При вивихах у великих суглобах - тазостегновому, колінному, плечовому, а також у між стовбурових суглобах - поряд з цим рекомендується ввести постраждалому протибольовий засіб.

При вивиху у нижньощелепних суглобах накладають пов'язку, яка фіксує нижню щелепу.

2.4 Перша медична допомога дітям при опіках

Опіки виникають при впливі високих температур. Особливо багато потерпілих може бути у осередках ядерного ураження, у більшості випадків опіки можуть сполучатися з травмами і радіаційними враженнями.

Опіки від світлового випромінювання, полум'я, окропу і гарячої пари називаються термічними. При дії на шкіру і слизуваті оболонки міцних кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти і луги викликають не тільки місцеві поразки, але і загальне отруєння організму. Важкими є опіки від напалму й інших запалювальних речовин. Напалм прилипає до шкіри, одягу і, продовжуючи горіти, вражає не тільки шкіру, але і підшкірну клітковину, м'язи, утворюючи глибокі опіки. При влученні і тривалому впливі радіоактивних речовин на шкіру і слизуваті оболонки виникають радіаційні опіки. Наслідки усіх видів опіків залежить від глибини поразки тканин і від площі опіку. У залежності від глибини поразки шкіри і тканин розрізняють чотири ступені опіків: легкий (I), середньої ваги (II), важкий (III) і вкрай важкий (IV).

Обпаленим дається тепле підсолене питво відразу ж при наданні першої допомоги.

Чим раніше зроблена перша медична допомога обпаленим, тим рідше в них відзначаються ускладнення.

При наданні допомоги насамперед треба погасити палаючий одяг, для чого на ураженого накидають пальто або ковдру. Обпалену частину тіла звільняють від одягу, обрізавши її навколо, залишаючи на місці лише прилиплу до опіку тканину. Не можна розкривати міхурі, торкатися опікової поверхні руками, змазувати її жиром, маззю й іншими речовинами. На опікову поверхню накладають стерильну пов'язку. Можуть бути використані спеціальні контурні проти опікові пов'язки, що заздалегідь заготовлюють для обличчя, грудей, спини, живота, стегна відповідно до контурів границь цих областей тіла, стерилізують і просочують спеціальним розчином. Фіксують їх за допомогою тасьм. При великих опіках нижніх і верхніх кінцівок роблять їхню іммобілізацію шинами чи підручними засобами [8,53].

При великих опіках, що займають велику поверхню тіла, уражену дитину найкраще загорнути у чисте простирадло, провести всі заходи щодо попередження шоку і терміново транспортують у медичну установу.

Перша медична допомога при опіках очей полягає в накладенні на них стерильної пов'язки і створенні для ураженого спокою.

При наданні першої медичної допомоги ураженим напалмом і іншими запалювальними речовинами необхідно в першу чергу припинити їхнє горіння, для чого накласти змочену у воді пов'язку на палаючі ділянки або занурюють у воду. Спроба збити полум'я сприяє розмазуванню вогню-суміші по тілу і більш інтенсивному її горінню. Після припинення горіння на опікову поверхню накладають стерильну чи спеціальну проти опікову пов'язку.

2.5 Перша медична допомога дітям при раптовому припиненні серцевої діяльності і задусі

кровотеча поранення опік рана

При раптовому припиненні серцевої діяльності дитини і подиху настає стан клінічної смерті. Якщо відразу ж приступити до непрямого масажу серця і штучному диханню, то в ряді випадків удається відновити потерпілому життя.

Раптове припинення дихання і серцевої діяльності може бути при поразці електрострумом, утопленні, при здавлюванні, закупорці дихальних шляхів й у ряді інших випадків. Найбільш ефективне використання для штучного дихання спеціальних апаратів, за допомогою яких вдувається повітря у легені. При відсутності таких апаратів штучне дихання роблять різними способами, з яких найбільш розповсюджений спосіб “із рота в рот”.

Перш ніж почати штучне дихання, треба укласти потерпілого на спину і переконатися, що його повітряносні шляхи вільні від сторонніх предметів, для чого його голову максимально закидають назад. При стиснутих щелепах треба висунути нижню щелепу вперед і, надавлюючи на підборіддя, розкрити рот, потім варто очистити серветкою ротову порожнину від слини, блювотних мас і приступити до штучного дихання: на відкритий рот ураженого покласти в один шар серветку (носова хустка), затиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно пригорнути свої губи до губ ураженого, створивши герметичність, із силою вдути повітря йому в рот (рис. 8) [8, 47].

Удмухують таку порцію повітря, щоб вона щораз викликала можливо більш повне розправлення легенів, це визначається по русі грудної клітини. При вдмухуванні невеликих порцій повітря штучне дихання не буде ефективним. Повітря вдмухують ритмічно 16...18 разів у хвилину до відновлення природного дихання. При пораненнях нижньої щелепи штучне дихання можна робити іншим способом, коли повітря вдмухують через ніс потерпілого. Рот його при цьому повинний бути закритий. Штучне дихання припиняють при встановленні достовірних ознак смерті.

При великих пораненнях щелепи штучне дихання зазначеними способами зробити неможливо, тому використовують способи Сильвестра та Каллістова. При проведенні штучного дихання способом Сильвестра потерпілий лежить на спині, той хто надає допомогу встає на коліна в головах потерпілого, бере обидві його руки за передпліччя і різко піднімає їх, далі відводить руки назад за себе і розводить у сторони. Так утворюється вдих. Потім роблять зворотний рух, передпліччя ураженого кладуть на нижню частину грудної клітини і стискають її. Відбувається видих.

При штучному диханні способом Каллістова потерпілого укладають на живіт з витягнутими уперед руками, голову повертають набік, підкладаючи під неї одяг (ковдру). Носилковими лямками або зв'язаними двома-трьома брючними ременями потерпілого періодично (у ритмі подиху) піднімають на висоту до 10 см і опускають. При підніманні ураженого в результаті розправлення грудної клітини відбувається вдих, при опусканні внаслідок її здавлювання - видих.

При раптовому припиненні серцевої діяльності, ознаками якого являється відсутність пульсу, серцебиттів, реакції зіниць на світло (зіниці розширені), негайно приступають до непрямого масажу серця: потерпілого укладають на спину, він повинний лежати на твердій рівній поверхні. Устають з лівої сторони від нього і кладуть свої долоні одну на іншу на область нижньої третини грудини. Енергійними ритмічними поштовхами 50...60 разів у хвилину натискають на грудину, після кожного поштовху відпускаю руки, щоб дати можливість розправитися грудній клітці. Передня стінка грудної клітини повинна зміщатися на глибину не менш 3-.4 см [6, 81].

Рисунок 8 - Штучне дихання і непрямий масаж серця

Непрямий масаж серця проводиться в сполученні зі штучним диханням. У цьому випадку допомогу ураженому повинні робити два чи три людини. Перший робить непрямий масаж серця, другий - штучне дихання способом «із рота в рот», а третій підтримує голову ураженого, знаходячись праворуч від нього, і повинний бути готовим замінити одного з тих, хто надає допомогу, щоб штучне дихання і непрямий масаж серця здійснювати безупинно протягом потрібного часу. Під час вдмухування повітря надавлювати на грудну клітину не можна. Ці заходи проводять поперемінно: 4...5 натиснень на грудну клітину (на видиху), потім одне вдмухування повітря в легені (вдих).

Висновок

Якщо першу медичну допомогу при надзвичайній ситуації буде потребувати одночасно велике число уражених, то визначається терміновість і черговість її надання.

У першу чергу допомогу надають дітям і тим потерпілим, які можуть загинути, якщо не одержать її зараз же.

Приступаючи до надання першої медичної допомоги при комбінованій поразці, треба визначити послідовність окремих її прийомів.

Спочатку виконують ті прийоми, від яких залежить збереження життя ураженої дитини, чи ті, без яких неможливо виконати наступні прийоми першої медичної допомоги.

Так, при відкритому переломі стегна і наявності артеріальної кровотечі спочатку треба зупинити небезпечну для життя кровотечу, потім на рану накласти стерильну пов'язку і тільки потім приступити до іммобілізації кінцівки: накласти шину використовуючи підручні засоби для досягнення нерухомості при переломі.

Усі прийоми першої медичної допомоги повинні виконуватися особливо дбайливо і бути щадними. Грубі втручання можуть зашкодити потерпілій дитині і погіршити її стан.

Якщо першу медичну допомогу робить не один, а двоє чи кілька людей, то треба діяти злагоджено. У цьому випадку один з тих, хто надає допомогу, повинен бути старшим і керувати виконанням усіх прийомів першої медичної допомоги.

При наданні першої медичної допомоги використовують табельні і підручні засоби. Табельними засобами надання першої медичної допомоги є перев'язочний матеріал: бинти, перев'язочні пакети медичні, великі і малі стерильні пов'язки і серветки, вата й ін.

Для зупинки кровотечі застосовують кровоспинні джгути - стрічкові і трубчасті, а для проведення іммобілізації спеціальні шини - фанерні, сходові, сітчасті й ін. При наданні першої медичної допомоги дітям використовують деякі медикаменти - розчин йоду спиртовий 5% у ампулах чи у флаконі, 1...2% спиртовий розчин брильянтового зеленого у флаконі, валідол у пігулках, настойка валеріани, нашатирний спирт в ампулах, гідрокарбонат натрію (сода харчова) у пігулках або порошку, вазелін і ін.

Список використаних джерел

1. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України.- К.: - 2000.

2. Алексеенко В.А. Биосфера и жизнедеятельность: Учеб. пос. - Логос, 2002.

3. Бабенко О.І. Задорожна О.М. Черевко Р.І. Безпека життєдіяльності людини в надзвичайних ситуаціях: Навч.посібник.- К.: ІЗМН. - 2004.

4. Бедрій Я.І. та ін. Безпека життєдіяльності: Посіб. для студентів. - Львів: АРІ.- 2002.

5. Гринин А.С. Новиков В.Н. Безопасность жизнедеятельности: Учебное пособие. - М.: “ Высшая школа”. - 2003.

6. Джигирей В.А. та ін. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. - Львов: “Афіша”.- 2003.

7. Жалібо Е.П. Безпека життєдіяльності. - Львів.: “Новий світ”. - 2000.

8. Каммерер Ю.Ю. Кутырев А.К. Харкевич А.Е. Защитные сооружения гражданской обороны :Учеб.пособие.- М.: Энергоатомиздат. - 1985.- 232с.

9. Лапин В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч.посібник. - Львів: ЛБК; К.: КОО т-ва “Знання”. - 1999.

10. Литвак С.М., Михайлик В.О. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. - Миколаїв: ТОВ “Компанія ВІД”. - 2002.

11. Методичні вказівки і завдання для самостійної роботи студентів з курсу “Безпека життєдіяльності людини”, КНЕУ.- 2003.

12. Стеблик М.І. Цивільна оборона. - Київ.: “Знання-прес”. - 2003.

13. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі: Навч. Посібник. - Кіровоград. - 2003.

14. Чирва Ю.О. Баб'як О.С. Безпека життєдіяльності: Навч.посібник. - К.: АТІКА.- 2001.

15. Хван Т.А. Безопасность жизнедеятельности: Учеб. пособие. - Ростов на Дону: “Феникс”.- 2007.

16. Шубин Е.П. Гражданская оборона: Учебн. пос. - М.: Просвещение. - 1991.

Размещено на Allbest.ru