Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченко

1. Вступ. Сутність олігофренії.

2. Критерії олігофренії

3. Поширеність та етіологія олігофренії

4. Клініка олігофренії

5. Групи олігофренів за ступенем розумової відсталості.

6. Висновки.

Олігофренії (у перекладі із грецького - недоумкуватість) - це група різних по етиології й патогенезі непрогредиєнтних хворобливих станів психіки, пов'язаних з порушенням онтогенезу, загальною ознакою яких є наявність уродженої або придбаної в ранньому дитячому віці (до 3 років) загальної психічної неповноцінності з переважною недостатністю інтелектуальних функцій.

Відмінною рисою олигофрений є те, що характерні для них психічні розлади виникають не в результаті зниження інтелекту й інших функцій психіки, як це спостерігається при всіх інших психічних захворюваннях, а являють собою їхнє споконвічне недорозвинення.

Неправомірно порівнювати загальне психічне недорозвинення при олигофрений з віковою психічною незрілістю в дитячому віці, оскільки при наявності олигофрений страждають саме ті психічні функції, які й забезпечують нормальне дозрівання дитячої психіки на різних вікових етапах її формування.

Основними критеріями олигофрений є:

1) психічне недорозвинення з перевагою інтелектуальної недостатності й відносно менш грубим недорозвиненням емоційної сфери;

2) непрогредиентность інтелектуальної недостатності;

3) уповільнений темп психічного, а часто й фізичного розвитку індивіда.

Поширеність. У зв'язку з відсутністю загальновизнаних критеріїв діагностики дані про поширеність олигофрений надзвичайно суперечливі. За даними ВІЗ (1995), розумова відсталість широко поширена в усім світі й виявляється в 1-3% населення. Поруч авторів відзначається перевага серед хворих олігофренією осіб чоловічої статі. Це пояснюється більшої антенатальної й постнатальной повреждаемостыо осіб чоловічої статі в порівнянні з жіночим, а також зчепленим з Х-хромосомой спадкуванням олигофрений (Г.С. Маринчева, 1972).

За даними ВІЗ в останні десятиліття відбувається нагромадження в населенні осіб з уродженою розумовою недостатністю, що зв'язують із погіршенням екологічної ситуації у світі, підвищенням рівня і якості медичної допомоги й, що збільшилися внаслідок цього виживанням дітей з пороками розвитку й з дефектами центральної нервової системи.

Этиология. Всі этиологические фактори олигофрений підрозділяють на ендогенні (спадкоємні) і екзогенні (внешнесредовые). У зв'язку із цим виділяють форми олигофрений, зв'язані переважно зі спадкоємними факторами й внешнесредовыми впливами на різних етапах онтогенезу (внутрішньоутробними, перинатальными, постнатальными). Крім того, можливо сукупний вплив спадкоємних і средовых факторів.

До теперішнього часу відомо більше 300 різних спадково обумовлених захворювань, що супроводжуються вродженою розумовою відсталістю. Серед хромосомних аномалій, пов'язаних з олігофренією, виділяють хвороба Дауна, энзимопатические форми олигофрений (фенилкетонурия, галактоземия), синдром Марфана й ін. Установлено певну закономірність, що полягає в тім, що глибокі ступені розумової відсталості частіше відзначаються при рецессивном типі спадкування, у той час як при олигофрений з домінантним типом спадкування частіше відзначається неглибокий інтелектуальний дефект.

Велике значення в этиологии олигофрений приділяється хромосомним абберациям і мутаціям, що виникають при певних несприятливих умовах зовнішнього середовища. Причини структурної зміни хромосомного комплексу ще мало вивчені. Уважається, що мутагенними властивостями володіє іонізуюча радіація, багато хімічних і токсичних речовин, деякі лікарські препарати (антибіотики, сульфаніламідні препарати, барбитураты й т.д.), ендогенні порушення метаболізму, старіння організму, вірусні інфекції й інші фактори зовнішнього середовища.

Уроджена розумова відсталість може бути пов'язана з органічною поразкою головного мозку в результаті різних шкідливих впливів на зародок і плід на різних етапах внутрішньоутробного розвитку, а також під час пологів і в післяпологовому періоді. Найбільшою патогенністю в цьому плані володіє алкогольна й наркотична інтоксикація в батьків, вплив різних медикаментозних засобів, які мати вживала під час вагітності й при годівлі грудьми. Певне значення в недорозвиненні мозку при вродженому слабоумстві надається интранатальной гіпоксії й родовій травмі. До кисневого голодування й порушення розвитку плода можуть вести важкі хронічні захворювання матері під час вагітності, такі так серцево-судинна недостатність, хвороби крові, бруньок, эвдокринопатии й т.д. У числі патогенних факторів, які можуть вести до порушення розвитку мозку у внутрішньоутробному періоді розвитку, важливе місце належить інфекціям. Найнебезпечнішими для плода вважаються вірусні інфекції (корева краснуха, грип, інфекційний гепатит і т.д.). Є численні дані про роль токсоплазмозу й сифілісу батьків у виникненні олигофрений.

У закордонній літературі широко обговорюється этиологическая роль культуральных і соціальних факторів у виникненні вродженої розумової відсталості. Социокультуральная депривация в перші роки життя дитини може вести до порушень психічного розвитку, що підтверджується дослідженням «детей-маугли».

За даними різних авторів, питома вага спадково обумовлених форм олигофрений менше, ніж екзогенних.

Незважаючи на безсумнівні досягнення у вивченні этиологии вродженої розумової відсталості, этиология чітко встановлена тільки для 35% форм олигофрений. Форми з невстановленої этиологией називають недиференційованими або идиопатическими. Їхня частка в групі олигофрений знижується в міру нагромадження наукових знань про этиологии й патогенез розумової відсталості.

Таким чином, этиология олигофрений різноманітна. Вони можуть бути обумовлені багатьма спадкоємними, экзогенно-органическими й социально-средовыми факторами. Захворювання виникає в результаті впливу одного із цих факторів або в результаті складної взаємодії багатьох патогенних вредностей.

Клініка. Клінічні прояви олигофрений різноманітні, що пов'язане з розмаїтістю клінічних форм і різним ступенем психічного недорозвинення. Незважаючи на це все вони мають загальні ознаки, що дозволяють об'єднати всі ці форми патології в єдину групу.

Характерною рисою олигофрений є наявність тотального психічного недорозвинення, що проявляється не тільки в порушенні пізнавальної, інтелектуальної діяльності, але й у мисленні, сприйнятті, мові, моторики, емоційно-вольовій сфері. При цьому в першу чергу страждають онтогенетически більше молоді психічні функції, такі як мислення й мова. Онтогенетически більше древні - елементарні функції психіки, інстинкти - залишаються відносно більше сохранными. У значній мірі страждають процеси мислення, які характеризуються слабістю абстрагування з перевагою конкретних зв'язків і асоціацій, неможливістю відверненого й недостатністю логічного мислення.

Поряд із цим відзначається слабість активної, цілеспрямованої уваги. Сприйняття формується зі значним відставанням, відрізняється недостатньою активністю, звуженням і вповільненням як зорових, так і слуховых і кинестетических відчуттів. Порушено цілеспрямовану довільну увагу, воно важко залучається, легко розсіюється, із працею фіксується. Все це не дозволяє активно й вибірково вивчати окремі явища й предмети, обсяг і глибину їхніх властивостей. Переважає пасивна увага, коли хворі бездумно реєструють навколишнє без яких-небудь спроб його розуміння й аналізу. Вони сприймають лише зовнішні ознаки предметів і явищ і не осмислюють внутрішні логічні зв'язки й відвернені словесні пояснення. Все це порушує орієнтування в середовищі, перешкоджає встановленню повних зв'язків між об'єктами навколишнього світу, подібності й розходження між ними.

Пам'ять недостатня, особливо страждає вищий рівень пам'яті - логічне й опосередковане запам'ятовування, у той час як механічна пам'ять може бути сохранной і навіть гипертрофированно розвитий.

Значне місце в структурі психічного недорозвинення займають порушення розвитку мови. Мова формується із запізненням, часто фонетично перекручена, порушений її граматичний лад, фрази бедные, односкладові. Хворі випробовують утруднення у формулюванні своїх думок, зазнають труднощів при засвоєнні навичок читання й листи. Проявляється виразна дисоціація між активним і пасивним словниковим запасом. Активна мова бідна, одноманітна, буяє штампами й стереотипними оборотами. Рівень розвитку функції мови завжди зв'язаний зі ступенем інтелектуальної недостатності. Значною нерівномірністю розвитку відрізняється й емоційно-вольова сфера. При відносній схоронності елементарних емоційних проявів вищі емоції (гностичні, моральні) виявляються недостатньо диференційованими, недорозвиненими. Виникнення емоційних реакцій безпосередньо пов'язане з конкретною ситуацією й повністю нею визначається.

Вольова сфера характеризується слабістю спонукань і ініціативи, відсутністю або недостатньою самостійністю. Учинки відрізняються імпульсивністю, необдуманістю, нецілеспрямованістю. Відсутня боротьба мотивів, часто спостерігається негативізм.

У зв'язку з обмеженістю й примітивністю мислення, відсутністю його самостійності, слабості вольових процесів, поводження хворих визначається потягами й афектами, а також у значній мірі - ситуаційними обставинами й рівнем зрілості особистості.

Частим і постійним проявом олігофренії вважається недорозвинення рухової сфери. Це проявляється в запізнюванні й уповільненні темпу розвитку локомоторних функцій. Рухи вбогі, кутасті, відрізняються недостатньою доцільністю, непослідовністю, непогодженістю, що в цілому робить їх непродуктивними. Особливо страждають найбільш тонкі й точні рухи, жестикуляція й міміка. Крім того, для цих осіб характерно рухове занепокоєння, метушливість.

Ступінь емоційного дефекту й слабості вольових процесів, продуктивна діяльність визначаються глибиною інтелектуальної недостатності.

У соматичному стані відзначаються ознаки загального фізичного недорозвинення, дисплазии, диспропорциональность тулуба й кінцівок, скривлення хребта, церебрально-ендокринна недостатність, недорозвинення полових органів, порушення темпів і строків полового дозрівання.

Неврологічні прояви звичайно корелюють із вагою поразки центральної нервової системи, вони неспецифічні й відрізняються значним різноманіттям. У хворих можливі загальмозкові й осередкові органічні неврологічні симптоми аж до паралічів, парезів, диэнцефальных порушень і судорожних пароксизмов, типові м'язова гіпотонія або гіперкінези.

Ступінь виразності олігофренії може бути різної. По ступені розумової недостатності олігофрени підрозділяються на три групи: дебільність, имбицильность, ідіотія.

Ідіотія - найбільш виражена форма вродженого розумового слабоумства. З раннього дитинства відзначається виражене відставання хворих у психічному й фізичному розвитку. У більшості з них спостерігається виражений ступінь моторного порушення або інші супутні дефекти, що вказують на наявність аномального розвитку центральної нервової системи. Часто відзначаються важкі неврологічні й соматичні порушення, епілепсія, розлади зору й слуху. Моторика формується незграбної, без содружественного руху рук і ніг. Більшість хворих нерухливі або різко обмежені в рухливості. Вираження особи звичайно бессмыссленное, мова не формується. Вони можуть видавати тільки нечленороздільні звуки, окремі склади. Звернену до них фразову мову не розуміють, з ними можливі лише самі примітивні форми спілкування. Навички самообслуговування й охайності не формуються, вони страждають нетриманням сили й калу. Поводження зовні невмотивоване. Можуть спостерігатися окремі імпульсивні вчинки, агресія. Вони практично нездатні піклуватися про свої основні потреби й потребують постійної допомоги й нагляді.

Імбецильність - тупоумство. У цієї категорії осіб повільно розвиваються розуміння й використання мови, а остаточний розвиток у цій області обмежено. Відстає розвиток навичок самообслуговування й моторики, деякі хворі мають потребу в нагляді протягом всього життя. Тільки частина хворих з імбецильністю освоює основні навички, необхідні для читання, листи й рахунки. Освітні програми можуть дати можливості для розвитку свого обмеженого потенціалу й придбання деяких базисних навичок. Такі програми відповідають уповільненому характеру навчання з невеликим обсягом засвоюваного матеріалу. У дозрілих літах особи з помірною розумовою відсталістю звичайно здатні тільки до простої практичної роботи при ретельній побудові завдань і забезпеченні кваліфікованого нагляду. Зовсім незалежне проживання досягається рідко. Мобільність, фізична активність дозволяє їм установлювати контакти, спілкуватися з іншими людьми, брати участь в елементарних соціальних заняттях. При помірній розумовій відсталості інтелект не розвинений у достатньому ступені й хворі не можуть засвоювати систему моральних заборон і основні норми соціально значимого поводження, нездатні до самостійної сімейної, суспільної й, головне, трудової діяльності.

Дебільність - це легкий ступінь розумової відсталості. Ці особи, хоча й здобувають мовні навички із затримкою, здатні використати мову в різних цілях, брати участь у клінічному розпиті. Основні утруднення звичайно спостерігаються при підвищенні вимог соціального середовища, необхідності освоїти читання й лист, орієнтації в символічному середовищі, «ускладненої» контекстами, значеннями й цінностями. Проте при легкій розумовій відсталості можливе працевлаштування, що вимагає здатностей до практичної малокваліфікованої діяльності. Особи з легкою розумовою відсталістю справляються з вимогами, пов'язаними із сімейним життям, вихованням дітей або з адаптацією до культуральным традицій і норм.

Залежно від виразності емоційно-вольових порушень виділяють «простий» тип олігофренії, при якому емоційно-вольові розлади виражені незначно (М.С. Певзнер, 1963), гіпердинамічний тип, при якому переважають рухове розгальмування й занепокоєння, і гиподинамический тип із загальною загальмованістю психічних процесів.

Динаміка олігофренії визначається еволюцією вікового дозрівання, процесами компенсації й станами декомпенсації у зв'язку з дезорганізацією функціонально недостатніх систем мозку під впливом несприятливих зовнішніх обставин.

При позитивної эволютивной динаміці олігофренії відбувається поступове поліпшення інтелектуальних функцій з розвитком процесів абстрагування й узагальнення. Формується вищий рівень пам'яті, стабілізується емоційна сфера, більше стійкими стають вольові прояви, з'являється можливість переключаемости психічних процесів. Одночасно відзначається вдосконалювання мови й моторики. Можливо зворотний розвиток багатьох неврологічних хворобливих проявів з нівелюванням, у першу чергу, церебрастенических розладів і помітним згладжуванням неврологічної симптоматики.

ВИСНОВКИ

Під впливом лечебно-коррекционных заходів, при адекватних умовах життя й навчанні ці особи до кінця навчання в школі виявляються здатними до вибору професії, відносно задовільно пристосовуються в побуті, знаходять свою так звану «соціальну нішу», усередині якої вони досить добре адаптовані, здатні досягати певних успіхів і щодо гарного рівня соціального функціонування.

Рівень розвитку особистості в результаті позитивної эволютивной динаміки багато в чому залежить від споконвічного ступеня загального недорозвинення й від особливостей емоційно-вольової сфери. Але за інших рівних умов істотну роль роблять відповідні реабилитационно-коррекционные заходу, при правильному й наполегливому застосуванні яких навіть при імбецильності можливі гарна компенсація й формування своєї «соціальної ніші».

Стану декомпенсації, як один із проявів негативної динаміки олигофрений, можливі в періоди вікових кризів. У їхньому розвитку беруть участь судинні порушення, ликвородинамические й ендокринно-гуморальні зрушення, пов'язані з віковими кризами або додатковими екзогенними впливами у вигляді травм голови, інфекцій, несприятливих соціально-побутових умов і неправильної психолого-педагогічної корекції.

Судово-психіатрична оцінка. Для судово-психіатричної оцінки осіб з розумовою відсталістю основним є виявлення її глибини в зіставленні зі здатністю засвоювати систему моральних заборон і основних норм социально-значимого поводження.

Особи з ідіотією й імбецильністю вкрай рідко направляються на судово-психіатричну експертизу на предмет рішення питання про їхню осудність, тому що вони безініціативні, нездатні до самостійної організації свого поводження, перебувають під постійним наглядом і не роблять суспільно небезпечних дій. Найчастіше вони, у силу їх пасивної подчиняемости й сугестивності, є об'єктами сексуальних зазіхань і тому направляються на судово-психіатричну експертизу на предмет визначення їхньої здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про їх правильні показання.

Сильна залежність від тих, хто про їх піклується, значний дефіцит пізнавальної діяльності в осіб з помірною розумовою відсталістю не дозволяють сформуватися в них поданню про себе як про самостійну особистість. Всі дії осіб з помірною розумовою відсталістю характеризуються імпульсивністю, відсутністю якої-небудь усвідомленості й тим більше розуміння протиправності. Ці особи не здатні розуміти протиправність і караність тих або інших діянь, давати оцінку юридично значимим ситуаціям. Тому вони несамовиті, недієздатні й не можуть правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про їх правильні показання.

Особи з легкою розумовою відсталістю (дебільність) здатні свідомо регулювати своє поводження в юридично значимих ситуаціях, можуть передбачати наслідки своїх учинків. Це основний аргумент на користь визнання таких осіб осудними. У деяких випадках, при різних правопорушеннях, що вимагають різного обсягу осмислення їхнього протиправного характеру, можливий висновок про осудність у відношенні одного суспільно небезпечного діяння й неосудності у відношенні іншого. Аналогічним образом легка розумова відсталість не заважає суб'єктові своїми діями здобувати для себе цивільні права й мати обов'язки, а також правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про їх правильні показання.

Використана література

олігофренія емоційний дефект

1. http://www.eti-deti.ru

2. Справочник по психиатрии под ред. академика А.В. Снежневского. М. 1985.

3. Раттер М. Помощь трудным детям, М. Прогресс, 1987.

Размещено на Allbest.ru