Класифікація бронхітів

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

МОЗ України

Національна медична академія післядипломної освіти

імені П.Л. Шупика

Кафедра терапії та ревматології

Зав. каф. - проф. Коваленко В.М.

Реферат

на тему: «Бронхіти»

Київ - 2010

План

Вступ

1. Гострий бронхіт. Визначення. Етіологія. Патогенез. Клініка і діагностика. Лікування

2. Хронічний бронхіт. Визначення. Етіологія. Патогенез. Клініка і діагностика. Лікування

Література

Вступ

Незважаючи на стрімкий розвиток медичної науки, бронхіти були і залишаються проблемою дуже актуальною у наш час. Гострі і хронічні форми, хоч і мають спільні клінічні риси - суттєво відрізняються за патогенезом і, відповідно, підходами в лікуванні. Так якщо гострий бронхіт розвивається на попередньо інтактній слизовій оболонці і частіше не потребує призначення антибіотиків, то хронічний бронхіт - це наслідок довготривалого подразнення дихальних шляхів найрізноманітнішими агентами і загострення його здебільшого провокуються нашаруванням бактеріальної інфекції й потребують протимікробної хіміотерапії.

Гострі бронхіти часто слідують у людей за гострими респіраторними захворюваннями, їх частота зростає у холодний період року. Хронічний бронхіт відноситься до хронічних обструктивних захворювань легень, де його питома вага складає близько 65%. У США хронічний бронхіт і емфізема легень є причиною 10000 людино-років непрацездатності з економічною втратою в мільйон доларів у зв'язку з втратою прибутку, затратами на лікування і виплатою непрацездатності. Відтак хронічний бронхіт у 42,4% випадків хронічних обструктивних захворювань легень є причиною первинного виходу на інвалідність.

1. Гострий бронхіт. Визначення. Етіологія. Патогенез. Клініка і діагностика. Лікування

Визначення.

Гострий бронхіт - гостре запалення слизової оболонки бронхів, яке характеризується збільшенням об'єму бронхіальної секреції, що супроводжується виділенням харкотиння і кашлем, а у разі ураження дрібних бронхів - задишкою.

Захворюваність на гострий бронхіт коливається від 3,2 до 24,9%, становить 1,5 % від загальної захворюваності і 34,5% - від захворюваності органів дихання. На гострий бронхіт із тимчасовою втратою працездатності припадає 20-38% усіх захворювань бронхів і легенів. На рівень захворюваності великий вплив мають епідемічні спалахи грипу й інших ГРВІ, погодні умови, вік, специфіка праці.

Етіологія.

Серед етіологічних чинників гострого бронхіту можна виділити такі: фізичні (сухе, гаряче або холодне повітря); хімічні (вплив хімічних сполук типу кислот і основ, діоксид сірки, окисли азоту, кремнію і т.ін.); інфекційні (віруси, бактерії та інші мікроорганізми); алергічні (органічний пил, пилок рослин і т.ін.).

Фізичні і хімічні речовини, подразнюючи слизову оболонку бронхів, знижують місцеву резистентність і сприяють розвитку запального процесу інфекційної природи. Велику роль у виникненні гострого бронхіту відіграють віруси і бактерії: збудники грипу, парагрипу, коклюшу, кору, орнітозу, а також стафілококові, стрептококові, пневмококові та інші інфекційні ураження дихальних шляхів. Гострий алергічний бронхіт треба розглядати як прояв передастми. Частіше він буває у людей з природженою схильністю до алергічних реакцій.

Патогенез.

Запальний процес при гострому бронхіті починається, як правило, з ураження носоглотки, що поширюється на розташовані нижче дихальні шляхи - гортань, трахею, бронхи, бронхіоли. Вірус потрапляє в клітини епітелію, порушуючи обмінні процеси в них, що призводить до їх руйнування. Загибель і злущування пошкодженого епітелію супроводжуються проникненням у глибину тканин бактеріальної інфекції. Бактеріальна флора звичайно приєднується до вірусного ураження дихальних шляхів з 2-3-ї доби захворювання. Затяжний перебіг гострого бронхіту найчастіше спостерігається у разі вірусно-бактеріального його походження.

За тяжкого перебігу спостерігаються явища некрозу слизової оболонки, часто буває інфікування стафілококом. У такому разі стає характерною комбінація запалення і некрозу.

Класифікація.

За етіологією розрізняють гострий бронхіт інфекційного походження (вірусний, бактеріальний, віруснобактеріальний); зумовлений фізичними і хімічними чинниками; змішаний (наприклад, поєднання фізичних, хімічних чинників та інфекції); невстановленої етіології.

За патогенезом:

· первинний (самостійне захворювання);

· вторинний (ускладнює інші патологічні процеси) бронхіти.

За рівнем ураження:

· трахеобронхіт;

· бронхіт з переважним ураженням бронхів середнього калібру;

· бронхіоліт.

За характером запального процесу:

· катаральний;

· гнійний.

За функціональними особливостями:

· необструктивний (з відносно сприятливим прогнозом)

· обструктивний (супроводжується втягненням у запальний процес дрібних бронхів і бронхіол; має відносно несприятливий прогноз).

За перебігом:

· гострий (звичайно не більше 2 тиж);

· затяжний (до 1 міс);

· рецидивуючий (до 3 і більше разів протягом року).

Тяжчий і несприятливий перебіг мають гострі ураження дрібних бронхів, які, як правило, носять обструктивний характер.

Клініка і діагностика.

Гострий бронхіт - це клінічний діагноз. Його постановка у більшості випадків не потребує додаткових методів дослідження.

Основним і найстійкішим симптомом гострого бронхіту є кашель. Він з'являється на самому початку захворювання, тримається протягом хвороби. За одночасного ураження гортані кашель набуває своєрідного гавкаючого характеру. Кашель при бронхіті виникає внаслідок подразнення або запалення слизової оболонки трахеї і великих бронхів через подразнення чутливих нервових закінчень. Пароксизми кашлю, звичайно, завершуються виділенням невеликої кількості харкотиння. Нерідко буває болючість у верхній частині черевної стінки, а також у нижніх відділах грудної клітки внаслідок напруження відповідних м'язів під час нападу кашлю. Через кілька діб кашель стає м'яким і вологим, починає виділятися харкотиння слизового або слизово-гнійного характеру. Поява задишки свідчить про приєднання бронхіальної обструкції, зумовленої втягненням у патологічний процес дрібних бронхів. Тому наявність кашлю і харкотиння в одному випадку і задишки - в іншому може свідчити про рівень ураження бронхіального дерева, тобто про переважне ураження великих або дрібних бронхів чи їх поєднання.

Огляд, пальпація і перкусія грудної клітки мало інформативні. Пальпаторно можна виявити деяку болючість у міжребер'ях і над проекцією прикріплення діафрагми. Перкуторний звук над легенями переважно не змінений. Тимпанічний відтінок перкуторного звуку свідчить про ураження дистальних бронхів і бронхіол та виникнення гострої емфіземи. Під час аускультації виявляють жорстке везикулярне дихання і залежно від характеру харкотиння (рідке чи в'язке) вислуховують голосні вологі або сухі розсіяні хрипи. У разі в'язкого секрету у великих і середніх бронхах хрипи низькі, дзижчачи (rhonchi sonores), за наявності секрету у дрібних бронхах або у разі набухання їх слизової оболонки хрипи високі, свистячі (rhonchi sibilantes). Деякі особливості клінічної симптоматики гострого бронхіту визначаються станом функції зовнішнього дихання і ступенем порушення прохідності бронхів (обструктивний і не обструктивний бронхіт).

При обструктивному бронхіті уражуються дрібні бронхи. Порушення бронхіальної прохідності зумовлене підвищенням тонусу бронхіальних м'язів, набряканням слизової оболонки і гіперпродукцією слизу. Хворий при обструктивному бронхіті може відчувати задишку за звичного для нього фізичного навантаження або в стані спокою. Відзначається різного ступеня подовження фази видиху, під час перкусії грудної клітки вислуховується звук з деяким тимпанічним відтінком. Дихання жорстке, везикулярне, хрипи свистячі, постійні на видиху. Іноді їх виявляють у положенні хворого стоячи або лежачи під час форсованого видиху. У хворих цієї групи нерідко спостерігається нападоподібний кашель, після якого на деякий час виникає задишка. Надійно і з великою вірогідністю порушення бронхіальної прохідності виявляються методом пневмотахометрії і дослідженням форсованої життєвої ємності легень.

Загальний аналіз крові, рентгенографія органів грудної клітки є не інформативними, якщо тільки не існує необхідність провести диференційну діагностику. Бактеріологічне дослідження мокротиння з антибіотикограмою має значення у лікуванні затяжних, атипових форм захворювання, тобто таких, що не піддаються стандартному лікуванню.

Лікування.

Лікування гострого бронхіту повинно бути своєчасним з урахуванням етіології і патогенезу захворювання. При вірусному і бактеріальному бронхітах, які розвиваються під час епідемії ГРВІ (грип, парагрип і т.ін.), проводять етіотропну терапію, а також патогенетичне і симптоматичне лікування самого бронхіту.

Хворий на гострий бронхіт повинен дотримувати постільного режиму. Рекомендується пити велику кількість рідини: гарячий чай з варенням, медом, чай з липового цвіту, з сухої малини, підігріті лужні мінеральні води («Боржомі», «Поляна-Квасова», «Лужанська №7» тощо), настої потогінних і грудних сумішей (грудні збори №1 і №2). Якщо є біль за грудниною - гірчичники на ділянку груднини, міжлопатковий простір, банки, зігрівальні компреси, гірчичні ніжні ванни. У разі сухого кашлю на початку захворювання застосовують протикашльові засоби - кодтерпін (комбінований препарат, містить морфін), діонін (етилморфін), лібексин (преноксдіазин) і т.ін., але з моменту посилення виділення харкотиння і за його утрудненого відкашлювання вони протипоказані. В цей період призначають відхаркувальні препарати (препарати термопсиса, алтеї амброксол, ацетилцистеїн). Симптоматичне лікування гострого бронхіту передбачає застосування жарознижувальних, протизапальних і знеболювальних засобів - нестероїдних протизапальних препаратів. Якщо одночасно уражені носоглотка і гортань, призначають місцеві антисептичні препарати каметон, інгаліпт. Ці комбіновані препарати містять у своєму складі стрептоцид, камфору, ментол тощо, які дають антисептичний, протизапальний і знеболювальний ефект.

З метою підвищення реактивності організму призначають інтерфероногени (дибазол, елеутерокок, інгаляції 40% розчину димексиду). За тяжкого перебігу вірусного бронхіту показані інтерферон, імуноглобуліни. Коли доведена етіологічна роль мікрофлори, застосовують антибіотики. При гострому бронхіті ефективні бісептол, сульфатон, при алергічному - інгаляції інталу, бекотиду, фенкаролу. Для зняття обструктивного синдрому вводять бронхорозширні засоби різного механізму дії: симпатоміметичні, холінолітичні, міотропні спазмолітичні, передусім з групи теофіліну. Якщо ознаки обструкції стійко зберігаються, є прояви алергії, призначають інстиляцію кортикостероїдів (гідрокортизон, бекотид, преднізолон). Необхідний прийом вітамінів, насамперед С і А. Після нормалізації температури тіла призначають ЛФК, масаж грудної клітки, фізіопроцедури (ртутно-кварцеве опромінення грудної клітки, діатермія, індуктотермія).

Диспансеризація. Диспансерному спостереженню піддягають особи, які перенесли ускладнені форми гострого бронхіту. Тривалість його визначається станом здоров'я і повинна становити не менше ніж 3-6 міс. Функціональній реабілітації сприяє перебування в реабілітаційному відділенні або спеціалізованому відділенні санаторію (місцеві санаторії, Південний берег Криму та ш).

2. Хронічний бронхіт. Визначення. Етіологія. Патогенез. Клініка і діагностика. Лікування

гострий хронічний бронхіт

Хронічний бронхіт (ХБ) - патологічний процес, який характеризується надмірною продукцією слизу бронхіальними залозами, що приводить до появи продуктивного кашлю щонайменше протягом 3 місяців щорічно впродовж 2 останніх років, при виключенні інших причин продуктивного кашлю (бронхоектази, абсцес, туберкульоз, рак легені і т.д.). У сучасному розумінні ХБ - це ендобронхіт, який проявляється тривалою гіперсекрецією (Передерій В.Г., 1998).

Число хворих хронічним бронхітом складає приблизно 90% від всіх, що страждають ХОЗЛ. Захворюваність ним висока, складає більше 300 випадків на 10000 жителів і кожні 10-12 років подвоюється. Смертність від хронічного бронхіту дорівнює смертності від раку легень.

Виділяють первинний і вторинний хронічний бронхіт. Під первинним хронічним бронхітом розуміють хронічний бронхіт як самостійне захворювання, не пов'язане з будь-якою іншою бронхопульмональною патологією або ураженням інших органів і системи. При первинному хронічному бронхіті має місце дифузне ураження бронхіального дерева. Вторинний хронічний бронхіт етіологічно зв'язаний з хронічними запальними захворюваннями носа, додаткових пазух носа, з хронічними обмеженими запальними захворюваннями легень, з важкими захворюваннями серця, з хронічною нирковою недостатністю. Вторинний хронічний бронхіт є локальним, рідше - дифузним.

Етіологія.

Основними етіологічними факторами хронічного бронхіту є:

· активне або пасивне паління тютюну;

· інгаляційні професійні шкідливості на роботі (пил, токсичні пари, гази, кремній, кадмій);

· забруднення повітря навколишнього середовища;

· порушення загальної опірності організму або синдром імунодефіциту.

Дефіцит імуноглобулінів, зокрема, IgA або окремих підкласів IgG і патологічна функція гранулоцитів можуть призводити до повторних інфекцій. Дефіцит IgG також може бути наслідком тривалого лікування астми чи ХОЗЛ малими дозами кортикостероїдів.

Інфекційний фактор вважається вторинним і приводить до загострення. У розвитку загострення ХБ на першому місці стоять пневмококи і гемофільна паличка, мікоплазма, стафілокок, гемолітичний стрептокок.

Сприяючими факторами розвитку хронічного бронхіту є порушення носового дихання, захворювання носоглотки - хронічні тонзиліти, риніти, фарингіти, синуїти, охолодження, зловживання алкоголем, проживання в забрудненій місцевості (газами, пилом, димом, парами кислот, лугів і т.д.).

Патогенез.

В патогенезі хронічного бронхіту головне значення має пошкоджуюча дія етіологічних факторів безпосередньо на бронхіальний епітелій, що приводить до порушення функції системи місцевого бронхопульмонального захисту (зниження функції миготливого епітелію, зниження продукції сурфактанту, лізоциму, інтерферону, захисного ІgА, зниження функції Т-супресорів, Т-кілерів, натуральних кілерів, альвеолярних макрофагів). Внаслідок цього розвивається - гіперкринія, дискринія, мукостаз.

Все це створює сприятливі умови для інфікування бронхіального дерева, розвитку сенсибілізації до мікробної флори, аутосенсибілізації. Повторні запальні процеси в стінці бронхів і перибронхіальних структурах викликають виражені зміни, кінцевим результатом яких є обструкція бронхів.

Основні механізми бронхіальної обструкції:

1) потовщення слизової оболонки, набряк, запальна інфільтрація; 2) гіперкринія і дискринія слизових залоз; 3) бронхоспазм; 4) фіброзно-рубцеві зміни стінок, що ведуть до стенозування, облітерації дрібних бронхів і бронхіол; 5) експіраторний колапс стінок бронхів; 6) протеолітична деструкція еластичної колагенової основи легень.

4, 5, 6 - незворотні механізми обструкції.

Морфологічний субстрат ХБ.

При гістологічному дослідженні виявляють гіпертрофію бронхіальних залоз, збільшення кількості бокаловидних клітин при різкому зменшенні війчастих, метаплазію та гіперплазію бронхіального епітелію, лімфоїдну і гранулоцитарну інфільтрації власного шару слизової оболонки. В просвіті бронхів відмічається скупчення слизу. В респіраторній зоні виявляється сітчатий пневмосклероз. Морфологічною ознакою легеневої гіпертензії є гіпертрофія гладком'язового шару артеріол, тромбоз або облітерація частини з них, облітерація капілярів, поява артеріовенозних анастомозів.

Класифікація.

Класифікація за МКХ-10

J41.0 - Простий хронічний бронхіт

J41.1 - Слизисто-гнійний бронхіт

J41.8 - Змішаний простий та слизисто-гнійний хронічний бронхіт

J42 - Хронічний бронхіт не уточнений

Клінічна класифікація.

Виділяють 4 основні і 2 особливі форми ХБ. В основі класифікації лежать наступні принципи: визначення характеру запального процесу, наявність або відсутність бронхіальної обструкції і ускладнень.

За характером запального процесу в бронхах:

· Простий (катаральний) бронхіт

· Гнійний бронхіт з виділенням гнійного харкотиння

· Слизисто-гнійний бронхіт з виділенням слизисто-гнійного харкотиння

· Особливі форми:

- Геморагічний бронхіт з виділенням харкотиння з домішками крові

- Фібринозний бронхіт з виділенням дуже в'язкого харкотиння, багатого фібрином

За наявністю або відсутністю синдрому бронхіальної обструкції:

· Необструктивний бронхіт

· Обструктивний бронхіт

За рівнем ураження бронхіального дерева:

· З переважним ураженням великих бронхів (проксимальний)

· З переважним ураженням дрібних бронхів і бронхіол

За перебігом:

· Латентний

· З рідкими загостреннями

· З частими загостреннями

· Безперервно-рецидивуючий.

За фазою активності:

· Загострення

· Ремісія

Ускладнення:

· Емфізема легень

· Кровохаркання

· Дихальна недостатність

- гостра;

- хронічна;

- гостра на фоні хронічної.

Ступені важкості хронічної дихальної недостатності:

І ступінь - обструктивні порушення вентиляції без артеріальної гіпоксемії

ІІ ступінь - помірна артеріальна гіпоксемія (Ра О2 від 79 до 55 мм.рт.ст.)

ІІІ ступінь - виражена артеріальна гіпоксемія (Ра О2 нижче 55 мм.рт.ст.) або гіперкапнія (Ра СО2 вище 45 мм.рт.ст.)

· Вторинна легенева гіпертензія

- Транзиторна стадія

- Стабільна стадія без недостатності кровообігу

- Стабільна стадія з недостатністю кровообігу

Приклади формулювання діагнозу

1) Хронічний бронхіт, необструктивний, фаза ремісії, дихальна недостатність І ступеня.

2) Хронічний гнійний бронхіт, обструктивний, фаза загострення. Дихальна недостатність ІІІ ступеня, емфізема легень, хронічне компенсоване легеневе серце. СН І.

Клініка.

Основною скаргою є кашель з виділенням слизисто-гнійного харкотиння до 100-150 мл на добу, переважно зранку. В фазі загострення хворого турбують слабість, пітливість, підвищення температури. При гнійному тривалому хронічному бронхіті можливий розвиток потовщень кінцевих фаланг («барабанні палички») і потовщення нігтів («годинникове скло»). При перкусії в легенях у випадку розвитку емфіземи легень, виявляють перкуторний коробочний звук, аускультативно - жорстке дихання з подовженим видихом, сухі свистячі хрипи, різнокаліберні вологі хрипи в залежності від калібру бронхів.

Діагностика.

Діагностика хронічного бронхіту в розгорнутій стадії хвороби не представляє труднощів, але в початковій фазі захворювання вона досить важка і потребує окремого розгляду. Більшість пацієнтів звертаються за медичною допомогою тоді, коли у них виникає задишка, тобто симптоматика дихальної недостатності. Тут виникає необхідність диференційної діагностики з бронхіальною астмою і емфіземою легень, використання парклінічних методів дослідження.

Клінічні критерії обструктивного бронхіту (за Вотчалом Б.Є.):

· Поява задишки, переважно експіраторного характеру при фізичному навантажені і при виході з теплого приміщення на холод.

· Виділення харкотиння після тривалого і виснажливого кашлю.

· Наявність сухих, свистячого характеру хрипів, що виникають переважно на видиху, особливо форсованому.

· Подовження фази видиху.

Наявність скритого бронхоспазму виявляється з допомогою проб з форсованим видихом (в положенні стоячи) та проби Вотчала Б.Є. (в лежачому положенні).

Зменшення ОФВ на 50 мл на рік і більше свідчить про прогресування хвороби (норма до 20 мл за рік).

Зворотна бронхіальна обструкція - коли наростає ОФВ на 15% після інгаляції фармпрепарату.

Лабораторні дослідження при хронічному бронхіті мало інформативні. При загостренні гнійного бронхіту можна виявити помірне підвищення ШОЕ, лейкоцитоз зі зсувом вліво, збільшення вмісту в крові сіалових кислот, фібрину, серомукоїду, інколи поява СРБ. Харкотиння слизисте, світлого кольору, або гнійне жовтувато-зеленуватого кольору, в якому можуть виявлятися слизисто-гнійні пробки, при обструктивному бронхіті - зліпки бронхів; при мікроскопічному дослідженні гнійного харкотиння - багато нейтрофілів. При обструктивному бронхіті можуть визначатися спіралі Куршмана, в крові можливе зниження Т-лімфоцитів, в тому числі Т-супресорів.

Інструментальне дослідження.

Бронхоскопія. Бронхоскопічні критерії при ХБ.

І ступінь: слизова бронхів блідо-рожева, покрита слиззю, не кровоточить, гребінь біфуркації трахеї гострий, хрящеві кільця рельєфні.

ІІ ступінь: слизова бронха яскраво-червоного забарвлення, потовщена, набрякла, часом кровоточива. Каріна і міжбронхіальні шпори потовщені, хрящові кільця диференціюються погано.

ІІІ ступінь: слизова оболонка трахеї і бронхів багрово-синюшна, потовщена, набрякла, легко кровоточить. Каріна трахеї потовщена, хрящові кільця не диференціюються. Устя дольових бронхів різко звужені за рахунок набряку слизової.

Рентгенологічні критерії ХБ:

· Деформація легеневого малюнка, низьке стояння куполів діафрагми.

· Посилення легеневого малюнку за рахунок перибронхіального пневмосклерозу.

· Нерівномірно підвищена пневматизація легень - емфізема.

· При формуванні легеневого серця відмічається вибухання конусу легеневої артерії, розширення прикореневих артерій з послідуючим їх конусоподібним звуженням.

При бронхографічному обстеженні бронхи ІV, V, VI, VII порядку циліндрично розширені, діаметр їх не зменшується до периферії як в нормі, дрібні бокові гілочки облітеровані, дистальні кінці бронхів сліпо обриваються («ампутовані»). У частини хворих розширені бронхи, в окремих ділянках звужені, контури їх змінені, внутрішній контур бронхів зазубрений, архітектоніка бронхіального дерева порушена.

Зміни спірограми залежать від вираженості порушень функції зовнішнього дихання. Проявами бронхіальної обструкції є зменшення об'єму форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1), індексу Тифно. Моніторинг пікової швидкості видиху (ПШВ) з допомогою пікфлоуметра надає лікареві максимальну інформацію про стан хворого, ефективність його лікування, дозволяє організовувати самоконтроль за перебігом захворювання (методику пікфлоуметрії див. додаток).

Багато захворювань клінічно подібні до хронічного бронхіту. Їхні основні диференціально-діагностичні ознаки наведені в таблиці.

Лікування.

Мета лікування - зниження темпів прогресування дифузного пошкодження бронхів і альвеол, що веде до наростання дихальної недостатності; зменшення частоти загострень, продовження ремісії; збільшення толерантності до фізичного навантаження та підвищення якості тривалості життя. Терапія повинна бути постійною, пожиттєвою, підтримуючою. При загостренні ХБ, рефрактерності до лікування, необхідності проведення діагностичної і санаційної бронхоскопії, наявності ДН ІІ-ІІІ ступеня усі хворі підлягають обстеженню в спеціалізованому пульмонологічному або діагностичному відділеннях пульмонологічних центрів. Лікування хворих повинно включати:

1. Навчання пацієнтів основних принципів самоконтролю з допомогою пікфлоуметра;

2. Припинення паління тютюну;

3. Усунення дії шкідливих факторів виробництва;

4. Базисну терапію ХБ.

І. Протизапальна антибактеріальна терапія.

При катаральному обструктивному бронхіті, за відсутності супутніх вогнищ інфекцій антибіотики призначати немає необхідності. Доцільно використовувати нестероїдні протизапальні середники (диклофенак, метіндол, індометацин, месулід і ін.) за прийнятими дозами, тривалість 10-12 днів. Можна рекомендувати сульфаніламідні препарати (септрін в добовій дозі 4 таблетки за два прийоми, через 12 годин). Можна використати септрін-форте - 2 таблетки за добу або суспензії 20 мл два рази на добу.

При наявності гнійного харкотиння краще застосовувати антибіотики, які володіють комбінованою дією. До таких антибіотиків відносяться цефалоспорини другого покоління: зінацеф (цефуроксім по 750 мг внутрішньовенно або внутрішньом'язево кожні 8-12 годин), або зінацеф по 250-500 мг 2 рази на добу в таблетках або суспензіях. При наявності синьогнійної палички доцільно використовувати антибіотики ІІІ покоління - фортум (цефтазідін), по 0,5-1г довенно, дом'язево два рази на добу.

ІІ Бронходилятаційна терапія.

В сучасній схемі планового базисного лікування ХОБ перше місце посідають бронхолітики. Існують 3 основних групи названих препаратів:

1. Бета-2-агоністи: короткої дії та пролонговані.

2. Антихолінергічні засоби: короткої дії та пролонговані.

3. Метилксантини: короткої дії та пролонговані.

Найбільш поширеними серед бета-2-агоністів короткої дії є: вентолін, сальбутамол, фенотерол. Перераховані ліки застосовують інгаляційно 3-4 рази на добу по 2 інгаляції. Дія починається протягом декілька хвилин, досягаючи піку через 15-30хв і триває 4-5 годин. Пролонговані бета-2-агоністи - серевент (сальметерол) призначають по 1-2 інгаляції два рази на добу кожні 12 годин.

Серед антихолінергічних засобів є іпратропіум бромід який застосовують по 2 інгаляції 4 рази на добу на протязі 1 місяця. Дія розвивається повільно досягаючи максимуму через 30-60хв і продовжується 4-6 годин.

Метилксантини - це теофіліни пролонгованої дії, які дозволяють зберегти концентрацію препарату в крові на терапевтичному рівні, при двократному і навіть однократному режимі дозування. Це ліки першого покоління з двократним прийомом: еуфілін 2,4% - 10 мл; еуфілін СР капсули - 0,3; ретафіліл капсули - 0,3; теодур табл. - 0,3; теобілонг табл. - 0,3; теофілін табл. - 0,3. Теофіліни другого покоління з однократним прийомом: еуфілонг, капс. - 0,25, 0,5; ділатронг, капс. - 0,2, 0,4; уніфіл табл. - 0,2, 0,4.

ІІІ. Глюкокортикостероїди. При ХБ рекомендується призначення інгаляційних глюкокортикостероїдів. Застосовують інгаляційні глюкокортикоїди І покоління (бекотид, бекломет, беклофорт по 1-2 інгаляції 4 рази на день). Інгаляційні глюкокортикоїди ІІ покоління (будесоніт, аерозоль 200 доз по 160 мкг, флунісолід, аерозоль по 250 мг 2-3 інгаляції 3 рази на день, фліксотид, інгакорт, беклометазон і ін. по дві інгаляції на добу).

При відсутності або недостатності ефективності інгаляції призначають пероральні ГКС системної дії: Преднізолон 40-60 мг/добу або полькортолон 32-40 мг/добу по редукованій схемі.

ІV. Муколітики. Широке застосування в лікувальній практиці отримали наступні препарати: амброксол (лазолван), застосовують внутрівенно, внутрім'язево в дозі 2 мл (15 мг) 2-3 рази на добу, в табл. по 30 мг 3 рази на добу або в сиропі; бромгексин (бісольвон) в табл. по 8 мг на добу або в/в 2 мл (8 мг) 2 рази на добу; містаброн - розчин по 1 мл в ампулі розчиняють в дистильованій воді 1:1. Інгаляції проводять 2 рази на добу. Як відхаркуючі середники настої різних трав: термопсису, іпекакуани, кореня синюхи.

Для покращення мікроциркуляції і зменшення тиску в малому колі кровообігу застосовують такі препарати:

1. Нітрати: нітросорбіт 0,005-0,01, сустак-форте 0,0064, сустак-міте 0,0026, нітрогліцерин 0,0005 або 1% розчин 5 мл.

2. Засоби, що впливають на еритроцитарний гемостаз: гепарин в добовій дозі 2000 ОД розділивши її на 4 частини під шкіру живота.

3. Засоби, що впливають на тромбоцитарний гемостаз: ацетилсаліцилова кислота 0,360 1 раз на день, діпірадамол таблетки 0,025-0,075 1-2 рази на добу або 2 мл 0,5 розчину підшкірно.

4. Середники, що стабілізують проникливість судинної стінки: продектін 0,25 4 рази на добу.

5. Корекція ферментного обміну. При виражених явищах емфізематозного процесу, дефіциті альфа-1-антитрипсину показана заміщуюча терапія інгібіторами протеаз: контрікал, гордокс, трасілол, амінокапронова кислота в звичайних терапевтичних дозах.

При розвитку серцевої недостатності необхідно застосовувати діуретичні середники і серцеві глікозиди: дігоксин, строфантин, корглікон.

V. Стабілізатори імунної системи:

Застосовують імуномодулятори (тімоген, тактивін, тімалін з розрахунку 40 мкг тактивіна і 0,05-0,2 мг тімаліна на 1 кг ваги 1-2 ін'єкції в тиждень).

Реабілітаційна терапія передбачає санаторно-курортне лікування в санаторіях з теплим і сухим кліматом, ЛФК.

Протирецидивна терапія проводиться 2 рази на рік. Вона включає:

· застосування бронходілататорів і відхаркуючих: солутан 10-30 крапель 3 рази на день, теофедрин Ѕ-1 таблетка 2 рази на день, йодид калію і йодид натрію 3% розчин по 1 ст. л. 3-4 рази на день, 1,5% розчин для інгаляцій;

· фізіотерапевтичне лікування;

· ЛФК, масаж, загартовування, спорт;

· санацію вогнищних інфекцій;

· санаторно-курортне лікування;

· відмову від паління тютюну;

· працевлаштування.

Хворі з хронічним необструктивним бронхітом з частими загостреннями при відсутності дихальної недостатності, оглядаються терапевтом 3 рази на рік, загальний аналіз крові 3 рази на рік, спірографія 2 рази на рік, флюорографія, біохімічний аналіз крові 1 раз на рік. Протирецидивне лікування проводиться 2-3 рази на рік, об'єм такий же. Але включаються інгаляції антисептиків, імунокоагулююча терапія.

Література

1. Олійник М., Пугач М., «Гострий бронхіт і трахеїт: актуальний погляд на діагностику та лікування» http://simmed.com.ua/journals.php?article_id=1 (Сайт асоціації сімейних лікарів)

2. John W. Swisher, «Хронічний бронхіт: як і коли призначати антибіотики при загостреннях», журнал «Медицина світу», грудень 1998

3. http://www.msvitu.lviv.ua/journal/PDF/5_6/328_335.pdf

4. Костроміна В.П., Речкіна О.О., «Раціональна антибіотикотерапія бронхітів у педіатричній практиці», журнал «Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія», квітень 2007 р, випуск №2 http://immuno.health-ua.com/article/76.html

5. «Бронхит: когда нужны антибиотики?», журнал «Провизор», 1999 г, выпуск №2 http://www.provisor.com.ua/archive/1999/N2/bronhit.php

6. eMedicine Pulmonology, «Bronchitis» http://emedicine.medscape.com/article/297108-overview

7. Mayo Clinic staff, «Bronchitis» http://www.mayoclinic.com/health/bronchitis/DS00031

Размещено на Allbest.ru