Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – проблема людства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Реферат на тему:

«Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - проблема людства»

Виконала :

Студентка 3 курсу 5 групи

Шияновська О.О.

Перевіривла:

Месюра Т.М

СНІД - дуже старий вірус. Надміру екзальтована частина людства стверджує, що це кара Божа. Скоріше за все, Бог тут, як і в інших випадках людського життя, ні до чого. Вчені вважають, що СНІД - просто нова хвороба, результат змін, що відбулися в суспільстві. Професор Шерманн, один з ключових вчених, які мали відношення до відкриття СНІДу, пропонує теорію подорожей. Перші випадки СНІДу виявили у 1981 році. Якщо припустити, що повинно пройти 10 років від проникнення вірусу в людський організм до початку хвороби, виходить, що перші випадки інфікування відбулися у 70-ті роки. Що відбувалося у 70-х роках? Людство почало активно мандрувати. За версією професора Шерманна, могло трапитися таке: наприклад, поїхали французи займатися екзотичним коханням до якоїсь африканської країни... І вірус, що був безпечним для африканців, став смертельним для європейців. А потім, видозмінений, і для жителів Африки. Аналоги існують - досить безпечні у Європі кір та скарлатина, стали смертельними для індіанців.

До початку епохи подорожей у жителів різних континентів був досить стійкий імунітет до місцевих вірусів. Але активні мандри людства порушили імунний баланс.

Засобу вилікувати СНІД не існує. Вірус виявився складним. Він постійно змінюється, потрапляючи від однієї людини до іншої, змінюється навіть у процесі лікування. Щоб створити вакцину, необхідно знайти загальну рису серед різноманітних вірусів СНІДу.

Боротьба зі СНІДом та пошуки вакцини тривають 15 років. Є певні досягнення. Витрачені астрономічні суми. Більш-менш обнадійливих даних поки немає. Найдешевший курс лікування коштує 2000 доларів. У зв'язку з цим людей не лікують в Африці, Азії. І майже не лікують на Україні.

Якщо у найближчі 10 років не знайдуть ефективний та недорогий засіб лікування СНІДу, половина населення України середнього віку (30-50 років) вимре. Така думка деяких експертів. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), Україна за темпами розповсюдження СНІДу випереджає всі країни колишньої Східної Європи, у тому числі і СНД. Кількість ВІЛ-інфікованих в Україні зростає у геометричній прогресії. І міжнародні, і вітчизняні експерти називають, найчастіше, три причини: наркотики, Чорнобиль, зубожіння нації. Головне -- наркотики. В Україні СНІД -- “шприцевий”, тобто поширюється він ін'єкційними наркоманами. Нам страшенно не пощастило -- транзитний маршрут, яким переправляли наркотики із країн Золотого Трикутника (Бірма, Таїланд, Пакістан) до Європи проходить тепер через Україну. Раніше весь транзит йшов через Югославію, але там війна. Ми виявилися абсолютно непідготовленими до такого повороту подій. Неможливо за два-три роки створити життєздатну систему боротьби з наркомафією. Ми і не створили. У країну вільно прийшов наркобізнес, почалася епідемія наркоманії. А за наркотиками прийшов СНІД. Саме на наркоманів припадає 70% випадків зараження СНІДом. 29% -- це зараження під час статевих контактів, і 1% -- у процесі проведення медичних маніпуляцій.

Крім наркотиків, у поширенні епідемії СНІДу відіграє серйозну роль Чорнобиль. Постійна радіація дає взнаки. Імунітет нації катастрофічно падає. Українці стають беззахисними перед хворобами. Зрозуміло, на цьому фоні СНІД косить значно більше жертв, ніж у розвинутих європейських країнах. Адже СНІД -- це синдром імунодефіциту. За даними ВООЗ в Україні за 1998 рік зареєстровано 110000 ВІЛ-інфікованих. У 1988 хворих на СНІД в Україні було всього два, обидва померли у 1988-му.

Міжнародні організації надають Україні певну допомогу у боротьбі зі СНІДом. В країні постійно працюють емісари ВООЗ, протягом 4 років тут перебувають координатори ООН, які забезпечують поставки шприців та медичних препаратів у рамках програми ООН по боротьбі зі СНІДом. Певні кроки робить і уряд. Але український народ ставиться до проблеми досить байдуже, з фаталізмом, притаманним народам слаборозвинутих країн.

У 1976 році в США, де порівняно добре розвинута медицина, уважні лікарі виявили доти не відому хворобу. Без видимої на той час причини хворі втрачали природний захист проти мікробів - імунітет. Мікроби, які відносно мирно співіснують на здоровому тілі, буквально підточували цих хворих. Ніякі антибіотики не допомагали.

Перші виявлені хворі дещо відрізнялися своєю поведінкою: були гомосексуалами (секс чоловіка з чоловіком) та кололи в вену наркотики. Тож спершу вирішили, що ці нещасні догрались - їх Бог покарав, та й заспокоїлись горді чистотою власної моралі.

Однак пізніше виявили нову хворобу в людей, яким переливали кров (з різних причин). У них також з'являлось нездужання, набрякали лімфатичні вузли на шиї, під руками, в паху, утворювалися виразки в роті. Трималась підвищена температура. Надмірно потіли навіть від найменшого зусилля, особливо вночі. Хвороба могла на деякий час відступити, але невдовзі починались різні інфекційні ускладнення: тривалий розлад кишечника, запалення внутрішніх органів. Особливо несприятливо протікали простудні хвороби верхніх дихальних шляхів, швидко починалось запалення легень. Хворі катастрофічно втрачали вагу. Досить часто на шкірі ніг та в інших місцях розвивались специфічні червонувато-сині пухлини - Саркома Капаші. І ніяке лікування не допомагало.

Допитливі вчені під керівництвом Галло та Монтаньє в крові хворих виявили антитіла проти невідомого інфекційного збудника. Незабаром під електронним мікроскопом (який збільшує, образно кажучи, сантиметр до кілометра) розгледіли вірус, який має прямо-таки жахливі властивості. З кров'яної клітини, яка в нормі вбиває мікробів (лімфоцит), цей вірус робить потвору, що розмножує таких же вірусів за зразком свого вбивці. Новонароджені віруси швидко знищують усі захисні клітини. В крові нікому рятувати від мікробів. Це і є імунодефіцит - найстрашніший з усіх дефіцитів. Це - смерть під назвою “синдром набутого імунодефіциту” (СНІД).

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) паразитує в кров'яних, нервових клітинах покривів прямої кишки.

Спочатку ВІЛ частіше виявлявся у чоловіків-гомосексуалістів. Але оскільки ВІЛ передається із крові в кров, то біда починається, коли кров, сперма, виділення із статевих органів, молоко хворої мами, слина і навіть сльози (все куди можуть проникнути заражені лімфоцити) потрапляють на пошкоджений шкіряний покрив людини. Небезпечно переливати неперевірену кров, користуватись нестерильними голками, шприцами та іншими інструментами, що травмують покрив тіла. Від хворої мами в 50% внутріутробно інфікуються діти. Але в 60% хвороба починається після звичайного сексу з хворою людиною. Навіть за ледь сумнівних випадків (а це майже завжди) слід користуватися презервативами. Ще ліпше мати розумну голову і знати з ким маєш справу.

Оскільки умови нашого життя не дуже стерильні, то цілковитої впевненості бути не може ні в кого. Особливо шкода хворих дітей.

Практично вся проблема в тому, щоб своєчасно виявити в собі наявність ВІЛ та мати совість не поширювати смерть на інших. Рання діагностика СНІДу корисна ще тим, що ВІЛ-носії можуть, знаючи своє лихо, шанувати здоровий спосіб життя і тим не допускати передчасного початку клінічних проявів СНІДу.

З кожним роком кількість хворих на СНІД зростає. Це пов'язане у першу чергу з погіршенням економічних умов у державі, збільшенням людей, яких відносять до групи ризику (наркомани, гомосексуали, люди, які живуть нерозбірливим статевим життям), погіршенням медичного обслуговування населення (нестерильні інструменти, не досить якісна робота по переливанню крові тощо).

Все це зумовлює те, що кількість людей хворих на СНІД в Україні щороку зростає на сотні і тисячі.

На сьогоднішній день існує багато медичних препаратів, які частково можуть протистояти цій страшній недузі. Є серед них і українські препарати, які всесвітньовідомі - “Україній”. Однак жодний з лікарських препаратів не може повністю вилікувати хворих на СНІД.

Тож варто буди досить обачним у своїх діях і вчинках, щоб запобігти цій чумі ХХІ століття, яка набирає обертів і не знає ні соціальних, ні національних кордонів.

СНІД -- інфекційне захворювання, яке супроводиться тяжким порушенням діяльності імунної системи, в результаті чого організм втрачає здатність до захисту від патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів.

Етіологія. Збудник СНІДу -- вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), чутливий до фізичних і хімічних факторів. Швидко гине при нагріванні вище 57°С, під час кип'ятіння -- миттєво, його легко вбивають ацетон, ефір, спирт та інші дезинфікуючі засоби.

Епідеміологія. Джерело інфекції -- хворий та вірусоносій.

Шляхи передавання: статевий, парентеральний (через кров та її препарати, а також при користуванні нестерильнини медичними інструментами) і вертикальний (від матері до дитини під час вагітності та пологів).

Сприйнятливість до СНІДу загальна. Хворіють люди всіх вікових груп, найчастіше -- гомосексуалісти, проститутки та наркомани віком 25--45 років.

Патогенез. ВІЛ, збудник СНІДу, потрапивши у кров, уражує Т-лімфоцити та макрофаги. В Т-лімфоциті ВІЛ може бути нескінченно довго і не зумовлювати змін доти, доки Т-лімфоцит не активується (наприклад, іншою інфекцією). При активації Т-лімфоциту вбудований в його генетичний апарат ВІЛ продукує нові частинки вірусу, які при руйнуванні клітини потрапляють 9 інші Т-лімфоцити. Ці процеси повторюються, і поступово протягом 2--10 років настає повне виснаження всієї популяції Т-лімфоцитів. На відміну від Т-лімфоцитів, у макрофагах ВІЛ розвивається постійно, але дуже повільно і не вбиває клітину, а тільки дещо погіршує її функції. Ураження макрофагів веде до дальшого ослаблення імунологічної реактивності організму.

Клініка. За клінічними проявами при СНІДі можна виділити 5 послідовних стадій, які відображують ступінь ослаблення імунної системи організму.

Стадія 0 -- інкубаційний період, вірусоносійство. Цьому періоду властива безсимптомність. Діагноз встановлюють при обстеженні осіб, які контактують з хворим, на основі виявлення в них антитіл до збудника СНІДу. Тривалість цієї стадії залежить від величини інфікуючої дози та індивідуальних особливостей імунної системи.

Стадія 1 -- гостра інфекція, первинний маніфестний стан. Клінічні прояви її різні. Можуть спостерігатися: втомлюваність, гарячка, грипоподібні симптоми, висипи, збільшення різних груп лімфатичних вузлів, диспепсичні розлади, втрата маси тіла (при збереженні попереднього режиму харчування). Іноді спостерігається різного ступеня вираженості симптоми ураження центральної нервової системи -- від головного болю до проявів енцефалопатії (розлад свідомості, судороги тощо). Це перша хвиля інтенсивного розмноження збудника СНІДу в організмі. Вірус виявляють у цей період в крові, спинномозковій рідині, слині, спермі, грудному молоці, сльозах. Через кілька тижнів число вірусів, що циркулюють в організмі, значно зменшується і початкові симптоми хвороби поступово зникають. Але вірус залишається в організмі. Його можна виявити в лімфоцитах, у макрофагах, у клітинах нервової системи, кісткового мозку.

Стадія 2 -- латентний період. Характеризується стійким збільшенням лімфатичних вузлів, Воно зумовлюється постійною наявністю вірусу в лімфоцитах, яких особливо багато в лімфатичних вузлах. Лімфоцити, які містять вірус СНІДу, постійно актив і посилено секретують антитіла, в тому числі і проти інших інфекцій. Це призводить до поступового виснаження їх. Самопочуття хворого в цій стадії хвороби залишається задовільний. Тривалість її -- 3--5 років.

Стадії 3--4 -- продромальный період, субклінічні порушення клітинного імунітету. Ця стадія характеризується симптомами ураження центральної нервової системи та зниженням опірності організму. Спостерігається апатія, депресія, зниження апетиту, безсоння, нічна пітливітсь, немотивовані періодичні підвищення температури тіла та ін. У цей період хвороби істотно знижується концентрація Т-лімфоцитів (менше 400 в 1 мм3), що свідчить про пригнічення імунної системи. Поява чітких клінічних проявів імунодефіцитного стану, що настає через 15--18 міс, свідчить про зміну стадії хвороби -- прогресування патологічного процесу.

Стадія 5 -- ураження шкіри та слизових оболонок внаслідок імунного дефіциту У цій стадії спостерігаються вірусні та грибні ураження шкіри і слизових оболонок. Це насамперед стійкі прояви герпетичної інфекції (болюча виразковість шкіри, слизових оболонок статевих органів та рота); пліснявка. Гриб, що спричинює пліснявку (Candida аlbicans), може поширюватися і за слизову оболонку статевих органів, зумовлюючи тяжкі та стійкі ураження. Інші патогенні гриби та віруси в цій стадії хвороба можуть також спричинювати ураження шкіри та слизових оболонок. Останнім часом у багатьох хворих, що перебувають на 5-й стадії СНІДу, спостерігається бородавчаста лейкоплакія. Вона проявляється у вигляді волосистих білих клаптів, звичайно на язику. Причину цього симптому ще не з'ясовано. В цій стадії кількість лімфоцитів становить менш як 200 в 1 мм 3.

Стадія 6 -- генералізовані прояви імунного дефіциту. Через 1--2 роки від початку 5-ї стадії хвороби рівень Т-лімфоцитів знижується до 100 і менше в 1 мм 3. У багатьох хворих у цей період розвиваються генералізовані опортуністичні інфекції з ураженням не тільки шкіри та слизових оболонок. Це бактеріальні, паразитарні та вірусні інфекції.

У цей період у багатьох хворих розвивається пов'язаний зi СНІДом синдром деменції (поступова втрата здатності до мислення і координації рухів), що призводить до повної неможливості рухатися і спілкуватися з людьми. Характерним е також виникнення в цьому періоді СНІДу ракових захворювань. Крім саркоми Капоші (пухлина шкіри та оболонок внутрішніх органів), при СНІДі часто розвиваються лімфоми, а також рак прямої кишки та язика.

Діагностика. Найбільш поширеним специфічним методом лабораторної діагностики СНІДу є виявлення антитіл до ВІЛ шляхом імуноферментного аналізу, для проведення якого з вен я беруть 3--5 мл крові.

Характерними для СНІДу є також Імунологічні зміни: істотне зниження кількості Ф-лімфоцитів, порушення у співвідношенні хелперів і супресррів, підвищення вмісту імуноглобулінів А і G та циркулюючих імунних комплексів. У загальному аналізі крові в стадії розгорнутої клінічної картини СНІДу виявляють: панцитопенію з лімфопенією, вакуалізовані моноцити, нормобласти та мегалоцити.

Лікування СНІДу проводять у трьох основних напрямах:

I. Етіотропна терапія (противірусні засоби): азотимідин, віразол, ацикловір, інтерферон та його індуктори, моноклональні антитіла.

II. Патогенетичне лікування:

1) імуномодулюючі препарати: левамізол, ізопринозин, тимо-вин, тимопентин, інтерлейкін-2, циклоспорин А, індометацнн.

2) імунозамісна терапія -- введення зрілих тимоцитів, трансплантація фрагментів тимуса.

III. Лікування опортуністичних інфекцій.

IV. Симптоматичне лікування.

Профілактика. Вирішальне значення у боротьбі з поширенням СНІДу мають заходи неспецифічної профілактики:

1) санітарно-освітня робота, в процесі якої слід інформувати населення про шляхи і фактори передавання інфекції, підкреслюючи неможливість поширення збудника повітряно-краплинним, контактно-побутовим та аліментарним шляхами. У зв'язку з тим, що збудник потрапляє в організм найчастіше при статевих контактах, доцільно рекомендувати застосування презервативів, особливо при випадкових статевих контактах;

2) наполеглива боротьба з проституцією, невпорядкованими статевими зв'язками;

3) дотримання правил особистої гігієни, а саме: користування індивідуальними зубними щітками, лезами та іншими інструментами, що можуть бути забруднені кров'ю та іншими секретами інфікованих;

4) заражені жінки повинні запобігати вагітності, тому що збудник передається плоду і новонародженому;

5) викоренення наркоманії;

6) використання шприців одноразового вживання, суворе до» тримання умов стерилізації медичних інструментів;

7) доцільно рекомендувати особам, що належать до груп ризику, не брати участі у донорстві.

Важливе місце в запобіганні поширенню СНІДу повинні зайняти скринінгові дослідження для виявлення інфікованих осіб. Обов'язковим є тестування всіх донорів крові, плазми, сперми, органів і тканин. Потрібно також обстежувати осіб групи ризику: гомосексуалістів, наркоманів, проституток. До цієї ж категорії можна віднести хворих венеричними захворюваннями. Підлягають обстеженню студенти з інших країн, особливо ті, що прибули з країн, ендемічних щодо СНІДу, та особи, які повернулися з тривалих відряджень та з-за кордону. До групи ризику відносять також хворих на гемофілію, яким протягом усього життя не paз переливали кров та її препарати.

Специфічні заходи профілактики ще не розроблені.

імунодефіцит вірус хвороба

Размещено на Allbest.ru