Медицина Стародавнього Сходу

129

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнології ім. С.З. Гжицького

Факультет ветеринарної медицини

Реферат

на тему:

Медицина Стародавнього Сходу

Виконала:

студентка гр. ФВМ-18

Староста Наталія М.

Львів

План

Вступ

1. Внесок античних лікарів у медицину Стародавнього Сходу

2. Джерела відомостей про медицину Стародавнього Сходу

3. Зв'язок міфології древнього Єгипту з лікуванням

4. Природні і надприродні хвороби

5. Навчання лікуванню

6. Медицина на полях боїв

7. Уринотерапія

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Хуа То - самий найвідоміший лікар Стародавноього Китаю. Згідно „Хоу Ханьшу”, відомий медик Хуа То жив в послідні роки правління династіїї Хань і першим став викоистовувати анестезію (вино, скроплене коноплею). Допомога Хуа То була неоціненна для мучеників від паразитів і для вагітних жінок.

Слава Хуа То дійшла до Цао Цао, який дуже мучився від великої головної болі. Хуа То знав такі прийоми і голковколювання, які були спосібні полегшити муки Цао Цао. По цій причині Цао Цао постійно тримав Хуа То біля себе при дворі.

Коли Хуа То поїхав навідати хвору жінку додому і затримався з поверненням, збожеволівший від болі Цао Цао велів взяти Хуа То під варту і наказати його - стратою...

медицина стародавній схід лікувальна справа

1. Внесок античних лікарів у медицину Стародавнього Сходу.

Писемні пам'ятки Китаю з'явились майже за 4000 р. до н.е. Китайцями написана одна з найдавніших книг про лікарства “Ней-Узін” (Книга про внутрішню людину). В ній наведені ботанічні описи, географіячні властивості і способи вживання 900 лікарських росли. Значний внесок в розвиток лікознавства вклали видатні лікарі Стародавнього Китаю Бень Цяо (V тис. до н.е.) і Хуа То (приблизно ІІ тис. до н.е.). Останньому належить пріоритет у вживанні обезболюючих засобів при операціях. Китайські лікарі дотримувалися розумного правила: “Краще попередити хворобу, ніж її лікувати”. Вони використовували для лікування сифілісу - ртуть, чесотки - сірку, вітамінні рослини для лікування рахіту і т.д. До наших днів дійшло більше 50 книг про лікарські речовини і методи лікування, виданих у Стародавньому Китаї.

Приблизно в І-ІІ століття до н.е. написаний “Тракт про корені і трави”, в якому подано опис більше 360 лікарських речовин. В 652 р. н.е. видана книга лікаря Сун Сумчан “Тисяча золотих ліків”. В 659 р. н.е. з'явилась “Танська фармакопея” - перша офіційна державна фармакопея Китаю, в якій докладно описано більше 840 ліків. Із рослинних лікарських речовин особливе місце займав корінь женьшеню, який застосовувався при різних захворюваннях (недокрів'я, туберкульоз), Широко використовувався лимонник, ревінь, індійська конопля, чай, бамбук, цибулю.

В якості тваринних ліків використовувались печінка, із мінеральних речовин - ртуть, сірка, залізо. В VІ тисяч. н.е. в Китаї був створений державний вищий медичний інститут для підготовки лікарів різних спеціальностей. У Китаї з'явились спеціалісти по виготовленню ліків і торгівлі ними і перші заклади, по характеру відповідні аптекам.

Джерелами свідчень по історії медицини і фармації Стародавньої Індії являються три книги “Люрведа” (Знання життя) і сукупність законів Ману.

Найбільший інетерс являє книга “Люрведа”, автором якої був лікар Сумрута. В ній подано опис більше 760 лікарських рослин. Всі лікарства в Індії вже в той час поділялись на збуджуючі, прохолоджуючі і т.д. В якості лікарських речовин індійські лікарі широко застосовували золото, срібло, мідь, і ін. метали, а також дорогоцінне каміння. До лікарів Стародавньої Індії пред'являлись високі вимоги в відношенню знань лікувальних властивостей того чи іншого ліку. Відомий знаменитий вислів Сумрути: „В руках незнаючого ліки - яд і по своїй дії може бути порівняним з ножем чи вогнем, в руках людей розумних вони порівнюються напилкові безсмертя”.

Перші свідчення про античну медицину в Греції відносяться до ХІІ ст. до н.е. В цей період медицина виділяється в самостійну професію, з'являються сімейні лікарські школи, в яких медичні знання передавались по успадкуванню із покоління в покоління. Особливо активно в Греції розвивалась церковна медицина , яка виникла на ґрунті поклоніння Асклепію (Ескулапу). Вважалося, що у Асклепія було дві дочки: Гігіея - покровителька здоров'я і гігієнічний знань і Панагія (Панацея) - покровителька лікувальної терапії. Гігіея зображувалась з чашою в лівій руці: обвивши чашу, з неї п'є змія. Зображення часі зі змією стало емблемою медицини.

Великий вплив на розвиток медицини фармації зробив великий лікар Стародавньої Греції Гіппократ. Він перший намагався об'єднати медичні знання і спостереження, привести їх у певну систему, дати їм філософське пояснення. Гіппократ звільнив медицину від теургічних уявлень, відкинув заговори, релігійні ритуали. Здоров'я людини він пов'язував із впливом на організм їжі, навколишнього середовища і інших факторів. Гіппократ вважав, що лікарські рослини необхідно вживати такими, якими їх створила природа.

Великий внесок у розвиток медицини і фармації вніс великий лікар Клавдій Гален (130-200 р. н.е.). Із 4000 творів, які він написав, половина посвячена питанням медицини і фармації. Основні положення Галена зводились до трьох правил. Лікар повинен допомагати природі, так як часто вона сама може вилікувати. При лікування хвороби потрібно дотримуватись принципу “протилежне протилежним”, (напр..: при збільшенні в організмі сухості необхідно приймати лікарства, які являються носіями вологи), а для збереження здоров'я принци „подібне подібним”.

На думку Галена в рослинних і тваринних тканинах є корисні речовини, які потрібно використовувати, і є шкідливі, які потрібно відкидати. Він став застосовувати витяжки із природних речовин і значно ускладнив технологію отримання лікарських препаратів. Для зберігання запасів сировини і виготовлення ліків Гален спорудив при своїй лікарні приміщення, назване аптекою. Ним розроблено дуже багато лікарських форм: порошки, пілюлі, мазі, екстракти, відвари; всього більше 20 різноманітних форм. Були введені преси для віджимання соків, різні пристосування для мелення рослинної сировини Гален встановив вказівні вагові і об'ємні відношення при виготовленні екстрактів, настоїв і відварів із різних частин лікарських рослин (коріння, листя). Ці витяжки стали популярними у медиків всіх країн Європи і в ХVІ ст. отримали назву „галунових” препаратів.

Про розвиток лікознавства в Стародавньому Єгипті свідчать пам'ятки древньоєгипетської писемності. Найбільший інтерес являє папірус, який відноситься приблизно до ХVІ-ХVІІ ст. до н.е. Папірус називається “Книга виготовлення ліків для всіх частин “тіла” і вміщує детальний опис 800 рецептів. Всі ліки класифіковані по їх фармакологічній дії: послаблювальні, рвотні і т.д. Для лікування очей використовувався бджолиний мед. В лікувальних цілях єгиптяни використовували оцет, кунжутне масло, алое, ревінь, м'яту, мак, скипидар, подорожник (кульбабу).

2. Джерела відомостей про медицину Стародавнього Сходу

Єгипет - вузька смужка зрошеної землі, що простягнулася серед неозорих пісків у нижній течії Нілу, що постачає її водою і родючим мулом. Тут понад шість тисячоріч назад розцвіла одна з найдавніших цивілізацій світу. Традиції лікування в Древньому Єгипті складалися в тісній взаємодії з медициною Древньої Месопотамії. Вони дуже вплинули на становлення медицини Древньої Греції, що вважається попередницею сучасної наукової медицини.

На противагу Вавилону, похмурій батьківщині деспотизму, Єгипет був для древнього світу справжньою фортецею священної науки, школою для його найбільш славних пророків, притулком і разом лабораторією найбільш шляхетних переказів людства.

Група дослідників із Центру біомедичної єгиптології Університету Манчестера (KNH Centre for Bіomedіcal Egyptology at The Unіversіty of Manchester, США), аналізуючи медичні папіруси, створені 3500 років тому, дійшла висновку, що стародавні єгиптяни застосовували рецепти та засоби, які заслуговують довіри, за 1000 років до народження Гіппократа.

Аналізуючи папіруси, вчені Манчестерського центру виявили, що давньоєгипетські лікарі лікували рани медом, смолами й металами, відомими своїми бактерицидними властивостями. Були виявлені рецепти проносних засобів з касторового масла, і колоцинта на основі інжиру та висівок. Колоцинт (Cіtrullus colocynthіs) це особливий вид кавуна, що містить речовину колоцинтин, яка має сильну проносну дію. Його здавна використовують у медицині багатьох країн, для чого й вирощують.

При кольці єгиптяни використовували блекоту (Hyoscyamus nіger), що застосовується й сьогодні, завдяки своїм спазмолітичним і болезаспокійливим властивостям. При порушеннях опорно-рухового апарату використовували речовини, що подразнюють шкіру, щоб стимулювати циркуляцію крові. Єгиптяни використовували селеру й шафран для лікування ревматизму, що й у наш час є темою для фармацевтичного дослідження..

Більшість давніх засобів, про які згадується в папірусах, залишилося на озброєнні й в XX столітті, а деякі використовуються й зараз, хоча активні компоненти лікарських рослин у цей час виробляються синтетично.

Виходячи з цього, цікаво простежити особливості медицини та медичних знань Стародавнього Єгипту.

Вивчення давньоєгипетських текстів почалося порівняно недавно, після того як французький учений Ж.Ф. Шампольон розгадав таємницю єгипетського ієрогліфічного листа. Перше повідомлення про це було зроблено 27 вересня 1822 р. перед зборами учених Франції. Цей день прийнято вважати вважати днем народження науки єгиптології. Відкриття Шампольона було пов'язано з вивченням написів на Розеттському камені, знайденому офіцером наполеонівської армії в 1799 р. при ритті окопів у місті Розетта в Єгипті. До розшифровки давньоєгипетського листа єдиними джерелами по історії Древнього Єгипту і його медицини були відомості грецького історика Геродота, єгипетського жреця Манефона, викладені давньогрецькою мовою, а також твори грецьких письменників Діодора, Полібія, Страбона, Плутарха й ін.

Численні давньоєгипетські тексти на стінах пірамід, гробниць і папірусних сувоїв залишалися для дослідників “німими”.

Уперше про існування медичних трактатів у Древньому Єгипті говориться в записі на стіні гробниці Уаш-Птаха - головного архітектора пануючої V династії Неферирка-Ра (ХХ ст. до н.е.). У цьому ж написі приводиться клінічна картина раптової смерті архітектора, що, по сучасних представленнях, нагадує інфаркт міокарда або інсульт мозку.

Найдавніші медичні трактати написані на папірусах. До наших днів вони не збереглися і ми знаємо про їх лише за свідченням древніх істориків. Так, жрець Менефон повідомляє, що Атотіс (другий цар I династії) склав медичний папірус про будову тіла людини.

В даний час відомо 10 основних папірусів, цілком або частково присвячених лікуванню. Усі вони є списками з більш ранніх трактатів. Найбільш старий медичний папірус, який дійшов до нас, датується приблизно 1800 р. до н.е. Один його розділ присвячений веденню пологів, а інший - лікуванню тварин. У той же час були складені IV і V папіруси з Ромессеума, у яких описані прийоми магічного лікування. Найбільш повні відомості про медицину Древнього Єгипту дають два папіруси, які датовані приблизно 1550 р. до н.е., - великий медичний папірус Г. Еберса і папірус по хірургії Е. Сміта. Обидва папіруси, очевидно, написані однією особою і є копіями більш древнього трактату. Єгиптологи вважають, що цей древній незбережений папірус був складений легендарним лікарем Імхотепом на початку III тисячоріччя до н.е. Згодом Імхотеп був обожнений.

3. Зв'язок міфології Древнього Єгипту з лікуванням

Єгипетська релігія, яка існувала протягом майже чотирьох тисячоріч, базувалася на культі тварин. Кожний єгипетський ном (місто-держава) мала свою священну тварину або птаху: кішка, лев, бик, баран, сокіл, ібіс і ін. Особливо шанувалися змії. Кобра Уаджит була покровителькою Нижнього Єгипту. Її зображення знаходилося на головному уборі фараона. Поряд із соколом, бджолою і шулікою вона уособлювала царську владу. На амулетах кобру поміщали поруч зі священним оком - символом бога неба Хору. Померла культова тварина бальзамували і ховалися у священних гробницях: кішок у місті Бубастіс, ібісів у місті Іуну, собак на місці своєї смерті. Мумії священних змій ховалися в храмах бога Амона-Ра. У Мемфісі в грандіозному підземному некрополі виявлене велике число кам'яних саркофагів з муміями священних биків.

Убивство священної тварини каралося стратою. По представленнях єгиптян душу померлої людини протягом 3 тис. років знаходиться в тілах обожнених тварин і птахів, що допомагає їй уникати небезпек загробного світу. Цим Геродот пояснює суворість покарання за убивство священної тварини. Головними богами лікування вважалися бог мудрості Той і богиня материнства і родючості Ісіда. Той зображувався у виді людини з головою птаха або ібіс втілювався в образі павіана. І ібіс, і павіан уособлювали в Древньому Єгипті мудрість. Той створив писемність, математику, астрономію, релігійні обряди, музику і що особливо важливо - систему лікування хвороб природними засобами. Йому приписуються самі древні медичні трактати. Ісіда вважалася створювачкою магічних основ лікування і покровителькою дітей. Ліки з ім'ям Ісіди навіть згадуються в працях давньоримського лікаря-фармацевта Галена. У давньоєгипетській медицині минулого й інших божественних заступників: могутня левоголова богиня Сохмет, захисниця жінок і породілей; богиня Тауерт, що зображувалася у виді самки гіпопотама. Кожний новонароджений єгиптянин незалежно від соціального статусу лежав поруч з невеликою статуеткою Тауерт.

4. Природні і надприродні хвороби

Єгиптяни знали великі органи: серце, судини, нирки, кишечник, м'язи й ін. Їм належить перший опис мозку. У папірусі Е. Сміта рух мозку у відкритій рані черепа порівнюється з “киплячою міддю”.

Єгипетські лікарі асоціювали ушкодження мозку з порушенням функції інших частин тіла. Їм були відомі так звані рухові паралічі кінцівок при пораненнях голови. Папірус Еберса має важливий теоретичний розділ, у якому аналізується роль серця в житті людини: “Початок таємниць лікаря - знання ходу серця, від якого йдуть судини до всіх членів, тому що всякий лікар, усякий жрець богині Сохмет, усякий заклинатель, стосуючись голови, потилиці, рук, долоні, ніг - скрізь стосується серця: від нього спрямовані судини до кожного члена...” Древнім єгиптянам більш чотирьох тисячоріч назад була відома діагностика хвороб по пульсі.

Первісні лікарі Єгипту поділяли причини хвороб на природні і надприродні. До першого вони відносили нездорову їжу, несприятливі кліматичні і погодні фактори, наявність кишкових паразитів. Геродот пише, що єгиптяни вважали причиною людських недуг погану їжу, тому “шлунок свій вони очищають кожний місяць три дні підряд, приймаючи проносні засоби, і зберігають здоров'я блювотними і клістирами”. Єгиптянам приписують і винахід клізми. Цікаво, що мова опису зашлакованості організму і методів очищення від шлаків багатьох сучасних народних цілителів мало чим відрізняється від уявлень древніх єгипетських лікарів.

Надприродні причини хвороб єгиптяни бачили у вселенні в організм злих духів померлих. Для їх вигнання використовувалися як лікарські засоби, так і різні магічні прийоми. Думали, що дурні запахи і гірка їжа відлякують злих духів. Тому до складу ритуальних сумішей при магічних процедурах включали такі екзотичні продукти, як частини хвостів мишей, виділення з вух свиней, кал і мочу тварин.

Під час вигнання злих духів звучали заклинання: “О мертвий! О небіжчик, що сховався в цій плоті, у цих частинах мого тіла. Дивися! Я дістав кал, який виступає проти тебе.

Той, що сховався, - піди геть!

Той, що вселився, - виходи!”

Багато цілителів нашого часу “знімають прокляття”, вимовляючи тексти, близькі по суті до давньоєгипетських, хоча в ті часи було чимало прийомів лікування, позбавлених усякої містики.

Папірус Еберса, виявлений у Фівах в 1872 р. являє собою медичну енциклопедію древніх єгиптян. У ньому міститься більш 900 прописів лік для лікування хвороб шлунково-кишкового тракту, дихальної і серцево-судинної систем, порушень слуху і зору, різного роду інфекційних процесів і глистяних інвазій. Папірус склеєний з 108 аркушів і має довжину 20,5 м. Єгипетські лікарі користалися мазями, пластирами, примочками, мікстурами, клізмами й іншими лікарськими формами. Основами для готування лік служили молоко, мед, пиво, вода священних джерел, рослинні олії. Деякі прописи містили до 40 компонентів, багато хто з який не вдається поки ідентифікувати, що ускладнює їх вивчення. До складу лік входили рослини (цибуля, гранат, алоє, виноград, фініки, снодійний мак, лотос, папірус), мінеральні речовини (сірка, сурма, залізо, свинець, алебастр, сода, глина, селітра), а також частини тіла різних тварин. От приклад пропису сечогінного засобу: пшеничної крупи - 1/8, плодів шед - 1/8, охри - 1/32, води - 5 частин. Готувати ліки рекомендувалися вночі і пити чотири дні. Прийом деяких лік супроводжувався магічними обрядами у виді заклинань і змов.

5. Навчання лікуванню

Передача медичних знань у Древньому Єгипті була тісно пов'язана з навчанням ієрогліфічному письма в спеціальних школах при храмах. У цих закладах панувала сувора дисципліна й у ході були тілесні покарання. У великих храмах міст Саіс і Геліополь існували вищі школи, або Будинки життя.

Поряд з медициною в них навчали математиці, архітектурі, ліпленню, астрономії, а також таємницям магічних культів і обрядів. Будинки життя багатьма дослідниками розглядаються як попередники університетів наступних епох.

Освічена людина, а лікар повинен був бути таким, єгиптяни називали “знаючий речі”. Існував визначений обсяг знань, що дозволяв єгиптянам дізнаватися “знаючого по знанню його”.

Лікарська діяльність у Древньому Єгипті підкорялася суворим моральним нормам. Дотримуючись їх, лікар нічим не ризикував, навіть при невдалому результаті лікування. Однак за порушення правил жорстоко карали аж до страти. Кожний єгипетський лікар належав до визначеної колегії жреців. Хворі зверталися не безпосередньо до лікаря, а в храм, де їм рекомендували відповідного лікаря. Гонорар за лікування виплачувався храму, який утримував лікаря. Правителі багатьох країн запрошували на службу до двору єгипетських лікарів. Геродот приводить таке свідчення: “Перський цар Кір II Великий просив у фараона Амасіса надіслати йому “кращого в цілому Єгипті” очного лікаря. Лікарське мистецтво розділене в Єгипті таким чином, що кожний лікар виліковує тільки одну хворобу. Тому в них повно лікарів: одні лікують очі, інші голову, треті зуби, четверті шлунок, п'яті внутрішні хвороби”. Геродот пише про Єгипет V в. до н.е. На той час його древня культура нараховувала не менше трьох тисячоріч своєї історії. Країна пережила навали багатьох завойовників, і колишня пишнота хилилася до природного заходу. Однак величезний вплив Єгипту на розвиток культури і медицини народів Європи, Азії й Африки ще залишався в силі. Батьківщина Геродота Древня Еллада тільки вступала на шлях історичного розквіту. Наступність єгипетської медицини добре відображена Гомером у “Одіссеї”.

6. Медицина на полях боїв

Велику роль у нагромадженні відомостей у Древньому Єгипті грали військові лікарі, які супроводжували єгипетське військо в походах. На гробницях збереглися зображення операцій на кінцівках. У списках з папірусу обожненого лікаря Імхотепа даються чіткі вказівки по лікуванню раней м'яких тканин, техніці перев'язок, а також по виконанню найбільш частих хірургічних операцій того часу: обрізання і кастрація. Усі поранення поділялися за прогнозом на виліковні, сумнівні і безнадійні.

Лікарська етика того часу вимагала відкритого повідомлення пацієнту передбачуваного результату лікування однією з трьох фраз: “Це хвороба, яку я можу вилікувати; це хвороба, яку я, можливо, зможу вилікувати; це хвороба, яку я не зможу вилікувати”. У тих випадках, коли лікування було можливим, у папірусі Імхотепа даються чіткі вказівки тактики лікування: “Скажи ти тому, у кого зяюча рань на голові: “Це хвороба, яку я буду лікувати”. Після того, як ти зашиєш йому рану, у перший день поклади на неї свіже м'ясо і не бинтуй її. Піклуйся про нього доти, поки пройде час його хвороби. Лікуй рану жиром, медом, корпією, поки хворий не поправиться”. При лікуванні переломів єгипетські лікарі застосовували дерев'яні лубки або бинтували ушкоджену кінцівку лляною тканиною, просоченою застигаючою смолою. Такі шини виявлені на єгипетських муміях. Вони багато в чому близькі сучасним гіпсовим пов'язкам.

7. Уринотерапія

У Древньому Єгипті сеча знаходила досить широке застосування як лікувальний засіб. У Геродота є опис не зовсім ординарного випадку уринотерапії: “По смерті Сезостриса царську владу успадковував син його Ферон, що осліп... занедужавши очима. Десять років він був сліпим; на одинадцятому році цар почув слово оракула в місті Буто, що час покарання його минуло, що він прозріє, якщо промиє очі сечею жінки, яка має зносини тільки з одним чоловіком і ніякого іншого чоловіка не мала. Він насамперед випробував сечу власної дружини і, коли не прозрів, випробував усіх жінок підряд, поки нарешті не прозрів. Тоді він зібрав усіх жінок, яких випробував, крім тієї, від сечі якої він прозрів, в одне місце, іменоване тепер Червоним полем, і всіх їх там спалив; на тій жінці, від сечі якої прозрів, цар сам женився”. Так у Древньому Єгипті одночасно був отриманий лікувальний ефект і проведений експертиза подружньої вірності.

У папірусі Еберса гінекологічний розділ містить відомості про розпізнавання термінів вагітності, статі майбутньої дитини, а також “жінки, яка може і не здатна родити”. Берлінський і Кахунський папіруси описують простий спосіб визначення статі майбутньої дитини. Пропонується змочити сечею вагітної жінки зерна ячменя і пшениці. Якщо першою проросте пшениця - народиться дівчинка, якщо ячмінь - хлопчик. Американські дослідники з Джорджтаунського університету провели такі дослідження й одержали статистично значиме підтвердження їх ефективності. Однак раціонального пояснення цього факту поки що не має.

Висновок

Коли в 208 р. помер син Цао Цао по імені Цао Чун, той визнав, що сам обрік його (Хуа То) на смерть стратою найкращого лікаря у всій Піднебесній.

Перед смертю Хуа То записав свої шедеври лікування в трактаті, але тюремник злякався прийняти від нього свиток, і Хуа То в розпачі спалив свій безцінний шедевр.

Хуа То увічнили в класичному китайському романі „Троєцарствіє”;

Відомий лікар Хуа То написав “Виставу п'яти тварин” - тигра, оленя, мавпи, ведмедя та пташки, близько 220 р. до н.е. Даоська філософія Хуа То та підхід до здоров'я та фізичних вправ також вплинули на китайські бойові мистецтва, зокрема у стилі Шаолінь цюань;

Іменем Хуа То названі 34 позвоночні точки голковколювання;

В даоських храмах Хуа То почитають, як бога медицини.

Список використаної літератури

Древние цивилизации. - М., 1989.

История Древнего мира. Расцвет древних обществ. - М., 1989.

Історія світової культури. - К., 1993,

Історія світової та української культури. - К., 2000.

Історія світової культури. Культурні регіони. - К., 1997.

Історія української та зарубіжної культури. - К., 1999.

Размещено на Allbest.ru