Кровотеча й перша допомога

24

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Чернігівський базовий медичний коледж

РЕФЕРАТ

з хірургії

на тему:

КРОВОТЕЧА Й ПЕРША ДОПОМОГА

Підготував:

Студент 2- Б групи

«Лікувальна справа»

Мельник Богдан

Перевірив:

ЧЕРНІГІВ 2008

План

1) кровотеча

2) класифікація

3) клінічні прояви кровотечі

4) крововтрати і її критерії

5) основні принципи лікування кровотеч:

- тимчасові

- остоточна зупинка кровотечі

6) ускладнення кровотеч

7) препарати крові:

- препарати комплексної дії

- коректори згортальної системи крові

- препарати імунотропної дії

- кровозамінники

8) після трансфузійні реакції

9) догляд за хворими з кровотечею

література

КРОВОТЕЧА

КРОВОТЕЧА (haemorrhagia) - вихід крові з кровоносних судин при їх пошкодженні або порушенні проникності стінки. Значна втрата крові становить загрозу для життя потерпілого і від швидкості дій медичної сестри досить часто залежить доля людини. Причинами кровотечі можуть бути травми стінки судин, порушення її проникності, гемостазу, різні захворюваннях крові (гемофілія, тромбоцитопенія, лейкемія та інші).

КЛАСИФІКАЦІЯ КРОВОТЕЧ

- артеріальні

- венозні

- капілярні

- паренхіматозні

· залежно від напрямку кровотечі:

- зовнішні

- внутрішньотканинні

· можуть бути:

- виражені

- приховані

· кровотечі бувають:

- первинні

- вторинні

АРТЕРІАЛЬНА- найнебезпечніша кровотечі, бо кров у артеріях тече під високим тиском (120 мм рт. ст.). Вона з силою виштовхується із судини або порожнини серця, через що організм швидко знекровлюється. Кров із артерії звичайно витікає струменем, під тиском. Вона яскраво-червоного кольору, що правда, іноді це не характерне для артеріальної кровотечі. По-перше, за низького артеріального тиску (шок, колапс) кров із артерії може витікати плавно; по- друге, за деяких патологічних станів, коли в крові нагромаджується багато вуглекислоти (гіпоксія), вона може мати темне забарвлення. Струмінь крові, що витікає з артерії, синхронний з пульсовою хвилею. Витікання крові з артерії часто супроводжується шипінням. Самостійно зупинитися кровотеча може лише в артеріях дрібного калібру.

ВЕНОЗНА- кров із судини витікає звичайно повільним струменем, вона темного кольору. За підвищення венозного тиску кров з вени може витікати струменем.

Кровотеча із вен, які розташовані близько до серця (безіменна,підключична, внутрішня шийна), може відбуватися поштовхами внаслідок зниження тиску під час вдиху і підвищення його під час видиху. Дуже кровоточать вени, стінки яких не спадаються внаслідок фіксації їх до сусідніх тканин (підключична, кісткові, печінкові).

У разі підвищення тиску (кашель, блювання, крик, чхання) венозна кровотеча стає сильнішою. Притискання вени проксимальніше від місця кровотечі збільшує її, притискання дистальніше може сприяти її припиненню.

КАПІЛЯРНА- кровотеча - змішана. Вона не є небезпечною і спиняється сама під впливом тугою пов'язки. За цієї кровотечі не видно окремих кровоточивих судин і кров сочиться з тканин, як з губки. Забарвлення крові темно- червоне. Усе, що посилює артеріальний приплив крові і затримує венозну відтікання, збільшує кровотечу. У здорових тканинах капілярна кровотеча звичайно зупиняється самостійно.

ПАРЕНХІМАТОЗНА- кровотеча спостерігається у разі пошкодження паренхіматозних органів. Вона іноді може бути досить значною. Небезпека полягає в тому, що її важко зупинити, бо судини паренхіматозних органів фіксовані до строми органа і не спадаються. Має змішаний характер, бо виникає з малих артерій, вен і капілярів.

Особливо сильна і небезпечна кровотеча з печінки, селезінки, нирки, легень тощо. Небезпечні кровотечі, теж паренхіматозного характеру, з язика, губчастої речовини кісток і органів, що мають будову печеристих тканин (печеристі тіла статевого члена, клітор).

У разі ВНУТРІШНЬОЇ КРОВОТЕЧІ кров виливається в природні порожнини організму (черепна, грудна, черепна, суглобна) або в порожнисті органи (стравохід, шлунок, кишечник, сечовий міхур). Із порожнистих органів кров зрештою виливається назовні, і все- таки ці кровотечі вважають внутрініми.

Інтенсивність кровотечі в порожнини і порожнисті органи залежить від калібру пошкодженої судини, розміру наявного в ній отвору, тиску крові і тривалості кровотечі. Найбільше нагромаджується крові в черевній і плевральній порожнинах або в шлунку, кишечнику - до 2-3 л. Кровотечі ці бувають іноді настільки масивними, що вимагають негайного оперативного втручання.

У разі ЗОВНІШНЬОЇ КРОВОТЕЧІ кров виливається з рани на шкірі або слизових оболонках у навколишнє середовище.

Розпізнати внутрішні кровотечі складніше, ніж зовнішні. Якщо кровотеча відбувається у просвіт порожнистих органів, то кров виливається назовні через природні отвори тіла. Але не завжди легко встановити природу навіть такої явної внутрішньої кровотечі. Так, кровотеча з рота може бути зв'язана з патологією у самій ротовій порожнині, змінами в легенях, стравоході, шлунку, дванадцятипалій кишці, носоглотці. Криваві випорожнення бувають унаслідок кровотечі із будь- якого відрізка травного каналу, а також з легень у разі заковтування крові.

У разі ВНУТРІШНЬОТКАНИННОЇ ІНТЕРСТИЦІАЛЬНОЇ КРОВОТЕЧІ - кров або скупчується в тканинах (гематома- haematoma), або інфільтрує їх. Залежно від величини і форми такого крововиливу розрізняють: ПЕТЕХІЇ- petechiae (дрібні крововиливи); смуги- vibices (крововиливи у вигляді смуг); екхімози - ecchymoses (більші крововиливи); синці - suggilatio s. Suffuses (масивні з нерівними краями крововиливи).

Кровотечі можуть бути ВИРАЖЕНІ Й ПРИХОВАНІ. У першому разі кров можна побачити неозброєним оком, у другому- для її виявлення потрібні спеціальні лабораторні дослідження.

Кровотечі бувають первиними й вторинними.

ПЕРВИННІ КРОВОТЕЧІ виникають у момент поранення, виконання операції. Це - безпосередній наслідок травми.

ВТОРИННІ КРОВОТЕЧІ- діляться на ранні й пізні. Ранні вторинні кровотечі виникають протягом 2 діб з моменту пошкодження і є наслідком виштовхування тромба із судини, зісковзування накладеної лігатури або припинення спазму судин(наприклад, припинення дії введеного з анестетичним засобом адреналіну під час видалення зуба). Причинами зісковзування лігатури можуть бути такі: слабке затягування вузла на судини, захоплювання в лігатуру разом із судинами сусідніх тканин, занадто часте використання з метою зупинки кровотечі закручування судини чи електрокоагуляції, недогляд або недооцінка дрібних кровотеч.

Причинами вториних пізніх кровотеч можуть бути: виштовхування тромба у разі вторинної травми (перев'язування, передчасне транспортування), тиск на судину ззовні, який сприяє змертвінню її стінки і прориванню (такий тиск може бути зумовлений гострими осколками кістки у разі перелому, сторонніми тілами, гумовими дренажними трубками, що розташовані близько до судини), гнійне розплавлення тромба або самої стінки судини у разі гноєтворної або гнильної інфекції рани.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ КРОВОТЕЧІ

Кровотеча характеризується зальними і місцевими проявами.

ЗАГАЛЬНІ СИМПТОМИ: Хворі скаржаться на пронресуючу загальну слабість, запаморочення, шум у вухах, мерехтіння «мушок» перед очима, спрагу, задишку, нудоту. При обстеженні можна виявити такі об'єктивні симптоми: блідність шкірних покривів і видимих слизових оболонок, прискорення дихання, частий, слабкого наповнення пульс, зниження артеріального тиску, сухість в роті, зниження рівня еритроцитів і гемоглобіну крові. При тривалій кровотечі з'являються судоми, важкі порушення дихання, пульс ниткоподібний, артеріальний тиск не визначається.

МІСЦЕВІ СИМПТОМИ: при зовнішній кровотечі місцевими симптомами є витікання крові, а при внутрішній вони залежать від її локалізації.

Кровотеча в плевральну порожнину можна запідозрити при появі дихальних шумів над зоною притуплення.

Кровотеча в черевну порожнину проявляються болем в животі, притуленням перкуторного звуку в нижній відділах черевної порожнини, позитивним симптомом Щоткіна-Блюмберга.

Скупчення крові в порожнині перикарда характеризується розширенням меж абсолютної тупості серця, приглушенням тонів серця, різні задишкою, ціанозом.

При кровотечі в просвіт шлунково- кишкового тракту характер місцевих проявів залежить від локалізації її джерела. Кровотеча із стравоходу характеризується блюванням незміненою кров'ю. Шлункові геморагії проявляються блюванням вмістом кольору «кавової гущі». Подібний колір блювотних мас зумовлений хлористоводневим гематином- речовиною, що утворюється при взаємодії джерела кровотечі в тонкому кишечнику основним місцевим симптомом є частий рідкий чорний стілець (дьогтеподібний)- мелена. Чорний колір калу обумовлений сульфатом заліза- речовиною, утворюється при взаємодії заліза гемоглобіну із сірководнем у просвіт тонкого і товстого кишечника. Кровотеча із судин товстої і прямої кишки проявляється виділенням із заднього проходу незміненої крові.

КРОВОВТРАТА І ЇЇ КРИТЕРІЇ

Крововтрата в межах 200-400 мл у дорослих не супроводжується клінічними легкий (одномоментна втрата до 1 л крові), середній (до 1,5 л) і важкий (більше 1,5л) ступені крововтрати.

ПРИ ЛЕГКОМУ СТУПЕНІ крововтрати частота серцевих скорочень до 100 ударів за 1 хвилину, систолічний артеріальний тиск не нижче 100 мм рт.ст., показники гемоглобіну і гематокриту без змін, ОЦК знижується на 20%.

СЕРЕДНІЙ СТУПІНЬ харатеризується прискоренням пульсу до 120-140 за хвилину, систолічний артеріальний тиск знижується до 80-70 мм рт. ст..

ПРИ ВАЖКОМУ СТУПЕНІ кровотрати частота серцевих скорочень 140-160 за хвилину, А/Т падає до нуля, рівень гемоглобіну - до 60 г/л і нижче, показники гематокриту - до 20%.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ КРОВОТЕЧ:

Залежно від умов надання медичної допомоги і кваліфікації медичного працівника, зупинка кровотечі може бути ТИМЧАСОВІ і ОСТАТОЧНІ. У більшості випадків тимчасові зупинку кровотеч проводять молодші медичні працівники на місці пригоди, а також при транспортуванні потерпілого в стаціонар. Остаточну зупинку кровотечі проводять у стаціонарі, в ряді випадків - за допомогою операції.

До тимчасової зупинки кровотечі відносять:

1)стискальна пов'язка.

2) максимальне згинання кінцівок.

3) притискання судини в рані.

4) туга тампонада рани.

5) накладання затискача на судину, яка кровоточить.

6) притискання судин.

7) накладання джгута.

До остаточної зупинки кровотечі відносять:

1) механічні методи:

- накладання затискача і лігатури

- прошивання судини в рані

- накладання лігатури на відстані

- накладання судинного шва

2) фізичні методи:

- застосовують холод

- електрокоагуляцію (діатермію)

- застосування гарячого

3) хімічні методи:

- судинозвужувальні препарати

- препарати, що викликають підвищення згортання крові

4) біологічні методи:

- грунтуються на властивостях тканин організму сприяти тромбоутворенню.

Біологічні засоби поділяють на дві гупи:

а) належать препарати місцевого застосування:

- суха плазма, фібринна, гемостатична, желатинова губка, фібринна плівка, тромбін (присипають рану або просочують введені в неї тампони).

б) препарати біологічних гемостатичних засобів відносять:

- свіжозаготовлену кров, фібриноген, плазму, кріопреципітат, антигемофільний глобулін, антигемофільна плазма (вводять парентерально «внутрішьовенно»).

ТИМЧАСОВА ЗУПИНКА КРОВОТЕЧІ

1) стискальна пов'язка.

Накладають потерпілим при кровотечі із вен і невеликих артерій: на рану накривають декількома шарами стерильної марлі, а поверх- шаром стерильної вати, які щільно закріплюють на кінцівці циркулярним бинтуванням.



2) максимальне згибання кінцівок.

Проводять прикровотечах із стегнової артерії в паховому згині, підколінної артерії в колінному суглобі, плечового артерії в ліктьовому суглобі. Такий вид зупинки кровотечі здійснюється за рахунок згинання або відведення кінцівки за допомогою пов'язки.

3) притискання судини в рані.

Одягають стерильну рукавичку або швидко обробляють руки спиртом, хлоргексидином і вказівним пальцем, введеним у рану, відчуваючи струмінь крові, притискують судину.

4) туга тампонада рани.

Для цього беруть марлевий тампон або смужку стерильної марлі, велику серветку і за допомогою пінцета послідовно і щільно заповнюють рану. Як правило, таку зупинку виконують при глибоких ранах.

5) накладання затискача на судину, яка кровоточить.

Застосовують при сильній кровотечі із глибоко розташованих судин кінцівки, таза, черевної та грудної порожнин.

6) притискання судин.

Застосовують при кровотечах з великих судин та найтиповіші місця тимчасової зупинки кровотечі шляхом притискання судин.



7) накладання джгута

Найчастіше використовують джгут Есмарха. Цей метод є основним, особливо при зупинці артеріальної кровотечі. При артеріальній кровотечі джгут накладають на центральний кінець судини відносно рани. Перед накладанням джгута кінцівку покривають одягом або обгортають рушником, бинтом. Джгут розтягують і обгортають кінцівку. Необхідно слідкувати, щоб тури джгута не перехрещевались, а розташовувались поряд. Кінці джгута закріплюють. Під одним із турів джгута необхідно залишити записку із зазначенням часу накладання джгута. При правильному накладанні «артеріального» джгута кінцівка блідне, нижче джгута зникає пульсація, кровотеча зупиняється. При недостатньому затягуванні джгута кінцівка стає синюшною, пульси не щазає, кровотеча продовжується. У цих випадках необхідно зняти джгут, попередньо притиснувши пальцем, і накласти його тугіше. Слід пам'ятати і те, що при надто тугому затягуванні джгута може настати параліч кінцівки внаслідок травматизації нервів. Потерпілого з накладеним джгутом необхідно якомо швидше госпіталізувати в лікувальний заклад для остаточної зупинки кровотечі. «Артеріальний» джгут може залишатись на кінцівці не більш 1,5-2 год, оскільки може настати змертвіння кінцівки. Якщо за час накладання джгута не вдалось провести операцію, то його знімають, артерію притискають пальцем і через 3-5 хв. знову накладають дещо вище або нижче попеднього місця.

При відсутності спеціального джгута можна використати ремінь, мотузку, носову хустинку та ін. Для підсилення стиснення в імпровізований джгут вставляють паличку- закрутку і шляхом закручування проводять зупинку кровотечі.

При кровотечах із судин шиї можна використати шину Крамера. При цьому на протилежну сторону від кровотечі накладають вигнуту шину Крамера, а на іншу - джгут.



При венозній кровотечі застосовують так званий «венозний» джгут.

Його накладають нижче місця пошкодження на термін до 6 год і не затягують сильно. При цьому кінцівка синіє, пульс на артерії зберігається, а кровотеча зупиняється.



Остаточна зупинка кровотечі

Остаточну зупинку кровотечі проводять в хірургічному стаціонарі.

Механічні методи:

1) накладання затискача і лігатури.

2) прошивання судини в рані.

Прошивають шовним стерильним матеріалом (шовк, лавсан, кетгут). Це найбільш розповсюджена методика зупинки кровотечі з судини.



3) накладання лігантури на відстані.

Застосовують при інфікованих ранах або при технічних труднощах виявлення судини в рані.

Кркунг

4) накладання судинного шва.

Він може бути боковим і циркулярним, по всього околу судини. При цьому можна використовувати спеціальний шовний матеріал з атраматичними голками або апарат для механічного зшивання судин за допомогою танталових скоб.



Фізичні методи:

1) застосування холодом.

Цей метод використовують, як правило при невеликих капілярних кровотечах. Для цього застосовують гумові або поліетиленові мішки з льодом.

2) електрокоагуляцію (діатермію).

Як правило, проводять під час операції при кровотечах із дрібних судин за допомогою спеціального апарата і локального нагрівання тканин до температури 60-80 °С.

застосування гарячого (60-80 °С).

ізотонічного розчину хлориду натрію. Серветку, змочену цим розчином, прикладають на декілька хвилин до кровоточивої ділянки. Метод застосовують в основному при операціях на грудній клітці, черевній порожнині і в нейрохірургії.

Хімічні методи:

1) судинозвужувальні препарати.

В їх основі лежить спазм судини і підвищення згортання крові. До цих препаратів відносять адреналін, норадреналін, та ін. залежно від виду кровотечі, ці медикаменти застосовують місцево, парентерально або всередину.

2) Препарати, що викликають підвищення згортання крові.

До цієї групи відносять:

- фібриноген,

- епсиломінокаронову кислоту,

- хлорид кальцію (10%),

- вікасол,

- 3% розчин пероксиду водню.

- Місцево в основному застосовують 3% розчин периксиду водню. Серветки, тампони змочують розчином і накладають на рану.

Біологічні методи:

Грунтуються на властивостях тканин організму сприяти тромбоутворенню. Біологічні засоби поділяють на 2 групи:

1) місцевого застосування:

- суха плазма

- фібринна

- гемостатична

- желатинова губка

- фібринна плівка

- тромбін (присипають рану або просочують введені в неї тампони) та ін.

2) група біологічних гемостатичних засобів:

- свіжозаготовлену кров

- фібриноген

- плазму

- кріопреципітат

- антигемофільний глобулін

- антигемофільна плазма (вводять парентерально «внутрішньовенно»).

УСКЛАДНЕННЯ КРОВОТЕЧ

У клінічній практиці під час і після кровотечі можуть виникнути стани, що вимагають негайного надання допомоги.

НЕПРИТОМНІСТЬ - це короткочасна втрата свідомості, що виникає внаслідок рефлекторного порушення гемодинаміки і кровопостачання головного мозку. Непритомність настає раптово в результаті порушення судинного тонусу, що призводить до перерозподілу і зменшення об'єму циркулюючої крові, порушення кровопостачання головного мозку і серця.

Клінічні ознаки:

Раптова загальна слабкість, запаморочення, короткочасна

втрата свідомості. Шкіра: бліда, покрита холодним потом.

Пульс стає слабкий, частим, дихання прискорене,

А/Т- знижується.

НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА

Якщо людина знепритомніла, треба негайно надати їй горизонтальне положення з дещо опущеною головою і підняти ноги. Для полегшення дихання слід розстебнуть комір, розслабити пояс, забезпечити доступ свіжого повітря (відчинити вікно тощо). Хворим дають нюхати нашатирний спирт, обприскують обличчя холодною водою. У тяжких випадках необхідно вводити серцеві засоби, провести штучну вентиляцію легень, викликати лікаря.

КОЛАПС

КОЛОПС- гостра серцево- судинна недостатність, що розвивається внаслідок зниження судинного тонусу та гострої слабкості серцевого м'яза і характеризується швидким зниженням артеріального тиску. Причиною може бути гостра масивна крововтрата.

Клінічні ознаки: блідність, шкіра покривається потом, пульс стає ниткоподібний, знижується А/Т, дихання часте, поверхневе. На відміну від непритомності, у хворих з колапсом свідомість, як правило, збережена.

ЛІКУВАННЯ: зупинити кровотечу, зігрити хворого, ввести 0,5 мл 0,1%

розчину адреналіну або 1 мл 5% розчин ефедрину, 0,5 мл лобеліну, дати дихати киснем. У тяжких випадках застосовують переливання крові, вводять серцеві препарати.

ГЕМОРАГІЧНИЙ ШОК

Геморагічний шок виникає внаслідо гострої масивної крововтрати. Розвиток шоку і його тяжкість визначається об'ємом і швидкістю крововтрати. Будь- яка крововтрата супроводжується централізацією кровообігу: це захисна біологічна реакція, спрямована на забезпечення поживними речовинами життєво важливих органів: серця, легені, печінки, мозку. Однак тривала централізація кровообігу супроводжується виходом рідкої частини крові в інтерстиціальний простір. Кров у периферійних судинах згущується, швидкість її руху сповільнюється, еритроцити злипаються між собою, що призводить до внутрішньосудинного згортання крові і утворення тромбів. Ці внутрішньосудинні тромби блокують капіляри, що викликає порушення мікроциркуляції в органах і тканинах. Слід зазначити, що внаслідок таких порушень і переходу рідкої частини крові в інтерстиціальний простір ОЦК зменшується на більшу величину, ніж справжня крововтрата. Розвивається синдром малого викиду серця, внаслідок чого погіршується постачання організму киснем (розвивається циркуляторна, гемічна і гіпоксична гіпоксія).

Залежно від тяжкості перебігу, розрізняють три стадії геморагічного шоку:

1 СТАДІЯ: КОМПЕНСОВАНИЙ ГЕМОРАГІЧНИЙ ШОК (при крововтраті не більше 1000мл). Хворі в свідомості, дещо збуджені. Шкіра бліда, тахікардія (90-100 уд/хв). А/Т у межах норми, хоча серцевий викид зменшений, діурез знижується до 20-35 мл/год.

2 СТАДІЯ: ДЕКОМПЕНСОВАНИЙ ГЕМОРАГІЧНИЙ ШОК (при крововтраті 1500мл). Стан хворого погіршується, підсилюється блідість шкірних покривів, з'являється тахікардія (пульс до 120 уд/хв), систолічний тиск знижується до 100 мм рт. ст., збільшується пульсовий тиск. З'являються ознаки зниження органного кровообігу. Такі порушення, в першу чергу, супроводжуються недостатнім надходженням кисню до органів і тканин, виникає гіпоксія клітин організму. В умовах гіпоксії тканин в організмі утворюються токсичні продукти (молочна, піровиноградна кислота), внаслідок чого виникає метаболічний ацидоз. Зміна кислотно- лужної рівноваги негативно відображається на багатьох функціях організму: скоротливій здатності міокарда, видільній функції нирок, діяльності ЦНС.

3 СТАДІЯ: НЕЗВОРОТНІЙ ГЕМОРАГІЧНИЙ ШОК (крововтрата більше 1500 мл). Стан хворого погіршується і проявляється глибокими порушеннями діяльності ЦНС, дихання, кровообігу і мікроциркуляції в органах і тканинах. Так, різке зниження кровообігу через нирки завершується розвитком некрозу канальців і нирковою недостатністю. Про незворотність шоку може свідчити тривала гіпотонія ( більш 12 год), пригнічення свідомості, анурія, акроціаноз.

ЛІКУВАННЯ: зупинка кровотечі. Після або одночасно з нею (під час операції) проводять інфузійно- трансфузійну терапію. Інфузію здійснюють у 2-3 вени. Спочатку проводять пунцію периферійної вени, налагоджують крапельницю і виконують катетеризацію магістральних вен (підключичної, яремної, великої підшкірної вени нижніх кінцівок). Масивна інфузійна терапія повина здійснюватись під контролем центрального венозного тиску (ЦВТ). Усі розчини повинні бути теплими. Поновлення крововтрати донорською кров'ю за принципом «крапля за краплю» зараз не практикується. Слід пам'ятати, що навіть негайне усунення наслідків крововтрати гемотрансфузією не завжди є ефективним.

Крововтрата до 10% ОЦК взагалі на потребує ніяких інфузій. Крововтрата до 30% ОЦК може бути з успіхом компенсована вливанням різних кристалоїдних і колоїдних розчинів. І лише крововтрата більш 30% ОЦК потребує трансфузії крові або її компонентів (еритроцитарної, тромбоцитарної маси).

Важливе значення у лікуванні хворих на геморагічний шок мають трансфузійні середники гемодинамічної дії (колоїдні плазмозамінники)- реополіглюкін, реоглюман, поліфер, перфторан, желатиноль; а також кристалоїдні препарати - сольові, електролітні розчини ( розчин Рінгера-Лока, 7,5% розчин хлориду натрію, лактосіль).

У тяжких випадках у поєднанні з переливанням крові і кровозамінних розчинів призначають судинозвужувальні (норадреналін, адреналін, ефедрин, мезатон), серцеві (строфантин, корглікон, дигоксин) і гормональні препарати (гідрокортизон, преднізолон). Їх вводять тільки внутрішньовенно, бо підшкірне або внутрішньом'язове введення внаслідок порушень гемодинаміки є неефективним. Поряд із цим хворим показана киснева терапія. У тяжких випадках застосовують кероване дихання за допомогою дихальних апаратів. Хворих необхідно зігріти, тепло накрити. За ними необхідний постійнийнагляд, особливо за показниками гемодинаміки (пульс, артеріальний тиск) і гемограми (кількість еритроцитів, гемоглобіну, гематокрит).

ПРЕПАРАТИ КРОВІ:

* препарати комплексної дії:

- альбумін

- протеїн

* коректори згортальної системи крові:

- кріопреципітат

- протромбіновий комплекс

- фібриноген

- тромбін

- фібринолізин (плазмін)

* препарати імунотропної дії:

- гаммаглобуліни

- гаммаглобулін антистафілококовий

- гаммаглобулін протиправцевий

- гаммаглобулін протигрипозний

- імуноглобулін антирезус - Rho

* кровозамінники:

- кровозамінники гемодимічної дії

- розчини дезінтоксикаційної дії

- засоби для парентерального харчування

- регулятори водно- сольового і кислотно- основного стану

- кровозамінники комплексної дії.

Препарати комплексної дії:

- АЛЬБУМІН- є основною фракцією плазми. Виготовляють його у вигляді 5, 15, 20, 25% розчинів. Застосовують при травматичному і операційному шоках, опіковій хворобі, гіпопротеїнемії і гіпоальбумінемії, які розвиваються при нефротичному синдромі, цирозі печінки, тривалих гнійних процесах, при захворюваннях ШКТ з порушенням живлення.

- ПРОТЕЇН- лікарський засіб, виготовлений із пастеризованих білків людської плазми. Він складається на 75-80% із альбуміну і на 20-25% із a- і в- глобулінів. Застосування в основному аналогічне альбуміну.

Коректори згортальної системи крові:

- КРІОПРЕЦИПІТАТ - містить не менше 200 ОД фактора VІІІ (антигемофільного глобуліну) в одній дозі, а також фібриноген і невелику кількість інших білків. Застосовують для лікування і профілактики кровотеч у хворих з гемофілією А, а також при кровотечах, пов'язаних зі зменшенням вмісту фактора VІІІ у крові хворого.

- ПРОТРОБІНОВИЙ КОМПЛЕКС- складається із комплексу ІІ, VІІ, ІХ, Х факторів згортання крові і є білковою фракцією плазми донорської крові. Застосовують при вродженому дефіциті факторів протромбінового комплексу, а також при кровотечах у хворих з гіпопротеїнемією, при гемофілії В.

- ФІБРИНОГЕН- є одним із білків згортальної системи крові, який отримують при фракціонуванні плазми. Застосовують при травматичному, опіковому і посттранфузійному шоках, які супроводжуються геморагіями, вродженій гіпо- і афібриногенемії з метою профілактики кровотечі (у передопераційний період).

- ТРОМБІН- є важливим компонентом згортання крові людини. Його застосовують для зупинки капілярних кровотечі із різних органів і тканини, поверхневий геморагій, при оперативних втручаннях на паренхіматозних органів.

- ФІБРИНОЛІЗИН (ПЛАЗМІН)- білковий препарат, отриманий із плазми донорської або плацентарної крові, що містить, крім фібринолізину, трипсин і хлорид натрію. Він зумовлює розчинення тромбів (фібриноліз), тому застосовується при тромбозах і емболіях.

ПРЕПАРАТИ ІМУНОТРОПНОЇ ДІЇ:

- ГАММАГЛОБУЛІНИ - отримують із суміші плазми крові значної кількості донорів, у зв'язку з чим вони містять широкий спектр антитіл до вірусних і мікробних антигенів.

Специфічні гаммаглобуліни отримують з крові попередньо імунізованих донорів.

- ГАММАГЛОБУЛІН АНТИСТАФІЛОКОКОВИЙ - застосовують для специфічної профілактики і лікування різних захворювань стафілококової етілогії.

- ГАММАГЛОБУЛІН ПРОТИПРАВЦЕВИЙ - застосовують для профілактики і лікування правця.

- ГАММАГЛОБУЛІН ПРОТИГРИПОЗНИЙ- застосовується для лікування грипу, особливо його токсичних форм.

- ГАММАГЛОБУЛІН АНТИРЕЗУС- Rho- застосовують у резус- негативних жінок, вагітних резус- позитивним плодом.

КРОВОЗАМІННИКИ:

КРОВОЗАМІННИКИ- це препарати, які при введенні в організм хворого мають лікувальний ефект, схожий до ефекту донорської крові.

Залежно від дії, всі кровозамінники поділяються на такі групи:

1) КРОВОЗАМІННИКИ ГЕМОДИНАМІЧНОЇ ДІЇ (протишокові) нормалізують гемодинаміку, збільшують ОЦК. До них відносять: поліглюкін, реополіглюкін, реоглюман, желатиноль, перфторан.

2) РОЗЧИНИ ДЕЗІНТОКСИКАЦІЙНОЇ ДІЇ- зв'язують токсини і виводять їх через нирки, покращують реологічні властивості крові та мікроциркуляцію. До цієї групи належить: ентеродез, неогемодез, полідез.

3) ЗАСОБИ ДЛЯ ПАРЕНТЕРАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ- застосовують у тих випадках, коли хворий з певних причин не може приймати їжу або вона не всмоктується в ШКТ.

Препарати для парентерального живлення поділяють на 3 групи: білкові, жирові і препарати для корекції вуглеводного обміну.

БІЛКОВІ ПРЕПАРАТИ- це суміші амінокислот і простих пептидів, які отримують шляхом гідролізу із сироваткових білків крові тварин і людини. До них належить: гідролізин, поліамін, амінопептид, фібриносол, гідролізат казеїну, аміностерил, нефрамін.

Для корекції жирового обміну використовують жирові емульсії, які забезпечують організм необхідними жирними кислотами і жиророзчинними вітамінами. Їх виготовляють в основному з жирів рослинного походження. До них належать: ліпофундин, ліпофізан, інфузолінол, інтраліпід.

Для корекції вуглеводного обміну широко використовують у різних концентраціях глюкозу, фруктозу та інвертний цукор (суміш глюкози з фруктозою).

4) РЕГУЛЯТОРИ ВОДНО- СОЛЬОВОГО І КИСЛОТНО-

ОСНОВНОГО СТАНУ:

(кристалоїди)- фізіологічний 0,85% розчин хлориду натрію, розчин Рінгера-Локка. Вони швидко всмоктуються і виводяться з організму, тому застосовуються в основному при інтоксикації, зневодненні, для корекції водно- електролітного обміну при великих крововтратах.

5) КРОВОЗАМІННИКИ КОМПЛЕКСНОЇ ДІЇ- це комбіновані багатофункціональні розчини, що поєднують різні дію на організм (наприклад, гемодинамічну і дезінтоксикаційну).

Залежно від джерела отримання, плазмозамісні і дезінтоксикаційні розчини поділяють на такі групи:

А. Препарати на основі декстрану: поліглюкін, реополіглюкін, реопоглюкін з глюкозою, реоглюман, рондекс, поліфер.

Б. Препарати на основі полівінілпіролідону: гемодез, неогемодез, глюконеодез, ентеродез.

В. Препарати на основі желатину, крохмалю, альбуміну: желатиноль, волеком, лактопротеїн.

Г. Сольові розчини: розчини натрію хлориду ізотонічний для ін'єкцій, розчин Рінгера- Локка, розчини «Дисоль», «Трисоль», «Ацесоль», «Хлосоль», «Квартасоль», розчин «Лактасол», «Санасол», таблетки Петрова, таблетки «Глюкосолан», цитроглюкосолан.

Після трансфузійні реакції

1. реакції негемолітичного тиску

Причини цього ускладнення - сенсибілізація реципієнта до антигенів лейкоцитів, тромбоцитів і білків плазми в результаті раніше проведених повторних гемотрансфузій і вагітностей.

Основними клінічними проявами є озноб, гіпертермія, біль у попереку, головна біль тощо.

Невідкладна допомога полягає у введенні розчину адреналіну гідрохлориду внутрішньовенно, антигістамінних препаратів, кортикостероїдів, хлористого кальцію.

Профілактика - ретельний збір трансфузійного анамнезу, використання відмитих еритроцитів, індивідуальний підбір донора.

2. після трансфузійні реакції та ускладнення, пов'язані з косервуванням і зберіганням крові.

Гіпокальціємія буває при трансфузіях великих доз крові, консервованої цитратом натрію, який звязує в кровоносному руслі вільний кальцій.

Основними клінічними проявами цього ускладнення є неприємні відчуття за грудинною, поява присмаку металу в роті, судомні посмикування мязів язика і губ. У подальшому можуть настати судьми, брадикардія, асистолія.

Профілактика полягає у виявлені хворих, схильних до судом, і проведенні переливання їм зі швидкістю не вище 40-60 крапель/хв, а також у профілактичних введеннях 10% розчину глюконату кальцію (10 мл на кожні 0,5 л плазми).

Гіперкаліємія у реципієнта може виникнути при швидкому переливанні (близько 120 крапель/хв) консервованої крові з тривалим терміном зберігання (14 і більше днів).

Основним клінічним проявом даного ускладнення є брадикардія. Профілактика полягає в застосуванні свіжозаготовленої крові відмитих еротроцитів, а при використанні крові терміном зберігання - у проведенні інфузії зі швидкістю 50-70 крапель/хв.

3. синдром масивних трасфузій

Виникає при введенні за короткий термін у кровоносне русло реципієнта великої кількості ( до 3-х літрів) цільної крові вд багатьох донорів. При цьому ускладненні виникає внутрішньосудинне згортання крові з клінікою важкого шоку.

Для профілактики даного ускладнення необхідно уникати переливання великої кількості цільної крові. Для заміщення масивних крововтрат слід використовувати кріоконсервовані еритроцити, свіжозаморожену плазму від 1-2 донорів, компоненти і препарати крові, низькомолекулярні декстрани - реополіглюкін, желатиноль. Найкращим способом поповнення обєму циркулюючої крові є застосування автокрові хворого, яку заготовляють перед плановою операцією або забирають під час операції з порожнин ( метод реінфузії).

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З КРОВОТЕЧІЄЮ

Участь медичної сестри у спиненні кровотечі

Медична сестра повинна памятати, що кровотеча являє собою пряму загрозу для життя хворого і потребує негайних заходів щодо її зупинення. Показниками нормального стану кровообігу є добре самопочуття хврого, нормальний стан шкірних покривв і слизових оболонок, нормальна частота пульсу (60-80 уд/хв),нормальний артеріальний (систолічний і діастолічний тиск 120 і 60 мм рт. ст.), венозний тиск (100 мм вод. Ст.) й ін.

Організм може самостійно компенсувати втрату крові не більше 10% ОЦК за рахунок захисних реакцій, за умови, що кровотеча зупинена. Медична сестра, доглядаючи за хворими з потенційно можливою кровотечією (виразкова хвороба шлунка, дванадцятипалої кишки, ерозивний гастрит, портальна гіпертензія) або за хворими із зупиненною кровотечією, повинна своєчасно виявити її початок чи рецидив.

Будь-які зміни хворого, його поведінки, поява яких-небудь скарг повинні бути своєчасно поміченні черговим медперсоналом і отримати належну оцінку лікаря. Тільки уважний контроль за загальним станом хворого , рівнем артеріального тиску, а також проведення необхідних досліджень дозволяє своєчасно виявити початок кровотечі. Якщо зовнішня кровотеча не є складною для діагностики, то внутрішня ( у просвіт шлунка, кишечника, черевну, плевральну порожнини) досить часто викликає утруднення.

При госпіталізації хворого з внутрішньою кровотечею медична сестра повинна завести карту спостереження за хворим.

За показниками пульсу, артеріального тиску, гемограми можна визначити ступінь крововтрати. Якщо вони погіршуються, це свідчить про продовження кровотечі. Слід памятати , що особливо небезпечною є повторна (рецидивна) кровотеча, яка завжди є більшою за обємом. Причинами її, як правило, є порушення правил остаточної зупинки кровотечі. Внаслідок підвищення артеріального тиску в оперованих хворих у післяопераційний період теж може виникнути кровотеча (виштовхування тромбу, сповзання лігатури, гнійно-запальні ускладнення в рані та ін.).

Причинами кровотеч можуть бути порушення згортальної системи крові, а також необережна зміна повязок, дренажів, тампонів. З метою своєчасного виявлення і лікування кровотечі хворі потребують ретельного спостереження, а медичний персонал повинен володіти всіма методами її зупинення.

ЛІТЕРАТУРА

* «Загальна хірургія» М.П.Черенько, Ж.М.Ваврик.

* «медсестринство в хірургії» О.Л.Ковальчук, Р.О.Сабадишин,

О.В.Маркович.

* «посібник з хірургії» І.В.Роздольський.

* «медсестринство в хірургії» О.М.Кіт, О.Л.Ковальчук,Г.Т.Пустовой.

* Этот файл взят из коллекции Medinfo

http://www.doktor.ru/medinfo

http://medinfo.home.ml.org

E-mail: medinfo@mail.admiral.ru

or medreferats@usa.net

or pazufu@altern.org

FidoNet 2:5030/434 Andrey Novicov