Аналіз післяопераційних ускладнень та стану сексуальної функції у чоловіків після хірургічного лікування доброякісної гіперплазії простати

У результаті спостереження протягом 12 місяців виявлено, що стійка ЕД виникла у 18 випадках після ЧП (25%) та в 11 випадках після виконання ПП (13%).

Середня тривалість виконання операції становила в групі ЧП 56±10 хвилин (максимум - 92, мінімум - 30 хвилин), в групі ПП 70±8 хвилин (максимум - 102, мінімум - 42 хвилини). Разом з тим тривалість операції у тих пацієнтів, в яких після операції розвинулася ЕД, в групі ЧП становила 65±8 хвилин (максимум - 90, мінімум - 48 хвилин). Відповідно в групі ПП - 84±8 хвилин (максимум - 102, мінімум - 70 хвилин), що достовірно відрізнялося від решти пацієнтів. На тривалість виконання простатектомії впливає ряд факторів (у тому числі загальна підготовка хірургічної бригади), проте об'єктивно на неї можуть впливати і складнощі енуклеації залози, виконання гемостазу тощо.

Під час операції ми фіксували наявність травматичної енуклеації вузлів, перфорації простатичної капсули (як правило, внаслідок склеротичних явищ в простаті). Виявлено, що серед тих пацієнтів, в яких статева функція була збережена, травматична, технічно складна енуклеація мала місце в 7 випадках (13,0%) в групі ЧП та у 8 випадках (11,1%) в групі ПП. У пацієнтів з проявами післяопераційної ЕД відповідно в 6 випадках (33,3%) в групі ЧП та в 4 випадках (36,4%) в групі ПП.

Велика інтраопераційна кровотеча, яка потребувала замісної гемотрансфузії мала місце в 1 випадку при виконанні ПП (1,2%). При виконанні ЧП таких випадків не було. До 7 діб після операції масивні кровотечі мали місце в 2 випадках після ЧП (2,8%) та в 1 випадку після ПП (1,2%). Кровотечі були ліквідовані консервативними засобами (у тому числі відмивання гемотампонади сечового міхура за допомогою евакуатора). Після 7 діб кровотечі мали місце в 1 випадку після ЧП (1,4%). В усіх пацієнтів у подальшому статева функція була збережена. Слід відмітити, що в 60 випадках (83,3%) після ЧП в ранньому післяопераційному періоді (до 3-5 діб) мали місце явища помірної гематурії, що не вимагало гемостатичної терапії, проте негативно впливало на психологічний стан хворих, потребувало роз'яснювальної роботи з пацієнтами та їх родичами. Після ПП такі явища зафіксовані в 9 випадках (10,8%), у переважній же більшості випадків повна відсутність макрогематурії дозволяла через 1-2 доби після простатектомії відмовитися від постійного зрошення сечового міхура.

Післяопераційна гіпертермія (37-38єС) в ранньому післяопераційному періоді мала місце в 54 випадках після ЧП (75,0%) та в 39 випадках після ПП (47,0%). Разом з тим серед пацієнтів з проявами післяопераційної ЕД гіпертермія мала місце в 15 випадках у групі ЧП (83,3%) та в 7 випадках у групі ПП (63,6%).

Такі явища, як болюче та утруднене сечовипускання, поллакіурія після видалення уретральних дренажів, спостерігалися в 62 випадках у групі ЧП (86,1%) та в 45 випадках після ПП (54,2%). Серед пацієнтів з проявами ЕД ці явища мали місце в 16 випадках в групі ЧП (88,9%) та в 10 випадках у групі ПП (90,9%). Очевидно, що після виконання ЧП у порівнянні з ПП, а також у тих пацієнтів, в яких після простатектомії статева функція була втрачена, мав місце більш “морбідний” післяопераційний перебіг.

Загострення запальних явищ мало місце як після ПП, так і після ЧП. Так гострий пієлонефрит мав місце в 1 випадку після ЧП (1,4%) та в 1 випадку після ПП (1,2%). Переконливих доказів взаємозв'язку ЕД з цим ускладненням нами не виявлено. Гострий орхоепідидиміт виник в 4 випадках після ЧП (5,6%) та в 1 випадку після ПП (1,2%). Слід відмітити, що серед пацієнтів з проявами ЕД в групі ЧП гострий орхоепідидиміт спостерігався в 3 випадках (16,7%), причому в 1 випадку була виконана орхоепідидимектомія. В єдиному випадку цього ускладнення в групі ПП у пацієнта статева функція була втрачена (9,1%). Ми вважаємо, що наявність сильного больового фактору в генітальній зоні сприяла відмові хворого від сексуальної активності.

Відносно частим ускладненням простатектомії було просочування сечі через післяопераційну рану (сечові нориці). Такі явища мали місце в 6 випадках після ЧП (8,3%), в 5 з них ці явища були помірними та були ліквідовані шляхом більш тривалого трансуретрального дренування сечового міхура. В 1 випадку після ЧП у хворого з просочуванням сечі при тривалій катетеризації загострилися запальні явища (гнійний уретрит, орхоепідидиміт), тому була виконана цистостомія. Слід відзначити, що серед пацієнтів з проявами післяопераційної ЕД просочування сечі мало місце в 2 випадках (11,1%). Після ПП це ускладнення спостерігалося в 5 випадках (6,0%). Серед тих пацієнтів з групи ПП, в яких сексуальна активність була припинена, просочування сечі мало місце в 4 випадках (36,4%). Бачимо, що серед пацієнтів з ЕД цей вид ускладнення спостерігався частіше, особливо в групі ПП. Ми пояснюємо це тим, що виконання ПП (на відміну від ЧП) передбачає широку мобілізацію передньобокової поверхні простати та відшарування від неї парапростатичної клітковини, тому при просочуванні сечі крізь шви можлива виражена сечова інфільтрація цієї зони. В усіх випадках після ПП загоєння сечової нориці здійснене консервативними методами (постійна катетеризація сечового міхура).

Тривалість післяопераційної катетеризації в середньому становила 7,86±1,01 доби в групі ЧП (максимум - 17, мінімум - 6 діб) та 6,61±0,97 доби в групі ПП (максимум - 16, мінімум - 5 діб). Разом з тим тривалість дренування серед пацієнтів із утраченою сексуальною функцією становила 9,72±2,19 доби в групі ЧП (максимум - 17 та мінімум - 7 діб) та 9,18 доби в групі ПП (максимум - 16 та мінімум - 6 діб), що достовірно відрізнялося від решти пацієнтів. Тривалість дренування сечового міхура може бути показником, який характеризує особливості післяопераційного періоду і, як правило, продовжується при різноманітних ускладненнях (гематурія, просочування сечі через рану). Як бачимо, в чоловіків із утраченою статевою функцією тривалість дренування була значно довша. Це пояснюється більш ускладненим післяопераційним періодом у порівнянні з іншими пацієнтами.

Для запобігання виникнення сечових нориць при виконання ПП нами застосований новий спосіб накладення швів на капсулу простати за допомогою синтетичного розсмоктувального матеріалу (вікрил, дексон, полідіаксонон). Цей спосіб застосований в 69 випадках, при цьому просочування сечі спостерігалося в 1 випадку (1,4%) та було пов'язане з вираженим витонченням капсули простати. В той же час серед 14 пацієнтів з групи ПП, у яких капсула простати зашивалася кетгутовими окремими вузловими швами, це ускладнення мало місце в 4 випадках (28,6%). Застосування нового способу дозволило значно знизити частоту виникнення сечових нориць після ПП.

Помірне змішане нетримання сечі (імперативне та стресове) мало місце в 9 випадках після ЧП (12,5%) та в 3 випадках після ПП (3,6%). При спостереженні протягом 1-3 місяців ці явища мали зворотний характер, проте в ранньому післяопераційному періоді вони значно знижували якість життя пацієнтів, негативно впливали на їх психологічний стан. Слід відмітити, що у 8 таких випадках в групі ЧП та в 2 випадках у групі ПП сексуальна активність була припинена.

У віддаленому періоді (3-12 місяців) у 1 пацієнта (1,4%) з групи ЧП спостерігалося повне нетримання сечі, після ПП таких випадків не було. Сексуальна функція в цьому випадку у пацієнта була втрачена.

ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Післяопераційні ускладнення спостерігаються частіше при виконанні ЧП порівняно з ПП.

Втрата сексуальної активності після простатектомії з приводу ДГП більш характерна для тих пацієнтів, у яких спостерігалися технічні труднощі при виконанні енуклеації гіперплазованих вузлів та при більш ускладненому післяопераційному періоді.

Застосування нового способу накладення швів на капсулу простати дозволило знизити ризик виникнення сечових нориць та ЕД після ПП.

Подальше дослідження порушених проблем дозволить поліпшити андрологічну реабілітацію чоловіків після хірургічного лікування ДГП.

SUMMARY

Переверзев А.С., Сергиенко Н.Ф. Аденома предстательной железы.- К.: Изд-во «Ваклер», 1998.- 277 с.