Вплив лімфотропної терапії на розміри і кровопостачання селезінки при лікуванні хронічного простатиту

ВПЛИВ ЛІМФОТРОПНОЇ ТЕРАПІЇ

НА РОЗМІРИ ТА КРОВОПОСТАЧАННЯ СЕЛЕЗІНКИ

ПРИ ЛІКУВАННІ ХРОНІЧНОГО ПРОСТАТИТУ

ПостаВЛЕННЯ проблеми

В останні десятиліття хронічний простатит (ХП) набуває все більшого поширення. Антибактеріальна терапія останнього у значній частині випадків не дає бажаних результатів [1, 2, 3]. Є думка, що причиною такої ситуації є втягнення в процес регіональних лімфатичних вузлів [2].

Аналіз останніх досліджень

Разом із селезінкою лімфовузли є одними із найактивніших імунокомпетентних органів. За існуючими уявленнями про поділ імунних органів на центральні і периферійні селезінка належить до останніх [5]. Відомо, що вона розміщена на шляху течії крові із головної магістральної судини тіла в систему поворотної вени, яка галузиться в печінці. Антигенні тіла через селезінкову артерію, що є однією з головних артерій черевної аорти, потрапляють у селезінку. Саме в ній, значно раніше ніж в інших органах, і починається продукція антитіл, що мають до цього відношення. Окрім цього, в селезінці синтезуються різноманітні тетрапептиди, одними із яких є туфтеїн та опсонін, які здатні активно стимулювати фагоцитоз внутрішньосудинними макрофагами. Таким чином, селезінка однією з перших реагує на потрапляння в кровотік сторонніх частинок, у тому числі і біологічного походження. Разом з цим селезінка залишається головним органом, який утилізує "відпрацьовані" і пошкоджені мікробами та іншими агентами еритроцити, лейкоцити, тромбоцити та сторонні білки, головним чином мікробного характеру. Така інтенсивна функціональна діяльність селезінки можлива завдяки складній анатомо-гістологічній її будові. Основними функціональними утвореннями селезінки є лімфоїдні муфти, які обкутують пульпарні артерії, лімфоїдні вузлики, що розміщуються в розгалуженнях цих артерій, та еліпсоїдні макрофагально-лімфоїдні муфти. Артеріоли та істинні капіляри впадають у венозні синуси. В останніх потік крові значно сповільнюється і сюди із зазначених лімфоїдних утворень "сплавляються" генетично сторонні компоненти крові, де вони захоплюються макрофагами і переносяться в червону пульпу, де остаточно руйнуються і утилізуються. Як периферійний імунний орган, селезінка пов'язана не лише із власними регіонарними лімфатичними вузлами. Лімфа, що відтікає від селезінки, проходить через панкреатичні, гастральні, парааортальні, паравертебральні та клубові лімфовузли. Отже, функціональний та морфологічний стан останніх може суттєво впливати на фізичні параметри селезінки. У чоловіків маса останньої доходить до 140 г. Довжина складає 10-14 см, ширина - 6-10 см, товщина - 3-4 см. Безумовно, будь-яка мікробна "інтервенція", інтоксикація чи запалення відповідних органів можуть впливати на функцію імунокомпетентних органів і відповідно на кровотік та кровонаповнення, а разом із цим змінювати їх розміри і масу [4].

Мета роботи

Мета роботи - покращання результатів лікування ХП. З огляду на це та перелічене вище нами поставлено завдання вивчити розміри та кровотік у селезінці під впливом антибіотикотерапії, проведеної лімфотропним методом, у хворих на первинний та вторинний ХП. Про такий вплив у доступній існуючій літературі відомостей ми не знайшли.

Виклад основного матеріалу

Під нашим спостереженням було 52 пацієнти на хронічний простатит (ХП). Після клінічного обстеження із застосуванням тест-діагностики простатиту за шкалою симптомів, розробленою Національним інститутом охорони здоров'я США, враховуючи пальцьове ректальне обстеження, у 23 хворих діагностовано первинний хронічний простатит (ПХП), у 32 - вторинний хронічний простатит (ВХП).

При виконанні роботи вивчалися розміри селезінки та характер кровотоку в ній до початку лікування та після курсу лімфотропної терапії (ЛТ). Кровотік вивчали як у центральній частині селезінки, так і на периферії за такими параметрами: максимальна швидкість у см
(Мах V, см/с), мінімальна швидкість у см (Міn V, см/с), максимальний тиск у мм (Мах PG, мм/Нg), мінімальний тиск у мм (Міп PG, мм/Нg), інтегральний показник швидкості у часі в см (VТІ см). Розміри селезінки визначали в положенні хворого на правому боці шляхом її сканування ультразвуковим сканером Hewelett/Расhar, використовуючи датчик із частотою 2,5/2,0 Мгц. При скануванні селезінки вивчали поздовжній і поперечний її розміри у сантиметрах. Показники фіксували в кожній із вивчених груп (ПХП та ВХП) до лікування і після проведення курсу лімфотропної терапії (таблиці 1, 2).

З таблиці 1 видно, що середній поздовжній розмір селезінки при ПХП перебував на рівні нижньої межі - 10,73 см. Після закінчення курсу терапії ці розміри практично не змінилися (10,76 см). Майже так відреагував і поперечний розмір: 5,13 см до початку лікування і
4,88 см після курсу терапії.

Таблиця 1 - Розміри селезінки при лімфотропній терапії ПХП

Таблиця 2 ілюструє зміну розмірів селезінки при лімфотропній терапії хворих на ВХП, за якої поздовжні (10,63 см до лікування та
10,3 см після лікування) і поперечні розміри (4,85 см до лікування та 4,77 см після лікування) практично не змінилися. Отже бачимо, що курсова антибіотикотерапія за наведеною методикою на розміри такого важливого імунокомпетентного органа, як селезінка, не впливає.

В той же час вивчення зазначених розмірів через одну годину після закінчення сеансу лімфотропної терапії показало, що поздовжній розмір селезінки при ПХП збільшувався на 0,68 см (таблиця 3), а поперечний - на 0,32 см. При ВХП зміни мали такий характер: поздовжній розмір збільшувався на 0,79 см, а поперечний - на 0,51 см (таблиця 4). Зазначені зміни були зафіксовані після п'ятого сеансу терапії, тобто в середині курсу лікування. Таким чином, можна зробити попередній висновок, що лімфотропна терапія, змінюючи характер роботи селезінки стабільно, на її об'єм не впливає, функціональна активність імунокомпетентного органа з його розмірами не збігається.

Таблиця 2 - Розміри селезінки при лімфотропній терапії

Таблиця 3 - Розміри селезінки при лімфотропній терапії ПХП через 1 рік після сеансу

Таблиця 4 - Розміри селезінки при лімфотропній терапії ПХП через 1 рік після сеансу

Характер кровотоку у селезінці вивчався тим же сканером у аналогічному положенні хворого в ділянці лівого підребер'я на рівні ХІ-ХІІ ребер. Під час сканування включався допплер. За допомогою останнього фіксувався характер кровотоку у магістральних судинах селезінки (центральна зона) та безпосередньо у паренхімі органа (периферійна зона). Кровотік вивчався до лікування і після курсу лімфотропної терапії. Отримано наступні результати. При ПХП (таблиця 5) максимальна швидкість (Мах V) у центральній зоні до лікування становила 72,95 см/с, після курсу лікування - 112,8 см/с, що становило 154,7% до висхідної швидкості. Мінімальна швидкість (Міn V) до лікування була 48,2 см/с, а після лікування -81,43 см/с, що становило 168,7% до висхідної швидкості. Аналогічні зміни мали місце і при ВХП (таблиця 6): Мах V після лікування у центральній зоні склала 163% до висхідної, а Min V - 168%. У периферійній зоні при ПХП Мах V після лікування сягнула 177% до висхідної швидкості, а Міn V - 146,3% до висхідної. При ВХП у цій же зоні Мах V сягала 133,8%, а Міn V - 123% до висхідної. Звертає на себе увагу той факт, що у центральній зоні максимальна і мінімальна швидкості при ПХП і ВХП зросли практично на однаковий відсоток. В той же час у периферійній зоні вони мали суттєву розбіжність, а саме: при ВХП Мах V і Міn V зросли у відсотках значно менше, ніж при ПХП.

Таблиця 5 - Кровопостачання селезінки у хворих на ПХП

Максимальний тиск (Мах PG) у мм Hg при ПХП в центральній зоні зріс до 401% відносно до висхідного тиску, а мінімальний тиск (Міn РС) - до 291%. При ВХП Мах РG зріс до 279,8%, а Міn PG - до 334,5%.
У периферійній зоні при ПХП Мах PG зріс до 322,6%, а Міn PG - до 202%. При ВХП ці показники зросли значно менше відносно висхідних, як і попередні (Мах PG і Мin PG), а саме: Мах PG досягнув 131 %,
а Min PG - 133% відповідно до висхідного тиску.

Таблиця 6 - Кровопостачання селезінки у хворих на ВХП

Таким же чином повів себе й інтегральний показник швидкості і часу (VТІ), який зріс у центральній зоні (табл. 5) при ПХП до 206%, а при ВХП (таблиця 6) -лише до 145,7%, різниця склала 60,3%. У периферійній зоні при ПХП цей показник досяг 155%, а при ВХП - 120,1%. Отже, різниця між ними становила 34,9%.

Висновки і перспективи майбутніх досліджень. Лімфотропна терапія за розробленою нами оригінальною методикою значною мірою підсилює кровотік у селезінці на рівні збільшення швидкості течії крові у центральній і периферійній ділянках органа. Особливо зростає швидкість у центральній зоні як за ПХП, так і за ВХП. У периферійній зоні зростання вивчених параметрів має значно більші цифри за ПХП, ніж за ВХП. Останнє, на нашу думку, відображає не лише функціональні порушення в діяльності периферійних імунних органів, до яких у першу чергу належить селезінка, а, напевно, й деякі морфологічні. Зрозуміло, що за ВХП такі зміни повинні бути значнішими, оскільки запальний процес у передміхуровій залозі при ньому має ремітуючий характер, що не може не впливати на роботу імунокомпетентних органів, зокрема селезінки, це поступово призводить до морфологічних порушень, у тому числі на рівні кровопостачання . Це, на нашу думку, і є причиною невдач загальноприйнятої антибіотикотерапії ХП. Базуючись на даному посиланні, ми запропонували методику лімфотропної терапії ХП для санації в першу чергу регіонарного лімфатичного апарата, який разом із селезінкою є найважливішим імунокомпонентним органом, окрім антибіотикотерапії та протизапальної дії, плануємо отримати й імунологічну відповідь.

Разом із тим отримані дані окреслюють перспективу подальших розвідок при вивченні даної проблеми, а саме: взаємозв'язок впливу зміни кровопостачання селезінки на імунологічні показники крові.

ВИСНОВОК

При ВХП зміни в кровопостачанні селезінки стосуються головним чином паренхіми органа. Тут вони значно перевершують такі при ПХП. Разом з тим зміна кровопостачання селезінки не відбивається на її розмірах, що відображає відсутність такого зв'язку між цим параметром і інтенсивністю її функції.

Cписок літератури

1. Люлько О.О., Чуб В.В. Проблеми рецидивів хронічного неспецифічного простатиту // Урологія. - 2003. - № 1. - С. 14-17.

2. Дужий І.Д., Маді І.А. Мажед. До діагностики хронічного простатиту // Вісник СумДУ. - 2004. - № 7 (66). - С. 92-95.

3. Аль Шукри С.Х., Бабков Ю.А., Галкин О.В. Диагностическая роль определения интерлейкина-8 при хроническом простатите // Урология и нефрология. - 2001. - № 6. - С. 6-9.

4. Шевченко В.П., Маді І.А. Мажед. До проблеми сучасного простатиту // Вісник СумДУ. - 2003. - № 7 (53). - С. 72-75.

5. Сапин М.Р., Этиниген Л.Е. Иммунная система. - М.: Медицина, 1996. - 302 с.