Досвід застосування лімфотропної терапії при хронічних простатитах

Досвід застосування лімфотропної терапії при хронічних простатитах

Простатит належить до захворювань, які мають не лише медико-біологічне значення, а й соціально-психологічне. Процес має інфекційно-запальний характер. Отже, загалом він має поліетіологічний характер, де окрім бактеріальних чинників у розвитку хвороби беруть участь різноманітні ендогенні фактори та зовнішні чинники. Але в усіх випадках ланками патогенезу бувають порушення мікроциркуляції та лімфотоку, що сприяє набряку залози. Останнє, зрозуміло, призводить до збільшення розмірів, а це зумовлює, практично, всі суб'єктивні скарги пацієнтів 1, 2, 3, 4. Таким чином, добитись покращання загального стану пацієнтів та зменшення інтенсивності клінічних проявів, що виявляється перш за все на суб'єктивних відчуттях хворого, можна через вплив на патогенетичні ланки хвороби 5, 6.

Різноманітна мікрофлора, що потрапляє в передміхурову залозу лімфагематогенним та висхідним шляхами трапляється в секреті передміхурової залози (ПЗ) не в усіх хворих, що деякою мірою може говорити за природу простатиту. Умовно патогенні штами мікробів виявляють у 63,3% випадків хвороби 7, 8. Нам здається, що це підтверджує небактеріальний характер процесу, хоча вплив і такої інфекції на перебіг процесу є досить суттєвим 2, 5, 6, 9.

Разом з тим, яка б етіологія простатиту не була, організм у більшості випадків поряд із суб'єктивними ознаками реагує на запалення збільшенням кількості лейкоцитів у секреті передміхурової залози 5, 10. Одночасно погіршується функціональна функція залози, що проявляється зменшенням у її секреті лецитинових зерен 11. Вплив лімфотропної терапії на суб'єктивні показники та зазначені патологічні зміни секрету ПЗ вивчено недостатньо.

З огляду на перелічене, нашою метою було вивчення динаміки суб'єктивних симптомів та зміни стану секрету ПЗ, а саме: кількості лейкоцитів та лецитинових зерен та тлі ЛТ.

Спостерігали 78 хворих віком від 21 до 59 років. Хворі були поділені на дві клінічні групи. До першої групи (табл. 1) увійшло 29 (37,2%) пацієнтів, які страждали на даний процес від 2 місяців до 6, але до лікаря не звертались, користуючись порадами друзів та знайомих. Враховуючи скарги хворих, тривалість хвороби, дані додаткових обстежень та характер процесу, ми визначили його як первинно-хронічний (ПХП). Друга група складалась із 49 (64,8%) хворих (табл. 2). Ці пацієнти мали, практично, ті самі скарги, але лікувалися до звернення у клініку від 6 місяців до 15 років. Процес у цих пацієнтів ми кваліфікували як вторинно-хронічний простатит (ВХП). Окрім типових скарг, у всіх хворих цієї групи відмічались кумулятивні порушення та вегетативно-неврастенічні. Останні симптоми відображали нейроендокринні зміни як наслідок тривалого та малоефективного лікування.

У хворих на ПХП кількість лейкоцитів, яку можна віднести до норми (0-5 у полі зору), була лише у 10,3%, а у хворих на ВХП - у 28,0%. Після курсу ЛТ (6-7 сеансів), на що, як правило, йшло 9-10 днів, така кількість лейкоцитів у першій групі сягнула 82,7%, а у другій - 83,7%. Значна кількість лейкоцитів (5-15 у полі зору) до лікування у першій групі була у 31,0%, а у другій - у 22,4%. Після ЛТ вона залишалась такою у першій групі у 17,0%, а у другій - у 14,3%. Кількість лейкоцитів на рівні 15-20 у полі зору і 21-50 і в полі зору після ЛТ в першій групі не мала місця. У другій групі після лікування кількість лейкоцитів 15-20 в полі зору залишалась лише у 1 (2,0%) хворого, а в більшій кількості (21-50% і ) не мала місце взагалі.

Таблиця 1 - Динаміка вмісту лейкоцитів у секреті ПЗ при ЛТ хворих на ПХП

Таблиця 2 - Динаміка вмісту лейкоцитів у секреті ПЗ при ЛТ хворих на ВХП

Кількість лецитинових зерен у хворих першої групи була незначною у 6,9%, а у другій групі - у 22,4%. Після лікування така кількість зерен у хворих першої групи не визначалась, а у хворих другої групи вона значно зменшилась і дорівнювала 12,3% (табл. 3).

Таблиця 3 - Динаміка вмісту лейкоцитів у секреті ПЗ

Значна кількість зерен у хворих першої групи до лікування була виявлена у 38,0%, а після лікування - у 62,0%. У пацієнтів другої групи значна кількість зерен визначалась у 18,4%, а після лікування - у 24,4%. Найбільша кількість хворих (63,3%) після ЛТ була із помірною кількістю зерен.

Таким чином, ЛТ значно впливає на вміст лейкоцитів у секреті ПЗ у хворих на ПХП і ВХП, хоча більш суттєво (р 0,05) у пацієнтів, які ще не лікувалися і зворотні зміни у них досягались значно легше. Те саме стосується і вмісту лецитинових зерен. Значна їх кількість визначалась після лікування у хворих першої групи (62,0%), в той час як у хворих другої групи подібний відсоток (63,3%) склали пацієнти лише із помірною кількістю зерен. Останнє, на нашу думку, може свідчити про значне порушення функціональної активності паренхіми ПЗ, вплинути на яку одним курсом ЛТ значною мірою не вдалося.

Суб'єктивні ознаки хвороби були ліквідовані у пацієнтів першої групи значною мірою вже після другого сеансу і повністю - після четвертого. У хворих на ВХП значне зменшення симптомів спостерігали лише після четвертого сеансу і повне - після шостого.

Лімфотропна терапія як етіопатогенетичний спосіб лікування ПХП і ВХП досить ефективно впливає на вміст лейкоцитів у секреті ПЗ, що свідчить про зменшення запалення у її паренхімі.

Ефективне збільшення лецитинових зерен у секреті ПЗ підтверджує активацію її функції.

Краще відновлюється функція ПЗ після ЛТ при ПХП, ніж при ВХП.

Зменшення суб'єктивних симптомів відбувається ефективніше при ПХП, ніж при ВХП.

Список літератури

1. Клименко П.М. Гемодинамические расстройства предстательной железы при хроническом простатите и возможность их коррекции альфа-аденоблокатором тамсулозином // Здоровье мужчины. - 2005.- №1 (12).-С. 93-97.

2. Люлько О.О., Бурназ О.О., Чуб В.В. Проблеми рецидивів хронічного неспецифічного простатиту // Актуальні питання медичної науки та практики. - Запоріжжя. - 2004. - С. 54-58.

3. Шевченко В.П., Маді Мажед Ейса, Пащенко В.М. До проблеми сучасного простатиту // Вісник СумДУ. - 2003.- №7 (53).-С. 72-75.

4. Шумилін Н.М., Ухаль М.І. Оптимізація медикаментозної корекції спастичних порушень функції сечового міхура і сечовика у хворих на ХП // Урологія. - 2003.- №2.-С. 45-48.

5. Дужий І.Д., Маді Мажед Ейса. До діагностики хронічних простатитів.-Вісник СумДУ. - 2004.- №7 (66).-С. 92-95.

6. Дужий І.Д., Маді Мажед Ейса, Стахович Н.Ф. Динаміка розмірів та об'єму передміхурової залози при лімфотропній терапії простатиту // Актуальні питання медичної науки та практики. - Запоріжжя. - 2004. - С. 26-29.

7. Горпинченко И.И., Клименко П.М., Павловский Ю.Е. Гемодинамическая классификация простатитов // Здоровье мужчины. - 2004.- №1 (8). - С. 44-48.