Медична етика

Зміст

Вступ

1. Поняття про медичну етику

2. Особистість медика та обов`язки

3. Місце в медичній етиці помилок, субординація та повноваження

4. Лікарська обстановка та контакти з хворими

Висновок

Вступ

При догляді за хворими різного віку треба враховувати особливості їхнього організму -- зниження його пристосувальних можливостей і відповідна зміна психіки. Багато захворювань у людей протікають атипічно, в'яло, без вираженої температурної реакції, із приєднанням важких ускладнень, що вимагає особливого спостереження.

Люди різного віку нерідко виявляють підвищену чутливість до порушень температури навколишнього середовища, харчуванню, до змін світлового і звукового режиму, до ряду лікарських препаратів. Схильність хворих до інфекцій, запальним процесам зобов'язує до особливо ретельного гігієнічного догляду. Емоційна нестійкість, легка ранимість психіки, а при судинних захворюваннях мозку -- різке зниження пам'яті, інтелекту, самокритичності, примхливість, безпорадність, а часом і неохайність вимагають особливої уваги і терпіння до таких хворих з боку близьких. Призначувані ним заспокійливі і снотворні засоби необхідно давати в строгій відповідності з розпорядженнями лікаря.

Досить важливим аспектом до підтримання здоров`я та одужання є дотримання лікарями належної поведінки з хворими.

1. Поняття про медичну етику

Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнення, розвиток і функції моралі, про відносини між людьми і обов'язки, які випливають з цих відносин.

Медична етика вийшла з надр загальної етики і її слід розглядати як специфічний прояв загальної етики.

Основний принцип моралі соціального працівника -- це гуманізм. Соціальному працівникові мають бути притаманні чуйність, увага до хворого, намагання виправдати його довір'я.

Соціальний працівник повинен не лише сумлінно виконувати свої обов'язки щодо хворого, але й боротися за фізичну досконалість і психічне здоров'я людей, проводити профілактичну і санітарно-просвітню роботу, зберігати лікарську таємницю, надавати посильну медичну допомогу хворому незалежно від його національної та расової належності, політичних і релігійних переконань тощо.

Науку про професійний обов'язок медичних працівників щодо хворих і здорових людей називають деонтологією.

Деонтологія -- це вчення про принципи поведінки медпрацівників з метою забезпечення максимальної користі для хворого. Основою деонтології є адміністративно-регламентуючі форми (накази, інструкції) норм поведінки медпрацівників, їх професійних обов'язків і організації лікувально-діагностичного процесу. Суть деонтології можна викласти такими словами: «До хворого треба ставитись так, як ти хотів би, щоб ставились до тебе».

2. Особистість медика та обов`язки

Однією з основних рис характеру медичного працівника має бути чесність. Ні в якому разі не можна приховувати допущені помилки.

Медичний працівник повинен сумлінно виконувати свої обов'язки щодо роздачі лікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Він зобов'язаний бути завжди зібраним, спокійним і врівноваженим, не допускати нервозності і метушні в роботі. При погіршенні стану хворого не можна допускати паніки і розгубленості. В таких випадках дії медсестри чи соцпрацівника повинні бути чіткими та впевненими. Слід пам'ятати, що неуважність у роботі, сторонні розмови під час обслуговування хворих, а також відлюдність, зарозумілість підривають авторитет медичної сестри. Кваліфіковане, чітке, своєчасне і старанне виконання призначень і процедур зміцнюють віру хворого в успіх лікування. Істотне значення для створення сприятливої атмосфери в лікувальному закладі має зовнішній вигляд обслуговуючого персоналу. Акуратна, в білосніжному халаті, з прибраним під шапочку волоссям, працівниця викликає довіру у хворого. І навпаки, зім'ятий чи забруднений халат, недоглянуті руки, надлишок прикрас і косметики, подразливі запахи несприятливо впливають на хворого.

Важливим обов'язком медичного працівника є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Медичні сестри та соцпрацівники не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних обов'язків. Медичним сестрам не треба брати на себе функції, які віднесені до лікарської компетенції, роз'яснювати хворим або їхнім родичам характер захворювання, інтерпретувати результати лабораторних, інструментальних та рентгенологічних досліджень. Вони можуть говорити лише про загальний стан хворого. Увага і делікатність з боку медичної сестри до хворих не повинні виходити за межі розумного. Звертатися до хворих треба зі строгою ніжністю, не допускати кокетства та нав'язливості.

Недопустимо у присутності хворих обговорювати або критикувати професійний рівень і призначення лікарів. Це підриває не лише авторитет лікаря, але й віру хворого в успіх лікування.

Для формування особистості медичного працівника важливе значення має рівень загального культурного розвитку, знайомство з літературою, мистецтвом, уміння організувати своє самовиховання. Соціально-психологічною основою ефективного етико-деонтологічного виховання є такі моральні риси, як співпереживання та милосердя. Вони мають стати внутрішньою духовною потребою, моральним кредо людини, яка їх виражає повсякденними вчинками та діями.

3. Місце в медичній етиці помилок, субординація та повноваження

До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов'язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методами дослідження. їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб не повторювати більше.

Службові взаємини медпрацівника складаються зі взаємин із співробітниками, хворими та родичами. Передусім культура службових взаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні, товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до людей. Проявами добрих взаємин між медсестрами є постійна готовність допомогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконанні різних процедур.

Основу взаємин призначеного соцпрацівника (в даному випадку це повинна бути медсестра) і лікаря складає субординація, тобто система службового підпорядкування молодшого за посадою старшому. Одержавши від лікаря розпорядження, медсестра повинна ретельно їх виконувати.

Для того щоб створити умови для дотримання правил деонтології, побудови найсприятливіших взаємин з хворими, лікарі і соціальні працівники повинні чітко уявляти весь комплекс переживань хворого, пов'язаних з хворобою. Звичайно, крім власне переживань, тобто емоційних порушень, у кожного хворого є також певні уявлення про хворобу, різні думки -- судження і висновки, пов'язані з нею. Крім того, хворому притаманні й такі психологічні процеси, як боротьба мотивів, прийняття рішення, прагнення до певної мети, тобто явища, що відносяться до вольової сфери.

Завдання соціального та медичного персоналу полягає в тому, щоб створити у хворого розумне ставлення до хвороби, яке забезпечить найкраще дотримання лікувального режиму і проведення лікування в цілому.

4. Лікарська обстановка та контакти з хворими

Хворий і медичний персонал повинні підтримувати постійний контакт. Для цього визначають мету лікування і його перспективи. Щоб поставити перед хворим певну мету, слід враховувати його особистісні якості і стан вольових процесів. Необхідно всю поведінку хворого підкорити досягненню конкретної мети лікування. Певну роль тут можуть відіграти хворі, які одужують.

Другим психологічним моментом є підтримання надії на успіх лікування. Емоційне обнадіювання має поєднуватись з поясненням хворому основних типів перебігу захворювання. Це застереже хворого від розчарувань у лікуванні при можливому погіршенні його стану. Пацієнт знатиме, що деяке загострення захворювання закономірне, передбачене лікарем і що воно не стане на перешкоді сприятливого перебігу хвороби.

Негативний вплив на психіку, емоції і поведінку хворого може справляти лікарняна обстановка, особливо якщо в лікувальному закладі порушуються гігієнічний та лікувально-охоронний режими, не дотримуються норми медичної етики й естетики. За таких умов можливе погіршення не лише психічного й емоційного, але й фізичного стану хворого, загострення його хвороби. Негативний вплив лікарняної обстановки на здоров'я пацієнта, особливо за умов неправильної організації його утримання, визначає поняття «госпіталізм».

Ріст санітарної культури населення вносить ще один аспект у взаємини хворого та соціально-медичного персоналу. Пацієнт з різних джерел може отримати відомості про свою хворобу, що нерідко дезінформують його, стають причиною сумнівів щодо правильності лікування. Часто таке «медичне» мислення у пацієнтів спостерігається вже в ході обстеження, при ранніх проявах хвороби, коли хворий стурбований змінами самопочуття і стає схильним до помилкових трактувань свого стану. Цьому сприяють побоювання, з якими людина йде на прийом до лікаря, елементи недовіри до можливостей медицини, а іноді й страху. Такі згубні самовпливи хворого у зв'язку з хворобою або певним станом здоров'я називають егогеніями.

Під час госпіталізації хворих слід враховувати проблему сумісності пацієнтів. Егротогенія -- це взаємний вплив пацієнтів, який може бути позитивним або негативним. До хворих з відхиленнями в поведінці мас бути особливе ставлення не лише з боку медичного персоналу, а й пацієнтів.

Документи, які відображають результати лабораторних та інструментальних досліджень, повинні бути недоступними для хворого. їх не потрібно обговорювати з хворим, оскільки не виключено, що лікар вже інформував хворого про них, а інтерпретація цих даних медичною сестрою може бути дещо іншою -- це породить сумніви і недовіру до лікаря і може стати причиною фобій -- непереборних нав'язливих страхів.

Для встановлення контакту між хворим і соціальним працівником важливе значення має її особистість. Медична сестра може любити свою професію, прекрасно володіти навичками, однак якщо вона через особливості свого характеру часте конфліктує з хворими, її професійні якості не можуть бути повністю реалізовані. Буває, що часті психоемоційні перевантаження у процесі професійної діяльності, а також деякі особливості психічної індивідуальності призводять до того, що її характер змінюється, деформується. Проявляються такі негативні риси, як байдужість, грубість, дратівливість при контакті з хворими, а іноді -- пригніченість від безсилля, особливо при лікуванні важко хворих пацієнтів.

Тому медичній сестрі слід оберігати себе від професійної деформації, а також намагатись зберегти душевну рівновагу пацієнта, утвердити в ньому позицію на одужання.

Висновок

Медична етика -- це вчення про роль моральних засад у діяльності медичних працівників, про їх високогуманне ставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого.

Основні етичні норми, які формувалися в процесі і надання медично-соціальної допомоги хворим, були узагальнені й сформовані вченими-лікарями різних епох, коли спеціальності соціального працівника ще не було.

Медичний працівник повинен сумлінно виконувати свої обов'язки щодо роздачі лікарських препаратів і здійснення маніпуляцій. Він зобов'язаний бути завжди зібраним, спокійним і врівноваженим, не допускати нервозності і метушні в роботі.

Важливим обов'язком медичного працівника є збереження професійної таємниці, якщо вона не зачіпає інтересів суспільства або хворого. Медичні сестри та соцпрацівники не мають права розголошувати і обговорювати відомості про хворобу та інтимне життя хворого, які вони отримали під час виконання професійних обов'язків.

Література

Биологические возможности увеличения продолжительности жизни. - Киев, 1976.

Давыдовский И.В. Геронтология. - М., 1966.

Крьосний Д. І. Охорона здоров`я в Україні - ліцензування та акредитація: Навч. посібник. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - 334 с.

Козлов А.А. Социальная геронтология: Учебно-методические материалы по курсу. - М., 1995.

Сестринська справа./ Апанасенко Г.Л., Богуш С.А., Тросцінська Н.М. та ін. - К.: Здоров`я, 1994. - 496 с.