Ентеросорбенти, пре- та пробіотики в сучасному лікування гострих кишкових інфекцій

Сумський державний університет

М.Д. Чемич, канд. мед. наук, доцент; К.С. Полов'ян

Ентеросорбенти, пре- та пробіотики в сучасному лікування гострих кишкових інфекцій

ВСТУП

У даній статті сформульовані проблеми застосування антибактеріальних препаратів як етіотропної терапії при гострих кишкових інфекціях (ГКІ). Поданий якісно-кількісний склад кишкової мікрофлори залежно від віку для врахування критеріїв норми. Висвітлена ефективність використання ентеросорбентів, пре- та пробіотиків при ГКІ, які забезпечують елімінацію збудника та нормалізацію кишкової мікрофлори.

У наш час гострі кишкові інфекції (ГКІ) є однією з найбільш актуальних медичних проблем. За кількісними показниками захворюваність посідає друге місце після гострих респіраторних вірусних інфекцій [1]. Серед ГКІ усе більшого значення набувають сальмонельоз та шигельоз. Загалом епідеміологічна ситуація визначається як несприятлива і має тенденцію до погіршання, що може бути обумовлено зміною епідемічного процесу, біологічних, антигенних, імуногенних властивостей збудників, що сприяють високій резистентності до традиційної антибактеріальної терапії [2]. Важлива роль асоційованої інфекції з грибами роду Candida, умовно-патогенними ентеробактеріями, часто на фоні порушеної кишкової екосистеми чи хронічної патології шлунково-кишкового тракту, що призводить до тяжкого чи затяжного перебігу ГКІ, тривалого бактеріовиділення [3, 4, 5, 6].

Характерним є також зростання ролі умовно-патогенних мікроорганізмів на фоні порушення адаптаційної рівноваги між мікро - і макроорганізмом [7].

Трапляється тривале виділення гомологічних штамів збудників навіть при застосуванні в комплексному лікуванні ГКІ сучасних антибактеріальних препаратів. До того ж, навіть використання кількох антибактеріальних препаратів у лікуванні кишкових інфекцій не тільки не впливає на тривалість лихоманки, але й пролонгує діарею [8], не зменшує прояви ендогенної інтоксикації [9]. У 50-85 % хворих на ГКІ до і після етіотропного лікування діагностовано кишковий дисбактеріоз І-ІІІ ступенів стафілококової, протейної, клебсієльозної, псевдомонадної, кандидозної та іншої, нерідко змішаної, етіології, особливо на тлі хронічної фонової патології органів шлунково-кишкового тракту [10, 11].

Аналізуючи причини мікробіотичних порушень у кишечнику, можна стверджувати, що дисбактеріоз завжди вторинний і опосередкований основним захворюванням, а перебіг і наслідки хвороби часто залежать від ступеня цих порушень та їх тривалості [12]. Таким чином, для оптимізації лікування ГКІ, усунення тривалого бактеріовиділення та мінімізації негативних наслідків етіотропної терапії постійно виникає необхідність розроблення нових і вдосконалення існуючих методів боротьби із збудниками [13, 14], визначення показань для призначення антибактеріальних препаратів. Антибіотикотерапія доцільна у випадках інвазійної діареї, особливо за наявності загрози генералізації процесу, у разі тяжких імунодефіцитних станів різного генезу, гемоглобінопатіях, при тяжкому перебігу захворювання, у дітей та осіб старечого віку [15]. Ці проблеми потребують перегляду традиційного підходу до лікування ГКІ - пріоритет етіотропного лікування, у даному випадку - застосування антибактеріальних препаратів.

У сучасних схемах лікування перевага повинна надаватися препаратам, які зменшують тривалість і вираженість симптомів ендогенної інтоксикації організму, покращують репарацію слизової оболонки шлунково-кишкового тракту і прискорюють повне одужання [16].

Важливе місце в терапії хворих на ГКІ належить нормалізації мікрофлори кишечника і підвищенню її колонізаційної резистентності, тому необхідно проводити корекцію мікробіоценозу біопрепаратами, починаючи з гострого періоду хвороби [17].

Набуває значення вивчення стану мікрофлори кишечника в моніторингу ефективності терапії ГКІ. Є свідчення про те, що зміни облігатної мікрофлори товстої кишки призводять до збільшення колонізації патогенними, умовно-патогенними бактеріями, формування стійких мікробних асоціацій, пов'язаних біоценотичними зв'язками, які впливають на колонізаційну резистентність слизової оболонки шлунково-кишкового тракту до колонізації бактеріями, перебіг захворювання та на процеси відновлення мікробіоценозу в період реконвалесценції, термін постінфекційного бактеріовиділення [18, 19]. Перспективними є дослідження модифікуючого впливу Candida albicans на біологічні властивості умовно-патогенних та патогенних збудників кишкових інфекцій, що сприяє посиленню персистентного потенціалу бактерій [3, 20].

Дані дослідження базуються на визначенні генетичного контролю активації факторів патогенності у збудників кишкових інфекцій та вивченні механізмів антагонізму з представниками нормальної мікрофлори. Як відомо, експресія генів вірулентності не є конститутивно сталою, а тісно пов'язана з умовами зовнішнього середовища, індукується залежно від позаклітинного чи внутрішньоклітинного розміщення збудника [19, 21]. Системи регуляції факторів патогенності бактерій досить нечисленні, консервативні, реагують на зовнішні подразники. Патогенними бактеріями використовується “глобальна контрольна система”, яка реагує на зміни в середовищі: гени вірулентності “вмикаються” в організмі хазяїна та “вимикаються” в період перебування в навколишньому середовищі [7, 21].

Також відомі генетичні системи температурозалежної регуляції патогенності, які відображають особливості переходу від перебування в зовнішньому середовищі (t° + 10-20°C) до організму хазяїна (t°+36-37 C), та система “теплового шоку”, яка запускається при високій температурі в розпал інфекційного процесу та у зоні запалення [21]. Таким чином, впровадження нових досягнень мікробіології, сучасних методів діагностики дисбіотичних порушень в клінічну практику дозволяє розширити уявлення про якісний та кількісний склад мікрофлори, яка заселяє шлунково-кишковий тракт. Так, пояснюється пильна увага науковців до мікробіоценозу кишечника в нормі та при різних патогенних станах, до вивчення взаємозв'язків між макро - і мікроорганізмами [22].

Постала проблема перегляду традиційних понять про норми якісно-кількісного складу мікрофлори шлунково-кишкового тракту.

Нормальна мікрофлора динамічна, у клінічно здорових осіб в різні періоди життя відбуваються значні зміни мікробного статусу кишечника що, напевно, обумовлені морфофункціональними перебудовами макроорганізу [23, 24].

Мікроорганізми, які заселяють кишечник, можна поділити на 3 групи. До першої групи входять серед анаеробів - фузобактерії, актиноміцети, біфідобактерії, лактобактерії, а серед аеробів - протеї, кулівери, цитробактери, серрацери, псевдомонади, ентерококи, та стафілококи. Для них характерним є збільшення кількості у осіб середнього віку на відміну від молодих та літніх у вигляді куполоподібної кривої [24, 25].

Друга група мікроорганізмів характеризується сталим кількісним складом у осіб молодого та середнього віку та зниженням кількості у осіб літнього віку. До них відносять бактероїди та ешерихії [25].

До третьої групи входять ті мікроорганізми, кількість яких максимально зростає з віком: клостридії, еубактерії, ентеробактери, клебсієли, гриби роду Candida.

Отже, дані якісно-кількісного складу мікрофлори шлунково-кишкового тракту в різні вікові періоди потребують диференційованого призначення етіопатогенетичних препаратів у лікуванні кишкових інфекцій залежно від віку хворого, супровідної патології [26].

МЕТА РОБОТИ

Мета даної роботи _ вивчити стан сучасних підходів до етіотропного та патогенетичного лікування ГКІ, показати пріоритет ентеросорбційної та пре-, пробіотичної терапії.

Матеріали дослідження

Нові дані вивчення патогенезу кишкових інфекцій дозволяють впроваджувати в клінічну практику сучасні лікарські препарати, альтернативні шляхи введення медикаментів для прискорення одужання, мінімізації несприятливої дії на організм хворого [27]. Необхідність етіотропної терапії при лікуванні хворого на гостру інфекційну діарею очевидна, однак вибір засобів значно розширився, а показання до призначення антибактеріальних препаратів значно звужені [28]. З цієї точки зору безперечну зацікавленість викликає застосування біологічних бактеріальних препаратів та ентеросорбентів як етіотропної терапії [29, 30].

Сорбційні методи детоксикації та корекції гомеостазу у хворих на кишкові інфекції в наш час все більше використовуються лікарями - практиками у зв'язку з полірезистентністю багатьох мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів [31, 32]. У даних випадках етіологічним та патогенетичним методом лікування є ентеросорбція [27, 33, 34].

Ентеросорбція - метод активної детоксикації, базується на зв'язуванні ендогенних та екзогенних речовин та субстанцій, надмолекулярних структур, фіксації на своїй поверхні збудників бактеріального та вірусного походження у просвіті шлунково-кишкового тракту та виведенні їх назовні, таким чином вилучаючи їх з патологічного процесу. До того ж ентеросорбенти практично не змінюють склад нормальної кишкової аутофлори [29, 34].

За хімічною структурою ентеросорбенти дуже різноманітні. Як ентеросорбенти для лікування гострого ендотоксикозу при ГКІ використовуються:

мінеральні ентеросорбенти - цеоліти, Смекта ( Beafour Ipsen ), діосмектид; сорбенти на основі кремнієорганічних сполук - полісорб, гідрогель метилкремнієвої кислоти; похідні поліметилсилоксану - аеросил, ентеросгель; похідні полівінілпіролідону - ентеродез, ентеросорб; донатори калію - ентерокат; ентеросорбенти на основі лігніну - поліфепан, лігносорб, ентегнін; активоване вугілля та карбоніти - карболен, карбактин, ваулен, СКН-П, СКТ-6А, ФА-С; ентеросорбенти з протидіарейною дією - атапульгіт, каопектат, неоінтестопан, реабан; харчові волокна, мікроцелюлоза, зостерин, сорбенти на основі хітину, пектин.

За селективністю до зв'язування токсичних субстанцій розрізняють неселективні, селективні монофункціональні та селективні бі- та поліфункціональні ентеросорбенти.

Сорбцією ендогенних токсинів, які виділяються в хімус із жовчю, секретом слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, підшлункової залози досягається зниження метаболічного навантаження на функціональну систему детоксикації, коригуються процеси обміну, імунного статусу внутрішнього середовища. Ліквідація дисбалансу біологічно активних речовин (БАР) обумовлена сорбцією аутоалергенів, гістаміну, нейропептидів, серотоніну, простагландинів. Подразнювальна дія ентеросорбентів на рецепторні ділянки кишечника стимулює моторику. Сорбція бактеріальних токсинів, факторів патогенності бактерій і власне мікроорганізмів з просвіту кишечника, зв'язування кишкових газів сприяють відновленню проникливості слизової оболонки кишки для представників нормальної мікрофлори, продуктів їх обміну, ліквідації метеоризму та покращання кровотоку в кишковій стінці.

Найбільш ефективним є пероральний шлях використання ентеросорбенту, коли процес сорбції розпочинається практично в шлунку та завершується у товстій кишці. Також ентеросорбенти можуть вводитися в товсту кишку, але, враховуючи відносно невелику ділянку контакту та інтенсивність обміну в товстій кишці, стимуляцію перистальтики та спустошення введеним розчином, такий шлях детоксикації значно поступається пероральному [33, 40].

При гострій кишковій суперінфекції терапевтичний ефект ентеросорбентів може бути досягнутий введенням однієї “ударної” дози препарату. З цієї точки зору зацікавленість викликають ентеросорбенти на основі лігніну, які дають добрий дезінтоксикаційний ефект та сприяють скороченню тривалості діарейного синдрому [35].

Перспективним є одночасне призначення з ентеросорбентами розчину серотоніну адипінату, який вводять внутрішньовенно мікроструйно в дозі 5 - 20 мг на 10 - 20 мл 10 % розчину натрію хлориду протягом 5 хв. Інколи через 30 - 40 хв. ін'єкцію серотоніну повторюють. Така комбінація прискорює очищення кишечника, значно зменшує ендогенну інтоксикацію при ГКІ [35].

Сучасні наукові дослідження свідчать про успіхи використання пробіотиків як етіотропної терапії при секреторних, осмотичних, інвазивних діареях легкого ступеня [26].

Пробіотичні бактерії - це живі мікроорганізми, які є складовою частиною нормальної мікрофлори, патогенність яких низька або відсутня, натомість засвідчено, що їх функція корисна і важлива для життєдіяльності організму-хазяїна. Поряд з відомими монокомпонентними препаратами - колібактеріоном, біфідумбактерином, широко призначаються полікомпонентні та комбіновані препарати, що складаються з колі - та біфідо - , біфідо - та лактокомпонентів одного чи кількох штамів, сполук компонентів представників нормальної мікрофлори кишечника з вітамінами, імуномодуляторами, мікроелементами та ін. [23, 36].

Лікувально-профілактичні ефекти пробіотиків пов'язують із конкурентною взаємодією з рецепторами слизової оболонки товстої кишки, продукцією речовин із властивостями антибіотиків, посиленням імунного захисту організму-хазяїна і конкуренцією з патогенною флорою [36, 37].

Є дані про посилення неімунного захисту: зміцнення з'єднань між клітинами епітелію, посилення секреції слизу, моторики, продукції метаболітів (аргініну, глютаміну та жирних кислот з коротким ланцюгом), які також виконують захисні функції [36]. Пробіотичні бактерії є ефективним засобом для контролю надмірного росту бактеріальних, вірусних, грибкових агентів, контролюють розмноження таких кишкових патогенів, як Salmonella typhimurium, Shigella, Clostridium difficile, Campilobacter jejuni, Escherihia coli, Candida albicans та ін. [37, 38].

Однак слід підкреслити, що при домінуванні в клінічному перебігу кишкових інфекцій діарейного синдрому, пробіотики, виготовлені з колонізуючих штамів мікроорганізмів, можуть виявляти меншу ефективність, тому що вони не встигають зафіксуватися на слизовій оболонці кишок і виявити свій позитивний вплив. Тому деякі дослідники вважають доречним використання пробіотиків, виготовлених на основі спороутворювальних транзиторних бацил з роду Bacillus [39]. Викликає зацікавленість поєднання перорального та ректального введень пробіотика з сумішшю фітопорошків у вигляді аерозолю для прискорення одужання хворих, підвищення ефективності препарату [40].

На жаль, останнім часом при використанні біологічних бактеріальних препаратів все частіше клініцисти та дослідники спостерігають нестабільність результатів лікування, розвиток негативних ефектів, особливо в сенсибілізованому організмі, оскільки гетерогенна мікробна маса, яка складає базис препарату, може створювати додаткове антигенне напруження. Крім цього, ці препарати потребують особливих умов зберігання, високочутливі до антибактеріальних препаратів, хіміо- та променевої терапії, практично не захищені від природних захисних бар'єрів макроорганізму - рН шлунка, ферментних систем [23]. Тому в наш час усе активніше йдуть пошуки підвищення ефективності лікування дисбіотичних порушень, особливо на фоні кишкових інфекцій.

Так, приблизно 10 років тому виникла концепція пребіотиків - хімічних речовин, які не перетравлюються в кишечнику і можуть відігравати роль субстратів, специфічних для бактерій з пробіотичними властивостями, що вже містяться у кишечнику макроорганізму-хазяїна, посилюючи їх ріст. Вони також не метаболізуються мікрофлорою, яка не має пробіотичних властивостей, наприклад бактероїдами або Е. coli. Пребіотики містяться у грудному молоці, багатьох рослинах - пшениці, цибулі, часнику, бананах, являють собою олігосахариди - інулін та олігофруктозу. Пребіотики не метаболізуються в тонкій кишці, а в товстій кишці під впливом біфідобактерій та лактобацил розкладаються на гази, лактат, леткі жирні кислоти з коротким ланцюгом - янтарну, масляну, оцтову, які виконують в макроорганізмі багато важливих функцій, серед них енергетична підтримка, протизапальна та бактеріостатична активність, стимуляція системи локальної імунної відповіді (sIg A) [36, 41].

Механізм вибірковості пребіотиків щодо того, які бактерії метаболізують пребіотики, полягає у зниженні рН у просвіті кишки і продукції метаболітів, що пригнічують ріст одних бактерій та посилюють інших. Цей механізм ще не до кінця з'ясовано. Цікаво, зокрема, що у тому разі, якщо в кишечнику на момент приймання пребіотика було мало специфічних бактерій, його ефект виражений слабше, ніж у тих випадках, коли їх було багато. Невідомо також, як довго утримується позитивний ефект пребіотиків. Прокаріоти легко адаптуються до середовища, а відтак патогенні бактерії можуть перебудувати метаболізм для стилізування субстрату [36, 42].

ВИСНОВКИ

Таким чином, можна зробити висновки про те, що ефективне лікування ГКІ повинно базуватися на знаннях даних сучасних наукових досліджень у галузі мікробіології, патофізіології та імунології. В боротьбі з патогенними, умовно-патогенними збудниками ми ширше застосовуємо нові лікарські препарати, впроваджуємо різноманітні шляхи їх введення для отримання кращих результатів лікування, прискорення одужання хворого. Результати останніх наукових праць заперечують антибіотикотерапію як єдиний етіотропний засіб при кишкових інфекціях, пропонують альтернативу у вигляді ентеросорбентів, пре- та пробіотиків, доводять їх ефективність.

SUMMARY

In this article there are the formulated problems of application of antibiotics as main therapies at sharp intestinal infections. Given high-quality-quantitative composition of intestinal microorganisms depending on age for the account of criteria of norm. Lighted up efficiency of the use of sorbents, biological drugs at sharp intestinal infections , which provide elimination of exciter and normalization of colon microbiocenosis.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Краснов М.І. Клініко-мікробіологічні особливості сальмонельозної інфекції з умовно-патогенними ентеробактеріями/ Автореф. дис... на здоб. наук. ступ. канд. мед. наук. _ К., 2002. - 19 с.

2. Копча В.С. Адгезивні властивості кишкової мікрофлори при гострому шигельозі//Сучасні інфекції. - 2004. - № 3. - С.57-60.

3. Бухарин О.В., Валышев А.В., Перунова Н.Б., Челпаченко О.Е., Миронова А.Р., Тарасевич А.В. Бактериально-грибковые ассоциации кишечника в условиях колонизации дрожжеподобными грибами рода Candida// Журнал микробиологии. - 2002. - №5. - С. 45-48.

4. Козько В.Н., Краснов М.И. Клинико-этиологические аспекты ассоциированных бактериальных кишечных инфекций// Сучасні інфекції. - 2001. - № 4. - С. 58-63.

5. Бондаренко А.В. Клініко-мікроекологічні аспекти терапії гастроінтестинальної форми сальмонельозу/ Автореф. дис... на здоб. наук. ступ. канд. мед. наук. _ К., 2001. - 23 с.

6. Усинська О.С. Динаміка стану кишкової мікрофлори у хворих на хронічний гастродуоденіт при застосуванні антигелікобактерної терапії, озонотерапії та А-бактерину// Сучасні інфекції. - 2002. - № 3. - С. 27-30.

7. Деркач С.А., Копча В.С. Фактори патогенності ентеробактерій при змішаних кишкових інфекціях// Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами: Матеріали наук.- практ. конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України 25 - 27. 09. 2002 р. - Одеса, 2002. - С. 111-113.

8. Чемич М.Д., Бутко В.А., Молюк Є.Д. Шляхи підвищення ефективності антибактерійної терапії гострого шигельозу//Інфекційні хвороби. - 2002. - № 4. - С. 38-41.

9. Козько В.М., Краснов М.І., Копча В.С., Юрко К.В. Клініко- мікробіологічна ефективність терапії гострого шигельозу пробіотиками// Інфекційні хвороби. - 2003. - № 4. - С. 45-49.

10. Гребеш В.В., Громашевська Л.Л., Мельник О.В., Сухов Ю.О., Дегтяренко О.М., Топольницький В.С., Галузинський В.П., Ковальчук В.К., Бичек В.Г. Порушення гомеостазу у хворих на кишкові інфекції та методи його корекції// Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами: Матеріали наук.- практ. конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України 25 - 27. 09. 2002 р. - Одеса, 2002. - С. 100-102.

11. Копча В.С. Віддалені зміни мікрофлори кишок після перенесеного гострого шигельозу// Інфекційні хвороби. - 2004. - № 1. - С. 40-44.

12. Пономаренко Г.Ф. Оптимізація лікування хворих з дисбактеріозами// Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами: Матеріали наук.- практ. конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України 25 - 27. 09. 2002 р. - Одеса, 2002. - С. 355-357.

13. Мельник О.В. Ефективність етіотропних препаратів у комплексному лікуванні хворих на шигельози та сальмонельоз // Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами: Матеріали наук.- практ. конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України 25 - 27. 09. 2002 р. - Одеса, 2002. - С. 328-329.

14. Андрущенко І.М., Краснов М.І., Юрко К.В., Морозова О.В. Досвід лікування хворих на гострі кишкові інфекції // Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб: Матеріали наук.- практ. конференції та пленуму Асоціації інфекціоністів України 30.05 - 01.06. 2005 р. - Тернопіль, 2005. - С. 114-115.

15. Возіанова Ж.І. Інфекційні та паразитарні хвороби. - К.: Здоров'я, 2001. - Т.І. - С. 321-351.

16. Шостакович-Корецька Л.Р., Кривуша О.Л. Основні тенденції відновлення мікрофлори кишечника у дітей-реконвалесцентів гострих кишкових інфекцій// Інфекційні хвороби. - 2002. - № 2. - С. 36-40.

17. Гребеш В.В., Мельник О.В., Дегтяренко О.М., Сухов Ю.О. Корекція дисбактеріозу кишечника у хворих на гострі кишкові інфекції// Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб: Матеріали наук.- практ. конференції та пленуму Асоціації інфекціоністів України 30.05 - 01.06. 2005 р. - Тернопіль, 2005. - С. 130-131.

18. Копча В.С. Особливості протеїнолітичної активності вмісту товстої кишки при шигельозі// Сучасні інфекції. - 2004. - № 1. - С. 48-53.

19. Козько В.М., Краснов М.І. Клінічні аспекти мікроекології товстої кишки у хворих на гострі кишкові інфекції// Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб: Матеріали наук.- практ. Конференції та пленуму Асоціації інфекціоністів України 30.05 - 01.06. 2005 р. - Тернопіль, 2005. - С. 274-276.

20. Bernhardt H., Wellmer A., Zimmermann K., Knoke M. Growth of Candida albicans in normal and altered faecal flora in the model of continuos flow culture. Mycoses, 1995. - 38 (7-8). _ Р.265-270.

21. Бондаренко В.М. «Острова» патогенности бактерий // Журнал микробиологии. - 2001. - № 4. - С. 67-74.

22. Ефимов Б.А., Володин Н.Н., Кафарская Л.И., Коршунов В.М. Характеристика микроорганизмов, колонизирующих кишечник человека// Журнал микробиологии. - 2001. - № 4. - С. 98-104.

23. Козько В.Н. Эубиоз, дисбактериоз, пробиотики// Лікування та діагностика. - 2001. - № 2. - С. 21-28.

24. Марченко Н.В., Черненко В.В. Современные подходы к коррекции дисбиоза кишечника// Инфекционный контроль. - Апрель-сентябрь 2001. - № 2-3. - С. 66-76.

25. Коршунов В.М., Поташник Л.В., Ефимов Б.А., Коршунова О.В., Смеянов В.В., Gyr K., Frei R. Качественный состав микрофлоры кишечника у лиц различных возрастных групп// Журнал микробиологии. - 2001. - № 2. - С. 57-62.

26. Сервецький К.Л., Скрипник Л.М., Павленко О.В. Використання пробіовіту в лікуванні гострих інфекційних діарей// Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб: Матеріали наук.- практ. конференції та пленуму Асоціації інфекціоністів України 30.05 - 01.06. 2005 р. - Тернопіль, 2005. - С. 216-218.

27. Лучшев В.И., Ватутина О.В., Шахмарданов М.З. Энтеросорбция в комплексной терапии острых кишечных инфекционных заболеваний // Эпидемиология и инфекционные болезни. - 2002. - №6.- С.57-58.

28. Ребенок Ж.О. Основні правила раціональної антибіотикотерапії // Інфекційні хвороби. - 2002. - № 2. - С. 80-83.

29. Юнусов Т.Ю. Патогенетичні аспекти застосування ентеросорбенту
«Сорбогель» при сальмонельозі: Автореф. дис...на здоб. наук. ступ. канд. мед. наук .- К., 2001. - 16 с.

30. Копча В.С, Андрейчин М.А., Деркач С. А. Корекція мікропейзажу кишечника хворих на шигельоз // Інфекційні хвороби. - 2003. - №3. - С. 33-37.

31. Чемич М.Д., Бутко В.А., Молюк Є.Д. Клініко-лабораторні показники
використання Сунамолу-С у лікуванні гострої дизентерії// Сучасні інфекції. - 2002. - №2. - С.121-124.

32. Бакалинская О.Н., Коваль Н.М., Картель Н.Т. Получение углеродных
сорбентов с биоспецифической активностью// Эфферентная терапия. - 2003.- Т.9. - №2.- С.16-22.

33. Валиев А.Г., Асилова М.У. Эффективность энтеросорбента «Бектит-
М» в комплексном лечении больных острой дизентерией Флекснер // ТДК. - Харків, 2002. - Ч. ІІ. - С.11.

34. Захлєбаєва В.В., Чемич М.Д., Ільїна Н.І. Ентеросорбція в лікуванні
гострих кишкових інфекцій, викликаних умовно-патогенними мікроорганізмами // ТДК. - Харків, 2002. - Ч.ІІ. - С.19.

35. Костюченко А.Л., Гуревич К.Я., Беляков Н.А. Повышение активности
защитных механизмов детоксикации при эндотоксикозе // Эфферентная терапия. - 2002.- Т. 8. - №4. - С. 3-13.

36. Коляда I., Тумак І. Екологічний контроль шлунково-кишкового тракту:
пробіотики, пребіотики, функціональна їжа// Медицина світу. - 2005. - Т. XVIII. - №3. - С. 235-241.

37. Боброва І.А., Шевчук В.Б., Матяш В.І. Можливості удосконалення лікування дисбактеріозу кишечника// Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами: Мат. наук.- практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України 25-27.09.2002. - Одеса, 2002. - С. 271-272.

38. Козько В.М., Краснов М.І., Юрко К.В., Андрущенко І.М., Морозова О.В. Клініко- мікробіологічна ефективність терапії гострого шигельозу пробіотиками //Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб: Мат. наук.- практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України 30.05-01.06.2005 р. - Тернопіль, 2005. - С. 148-149.

39. Легеза К.М., Суременко М.С., Тимофєєва Л.В., Грицаєнко А.М.,
Якимова С.В., Гуня Г.С. Біоспорин у лікуванні кишкових інфекцій // Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами: Мат. наук.- практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України 25-27.09.2002. - Одеса, 2002. - С. 315-316.

40. Копча В.С., Нитка І.Б. Оптимізація терапії хворих на шигельоз із використанням нової лікувальної форми фітопрепаратів та ентеролу // Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб: Мат. наук.- практ. Конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України 30.05-01.06.2005 р. - Тернопіль, 2005. - С.153-156.

41. Грачева Н.М., Партин О.С., Леонтьева Н.И., Щербаков И.Т., Соловьева А.И. Применение современного пребиотика Хилак-форте в комплексной терапии больных острыми кишечными инфекциями и хроническими заболеваниями желудочно-кишечного тракта с явлениями дисбактериоза кишечника // Эпидемиология и инфекционные болезни. - 2003. - №5. - С. 32-37.

42. Коротяев А.И., Бабичев С.А. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. - СПб.: Спецлит., 2000. - С. 84 -101