При лікуванні психічних захворювань тип контакту лікаря з хворим частіше визначається особливостями їхньої психопатології. Поза залежністю від пропонованих типологій взаємин лікаря і хворого в психіатрії, всі автори підкреслюють роль позитивної емоційності лікаря в психотерапевтичному підході при спілкуванні з душевнохворими, що поліпшує їхні взаємини з навколишніми. Важливе уміння лікаря підтримувати комунікацію.

У літературі описується багато різних форм недирективного поводження лікаря в спілкуванні з душевнохворими: відображення, прояснення, наближення до дійсності й інші (Rogiewicz A., 1978). Усі вони сприяють більш реалістичній оцінці хворими дійсності. Замічено, що більш емпатійні психіатри домагаються кращих успіхів у лікуванні хворих шизофренією, а психіатри більш емоційно нейтральні, що вибирають технічні прийоми, виявляються більш результативними в невротиків. При депресіях відзначається підвищена потреба хворих у залежності. Директивність, готовність психіатра до майже постійного перебування поруч з пацієнтом, формування позитивного емоційного контакту є часто гарантією збереження життя депресивного хворого. В міру зменшення ступеня депресії варто поступово зменшувати і залежність хворого, переходити від директивності до недирективності у відносинах з ним. [7]

Тільки шокова психічна травма може викликати невроз у цілком здорової особистості. Звичайні ж психотравмуючі ситуації носять "повільний" характер і декомпенсують психіку поступово, призводячи до неврозів.

Взаємини лікаря і хворого неврозом мають особливості в залежності від застосовуваних методів лікування. При виборі методів психотерапії варто враховувати, що чим більш реактивним є захворювання, тим легше знімаються його прояви за допомогою симптоматичної психотерапії, зокрема директивно-сугестивних методів. Але чим глибше змінила хвороба відносини і характер особистості, тим більше необхідна в лікуванні такого хворого патогенетична психотерапія, спрямована на реорганізацію особистості (Мясищев В.Н., 1973). [10]

Стоматологія історично споконвічно тяжіє до мануальних і технічних аспектів лікування. Однак і вона робила розвиток, що призвів її до усе більш тісного зв'язку з загальною медициною. Зростаюче значення психології для сучасної професійної діяльності, що задовольняє не тільки технічним, але насамперед етичним і соціальним вимогам, особливо помітно на прикладі профілактичної стоматології (Fisch M., 1996).

Зона рота і губ відноситься до інтимної зони. Вона безпосередньо зв'язана з почуттями і завантажена позитивним і негативним афектом. Утручання тут сприймається дуже особисто близьким і знаходиться під вирішальним впливом особистості стоматолога.

Психологічні дослідження показують, що зуби мають цінність сили, потенції в широкому змісті, прикраси і краси, що виходить за межі свій анатомічної структури й організації. Їхня символічна цінність, порівнянна з такий із приводу волосся на голові, робить як ознаку здоров'я і досконалості вплив на естетичне сприйняття власної цінності і зв'язане з цим психофізичне самопочуття.

Психологічною проблемою є і те, що, незважаючи на відносно високу цінність зубів і широку санітарно-просвітню роботу, проведену засобами масової інформації в цьому відношенні, приходиться усе ще стимулювати волю до самодисципліни і простих мір профілактики для збереження здоров'я порожнини рота в більшості хворих.

Прихід до зубного лікаря часто є стресом для хворого, зв'язаним зі страхом чекання, напруженістю і вегетативною дистонією, а стоматологічна терапія, незважаючи на настільки широкі сьогоднішні можливості аналгезії, усе ще сприймається деякими пацієнтами як хвороблива і навіть агресивна.

Варто врахувати також, що хворі часто збираються до стоматолога з деяким почуттям провини, припускаючи, що самі багато в чому винуваті в появі своїх страждань. Страх і почуття провини є, імовірно, найважливішими факторами, що ведуть до зневаги регулярними контрольними оглядами в лікаря.

Інструментально обумовлені труднощі вербальної комунікації і фізична близькість до лікаря також викликають почуття беззахисності і безпорадності. Цей страх може виражатися в різних реакціях, наприклад, утечі від чи лікування відкладанні консультації, агресії, фізичному опорі, кусанні.

Перший контакт і перша розмова між стоматологом і хворим можуть виявитися вирішальними для подальшого поводження хворого і ходу терапії. При цьому лікар повинний знати, що страх, що стоїть на передньому плані, у сучасній психології вже не сприймається більше як патологічне відхилення функції, а як нормальна, здорова реакція попереджувальної системи. Тому його задачею є спонукати хворого визнати свій страх, жити з ним і справлятися з ним. Стоматолог повинний знати, що пацієнт сьогодні хоче сприйматися як партнер, оскільки часто не є медично чи стоматологічно безграмотним. Пацієнт мимоволі очікує при вході в кабінет емоційного відгуку лікаря, що запропонує йому допомогу і підтримку.

Робота в порожнині рота означає втручання в психологічно особливо чуттєвій зоні. Близький контакт віч-на-віч може викликати іноді відчуття зондування совісті до самої глибини чи душі нещадного розкриття самих таємних почуттів.

Стоматологічне обслуговування дітей повинне починатися вже під час вагітності під час санітарно-просвітньої роботи з матерями про можливості запобігання від псування зубів. Установки батьків з цих питань істотно впливають на відповідне поводження дитини. Діти особливо схильні до того, щоб проектувати в ситуацію лікування в стоматолога свої особисті проблеми і страхи. Вони в набагато більшому ступені сприймають стоматологічне лікування як конфліктну ситуацію, у яку вони втягнуті проти своєї волі і якої вони не можуть пручатися безкарно. Дитина бачить себе перед проблемою, що не має задовільного рішення.

Поряд з нестабільними, що завжди метаються від одного зубного лікаря до іншого в пошуках того, кому вони згодні довіряти, і претензійними хворими, що категорично наполягають на проведенні визначених методів лікування, мається ще визначений тип важких хворих. Їх усіх відрізняє невротичний страх, що зустрічається в рамках 4 особистісних структур. Усе це приховано в ранній біографії хворого і не може бути знято простими домовленостями.

Хворі з переважно істеричною структурою представляють джерело найбільш гострих труднощів. Їхній страх легко переходить у соматичні стани, наприклад, у непритомності. Підвищена сугестивність робить їх доступними психологічної допомоги. На них добре діє спокійна, ділова, доброзичлива, але тверда позиція стоматолога, якщо вона приймає характер деякого балування в сполученні з теплотою, сердечністю і гумором.

Пацієнти з обсесивними рисами частіше закріпачені, затиснуті, повні сумнівів і боязкості. Їхня нездатність до прийняття рішень затягує візит до зубного лікаря. Виражені симптоми нав'язливостей, як, наприклад, страх забруднення, можуть утруднити стоматологічну роботу, роблячи її нерідко можливої лише після психотерапевтичного втручання. Часто страх хворих переміщається в чисто соматичну сферу у виді блідості шкіри, тахікардії. У них показаний контроль серцево-судинної системи.

Хворі з депресивною структурою охоче підкоряються вказівкам лікаря, що, однак, не повинно вводити в оману щодо їхній обмежених можливостей психічної витривалості. Зуби для них мають підвищений символічний зміст, у зв'язку з чим вони трагічніше, чим звичайний хворий, сприймають їхній чи дефект утрату, як і всю ситуацію лікування. Вирішальним тут повинно бути те, що хворого необхідно сприймати як особистість, а не випадок.

Шизоїдні хворі, унаслідок порушень раннього психічного розвитку, демонструють недостатній контакт із навколишнім світом. Їх недостатнє "психологічне харчування" у раннім дитинстві породжує в них базисна недовіра, що веде до кверулянтської позиції, іпохондричності, ворожості і навіть провокацій на адресу зубного лікаря. Вони являють собою найбільш важке інтерперсональне навантаження в стоматологічній практиці. Якщо лікар вистоїть, виявляючи спокійне, доброзичливе, емпатичне терпіння і діловитість, хворий винагородить його психологічне розуміння вірністю. [7]

Значно тяжче, чим травматичну втрату частини тіла, хворі переживають ушкодження обличчя. У суспільстві обличчя людини відіграє роль не тільки в створенні враження на інших людей, але й у створенні враження про самого себе. Обличчя зв'язане з емоційною сферою, і руйнування цього зв'язку приводить до важких змін емоцій, самосвідомості. У людей з ушкодженнями обличчя (опіки) нерідко виникає відраза до себе, вони стають чуттєвими до висловлень навколишніх, розвивається підозрілість, надмірна уразливість. Можливі і тривалі розлади настрою-депресії, нерідкі спроби самогубства. Часто розвиваються стійкі зміни характеру по типі патологічного розвитку (збудливість, істеричність, підозрілість). Не слід забувати, що після оперативних утручань на обличчі, хворого варто спеціально готувати до "першого погляду на себе в дзеркало". [8]

ВИСНОВКИ