Використання води очищеної в аптечній технології ліків
Характеристика розчинників, які застосовуються для приготування рідких лікарських форм. Вимоги до составу, готуванню та зберігання розчинників. Методи одержання та очищення води. Контроль її якості. Приготування різних лікарських форм в умовах аптеки.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2010 |
| Размер файла | 2,1 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1. Характеристика розчинників, які застосовуються для приготування рідких лікарських форм
У процесі готування рідких лікарських форм завжди застосовується розчинник, який і є відповідним дисперсійним середовищем. Під розчинниками мають на увазі хімічні сполуки або суміші, здатні розчиняти різні речовини, тобто утворювати з ними однорідні системи - розчини, що складаються з двох чи більшого числа компонентів. Як розчинники в медичній практиці для готування розчинів застосовують: воду очищену, етиловий спирт, гліцерин, жирні і мінеральні олії, рідше - ефір, хлороформ. Зараз з'явилася можливість трохи розширити асортимент розчинників за рахунок кремнійорганічних сполук, етилен- і пропіленгліколів, диметилсульфоксиду (ДМСО) та інших синтетичних речовин.
До розчинників, застосовуваних при готуванні рідких ліків, пред'являються визначені вимоги:
- розчинники повинні бути стійкими при збереженні, хімічно і фармакологічно індиферентні;
- повинні мати високу розчинюючу здатність;
- не повинні мати неприємний смак і запах;
- повинні бути дешеві, загальнодоступні і мати простий спосіб одержання;
- не повинні бути вогненебезпечними і леткими;
- не повинні служити середовищем для розвитку мікроорганізмів.
Відповідно до хімічної класифікації розчинники поділяють на неорганічні й органічні сполуки.
Вода очищена (Aqua purificata). З неорганічних сполук найчастіше застосовуваним розчинником у медичній практиці є вода очищена (по ДФ X - вода дистильована).
Вода фармакологічно індиферентна, доступна і добре розчиняє багато лікарських речовин, але в той же нас у ній досить швидко гідролізуються деякі лікарські речовини і розмножуються мікроорганізми.
Вода демінералізована (Aqua demineralisata) (чи знесолена) за якістю відповідає воді очищеній і останнім часом все частіше використовується замість неї. Високий вміст солей у вихідній воді погіршує умови перегонки, а також якість води очищеної. Тому дуже важливим є знесолення твердої природної води перед перегонкою.
Вода для ін'єкцій (Aqua pro injectionibus). Санітарні вимоги до одержання, транспортування і зберігання води для ін'єкцій приведені в наказі МОЗ України № 139 від 14.06.93 р. «Про затвердження інструкції щодо санітарно-протиепідемічного режиму аптек». Вона повинна відповідати усім вимогам, пропонованим ФС 42-2620-89 до води очищеної, і не містити пірогенних речовин.
Пірогенними речовинами (від грецького слова руr - вогонь, латинського generatio - народження) називають продукти життєдіяльності і розпаду мікроорганізмів, токсини, загиблі мікробні клітини.
Для визначення пірогенності в Україні прийнятий метод, описаний у ДФ XI («Випробування на пірогенність»). Сучасні світові фармакопеї, такі як Британська 1998 p., Європейська 1997 р., США 1995 p., Чеська 1997 p. поряд з тестом на бактеріальні ендотоксини також містять і «Тест на пірогени». Крім офіційного біологічного методу випробування на пірогенність, за рубежем широко застосовують лімулус-тест (лім-тест), оснований на утворенні гелю при взаємодії бактеріальних пірогенів з лізатом амебоцитів. У НДІФ Росії розроблено аналогічний чутливий, але більш простий метод, заснований на здатності грамнегативних мікроорганізмів (основні продуценти пірогенних речовин) утворювати гель у 3 % розчині калію гідроксиду. *
Вода для ін'єкцій (Aqua pro injectionibus). Санітарні вимоги до одержання, транспортування і зберігання води для ін'єкцій приведені в наказі МОЗ України № 139 від 14.06.93 р. «Про затвердження інструкції щодо санітарно-протиепідемічного режиму аптек». Вона повинна відповідати усім вимогам, пропонованим ФС 42-2620-89 до води очищеної, і не містити пірогенних речовин.
Пірогенними речовинами (від грецького слова руr - вогонь, латинського generatio - народження) називають продукти життєдіяльності і розпаду мікроорганізмів, токсини, загиблі мікробні клітини.
Етанол, спирт етиловий (Spiritus aethylicus, spiritus vini). Спирт етиловий (С2Н5ОН) являє собою прозору, безбарвну рухливу рідину з характерним запахом і пекучим смаком, кипить при 78 °С.
Для фармацевтичних цілей застосовується етанол, одержуваний шляхом зброджування сировини, що містить полісахариди, в основному картоплі і зерна. Етанол іншого походження для готування лікарських форм не використовується у зв'язку з присутністю недопустимих домішок (спирту метилового та інших сполук).
Спирт етиловий можна віднести до неводних розчинників з визначеною часткою умовності, тому що застосовують не абсолютний етанол, а водно-спиртові розчини різної міцності. Концентрацію водно-спиртового розчину виражають в об'ємних відсотках, що показують кількість мілілітрів абсолютного етанолу в 100 мл розчину при 20 °С.
Етанол в одних випадках використовують як хороший розчинник для багатьох органічних і неорганічних сполук (органічні кислоти, ефірні та жирні олії, камфора, ментол, йод, танін, левоміцетин, алкалоїди та ін.), а в інших - як лікарський засіб у вигляді розчинів, що містять спирт. Розчиняюча здатність етанолу залежить від його концентрації. Так, наприклад, олія касторова легко розчиняється в безводному (абсолютному) спирті, 85 % етанол розчиняє близько 10 % олії касторової, 70 % - тільки 1 %, а 40 % - практично її не розчиняє.
Спирт змішується у всіх співвідношеннях з водою, гліцерином, ефіром, хлороформом. Він нейтральний, не окисляється киснем повітря, має бактеріостатичну і бактерицидну дію в залежності від концентрації розчину. Найбільші антисептичні властивості має спирт 70 %, тому що він легко проникає всередину клітини через оболонку мікроорганізмів і убиває протоплазму. У концентраціях вище 70 % спирт викликає денатурацію білкової оболонки, що перешкоджає його проникненню всередину клітини до протоплазми, а тому бактерицидна властивість спиртів вищих концентрацій не проявляється.
До негативних властивостей спирту слід віднести його неіндиферентність, сп'яняючу дію. - смертельна доза 96 % спирту етилового близько 210-300 мл. Він сприяє зсаджуванню білків, ферментів, легко займається, має високу гігроскопічність, несумісність з окислювачами (наявність у молекулі гідроксильної групи): калію перманганатом, бромом, міцною азотною кислотою та ін. Займистість і леткість спирту прямо залежать від його міцності. З деякими солями (кальцію хлоридом, магнію нітратом) спирт етиловий дає кристалічні сполуки.
Якість етанолу регламентується ДФ X (Spiritus aethylicus 95 %).
При змішуванні спирту етилового і води відбувається контракція (стиск), що супроводжується виділенням тепла і зміною об'ему, причому об'єм суміші завжди менше суми обох об'ємів. Наприклад, при змішуванні 500 мл спирту етилового і 500 мл води об'єм одержаної при цьому суміші буде дорівнювати не 1000, а 940 мл. Це явище зв'язане з утворенням спиртогідратів різного складу із взаємоущільненням молекул спирту і води при їх розташуванні в просторі. Максимум стиску спостерігається у водно-спиртової суміші, що має міцність 54-56 %. При концентрації спирту 35 % і нижче явище контракції при розведенні спирту водою вже не спостерігається. Спирт міцністю нижче 40 % має, подібно до води, гідролітичні властивості, а в концентрації вище 40 % цієї здатності не має.
Міцність спирту визначають за допомогою спиртометрів, рефрактометричним методом або за щільністю спиртового розчину.
Розведення спирту водою чи змішування водно-спиртових розчинів різної концентрації - це повсякденні операції в аптеці. Однак, з огляду на особливості спирту етилового, при його змішуванні з водою доводиться щоразу розраховувати необхідну кількість спирту і води. З метою полегшення цих розрахунків і попередження можливих помилок у додаваннях до ДФ XI приведені довідкові таблиці, якими провізор-технолог повинен навчитися користуватися при розведенні спирту. Зберігають спирт у добре закупорених бутлях темного скла в прохолодному місці, подалі від вогню.
Хлороформ (Chloroformium). Це безбарвна, прозора рухлива летка рідина з характерним запахом і солодким смаком. Змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, ефіром. У хлороформі добре розчиняються лікарські речовини, нерозчинні чи малорозчинні у воді: кислота борна, бутадіон, камфора, левоміцетин, хлорбутанолгідрат, ментол та ін. Він має, як усі галогенопохідні, наркотичну і дезінфікуючу дію, відноситься до сильнодіючих речовин (список Б), тому застосування його обмежене.
Використовується головним чином у лікарських формах для зовнішнього застосування. У неводних розчинах хлороформ зазвичай прописують у комбінації з яким-небудь основним розчинником: спиртом етиловим, жирними оліями та ін. Ширше використовується хлороформ у технології лініментів. На відміну від спирту етиловий хлороформ дозують за масою. Пари незаймисті, але шкідливі для здоров'я. Зберігають у добре закупорених ємностях у прохолодному, захищеному від світла місці.
Ефір медичний (Aether medicinales). Це безбарвна, прозора легкозаймиста рідина, своєрідного запаху, пекучого смаку. Ефір медичний часто називають просто ефіром. Він розчиняє багато лікарських речовин; розчиняється в 12 частинах води, змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, хлороформом, петролейним ефіром, жирними й ефірними оліями. По розчиняючій здатності він аналогічний хлороформу: у ньому розчиняються ті ж лікарські речовини і приблизно в тій же концентрації, що й у хлороформі.
Пари ефіру отруйні. Вони мають схильність опускатися на підлогу, дуже рухливі і можуть накопичуватися на далекій відстані від джерела випаровування ефіру. Займається ефір при температурі 40 °С. Ефір так само, як і хлороформ, має наркотичну дію, відноситься до списку Б, у неводних розчинах використовується рідко і тільки в комбінації з іншими розчинниками, дозують його за масою.
У технології готових лікарських засобів ефір застосовується при виготовленні деяких настойок і екстрактів, а також у виробництві колодію.
3 огляду на легку займистість ефіру, вибухонебезпечність його пари з повітрям, при роботі з ним необхідно строго додержувати техніки безпеки. Зберігають ефір медичний у добре закупорених ємностях у прохолодному захищеному від світла місці подалі від вогню.
Гліцерин (Glycerinum) являє собою безбарвну сиропоподібну прозору гігроскопічну рідину солодкого смаку, нейтральної реакції, розчиняється у воді, спирті й у суміші ефіру зі спиртом, але не розчиняється в ефірі, хлороформі і жирних оліях. У гліцерині легко розчиняються: кислота борна, натрію тетраборат, хлоралгідрат, натрію гідрокарбонат, танін, протаргол та ін. Гліцеринові розчини легко змиваються водою і мають меншу адсорбцію розчинених речовин, чим відрізняються від розчинів жирних олій.
У фармацевтичній практиці застосовують не абсолютний гліцерин (так само, як і етанол), а розведений водою зі вмістом гліцерину 86-90 % і щільністю 1,225-1,235, тобто зі вмістом води 12-15 %.
Це зв'язано з тим, що безводний гліцерин дуже гігроскопічний і має подразнюючі властивості. Застосовують його головним чином у лікарських формах для зовнішнього вживання.
Розчини гліцерину в концентраціях 25 % і вище виявляють антисептичну дію, більш розведені гарне живильне середовище для мікроорганізмів. Через велику в'язкість розчинення в ньому лікарських речовин при кімнатній температурі відбувається повільно, тому його слід виготовляти при нагріванні на водяній бані до температури 40-60 °С. Через високу гігроскопічність зберігають гліцерин у добре закупорених ємностях.
Жирні олії (Oleapinguia) являють собою суміші складних ефірів гліцерину і вищих жирних кислот. За зовнішнім виглядом - це прозорі чи злегка пофарбовані маслянисті рідини без запаху або із слабким характерним запахом. У медичній практиці застосовують тільки олії, одержувані холодним пресуванням.
Жирні олії застосовуються в технології вушних і носових крапель, мазей, лініментів, ін'єкційних розчинів і як розчинник для неполярних і малополярних лікарських засобів: камфори, ментолу, феніл-саліцилату, кислоти бензойної, фенолу кристалічного, тимолу, алкалоїдів, деяких вітамінів та ін. Як усі жири, олії рослинні не змішуються з водою, мало розчинні в спирті етиловому, але легко - в ефірі і хлороформі.
Для виготовлення лікарських форм найчастіше використовують мигдальну (Oleum Amygdalarum), персикову (Oleum Persicorum), маслинову (Oleum Olivarum), соняшникову (Oleum Helianthi) та інші олії. Якість кожної з них регламентується ДФ визначеними показниками: величиною щільності, кислотним, йодним, перекисним числом, числом омилення та ін.
Розчинення лікарських речовин у них, як і в гліцерині, слід робити при нагріванні на водяній бані. Будучи біологічно нешкідливими, фармакологічно індиферентними, олії рослинні, на жаль, мають невисоку хімічну стабільність. Присутність у їх складі ненасичених жирних кислот - причина згіркання рослинних олій. При цьому в результаті окислювання і гідролізу жирів утворюються перекисні сполуки, альдегіди та інші продукти. Олії набувають неприємного смаку і запаху.
Світло, кисень повітря, а також волога, різні мікроорганізми підсилюють ці процеси. Зберігають жирні олії в добре закупорених і наповнених доверху ємностях у прохолодному захищеному від світла місці.
Масло вазелінове (Oleum vaselini, paraffinum liquidum) - рідкий парафін, являє собою фракцію нафти, одержувану після відгону гасу. Це безбарвна, прозора масляниста рідина без смаку і запаху, що представляє суміш граничних вуглеводнів (С10Н12 - С15Н32). Змішується у всіх співвідношеннях з ефіром, хлороформом, бензином, оліями, крім касторової, не розчиняється у воді і спирті. Олія вазелінова гарний розчинник для йоду, камфори, ментолу, тимолу, йодоформу, кислоти бензойної та інших лікарських засобів. За розчиняючою здатністю його можна порівняти з рослинними оліями.
Проте слід зазначити, що сполуки, які містять гідроксильні і карбонільні групи, у вазеліновому маслі розчиняються значно гірше, ніж у жирних оліях. Наприклад, резорцин розчиняється в жирних оліях, а у вазеліновому маслі - практично нерозчинний.
Масло вазелінове не всмоктується через шкіру і слизові оболонки і сповільнює резорбцію лікарських речовин. Істотним його недоліком є те, що при нанесенні на шкіру воно значною мірою перешкоджає її газо- і теплообміну, що при запальних процесах, безумовно, небажано.
З цієї причини, а також через обмежену розчиняючу здатність, масло вазелінове в технології неводних розчинів застосовується рідше, ніж рослинні олії - головним чином у розтираннях і краплях для носа. Більш широко воно використовується при виготовленні мазей.
Зберігати масло вазелінове слід у закритих ємностях в захищеному від світла місці.
Димексид (Dimexidum) - диметилсульфоксид. Це сіркоорганічна сполука, похідне диоксиду сірки, у молекулі якого один атом кисню заміщений двома метильними групами. У фармацевтичну практику ввійшов порівняно недавно, у нашій країні синтезований у 1966 р. Являє собою безбарвну, прозору рідину чи безбарвні кристали зі специфічним запахом, дуже гігроскопічний. Димексид добре змішується зі спиртом етиловим, ацетоном, гліцерином, хлороформом, ефіром, олією касторовою. З водою змішується у всіх пропорціях, у співвідношенні 2:1 утворює з водою гідрат, що супроводжується значним виділенням тепла.
У димексиді легко розчиняються лікарські речовини різноїхімінної природи. Мабуть, це обумовлено високою полярністю димексиду (діелектрична проникність 49,0 при 25 °С), а також здатністю утворювати асоціати, сполуки включень (адукти) та іншими властивостями.
Цікавість до цього розчинника пов'язана не тільки з його високою розчинюючою здатністю, але і властивістю швидко проникати через ушкоджені тканини, проводячи із собою лікарські речовини. Крім того, димексид має знеболюючу, протизапальну та жарознижуючу дії, а також антимікробну активність. Ці властивості димексиду, поряд з його біологічною нешкідливістю, дозволяють передбачати ширше його застосування в технології різних лікарських форм (емульсій, лініментів, мазей), а також вести мову про можливість зниження доз лікарських речовин у розчинах, приготовлених на димексиді.
Зберігають димексид у щільно закритих банках у захищеному від світла місці.
2. Вимоги ДФ Х до розчинників
Згідно ДФ Х до розчинників висуваються наступні вимоги:
Стаття 73. Aqua destillata Вода дистильована
Опис. Безбарвна прозора рідина без запаху і смаку. рН 5,0--6,8.
Кислотність чи лужність. До 10 мл води додають 1 краплю розчину метилового червоного; з'являється жовте забарвлення, що переходить у рожеве від додавання не більш 0,05 мл 0,01 Н, розчину соляної кислоти.
Сухий залишок. 100 мл води випарюють досуха і сушать при 100--105°до постійної ваги. Залишок не повинний перевищувати 0,001%,
Речовини, відновники. 100 мл води доводять до кипіння, додають 1 мл 0,01 Н. розчину перманганату калію і 2 мл розведеної сірчаної кислоти, кип'ятять 10 хвилин; рожеве забарвлення води повинне зберегтися.
Вугільний ангідрид. При збовтуванні води з рівним обсягом вапняної води в наповненій доверху і добре закритій посудині не повинне бути помутніння протягом 1 години.
Нітрати і нітрити. До 5 мл води обережно доливають 1 мл розчину дифеніламіну; не повинне з'являтися блакитного забарвлення.
Аміак 10 мл води не повинні містити аміаку більш ніж 1 мл еталонного розчину, розведеного водою до 10 мл (не більш 0,00002% у препараті). Вода не повинна давати реакцій на хлориди, сульфати, кальції та важкі метали.
Зберігання. У закритих посудинах.
Примітка. При одержанні води дистилят збирають у приймач, з фільтром для повітря.
Стаття 74. Aqua pro injectionibus Вода для ін'єкцій
Вода для ін'єкцій повинна всі випробування з статті «Aqua destillata». Крім того, перевіряють на відсутність пірогенности. Вода для ін'єкцій застосовується свіжеперегнана.
Для готування ін'єкційних розчинів на воді, позбавленої вуглекислоти, воду кип'ятять безпосередньо після дистиляції протягом 30 хвилин.
Зберігання. В асептичних умовах. Вода придатна до вживання на протязі не більш 24 годин.
Стаття 631. Spiritus aethylkus 95% Спирт етиловий 95% Spiritus Vini 95% Спирт винний 95%
Опис. Прозора безбарвна, летка рідина з характерним спиртовим запахом і пекучим смаком. Кипить при 78°. Легко загоряється, горить синюватим слабко світлим бездимним полум'ям.
Розчинність. Змішується у всіх співвідношеннях з водою, ефіром, хлороформом, ацетоном і гліцерином.
Дійсність. 2 мл препарату змішують з 0,5 мл льодяної оцтової кислоти і 1 мл концентрованої сірчаної кислоти і нагрівають до кипіння; виявляється характерний запах етилацетату.
0,5 мл препарату змішують з 5 мл розчину їдкого натру, додають 2 мл 0,1 Н. розчину йоду; з'являється запах йодоформу і поступово утворюється жовтий осад йодоформу.
Щільність 0,812--0,808, що відповідає вмісту спирту 95--96%.
Нерозчинні у воді речовини. Суміш рівних об'ємів етилового спирта і води повинна бути прозорою.
Кислотність. До 20 мл препарату додають 25 мл свіжепрокип'яченої і охолодженої води і 5 крапель розчину фенолфталеїну. Рідина повинна забарвлюватись в рожевий колір, стійкий протягом 30 секунд, від додавання не більш 0,2 мл 0,05 Н. розчину їдкого натру.
Органічні основи. 10 мл препарату підкисляють 2 краплями розведеної сірчаної кислоти і випарюють на водяній бані. Залишок розчиняють у декількох краплях води і додають 1 мл розчину їдкого натру; не повинний відчуватися запах аміаку й органічних основ.
Хлориди, сульфати, важкі метали, 6 мл препарату розбавляють водою до 30 мл. 10 мл цього розчину не повинні давати реакції на хлориди, сульфати і важкі метали.
Альдегіди. До суміші 10 мл препарату, 10 мл води і 1 мл розчину нітрату срібла додають по краплях розчин аміаку до зникнення осаду, що спочатку утворюється. Суміш повинна залишатися безбарвною і прозорою при стоянні в темному місці протягом 12 годин.
Речовини відновники. Циліндр із притертою пробкою обполіскують випробуваним спиртом, вносять 50 мл цього спирту і занурюють на 10 хвилин у воду, що має температуру 15°. таким чином, щоб вода знаходилася вище рівня спирту в циліндрі. Після закінчення 10 хвилин у циліндр додають 1 мл 0,02% розчину перманганату калію, закривають циліндр пробкою і. перемішавши рідину, знову занурюють у воду, що має температуру 15°. При стоянні червоно-фіолетове забарвлення суміші поступово змінюється і повинне досягти забарвлення еталона не раніше чим через 20 хвилин.
Сивушні олії. Смужку фільтрувального папера змочують сумішшю, що складається з 10 мл препарату, 5 мл води і 1 мл гліцерину. Після випарювання рідини не повинний відчуватися сторонній запах.
Сивушні олії й інші органічні речовини. 10 мл препарату поміщають у невелику колбу, ретельно обполіскану випробуваним спиртом, доливають при постійному збовтуванні в кілька прийомів 9 мл концентрованої сірчаної кислоти, суміш нагрівають до утворення пухирців піни і дають їй охолонути. Рідина повинна залишатися безбарвною.
Дубильні й інші екстрактивні речовини. До 4 мл препарату додають 0,8 мл розчину аміаку; не повинне з'являтися забарвлення.
Нелеткі речовини. 10 мл препарату випарюють досуха на водяній бані і сушать при 100--105° до постійної ваги. Залишок не повинний перевищувати 0,01%.
Метиловий спирт. До 0,5 мл препарату, відміряним піпеткою і поміщеним у конічну колбу ємністю 50 мл, додають з піпетки 4,5 мл води, струшують і через 5 хвилин додають 2 мл розчину перманганату калію у фосфорній кислоті. Через 10 хвилин додають по краплях насичений розчин бісульфіту натрію до знебарвлення розчину і 1 мл свіжевиготовленого 2% розчину динатріевої солі хромотропової кислоти. Потім поступово додають 10 мл концентрованої сірчаної кислоти (порціями по 1 мл з інтервалом у 1 хвилину) і перемішують; не повинне бути фіолетового забарвлення.
Фурфурол. У градуйований циліндр із притертою пробкою вносять 10 крапель свіжеперегнаного аніліну, 3 краплі концентрованої соляної кислоти і додають випробуваний спирт до обсягу 10 мл. Протягом 10 хвилин рідина повинна залишатися безбарвною.
Зберігання. У добре укупореній тарі, у прохолодному місці.
Стаття 632. Spiritus aethylicus 90%, 70% et 40% Спирт етиловий 90%, 70% і 40% Spiritus Vini 90%, 70% et 40% Спирт винний 90%, 70% і 40%
Опис. Безбарвна прозора рідина з характерним спиртовим запахом.
Спирг етиловий 90%
Готування. Змішують 927 мл етилового спирту 95% і 73 мл води. Щільність 0,830--0,826, що відповідає вмісту Спирту 90-- 91%.
Спирт етиловий 70% Готування. Змішують 675 мл етилового спирту 95% і 325 мл води.
Щільність 0,886--0,883, що відповідає вмісту Спирту 70-- 71%.
Спирт етиловий 40%
Готування. Змішують 360 мл спирту етилового 95% і 640 мл води.
Щільність 0,949--0,947, що відповідає вмісту Спирту 39,5-- 40,5%.
Зберігання. У добре укупореній тарі.
Стаття 160. Chloroformium Хлороформ
Трихлорметан
Опис. Безбарвна, прозора, важка, рухлива, летка рідина з характерним запахом і солодким пекучим смаком. Пари хлороформу не загоряються.
Консервують додатком 0,6--1% безводного спирту.
Розчинність. Мало розчинний у воді, змішується у всіх співвідношеннях з безводним спиртом, ефіром, бензином і багатьма ефірними і жирними оліями, не змішується з гліцерином.
Температура кипіння 59,5--62° (залишок у перегонній колбі зберігають для визначення нелеткого залишку).
Щільність 1,474--1,483.
Сторонній запах. 20 мл препарату виливають на чистий фільтрувальний папір, що не має запаху, складений вчетверо і поміщену в чашку Петрі, що знаходиться на підігрітій до 50° водяній бані (у витяжній шафі). Після випарювання хлороформу папір не повинний мати стороннього запаху.
Кислотність, хлориди і вільний хлор. 15 мл препарату збовтують з 30 мл води і водяний шар відокремлюють.
10 мл водяного шару після додавання 4 крапель бромфенолового синього повинні забарвлюватись в синьо-фіолетовий колір.
5 мл водяного шару, розведені водою до 10 мл. не повинні давати реакції на хлориди.
10 мл водяного шару не повинні забарвлюватись в синій колір від додавання 0,5 мл безбарвного розчину йодиду калію і 0,5 мл розчину крохмалю.
Органічні домішки. 15 мл препарату збовтують протягом 15--20 секунд із 10 мл концентрованої сірчаної кислоти в склянці з притертою пробкою, попередньо сполосканій 2 рази випробуваним хлороформом і потім 2 рази концентрованою сірчаною кислотою. Після відстоювання протягом 1 години в темному місці при температурі 15° сірчанокислотний шар не повинний забарвлюватись.
Вода. При охолодженні 10 мл препарату до (--3°) -- (--4°) не повинно з'являтися каламуті.
Нелеткий залишок. Залишок після визначення температури кипіння з перегонної колби переносять за допомогою 10 мл відігнаного хлороформу в зважену скляну чашку чи бюкс. Хлороформ випарюють на водяній бані. Залишок після висушування при 100° не повинний перевищувати 0,002%,
Спирт. У склянку з притертою пробкою ємністю 300--500 мл поміщають 25 мл 0,1 Н. розчину біхромату калію, 25 мл концентрованої азотної кислоти і охолоджують у крижаній воді. До охолодженої суміші додають 1 мл препарату і залишають на 5 хвилин, періодично перемішуючи.
Потім додають 100 мл води, 5 мл розчину йодиду калію, залишають на 5 хвилин у темному місці і йод, що виділився, титрують 0,1 Н. розчином тіосульфату натрію (індикатор -- крохмаль).
Паралельно проводять контрольний досвід.
1 мл 0,1 Н. розчину біхромату калію відповідає 0,00115 мл спирту, вміст якого повинно бути 0,6--1% (за вагою).
Зберігання. Список Б. У добре укупорених склянках жовтогарячого скла, у прохолодному місці.
Вища разова доза усередину 0,5 мл. Вища добова доза усередину 1 мл.
Застосовують зовнішньо, іноді усередину, а також для лабораторних робіт і як консервант; для наркозу непридатний.
Стаття 34. Aether medicinalis Ефір медичний
Опис. Безколірна прозора, дуже рухлива, легко загоряється, летка рідина, своєрідного запаху, пекучого смаку. Пари ефіру з повітрям, киснем і закисом азоту утворюють у визначених концентраціях вибухову суміш.
Розчинність. Розчинний у 12 частинах води, змішується у всіх співвідношеннях з 95% спиртом, бензолом, хлороформом, петролейним ефіром, жирними й ефірними оліями.
Температура кипіння 34--36°. Щільність 0,714--0,717.
Кислотність. 10 мл препарату збовтують з 10 мл свіжепрокип'яченої і охолодженої води; на нейтралізацію відділеного водяного шару не повинне витрачатися більш 0,08 мл 0,02 Н. розчину їдкого натру (індикатор -- фенолфталеїн).
Нелеткий залишок. 50 мл препарату поміщають у зважену скляну чашку і випаровують при кімнатній температурі. Залишок, висушений при температурі 100--105°, не повинний перевищувати 0,001 г.
Перекис. 20 мл препарату збовтують з 2 мл безбарвного розчину йодиду калію в циліндрі з притертою пробкою ємністю 25 мл і залишають у темному місці на 1 годину; не повинне спостерігатися пожовтіння ні ефірного, ні водяного шарів.
Альдегіди. При збовтуванні 10 мл препарату з 1 мл реактиву Неслера в пробірці з притертою пробкою допускається поява протягом 1 хвилини жовто-бурого забарвлення, що переходить у сірувато-буру каламуть. Не допускається утворення осаду.
Сторонній запах. 10 мл препарату виливають частинами на чистий фільтрувальний папір, що не має запаху розміром 5 X 5 см. і дають випаруватися на повітрі. Після випарювання ефіру не повинне відчуватися стороннього запаху.
Зберігання. Список Б. У добре укупоренных склянках жовтогарячого скла, у захищеному від світла, прохолодному місці, удалині від вогню.
Вища разова доза усередину 0,33 мл (20 крапель). Вища добова доза усередину 1 мл (60 крапель).
Застосовують зовнішньо, а також для виготовлення настойок, екстрактів і ін.; для наркозу непридатний. Іноді призначають усередину (при блювоті).
Стаття 472. Olea pinguia Олії жирні
Жирні олії являють собою суміші гліцеридів різних високомолекулярних жирних кислот.
Жирні олії одержують пресуванням з насінь і плодів. Для приготування ін'єкційних розчинів застосовують олії, одержувані холодним пресуванням зі свіжого насіння.
Опис. Прозорі, звичайно більш-менш пофарбовані маслянисті рідини без запаху чи зі слабким характерним запахом.
Розчинність. Практично нерозчинні у воді, мало розчинні в спирті, в ефірі, хлороформі, петролейному ефірі. Виключення складає касторова олія, легко розчинна в спирті, важко -- у петролейному ефірі.
При дослідженні жирних олій визначають колір, запах, смак, розчинність і числові показники.
Парафін, віск, смоляні олії. 1 мл олії нагрівають з 10 мл 0,5 Н, спиртового розчину їдкого калію при безупинному збовтуванні, при чому омилення настає дуже швидко. Отриманий прозорий розчин не повинний каламутніти від додавання 25 мл води.
Перекису, альдегіди. 1 мл олії збовтують протягом 1 хвилини з 1 мл концентрованої соляної кислоти, додають 1 мл ефірного розчину флороглюцина (1:1000) і знову струшують. Поява рожевого чи червоного забарвлення вказує на наявність вибіленої олії чи олії, що розклалася, присутність яких не допускається.
Мила. У жирних оліях, застосовуваних для готування ін'єкційних розчинів (мигдальне і персикове), визначення мила проводиться в такий спосіб. 5 мл олії спалюють у порцеляновому тиглі і прожарюють. Залишок не повинний перевищувати 0,01%. До залишку додають 1 мл свіжепрокип'яченої води, розчиняють при легкому нагріванні і додають 2 краплі розчину фенолфталеїна. Рідина не повинна забарвлюватись або слабке рожеве забарвлення, що з'явилося, повинне швидко зникнути, що вказує на вміст мила в олії не більш 0,001%.
Для жирних олій, не застосовуваних для готування ін'єкційних розчинів, реакцію на присутність мила проводять у такий спосіб: 50 мл води, змішаної з 10 краплями розчину фенолфталеїна, кип'ятять у конічній колбі ємністю 250 мл протягом хвилини, при цьому розчин повинний залишатися безбарвним. Потім до гарячої води доливають 5 мл олії і кип'ятять ще 5 хвилин, після чого рідину охолоджують до кімнатної температури, ставлять на лист білого папера і додають ще 10 крапель розчину фенолфталеїна. Отриманий розчин повинний бути безбарвним, що вказує на відсутність мила чи вміст його не більш 0,01%.
Числові показники. У жирних оліях визначають щільність, показник заломлення, кислотне число, число омилення і йодне число, зазначені у відповідних статтях.
Зберігання. У прохолодному, захищеному від світла місці. В аптеках -- у добре укупорених, заповнених доверху склянках; на складах -- у бляшанках.
Стаття 473. Oleum Amygdalarum Олія мигдальне
Жирна олія, одержувана холодним пресуванням насінь двох різновидів мигдалю звичайного (солодкий і гіркий) -- Amygdalus communis L. var. dulcis DC. et Amygdalus communis L. var. amara DC., род. розові -- Rosaceae.
Опис. Прозора рідина жовтуватого кольору без запаху, приємного маслянистого смаку. На повітрі не висихає. При температурі --10° не повинне застигати, залишаючись рідким і прозорим.
Розчинність, Розчинне в 60 ч. абсолютного спирту, легко розчинне в ефірі і хлороформі.
Дійсність. 5 мл олії збовтують з 1 мл охолодженої суміші рівних обсягів води, концентрованої сірчаної кислоти й азотної кислоти, що димить; виходить маса слабко жовтуватого кольору; не повинне виходити ні червоного забарвлення (олія абрикосова чи персикова), ні буруватого (кунжутна чи бавовняна олія).
4 мл олії нагрівають на водяній бані в колбі зі зворотним холодильником, при частому збовтуванні з 50 мл 0,5 Н. спиртового розчину їдкого калію до повного омилення, тобто до одержання однорідної прозорої рідини. До 20 мл омиленої рідини додають 40 мл теплої води; при цьому розчин повинний залишатися прозорим (відсутність мінеральних олій). До цього розчину в ділильній лійці додають 10 мл розведеної соляної кислоти і екстрагують жирні кислоти, що виділилися, 25 мл ефіру. Ефірний шар відокремлюють і зневоднюють 2 мл безводного сульфату натрію протягом 5--10 хвилин. Ефірний розчин проціджують через вату, змочену ефіром. Ефір відганяють при 35--40° залишок його видаляють продуванням до зникнення запаху ефіру. Жирні кислоти фільтрують через маленький фільтр у пробірку.
Отримані жирні кислоти після 24-годинного стояння при 20° повинні залишатися прозорими. 1 мл цих кислот повинний розчинятися в 1 мл спирту, утворюючи прозорий розчин, що при кімнатній температурі не повинний виділяти жирних кислот і каламутніти при подальшому додаванні до нього 1 мл спирту (сторонні олії).
Парафін, віск, смоляні олії, перекиси, альдегіди визначають, як зазначено в статті «Olea pinguia».
Мила визначають, як зазначено в статті «Olea pinguia». Домішка мила для олії, використовуваного для емульсій, не повинна перевищувати 0,01%; для олії, використовуваного для ін'єкцій -- 0,001 %.
Вода, білки. Розчин 1 обсягу олії в 2 обсягах бензину повинний бути прозорим і без осаду.
Кунжутне, арахісове, бавовняне олії. До 20 мл що залишилася омиленої рідини додають 0,5 мл розчину фенолфталеїну і по краплях соляну кислоту до зникнення червонуватого забарвлення, після чого колбу занурюють на 10 хвилин у воду при 15° і відфільтровують хлорид калію, що виділився. 10 мл фільтрату ставлять у воду при 9--10°, після закінчення 30 хвилин не повинне утворитися ні осаду, ні каламуті.
Ціаніди, синильна кислота. У невелику колбу вносять 5 мл олії і 5 мл розведеної сірчаної кислоти. Колбу нещільно закривають корковою пробкою з щілиною в нижній частині пробки по діаметру. У щілину вставляють смужку фільтрувального паперу шириною 1 см. і такої довжини, щоб нижній край смужки знаходився на 1 -- 1,5 см. над рівнем рідини. Нижній кінець смужки змочують 1 краплею розчину їдкого натру. Колбу закривають пробкою з уставленою смужкою і ставлять на гарячу водяну баню на 15 хвилин. Потім колбу знімають, кінчик смужки, змочений розчином їдкого натру, відрізають і поміщають у порцелянову чашку. На папір у чашці наносять 1 краплю насиченого розчину сульфату закисного заліза і нагрівають на водяній бані 1 хвилину. На папір у чашці наносять 1 краплю 5% розчину хлориду окісного заліза і 1 краплю концентрованої соляної кислоти; не повинне спостерігатися синього чи блакитного забарвлення рідини чи паперу.
Щільність 0,913--0,918. Показник заломлення 1,470--1,472. Кислотне число не більш 2,5. Число омилення 190 -- 195. Йодне число 93--102,
Стаття 478. Oleum Persicorum Олія персикова
За назвою «Олію персикова» розуміють жирну олію, одержувану холодним пресуванням насінь наступних рослин підродини сливових -- Prunoideae: персик звичайний -- Persica vulgaris Mill., абрикос звичайний -- Armeniaca vulgaris Lam., слива домашня -- Prunus domestica L.t слива розтопирена (син. алича) -- Prunus divaricata Ledeb., род. розові -- Rosaceae,
Опис. Прозора рідина яскраво-жовтого кольору, без запаху зі слабким своєрідним запахом, приємного маслянистого смаку. На повітрі не висихає. При температурі --10° олія не повинна застигати, залишаючись рідкою і прозорою, допускається лише поява тонкої плівки на поверхні олії.
Розчинність. Розчинна в 60 ч. абсолютного спирту, легко розчинна в ефірі, хлороформі.
Дійсність. 5 мл олії збовтують з 1 мл охолодженої суміші рівних обсягів води, концентрованої сірчаної кислоти й азотної кислоти, що димить; виходить маса червонуватого кольору (слабко жовтуватий колір указує на мигдальну олію, бурувате забарвлення -- на кунжутну чи бавовняну олію).
4 мл олії нагрівають на водяній бані в колбі зі зворотним холодильником при частому збовтуванні з 50 мл 0,5 Н. спиртового розчину їдкого калію до повного омилення, тобто до одержання однорідної прозорої рідини. До 20 мл омиленої рідини додають 40 мл теплої води; при цьому розчин повинний залишатися прозорим (відсутність мінеральних олій).
До цього розчину в ділильній лійці доливають 10 мл розведеної соляної кислоти і екстрагують жирні кислоти, що виділилися, 25 мл ефіру. Ефірний шар відокремлюють і зневоднюють 2 мл безводного сульфату натрію протягом 5--10 хвилин. Ефірний розчин проціджують через вату, змочену ефіром. Ефір відганяють при 35--40°, залишок його видаляють продуванням до зникнення запаху ефіру. Жирні кислоти фільтрують через маленький фільтр у пробірку. Отримані жирні кислоти після 24-годинного стояння при 20° повинні залишатися прозорими. 1 мл цих кислот повинний розчинятися в 1 мл спирту, утворити прозорий розчин, що при кімнатній температурі не повинний виділяти жирних кислот і каламутніти при подальшому додаванні до нього 1 мл спирту (сторонні олії).
Парафін, віск, смоляні олії, перекиси, альдегіди визначають, як зазначено в статті «Olea pinguia».
Мила визначають, як зазначено в статті «Olea pinguia». Домішки мила в олії, використовуваній для емульсій, не повинні перевищувати 0,01%; в олії, використовуваній для ін'єкцій, -- 0,001%.
Вода, білки. Розчин 1 обсягу олії в 2 обсягах бензину повинний бути прозорим і без осаду.
Кунжутне, арахісове, бавовняне олії, ціаніди і синильна кислота не допускаються. Визначення їх проводять, як зазначено в статті «Oleum Amygdalarum».
Щільність 0,914--0,920. Показник заломлення 1,470--1,473. Кислотне число не більш 2,5. Число омилення 187--195. Йодне число 96--103.
Стаття 481. Oleum Vaselini Олія вазелінове Paraffinum liquidum Рідкий парафін
Опис. Безбарвна масляниста нефлюоресцирующая рідина без запаху і смаку.
Розчинність. Препарат практично нерозчинний у воді і спирті. Розчинний в ефірі, хлороформі, бензині. Змішується з рослинними оліями, крім касторового.
Щільність 0,875--0.890.
Температура застигання не вище --5°.
Кінематична в'язкість 28--36 од.
Вода, твердий парафін. При охолодженні препарату до 0° протягом 4 годин допускається поява лише слабкої опалесценції.
Органічні домішки. У суху пробірку, попередньо промиту гарячою концентрованою сірчаної кислотою, наливають 5 мл препарату і 5 мл концентрованої сірчаної кислоти, нагрівають у киплячій водяній бані при частому збовтуванні протягом 10 хвилин і дають остудитися до повного поділу шарів. Препарат повинний залишитися безбарвним; допускається лише легке помутніння внаслідок присутності дрібних часток сірчаної кислоти. Сірчана кислота, що відшарувалася, може бути забарвлена лише в буруватий колір.
Кислотність чи лужність. 5 мл препарату збовтують протягом 2--3 хвилин з 20 мл гарячої води. До 10 мл відділеного водяного шару додають 2 краплі розчину фенолфталеїну; розчин повинний залишатися безбарвним. Рожеве забарвлення повинне з'явитися від додавання не більш 0,05 мл 0,1 Н. розчину їдкого натру.
Речовини відновники. До 10 мл препарату додають 0,5 мл 0,1% розчину перманганату калію і нагрівають у киплячій водяній бані протягом 5 хвилин при частому збовтуванні. Забарвлення перманганату калію не повинно зникнути.
Сульфіди. Суміш 3 мл препарату з 0,1 мл розчину ацетату свинцю і 2 мл абсолютного спирту при нагріванні протягом 10 хвилин на водяній бані до 70° не повинна темніти.
Низькокиплячі з'єднання. 100 мл препарату поміщають у колбу для перегонки так, щоб кулька термометра була цілком занурена в рідину, і нагрівають олію до 360°; при цьому не повинно відганятися більш 0,2 мл.
Залишок після прожарювання. 5 мл препарату поміщають у порцеляновий тигель, спалюють і прожарюють до постійної ваги. Залишок не повинний перевищувати 0,01 %.
Зберігання. У закритій скляній тарі, у захищеному від світла місці.
3. Методи одержання та очищення води
Вода очищена може бути отримана дистиляцією, іонним обміном, електролізом, зворотним осмосом. Якість води очищеної регламентується ФС 42-2619-89: вона повинна бути безбарвною, прозорою, без запаху і смаку; рН може коливатися в межах 5,0-7,0; не повинна містити відновлюючих речовин, нітратів, нітритів, хлоридів, сульфатів, слідів аміаку та інших домішок.
З методів одержання води очищеної найпоширенішим є метод дистиляції (перегонки).
Перегонка води повинна проводитися згідно з наказом МОЗ України № 139 від 14.06.93 р. у спеціально обладнаному для цього приміщенні (дистиляційній). Стіни приміщення повинні бути пофарбовані олійною фарбою або викладені лицювальною плиткою і утримуватися в абсолютній чистоті. У цих приміщеннях забороняється робити інші роботи - мити брудний посуд, прати білизну, зберігати сторонні предмети. Як виняток може бути дозволена тільки стерилізація розчинів лікарських речовин.
На якість води очищеної впливає вихідний склад питної води, конструктивні особливості аквадистиляторів, а також умови збору і зберігання води. Для одержання води очищеної в містах, звичайно використовують водопровідну воду, яка відповідає санітарним вимогам, установленим для питної води. Що стосується води, використовуваної сільськими аптеками (криничної, річкової і т.п.), то вона потребує попередньої водо-підготовки, оскільки звичайно містить як розчинені, так і механічні, і колоїдно-суспендовані домішки: органічні речовини, аміак, солі, що надають воді твердості, та інші речовини. Способи очищення залежать від характеру домішок, що містяться у воді.
Механічні домішки зазвичай відокремлюють відстоюванням з наступним зливанням води з осаду (декантацією) чи фільтруванням. Для цього використовують фільтри, виконані у вигляді ємності циліндричної форми, заповнені антрацитом чи кварцовим піском. Ємності мають кришку і дно, оснащене пристроєм для введення, виведення і розподілу води усередині фільтра. Фільтри можуть бути одношарові (наприклад, тільки шар антрациту) чи двошарові (антрацит і кварцовий пісок). Висота завантаження коливається в залежності від кількості суспендованих часток і бажаного промивного ефекту.
Руйнування органічних домішок. Перед дистиляцією до 100 л води, яка містить органічні домішки, додають у вигляді розчину 2,5 г калію перманганату (або 1 % розчин калію перманганату 25 мл на 10 л води), перемішують і залишають стояти на 6-8 годин. Активний кисень, що виділяється, окисляє органічні речовини:
2KMO4+H2O=2KOH+2MO2+3O
Потім воду зливають і фільтрують.
Зв'язування аміаку. На 10 л води додають 5,0 г алюмінію сульфату чи алюмокалієвих галунів у розчиненому вигляді:
2KA1(S04)2 + 6NH4OH = 3(NH4)2S04 + K2S04 + 2А1(ОН)3
При цьому протікає і побічна реакція: надлишок галунів реагує з хлоридами, що часто присутні у воді, з виділенням газоподібного водню хлориду, що легко переходить у дистилят:
2KA1(SO4)2 + 2NaCl - K2SO4 + 3Na2SO4 + 2AlCl3
AICI3 + 3H2O = A1(OH)3 + 3HC1
Якщо після використання галунів очищена вода дає реакцію з нітратом срібла, необхідно перед перегонкою додати ще двозаміщений натрію фосфат.
Для зв'язування водню хлориду до 10 л води додають 3,5 г натрії фосфату двозаміщеного (з розрахунку 2/3 від кількості узятих галунів):
Na2HPO4 + НСІ = NaCl + Na2PO4
При наявності вуглецю диоксида та інших летких домішок додають вапняну воду. По проходженні 20-30 хвилин воду декантують, фільтрують і після цього роблять перегонку.
Пом 'якшення води. Небажана присутність у воді солей кальцію і магнію, які придають їй тимчасову і постійну твердість, внаслідок чого при дистиляції води на стінках випарника утворюється накип. Крім того, при перегонці твердої води швидко виходять з ладу нагрівальні елементи дистилятора. Тимчасову твердість обумовлює наявність кальцію і магнію гідрокарбонатів. Від них можна звільнитися кип'ятінням води. При цьому гідрокарбонати переходять у карбонати і випадають в осад, який відфільтровують:
Са(НСO3)2 > СаСO3v+ Н2O + СO2
Але в цьому випадку вода насичується вуглецю оксидом, що повільно видаляється при кип'ятінні, тим самим знижується рН води очищеної. Тому для усунення тимчасової твердості доцільно застосовувати кальцію гідроксид:
Са(НСO3)2 + Са(ОН)2 > 2СаСO3v + 2Н2O
Постійна твердість води обумовлена присутністю кальцію і магнію хлоридів, сульфатів та інших солей. її усувають обробкою води натрію карбонатом:
СаС12 + Na2CО3 > СаСО3v + 2NaCl
MgSО4 + Na2CО3 > MgCО3v + Na2SО4
Доступний для кожної аптеки вапняно-содовий спосіб пом'якшення води. Суть його в тому, що у воду додають одночасно розчин кальцію гідроксиду і розчин натрію карбонату. Під дією кальцію гідроксиду усувається тимчасова (карбонатна) твердість, оскільки кальцію і магнію гідрокарбонати переходять у карбонати і випадають в осад.
Mg(HCО3)2 + Са(ОН)2 > СаСО3v + MgCО3v + 2Н2О
Під дією натрію карбонату випадають солі постійної (некарбонатної) твердості: сульфати, хлориди та інші солі кальцію і магнію. Кальцію гідроксид зв'язує також вуглецю діоксид, що знаходиться у воді:
СО2 + Са(ОН)2 > СаСО3v + Н2О
Коагуляція колоїдних домішок. Колоїдну муть можна видалити лише після попереднього укрупнення суспендованих часток. Для руйнування колоїдної системи необхідно нейтралізувати електричний заряд часток. Позбавлені заряду частки під впливом сил взаємного притягання з'єднуються -коагулюють. Укрупнені частки мають таку масу, при якій вони втрачають свою кінетичну стійкість і випадають в осад. Нейтралізація заряду колоїдних часток досягається додаванням до води іншої речовини також колоїдного характеру, але частки якої несуть протилежний заряд.
Сполуки кремнієвої кислоти, що знаходяться у воді, в колоїдно- дисперсному стані несуть негативні заряди, тому для їх коагуляції придатні лише речовини, заряджені у воді позитивно. Як таку речовину найчастіше застосовують алюмінію сульфат чи алюмокалієві галуни. Обробку води перед дистиляцією варто робити в окремих ємностях, щоб уникнути забруднення аквадистиляторів.
Водопровідна вода, підготовлена таким чином, все ж містить достатню кількість солей, які при дистиляції осідають на стінках випарника й електронагрівальних елементів, що значно знижує продуктивність дистилятора і нерідко виводить з ладу електронагрівники. Тому найбільш перспективне створення апаратів у комплексі з водопідготовлювачами. Зараз запропонована електромагнітна обробка води.
Метод магнітної обробки води полягає в пропущенні її через зазори, утворені в корпусі спеціального пристрою між рухомими і нерухомими магнітами. В результаті впливу на воду магнітного поля змінюються умови кристалізації солей при дистиляції. Замість щільного осаду на стінках дистиляторів утворюються рихлі шлами, а в товщі води - суспендований. При використанні пристрою обов'язкове щоденне скидання води з апарата для видалення шламу. Запропоновано електрохімічний діалізний апарат із застосуванням напівпроникних мембран, а також іонообмінна установка для одержання знесоленої води з використанням гранульованих іонітів та іонообмінного целюлозного волокна.
Дистиляція води. Загальний принцип одержання води дистильованої полягає в тому, що питну воду, яка пройшла водопідготовку, поміщають в аквадистилятор, що складається з таких основних частин: випарника, паровідвідної частини (шолома і сполучних трубок), конденсатора (холодильника) і збірника. Для контролю рівня води в камері випару обладнане водомірне скло. Випарник з водою нагрівають до кипіння. Пари води надходять у конденсатор, де вони скраплюються й у вигляді дистиляту надходять у збірник. Усі нелеткі домішки, що знаходилися у вихідній воді, залишаються в аквадистиляторі.
Залежно від джерела нагрівання аквадистилятори розділяються на апарати з вогневим, електричним і паровим нагріванням. За сучасною номенклатурою аквадистилятори класифікуються на наступні: ДВ - аквадистилятор вогневий, ДЕВ - аквадистилятор електричний з водопідготовлювачем, ДЕВЗ - аквадистилятор електричний з водопідготовлювачем і збірником та інші. За конструкцією апарати бувають періодичної дії і циркуляційні (безперервної дії). В аквадистиляторах періодичної дії воду очищену одержують окремими порціями. Для наповнення випарника вихідною водою процес дистиляції переривають.
Мал. 99. Аквадистилятор ДЕ-25
Циркуляційні аквадистилятори автоматично наповняються під час перегонки нагрітою водою з конденсатора і дистильована вода може виходити безперервно. В аптеках в основному використовують аквадистилятори безперервної дії: ДЕ-1, ДЕ-25, ДЕ-4 з використанням електричного нагрівання (цифри позначають продуктивність апаратів у літрах за годину), та аквадистилятори вогневі ДВ-10, ДВ-4, джерелом нагрівання в яких є стандартна газова плита. Вони можуть бути використані замість електричних в аптеках з централізованим газопостачанням при наявності підводки газового трубопроводу в дистиляційну.
Мал. 100. Аквадистилятор Д-2 Мал. 101. Аквадистилятор ДТВС-4
Основні частини апарата ДЕ-25 (мал. 99): камера випаровування з відбивними екранами для сепарації пари, конденсатор, електронагрівники, датчик рівня, вентиль, кран спускний, електрощит із проводом, основа, кришка люка, ніпель для зливу води. Сепаратор пари має велике значення для одержання високої якості води очищеної, оскільки внаслідок бризковиносу в дистилят потрапляють речовини, що містяться у вихідній воді.
У камері випаровування змонтовано електронагрівники. На початку роботи водопровідна вода, що безперервно надходить через вентиль, заповнює камеру випаровування до встановленого рівня. Надалі в міру википання вода буде надходити в камеру випаровування тільки частково, основна ж частина буде зливатися по трубці в вирівнювач і далі через штуцер у каналізацію або може використовуватися для господарських потреб. Вирівнювач поєднується з камерою випаровування і служить для постійної підтримки в ній необхідного рівня води. Апарат оснащений автоматичним пристроєм -датчиком рівня, який охороняє електронагрівники від перегонки на випадок зниження рівня води нижче допустимого. У випадку припинення подачі води чи при малому напорі електронагрівники автоматично відключаються. Робота апарата контролюється сигнальними електролампами, розташованими на електрощиті.
Для одержання води дистильованої рекомендовані й інші аквадистилятори (мал. 100,101,102,103).
При використанні будь-якого аквадистилятора необхідно дотримувати наступні умови.
Усі частини перегінного апарата, що стикаються з водою чи парою, повинні бути виготовлені з матеріалів (стекло, нержавіюча сталь і т. п.), які не віддають воді складових частин або вилуджені чистим оловом і повинні міститися в абсолютній чистоті і справності. Щодня перед початком перегонки необхідно протягом 10-15 хвилин пропускати пару, не включаючи холодильника. Перші порції води очищеної, одержувані протягом 15-20 хвилин, зливають і тільки після цього починають збір води.
Необхідно стежити, щоб камера випаровування (куб) була наповнена водою до 2/3 об'єму, і підтримувати рівень води під час перегонки не нижче 1/5 об'єму, інакше можливе пригоряння домішок, що залишаються на дні куба, і попадання в приймач утворених при цьому летких продуктів. Не допускати сильного кипіння води в кубі, щоб зменшити число утворюваних крапель.
Подобные документы
Характеристика розчинників, які застосовуються для приготування рідких лікарських форм, водні та не водні. Методи одержання та очищення води. Контроль якості води очищеної та води для ін’єкцій. Застосування зовнішнього та внутрішнього призначення.
курсовая работа [2,2 M], добавлен 11.05.2009Розчини як лікарська форма, їх класифікація і біофармацевтична оцінка. Визначення та класифікація рідких лікарських форм. Характеристика розчинників, що використовуються в приготуванні рідких лікарських форм. Розрахунки по розведенню етилового спирту.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 18.03.2010Антибіотики: поняття, класифікація, комбінування. Вимоги до лікарських форм. Розрахунки антибактеріальної активності антибіотиків. Особливості технології рідких та м'яких лікарських форм. Оцінка якості та зберігання лікарських форм з антибіотиками.
курсовая работа [42,4 K], добавлен 19.05.2012Нормативні документи, які регламентують контроль якості лікарських форм, виготовлених в аптеках. Стандарти контролю якості ліків в аптеці. Фармакопея і її значення в аптечній практиці. Мануальні прописи в аптечній технології. Види аптечного самоконтролю.
курсовая работа [61,9 K], добавлен 11.05.2009Утруднені випадки приготування лікарських форм, їх різновидності. Поняття "фармацевтичні несумісності", їх класифікація. Причини, що зумовлюють фізичні, фізико-хімічні та хімічні несумісності. Способи приготування лікарських форм з утрудненою технологією.
курсовая работа [53,9 K], добавлен 17.10.2014Класифікація та різновиди очних лікарських форм, їх властивості та оцінка ефективності використання, вимоги до якості, існуючі проблеми та їх вирішення. Особливості технології виготовлення очних ліків, перспективи організації їх виробництва в Україні.
курсовая работа [57,5 K], добавлен 26.09.2010Дозування як основна технологічна операція в процесі виготовлення екстемпоральних лікарських форм. Метрологічні властивості ваг. Дозування за об’ємом та краплями. Правила дозування твердих, рідких, густих лікарських та допоміжних речовин в умовах аптеки.
курсовая работа [4,0 M], добавлен 11.05.2009Особливості зберігання лікарських засобів, що вимагають захисту від світла, вологи, випаровування, дії підвищеної температури. Правила утримання пахучих і забарвлених ліків, готових лікарських форм. Вимоги до приміщень зберігання вогненебезпечних засобів.
реферат [45,7 K], добавлен 29.11.2010Поняття порошків як одної з найбільш древніх лікарських форм, технологія та особливості їх виготовлення, значення та використання в сучасній фармацевтиці. Класифікація порошків, різновиди та біофармацевтична оцінка. Контроль якості, пакування порошків.
курсовая работа [848,1 K], добавлен 11.05.2009Історія розвитку офтальмології. Характеристика основних захворювань очей. Класифікація, технологія приготування та контроль якості очних лікарських форм (крапель, мазей, примочок, спреїв). Перспективи організації виробництва очних засобів в Україні.
курсовая работа [65,9 K], добавлен 29.01.2014
