Кровообіг відіграє важливу роль у життєдіяльності організму. Кров постачає клітинам поживні речовини і забирає продукти обміну, які виводяться з організму.

Система кровообігу складається зі серця і судин. Серце -- порожнистий м'язовий орган. М'яз серця має здатність скорочуватись і розслаблюватись. Серце поділене м'язовою перегородкою на праву й ліву половини, кожна з яких має передсердя і шлуночок.

Завдяки скороченню шлуночків кров тече артеріями. М'язи лівого шлуночка товстіші за м'язи правого, який нагнітає кров тільки в судини легень, тому й скоротлива діяльність лівого шлуночка потужніша.

Внутрішня поверхня серця вистелена тонкою оболонкою -- ендокардом, зовнішня поверхня вкрита двома листками навколо серцевої сумки -- перикардом.

Серце розташоване в центрі грудної клітки між III ребром і нижнім кінцем грудини, дві третини його -- у лівій половині грудної клітки. Нижньою частиною серце прилягає до діафрагми, передньою поверхнею -- до грудної стінки, задньою -- до страво ходу, аорти та інших великих судин і нервів (органів середостіння). Справа і зліва від серця розміщені легені.

Серцева діяльність полягає у періодичному скороченні (систола) та розслабленні (діастола) шлуночків і передсердя. Під час діастоли вони наповнюються кров'ю і накопичують енергію для наступного скорочення.

Від лівого шлуночка серця бере початок найбільша кровоносна судина -- аорта, яка розгалужується на дрібніші гілки -- артерії, а ті -- на капіляри, які пронизують усі тканини й органи. У міру розгалуження кровоносних судин їхні стінки тоншають. Стінки капілярів настільки тонкі, що через них з крові легко надходять поживні речовини і кисень, потрібні для живлення клітин і тканин.

У зворотному напрямку через стінки капілярів у кров потрапляють продукти клітинного обміну і вуглекислота. Через капілярні вени вони надходять у венозні судини, які несуть кров до правого передсердя. Кров тече венами внаслідок того, що тиск у грудній порожнині нижчий від атмосферного і від тиску у периферичних венах. Кров з місць, де тиск вищий, прямує туди, де він нижчий, тобто від периферії до грудної клітки, до серця. Під час вдиху тиск у грудній клітці ще більше знижується, що також сприяє надходженню крові до серця. Скелетні м'язи, що скорочуються, стискають вени і просувають кров до серця [4, 36].

З правого передсердя кров надходить у правий шлуночок, а з нього через легеневу артерію -- в її розгалуження і легеневі капіляри, які в альвеолах стискаються з повітрям. Тут кров насичується киснем, звільняється від вуглекислоти. З легеневих капілярів кров потрапляє в легеневі вени, звідти -- у ліве передсердя, лівий шлуночок і знову через аорту -- до всіх частин тіла.

Великим колом кровообігу називають шлях крові артеріями з лівого шлуночка до всіх органів і тканин, а потім венами до правого передсердя. Мале коло кровообігу -- шлях крові з правого шлуночка легеневими артеріями до легень, а звідти легеневими венами у ліве передсердя.

В аорту кров надходить під тиском, який не є сталим: під час систоли лівий шлуночок викидає кров в аорту і тиск у ній підвищується; під час діастоли тиск в аорті знижується.

Ці коливання кров'яного тиску в аорті передаються в артерії. При цьому спочатку стінки артерії розтягуються, а потім спадають і завдяки еластичності скорочуються. Під час обмацування артерій це явище визначається як пульсова хвиля.

Серце має власний автоматизм, тобто може скорочуватися без впливу зовнішнього чинника, завдяки наявності у м'язі серця особливої провідникової системи, що морфологічно різниться як від м'язової, так і від нервової тканин. Автоматичні скорочення серця є результатом вогнищ збудження у вузлах провідникової системи, які виникають періодично. Однак діяльність серця регулює центральна нервова система.

У довгастому мозку міститься судиноруховий центр, діяльність якого перебуває під постійним контролем кори головного мозку, що пристосовує кровообіг до вимог зовнішнього середовища.

Нормальна життєдіяльність організму можлива тільки за умови відповідності між функціонуванням різних органів і кількістю крові, що перетікає через них.

Безперервний рух крові по замкнутій системі судин називається кровообігом. Процес кровообігу забезпечується завдяки діяльності кровоносної (серцево-судинної) системи, до якої входять серце і кровоносні судини з рідкою тканиною -- кров'ю.

За виконуваними функціями кровоносні судини поділяють на артерії, вени і капіляри.

Артерії -- це судини, по яких кров тече від серця до органів і тканин тіла. Стінки артерій містять багато м'язових клітин, вони дуже міцні і еластичні. Це дозволяє їм витримувати тиск крові, яка виштовхується із серця. Від серця відходять великі артерії, найбільша з них називається аортою. В міру віддалення від серця артерії розгалужуються. Дрібні артерії розпадаються на капіляри.

Вени -- це судини, по яких кров тече до серця. Тиск крові у венах невеликий. Стінки вен містять мало м'язових волокон; вони менш пружні, ніж стінки артерій, і більш розтяжні.

Капіляри -- це дрібні кровоносні і лімфатичні судини, що утворюють густу сітку, яка пронизує органи і тканини тіла. Стінки капілярів одношарові. Через них відбувається обмін рідинами, поживними речовинами і газами між кров'ю і тканинами. З капілярів кров збирається у вени.

Рух крові відбувається по двох замкнутих системах кровоносних судин -- великому і малому колах кровообігу.

Велике коло кровообігу -- це шлях крові від лівого шлуночка до правого передсердя. При скороченні лівого шлуночка артеріальна кров, збагачена киснем, викидається в аорту і через систему артерій і капілярів надходить в різні ділянки тіла. Протікаючи через капіляри великого кола кровообігу, кров віддає тканинам кисень і приєднує вуглекислий газ, перетворюючись з артеріальної у венозну, збіднену киснем. Капіляри поступово зливаються у венозні судини. Найбільші з них -- верхня і нижня порожнисті вени -- впадають у праве передсердя, з якого венозна кров потрапляє в правий шлуночок і направляється по малому колу кровообігу.

Мале коло кровообігу -- це шлях крові від правого шлуночка до лівого передсердя. При скороченні правого шлуночка венозна кров надходить у легеневу артерію, що розгалужується в легенях на густу сітку капілярів, які обплітають легеневі пухирці. Проходячи через капіляри легень, венозна кров насичується киснем і перетворюється в артеріальну. Збагачена киснем кров по легеневих венах поступає в ліве передсердя, а звідти -- в лівий шлуночок. Таким чином, у малому колі кровообігу легеневі артерії несуть венозну кров, а легеневі вени -- артеріальну. (У цьому відношенні мале коло є винятком: в інших венах організму тече венозна, а в артеріях -- артеріальна кров.)

Оскільки правий і лівий шлуночки нагнітають кров у судини одночасно, вона рухається відразу по обох колах кровообігу. Цим забезпечується нормальна робота серцево-судинної системи.

Органи і тканини нашого тіла пронизані не тільки кровоносними, але й лімфатичними судинами, що містять лімфу -- прозору рідину, багату лімфоцитами. Завдяки скороченням стінок лімфатичних судин і клапанам лімфа рухається в одному напрямку: капіляри > грудна протока > великі вени шиї. За ходом лімфатичних судин у різних відділах тіла знаходяться спеціальні утворення -- лімфатичні вузли, в яких утворюються лімфоцити. Функція лімфатичної системи полягає у поверненні білків, води і солей із тканин у кров; крім того, вона бере участь у процесі травлення (всмоктування з кишечнику жирів), в імунних реакціях організму.

1.2 Класифікація та будова судин

Остаточно сформовану судинну систему за будовою та функцією поділяють на кровоносну і лімфатичну. Кровоносні судини залежно від будови їхніх стінок і напряму руху крові в них відносно серця поділяють на артерії та вени.

Артерія (arteria) -- це судина, по якій кров під значним тиском тече від серця. Цей фактор зумовлює будову стінки артерії, яка складається з внутрішньої, середньої та зовнішньої оболонок.

Внутрішня оболонка (tunica intima) побудована з різних за формою ендотеліоцитів, під якими знаходяться клітини підендотеліального шару, що розміщуються на внутрішній еластичній мембрані. Кількість еластичних волокон у цій мембрані збільшується із збільшенням діаметра артерій.

Найскладнішу структуру має середня оболонка (tunica media), що складається в основному з еластичних волокон та непосмугованих м'язових клітин. Співвідношення їх змінюється залежно від відстані до серця. Так, в артерій, що відходять безпосередньо від серця (наприклад, аорта, плечоголовний стовбур тощо), ця оболонка побудована з великої кількості еластичних волокон, які утворюють еластичні пластинки, і окремих м'язових клітин. Такі артерії називаються артеріями еластичного типу. В артеріях м'язово-еластичного, або мішаного, типу в середній оболонці е однакова кількість еластичних волокон та непосмугованих м'язових клітин. До таких артерій належать великі гілки аорти. На значній відстані від серця в середній оболонці артерій кількість еластичних волокон зменшується, а число м'язових клітин збільшується. Ці судини називаються артеріями м'язового типу. До цих артерій належать внутрішньоорганні артерії, артерії кінцівок.

Назовні від середньої оболонки артерії знаходиться її зовнішня оболонка (tunica externa), побудована з тонких колагенових та еластичних волокон. В її товщі проходять кровоносні судини судин та нерви судин.

Артерії м'язового типу продовжуються в артеріоли (arteriola), під якими розуміють судини, що теж мають три оболонки, але виражені дуже слабо. Внутрішня оболонка складається з ендотеліоцитів і тонкої еластичної сітки. Середня оболонка побудована з окремих непосмугованих м'язових клітин, між якими розміщені дуже тонкі еластичні волокна, а зовнішня -- з сітчастих волокон та основної речовини. Функціонально артеріоли, за вдалим виразом видатного вітчизняного фізіолога І. М. Сеченова (1829--1905), є «кранами судинної системи», що регулюють приплив крові до органів.

Стінка артеріоли поступово стоншується, кількість м'язових клітин у середній оболонці зменшується, а деякі з них утворюють передкапілярний стискач. Цю частину артеріоли називають передкапілярною, або метартеріолою. Артеріоли в органах широко розгалужуються і утворюють густі артеріолярні сітки.

Хоча стінка артеріоли й дуже тонка, вона перешкоджає обміну речовин між кров'ю та тканинами. Після передкапілярних стискачів стінка судини складається з одного шару ендотеліоцитів, що лежать на основній мембрані. Така будова стінки сприяє вільному проходженню розчинених речовин із судин у тканину і навпаки. Судини, стінка яких побудована з ендотелію, що розміщується на основній мембрані, називаються капілярними (vas capillare). В живих тканинах капілярні судини мають різні форму та діаметр, що весь час змінюються залежно від функціонального стану судинної системи і органа, де вони розміщуються.

На основі антропомікроскопічних досліджень було описано три типи капілярних судин: невікончасті, вікончастіта переривні. Невікрнчасті капілярні судини знаходяться в м'язах, легенях, у центральній нервовій системі, в жировій і сполучній тканинах. Обмін речовин у цих судинах відбувається крізь міжклітинні отвори у міжклітинній речовині.

Вікончасті капілярні судини є в клубочках ниркового тільця, слизовій оболонці кишок та в судинній оболонці очного яблука. В цих судинах обмін речовин проходить крізь ендотеліоцит.

Переривні капілярні судини розміщені в печінці, селезінці та кістковому мозку. Між ендотеліоцитами їхньої стінки е багато міжклітинних отворів, крізь які проходять не тільки макромолекули, а й клітини крові.

Капілярними судинами закінчується артеріальна частина кровоносної системи. Клітини крові та різні речовини, що виходять за межі капілярних судин, поступово збираються в післякапілярні венули і починають рухатись до серця. Частину кровоносної системи, по якій кров під незначним тиском тече до серця, називають венозною, а судини -- венами (venae).

Післякапілярні венули (venula postcapillaris), як і передкапілярні артеріоли, побудовані з незначної кількості сполучно-тканинних волокон та ендотеліоцитів. Із збільшенням діаметра в їхніх стінках з'являються непосмуговані м'язові клітини -- м'язові венули. Венули утворюють венулярну сітку. Поступово стінка венул потовщується за рахунок збільшення кількості еластичних волокон та непосмугованих м'язових клітин і венула стає веною. Як і артерії, вони мають внутрішню, середню і зовнішню оболонки. На внутрішній оболонці більшості вен середнього діаметра і деяких великих знаходяться венозні клапани. Вважають, що ці утвори сприяють руху крові до серця і перешкоджають її зворотному руху. На гістологічному зрізі видно, що клапан -- це тонка складка внутрішньої оболонки, в основі якої лежить еластична сітка, вкрита клітинами ендотелію. Між клапаном та стінкою вени знаходиться півмісяцевої форми пазуха.

У середній оболонці вени, як і в середній оболонці артерії, знаходиться різна кількість сполучнотканинних волокон та непосмугованих м'язових клітин. Залежно від цього їх поділяють на вени волокнистого і м'язового типів. У середній оболонці вен волокнистого типу майже немає м'язових клітин. До цих вен відносять вени сітківки, мозкових оболонок, кісток.

Вени м'язового типу, залежно від діаметра, мають різну кількість м'язових клітин (плечова і верхня порожниста вени тощо). Як правило, вони лежать поряд з артеріями або іншими рухомими структурами тіла, що сприяє руху крові.

Сучасні дослідження структурних і функціональних особливостей різних відділів кровоносної системи дали змогу об'єднати передкапілярні артеріоли, капілярні судини і післякапілярні венули в мікроциркуляторну систему. Вважають, що цей відділ кровоносної системи найважливіший функціонально, тому що тільки на цьому рівні відбувається обмін речовин між кров'ю та тканинами.

1.3 Зміни в судинній стінці

Причини ураження судинної стінки різні: дисфункція ендотелію, імунний та запальний фактор тощо.

а) Дисфункція ендотелію - рання ознака атеросклерозу. Достеменно встановлено, що ендотелій судин регулює судинний тонус, локальні процеси гомеостазу, проліферацію, міграцію клітин крові в стінку судин.

Останнім часом викристалізувалося поняття про дисфункцію ендотелію, під яким розуміють дисбаланс між судинорозширювальними і судинозвужувальними факторами.

Переосмислення ролі ендотелію в патогенезі атероскле-розу почалося після відкриття простацикліну - сильного судинорозширювального і антиагрегатного фактора, який синтезується в клітинах епітелію. В 1980 р. R.Furchgott et J.Zawadski в журналі “Nature” опублікували роботу про фактор релаксації ендотелію. В 1987 р. S.Moncada встановив природу цього фактора. Виявилось, що більшість речовин, які впливають на тонус судин, викликають виділення із клітин ендотелію оксид азоту (NO), який і розслаблює гладку мускулатуру судин.

Оксид азоту не тільки викликає розслаблення гладкої мускулатури, але і пригнічує агрегацію (склеювання) тромбоцитів та адгезію (приклеювання) нейтрофілів до стінок судин.

Ендотелій регулює тонус судин за допомогою вироблення судинорозширювальних та судинозвужувальних речовин.

Баланс між судинорозширювальними (фактор релаксації) та судинозвужувальними (фактор констрикції) речовинами визначає тонус судин і відповідно величину регіонального кровоточу.

На сьогодні вивчено п'ять судинорозширювальних і чотири судинозвужувальних речовин.

До судинорозширювальних речовин відносять оксид азоту, простациклін, ендотеліальний фактор гіперполяризації, натрійуретичний пептид С типу, адреномедулін.

До судинозвужувальних речовин відносять ендотелі-ни, ендопероксиди, тромбоксан А2, простагландин Н2.

2. Патологія судинної стінки

2.1 Ревматизм