15

ЗМIСТ

Вступ

Глава 1. Загальна характеристика запалень жіночих статевих органів

1.1 Етіологія і патогенез запалень жіночих статевих органів

1.2 Класифікація та клінічна характеристика запалень жіночих статевих органів

1.3 Oсновнi пiдходи до немедикаментозного i вiдновного лiкування данного захворювання

Глава 2. Механiзми лiкувальної дiї фiзичних вправ при запаленні жіночих статевих органів

Глава 3. Цiль, завдання, засоби, методи i методики лiкувальної фізичнoї культури при запаленні жіночих статевих органів на стаціонарному етапi фiзичної реабiлiтацiї

Висновки

Практичнi рекомендації

Список використаної лiтератури

Додатки

ВСТУП

Актуальнiсть роботи заключається в тому, що лікування рухом - сьогодні невід'ємна частина комплексної терапії запалень жіночих статевих органів. Як відомо, фізичні вправи зміцнюють і тренують м'язи, а жіноча матка є як раз м'язовим органом, тому при багатьох гінекологічних захворюваннях лікувальна фізкультура є основним методом лікування [1,6].

Зокрема, при хронічному аднексітi вона успішно допомагає основному лікування і входить в комплекс розсмоктуючої терапії.

При виконанні фізичних вправ розкривається велика кількість дрібних кровоносних судин, що призводить до поліпшення харчування тканин. У свою чергу, в тканинах, добре забезпечених поживними речовинами, швидше ліквідуються інфекційні процеси, прискорюються процеси загоєння і відновлення. [10]

У сучасній медицині лікувальна фізкультура застосовується при багатьох захворюваннях. Останнім часом відзначається зростання запалень жіночих статевих органів. Запальні захворювання найчастіше виникають у молодому віці і при хронічному їх протiканнi можуть призвести до безплідності. Цей процес представляє тривалу ланцюгову реакцію, пусковим механізмом якої в більшості випадків є мікроб-збудник [13].

В подальшому мікробний фактор втрачає провідне значення і у патогенезі захворювання переважають місцеві і загальні органічні та функціональні порушення. Особливе значення має алергічний фактор.

В процес втягується весь організм, порушується обмін речовин, виникають значні відхилення у ендокринної сфері, нервової, серцево-судинної та інших системах. Бiль при загостренні призводять до обмеження рухової активності, розвиваються ознаки гіпокінезії та гіподинамії, які проявляються слабкістю м'язів черевного преса, порушенням кровообігу, застойнимі явищами в тазовій і черевній порожнині [16].

Лікувальна фізкультура надає не тільки місцеве, але і загальне оздоровче вплив на хворий організм. Дозований рух стимулює всі функції організму, в тому числі зміцнює нервову систему і надає тонізуючу дію. Це сприяє ліквідації хворобливого процесу [9].

Фізичні вправи стимулюють кровообіг, посилюють обмін речовин, підвищують окисно-відновні процеси в тканинах, попереджають і ліквідують застій венозної крові в області малого тазу [17].

Завдання лікувальної фізкультури при хронічних запальних захворюваннях - підняти загальний тонус організму, поліпшити дихальну функцію, кровообіг, ліквідувати застійні явища в області малого тазу, зміцнити м'язи черевного преса і тазового дна, сприяти розсмоктуванню запальних процесів.

Ці захворювання займають 65% від всієї структури стаціонарних гінекологічних хворих.

Мета роботи - розглянути основні підходи до призначення засобів ЛФК в системі фізичної реабілітації хворих з запаленнями жіночих статевих органів.

Завдання роботи:

1) Вивчити і проаналізувати сучасні літературні джерела з проблеми фізичної реабілітації при запаленнях жіночих статевих органів.

2) Вивчити етіологію та патогенез запалень жіночих статевих органів.

3) Охарактеризyвати завдання, засоби, форми та методики ЛФК при запаленнях жіночих статевих органів та розкрити механізми їх дії.

Новизна роботи полягає в тому, що ми узагальнили і систематизували наявні дані з призначенням засобів ЛФК при запаленнях жіночих статевих органів.

Практична i теоретична значимiсть. Запропонована нами методика ЛФК може бути використана в лікувально-профілактичних установах при комплексному лікуванні хворих з даною патологією, а також у навчальному процесі вищих навчальних закладів фізичної культури з дисципліни «Фізична реабілітація при захворюванні внутрішніх органів».

Обсяг i структура роботи. Робота складається з вступy, трьох глав, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури. Робота пропонує три комплексa ЛФК на стацiонарному этапi з 3 режимaми (строго-ліжковий, ліжковий, палатний).

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАПАЛЕНЬ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

1.1 Етіологія і патогенез запаленнь жіночих статевих органів

Велике значення в етіології запалення жіночих статевих органів надається мікрофлорi піхви. Вперше про це заговорили в 1895 році, коли Дадерлейн, виявив Гр (+) палички - лактобактерії, які створюють кислу середу піхви, це перший етап захисту піхви. рН піхви в кислу сторону обумовлюють також естрогени, тому в клімаксi змінюється середовище піхви в сторону зменшення pH.

Нормальнy мікрофлорy піхви, крім лактобактерій, створюють корінoбактеріі і діфтероїди, гемолітичні і негемолітичні стрептококи, кишкова паличка, кандіда. Співвідношення аеробних і анаеробної флори зміщений в бік перших. Наступний фактор захисту - десквамація поверхневих клітин епітелію піхви [15].

Неспецифічні фактори захисту також відіграють велику роль, це фагоцитоз (на клітинному рівні), неспецифічні гуморальні фактори - білок плазми трансферрін, опсоніни (посилюють фагоцитоз), лізоцим, лізин (виділяється тромбоцитами у вогнищі запалення). Також відіграють роль Т і В-лімфоцити, імуноглобуліни і система комплементу.

Інший фактор захисту - бактеріцидна слизова пробка цервікального каналу, яка містить антитіла до багатьох мікробiв, лізоцім, IgA. В'язкість цієї пробки змінюється протягом менструального циклу, її збільшують гормональні контрацептиви, таким чином перешкоджаючи генералізації інфекції. Ендометрій, функціональний шар якого щомісяця вiдторгується, теж відіграє певну захисну роль можливого поширення інфекції [19].

Шляхи проникнення мікробів в геніталії:

Статевий.

Активний транспорт мікробів реалізується сперматозоїдами і трихомонади.

Сперматозоїди мають негативний зарядом, який є своєрідним рецептором для мікробів.

Пасивний транспорт.

Гематогенний транспорт.

Лімфогенні, наприклад, з кишки при гнійному апендицитi.

Фактори, що сприяють поширенню інфекції.

Різні внутрішньоматочнi втручання (зондування порожнини матки, гістероскопія, гістеросальпінгографія, гідротубаціі, операції, вишкрібання порожнини матки, пологи.

Використання внутрівлагаліщних тампонів.

Крім агресивності мікробних агентів грає роль і резистентність організму жінки, особливістю її імунітету. Патогенез: впровадження мікробів викликає альтерацію, вони впливають на ступені судин, що відбувається вивільнення медіаторів запалення (гістамін, серотонін і т.д.), що призводить до порушення МЦР у вогнищі запалення. Капіляри беруть покручену форму, просвіт артерій зменшується. Розвивається підвищена судинна проникність і набряк тканин. На судинах осідають імунні комплекси, що мають пошкоджуючим дією, розвивається ексудація [10]. При впровадженні анаеробної інфекції присутні більш виражені пошкодження тканин. У всіх випадках присутні всі 5 ознак запалення. Етіологія: стафілококи (60%), кишкова паличка, стрептокок, протей, анаеробная інфекція, хламідії, мікоплазми, віруси, дріжджі (Candida, актиноміцети).

1.2 Класифікація та клінічна характеристика запаленнь жіночих статевих органів

Запальні процеси прийнято класифікувати і за їх локалізації: 1. Запалення зовнішніх статевих органів 2. Запалення піхви 3. Запалення матки 4. Запалення придатків матки 5. Запалення тазового клітковини 6. Запалення очеревини 7. Загальне септичне зараження

У розвитку запального процесу розрізняють три стадії: - гостру; - підгостру; - хронічну. Запальні захворювання жіночих статевих органів можуть виникати під дією механічних, термічних, хімічних факторів. Найбільш значним є інфекційний [10]. В залежності від виду збудника запальні захворювання жіночих статевих органів поділяються на неспецифічні і специфічні (гонорея, туберкульоз, дифтерія). Причинами неспецифічних запальних захворювань можуть бути різні коки, гриби кандіда, хламідії, мікоплазми, уреаплазми, кишкові палички, клебсіелли, протей, корінебактеріі (гарднерелли), віруси, трихомонади та ін. Поряд з абсолютними патогенами у виникненні запальних захворювань жіночих статевих органів важливу роль відіграють і умовно-патогенні мікроорганізми, що мешкають на певних ділянках статевих шляхів, а також асоціації мікроорганізмів [19]. Патогенні збудники запальних захворювань жіночих статевих органів передаються статевим шляхом, рідше - побутовим (в основному у дівчаток при користуванні спільними предметами гігієни). Запальні захворювання внутрішніх статевих органів жінки можна за анатомічною ознакою розділити на запальні захворювання піхви (вагініти або кольпіти), шийки матки (цервіціти), тіла матки (ендометрiти). Умовно-патогенні мікроорганізми стають збудниками запальних захворювань жіночих статевих органів при певних умовах, що підвищують їх вірулентність, з одного торони, і що знижують імунобіологічні властивості макроорганізма - з іншого [11].

Клініка:

Больовий синдром - скарги на ниючий біль внизу живота різною іррадіацією.

Особливості больового синдрому при різнiй природi інфекції: А) При хламідійнiй інфекції: хронічний, уповільнений больовий синдром; ниючий біль над лоном.

Б) При бактеріальної інфекції: cильний біль, при прориві гнiйника в черевну порожнину розвивається тяжкий больовий синдром - аж до втрати свідомості. В) При інфекції, що передається статевим шляхом: болі в низу живота, болі в правому пiдребiр'ї.

Г) При поєднанні хламідійної і гонорейной інфекції: утворюються спайки між черевної стінкою і краєм печінки (розвивається перігепатіт) - виникають болі в правому пiдребiр'ї.

2. Підвищення температури тіла: cпостерігається в 50% випадків, в інших випадках - нормальна або субфебрільна.

3. Поява патологічних виділень з статевих шляхів - білі. При хламідійної інфекції: білі водянисті, можуть бути з неприємним запахом. При тріхомоніазi: білі білого кольору, з пухирцями газу.

При бактеріальної інфекції: гнійні виділення.

При наявності кишкової палички, анаеробних мікроорганізмів виділення мають неприємний, зловонний запах.

При ендометриті часто спостерігається поява кров'янистиx виділень на фоні гнійних.

1.3 Oсновнi пiдходи до немедикаментозного i вiдновного лiкування при запаленні жіночих статевих органів

До форм застосування лікувальної фізкультури при запаленні жіночих статевих органів відносять: лікувальну гімнастику, гігієнічну гімнастику, індивідуальні завдання хворим для самостійних занять, прогулянки з лікувальною метою, масові форми фізкультури [14]. Лікувальна гімнастика є основною формою застосування лікувальної фізкультури; вона передбачає спеціальне застосування фізичних вправ з лікувальною метою. Всі фізичні вправи підбирають у відповідності з завданнями лікування, станом хворих, особливостями хворобливого процесу. Кожне заняття повинно бути ретельно продумано, методично обгрунтовано і виходити з прийнятих методик лікувальної фізкультури [4]. В залежності від типу лікувально-профілактичних закладів (лікарня, поліклініка, санаторій і т. д.), характеру хворих, віку, заняття можна будувати з переважним використанням того чи іншого методу застосування фізичних вправ (гімнастіческого, спортивного).

Заняття лікувальної гімнастикою можуть бути індивідуальні, малогруповi та групові. Індивідуальні заняття проводить інструктор-методист лікувальної фізкультури індивідуально з кожним хворим [16, 21].

Малогруповi заняття передбачають об`єднання хворих в невеликі групи (3-5 осіб) за принципом єдиного характеру або стадії захворювання, локалізації ушкоджень і т. д. Зазвичай індивідуальні та малогруповi заняття проводять безпосередньо в палатах за умови гарного попереднього їх провітрювання. При наявності можливостей такі заняття, особливо малогрупповие, доцільно проводити в спеціально обладнаному кабінеті лікувальної фізкультури. Групові заняття з чисельністю до 10 хворих і більше слід проводити в спеціальних приміщеннях, а влітку-на відкритому повітрі (майданчику). Кожне заняття лікувальної гімнастикою будують за певним планом, який включає 3 розділу: вступний, основний та заключний. Вступний розділ (характеру розминки) полягає в тому, щоб поступово підготуватися до виконання наступних спеціальних вправ. Основний розділ складається з занять фізичними вправами спеціального характеру, за допомогою яких досягають лікувального успіху. Вправи цього розділу відображають особливості методики лікувальної фізкультури при певному захворюванні. Вправи спеціального характеру звичайно чергують з вправами загальноукрiплюючими [22]. Під час занять необхідно стежити, щоб навантаження відповідалo фізіологічним можливостей хворого; важливо використовувати методичний принцип розсіювання навантаження, під яким розуміють послідовне залучення в роботу різних груп м'язів. В основному розділі фізіологічна навантаження досягає свого максимуму. Заключний розділ ставить своїм завданням поступове зниження загальної навантаження та відновлення початкового стану організму. Навантаження під час всього заняття слід суворо регулювати. Найбільше збільшення навантаження більш доцільно проводити в середині заняття з поступовим її подальшим зниженням. Регулювання навантаження зазвичай проводять за допомогою так званої фізіологічної кривої, яка представляє графічне зображення зміни частоти пульсу, під впливом фізичних вправ. Регулювання навантаження під час занять забезпечують шляхом вмілому використанні різноманітних вправ і розподілу навантаження за різними м'язовим групам [8]. Особливе значення мають дихальні вправи, включення яких у комплекс всякий раз веде до зниження фізіологічної кривої і тим самим до правильного регулювання всієї навантаження. На початку курсу лікування фізіологічна крива повинна бути більш повiльне; в другу половину курсу лікування, доки не буде досягнутий певний рівень тренованості організму, навантаження зазвичай збільшують, що знаходить відбиття й в характері фізіологічної кривої. Тривалість одного заняття може бути різною і залежить від поставлених завдань та стану хворого. На початку курсу лікування заняття зазвичай триває 10 - 15 хвилин, у основної частини - в середньому 25-30 хвилин, а для досягнення поставлених завдань іноді тривалість його може бути доведена до 45 хвилин і навіть до години при багаторазовому повторенні в протягом дня. Весь курс застосування лікувальної фізкультури зазвичай ділять на 3 періоду (вступний, основний, заключний) [18]. Вступний період переслідує поступове втягування хворого до занять фізичними вправами, він носить характер «розвідки», при якій виявляють характер і ступінь реакції хворого на фізичні вправи. Тривалість його зазвичай кілька днів. Основний період самий тривалий, коли досягають основних цілей лікувальної фізкультури. Загальнe тренування організму поєднують з застосуванням спеціальних вправ. Слід мати на увазі, що тільки досить тривалe і систематичне застосування лікувальної фізкультури дає лікувальний ефект. Заключний період має своїм завданням закріпити досягнуті результати лікування і забезпечити підготовку хворого для самостійних занять фізичними вправами в домашній обстановці. Для цього з хворим проводять докладний інструктаж, і хворий опановує необхіднi навички для самостійних занять гімнастикою [3]. Одночасно хворого навчають найпростішим прийомам самоконтролю. Зазвичай для цього періоду буває достатньо 7-10 днів. Підбір вправ проводять з урахуванням індивідуальних особливостей хворих, стану кожного з них до моменту проведення занять, у зв'язку з чим застосування всілякого роду стандартних комплексів вправ слід вважати неприпустимим. У лікувальнiй фізкультурi дуже важливо вміння правильно дозувати фізичні вправи, що здійснюються шляхом: а) встановлення їх необхідної тривалості; б) вибору правильних вихідних положень; в) встановлення кількості повторень окремих вправ та їх темпу; г) вибору амплітуди і ритму рухів; д) правильного чергування періодів роботи і відпочинку; е) регулювання емоційного фактора; ж) правильного лікарсько-педагогічного підходу та обліку індивідуальних особливостей хворого. ЛФК переслідує спеціальнi лікувальнi цілi. Її завдання полягає в тому, щоб, використовуючи широкий вибір, підвищити загальний тонус хворих.

ГЛАВА 2. МЕХАНIЗМИ ЛIКУВАЛЬНОЇ ДIЇ ФIЗИЧНИХ ВПРАВ ПРИ ЗАПАЛЕННИ ЖIНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНIВ

Суть лiкувальної дiї фiзічніх вправ при запаленні жіночих статевих органів зводиться до того, що пропріоцептивна імпульсація, яка виникає при виконанні фізичних вправ, викликає вісцеро-моторні рефлекси різної складності, наслідком чого є поліпшення трофіки внутрішніх органів і систем, який що сприяє нормалізації функцій. При цьому провідним елементом рефлекторної регуляції є нейрогуморальний апарат, який реалізує рефлекторний вплив на вегетативну сферу організму [20]. B основі лікувальної дії фізичних вправ при запаленні жіночих статевих органів лежить суворо дозованe тренування, під яким стосовно до хвориx слід розуміти цілеспрямований процес відновлення і вдосконалення порушених функцій статевих органів в цілому. Розрізняють загальнe тренування, що переслідує мету загального оздоровлення і зміцнення організму, і спеціальнe тренування, що переслідують мету усунення порушених функцій у певних системах та органах. На початку захворювання пацiиєнткам при запаленні жіночих статевих органів рекомендується спеціальнe тренування, потiм можна переходити до коплексу загального тренування. У процесі багаторазового повторення фізичних вправ удосконалюються наявні, відновлюються втрачені і розвиваються нові (наприклад, компенсаторні) рухові навички та фізичні якості, відбуваються позитивні зміни функції органів і систем, що в сукупності сприяє відновленню здоров'я, тренованості, підвищенню фізичної працездатності та іншим зрушень у стані організму. Фізичне навантаження в процесі занять ЛФК при запаленні жіночих статевих органів повиннo бути адекватнe функціональним можливостям хворого. Так, в похилому віці подовжується період, необхідний для адаптації до заданого рівня навантаження, знижується толерантність до фізичного навантаження, сповільнюються процеси відновлення [2]. Підвищення функціональної активності внутрішніх органів при виконанні фізичних вправ пов'язане з активізацією нейрогуморальних механізмів, включенням додаткових гуморальних регуляторів метаболізму, тканинних гормонів, гормонів залоз внутрішньої секреції, дією інших біологічно активних речовин. Під впливом ЛФК підвищується врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування, покращується діяльність рухового, вестибулярного, слухового, зорового, тактільного аналізаторів. При ліжковому режимi хворого відзначається хронічний дефіцит пропріоцептівноії афферентації, знижується трофічний вплив нервової системи. ЛФК сприяє відновленню моторно-вісцеральні рефлекторнi реакції, покращуючи функціональний стан органів тазу. Фізичні вправи викликають активізацію енергетичних процесів, нормалізацію (особливо в початкових стадіях) порушеного ліпідного та вуглеводного обміну [24]. Адаптація до фізичних вправ супроводжується більш ощадливими реакціями організму на зростаючі фізичні навантаження. Одночасно фізичні вправи істотно стимулюють периферичний кровообіг і мікроциркуляцію органів тазу [19]. Ефективність ЛФК залежить не тільки від дозування фізичного навантаження, але й від правильного підбору різноманітних засобів ЛФК, послідовності фізичних вправ при одноразовому занятті і в курсі лікування. В основі ЛФК лежать дидактичні принципи фізичної тренування: повторність, регулярність та тривалість впливу, необхідні для зміцнення рухового навички; поступове підвищення фізичного навантаження, що допомагає уникнути фізичного перенапруги; всебiчнiсть впливу за допомогою вправ для різних груп м'язів живота, тазу; доступність вправи у відповідності з індивідуальними особливостями хворого.

Вибір засобів ЛФК залежить від стану хворого, призначеного йому режиму рухової активності та умов лікувально-профілактичного закладу.

У кабінеті ЛФК стаціонарів та поліклінік використовують переважно лікувальну гімнастику, ранкову гігієнічну гімнастику, дозовану ходьбу, вправи на тренажерах, фізичні вправи у воді і плавання в басейні, трудотерапії та механотерапії. Інші форми ЛФК та спортивні ігри знаходять широке застосування в санаторіях і реабілітаційних центрах [7]. В лікувальнiй гімнастицi розрізняють три основні групи фізичних вправ: гімнастичні вправи, спортивно-прикладні вправи (ходьба, біг оздоровчий, лижі, гребля, плавання та ін.), спортивні та інші рухливі ігри.

Лікувально-профілактичнi дії лікувальної фізкультури

Рис. 2.1. Лікувально-профілактичнi дії ЛФК.

Гімнастичні вправи складають основу процедур лікувальної гімнастики і ранкової гігієнічної гімнастики. Спортивно-прикладні вправи, як і спортивні ігри, можуть бути самостійною формою ЛФК або включатися в якості елементів процедури лікувальної гімнастики. Гімнастичні вправи в лікувальнiй гімнастицi для цілеспрямованого їх застосування класифікуютьcя за анатомічною ознакою (наприклад, вправи для рук, ніг, тулуба), за ступенем зусилля м'язів, активності хворого (активні виконує сам хворий; пасивні - інструктор ЛФК), які за характером є вправaми цільової спрямованості (дихальні, на координацію рухів, на рівновагу, коригуючі та ін). Для посилення тренувальних дій використовують гумові стрічки, гантелі, еспандери або тренажери загального дії [5]. Для створення умов, що зменшують навантаження, застосовують установки та інші пристосування, змінюють вихідне положення при виконанні рухів (лежачи, сидячи, стоячи, стоячи з опорою у спортивному стінки або стільці), проводять вправи у воді.

Велике значення надають дихальним вправам, завдяки яким забезпечується краще постачання тканин киснем. Дихальні вправи, що супроводжуються лише рухом грудної клітини і діафрагми, умовно називають статичними, а якщо вони поєднуються з рухами рук, ніг, тулуба -- динамічними [11]. При хронічних запальних процесах показані лікувальна фізкультура та масаж. ЛФК застосовується для ліквідації спайок, запалень, загального зміцнення організму, відновлення працездатності. Фізичні вправи масаж сприяють прискоренню крово- і лімфотока, ліквідації застійних явищ в органах черевної та тазової областей, посилення метаболізму, прискорення репаративної регенерації тканин. ЛФК проводиться груповим методом або індивідуально в стаціонарі, а після виписки - в поліклінічних і домашніх умовах [20]. ЛФК виконується в різних вихідних положеннях (лежачи, стоячи, сидячи, на боці) з поступовим збільшенням амплітуди рухів, темпом і частотою виконання, з включенням спеціальних вправ для м'язів тазового дна і черевної порожнини. Загальнорозвивaючі вправи необхідно поєднувати з дихальними, з вправами на розслаблення і ізометричними вправами. Після ліквідації застійних явищ, спайок, болів включають вправи з гімнастічним ціпком, набивними м'ячами, гантелями, на тренажерах i дихальні вправи («дихання животом»). У ряду хворих зустрічаються стійкі попереково-крижовi болi, які обмежують рухову активність. ЛФК, масаж, заняття фізкультурою ведуть до збільшення крово- і лімфотока, ліквідують застійні явища, покращують гнучкість хребта та суглобів, укріплюють мускулатуру [13]. ЛГ проводиться в стаціонарі і, після виписки, в домашніх та санаторно-курортних умовах: включають також прогулянки, дозовану ходьбу в поєднанні з бігом, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді, плавання, ігри, біг, враховуючи при цьому функціональний стан жінки, її вік, характер роботи та перебіг захворювання. Протипоказані фізичні вправи при загостренні запального процесу, що супроводжуються підвищенням температури тіла, швидкістю осідання еритроцитів, кровотечею, болями, а також при гнійних процесах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛIТЕРАТУРИ

1. Абрамченко В.В. Болотских В.М. Лечебная физкультура в акушерстве и гинекологии: руководство для врачей. - М.: ЭЛБИ-СПб, 2007. - 220 с.

2. Актуальные проблемы медицинской реабилитации: Сборник научных трудов / Под ред. Иванова В.Н., Голова Ю.С., Щеголькова А.М. - Т.3. - М.: Изд. 6 ЦВКГ МО РФ, 1998. - 281 с.

3. Белова А.Н., Щепетова О.Н. Шкалы, тесты и опросники в медицинской реабилитации. - М.: Антидор, 2002. - 440 с.

4. Бирюков А.А., Валеев Н.М., Гарасева Т.С. Физическая реабилитация, учеб.для студ.высш.учеб.заведений. - Изд-во: Феникс, 2008. - 602 c.

5. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина. - М.: Медицина, 1999. - 304 c.

6. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура. - М.: Медицина, 1987. - C. 298 - 326.

7. Епифанов В.А. Медицинская реабилитация. М.: Медицина, 2005. - 328 c.

8. Караваев В.В. Руководство по профилактике и оздоровлению организма. - Изд-во: Амрита-Русь, 2007. - 144 стр.

9. Карр Ф. Акушерство, гинекология и здоровье женщины. - Изд-во: МЕДпресс-информ, 2005. - 176 c.

Попов С.Н. Физическая реабилитация, 2005. - 608 c.

Пухнер А.Ф.,Козлова В.И. Скрытые формы генитального герпеса и урогенитального хламидиоза. - Изд-во: Триада-Х, 2006. - 112 с.

Род А. Хартер Основы анатомии и прикладной кинезиологии, 1995. - 62 c.

Транквиллитати А.Н. Восстановить здоровье. - Серия: Физкультура и здоровье, 1999. - 256 с.

Транквиллитати А.Н. Физкультурный лечебник. - Изд-во: ,Физкультура и спорт 2004. - 160 с.

Стругацкий В. М. Физические факторы в акушерстве и гинекологии. М., 1981. - 183c.

Федоренко Н. А. Восстановительные методы лечения. - Серия: Новейший медицинский справочник. Изд-во: Эксмо, 2008. - 688 с.

Физическая реабилитация и спорт инвалидов. - Изд-во: Советский спорт, 2003. - 576 с.

.Шапкова Л.В. Частные методики адаптивной физической культуры, 2003. - 646 c.

. Шестопалов C. Физические упражнения. Серия: Будьте здоровы . - Издательство: Проф-Пресс, 2001. - 192 с.

24. Щептев М.М. Инновационные технологии проведения занятий по лечебной физкультуре в специальных медицинских группа, 2001. - 193 c.