Соціальні й організаційні аспекти алергічних захворювань. Імунологічна стадія алергічних захворювань

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ЛУБЕНСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ

РЕФЕРАТ

З АЛЕРГОЛОГІЇ

НА ТЕМУ: Соціальні й організаційні аспекти алергічних захворювань. Імунологічна стадія алергічних захворювань

Виконала: студентка групи Ф-31

Моствіченко Ірина

Лубни 2009

Соціальні й організаційні аспекти алергічних захворювань

Історія розвитку алергології

Вперше термін "алергія" (від грецького "alios" - інший, "ergos" - дія) запропонував у 1906 році К. Пірке для визначення неадекватних реакцій, в основі яких, як він вважав, лежать реакції імунної системи. Але це не означає, що до цього медики і лікарі не намагалися розібратися у цій проблемі і певним чином вирішувати її. Так, у 16 сторіччі лікар Кардано запропонував єпископу, що страждав на бронхіальну астму, позбавитися пухової перини (зараз цей захід називається "елімінацією") і тим самим вилікував його.

У другій половині XVIII сторіччя Е. Jenner, проводячи вакцинацію проти віспи, описав шкірні реакції на вакцину, які були не імунними, як він вважав, а - алергічними. Пізніше R. Coch, C. Mantoux використали це явище (гіперчутливі реакції уповільненого типу) для діагностики туберкульозу.

З часів Р. Блеклі (1873), який вперше довів, що пилок рослин може викликати приступи нежитю, виникла уява про алергени - речовини, які є причиною алергічних захворювань. У 1907 році вітчизняний вчений А. Безредка показав, що стан гіперчутливості (алергії) можна значно зменшити, якою послідовно вводити зростаючі дози причинного алергену. Ці відкриття продовжують використовуватися у сучасній алергології, бо шкірні і провокаційні проби з алергенами та специфічна імунотерапія (СІТ) ними є провідними методами виявлення і лікування алергічних захворювань (A3).

Визнаними науковими віхами розвитку вчення про алергію вважаються відкриття у 1902 році Ch. Richet і P. Portier феномену анафілаксії. Використовуючи відому на той час інформацію про формування імунітету, вони вводили собакам нешкідливі дози речовини, що була виділена із щупалець актиній. Після повторного введення цієї речовини собаки гинули. Виявлений феномен науковцями було названо анафілаксією. Ще раніше подібне явище описав Magendi. У 1921 Праустніцем та Кюстнером було виявлено феномен пасивного переносу стану гіперчутливості негайного типу, у 1925 році Куком і Кока відкрито клас антитіл "реагінів", які у 1967 році Ішизака зарахував до класу IgE, що у 1969 було підтверджено Юхансоном та Беніхом.

Слід підкреслити, що вітчизняні вчені також були причетними до роз витку світової алергології.-Так, А. М. Безредка (1907) активно працю вав над створенням першої лікувальної пилкової вакцини для специфічної імунотерапії алергічних захворювань. У подальшому в цьому напрямку багато було зроблено О. О. Богомольцем, Д. Е. Альперном,

A. П. Бєляєвим, П. К. Булатовим, X. Л. Галікеєвим, С. П, Карповим, П. Н. Кашкіним, І. М. Моргуновим, Б. Д. Плетньовим, Б. М. Райкісом,

B. О. Фрадкіним, Ю. А. Порошиною, К. Ф. Чернушенко, Н. М. Бережною, О. М. Сидоренко, Л. С. Когосовою, Т. С. Соколовою, І. С. Гущиним, І. Балаболкіним, А. В. Артомасовою, Т. А. Євсеєвою та іншими.

Ще па першій у СРСР науковій конференції з проблем алергології (1936) О. О. Богомолець назвав 100 невирішених питань з цієї проблеми, частина з яких лишається невирішеними й досі.

До розвитку практичної алергології (створення спеціальності "лікар - алерголог", мережі алергологічних кабінетів у країні) причетними є А. Д. Адо, А. В. Богова, К. Ф. Чернушенко, Н. В. Адріанова, С. М. Титова та багато інших.

Створення вітчизняних алергенів (АГ), в якому активну участь брали Н. Н. Сиротинін, А. Д. Адо, Б. Н. Райкіс, В. А. Фрадкін, А. И. Остроумов, В. Б. Гервазієва, С. Н. Купріянов, В. М. Бержец та інші фахівці, було важливим етапом в розвитку алергології в колишньому СРСР. По ряд з водно-сольовими екстрактами АГ почали з'являтися і алергоїди, діагностичні набори для визначення специфічного IgE. Першу спробу створення інфекційних антигенів в Україні зробив А. Е. Вершигора.

В країні функціонувала непогана система післядипломної підготовки лікарів з алергології, до становлення якої багато доклали А. Д, Адо, О. О. Польнер, Р. X. Бурнашева, Г. В. Гургенідзе, П. Д. Кац, Л. О. Горячкіна, І. С. Гущин, А. І. Остроумов, Т. П. Сизих, Г. Б. Федосеєв, Е. В. Гюлліиг та інші.

Як важливий напрямок у алергології можна розглядати численні і масштабні дослідження в галузі епідеміології алергічних захворювань, чого доти не було в жодній країні світу: А. В. Богова (координація досліджень), у РСФСР - Л. Г. Горчаков, А. І. Пац та ін.. в Грузії - Г. В. Гурге нідзе, И. А. Гегешидзе, Арменії - Є. В. Даніелян; в Каракалпакії -Т. Б. Єщанов; в Азербайджані - П. Д. Кац, Бєларусі - Є. М. Платков; в Киргизстані - І. О. Омуров; в Казахстані - В. С. Мошкевич; в Узбеки стані - М. М. Хакбердиєв, К. Ю. Юлдашев, А. М. Убайдуллаєв; в Туркменії - С. М. Куприянов, К. А. Аллаков; в Молдавії М. І. Кереруш, Л. II. Андрієш; в Україні - К. Ф. Селіванова, Н. II. Ганжара, Б. Ф. Гохштейн, Б. М. Пухлик, Л. В. Міхей, О. Б. Бондарчук, І. В. Корицька, І. Єкімова, О. І. Ласиця, А. 3. Акопян тощо. Було удосконалено та адаптовано для завдань алергології систему прескриптивного скринінгу (А. В. Богова), яка, на наш погляд, нічим не поступається закордонній системі ISAAK.

Разом з тим, алергологія у СРСР мала і цілий ряд суттєвих недоліків, які залишилися "у спадок" Україні і навіть поглибилися. Почати їх перелік слід з того, що в СРСР ніколи не існувало достовірної статистики алергічних захворювань. Реєструвалися (виключно за звертаннями) випадки бронхіальної астми (БА) та алергічного дерматиту (АД). В Україні й досі не відомо про вмерлих від інсектної алергії, тоді як, скажімо, в США таких випадків щорічно до сотні; майже не існує статистика померлих від лікарської алергії ( у тих же США таких випадків щорічно десятки тисяч).

Це і багато іншого призвело до спотвореної уяви про справжню ситуацію щодо алергічних захворювань в СРСР і, як наслідок, обумовило низьку забезпеченість штатами алергологів, спеціалізованими ліжками, неадекватне виробництво алергенів, реактивів, відповідних лікарських препаратів тощо.

В Україні ніколи не було науково-дослідного інституту алергології, вкрай обмеженим є викладання алергології у вузах (хоча при мінімумі алергологів у країні з хворими на алергічні захворювання головним чином працюють лікарі загального профілю, оториноларингологи, дерматологи). Як наслідок, в Україні існує величезна кількість інвалідів від бронхіальної астми, від неї вмирають як дорослі, так і діти, тоді як в розвинених країнах це захворювання не заважає хворим жити повноцінним життям.

В СРСР так і не було створено задовільної класифікації алергічних захворювань, продовжують залишатися невирішеними й інші проблеми. Так, практично нерозвиненою є аеропалінологія, хоча без цього напрямку неможливо цілеспрямовано розвивати профілактику і лікування полінозу. Зберігає статус "terra inkognita" проблема лікарської алергії, не зважаючи на ЇЇ актуальність.

Розповсюдженість алергічних захворювань

Епідеміологія алергічних захворювань включає вивчення захворюваності, інвалідності, смертності, а також причин і факторів, які сприяють виникненню алергічних захворювань. Оскільки навіть серед фахівців є певне нерозуміння важливості цієї проблеми, відмітимо, що тільки реальна інформація про епідеміологічну ситуацію з алергічними захворюваннями може визначити і медичне, і соціальне їх значення, сформувати певне відношення до алергічних захворювань у суспільстві, вплинути на забезпеченість відповідними фахівцями, діагностичними та лікувальними засобами, амбулаторними кабінетами, ліжковим фондом тощо.

Крім цього, важливим є і те, що рівень розповсюдженості алергічних захворювань характеризує імунітет населення, насамперед, схильність до формування гіперчутливих реакцій (Д. К. Новиков, 1990; Е. Ф. Чернушенко, 1992), по-друге - вплив на людей неантропогенних і антропогенних факторів, тобто, клімато-географічних і виробничих та урбаністських (С. С. Чукмаїтов, В. С. Мошкевич, 1990; Е. В. Войтова, 1991).

Слід розуміти, що реєстрація випадків звертання за медичною допомогою не відображає стану розповсюдженості алергічних захворювань: з одного боку, зрозуміло, що до лікарів самостійно звертаються, головним чином, особи з вираженими проявами захворювань. Причому пере важна більшість хворих, зважаючи на наявність лікарів-алергологів тільки у містах, звертається до лікарів широкого профілю (Т. А. Євсеєва, 1989; D. Hendrick, 1989), що через певні особливості вітчизняної статистики також веде до неврахування справжньої частоти алергічних захворювань. Працями А. В. Богової(1984), В. С. Мошкевича (1989), Б. М. Пух-лика (1985) доведено, що розповсюдженість алергічних захворювань, яку встановлено при цілеспрямованому дослідженні (вона є близькою до істинної), насправді у 6-10 разів вища за ту, яка реєструється офіційно.

Алергії є вельми поширеними захворюваннями. За даними різних авторів, на алергічні захворювання страждає 20-35% населення різних країн. Найбільш розповсюдженими є алергічний риніт (АР), алергічний дерматит, бронхіальна астма. Є дані, що алергічний риніт (обидві форми) зустрічається у 10-22% населення, алергічний дерматиту 5-12%, бронхіальна астма - у 5-9%.

За останні 10-15 років частота АР (сезонного і цілорічного ) у європейських країнах зросла і за даними останніх років подекуди досягає 20%. Є дані, що кількість хворих на АР у європейських країнах досягає 47 млн чоловік, і це тільки зареєстровані випадки. За нашими даними, у Вінницькій області за роки, що пройшли після аварії на ЧАЕС, частота алергічного риніту зросла більше ніж удвічі.

Як вказує А. 3. Акопян (2000), частота бронхіальної астми серед дітей у більшості країн неухильно зростає. Так, у Фінляндії з 1977 по 1991 рік вона зросла з 1% до 2,8%, у Великій Британії з 1964 по 1994 рік -з 4,1% до 19,6%, у Швеції з 1979 до 1991 року-з 2,5% до 5,7%, у Швейцарії з 1968 до 1981 року-з 1,7% до 2,8%.

На жаль, в Україні через вади медичної статистики достовірних даних щодо поширеності алергічних захворювань немає. Так, згідно з даними офіційної статистики, загальна захворюваність на алергічний риніт ніколи не перевищувала 0,4% , а на бронхіальну астму - 0,5%.

На підставі аналізу окремих літературних даних та поодиноких ціле спрямованих досліджень можна орієнтовно вважати, що зараз поширеність алергічних захворювань в Україні може складати: полінозу - 4-6%, цілорічного алергічного риніту - 6-10%, бронхіальної астми - 5-7%, різних проявів алергічного дерматиту (атопічного, кропив'янки тощо) - 6-10%. Природно, ці цифри є лише орієнтовними, вони можуть змінюватися в залежності від клімато-географічних, господарських, популяційних особливостей окремих регіонів України.

Смертність та економічні втрати, пов'язані з алергічними захворюваннями

Зростає не тільки захворюваність, але й смертність від алергічних захворювань. У офіційній статистиці і літературі ці дані або відсутні, або висвітлені недостатньо. Показник смертності від бронхіальної астми в Україні в останні роки коливається між 2,5 та 2,9 на 100000 населення, тобто є більш близьким, ніж захворюваність, до показників смертності в країнах, де загальна захворюваність на бронхіальну астму в десятки разів вища за офіційну в Україні. Так, у минулому десятиріччі показник смертності від бронхіальної астми на 100 тисяч мешканців у Бельгії склав 21,6, у Мексиці - 17,6, у США - 16,6. В Англії від бронхіальної астми у рік вмирало до 2 тисяч хворих (A. Tattersfield, 1991). У США смертність від бронхіальної астми у 1979 р. склала 0,9 на 100000 населення, тоді як у 1989 p.-1,9 на 100000.

Приблизно такий же рівень смертності від бронхіальної астми як і в Україні, зареєстровано у Канаді та США. Є дані ( Р. Паттерсои та інші, 2000), що від лікарської алергії гине 0,01 % хворих у хірургічних та 0,10% -в терапевтичних стаціонарах. В США від анафілактичного шоку реєструється до 500 випадків смерті у рік, причому Г. Лолор із співавт. (2000) вказують, що тільки від антибіотиків пеніцилінової групи у США вмирає до 300 людей в рік.

За даними А. С. Лопатіна, в колишньому СРСР реєструвався 1 смертельний випадок від анафілактичного шоку на 5 млн населення, в Ка наді - 4 на 10 млн, у Німеччині - 79 випадків на 100000 чол. (P. M. Хаї-тов, 2002).

Відомо, що від інсектної алергії в США щорічно вмирає (за різними даними) від ЗО до 120 чол. в рік. Описані випадки смерті від екзогенного алергічного альвеоліту, набряку Квінке.

Економічні збитки від алергічних захворювань є значними. Так, у США в 1974 році з цієї причини спеціально було створено Раду з соціальної економіки алергії. За даними Р. Патерсона та ін. [2000], у 1990 р. збитки від бронхіальної астми у США в рік склали 6,2 млрд. дол., у 1996 році в США витрати на лікування хворих на поліноз склали $1,8 млрд. Є дані, що прямі витрати на лікування алергічного риніту в Європі скла дають 1-1,5 млрд. євро у рік, непрямі - ще 1,5-2 млрд. євро (European Allergy White paper, 1997).

Річні витрати на безпосереднє лікування 1 хворого на бронхіальну астму в різних регіонах Росії в кінці минулого сторіччя коливалися в межах від $255-372 - прямі витрати і 159-338 - непрямі витрати (А. Г. Чучалінтаін.,2001). Існує низка причин, що обумовлюють значні прямі та непрямі економічні витрати, пов'язані з алергічними захворюваннями:

значна розповсюдженість;

несвоєчасне виявлення; труднощі та помилки в лікуванні;

численні ускладнення.

Організація алергологічної служби в Україні

Алергологічна служба в нашій країні існує вже понад 40 років. її створення слід ототожнювати з появою в областях алергологічних кабінетів, посад обласних (міських) алергологів. Були створені алергологічні кабінети (спочатку загальні - для дорослих і дітей), деінде в обласних центрах - алергологічні відділення. В зв'язку з низькою забезпеченістю населення лікарями-алергологами, їх сконцентрованістю головним чином в обласних центрах, допомогу хворим на алергію падають переважно лікарі загального профілю чи окремі вузькі фахівці (оториполарингологи, дерматологи).

За нашими спостереженнями, взагалі виявляється не більше 20% хворих на алергічні захворювання (а від цієї кількості своєчасно виявляється не більше 10-15%), що, на жаль, знижує перспективи надання їм адекватної лікувальної допомоги.

Виходячи з існуючих у вітчизняній алергологічній службі проблем та недоліків, МОЗ України здійснює заходи щодо її удосконалення. Згідно зі спільним наказом МОЗ та АМН України (№ 127/18 від 02.04.2000 p.), починаючи з 2002 року, з метою наближення алергологічної допомоги до сільського населення, більш раннього та повного виявлення алергічних захворювань, в районних та міських лікарнях створюються пункти скринінгу алергічних захворювань, а в м. Києві, на базі провідних інститутів (Інститут отоларингології АМН України та Інститут фтизіатрії і пульмонології АМН України) - консультативні і методичні центри для таких хворих.

Таким чином, створюються передумови для більш повного і своєчасного виявлення алергічних захворювань. Це, поряд з розвитком специфічної імунотерапії і фармакотерапії алергічних захворювань, що також є важливою функцією вищенаведених центрів, має сприяти розвитку алергологічної служби в Україні, покращенню надання спеціалізованої медичної допомоги населенню, її наближенню до райцентрів і мешканців сіл.

Питання класифікації алергічних захворювань

У світі, і зокрема в країнах колишнього СРСР, склалася уява про певне коло форм алергічних захворювань. Це захворювання, які пере важно вражають органи дихання (алергічний риніт, поліноз, бронхіальна астма, екзогенний алергічний альвеоліт, еозинофільний інфільтрат), шкіру (різні види алергічного дерматиту, кропив'янка, харчова, лікарська алергія) тощо. Якщо принципово підійти до цих груп алергічних захворювань, то деякі з них (бронхіальна астма) не завжди є алергічними захворюваннями, належність інших до алергічних захворювань є недостатньо доведеною (атопічний дерматит, еозинофільний інфільтрат), а частина (харчова, лікарська, інсектна алергія) - є синдромами, утвореними за етіологічною ознакою.

Згідно з міжнародною класифікацією хвороб (МКХ-10), до алергічних захворювань відносять деякі варіанти бронхіальної астми (атопічна, екзогенна, риніт з астмою, сінна лихоманка з астмою); алергічний риніт, спричинений пилком рослин, сінна гарячка, поліноз, інший сезон ний алергічний риніт, інший алергічний риніт, цілорічний алергічний риніт, алергічний риніт неуточнений; еозинофільну астму (синонім еозинофільного інфільтрату), хвороби легень, спричинені зовнішніми агентами; атопічний дерматит, екзему (дитяча гостра, хронічна, а також екзогенна і контактна); контактний дерматит, спричинений металами, клейкими речовинами, косметичними засобами, барвниками, лікарськими засобами, рослинами та харчовими продуктами при їх контакті зі шкірою, іншими хімічними речовинами.

Як видно з вищенаведеного, вітчизняний поділ алергічних захворювань на клінічні форми суттєво не відрізняється від прийнятого у світі, хоча й має певні недоліки. Це, звичайно, хвилює багатьох дослідників, які ставлять і обговорюють питання номенклатури алергічних захворювань (Paul Van Cauwenberge, 2001). В Україні останнім часом велика робота ведеться щодо впорядкування форм алергічних захворювань, утворення національних стандартів їх діагностики і лікування. Ради кально ці питання, напевне, будуть вирішені з переходом до страхової медицини.

Підсумовуючи сказане, слід зауважити, що алергія перетворилася в глобальну проблему сучасності. Рівень і невпинне зростання алергічних захворювань змушують розцінювати ситуацію як епідемічну. У зв'язку з цим потрібні зусилля не тільки алергологів, оториноларингологів, але й інших фахівців, організаторів охорони здоров'я, громадськості для покращення ситуації щодо алергічних захворювань.

Резюме. Проблема алергічних захворювань є актуальною для всіх країн, зважаючи на значне поширення цих захворювань, значний соціальний та економічний тягар, який вони створюють для суспільства і окремих осіб. В Україні внаслідок значних змін, що відбулися з набуттям самостійності, потрібна реорганізація алергологічної служби, певні зміни у до- і післядипломній підготовці лікарів з алергології.

Імунологічна стадія алергічних захворювань

Слід вважати доведеним, що алергічні реакції є різновидом імунологічних (тобто суто захисних), але їх принциповою відмінністю від перших є те, що вони супроводжуються ушкодженням власних органів і тканин. Так, якщо з позиції виду розглянути загибель від анафілактичного шоку тварини, яка має дефектні гени, що спрямовують імунну відповідь з нормергічної якості у гіперергічну, то таке явище можна вважати корисним для виду. Для організму є корисною фіксація мікробних антигенів у бар'єрних тканинах, зв'язування їх імунними комплексами, тобто алергічні реакції мають риси, які дозволяють їх розглядати як захисні.

У той же час слід чітко розуміти, що до алергічних реакцій (АлР) відносяться тільки ті, в основі яких лежать імунні механізми. Тому у відповідності з "Офіційним заключенням проблемної комісії з номенклатури ЕААСІ (2001)", слід, по-перше, розрізняти види гіперчутливості:

Ще С. Pirquet було встановлено, що алергічні реакції поділяються на два типи: негайного і уповільненого типу. Але пізніше P.G.H.Gell, PR.A.Coombs (1962) довели існування 4 типів імунологічних (а отже, і алергічних) реакцій (пізніше було доведено п'ятий і шостий типи, але ці типи не є актуальними для алергічних реакцій). Алергічні реакції можуть мати перебіг за будь-яким з 4 типів (таблиця 1):

I тип - анафілактичні;

II тип - цитотоксичні;

тип- імунокомплексні;

тип - гіперчутливість уповільненого типу.

I тип. Анафілактична реакція. Алергічні захворювання, які ми висвітлюємо в подальших главах, базуються на реакціях гіперчутливості саме цього типу. Тому на його поясненні ми детальніше зупинимося нижче.

II тип. Цитотоксичні реакції. Вони зумовлені антитілами, адсорбованими на поверхні клітин, або безпосередньо з антигенами цих поверхонь. При цьому комплексом антиген+антитіло активується комплемент і фрагменти останнього спричиняють ушкодження мембрани і лізис клітин. Цей тип лежить в основі таких алергічних реакцій, як тромбоцитопенія, анемія, лейкопенія (агранулоцитоз).

тип. Імунокомплексні реакції (ІКР). В даному випадку алергени взаємодіють з антитілами у рідинних системах, внаслідок чого утворюються циркулюючі імунні комплекси, які активують комплемент і ведуть до агрегації тромбоцитів. Усе це призводить до активації ферментів, клітинної інфільтрації, ушкодження судинної стінки, тромбозу су дин, некрозу тканин тощо. Прикладами таких реакцій може бути феномен Артюса, алергічний міокардит, нефрит, гепатит тощо.

тип. Реакції гіперчутливості уповільненого типу. Вони розвиваються через 24-48 годин після повторного контакту алергену з сенсибілізованими Т-лімфоцитами. Внаслідок цього відбувається виділення медіаторів-лімфокінів, які залучають у зону алергічної реакції різноманітні клітини. Розвиваються клітинна інфільтрація і алергічна запальна реакція. Найяскравішим клінічним прикладом такої реакції є контакт ний дерматит.

За сучасними поглядами, алергія чи алергічна реакція - це результат неадекватної імунної відповіді на повторне попадання до організму певних агентів, наслідком чого є порушення функціонування органів, окремих систем чи всього організму, що супроводжується ушкодженням власних тканин.

Чужорідна речовина (а щодо того, "своє" воно чи "не своє", рішення приймають клітини імунної системи - ІС) може бути імуногеном чи алергеном. Такий поділ залежить від того, яку реакцію імунної системи ця речовина викликає - суто захисну, адекватну, чи також захисну, але неадекватну.

Однак особливим станом, який "забезпечує" виникнення гіперчутливих реакцій, тобто на базі яких формуються алергічні захворювання, у певної категорії осіб є стан атопії.

Як вказує Ю. М. Хопкін (1999), атопія є порушенням імунітету, при якому активовані механізми системи Т-хелперів типу Th₂, які призводять до надмірної продукції IgE. Якщо у осіб з нормальним функціонуванням ІС па антигенний подразник активуються механізми системи Т-хелперів типу Thj і продукуються антитіла класів IgMJgG, гамма-інтерферон і рівень IL-4 є низьким, то у осіб з атонією закладаються основи для майбутніх алергічних захворювань тощо:

Є підстави вважати, що захворювання в ранньому дитячому віці на інфекційні хвороби, інфікування туберкульозом сприяють переключенню імунної відповіді на тип Th, хелпсрів. S, навпаки, медичні протиінфекційні заходи (вакцинація, хіміотерапія) сприяють зростанню випадків алергічних захворювань.

Етап сенсибілізації. Пройшовши через слизові оболонки дихальних шляхів, алерген захоплюється макрофагами, В-лімфоцитами і після певної трансформації (процесиигу) "завантажується" до пептидсполучних борозен клітин головного комплексу гістосумісності. В подальшому він презентується лімфоцитам-хелперам.

Не стільки в залежності від характеру алергену, скільки від особливостей імунної системи може залежати характер наступної імунної відповіді. Зараз є досить доказів того, що алергічні реакції виникають головним чином у двох випадках:

а) у осіб з атопією;

б) при значних кількостях алергену.

При взаємодії з Th -хелперами, як видно з вищенаведеного, починає продукуватися низка цитокінів, серед яких найважливішими є IJI-3, ІЛ-4, ІЛ-5. Внаслідок цього відповідні В-лімфоцити перетворюються у плазматичні клітини, що продукують IgE (у меншій мірі - IgG4), збільшується кількість опасистих клітин чи базофілів крові і на їх поверхні значно зростає кількість рецепторів до Fc-фрагменту IgE. "Активізуються" також еозинофіли, на їх поверхні з'являються молекули адгезії.

Етап гострої фази алергічних реакцій 1 типу. При повторному надходженні цього ж алергену він зв'язується з напрацьованими саме до нього (специфічними) IgE-антитілами. При цьому опасисті клітини чи базофіли (їх інколи називають "клітинами-мішенями" першого порядку) дегранулюються, вивільняються їх медіатори, які викликають відомі клінічні прояви алергії (чхання, свербіж носа, очей, чи бронхоспазм, набряк слизових оболонок бронхіол - залежно від того, на якій "території" розвивається ця реакція).

Етап пізньої фази алергічних реакцій 1 типу. Його "забезпечують" головним чином еозинофіли, що під впливом ІЛ-3, ІЛ-5 виділяють також низку медіаторів, за рахунок яких розвивається клітинне запалення, гіперсекреція слизу, бронхоспазм. Медіатори цих реакцій наведено у таблиці.

Отже, виділення медіаторів і знаменує собою патохімічну фазу алергічної реакції.

Дія медіаторів на відповідні рецептори і клітини (їх ще називають "клітинами-мішенями" другого порядку) і є патофізіологічною фазою алергічних реакцій.

Використана література

1. Б. М. Пухлик. Алергічні захворювання. Навчальний посібник. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. - 240 с.