Методика шкірного тестування з алергенами

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ЛУБЕНСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ

РЕФЕРАТ

З АЛЕРГОЛОГІЇ

НА ТЕМУ: Методика шкірного тестування з алергенами. Провокаційні проби з алергенами. Аналіз функції зовнішнього дихання.

Виконала: студентка групи Ф-31

Німець Ніна

Лубни 2009



Методика шкірного тестування з алергенами

Нашкірні проби (нашкірні, епікутанні, patch-тести) проводяться па непошкодженій шкірі. Крапельну пробу використовують для розчинів антибіотиків та деяких хімічних сполук. При цьому на долонну поверхню передпліччя після дезінфекції спиртом чи ефіром наносять по одній краплі розчинів алергенів та тест-контрольної рідини для виключення хибнопозитивного результату реакції, місце реакції покривають поліетиленом для запобігання випаровування розчинів. Вимірювання результатів проводять через 20 хв. для розчинів антибіотиків та через 24 години -для хімічних речовин. Позитивна місцева реакція характеризується гіперемією, набряком навкруги місця контакту з алергеном, при інтенсивній реакції можлива поява пухирця. Такий вид тестування є найбільш фізіологічним та специфічним, але найменш чутливим. Тому його використовують у якості першого етапу дослідження на чутливість до антибіотиків, хімічних речовин, токсичний вплив яких на шкіру невідомий.

Для постановки аплікаційної (компресійної) проби шкіру обробляють 70% спиртом. На її поверхню накладають квадратний кусок марлі розміром 1 см², який змочено досліджуваним розчином, зверху його закривають шматком целофану трохи більшого розміру та лейкопластиром так, щоб марля не виходила за межі лейкопластиру. Одночасно таким же чином проводять пробу з тест-контрольною рідиною. Фіксуючий лейкопластир знімають зі шкіри через добу. Вимірювання результатів проводять через 20 хв. після нанесення речовини на шкіру (для виключення негайних реакцій на алергени) і через 24-48 годин (вимірювання починають проводити через годину після зняття пластиру для зникнення можливого подразнення шкіри).

Відповідно до рекомендацій Міжнародної дослідницької групи оцінка аплікаційного тесту проводиться таким чином:

1+ - стійка еритема та інфільтрація;

2+ - поява везикул;

3+ - виражена реакція, що супроводжується появою пухирів.

Якщо аналогічні явища мають місце і контрольній пробі - реакція не реєструється.

Пластирні проби можуть проводитися з алергенами, які виготовляються ex tempore в алергологічних кабінетах для діагностики контактного дерматиту або інших алергічних реакцій, які мають перебіг по четвертому типу за Джеллом і Кумбсом.

Нижче буде йти мова про роботу зі стандартними алергенами, які випускаються з дозволу Держдепартаменту МОЗ України, є зареєстрованими, стандартизованими за вмістом PNU у мл тощо.

Як вже наводилося вище, вітчизняні неінфекційні алергени випускаються в упаковках, що містять флакон з алергеном, флакон тест-контрольної і 5 флаконів - розчинної рідини. Перед застосуванням алергенів потрібно уважно роздивитися упаковку, перевірити, чи алергени не прострочені. Флакони з рідиною слід оглянути у пронизуючому світлі. Вони мають бути прозорими, різних відтінків світлого кольору, без домішок та осаду. Скло флаконів повинно бути цілим, ковпачки - неушкодженими.

Строк придатності вітчизняних алергенів - 2 роки з моменту випуску за умови правильного їх зберігання (при температурі від 2 до 8 градусів вище нуля). Розчини алергенів (зроблені медпрацівником з використанням стандартних алергенів), чи флакони, з яких вже було здійснено забір алергенів, повинні бути використаними на протязі одного місяця.

Постановку шкірних проб проводять з алергеном, що містить 10.000 PNU в 1 мл. У пацієнтів з високим ступенем сенсибілізації необхідно використовувати препарат в концентрації 5.000 PNU в 1 мл. Слід пам'ятати, що шкірне тестування алергенами дітям починають робити з 3-х років, причому кількість проб, які можна поставити одночасно дитині, повинна не перевищувати їх віку в роках.

Тест уколом є найбільш технологічним, уніфікованим серед усіх шкірних проб, практично виключає неспецифічні реакції за рахунок подразнення шкіри, реакції її судин. Серед шкірних тестів тест уколом - найбільш безпечний. В порівнянні зі скарифікаційним тестом він значно специфічні ший. Його певними перевагами є більша естетичність, менша болючість, що важливо при обстеженні дітей. Все це робить тест уколом найбільш поширеним у світі методом шкірного алергологічного тестування.

Переваги тесту уколом перед скарифікаційною пробою:

Більша специфічність.

Краща технологічність.

Повна уніфікованість.

Мінімальна травматичність, естетичність,

Мінімальна небезпека анафілактичних реакцій.

Менша витрата алергенів.

Ми спеціально називаємо цей тест "тестом уколом", а не прик-тес-том, тому що тут існує певне різночитання і деякі автори вважають, що технологія прик-тесту включає ще піднімання шкіри списом ланцета, Така технологія, на наш погляд, буде надавати значної суб'єктивності тесту уколом.

Слід нагадати, що в Україні успішно пройшли апробацію ланцети для тесту уколом з завчасно нанесеними на спис і висушеними алергенами. За кордоном також існують подібні технології (пластикові ланцети Дср-мапік, російські "алцети" професора Б. М. Райкіса).

Як доведено дослідженнями Б. М. Пухлика, В. Б. Русанової (1999), додаткове привернення списа ланцета внутрішньошкірно після проколювання на 180 градусів сприяє кращому проникненню алергену в шкіру та значно підвищує інформативність тесту - за термінологією авторів -"ротаційний тест уколом". Для цього авторами спеціально створена модифікація ланцета для ротаційного прик-тесту, який виготовляється в Україні. Облік результатів тесту уколом проводиться як і для інших проб, що реєструють реакції негайного типу, через 15-20 хвилин.

1 Іри використанні ланцетів для ротаційного тесту уколом з нанесеними на їх спис висушеними алергенами технологія тестування така ж: після протирання шкіри передпліччя спиртом і просушування кришки відповідних ланцетів знімаються і ними проводиться ротаційний прик-тест.

Оцінку результатів шкірних проб наведено у таблиці 6.

При проведенні скарифікаційної проби контакт алергену зі шкірою забезпечується порушенням цілісності останньої. Стерильними одноразовими скарифікаторами, окремими для кожного алергену та кожного хворого, наносять по дві паралельних подряпини через краплі алергену, тест-контрольної рідини та розчину гістаміну довжиною по 5 мм так, щоб не пошкодити кровоносних судин шкіри, з відстанню між ними у 2,5-3 см. Через 5-Ю хвилин стерильними ватними тампонами промокають надлишок кожної рідини в місці подряпини (ватний тампон повинен бути окремим для кожної рідини). Реакцію оцінюють через 15-20 хвилин.

Основним недоліком скарифікаційних тестів є неможливість обліку кількості алергену, введеного в шкіру, оскільки глибину та довжину скарифікацій важко уніфікувати. Помилки при оцінці тесту можуть також бути пов'язаними з пошкодженням капілярів шкіри, її подразненням, у зв'язку з чим цей тест дає чималу кількість хибнопозитивних реакцій.

Внутрішньошкірна проба більш чутлива, ніж скарифікаційна, але й менш специфічна. Вона частіше може ускладнюватись місцевими чи загальними алергічними реакціями. Внутрішньошкірні проби звичайно використовують як завершальний етап тестування з не-інфекційними алергенами або як діагностичний тест з інфекційними алергенами. Якщо на попередньому етапі шкірного тестування (тест уколом, скарифікаційна проба) було отримано 5 і більше позитивних результатів, внутрішньошкірний тест бажано в цей день не проводити. В певній мірі небезпечним є проведення внутрішньошкірних проб з однотипними алергенами (різні серії домашнього пилу, пилок рослин однієї групи тощо) в один день. Внутрішньошкірні проби з харчовими алергенами не проводяться. Доза алергенів, що вводиться внутрішньошкірно, має бути у 1000 разів меншою за ту, що вводилася при прик-тесті. Тільки при від'ємному результаті такого тестування лікар може дозволити повторити внутрішньошкірний тест з більшою концентрацією алергенів.

Після дезінфікування шкіри 70 % спиртом внутрішньошкірно вводять 0,02 мл неінфекційного чи 0,1 мл інфекційного алергену. У більшості випадків реакції на неінфекційні алергени мають негайний тип. вони досягають максимуму через 20-30 хвилин і мають вигляд м'якої блідо-рожевої папули - пухирця з чіткими контурами.

При дуже сильній реакції пухир має псевдоподії, може супроводжуватись свербінням. Обов'язковим також є проведення контрольної проби з розчинною рідиною (відстань між ін'єкціями має бути 4 см). Реакцію вважають за негативну при однакових розмірах папули в контрольній пробі та пробі з алергеном. За позитивний результат вважається проба з вираженим діаметром папули (див. таблицю). Інколи при проведенні внутрішньошкірних проб окрім негайних реєструються уповільнені реакції - через кілька годин після стихання негайної реакції з'являється повторна реакція. Про це треба попередити хворого. У свою чергу він повинен повідомити лікаря про появу такої реакції.

Щодо чутливості та специфічності шкірних тестів для алергодіагностики, то якщо їх розташувати по мірі зниження чутливості, вийде така послідовність:

Внутрішньошкірний --> скарифікаційний --> тест уколом --> крапельний.

Якщо ж їх розташувати по мірі зниження специфічності, то вийде наступна послідовність:

Крапельний --> тест уколом --> скарифікаційний --> внутрішньошкірний.

З урахуванням вищенаведеного, тобто насамперед чутливості і специфічності, найбільш вживаним у світі є тест уколом.

При неможливості постановки проб на передпліччях, їх можна проводити на шкірі спини.

Робити певні висновки після шкірного тестування можна лише при співпадінні його результатів з даними анамнезу.

Переваги та недоліки різних шкірних проб з алергеном наведено у табл7.

При оцінці результатів шкірних проб слід враховувати також нижченаведені фактори - табл. 8.



Протипоказання для проведення шкірних проб з алергенами

Загострення алергічного захворювання.

Гострі інфекції чи загострення хронічних інфекційних та запальних захворювань.

Шкірні хвороби.

Вагітність.

Туберкульозний процес будь-якої локалізації в період загострення.

Психічні захворювання в період загострення.

Колагенози.

Злоякісні захворювання.

Тимчасовим протипоказом є прийом антигістамінних та глюкокорти-костероїдних препаратів та цитостатиків.

Провокаційні проби з алергенами

В залежності від шокового органу розрізняють назальні, очні, інгаляційні та інші провокаційні тести.

При проведенні назального провокаційного тесту в одну половину носа вводять контрольну рідину (0,2 мл - 3 краплі) за допомогою піпетки чи змоченої ватної кульки. Якщо через 15-20 хвилин реакція відсутня, в іншу половину носа таким же чином і в тій же кількості вводять алерген у концентрації, що дала слабопозитивну реакцію при внутрішньо-шкірному тестуванні, і залишають його на 20 хвилин. При відсутності реакції кожні 15-20 хвилин проводять наступне введення алергену в концентрації, що в 10 разів перевищує попередню, до найвищої концентрації -1000 PNU в 1 мл. При перших ознаках таких клінічних проявів, як чхання, закладеність і свербіння в носі, водянисті виділення - тестування припиняють. Останнім часом у якості назального провокаційного тесту використовують також риноманометрію до та після провокації алергеном, результати якої вважають позитивними при реєстрації підвищення назального опору на 20% і більше.

При непомірно вираженій реакції можуть з'явитися гіперемія та свербіння повік, шкірний зуд та висипи типу кропив'янки, ядуха. В такому випадку необхідно видалити алерген, промити слизову оболонку носа ізотонічним розчином натрію хлориду чи дистильованої води, закапати в кожний носовий хід по 3-4 краплі розчину гідрокортизону, по 3^4 краплі 2% розчину ефедрину, парентерально ввести антигістамінні препарати.

Позитивна реакція має також особливу риноскопічну картину у вигляді гіперемії, набряку та гіпертрофії слизових оболонок нижніх носових раковин, збільшується кількість еозинофілів у носовому секреті.

Для специфічної діагностики полінозів, що перебігають з явищами ринокон'юнктивального синдрому, використовують кон'іонктивальний провокаційний тест. Проводити його потрібно дуже обережно і тільки при наявності нагальних показань, оскільки інколи метод може викликати виражені явища алергічного кон'юнктивіту, який нелегко припинити.

Техніка постановки проби: краплю контрольного розчину закапують в нижній кон'юнктивальний мішок. Якщо через 10-15 хвилин не з'явиться ніякої реакції, то в той же мішок закапують краплю розчину алергену в концентрації, що дала слабо позитивну реакцію при шкірному тестуванні. Якщо реакція відсутня, через 15-20 хвилин закапують краплю наступної концентрації, в 10 разів більшої за попередню тощо до нерозведеного алергену. Реакція вважається позитивною при появі свербіння повік, почервоніння, сльозотечі та, можливо, хімозу. При появі цих симптомів необхідно промити слизову оболонку повік 2% розчином борної кислоти, після чого закапати в кон'юнктивальний мішок 1--2 краплі 0,1% розчину адреналіну та ввести антигістамінний препарат.

Дітям провокаційні алергологічні тести можна проводити починаючи з 5 років-назальний і, при нагальній необхідності, з 10 років,-кон'юнктивальний тест. Інгаляційний провокаційний тест проводити небажано.

При проведенні інгаляційного провокаційного тесту алерген вводиться інгаляційно за допомогою аерозольного інгалятора. Реакція бронхів реєструється за допомогою спірометрії, зокрема показника ОФВ_г На початку тестування хворий вдихає тест-контрольну рідину (1,5 мл протягом 2-3 хвилин), після чого реєструють показники спірографії. Після цього хворий вдихає в тій самій кількості алерген у концентрації, в 10 разів меншій, ніж та, що викликала позитивну шкірну реакцію, при відсутності реакції проводиться постійне збільшення концентрації алергену на порядок. Тест вважається позитивним при зменшенні ОФІ більше, ніж на 20%. У певній мірі замість ОФВ можна використати пікфлуометрію (зменшення пікової швидкості видиху на 20% і більше). Виражений спазм бронхів, що розвився після проби, купірують бронходилататорами.

За один день тестують не більше одного алергену в зв'язку з можливістю виникнення пізніх реакцій через 6-12 годин у вигляді приступів ядухи.

Для визначення холодової алергії існує експозиційна холодова проба. Для її проведення шматок льоду 2-3 см в діаметрі прикладають до шкіри долонної поверхні передпліччя та закріплюють за допомогою бинта на З хвилини. Через 5-10 хвилин після видалення льоду при позитивній реакції на шкірі виникає уритикарний пухир, частіше без псевдоподій, який по формі співпадає з контурами шматка льоду. При негативній реакції виникає лише нерізка гіперемія. Експозиційну пробу можна проводити в іншій модифікації, використовуючи пробірку з кусочками льоду, яку кріплять до шкіри на 10 хвилин.

Для визначення теплової алергії, що перебігає за псевдоалергічними механізмами, проводять експозиційну теплову пробу. Для цього пробірку з гарячою водою температурою 40-42 °С кріплять до долонної поверхні передпліччя на 10 хвилин. Позитивна реакція характеризується появою пухирця на місці контакту з пробіркою.



Аналіз функції зовнішнього дихання

Спірографія

Функція зовнішнього дихання вивчається за допомогою спірографів, які дають візуальне (на моніторі комп'ютера) чи графічне зображення спірограми.

При аналізі спірограми оцінюють об'ємні, швидкісні характеристики та показники легеневої вентиляції (рис. 4).

1. Об'ємні показники

Дихальний об'єм (ДО) - це об'єм повітря, що надходить в легені за 1 вдих при спокійному диханні (норма 500-800 мл). Показники дихального об'єму змінюються залежно від рівня вентиляції. Частина дихального об'єму, що бере участь в газообміні, називається альвеолярним об'ємом (АО) і дорівнює 2/3 ДО, Решту його (1/3) становить об'єм функціонального мертвого простору (ФМП), що складається з анатомічного мертвого простору (150-200 мл) та альвеолярного мертвого простору, В нормі повний мертвий простір близький до анатомічного.

РО (резервний об'єм вдиху) - максимальний об'єм, який можна додатково вдихнути після спокійного вдиху (норма 1000-2000 мл).

РО (резервний об'єм видиху) - максимальний об'єм, який можна додатково видихнути після спокійного видиху (1000-1500 мл - 25% від ЖЄЛ).

Є_ш (ємність вдиху) - сума ДО та РО_вд) характеризує здатність легеневої тканини до розтягнення.

ЖЄЛ (життєва ємність легень) - сума ДО, РО та РО , максимальний об'єм, який можна вдихнути після максимально глибокого вдиху (норма 3000-5000 мл). Ця величина залежить від віку (до 35 років вона збільшується, потім поступово зменшується), статі (у жінок - менша, ніж у чоловіків), зросту та маси тіла, а також від положення тіла. В нормі ЖЄЛ дуже мінлива величина, може у здорових осіб відхилятись від належної на ±15-20%. Тому практично треба звертати увагу на значення ЖЄЛ нижче 80% від належної.

ФЖЄЛ (форсована життєва ємність легень) - це об'єм повітря, який можна видихнути при форсованому видиху після максимального вдиху (норма - 70-80% від ЖЄЛ).

ЗОЛ (залишковий об'єм легень) - об'єм, який залишається в легенях після максимально повного видиху. У молодих осіб в нормі не більше 25-30% від ЗЄЛ (див. нижче), а в осіб похилого віку близько 35% від ЗЄЛ (норма 1000-1500 мл).

ФЗЄ (функціональна залишкова ємність) - об'єм повітря, що залишився в легенях на рівні спокійного видиху, сума РО_ви і ЗОЛ (в нормі -40-50% від ЗЄЛ).

ЗЄЛ (залишкова ємність легень) - сума ЖЄЛ та ЗОЛ, максимальний об'єм, який можуть вмістити легені на висоті глибокого вдиху.

2. Показники легеневої вентиляції

В режимі спокійного дихання визначаються дихальний об'єм та ХОЛ (хвилинний об'єм легень) - величина загальної вентиляції за 1 хв. при спокійному диханні (норма 6-8 л за 1 хв.). Цей показник дуже мінливий і залежить від частоти дихання (ЧД) та дихального об'єму.

МВЛ - максимальна вентиляція легень, максимальний хвилинний об'єм, максимальна дихальна ємність - це максимальний об'єм повітря, який може бути провентильований за 1 хв., характеризує функціональну здатність апарату зовнішнього дихання. Норма 50-180 л.

МВЛ = ДО * ЧД .

Цей показник залежить від статі, віку, маси тіла та зросту, положення тіла. Він чутливий до стану нервової системи, на його величину можуть впливати емоції пацієнта.

3. Швидкісні показники

ОФВ (об'єм форсованого видиху за першу секунду) - це об'єм повітря, що видихається за першу секунду при максимально швидкому видиху і виражається у відсотках до ФЖЄЛ. Здорові люди за першу секунду видихають не менше 70% від ФЖЄЛ.

Проба Тіфно (тест Тіфно) ОФВ,/ЖЄЛ в %, в нормі дорівнює 70-75%.

МОШ,₅ - максимальна об'ємна швидкість повітря на рівні видиху 25% ФЖЄЛ.

МОШ₅₀ - максимальна об'ємна швидкість повітря на рівні видиху 50% ФЖЄЛ.

МОШ₇₅ - максимальна об'ємна швидкість повітря на рівні видиху 75% ФЖЄЛ.

Ці показники мають найбільшу цінність у діагностиці початкових порушень бронхіальної провідності. За нижню межу норми показників потоку приймають 60% від належної величини.

СОШ_{25 75} - середня об'ємна швидкість форсованого видиху, за певний період вимірювання від 25 до 75% ФЖЄЛ. Відображає стан дрібних дихальних шляхів. Для виявлення ранніх обструктивних порушень є більш інформативним показником, ніж ОФВ.

Типи вентиляційної недостатності

Порушення функції апарату зовнішнього дихання зумовлені різними патологічними процесами дихальних шляхів. Залежно від механізмів виділяють обструктивні, рестриктивні та змішані порушення вентиляції легень.

Обструктивний тип вентиляційної недостатності (від латинського obstruction - перепона) виникає внаслідок звуження дихальних шляхів та підвищення опору руху повітря. Перешкоди рухові повітря можуть спостерігатись як у верхніх дихальних шляхах, так і в нижніх. При ускладненні проходження повітря у дихальних шляхах порушується не тільки вентиляція легень, але й механіка дихання. Через утруднення видиху різко збільшується робота дихальних м'язів.

Рестриктивний (обмежувальний, від лат. restrictio - обмеження, зменшення) тип порушення вентиляції зумовлений зменшенням дихальної поверхні легень або зменшенням здатності легеневої тканини до розтягнення.

Для центральної обструкції (у великих бронхах) характерне збільшення ЗОЛ /ЗЄЛ, ЗЄЛ, різке зменшення ОФВ, зменшення IT, зменшення ЖЄЛ.

Для периферійної обструкції (в дрібних бронхах) характерне різке зниження МОШ₇₅, МОШ₅₍₎, збільшення ЗЄЛ, при цьому ЖЄЛ не змінюється або мало змінюється.

Частіше зустрічається комбінація перерахованих змін - генералізо-вана обструкція.

Рестриктивний тип вентиляційної недостатності характеризується зменшенням ЖЄЛ, ЗЄЛ, причому ЗОЛ залишається нормальним.

Змішаний тип порушення вентиляції характеризується наявністю ознак як обструктивних, так і рестриктивних вентиляційних розладів, а саме: зменшенням ЖЄЛ, ЗЄЛ, підвищенням ЗОЛ та зменшенням ОФВ_1, мош₇₅, мош₅₀.

Вдих починається у точці А, видих - у точці В. Пікова об'ємна швидкість видиху (ПОНІ) спостерігається у точці С. Максимальний експіраторний потік в середині життєвої ємності (V тах= 50%) відповідає точці D, максимальний інспіраторний потік (МОШ_5|) - точці Е.

РО -- резервний об'єм.

ДО - дихальний об'єм.

Пікфлуометрія

Пікфлуометрія - визначення пікової швидкості видиху (ПШВ), яка вимірюється в літрах за секунду, для оцінки ступеня обструкції дихальних шляхів. Проведення моніторингу ПШВ надає лікареві максимальну інформацію про стан хворого, ефективність його лікування, а також, при застосуванні самим пацієнтом, дозволяє йому налагодити самоконтроль за перебігом захворювання, визначити оптимальний час для прийому бронхолітиків і, при потребі, визначитися з необхідністю звернення до лікаря.

Показники ПШВ корелюють з ОФВ_|5 що вважається кращим показником для оцінки ступеня обструкції дихальних шляхів і вимірюється за допомогою спірометра, а також із опором дихальних шляхів, який визначається методом плетизмографії. 1 хоча визначення ПШВ не може повністю замінити спірометрію та плетизмографію, воно постає їх цінним та інформативним доповненням.

Основні завдання моніторингу ПШВ:

Планування лікування обструктивних захворювань легень.

Оцінка ефективності лікування бронхообструктивних захворювань.

Прогнозування загострень бронхіальної астми.

Оцінка ступеня гіперреактивності бронхів.

Визначення зворотності бронхіальної обструкції. Існують дві модифікації пікфлуометра:

і) стандартний, який вимірює ПШВ в діапазоні 60-800 л/хв і може застосовуватися як дорослими, так і дітьми;

2) пікфлуометр, що вимірює ПШВ в діапазоні 30-370 л/хв і використовується, як правило, пацієнтами з низьким потоком повітря: маленькими дітьми та хворими з важкими формами обструкції.

Слід пам'ятати, що пікфлуометрія значною мірою залежить від раціональних дій пацієнта. Тому його потрібно чітко проінструктувати про те, як належить виконувати маневр форсованого видиху. Для зменшення впливів зусиль пацієнта на значення ПШВ необхідно процедуру вимірювання ПШВ проводити тричі з невеликими перервами. За остаточний результат обирається найбільший показник ПШВ.

Діти можуть опанувати пікфлуометрію, як правило, з 5-6-річпого віку. Існують спеціальні дитячі пікфлуометри.

Методика дослідження

Пацієнтові треба знати:

як і коли використовувати пікфлуометр;

як записувати результати ПШВ у щоденник і позначати їх на графіку;

як інтерпретувати дані показників ПШВ;

як поводитись при отриманні певних даних ПШВ;

яку інформацію за результатами пікфлуометрії негайно повідомити лікареві.

ПШВ вимірюється пацієнтом самостійно вранці (відразу ж після сну або коли він прокидається внаслідок нападу ядухи) і ввечері перед сном. Отримані значення ПШВ заносяться у спеціальний індивідуальний щоденник спостереження, який додається до кожного пікфлуометра. Важливою діагностичною ознакою є різниця між ранішнім та вечірнім значеннями ПШВ. У нормі ранішні і вечірні значення ПШВ є практично однаковими, графік нагадує пряму лінію. В разі значних добових коливань ПШВ графік нагадує криву з великою амплітудою, що свідчить про відсутність контролю за бронхіальною обструкцією і важкий стан пацієнта.

Методика використання пікфлуометра досить проста. Пацієнт насамперед перевіряє, чи показник приладу стоїть на відмітці "0". Потім бере пристрій так, щоб пальці не торкались шкали та паза, і тримає його горизонтально. Всі виміри проводяться в одному положенні тіла - краще стоячи, але можна сидячи і лежачи. На початку треба дихати спокійно та рівно. Надалі слід зробити максимально глибокий вдих, взяти мундштук приладу до рота, щільно обхопити його губами і швидко видихнути у пристрій, не перекриваючи отвору мундштука язиком. Показник ПШВ (л/хв., ум. ОД) реєструється шкалою пікфлуометра. Визначені таким чином дані заносяться у щоденник та на графік у вигляді точок, які в подальшому з'єднуються лініями.

Графік змін ПШВ слід оцінювати за кількома параметрами: візуально - за формою графіка, кількісно - за максимальним значенням ПШВ і добовими коливаннями ПШВ. Важливо оцінити нормальне значення ПШВ для даного конкретного пацієнта. За норматив ПШВ прийнято брати середнє найкраще для даного хворого значення, яке визначається у нього в період ремісії при доброму самопочутті. Є рекомендації використовувати нормативні значення ПШВ, що розраховуються відповідно до зросту, віку та статі (існують спеціальні таблиці).

2. Оцінка ефективності лікування бронходилататорами та інгаляційними глюкокортикоїдами.

При тривалому використанні бронходилататорів ПШВ необхідно виі-рювати до і після застосування препарату. Значення ПШВ після вживання бронхолітика менше ніж 80% від належного або відхилення добових коливань ПШВ більше ніж на 20% потребують проведення активнішої терапії або госпіталізації хворого до спеціалізованого відділення.

Якщо лікування пацієнта адекватне, то значення ПШВ сягає найкращого для даного хворого значення, зникає "вранішній провал". Графік при цьому наближається до прямої лінії.

3. Прогнозування загострень бронхіальної астми та хронічного обструктивного бронхіту.

Суб'єктивні відчуття бронхоспазму у хворих на бронхіальну астму та хронічний обструктивний бронхіт часто значно відстають від реального розвитку бронхіальної обструкції. На графіку ПШВ початок розвитку бронхоспазму об'єктивно реєструється як падіння значень відносно найкращого чи як поява "вранішніх провалів". Дуже часто зниження показника ПШВ спостерігається за кілька днів до появи симптомів бронхообструкції. У таких випадках лікар і хворий можуть заздалегідь прийняти рішення про посилення терапії, щоб попередити напад ядухи. Пацієнту необхідно розцінити цей факт як попередження, що його захворювання виходить з-під контролю, і відразу ж звернутися до лікаря.

4. Оцінка ступеня гіперреактивності бронхів.

Ознакою наявності у пацієнта синдрому гіперреактивності бронхів є зниження ранішніх показників ПШВ відносно вечірніх більше ніж на 20%, що має назву "вранішній провал". Навіть один "вранішній провал" протягом тижня свідчить про наявність гіперреактивності бронхів. Більш точним методом є тест із специфічним агентом, який викликає бронхообструкцію. Зникнення "вранішніх провалів" є результатом правильного лікування.

5. Визначення зворотності бронхіальної обструкції.Проводиться за допомогою пікфлуометра та (3,-агоніста швидкої дії

(беротек, сальбутамол, вентолін тощо).

Вимірюється початкове значення ПШВ (ПШВ,). Потім пацієнт проводить інгаляцію (3,-агоністом швидкої дії і через 15 хв. повторює вимірювання ПШВ за допомогою пікфлуометра (ПШВ₂). Ступінь бронхіальної обструкції (БО) розраховується за формулою:

БО = (ПШВ₂- ПШВ) : ПШВ1 х 100 %



Використана література

1. Б. М. Пухлик. Алергічні захворювання. Навчальний посібник. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. - 240 с.