Дитячий церебральний параліч

1.Дитячий церебральний параліч

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є збірним терміном для групи захворювань, які проявляються в першу чергу порушеннями рухів, рівноваги та положення тіла. Церебральний параліч спричиняється порушенням розвитку мозку або пошкодженням однієї чи декількох його частин, які контролюють м'язовий тонус та моторну активність (рухи). Перші прояви ураження нервової системи можуть бути очевидними вже після народження, а ознаки формування ДЦП можуть виявлятися ще в грудному віці. Діти з церебральними паралічами переважно відстають у своєму моторному розвитку і пізніше досягають таких віх моторного розвитку як перевертання, сидіння, повзання та хода.

Спільним для всіх пацієнтів з церебральними паралічами є складнощі контролю над свідомими рухами та координування роботи м'язів. Через це навіть простий рух є складним до виконання при ДЦП

*Церебральні паралічі можуть проявлятися підвищенням м'язового тонусу (гіпертонією або спастикою) або його пониженням (гіпотонією м'язів), неконтрольованими мимовільними рухами (гіперкінезами), порушеннями рівноваги, координації, утриманням положення тіла, що затрудняє оволодіння мовою розвиток ковтання, ходи, та багатьох інших функцій,

*Часто моторні порушення супроводжуються затримкою розумового розвитку, судомами, порушенням дихання, порушенням травлення та контролю за сечовиділенням і випорожненням кишечника, труднощами при прийомі їжі, частим карієсом, деформаціями скелету, проблеми зі слухом та зором, також в подальшому формують розлади поведінки та труднощі в навчанні

*Вираженість цих порушень коливається в широких межах від дуже незначних, майже непомітних проявів до виражених грубих порушень функції

*Хоча вираженість вищезгаданих проблем може збільшуватися або зменшуватися протягом часу, але загалом вважається що це захворювання не прогресує і стан хворих не погіршується

Виділяють наступні типи церебральних паралічів

*Спастичні (пірамідні) форми: Підвищення м'язового тонусу є визначальним симптомом цього типу. М'язи є напруженими, тугими (спастичними), а рухи є незграбними або неможливими

*В залежності від того, яка частини тіла поражається спастичні форми ДЦП поділяються на: диплегію (обидві ноги), геміплегія (одна сторона тіла) або тетраплегія (все тіло). Спастичні форми є найпоширенішими і на них припадає біля 70-80 % випадків.

*Дискінетична (екстрапірамідна) форма проявляється порушенням координації рухів. Виділяється два основних її підтипи

Атетоїдна (гіперкінитична) форма проявляється повільними або швидкими неконтрольованими рухами, які можу проявлятися у будь - якій частині тіла. включаючи обличчя, рот та язик. Приблизно 10-20 % випадків ДЦП відносяться до цього типу

Атактична форма характеризується порушенням рівноваги та координації. Якщо такий хворий може ходити, то хода є невпевнена і хитка. Пацієнті з цією формою мають проблеми із виконанням швидких рухів та рухами, які вимагають тонкого контролю, як наприклад письмо. Така форма складає 5-10 % випадків ДЦП.

*Змішані форми є комбінацією різних форм церебральних паралічів. Поширеним є поєднання спастичних форм з атетоїдними або атактичними.

Багато осіб з церебральними паралічами мають нормальний, або вище середнього рівень інтелекту. Їхня здатність проявити свої інтелектуальні здатності може бути обмеженою через складності в спілкуванні. Всі діти з церебральними паралічами, незалежно від рівня інтелектуального розвитку здатні суттєво розвивати свої можливості при відповідному лікуванні, фізичній реабілітації та логопедичній корекції.

Незважаючи на досягнення сучасної медицини, церебральні паралічі залишаються важливою проблемою. Кількість людей з ДЦП збільшується у всьому світі. Можливо це відбувається за рахунок того, що більше недоношених дітей виживає. Зараз на тисячу населення в середньому нараховується 2-3 дітей з дитячим церебральним паралічем. Церебральний параліч однаково часто спостерігається в осіб обох статей та різних етнічних та соціо - економічних групах.

При дитячому церебральному паралічі страждають найважливіші для людини функції: рух, мова, психіка. Ступінь важкості цих порушень варіює у великому діапазоні. Слабкість і асиметричний тонус м'язів, контрактури, деформації кінцівок у дітей із церебральним паралічем призводять до формування уже в ранньому віці сколіозу. Посилення деформації хребта припадає на молодший шкільний вік, коли спостерігається інтенсивне зростання дитини і збільшується навантаження на опорно-руховий апарат, що сприяє прогресуванню сколіозу. Сколіоз викликає порушення функцій з боку всіх органів і систем людини, особливо кардіореспіраторної, що веде до зниження якості й до скорочення тривалості життя. Розвиток сколіозу у дітей із церебральним паралічем ускладнює плин основного захворювання, що вимагає відповідних змін реабілітаційних заходів.

Проблемі фізичної реабілітації дітей із ДЦП присвячені роботи багатьох учених, як вітчизняних, так і закордонних. Розроблені програми фізичної реабілітації із використанням лікувальної гімнастики, масажу, фізіотерапевтичних процедур тощо, які вирішують питання підвищення рухової активності, фізичного та психічного розвитку, соціальної адаптації дітей з ДЦП й т.д. Застосування методу динамічної пропріоцептивної корекції з використанням спеціального костюма спрямоване на зменшення спастичності м'язів і гіперкінезів, поліпшення вертикальної стійкості та орієнтування у просторі, корекцію пози пацієнта. Відновна терапія В.С. Соколовського (2004) сприяє ефективному зняттю спастичності й збільшенню амплітуди рухів в суглобах.

Аналізуючи роботи з фізичної реабілітації дітей із церебральним паралічем, ми не зустріли в досліджуваній літературі програм, що мають спрямованість на корекцію й профілактику сколіозу, а також порушень функцій кардіореспіраторної системи у молодших школярів із ДЦП, ускладненим сколіозом.

Дитячий церебральний параліч ДЦП спричиняється пошкодженням певних зон мозку, що розвивається.

Це пошкодження може відбутися на ранніх стадіях вагітності, коли мозок тільки починає формуватися, в процесі пологів, коли дитина проходить через родові шляхи або після народження в перші роки свого життя.

В багатьох випадках точну причину пошкодження мозку при ДЦП не вдається дізнатися. Донедавна вважалося що проблеми під час пологів, переважно киснева недостатність, є однією з основних причин розвитку церебральних паралічів.

*Тепер відомо, що менше ніж 10% випадків ДЦП спричинені факторами, які діють під час пологів (перинатально)

*Вважається що принаймні 70-80% випадків ДЦП починається ще до народження дитини (пренатально)

*Інколи захворювання починається після народження (постнатально)

*Велика ймовірність того, що багато випадків ДЦП є результатом поєднання пренатальних, перинатальнх та постнатальних факторів.

Фактори ризику ДЦП включають:

*Інфекційні захворювання, судомні стани, патологію щитовидної залози, шкідливі звички та інші медичні проблеми матері

*Вродженні дефекти, особливо вади головного та спинного мозку, голови, лиця, легенів та порушення обміну речовин

*Несумісність за резус фактором, за групою крові між матір'ю та плодом, яка може спричинити пошкодження мозку у плода. (На щастя, зараз цей стан майже завжди вчасно діагностується і лікується у жінок, які отримують належну дородову медичну допомогу)

* Певні спадкові та генетичні фактори

* Ускладнення під час пологів

* Передчасні пологи

* Низька маса при народженні (особливо при вазі дитини менше кілограму при народженні)

* Виражена жовтяниця після народження

* Множинні плоди (двійня, трійня)

* Недостатність постачання кисню (гіпоксія) мозку в період вагітності, під час або після народження дитини

* Пошкодження мозку в ранньому віці (напр., менінгіт) травма мозку, гіпоксія або мозкова кровотеча.

2.Фізична реабілітація

Одним з найважливіших методів лікування ДЦП є фізична реабілітація. яка переважно починається ще в перші роки життя дитини, відразу після встановлення діагнозу. При цьому застосовують комплекси вправ спрямовані на дві важливі цілі - не допустити ослаблення та атрофії м'язів внаслідок недостатнього їх використання та уникнути контрактур, при яких напружені м'язи стають малорухомими та фіксуються в патологічному положенні.

Контрактури є одним з найчастіших та найсерйозніших ускладнень церебрального паралічу. В здорової дитини, м'язи та сухожилля регулярно розтягуються під час ходи, бігання та іншої рухової активності. Це забезпечує ріст м'язів з такою ж швидкістю, як і ріст костей. У дітей з церебральними паралічами спастика перешкоджає такому розтягу м'язів, в результаті вони ростуть не достатньо швидко і відстають у довжині від костей.

Розвиток контрактур у хворих з ДЦП може приводити до погіршення навиків рівноваги та спричиняти до втрати вже набутих навиків. Програма фізичної реабілітація повинна спрямовувати зусилля на уникнення цього небажаного наслідку хвороби шляхом розтягу спастичних м'язів.

Третьою важливою метою фізичної реабілітації є сприяння моторному розвитку дитини. Відомою в світі програмою фізичної реабілітації, спрямованою на розвиток рухів, є нейророзвиткова терапія (метод Бобата), яка була розроблена доктором Карелом Бобатом та його дружиною Бертою. Ця програма базується на ідеї, що примітивні рефлекси, які не зникають, а зберігаються і посилюються у дітей з церебральними паралічами, є основною перепоною до освоєння вольового контролю за рухами. Реабілітологи, які застосовують метод Бобата стараються протидіяти цим рефлексам шляхом позиціонування дитини, тобто придання правильного положення тіла, необхідного для виконання певних рухів.

По мірі дорослішання дитини і наближення шкільного віку, акценти лікування зміщуються з раннього моторного розвитку. Тепер зусилля фізичної реабілітації спрямовуються на формування навиків щоденного життя, розвиток здатності до спілкування та підготовку дитини до життя в колективі. Фізична реабілітація хворого тепер повинна бути більше спрямованою на покращення його можливості самостійно сидіти та пересуватися за допомогою палиць, чи у возику, а також здійснювати такі точні і складні операції як письмо. Важливо також спрямувати зусилля на те, щоб навчити дитину самостійно їсти, одягатися, користуватися ванною і туалетом. Опанування цих навиків може суттєво зменшити важкі обов'язки людей, які доглядають за дитиною, а також суттєво підвищити самовпевненість та самооцінку дитини.

Характер реабілітаційних впливів на організм учнів з церебральним паралічем має бути комплексним, реабілітаційні заняття повинні враховувати механізми реституції і компенсації як біологічної основи процесу відновлення, підтримувати мотивацію дітей-інвалідів до постійних занять, відбуватися в режимі, який відповідає можливостям школяра, створювати сприятливий психологічний фон.

Практика використання чинних методів та засобів реабілітації при ДЦП, за літературними даними, показала недостатню їх ефективність. Реабілітаційні заходи, які в основному зводяться до ортопедо-хірургічних і нейрохірургічних втручань, не дають реального результату, що зумовлює необхідність пошуку нових підходів, засобів, методів і форм для успішного проведення реабілітаційно-реакреативних заходів.

Фізична реабілітація є лише одним з елементів програми розвитку дитини, яка також повинна також забезпечувати дитині цікаве і стимулююче оточення. Дитина з церебральним паралічем, як і всі інші діти, потребує нового досвіду та взаємодії з оточуючим світом для того, щоб вчитися. Програми сенсорної стимуляції можуть дати цей цінний досвід тим дітям, які фізично не мають можливостей до знайомства зі світом.

Корекційна програма з фізичного виховання дітей з церебральним паралічем ставить перед собою наступні задачі:

1.Основні корекційно-рухові:

-формування вміння повзати на животі, самостійно приймати положення на чотирьох, ходити на чотирьох;

-створення умов, відповідних більш високому рівню рухового розвитку дитини: елементи стойки на колінах, вставання з підтримкою та послідовною постановкою випрямлених ніг, стояння біля опори з підтримкою, без підтримки і т. п.

2.Допоміжні корекційно-рухові:

-корекція порочної згинально-привідної постановки кистей рук;

-покращення рухливості в суглобах верхніх та нижніх кінцівок (особливо в плечовому і тазостегновому);

- подолання патологічних тонічних рефлексів;

- формування опороздатності рук та плечового поясу, стоп та нижніх кінцівок в цілому;

- розвиток статичної та динамічної рівноваги;

- формування предметної маніпуляції верхніми кінцівками;

- розвиток просторової орієнтації.

До основних, життєво необхідних рухів відносяться ходьба, біг, стрибки, лазіння, метання, рівновага та інші. Ці рухи є основою для фізичного розвитку дитини, вони сприяють розширенню функціональних властивостей серцево-судинної, дихальної систем, удосконаленню діяльності центральної нервової системи, зміцненню опорно-рухового апарату та тим самим загальному покращенню здоров'я та працездатності організму.

Вчитель фізичної реабілітації обов'язково визначає як збережені, так і порушені рухові можливості, з'ясовує ступінь порушення, потім підбирає відповідні вправи з метою їхньої корекції.

Корегуючі вправи на фітболі для дітей з церебральним паралічем