Організація занять лікувальною фізкультурою

2

Мiнiстерство освіти та науки України

Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет

розвитку людини “Україна”

Горлiвський регіональний інститут

Кафедра фізичної реабілітації

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Лікувальна фізкультура

На тему:

«Організація занять лікувальною фізкультурою»

студентки 1-го курсу денної форми навчання

напряму підготовки 0102 - фізичне виховання і спорт

спеціальності 6.010200 - фізична реабілітація

Бойко Марини Вікторівни

Викладач: Сучков С.А.

Горлівка 2009

Зміст

1. Обладнання кабінету з ЛФК.

2. Структура побудови занять ЛФК.

3. Диференційний підхід до побудови занять з ЛФК.

4. Вправи ранкової гігієнічної гімнастики.

5. Вправи у воді.

1. Обладнання кабінету з ЛФК

Місцем проведення занять ЛФК є гімнастичний зал або інше пристосоване для цього приміщення. Обладнання залу для вправ повинне складатися зі снарядів і предметів. Під поняттям "снаряди" мається на увазі важке обладнання, змонтоване на довгий час і непереносне. Це пристінні сходи (шведські), кронштейни, ослони, трапеції, гімнастичні кільця, канати, ґрати, баскетбольні щити. Предметами називають переносне обладнання, що зберігається в підсобному приміщенні й підготовлене для кожного окремого заняття залежно від його мети. Найбільше часто із предметів використаються гантелі, еспандери, невеликі штанги, шарфи, мішечки (з піском, дробом), важкі, волейбольні й баскетбольні м'ячі. Дуже важливим устаткуванням є гімнастичні матраци, на яких проводять вправи в положенні лежачи. Обладнання залу залежить від домінуючому й даному лікувальному закладі форми захворювання, виду занять і віку що вправляються. Переустаткування нетипових приміщень у гімнастичний зал можливо майже в кожному будинку, але при цьому потрібні ініціатива й гарна професійна підготовка методиста. По можливості заняття потрібно проводити на відкритому повітрі.

2. Структура побудови занять ЛФК

Заняття ЛФК базуються на принципах уроку фізичного виховання, що складається із трьох частин: вступна (тривалістю 15 хв), основна (25 хв) і завершальна (5 хв). У вступній частині застосовують вправи, за допомогою яких можна підготувати органи й м'язові групи до найбільшого підйому зусилля, очікуваному в основній частині. Основна частина призначена для реалізації цілей уроку, а заключна шляхом дозування дихальних і розслаблюючих вправ повинна повернути стан всіх органів до положення, що було до початку вправ. Письмовою документацією ходу уроку є конспект. Він повинен бути логічно побудований, тобто містити набір вправ, що відповідає поставленої мети. У конспекті повинна бути чітко сформульована мета, і її не слід гіперболізувати. Наприклад, ведучий припускається помилки, якщо позначає мету вправ як поліпшення загального фізичного стану. Подібна мета не досяжна в ході одного уроку. Загальний фізичний стан складається з багатьох факторів, і всі вони повинні покращитися в результаті послідовного ряду занять.

Логічно побудований конспект повинен, крім усього іншого, містити в такий спосіб підібрані вправи, щоб найбільші навантаження ходилися на другу половину основної частини уроку. Основу занять складає кілька вправ, що служать реалізації однієї й тієї ж мети, наприклад поліпшення сили в динамічних групах якої-небудь частини тіла.

3. Диференційний підхід до побудови занять з ЛФК

Дуже важливий правильний підбір хворих у групі. Групи формуються на основі наступних критеріїв: 1) функціонального стану, 2) виду захворювання, 3) загального стану, 4) показань до проведення вправ, 5) віку й статі хворого.

Функціональний стан і вид захворювання характеризують, крім усього іншого, положення, у яких можуть проводитися вправи. Загальний стан, особливо протипоказання, диктують рівень застосовуваних навантажень. Розмір навантаження необхідно підбирати стосовно до можливостей самого слабкого хворого в даній групі, так, щоб "надто важкі" вправи не підсилювали комплексу неповноцінності. Поділ осіб, що займаються по віку виконують за принципом, прийнятому при проведенні подібних занять зі здоровими людьми. Крім цього, керуються специфікою, обумовленої видом захворювання. У кинезітерапії прийняті наступні угруповання осіб, що тренуються по віку.

Вік 4-6 років. Рухове копіювання складається в демонстрації методистом рухового завдання, що вправляється з допомогою зорової реєстрації правильно показуваним зразкам. На відміну від цього рухова розповідь складається в словесному поясненні рухового завдання, що повинне бути за допомогою уяви відтворене у рухах. Цей метод вимагає значного рівня розвитку психіки й тому можливо використаний у більш старших дітей. Він забезпечує паралелізм у фізичному й розумовому розвитку, що у цьому періоді життя особливо важливо.

Патологія, що виникає на даному етапі інтенсивного фізичного й розумового розвитку, значно ускладнює завдання, яке стоїть перед кінезітерапією.

Короткий час загально-координаційних вправ обумовлено не недостатніми фізичними можливостями, а малою здатністю тривалий час концентрувати увагу.

Вік 7-13 років. Для цієї вікової групи характерні високий рівень розвитку, природна жага руху й необхідна концентрація уваги. Варто звертати увагу на відповідні ігри і розваги, а також інших форм рухів.

Вік 14-17 років. Вік полового дозрівання є періодом зниженої фізичної спритності. Це збільшується відсутністю психічної мотивації якої-небудь форми рухової активності. Зазначені обставини необхідно брати до уваги при плануванні й проведені занять.

Вік 18-60 років. Цілком свідоме відношення до лікувальної ролі руху в цьому віці дозволяє точно, конкретно підбирати відповідні лікувальним цілям вправи, навіть зневажаючи їх захопливістю. Дорослий хворий зобов'язаний знати, що робить вправи для своєї ж користі, і це повинне гарантувати відповідну психічну мотивацію. Верхня границя віку в цій групі часто не збігається з календарним віком, а підкоряється біологічним годинникам. Може трапитися, що 15-літній хворий через свій гарний біологічний потенціал окажеться віднесеним до групи дорослих і навпаки. Методист разом з лікуючим лікарем зобов'язаний брати до уваги насамперед реальні фізичні можливості, а календарний вік розглядати як додаткову інформацію.

Вік від 61 року до пізньої старості. При організації занять у геріатричній групі потрібно дотримувати наступних принципів:

1) до участі в заняттях повинні допускатися тільки особи, обстежені лікарем;

2) фізичне навантаження, застосоване під час вправ, повинна варіювати у межах 30% від максимальних можливостей;

3) наростання (темп) вправ повинне виключати надмірне стомлення; пульс не повинен перевищувати 120-130 у хвилину;

4) конспект не повинен включати вправи, що збільшують роботу черевного преса, і навантаження, засновані на ізометричному скороченні.

Підбор вправ потрібно проводити на базі даних літератури, присвяченої фізичному вихованню в початковій і середній школі. Методист, що прагне проводити заняття на високому рівні й відповідно до правил, повинен читати спеціальну літературу стосовно до виду захворювання й віковій групі, з якої він займається. Зразки, почерпнуті зі спеціальної літератори, складуть сировинний матеріал, що вимагає переробки з погляду умов приміщення, у якому проводяться вправи з ЛФК.

Призером такої модифікації може служити пристосування кругового тренування до потреб кінезітерапії. Це тренування сили й витривалості. Її сутність полягає у виконанні рухових завдань у певних тренувальних пунктах, розміщених по периметрі гімнастичного залу або приміщення для вправ. Як вихідний рівень для визначення тренувальної норми приймають половину максимального числа повторень даної вправи, однак загальне число повторень у ході тренування не повинне бути більше 30.

Тривалість виконання вправи в одному пункті не може перевищувати 1 хв. Число пунктів (вправ) може варіювати від 24 до 36.

Модифікація включає наступні зміни: 1) число пунктів від 10 до 12; 2) число повторень вправи в одному пункті до 15, 3) скорочення часу тренування до 30 хв (у вихідній методиці тривалість тренування 2-21/2 ч). Темп виконання вправ визначає методист. До початку занять методист повинен провести більшу роботу: підібрати відповідний склад вправ; підготувати тренувальні пункти по периферії залу й зосередити на них відповідне спорядження; ознайомити вправ, що вправляються з технікою виконання. Рівень навантажень повинен визначатися методистом з урахуванням фізичних можливостей всіх що вправляються.

В обов'язку ведучого входить турбота про відповідну гігієну приміщення, в якому займаються. Підлога в залі з метою попередження розповсюдження пилу в приміщенні повинна хоча б 1 раз у день протиратися вологою губкою. Таку ж міру варто застосувати й відносно гімнастичних матраців. При вправах підвищеної інтенсивності необхідна більше низька температура повітря в гімнастичному залі - від 14 до 18°С. Занадто висока температура повітря загрожує перегріванням що вправляються й зниженням інтенсивності тренування. При вправах у повільному темпі температура повинна відповідати нормам для житлового приміщення. Зал перед вправами повинен бути обов'язково провітрений, а ще краще провітрювання робити й під час занять. Ходити в залі ЛФК дозволяється тільки в домашнім взутті.

Особи, що займаються повинні бути одягнені в гімнастичні костюми, які служать лише для даних занять. Єдина форма підвищує дисципліну в групі. У підсобних приміщеннях залу для вправ повинні бути роздягальня й душ.

З метою безпеки осіб, що займаються, необхідно забезпечити захисними пристосуваннями освітлювальні прилади, віконні рами й інші предмети, які можуть виявитися причиною травм під час занять.

4. Упражнения утренней гимнастики

Утренняя гимнастика должна подготавливать к дневной активности функции органов и систем больных. Сон уменьшает частоту пульса и дыхания, снижает активность нервных процессов, мышечное напряжение. Во время сна замедляется перистальтика кишечника, вследствие чего затормаживаются процессы физиологических процессов, снижаются обмен веществ и клеточный метаболизм почти всех систем. Между прочим, этот факт находит отражение в снижении температуры тела во время сна.

Главным назначением упражнений утренней гимнастики является возбуждение центральной нервной системы и мышечного аппарата путем усиления работы кровеносной и дыхательной систем. Нельзя переоценить также дисциплинирующее воздействие этих упражнений.

Методические указания:

1. Утреннюю гимнастику необходимо проводить со всеми больными, не имеющими к ней противопоказаний. Определяет противопоказания врач.

2. Местом проведения занятий должны быть больничная палата и коридоры (холлы), соседствующие с больничными палатами.

3. Упражнения должны проводиться в проветренных, независимо от времени года, помещениях. Постели должны быть застланы. Не разрешается заниматься упражнениями в пижамах или в другой ночной одежде.

4. Занятия следует проводить за 15--20 мин до утреннего туалета и завтрака.

5. Лиц, длительное время находящихся в больнице, можно использовать как соруководителей занятий.

6. По возможности утреннюю гимнастику следует проводить под аккомпанемент соответствующей музыки, которая вносит в занятия оживление.

7. Более самостоятельных больных можно использовать для оказания помощи лежачим или функционально менее полноценным больным.

При подборе и проведении занятий необходимо соблюдать следующие правила;

-- применять дыхательные упражнения, включающие диафрагмальное дыхание. Они улучшают перистальтику кишечника и включают в кровообращение резервы крови, депонированные в селезенке и печени;

-- начинать упражнения с движений в малых периферических суставах и постепенно включать большие суставы совместно с активизацией больших динамических групп; -- темп упражнений должен быть спокойным, движения широкими, проводящимися в полном физиологическом объеме, базирующимися на формирующих упражнениях;

-- не следует применять упражнения с противодействием;

-- необходимо при разработке системы упражнений (конспект, упомянутый при обсуждении общекондиционных упражнений, здесь необязателен) прежде всего принимать во внимание вид и локализацию заболеваний.

5. Упражнения в воде

В составе общей кинезитерапии упражнения в воде предназначены поднимать уровень общего физического состояния путем использования соответствующим образом подобранных нагрузок. Критерии организации группы, методика проведения, планы и конспекты подобны применяющимся при проведении ЛФК. Форма проведения ввиду особенностей среды должна включать игры и развлечения в воде (так называемые осваивающие с водой), дыхательные упражнения и элементы обучения плаванию. Продолжительность занятий в воде, как правило, 45 мин. В виде исключения можно проводить 90-минутные занятия с больными, хорошо развитыми и хорошо плавающими. Температура воды бассейна должна быть 24-25 "С.

Водная среда оказывает разнообразное и, в общем-то, полезное влияние на организм человека. Раздражение, получаемое контактными рецепторами, поступает в центральную нервную систему и воздействует затем на весь организм. Наблюдается заметное улучшение нервно-мышечной координации, связанное с расслаблением мышц в результате действия разгрузочного фактора и мнимой утраты массы тела. Значительно улучшается пространственная ориентация отдельных частей тела относительно друг друга. Вследствие усиления раздражения расслабляется мышечное напряжение.

Холодная вода замедляет пульс и снижает минутный объем сердца приблизительно на 25%. Кроме того, происходит рефлекторное сужение кровеносных сосудов кожи и одновременно гиперемия мышц. Это положительно влияет на «тренированность» периферического кровообращения. Теплая вода оказывает противоположное действие, т. е. приводит к расширению кровеносных сосудов кожи, увеличивает частоту сокращения сердца. Термический фактор (теплопроводность воды почти в 30 раз выше, чем воздуха) тоже вызывает снижение мышечного напряжения и возбудимости нервной системы. Это может проявляться в уменьшении болевых ощущений во время занятий.

Другим существенным раздражающим фактором является гидростатическое давление воды. Оно воздействует главным образом на систему дыхания путем увеличения давления на грудную клетку и брюшную полость, затрудняя (очень равномерно) вдох. Выдох в этих условиях облегчен.

Занятия в воде также хорошо влияют на психику. Возможность выполнения движения даже при 25% нормального уровня силы воодушевляет больного надеждой на улучшение. Облегчается ходьба двуножным переменным шагом. Это приводит к устранению чувства страха и облегчает переход к другим формам упражнений вне водной среды. Назначение упражнений в воде:

-- улучшение общего физического состояния (главным образом в результате активизации системы кровообращения и дыхания);

-- повышение мышечной силы. Сопротивление водной среды зависит от скорости выполнения движения и от глубины погружения упражняемой части тела. Быстрые движения и быстрое плавание значительно укрепляют силу фактически всех динамических групп;

-- повышение выносливости. Возможность произвольной регуляции темпа движения во время длительного плавания позволяет дозировать нарастание усилия применительно к нуждам формирования выносливости;

-- улучшение координации движений (особенно взаимодействие дыхания с движениями рук);

-- расслабление патологически напряженных мышц в результате изменений в центральной нервной системе (так называемое спастическое напряжение);

-- облегчение обучения ходьбе в его начальных фазах;

-- достижение расслабляющего и психотерапевтического эффектов. Противопоказаниями к проведению упражнений в воде являются недостаточность систем (кровообращения и дыхания; внутренние болезни; острое воспалительное состояние; нагноение, открытые раны с угрозой кровотечения; обширная декальцинация костей; заболевания, протекающие с потерей сознания. Показания и противопоказания определяет лечащий врач.

Местом проведения групповых упражнений в воде является бассейн. Его минимальные размеры (с точки зрения возможности обучения плаванию) должны составлять 10x5 м. Большие бассейны типовых размеров (25x8 м) позволяют организовывать занятия плаванием в рамках спорта инвалидов. Глубина бассейна должна быть не меньше 1 м и не больше 1,6 м. В более глубоких бассейнах можно плавать под водой, нырять. Это делает занятия привлекательнее, кроме того, создаются хорошие условия необходимой нагрузки в начальной фазе обучения хождению для высоких взрослых людей. Борта бассейна по всему периметру должны быть оборудованы вмонтированными в стенки поручнями, обеспечивающими страховку в разнообразных функциональных ситуациях. Бассейн должен иметь удобный вход: низкие ступеньки со встроенными по бокам перилами. Лестница не должна уменьшать площадь бассейна, предназначенную для плавания. Для занятий в бассейне больных со значительными ограничениями локо-моции необходимо предусмотреть подъемные приспособления, позволяющие погружать в бассейн и извлекать из него даже самых беспомощных больных. Чрезвычайно важной проблемой является гигиена помещения, воды и занимающихся. Необходимо соблюдать следующие ее требования:

1. В помещении, в котором находится бассейн, пользоваться только специальной обувью.

2. Бассейн должен быть оборудован хорошей вентиляцией, включающей поддув теплового и холодного воздуха, а также вытяжку, обеспечивающие полную правильную циркуляцию. Воздухообмен важен ввиду высокой влажности.

3. Перед входом в бассейн следует вымыть тело с мылом под душем, надеть чистый купальный костюм и только затем войти в воду. 4. Во время занятий надевать шапочку для предупреждения загрязнения водного резервуара выпадающими волосами.

5. Повторить мытье тела после занятий, обращая при этом внимание больного на необходимость тщательно промывать глаза и промежутки между пальцами на ногах и тщательно их высушивать. Хлор, применяемый в качестве средства, обеззараживающего воду в бассейне, обладает свойством мацерировать кожу.

6. После занятий все помещение 1 раз в день должно быть вымыто дезинфицирующими средствами, сполоснуто чистой водой и высушено.

Очень важна безопасность занимающихся в бассейне. Сниженный уровень физического состояния, а также зачастую неумение плавать диктуют необходимость выполнения всех требований безопасности, которые сводят риск к минимуму. Бассейн должен быть оборудован основным спасательным инвентарем -- шестами, баграми и кругами. Руководитель обязан уметь плавать и знать, по крайней мере, основные правила спасения. Он должен вести занятия в купальном костюме, позволяющем ему немедленно войти в воду и вмешаться в любых ситуациях.

Бассейн должен быть соответствующим образом освещен либо естественным, либо искусственным светом. В помещении должен быть телефон, обеспечивающий контакт с дежурным врачом, или иное современное средство аварийного оповещения, гарантирующее при несчастном случае немедленную помощь пострадавшему. Ведущий ни при каких обстоятельствах не должен оставлять упражняющихся в воде. Занятие разрешается проводить при двух инструкторах: один из них (хорошо плавающий) находится в воде, выполняя, помимо страховки, роль демонстратора, второй, контролируя общую ситуацию, руководит занятиями с бортика бассейна. Если в бассейне ведет занятие лишь один инструктор, ему ни в коем случае нельзя входить с больными в воду, потому что это ограничивает наблюдение. В бассейнах с глубиной более 1,4 м на одного ведущего не должно приходиться более 8 больных. Учитывая требование безопасности занимающихся, необходимость методической подготовки к проведению занятий на воде, основанной на специальном курсе обучения, следует рекомендовать, чтобы по возможности занятиями руководили выпускники факультетов двигательной реабилитации институтов физической культуры. Методист может проводить групповые занятия в воде, если располагает достаточным стажем работы, опытом и умеет хорошо плавать. Кроме того, методист может без всяких ограничений проводить упражнения в воде в форме отдельных конкретных заданий в стабильных положениях, гарантирующих полную безопасность занимающихся. Основой занятий, проводимых в такой форме, являются нагрузки на отдельные группы мышц, однако и такие нагрузки могут играть существенную роль в реабилитации. Чаще всего это воздействие на ослабленную в результате параличей или гиподинамической атрофии мышечную силу, упражнения, увеличивающие объем движения в суставах с оболочечно-связочной и мышечной контрактурой; снятие болезненности суставов вследствие, например, дегенеративных изменений; при увеличении эластичности шрамов и иных тканевых рубцов, а также упражнения с разгрузкой.

Упражнения в воде локального типа чаще всего дополняют физическими процедурами. Это позволяет усилить лечебное воздействие с помощью, например, массажа, гидромассажа, вихревого массажа. Температура воды в бассейне при проведении занятий в сокращенном виде, с меньшим объемом нагрузки общего характера должна быть более высокой и варьировать в границах температуры тела человека, т. е. 36-37° С.

Список джерел

1. Лікувальна фізична культура та спортивна медицина / В.В. Клапчук, Г.В. Дзяк, Г.В. Муравов І.В. та ін. - К.: Здоров'я, 1995. - 312 с.

2. Милюкова И.В., Евдокимова Т.А. Лечебная физкультура: Новейший справоч. / Под общ. ред. проф. Т.А. Евдокимовой. - СПб.: Сова; М.: Эксмо, 2003. - 862с.

3. Основи фізичної реабілітації: навч. Посібник. - Кіровоград: РВВКДПІ ім. В. Винниченка, 2004. - 238 с.

4. Физическая реабилитация: Учебник для студентов высших учебных заведений / Под общ. ред.проф. С.Н. Попова. - Ростов-на- Дону: Феникс, 2004. - 608 с.