РЕФЕРАТ

на тему:

“Антибіотики”

Антибіотики широко застосовуються в медицині для лікування та профілактики інфекції. Ефективність їх безперечна. Призначення антибіотиків хворим з гострою та хронічною інфекцією в більшості випадків є конче потрібним заходом.

Ліки з цієї групи широко використовуються для лікування різних інфекційних хвороб, які загрожують з раннього дитячого віку. Тому про антибіотики знають майже всі і не стільки з книжок, скільки із власного життєвого досвіду.

Вважають, що антибіотики - це універсальні протимікробні засоби, здатні при введенні в організм знищувати мікроорганізми при різних інфекціях, починаючи із звичайної простуди і кінчаючи холерою. Протимікробна дія антибіотиків пояснюється тим, що вони впливають на ріст і розмноження мікроорганізмів (пригнічують). Частина антибіотиків порушує процес поділу (мікроорганізми розмножуються поділом), а частина - функцію мікробної клітини.

Ефективність їх залежить від характеру інфекції та адекватності вибору режиму лікування. Загальними правилами антибіотикотерапії є:

1) обгрунтування необхідності в призначенні антибіотиків;

2) якщо відомий збудник інфекції, треба призначати потрібні антибіотики із найменш токсичних, доступних та дешевих, наприклад з групи пеніцилінів при стрептококовій інфекції;

3) за невизначеності збудника інфекції і тяжкості перебігу останньої спочатку треба застосовувати антибіотики широкого спектру дії: аміноглі-козиди (гентаміцин), цефалоспорини (мефоксин, роцефін), напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, амоксик-лав), тієнам тощо; якомога швидше визначити збудника інфекції та його чутливість до антибіотиків з подальшою корекцією антибіотикотерапії у разі потреби;

4) суворе дотримання схеми введення антибіотика (доза, тривалість тощо);

5) зміна антибіотика у разі його неефективності протягом рекомендованого інструкцією строку застосування на інший;

6) уникати призначення пар антибіотиків, які взаємоослаблюють дію один одного (наприклад, левоміцетин з тетрациклінами), або діють антагоністично (препарати групи пеніцилінів, левоміцетин), або взаємопідсилюють свої токсичні властивості, наприклад два аміноглікозиди (гентаміцин і кана-міцин; мономіцин чи стрептоміцин тощо);

7) з'ясування чутливості організму хворого до антибіотиків, насамперед з групи пеніцилінів, перед їх призначенням (анамнестичні дані та дермальні тести на переносність -- інтрадермаль-не введення 0,1 мл розчину або за наявності алергічної реакції в анамнезі нанести краплину на шкіру після скарифікації чи навіть без останньої);

8) уникати місцевого застосування антибіотиків системного призначення;

9) не застосовувати антибіотики з метою лікування абсцесів, за винятком легеневих, до хірургічного розтину їх;

10) не застосовувати антибіотики з метою профілактики інфекції при чистих операціях на поверхні тіла (зашивання грижі, струмектомія, маст-ектомія та ін.);

11) профілактично вводити антибіотики головним чином при операціях на травному каналі, переважно на кишечнику, з відкриттям його порожнини, при операціях на серці та легенях, при трансплантації органів та ксенопротезуванні судин (за 1-- 2 год перед операцією з умовою досягнення піку їх концентрації в період виконання оперативного втручання на органі);

12) застосовувати антибіотики в комбінації з іншими протимікробними препаратами (сульфаніламіди, хіноквінолони та ін.);

13) залежно від характеру інфекції, її локалізації та перебігу вибирати найдоцільніші шляхи парентерального введення антибіотиків (внутрішньом'язо-вий, внутрішньовенний, внутрішньо-артеріальний, ендолімфатичний, ен-долюм бальний). Ендолімфатичний шлях введення антибіотиків при деяких формах інфекції, наприклад при перитоніті, вважається багатьма авторами навіть ефективнішим від внутрі-шньосудинного завдяки тривалому перебуванню їх в організмі.

Дотримання викладених вище правил дозволить уникнути можливих негативних впливів антибіотиків, які справляють багато з них, особливо у разі недостатнього контролю за їх застосуванням.

Треба пам'ятати, що майже всі антибіотики пригнічують імунітет. Напруженість останнього вища у тих людей, які не користувались антибіотиками. Цим, мабуть, пояснюється частіше реципування інфекції у людей, що лікувались антибіотиками. Тому призначення антибіотиків повинно бути добре аргументованим. Але у антибіотиків є чимало й інших побічних впливів. Це насамперед алергічні реакції на них, особливо на препарати з групи пеніцилінів. Алергічні реакції варіюють від нерізко виражених, що обмежуються висипанням на шкірі та слизових оболонках, набряком їх, диспепсичними проявами тощо, до дуже тяжких і навіть смертельних (анафілактичний шок). З огляду на це у хворого перед призначенням йому антибіотиків потрібно зібрати відомості про переносність ним ліків взагалі і антибіотиків, зокрема, особливо з групи пеніцилінів. Крім того, у хворих, що мають підвищену чутливість, треба провести пробу на пеніцилін (інтра-дермальну, ін'єкційну чи поверхнево-шкірну).

Антибіотики токсично впливають також на певні органи та системи. Наприклад, препарати з групи пеніцилінів токсично діють на нервову систему, зокрема головний та спинний мозок. Тому ендолюмбальне введення їх допустимо лише в дуже очищеній формі та в значному розчиненні і за абсолютних показань.

Аміноглікозиди (гентаміцин, нео-міцин, канаміцин) мають ототоксич-ну дію, тобто спричинюють неврит слухового нерва (при цьому слух не відновлюється), а також впливають на печінку й нирки.

Тетрацикліни спричинюють ураження слизової оболонки травного каналу, алергію та фотосенсибілізацію.

Левоміцетин (хлорамфенікол) та синтоміцин, ристоміцин токсично впливають на кров, гемопоез, зумовлюючи іноді ретикуло-, гранулоцито-пенію, анемію, та на слизові оболонки і шкіру (висипка, диспепсичні явища тощо).

Макроліди (еритроміцин, олеандоміцин, олететрин) гепатотоксичні.

Окрім перелічених прямих впливів, антибіотики спричинюють у разі їх тривалого застосування також ряд опосередованих негативних наслідків. Серед них найнебезпечніша так звана суперінфекція, під якою розуміють розвиток в організмі на тлі дисбактеріозу кандидозу, насамперед Candida albicans (як локального, так і у вигляді кандидозного сепсису). Локальна інфекція спостерігається переважно в порожнині ротоглотки в формі глоситу, стоматофарингіту та вульво-вагініту.

Для запобігання цим ускладненням потрібно не тільки дотримувати рекомендованих для кожного з антибіотиків схем застосування, але й поєднувати антибіотики з вітамінами, ферментами, гормонами (невеликі дози кортикостероїдів, при септичному шоку -- великі), а також поряд з антибіотиками, активними щодо гнійної інфекції, призначати також антибіотики протигрибкової дії (ністатин, леворин, диф-лукан, пімофуцин та ін.).

Антибіотики розрізняють по механізму протимікробної дії - бактерицидна і бактеріостатична. Бактерицидна дія проявляється в наслідок:

1. Порушення синтезу оболонки мікроорганізмів і клітини без оболонок гинуть (пеніциліни, цефаласпорини).

1. Порушення проникливості мембрани мікробної клітини, тому порушується транспорт в клітину і з неї, тому клітини гинуть (полі міксини, протигрибкові антибіотики).

Бактеріостатична дія: Порушення синтезу білка в середині клітини і тому затримується ріст і розвиток мікроорганізмів. (Тетрацикліни, левоміцетини, макроліти, аміноглікозиди). Аміноглікозиди і левоміцетини на деякі мікроорганізми діють бактерицидно.

Чому при введенні в організм антибіотики проявляють перш за все протимікробну дію (т.б. діють на клітини мікробів). Справа в різниці інтенсивності поділу і життєдіяльності мікроорганізмів і клітин нашого організму. В середині організму мікроби розмножуються швидше, а антибіотики діють на клітини, які швидко розмножуються, тому в цих умовах антибіотики в першу чергу діють на мікроорганізми, а вже потім (при більш тривалій дії) на клітини нашого організму. Небезпека антибіотиків більша у дитячому віці (поділ клітин швидкий), вона знижується із збільшенням віку. Справа в тому, о Ії збільшенням віку інтенсивність обміну і поділу клітин в організмі падає.

Антибіотики діють лише на певні види мікроорганізмів тому їх класифікують по спектру дію.

- Вузького спектру дії (бензилпеніциліни, макроліти, полі міксини).

- Широкого спекту дії (цефалоспорини, тетрацикліни, левоміцетини, аміноглікозиди).

Але мікроорганізми гинуть не всі і зразу. Спори мікроорганізмів в присутності антибіотиків зберігають життєдіяльність (інтенсивність розмноження знижена, повністю відсутнє ділення і тимчасова зупинка життєдіяльності).

Антибіотики поступово сповільнюють розмноження мікроорганізмів, т.б. в організмі вони поступово вироджуються. Причому цей процес далеко не завжди закінчується повним вимиранням колоній бактерій. Справа в тому, що вони мінливі і швидко присовуються до змінених умов. В зв'язку з цим в присутності антибіотиків мікроби здатні давати потомство із покоління в покоління мікроорганізмів, і дуже швидко всі мікроби можуть стати не чутливими до препарату, особливо коли не дотримуватись принципів хіміотерапії.

Як правило, в організмі людини для проявлення протимікробної дії антибіотика потрібна постійна безперервна дія на протязі декількох діб. Тривала дія на організм людини може привести до пригнічення росту клітин організму, які швидко діляться. Такими є клітини крові червоний кістковий мозок. Інтенсивність їх поділу менша, ніж у мікробів, тому, Щоб антибіотики діяли, потрібний більше тривалий час (тижні). В червоному кістковому мозку антибіотики пригнічують утворення лейкоцитів і еритроцитів (частина лейкоцитів живе більше тижня, а еритроцити живуть біля 4-х місяців), і друге - подібністю лейкоцитів по своїй форм і життєдіяльності до бактерій.

Отже, при тривалій дії антибіотиків на організм людини зменшується кількість лейкоцитів в організмі. Тому тривале застосування антибіотиків зменшує захисні сили організму (послаблюється в боротьбі організму до інфекцій). Значення захисних сил нашого організму в боротьбі з інформаціями дуже велике. Їх ефективність всередині організму набагато більша протимікробної активності самого сильного антибіотику. Це легкого перевірити на прикладі лікування СНІДу. Хворі СНІДом в результаті дії вірусу втрачають активність захисних сил і гинуть не від вірусу СНІДом, не дивлячись на насичення його тіла самими сучасними і сильними антибіотиками. Інакше, кажучи, антибіотики . Інакше кажучи, антибіотики в боротьбі з інфекцією у відсутності захисних сил організму дуже слабкі союзники. Антибіотики лише допомагають нашим захисним силам в боротьбі з інфекціями, які не в силі справитись з ними самостійно. Найбільш виражено пригнічення кровотворення (лейкопеніз) у левоміцетинів.

Антибіотиків є багато. всі вони розрізняються по спектру дії або по хімічній будові. І звичайно потрібно враховувати їх небезпеку для організму. Найменш токсичними є пеніциліни, а потім цефалоспорини.

- Пеніциліни можуть викликати алергічні реакції.

- Цефалоспорини: порушення функції нирок, дисбактеріоз, диспепсичні розлади, при в/в можуть виникати тромбофлебіти.

В групу пеніцилінів входять слідуючи антибіотики. Відмінність:

-Бензилпеніцилін - натрію, калію, феноксиметилпеніцилін, біцилін - 1.3.5, ампецилін, метицилін, оксацилін, ампіокс, ампіцилін, карбеніцилін та ін.

Всі вони близькі по принципу дії на наш організм і мікроорганізми, найменш токсичні. Відрізняються вони по швидкості заступлення ефекту, тривалості дії, ефективності при різних шляхах введення, здатності накопичуватись в окремих органах і тканинах, а також по активності по відношенню до деяких мікробів.

Пеніциліни поділяються на природні і напівсинтетичні.

Природні пеніциліни діють лише на деякі мікроорганізми - в основному на грам позитивні (стрептококи, стафілококи, пневмококи), збудників дифтерії, сибірської виразки, сифілісу, н деякі грам негативні (гонококи, менінгококи), Не ефективні у відношенні вірусів, грибків, найпростіших (амеби, трихомонади), туберкульозної палички, збудників дизентерії, холери, черевного тифу, сипного тифу. Тому ці антибіотики відносяться до вузького спектру дії.

Серед пеніцилінів більш широкий спектр дії мають ампіцилін, карбеніцилін, ампіокс, мікроцид. Активні у відношенні грам негативних мікроорганізмів і збудників дизентерії, кишенчної палички. Пеніциліни погано проникають у головний мозок (мало ефективні при лікуванні менінгіту).

Вирішуючи питання про вибір препарату, керуються слідуючим. Пеніциліни широкого спектру дії використовують в тих випадках, коли хвороба викликається змішаною інфекцією, або збудник захворювання не виявлений. В усіх інших випадках (коли тип збудника і його чутливість до пеніциліну визначені) використовують пеніциліни вузького спектру дії. Пеніциліни широкого спектру дії, як і всі антибіотики широкої дії порушують орисну мікрофлору ШКТ. Може розвинуться інфекційне пораження системи травлення (кандидомікоз). Для профілактики використовують - леворин, ністатин.

Небажана дія - алергія. Хворим, які страждають алергією ці препарати вводити не можна. Бензилпеніцилін - натрі, калію - однотипні, але відрізняються по впливу на організм. Найменш небезпечна натрієва сіль. Її вводять різними шляхами в/м, в/в/, ендолюмбально. Калієва сіль - більш небезпечна. Підвищена концентрація іонів калію в крові, вище норми, може сповільнити роботу серця і навіть зупинити його роботу. Тому цей препарат не слідує вводити в/в. Він звужує кровоносні судини в місці знаходження препарату, викликаючи їх спазм. Це супроводжується біллю в місці ін'єкції. Ці препарати швидкої і короткочасної дії (дія триває 4 години).

Менш розчинні і більш триваліше діють в організмі - біциліни. Суспензії цих препаратів водять в/м, Біцилін-1, 1 раз на тиждень по 600.000 ДО або 1р. в два тижні по 120000 ОД. Біцилін-3 вводять гідні для тривалого підтримання концентрації антибіотика в організмі. Це використовують при лікуванні і профілактики ревматизму ( в осінньо-весняний період) і сифілісу.

І, на кінець, феноксиметилпеніцилін випускається в таблетках для прийому всередину. Приймають його 4-6 р. на добу. Використовують в тих випадках, коли ін'єкції інших препаратів пеніцилінів неможливі, а інфекційний процес не носить загрози для життя.

Частіше при слабкому протимікробному ефекті пеніцилінів їх заміняють цефалоспоринами. При виборі препарату враховують не тільки спектр дії антибіотиків, але враховують чутливість збудника до препарату. Спектр протимікробної дії цефплоспоринів майже такий самий, як у пеніцилінів широкого спектру дії. Дія їх триває 6-8 год. Більшість цефалоспоринів вводять ін'єкційно 2-4 рази на добу. При тривалому прийомі цих препаратів може порушуватись функція нирок, зменшуються імунні властивості організму (лейкопенія), викликають дисбактеріоз.

Інші антибіотики, ще більш небезпечні. Антибіотики - аміноглікозиди (стрептоміцину сульфат, неоміцин у сульфат, канаміцин, гентаміцин, тоброміцин, сизоміцин) здатні викликати ускладнення при звичайному (а не тривалому) курсі прийому. При цьому можуть викликати пораження нирок, органів слухі нервової системи і вестибулярного апарату. Особливо токсичні для дітей. Достатньо 5-7 днів регулярного прийому цих ліків на організм дитини, як вона назавжди може позбавитись слуху. Ці препарати діють ще на туберкульозну паличку, синьо гнійну і збудників дизентерії. Дія триває в основному 8 год.

Стафілококи -і інші грам негативні мікроорганізми стійкі до пеніциліну, стрептоміцину, тетрацикліну зберігають чутливість до макролітів, тому ці препарати використовують як резервні чутливості до пеніцилінів і цефалоспоринів. Макроліти малоефективні для монотерапії, так як до них швидко виробляються стійкі форми збудників, тому ті застосовують в період долікування або при комбінованій терапії у хворих з важкопротікаючою інфекцією.

Роблячи висновок, можна сказати, що всі антибіотики небезпечні для нашого організму; в ньому вони пошкоджують тканини з інтенсивним білковим обміном і клітини, які розмножуються швидким поділом. Найбільш пошкоджуються тканини зародку, площа і дитини. В організмі дорослої людини антибіотики пошкоджують червоний кістковий мозок, деякі структури нервової системи. Небезпечні наслідки прийому антибіотиків найчастіше виникають лише після багатоденного регулярного їх прийому і не проявляються в перші 4-5 днів. Токсична дія найбільш проявляється лише після 5-7 днів і збільшується з продовження курсу і збільшенням доз антибіотиків.

Література

1. Медична енциклопедія. В 4-х томах. - М., 1986.

2. Скакун М.П., К.А.Посохова. Основи фармакології з рецептурою.

3. Словник-довідник фармацевта. - К., 2000.