Вегето-судинна дистонія. Валеологія

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра фізичного виховання

Контрольна робота на тему:

,,Вегето-судинна дистонія. Валеологія ''

Виконав:

Студент 1-го курсу МЕФ

Групи ПТМ-13

Ткачук Е.В.

Перевірив:

Федотов В.М.

Рівне - 2007

Вегето-судинна дистонія - сьогодні чи не найпоширеніший діагноз, який лікарі ставлять практично кожному пацієнтові, який скаржиться на головний біль, перепади тиску, підвищену втомлюваність, серцеву аритмію та інші неприємні відчуття. Можна сказати, що цей синдром, як називають лікарі вегето-судинну дистонію, сьогодні чи не в кожного другого мешканця цивілізованого суспільства. Вегето-судинна дистонія набула розмахів епідемії, бо хоча це й не заразна інфекційна хвороба, проте охоплює дедалі більші національні, вікові, соціальні контингенти населення. Сучасна ж медицина не винайшла ефективних засобів боротьби з нею. Однак це зовсім не означає, що насправді позбутися цієї "модної" і дошкульної хвороби неможливо.

Вегето-судинна дистонія (ВСД) -- це стан, що виникає внаслідок порушення вегетативної регуляції серця, судин, внутрішніх органів, ендокринних залоз, зв'язане з первинними або вторинними відхиленнями в структурі і функції центральної і периферичної нервової системи. ВСД -- одна з найбільш поширених патологій у дитячому віці, як синдром виникає при багатьох захворюваннях. У дітей у процес вегетативних порушень одночасно залучаються не тільки серцево-судинна, а й травна, дихальна та інші системи.

Несприятливий перебіг вагітності і пологів -- одна з основних причин виникнення ВСД. Внутрішньоутробна або родова гіпоксія безпосередньо впливає на найбільш чутливий до ушкодження відділ мозку -- гіпоталамус, який підтримує на оптимальному рівні обмін речовин, енергії, діяльність залоз внутрішньої секреції і внутрішніх органів, забезпечує зміну сну на стан активної 1 діяльності, підтримує і регулює температуру тіла. Гіпоталамус регулюється корою головною мозку, яка координує вісцеральні і соматичні функції. Недостатність, надмір або неадекватність пристосувальних регуляторних систем призводить до виникнення вегето-судинних дистоній.

Велику роль у виникненні ВСД відіграють спадково-конституціональні особливості організму, природжені вади розвитку і набуті пошкодження центральної нервової системи (ЦНС): відкриті і закриті травми черепа, інфекції, пухлини, інтоксикації; вади у розвитку ендокринних залоза Психоемоційне напруження у дітей удома (алкоголізм у сім'ї, жорстокість рідних) або в школі (конфлікти з учителями, товаришами), розумова перевтома, хронічні захворювання і вогнища інфекції, гормональна дисфункція в пре- і пубертатний періоди, хронічний емоційний стрес -- все це провокує виникнення вегето-судинної дистонії. Такі фактори можуть зумовити пошкодження вегетативної нервової системи на різних рівнях і спричинити вегетативні дисфункції і психологічні відхилення.

В основі патогенезу ВСД лежить дисфункція вегетативної нервової системи. Вегетативні дисфункції зумовлюють дискфункцію травного каналу, функціональні кардіоміопатії (аритмії, блокади), судинну дистонію за гіпо- і гіпертонічним типом і т. ін. Клінічні симптоми ВСД різноманітні. При ваготонії діти легко червоніють і бліднуть, кисті рук у них холодні, вологі, ціанотичні, відмічаються мармуровість шкіри, різко виражена і пітливість долонь, підошов, пахвових ямок. Шкіра жирна, на ній можуть утворюватися вугри, є алергічні висипи, бувають нейродерміт, набряки. Температура тіла знижена, діти мерзнуть. Характерними є запаморочення, ненереносність транспорту, глибокі вдихи. Відмічаються нудота, метеоризм, пронос або спастичрий запор, дискінезія жовчних шляхів, збільшення мигдаликів, лімфатичних вузлів. Фізична активність дітей знижена, дігиапатичні, часто скаржаться на мігренеподібний головний біль, біль у ділянці серця, біль у ногах (переважно вночі). Артеріальний тиск (AT) знижений, брадикардія. Бувають зомління, особливо в нрепубертатний періоди. Вегетативні аароксизми у цих дітей проявляються задишкою, підвищеною пітливістю, болем у животі, блюваннями, головним болем, зниженням AT і температура тіла.

Діти з симігатакотонією неуважні, занадто працездатні, особливо вечорами, худі, незважаючи на підвищений апетит, бліді.

Шкіра суха, AT нормальний або підвищений. Пульс прискорений.

Спостерігаються невротичні реакції і стани (неврастенія, істерія). Вегетативний пароксизм проявляється почуттям страху, ознобу, тахікардією, підвищенням температури тіла, іноді підвищенням AT. Висхідний вегетативннй тонус у хворих на ВСД визначають у стані спокою за скаргами, клінічними симптомами, даними ЕКГ і кардіоінтервалографії. При різних варіантах ВСД у дітей формуються функціональні кардіоміопатії і судинні дистонії. Функціональна кардіаміопатія проявляється аритміями (екстрасистолія, пароксизмальна і неоароксизмальна тахікардія), атріовентрикулярною блокадою, синдромом Вольфа -- Паркінсо-на -- Уайта, змінами QRS, QT і Т на ЕКГ, деякими варінтами пролапсу морального клапана.

Судинна дистонія визначається змінами показників артеріального тиску. Перебіг її за гіпер або гіпотонічним типом.

Вегето-судинна дистонія за гіпертонічним типом часто буває у підлітків з прискореним фізичним розвитком в основному за рахунок росту. Систолічний тиск лабільний, помірно підвищений, діастолічний тиск завжди нормальний. Підвищення систолічного тиску найчастіше настає лише після фізичного або емоційного напруження, залишаючись нормальним у спокої. ВСД за гіпертонічним типом звичайно закінчується одужанням, але іноді можливий перехід у первинну артеріальну гіпертонію. Особливо несприятливі щодо розвитку гіпертонічної хвороби випадки, коли систолічний тиск постійно значно підвищений (після напруження і в стані спокою)г у дітей із спадковою обтяженістю через гіпертонічну хворобу. У цих дітей і підлітків найчастіше відмічають ознаки акселерації, прискорений статевий розвиток, при огляді очною дна виявляють звуження артеріол і розширення венул.

Вегето-судинна дистонія за гіпотонічним типом буває у 4-10 % дітей, найчастіше дівчаток, особливо часто у підлітків (дівчаток і хлопчиків). Основні скарги на головний біль, швидку втомлюваність, дратівливість. При зміні положення бувають запаморочення, інколи -- зомління. Вдень діти сонливі, вночі сплять погано. Шкіра бліда, волога, кисті і стопи холодні, відмічається пітливість. Тони серця приглушені, на верхівці і в V точці вислуховується ніжний систолічний шум. Характерною є бради або тахікардія. Артеріальний тиск нестійкий, з тенденцією до зниження як систолічного, так і діастолічного тиску. При швидкому переході із горизонтального у вертикальне положення може виникнути ортостатичний колапс.

Бувають гіпотонічні кризи із значним зниженням артеріального тиску.

Усіх дітей з підозрою на ВСД має оглянути педіатр, проконсультувати окуліст, невропатолог, отоларинголог, кардіолог, ВСД діагностують методом виключення відсутності первинного ураження різних органів (серця, травного какаду тощо) залежна від наявних симптомів. Після комплексного обстеження встановлюють діагноз і проводять лікування.

Лікування вегето-судинної дистонії проводять педіатр разом з невропатологом і кардіоревматологом. Враховують етіологію і патогенез ВСД у певної дитини. Лікування треба починати якомога раніше, проводити протягом тривалого часу з урахуванням типу ВСД (ваго- або симпатикотонічний). Психотерапія потрібна не тільки дитині, а й батькам. Усім дітям з ВСД необхідно нормалізувати режим дня, праці і відпочинку, рекомендувати заняття спортом на свіжому повітрі (лижі, ковзани, велосипед, ходьба, плавання), достатній сон, обмежити перегляд телепередач, доцільними є активне санаторно-курортне лікування, ЛФК.

При ваготонії не можна переїдати, слід обмежити вживання рідини і солі, при симпатикотонії -- не пити кави, міцного чаю.

Важливе значення мають психотерапія, аутотренінг, релаксація, фізіотерапія (електросон, індуктотерапія, гальванізація, ультразвук тощо), водні процедури (плавання, циркулярний душ, ванни), масаж хребта, кінцівок і тулуба, голкорефлексотерапія. При симпатикотонії призначають седативні препарати (валеріана, бром, настій собачої кропиви (пустирника), глоду, шавлії, звіробою), замінюючи один препарат іншим, чергуючи різні методи. Після погодження з невропатологом дають заспокійливі засоби (седуксен, тазепам, еленіум), нейролептики м'якої дії -- сонапакс, френолон, терален.

При ваготонії призначають психостимулятора (настій плодів лимонника китайського, аралії маньчжурської, кореня женьшеня, родіоли рожевої, елеутерокока -- переривчастими курсами, сид-нокарб, кофеїн); при синдромі внутрішньочерепної гіпертензії-- легкі сечогінні засоби переривчастими курсами (в стаціонарі -- діакарб, фуросемід; удома -- сечогінні трави протягом тривалого часу). При функціональній кардіопатії у дітей з симпатикотонією -- препарати калію, тіамін, токоферол; у дітей з ваготонією -- препарати кальцію, аскорбінову кислоту, піридоксин. При зниженні пам'яті, інтелекту призначають метіонін, ноотро-піл, аміналон, енцефабол; для поліпшення мікроциркуляції -- кавінтон, стугерон, трентал.

Лікування дітей з вегетативним кризом залежить від його структури і вегетативного тонусу поза приступом. Його треба проводити в міжприступний період з метою профілактики кризи.

Профілактику ВСД слід починати до народження дитини (оздоровлення дівчаток до шлюбу, а жінок -- до вагітності). Необхідно забезпечити оптимальні умови перебігу вагітності (бережне, з максимальним оберіганням дитини проведення пологів, особливо при швидких, блискавичних, затяжних пологах, при застосуванні різних методів допомоги під час пологів) для профілактики гіпоксичних і травматичних уражень центральної і вегетативної нервової системи дитини.

Слід з'ясувати спадково зумовлений тип вегетативної реакції дитини, оскільки вегетативна дисфункція і її спрямованість часте успадковуються. Потрібно виключити або звести до мінімуму впливи, що можуть спровокувати або поглибити вегетативну дисфункцію.

Вимірювати AT у дітей і підлітків треба систематично і планомірно не рідше 3 разів на рік.

Диспансерне спостереження. Дітей з порушеним AT, навіть короткочасним за характером, необхідно брати на диспансерний облік у поліклініці, обстежувати у педіатра і кардіолога. Особливу увагу потрібно приділяти дітям із спадковим обтяженням з поєднанням генетичних і зовнішньосередовищних факторів риску. Потрібно правильно організувати режим дня дитини, забезпечити максимальне перебування її на повітрі, чергування праці і відпочинку. Під час шкільної перерви діти повинні перебувати на повітрі при оптимальній руховій активності. Час нічного сну має відповідати віковим нормам. Дітям дозволяють займатися тільки в одному гуртку і виконувати не більше одного громадського доручення. Під час канікул дітей треба оздоровляти в місцевих піонерських таборах санаторного типу або в санаторіях.

Учнів з первинною артеріальною гіпертензією або стійкою гіпотензією необхідно звільняти від перевідних і випускних екзаменів. На участь у спортивних секціях і в змаганнях з бігу на великі дистанції, здачу норм ГТО лікар дає дозвіл в індивідуальному порядку.

У всіх дітей необхідно своєчасно проводити санацію вогнищ хронічної інфекції.

Основний синдром вегето-судинної дистонії - це "гра" судин, яка проявляється в постійному спазмуванні їх у різних ділянках організму. Звідси й неприємні прояви у різних органах і системах. І, як свідчить практика, "бігати" за спазмами, намагаючись усунути больові відчуття, - марна справа. Таким чином можна досягти лише короткочасного полегшення (та й то не завжди). Адже, як і всі інші патології, вегето-судинна дистонія має свої причини, і боротися потрібно саме з ними.

Головна роль артеріального тиску - "качати" кров по артеріальних судинах, проштовхуючи поживні речовини з неї у всі клітини людського організму. Таким чином, саме артеріальний тиск забезпечує процес обміну речовин. Однак артеріальний тиск не лише забезпечує ці процеси, а й сам від них залежить. У минулій статті "Щоб залишатися молодим, не потрібно шукати молодильні яблука. Біологічний час можна уповільнити" ми вже розглядали цей механізм. Тому тепер лише нагадаємо, що у разі накопичення в організмі шлаків, а вони накопичуються в сполучній тканині, для того, щоб подолати цей бар'єр і доставити в клітину поживні речовини, потрібно підвищити тиск. Отже, гіпертонічна хвороба починається саме із забруднення організму. Тепер про це докладніше. Річ у тім, що виведення і транспортування шлаків із сполучної тканини відбувається за допомогою білків, які виробляються в печінці. Якщо печінка працює не належним чином і білків виробляється недостатньо, токсини накопичуються в сполучній тканині.

Обмін речовин регулюється двома системами - нервовою й ендокринною. Ендокринна система створює необхідне для цього тло, а нервова робить точне доведення. Вони сходяться в гіпоталамусі, що складається з близько сорока ядер, які й контролюють всі обмінні процеси.

Якщо обмін речовин змінюється на рівні клітини, остання вже не спроможна працювати під звичайним гормональним тлом. Організм вдається до пошуку додаткових можливостей, щоб "примусити" клітину працювати. Вона потрапляє в становище раба: погодувати не погодували, а працювати примушують за допомогою батога. Організм продовжує шукати вихід, як викрутитися з цієї ситуації, зокрема змінює гормональне тло, внаслідок чого відбувається низка інших змін, серед яких і підвищення артеріального тиску. Тому лікувати подібні гормональні порушення введенням гормональних препаратів є марною справою. Насамперед потрібно усунути першопричину.

Необхідність підвищення тиску часто виникає з причини нестачі кисню в організмі, який надходить із кров'ю. Незважаючи на те, що кров виходить з легенів на 98% насиченою киснем (кожен еритроцит наповнений ним, як то кажуть, "під зав'язку"), у разі забруднення сполучної тканини він не потрапляє до клітин. Від нестачі кисню передусім потерпає мозок, який споживає 20% усіх його запасів, тому згідно із статистичними даними у 80% випадків гіпертензія є мозковою. Це означає, що у 80% пацієнтів із гіпертонічною хворобою це пов'язано з гіпоксією (нестачею кисню) тканини мозку, у відповідь на що відбувається підвищення тиску. Але у 10% випадків гіпертензія спричинена нирковою патологією. Бо нирки в перерахунку на 1 г тканини порівняно з іншими органами споживають найбільше кисню. Зважаючи на особливу детоксикаційну роль нирок, організму дуже важливо забезпечити їх роботу. І якщо вони не доотримують потрібних їм речовин, зокрема кисню, тиск відразу підвищується. Зазвичай у разі ниркової гіпертензії завищеним є "нижній показник тиску" - саме від нього залежить кількість крові, яка проходить через ниркову тканину, а верхній показник начебто нависає над ним. Приміром, 130/100 мм рт. ст. або 140/100 (110), а у разі мозкової гіпертензії цей розрив буде більшим, приміром, 140/ 85 (90).

Одна з причин - збій у роботі ендокринної системи. Показники тиску контролюють гормони надниркових залоз, які підтримують тонус судин і всього організму. Внаслідок інтоксикації чи стресів надниркові залози виснажуються, виробляють меншу кількість гормонів, а отже, знижується тонус судин, а разом з ним і артеріальний тиск. Стреси можуть бути різного походження: хімічний - унаслідок зловживання хімічними речовинами, психічний - унаслідок перевантаження психіки негативною інформацією, нервовий - унаслідок перенапруження цієї системи, але реакція і наслідок один і той само: спочатку робота надниркових залоз у посиленому режимі, потім їх виснаження.

Щоб позбутися вегетосудинної дистонії, потрібно навчитися боротися зі стресами, а ще краще - уникати їх. Для цього потрібно вчитися по-філософськи ставитися до життя. Адже нервування не допоможе змінити ситуацію, а ось здоров'я підірве. Важливо усвідомити це і спробувати навчитися спокійно реагувати на всі життєві події. Згодом намагання перейдуть у звички.

Заспокійливі ж засоби, не важливо чи вони рослинного походження чи синтетичного, за висловом відомого фізіолога І. Павлова, є "в'язницею для мозку". Вони гальмують його реакцію, кардинально не змінюючи ситуації в організмі. А ось нормалізація функції печінки сприятливо діє на нервову систему людини. Не даремно ж у народі кажуть, що зла людина - це жовчна людина. Ця мудрість підтверджена й сучасною наукою і практикою.

Надмірна збудливість, дратівливість, агресивність, невдоволеність, нервозність безпосередньо пов'язані з проблемами печінки.

Знівелювати гормони стресу в організмі як гіпотонікам, так і гіпертонікам допомагають фізичні вправи. Під час руху вони згорають. Це чітко доведено на такому прикладі. Відомо, що в зайця ніколи не буває інфаркту міокарда. Бо коли він побачить вовка - найпотужніший для нього стресовий чинник, він починає тікати і під час руху позбавляється гормонів стресу. Коли ж під час експерименту зайця прив'язали і здалеку показали йому вовка, він помер від розриву серця, який спричинила надмірна кількість цих само гормонів у крові.

І гіпотонікам, і гіпертонікам можна порекомендувати вживати відвар вівса. По-перше, він сприяє очищенню організму від токсинів сполучної тканини; по-друге, посилює діяльність нирок і печінки - головних детоксикаційних органів; по-третє, - поліпшує діяльність серця. Не даремно ж коней годують вівсом.

Дистонія "за змішаним типом" - тиск то підвищується, то знижується. Цей стан зумовлений судинно-мозковими порушеннями. Як нам відомо, вони найчастіше виникають унаслідок надмірної емоційності та недостатньої діяльності печінки. На боротьбу з цими недоліками й потрібно спрямовувати свої зусилля.

Основи валеології

Валеологічна культура є невід'ємним елементом професійної компетентності вчителя. В основу валеологічної освіти покладено принципи гуманізації, науковості, безперервності, системності та прогностичності.

Основою для формування змісту валеологічної освіти педагогів є валеологія.

Валеологія (від лат. Valeo - бути здоровим) - інтегративна наука про фундаментальні закони формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров'я людини.

Формування здоров'я - це комплекс заходів щодо оптимізації відтворення, росту і розвитку підростаючого покоління.

Збереження здоров'я містить у собі дотримання принципів здорового способу життя (валеологічні аспекти) і повернення втраченого здоров'я (оздоровлення), якщо рівень його набув тенденції до зниження. Зміцнення здоров'я - це збільшення його за рахунок тренувальних засобів.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) визначила здоров'я як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб і фізичних вад.

За новою концепцією, здоров'я - це здатність організму зберігати свою структуру і функцію в постійно мінливих умовах середовища. Власне кажучи, це ідеал, до якого ми повинні прагнути.

Валеологія - це теорія і практика управління здоров'ям у всіх його аспектах: фізичному, психічному, духовному, соціальному.

Валеологія як наука складається з двох частин: 1) загальна валеологія; 2) галузева валеологія.

Загальна валеологія розробляє загальнонаукові основи здорового способу життя людини.

Галузева валеологія - це медична валеологія, психовалеологія, педагогічна валеологія, сімейна валеологія, фізкультурна валеологія і т.д.

Як наука, валеологія має власний предмет наукового пізнання, об'єкт докладання своїх зусиль, методологічні основи, мету, завдання і методи їх вирішення.

Предмет валеології - індивідуальне здоров'я людини. Об'єктом валеології є здорова людина й людина у так званому «третьому» стані, тобто стані передхвороби. Основна ознака передхвороби - можливість розвитку патологічного процесу поза дією зовнішніх чинників внаслідок зниження резервів здоров'я.

Використання валеологічних технологій для виявлення людей з низьким рівнем здоров'я, застосування методів оздоровлення і, як наслідок, виведення їх за межі «третього стану» можна розглядати як ідеальний варіант первинної профілактики хвороб.

Валеологічні технології можуть бути застосовані й до хворої людини. Використання засобів оздоровлення, які сприяють розширенню резервів фізіологічних функцій, відновленню здатності до саморегуляції і самовідтворення, може компенсувати наслідки «надлому» і навіть розірвати хибне коло, по якому йде поширення патологічного процесу. У цьому виявляється вторинна валеоцентрична профілактика захворювань.

Методологічні основи валеології ґрунтуються на наступних принципах.

1. Валеологія розглядає здоров'я людини як самостійну соціально-медичну категорію, яка може бути охарактеризована кількісними і якісними показниками. Валеологічні проблеми здоров'я полягають у його формуванні, збереженні і зміцненні.

2. Між здоров'ям і хворобою існують перехідні стани. При цьому здоров'я розглядається як більш загальна категорія порівняно з передхворобою.

Передхвороба («третій стан») і хвороба - це варіанти здоров'я, коли рівень його низький або мають місце певні його дефекти.

3. Валеологічний підхід до людини і її здоров'я інтегративний (системний), холістичний (від лат. Holos - цілісний). Методи впливу переважно немедикаментозні, природні.

Валеологію варто відрізняти від гігієни. Предмет валеології - індивідуальне здоров'я, його механізми і можливості управління ними. Предмет гігієни - закономірності впливу факторів зовнішнього середовища (природних і соціальних) на здоров'я людей. Об'єкт дослідження валеології - здорова людина і людина яка знаходиться в «третьому стані». Об'єкт дослідження гігієни - населення - зовнішнє середовище.

Отже валеологія йде від людини до середовища, а гігієна - від середовища до людини. Справедливості заради треба сказати, що в останні роки в популяційних дослідженнях гігієністи стали застосовувати нетрадиційний для них - «інверсійний» підхід до гігієнічних досліджень, коли від оцінки здоров'я йдуть до оцінки його визначальних факторів.

Твердження, що валеологія - наука про здоровий спосіб життя, один з найпоширеніших міфів. Спосіб життя - категорія соціальна. Вона набагато ширша, ніж існуючі уявлення. Спосіб життя - це не тільки наявність чи відсутність шкідливих звичок, - це рівень виробництва, добробуту, культури, освіти тощо. Вплив способу життя на здоров'я людини - предмет дослідження соціальної гігієни. Роль валеології в способі життя - розробка принципів, спрямованих на його формування, збереження та зміцнення.

Сьогодні валеологія знаходиться на етапі становлення як самостійна наука, яка виникла на фундаменті класичних (фізіологія, екологія, психологія, соціологія, гігієна) і нових інтегративних наук (безпека життєдіяльності людини).

При відсутності справжнього валеологічного знання і досвіду може скластися невірне розуміння свого здоров'я, що призводить або до фанатизму стосовно його зміцнення здоров'я, або до страхів стосовно його формування й збереження і, як наслідок, - створення міфів про природу і лікування захворювань. На сьогоднішній день поширені такі міфи:

1. Біоенергетичний міф: усі мої хвороби від того, що хтось «висмоктує», «вампірить» мою життєву енергію.

2. Сакральний міф: усі мої хвороби через мої гріхи.

3. Кармічний міф: усі мої хвороби через мої гріхи у минулих життях або через гріхи моїх предків.

4. Астрологічний міф: усі мої хвороби через те, що «так невдало розташувалися зірки».

5. Соціоцентричний міф: усі мої хвороби від того, що я виконав свою місію на цій Землі.

6. Психоаналітичний міф: усі мої хвороби через невдалі стосунки з моїми батьками (3. Фрейд),

7. Інші міфи: а) усі мої хвороби через інграми, які записані у несвідомій пам'яті (діанетика - Р. Хаббард);

8. Усі мої хвороби через обтяжену психічну спадковість (психогенетика -Ч. Тойч);

Підсумовуючи, можна сказати, що валеологічні знання можуть допомогти молодим людям сформувати уявлення про здоров'я як ціннісну категорію й критично ставитися до вищевикладених міфів.

Формування здоров'я сьогодні є однією з найактуальніших проблем нашого суспільства, у вирішенні якої повинні брати участь не тільки лікарі, педагоги, соціальні працівники, але й кожна окрема людина.

Використана література

1. “Анатомiя людини”. О.М. Очкуренко, О.В. Федотов.

2. “Анатомiя i фiзiологiя”. Г.А. Воробйов.

3. Апанасенко Г.Л., Попова Л.О. Медична валеологія (вибрані лекції). - К.: Здоров'я, 1998. - 248 с., іл.

4. Брехман И.И. Валеология - наука о здоровье. - М.: ФиС, 1990. - 208 с.

5. Булич Е.Г., Муравов І.В. Валеологія. Теоретичні основи валеології. - К.: ІЗМН, 1997. - 224 с.

6. “Гiгiена”. Л.О. Кодумцева.