Дифтерія

Дифтерія

Дифтерія - гостре інфекційне захворювання, що характеризується особливим запаленням оболонок рото- і носоглотки, гортані (з утворенням щільних нальотів у вигляді плівок), а також явищами загальній інтоксикації (отруєння) організму і поразкою серцево-судинної, нервової і виділення систем. Ушкоджувальна дія на органи і тканини обумовлена токсином (отрутою), збудником захворювання, що виділяється, в місці його впровадження. Найчастіше захворюють діти у віці від 4 до 6 років.

Збудник захворювання - дифтерійна паличка - добре зберігається в навколишньому середовищі. Так, у воді і молоці вона життєздатна 7 днів; на іграшках, білизні, книгах, посуду виживає в перебігу декількох тижнів. Всі дезинфікуючі засоби (перекис водню, хлорамін і тому подібне) в звичайних концентраціях вбивають дифтерійну паличку; під дією прямих сонячних променів вона гине через декілька годинників.

Джерелом збудника інфекції є людина, у якої вона виявляється в разных клінічних формах, - від важких токсичних до стертих, непомітних форм і бактеріоносійства, тобто коли дитина або дорослий може не мати видимих ознак хвороби, але при цьому виділяти дифтерійні палички, небезпечні для тих, що оточують.

Дифтерійна паличка виділяється хворим (бактеріоносієм) при кашлі, чханні, розмові з крапельками слини, слизі, мокроти в навколишнє середовище в останні дні інкубаційного (прихованого початкового) періоду і далі протягом всього періоду захворювання і навіть якийсь час після клінічного одужання. Здорова людина заражається при вдиханні повітря, що містить дифтерійну паличку. Для дифтерії характерні періодичність (підйоми захворювання наголошуються кожні 7-10 років) і осінньо-зимова сезонність. У 20-50-і роки в практику охорони здоров'я почали активно вводитися засоби специфічної профілактики проти дифтерії - щеплення, що привело до різкого зниження захворюваності. Проте останнім часом зареєстровані випадки дифтерії із смертельним результатом. Серед померлих більшість склали неприщеплені проти дифтерії діти, що настійно вимагає здійснення всього комплексу заходів профілактики, передбачених для цієї хвороби, - насамперед масовій вакцинації населення проти дифтерії.

Дифтерійна паличка, вражаючи слизисті оболонки переважно носоглотки, зіву, гортані і трахеї, виділяє токсин, який викликає запалення слизистої оболонки з освітою не їй щільного нальоту у вигляді блискучої плівки білувато-сірого кольору, щільно спаяного з належними тканинами, унаслідок чого зняти цей наліт при дифтерії скрутно. Крім того, дифтерійний токсин кров'ю і лімфою розноситься по всьому організму, надаючи виражену токсичну дію на багато органів і викликаючи важкі ускладнення - ураження нирок, нервової системи, серця, часто розвивається запалення легенів.

Набагато рідше збудник дифтерії потрапляє на слизисту оболонку очей, зовнішніх статевих органів у дівчаток, пупкову ранку у новонароджених, пошкоджену шкіру. Залежно від місця проникнення і розмноження дифтерійних паличок виділяють різні форми хвороби: Дифтерія ротоглотки, носа, гортані (дійсний круп), очей, зовнішніх статевих органів, шкіри, а також комбінована дифтерія, коли одночасно вражається декілька органів. Інкубаційний (прихований) період захворювання складає від 2 до 10 днів.

Дифтерія ротоглотки буває локалізованою, поширеною і токсичною. При перших двох формах початок хвороби, як правило, гострий. Температура тіла підвищується до 38-390 в перших 2 дні, потім вона нормалізується або знижується. Загальна інтоксикація зазвичай помірна і не відрізняється різноманіттям проявів: Це головний біль, нездужання, зниження апетиту, блідість шкіри. Рідко може бути одноразова блювота і короткочасний біль в животі на висоті гарячкової реакції.

Біль в горлі при ковтанні - ранній симптом дифтерії ротоглотки. У зіві виявляється неяскраве почервоніння, набряклість мигдалин і піднебінних дужок, на яких формуються білі або сірувато-білі щільні плівчасті нальоти з перламутровим блиском. Чим обширніше і распространеннее нальоти, тим більше виражено отруєння організму і важче перебіг хвороби.

Токсична форма дифтерії ротоглотки відрізняється масивним утворенням токсину у вогнищі запалення. Діагностика повинна проводитися екстрено і якомога точніше. Захворювання починається бурхливо з одночасною появою і прогресом температури тіла, загальної інтоксикації, больових відчуттів, запалення підщелепних лімфатичних вузлів. Температура швидко досягає 39-400, ранніми проявами цієї форми дифтерії є головний біль, озноб, загальна слабкість, відмова від їжі, блідість шкіри, повторна блювота, біль в животі. Одін з ранніх ознак токсичної дифтерії - набряк ротоглотки. Плівчастий наліт покриває небо і носоглотку, дихання стає галасливим, хриплячим, рот напіввідкритий, пізніше з'являються рясні виділення з носа. Наголошуються біль в горлі при ковтанні, що утрудняють прийом не тільки твердої, але і рідкої їжі, біль в області шиї.

Дифтерія гортані (дійсний круп) - в ізольованій формі спостерігається рідше, ніж в комбінованій, тому її діагностика утруднена, особливо при супутньому ОРЗ. Поступовий розвиток симптомів без різкого порушення загального стану і високої температури спочатку не викликає побоювання у батьків хворої дитини. Проте характерні симптоми захворювання у міру розвитку хвороби стають все більш помітними: виявляється блідість шкіри, грубий “гавкаючий” кашель, хрипкість голосу і утруднене дихання. Охриплість посилюється аж до повної втрати голосу, розвивається розлад дихання - воно стає чутним на відстані, виникають напади задухи, дитина синіє, кидається в ліжку, швидко слабіє. При невчасному наданні медичної допомоги може наступити смерть.

Клінічна картина дифтерії у дорослих в даний час відрізняється значним збільшенням числа важких, токсичних форм, які характеризуються тими ж симптомами, що і у дітей. Іноді єдиним симптомом поразки гортані є осипла голосу. Ускладнення у дорослих можуть розвинутися при будь-якій формі дифтерії. Найбільш частим ускладненням є міокардит (поразка міокарду - серцевого м'яза).

Лікування. Головною в лікуванні всіх форм дифтерії є нейтралізація дифтерійного токсину протидифтерійною сироваткою, після чого потрібне додаткове лікування. Дуже істотними в успіху терапії є терміни введення сироватки - чим раніше вона введена, тим ефективніше її дія. Введення сироватки проводиться в лікарні. Будь-які форми дифтерії вимагають строгої ізоляції хворого і лікування тільки в умовах лікарні.

Основним методом профілактики дифтерії є масова вакцинація проти цього захворювання. Дітям необхідно робити щеплення (за відсутності протипоказань) починаючи з віку 3 місяців триразово з інтервалом 1 міс. Повторна вакцинація здійснюється на другому році життя, подальші в 6 і 11 років.

Для підвищення протидифтерійного імунітету у дорослих проводиться одноразова вакцинація кожні 10 років. Цілям профілактики також служать раннє виявлення, ізоляція і госпіталізація хворих з проведенням дезинфекції в квартирі хворого.

Дітям, що мали контакт з хворим дифтерією, забороняють відвідини дитячих закладів в течії 10 днів. Дитина, що видужала, після виписки з лікарні допускається в дитячий колектив після двократного негативного результату дослідження на дифтерійну паличку.

У дітей, відвідуючи дитячі сади, беруть мазання для дослідження на бактеріоносійство. Бактеріоносіїв ізолюють і допускають назад після негативного результату обстеження. Швидкому припиненню бактеріоносійства сприяють тривале перебування на свіжому повітрі, провітрювання і прибирання приміщень з використанням дезинфікуючих засобів, застосування вітамінів і інших ліків (по рекомендації лікаря).