Відразу під зовнішнім шкірним покровом або епідермісом розташовується пухка сполучна тканина, що складається:

1. З клітин, переважно жирових, у яких зберігається енергія,

2. Фібробластів, особливих клітин, що синтезують колаген;

3. Волокон колагенових і еластинових, що виглядають, як мережа комірчастої структури, що забезпечує міцність і еластичність шкірного покрову;

4. Основної речовини або міжклітинного матеріалу, що має за структурою вид гелю і граючої ролі своєрідного "клею", що зв'язує разом усі складові частини шкірного покрову.

Всі ці компоненти пронизані кровоносними і лімфатичними судинами, а також закінченнями нервових волокон. Якщо шкіра гладка і пружна, це означає, що в шкірному покрові є гармонійна рівновага між усіма його складовими. Але ця рівновага може порушуватися, причому досить легко.

Стегна і сідниці є частинами жіночого організму, найбільш схильними до утворення в них целюліту. Саме в цих місцях жіночого тіла шкірний покров характеризується найбільшою товщиною і рихлістю, а значить і найбільш схильний до внутрішніх порушень різноманітного роду. До того ж при наявності надлишкової кількості жиру він частіше усього локалізується саме в цих областях. Цей процес не випадковий, він генетично запрограмован гормональною системою нашого організму. Ці ж гормональні чинники забезпечують затримку води в тілі людини, що, у свою чергу, ще більш збільшує проблему боротьби з целюлітом.

Якщо в місцях, схильних до утворення целюліта, кровообіг млявий й інертний, в кінцевому результаті це виливається в застійні явища. Капілярна система ослаблена, має місце зайва інфільтрація, що призводить до накопичення рідини в міжклітинних просторах. Для оптимального харчування клітин і мінімального накопичення рідини циркуляція лімфи в капілярах, яка називається мікроциркуляцією, повинна проходити на високому рівні ефективності. Підвищення ефективності процесу мікроциркуляції і є однією з основних задач стратегії боротьби з целюлітом.

Нестача тонусу м'язів також є одним із головних чинників, що вносять свою лепту в утворення субстанції целюліта. В основному целюліт розвивається саме в тих областях тіла, де м'яза в'ялі і нерозвинені. Приміром, нестача тонусу сідничного м'яза, найбільшого м'яза нашого тіла, призводить до того, що сідниці відвисають і, більш того, спричиняють за собою порушення форми стегна, у верхній частині якого утвориться характерна опуклість. Зміцнивши сідничні м'язи, людина в такий спосіб як би підтягує нагору м'яза стегна і прибирає нерівні обрисі.

Відновлення колагену

Для того щоб вашої шкіри була пружною і гладкою, необхідно забезпечити надходження в організм сировини для колагенових волокон. Будучи однією зі складової білку і головною молекулярної складової тіла, колагенові волокна надають шкірі еластичність, пругкість і форму. Колагенові волокна починають руйнуватися, коли людині тільки здійснюється 20 років. Проте навряд чи цей процес можна приписати лише віковим змінам. Велика частина руйнацій є слідством неправильного способу життя.

1.1. Неправильне харчування

Недолік істотних компонентів харчування, будь те внаслідок бідного вибору продуктів, поганого виховання або недбалого відношення до харчування, через визначений час позначиться в порушенні балансу на клітинному рівні, що, у свою чергу, призведе до ланцюга реакцій, який в остаточному підсумку створює проблему целюліта. Наприклад, нестача калію, що надходить в організм, у сполученні з надлишком натрію є головною причиною застійних явищ, що характерні для целюліта. У будь-який дієті кількість натрію, що надходить в організм, значно перевищує кількість калію, і, таким чином, тонке співвідношення двох важливих речовин у організмі людини, що повинно зберігатися незмінним, ризикує бути порушеним. Тому програма харчування повинна передбачати максимально можливий прийом солей калію і мінімальний - натрію, щоб поліпшити співвідношення цих речовин і скорегувати нестачу першого.

Звичка неправильно харчуватися з'являється до двадцятьох років. У двадцять-тридцять років особливо жінки часто експериментують з різноманітними модними дієтами, найчастіше руйнуючи тканини власного організму. Таким чином, вік самий по собі не є причиною розвитку целюліта, проте погані звички, що людина одержує в різноманітні вікові періоди, зрештою призводять до руйнівних наслідків.

Коли тканини часто піддаються змінам в обсязі, що є, як правило, слідством переїдання і наступної руйнівної дієти, то шкіра і лежачі під ній волокна розтягуються й обвисають під дією сили ваги. Така обвисла шкіра і м'язи звичайно супроводжують наявність проблеми целюліта і роблять її більш помітної.

Їжа швидкого готування - ще одна велика проблема, уникнути котрої практично неможливо, оскільки вона є невід'ємною частиною сучасного життя.

Неправильний добір продуктів і їхнє погане сполучення роблять стресовий вплив на шлунково-кишковий тракт і залози внутрішньої секреції.

Надлишок спожитого цукру накопичується у вигляді жиру

Надлишок цукру в раціоні харчування призводить до такого ж результату. Визначена кількість цукру зберігається в печінці у виді глікогену - короткочасного джерела енергії, котрим легко і швидко може скористатися організм. Надлишок цукру буде зберігатися у виді жиру в жирових клітинах, розташованих головним чином у нижній частині тіла.

Контроль за утриманням цукру в крові і мікроелементи

Утримання цукру в крові повинно зберігатися на постійному рівні. Підтримка нормального і постійного рівня утримання цукру в крові забезпечує інсулін - гормон, вироблений підшлунковою залозою. Інсулін управляє також накопиченням надлишкового цукру у виді жиру, але він працює не один, а в сполученні з незначними кількостями таких мікроелементів, як хром, цинк, нікель і кобальт, які називаються інакше олігоелементами.

Раціон, бідний свіжими натуральними продуктами, призводить до дефіциту мікроелементів, що контролюють утримання цукру в крові: хрому, цинку, нікелю і кобальту.

Передменструальна тяга до цукру може бути обумовлена гострою потребою організму в додатковій енергії.

Передменструальна тяга до цукру може бути викликана також гормональними змінами, що свідчать про недостачу в організмі вітамінів і мікроелементів.

Вільні радикали й ушкодження тканин

Вільні радикали або речовини, що викликають окислювання, грають головну роль у руйнації тканин нашого організму. Процес, що можна назвати "перехресним з'єднанням" - злиття за певних умов декількох білкових молекул, - найбільшою мірою "винний" за характерний горбистий вид шкіри на стегнах і сідницях. Ці частини тіла можуть здаватися передчасно постарілими і неживими через наявність тканин, що піддалися "перехресному з'єднанню", що призводить до обвисання і зморщення поверхні шкіри, що дуже часто супроводжується появою глибоких віспин і ямок.

Вільні радикали постійно утворюються в результаті протікання в нашому тілі природних біохімічних процесів, і для нашого організму необхідний контрольований процес окислювання.

Можливі причини надлишку вільних радикалів

От деякі можливі причини, що викликають появу вільних радикалів, руйнівних для нашого тіла.

Дуже масна їжа.

Переїдання - чим більшу кількість їжа переварює наш організм, тим більше утвориться вільних радикалів.

Швидка утрата ваги.

Забруднення навколишнього середовища.

Забруднення внутрішнього середовища організму, що викликається палінням, зловживанням алкоголем і кофеїном, ужитком різноманітних ліків, наявністю важких психічних потрясінь, запорами і різноманітними хворобами.

Білки

Білки утримуються в м'ясі, рибі, яйцях, молоці, бобових культурах, сої, горіхах і сирі. Варто пам'ятати, що горіхи і деякі види сиру містять занадто багато жиру і їх не омжна вживати, дотримуючи дієту при лікуванні целлюлиту. Споживання продуктів, бідних білками, призводить до того, що вода більше не утримується білками, які знаходяться в крові, а інфільтрується в тканини.

Вживання у їжу бідних білками, солоних і масних продуктів, а також сладощів сприяє зменшенню кількості білків в організмі.

1.2. Стреси

Правильне функціонування здорового організму базується на ефективності основних фізіологічних функцій: кровообігу, травлення, дихання і виділення. Стреси можуть у більшому або меншому ступені негативно позначаються на усіх вищевказаних фізіологічних процесах. Крім того, стреси негативно впливають на залози внутрішньої секреції, особливо на наднирки, гормони яких регулюють водяний баланс в організмі. Крім цього, стреси найчастіше є причиною переїдання і споживання великої кількості алкоголю. Іншими словами, стреси та напруги виводять із рівноваги усі фізіологічні процеси нашого організму. А самі руйнівні наслідки цього - ліподистрофія, або целюліт, і передчасне старіння.

Тривалий стрес призводить до розвитку целюліта на верхній частині живота і потилиці, а також на стегнах, сідницях и колінах.

Адреналін - гормон, продукує наднирковою залозою, викидається в кров у стані страху, паніки, хвилювання або стресу. Це дає нам фізіологічний поштовх для виходу з неприємних ситуацій, у які ми іноді потрапляємо. Серце б'ється швидше, легені набирають більше кисню, посилюється притока крові до м'язів, частина накопиченого жиру перетвориться в цукор, і в результаті ми відчуваємо раптовий приплив енергії і сили, необхідних для подолання кризової ситуації або утечі від неї. Це цілком нормальна реакція, відома за назвою синдрому "біжи або бийся". Проте тривалий стрес впливає на людей по-різному. Деякі люди перетворюються в осередок нервів, проявляючи при цьому всі зовнішні ознаки підвищеної активності наднирки: прискорене серцебиття і подих, розширені зіниці, дрож. Такі люди, як правило, худі, оскільки усі свої жирові запаси спалюють у виді нервової енергії. На інших людей адреналін робить прямо протилежну дію: замість перетворення жиру, що утримується в жирових клітинах, у цукор, він змушує клітини накопичувати ще більше жиру, головним чином на зовнішніх і внутрішніх частинах стегон і сідницях.

У деяких людей, що знаходяться в стресовому стані, також відбувається відкладення жиру в найбільш характерних для стресу місцях: на верхній частині живота, під ребрами, над пупком або на потилиці, де утвориться непривабливий бугор, назва якого звучить досить неприємно - "удовиний горб". Але це ще не усе: через стрес шия часто стає осередком артриту, болів і спазмів.

Такі люди часто страждають хронічними болями в області шиї і плечового пояса, а також головними болями і мігренями. У таких випадках, крім лікування целюліта, необхідно лікувати шию за допомогою остеопатії, терапевтичного масажу, хіропрактики або мезотерапії (метод місцевих підшкірних ін'єкцій).

Яким би тривалим не був стрес і яким би нерозв'язним він не здавався, його необхідно лікувати або, щонайменше, мінімізувати його наслідки за допомогою протистресової терапії.

1.3. Кровообіг

Існують і деякі інші чинники, що впливають на появу і розвиток целюліта. Поганий кровообіг можна назвати в числі однієї причин, що створює сприятливе внутрішнє навколишнє середовище для утворення цієї субстанції і її росту. Оскільки целюліт більш схильний утворюватися в місцях нашого тіла з уповільненою циркуляцією крові, то з'явившись, він ще більш збільшує цю проблему, створюючи осередок застою. Всякий інший чинник, що робить вплив на швидкість кровотоку в тканинах, вносить свій внесок у справу розвитку хвороби.

Артерії, що несуть насичену киснем і живильними речовинами кров, розгалужуються на більш дрібні судини доти, поки вони не перетворюються в капіляри. Коли найтонші капіляри обплітають клітини тканини, кров віддає їм кисень і живильні речовини. Це є те, що називається малим колом кровообігу.

Коли говорять про порушення малого кола кровообігу, це значить, що кисень і живильні речовини надходять у тканині в кількостях, недостатніх для нормального клітинного метаболізму, що призводить до визначеного голодування тканин і накопиченню в цьому місці продуктів життєдіяльності клітин і токсинів. При короткочасному порушенні кровопостачання шкідливі наслідки не виникають.

Недостатнє постачання тканин киснем і живильними речовинами і, відповідно, неповна нейтралізація токсинів призводять до ушкодження тканин. Саме так і полягає справа при утворенні целюлітної тканини.

Целюлітна тканина погано постачається кров'ю. Відносна нестача кисню і живильних речовин призводить до накопичення токсичних продуктів життєдіяльності клітин - так називаних метаболітів, що не тільки завдають шкоду навколишнім тканинам, але і впливають на утворення нових тканин.

У самих тканинах є волокностворюючі клітини, що називаються фібробластами. Фібробласти роблять найтонше волокно, що утворюється навколо жирових клітин підтримуючи систему й у такий спосіб зв'язують всю структуру - м'яко, але міцно, як тканинний цемент. Але якщо фібробласти позбавлені кисню і харчування, то замість тонких волокон вони роблять товсті вузли мюкополісахаридів - значне волокно, що оточуює і обволікає жирові клітини. Скупчення цих щільних товстих волокон - одна з причин виникнення знайомого "прикордонного" ефекту, властивого целюліту.

При застарілому целюліті серед целюлітної тканини залишається декілька артерій, що не занадто постраждали від процесу, що целюлітостворює. Вони усе ще можуть реагувати на величезну кількість метаболічних токсинів, що зібралися в тканинах, і розширюються, наскільки це можливо, щоб насичена киснем кров могла нейтралізувати їх. У результаті з'являються острівці теплої тканини серед моря холодної целюлітної тканини, у чому можна переконатися з першого ж доторку. Будь-яка людина, що страждає целюлітом, безсумнівно, знає деякі з цих знайомих симптомів - від ранніх натяків до очевидних ознак розвинутого целюліту.

Швидкість, із яким жир проходить свій метаболічний цикл - тобто виводиться з жирової тканини - залежить від постачання тканин киснем і живильними речовинами, а також від кількості рецепторів, що жировиводять, у даній ділянці тіла.

Таким чином, жирова тканина, що постачається кров'ю, легко спалюється, коли організм відчуває потребу в додатковій енергії. Проте у випадку порушення малого кола кровообігу в тканину потрапляє недостатня кількість крові, і жир просто не може бути використаний організмом. У результаті людина одержує непіддатливу масу недоступного жиру.

Вени

Перенос крови по венам (венозний кровотік) також грає важливу роль в забезпеченні нормального функціонування жирових тканин.

Кров, насичена двоокисом вуглецю і продуктами життєдіяльності клітин, виводиться з тканин по капілярах, що з'єднуються й утворюють вени. Вени нейтралізують токсичні відходи і доставляють кров у легені, де вона рятується від вуглекислого газу, що утримується в ній.

Проте, якщо тік крові у венах сповільнюється, у системі кровообігу створюється обернений тиск, що по венах передається в тканини. Це нагадує транспортну пробку, при якій блокування дороги в одному місці веде до скупчення транспорту в іншому і викликає його повне припинення. Точно так само порушення венозного кровотоку призводить в остаточному підсумку до скупчення в тканинах токсичних метаболітів, що завдають шкоди як тканинам, так і стінкам вен, у результаті чого починається місцевий запальний процес. Запалення вен призводить до ослаблення їхніх стінок і утворенню ще більш сильнодіючих речовин, у тому числі арахідонової кислоти, що разом з іншими речовинами загострює запальний процес, що характеризується набряклістю тканин і болями.

Коли стінки вен надмірно слабшають, кров проникає через них у тканини, внаслідок чого запальний процес і біль ще більш посилюються.

Деякі з цих змін зовнішньо непомітні. У деяких випадках вени дуже сильно набухають, і усе закінчується варикозним розширенням. Деякі вени тільки здуваються, але ті, що подрібніше, лопаються, і кров із них потрапляє в навколишні тканини, викликаючи появу синців і зміну кольору шкіри.

Варикозні, а також що здулися і лопнули вени - результат підвищеного тиску у венозній системі, і усі вони можуть призвести до розвитку целюліту. При таких серйозних порушеннях вени більше не можуть повноцінно перекачувати кров із тканин, і від цього обернений тиск у тканинах ще більше збільшується. У такий спосіб створюється порочне коло: зрослий тиск завдає ще більший збиток венам, а погіршення стана вен веде до подальшого росту тиску і виникненню целюліта.

1.4. Інші чинники

Носіння тісного одягу, поясів, ременів, нижньої білизни, що обтягають тіло й урізуються в плоть, призводить до того, що рідина накопичується поверх або знизу місця обхвату. Якщо це продовжується тривалий час, то набряки і деформації можуть прийняти постійний або навіть необоротний характер. Більш того, даючи ілюзію "стиску" проблемних зон, ці предмети одягу розслаблюють м'язи і згодом знижують їхній тонус.

Крім того, вагітність, передменструальний стан, запори - усе це збільшує обсяг нижньої частини живота і вносить зміни в кровообіг нижніх конечностях.

Носіння непідходящого взуття протягом тривалого часу деформує ікроножні м'язи і порушує нормальний кровообіг нижніх конечностях. Крім того, штучне піднімання п'ятки змінює поставу з усіма наслідками, що звідси випливають.

Сидіння зі схрещеними або скрученими ногами порушує нормальний кровообіг у нижніх конечностях, оскільки в цьому положенні здавлюється одна з головних вен нашого тіла, що йде по внутрішній поверхні стегна. Це може принести визначену шкоду, оскільки вени в області ніг дуже уразливі.

Сидіння або стояння в одному положенні протягом тривалого відрізка часу призводить до того, що вся рідина в організмі збирається в нижніх конечностях.

Погана постава призводить до неправильного розташування органів, що значно знижує ефективність їхній функціонування і призводить, у свою чергу, до додаткової напруги системи кровообігу.

Вагітність

Вагітність може визвати накопичення рідини, відкладення жиру и привести к целюліту.

Вагітність робить глибокий вплив на різноманітні системи організму і часто, але не завжди, стає причиною розвитку целюліта.

Протягом усіх місяців, що передують народженню дитини, матка збільшується в розмірах і давить на лімфатичні судини і вени, у результаті чого сповільнюється відтік лімфи і крові з тканин і створюється передумова для скупчування рідини і розвитку целюліта. Проте ця ситуація носить тимчасовий характер, і відразу ж після народження дитини тиск на судини, що дренують, зменшується і тік крові і лімфи відновляються.

За час виношування дитини рідина - зокрема, лімфатична рідина - зібралася в тканинах і в ній почався процес утворення волокон. Для підтримки зародку, що розвивається, організм у великих кількостях виробляє естроген, прогестерон і інші гормони, що сприяють відкладенню жиру і скупченню води. Реагуючи на підвищення рівня естрогена, жир відкладається на ногах, стегнах і сідницях. Зародок, що розвивається, потребує йод для формування власної щитовидної залози, що контролює обмін речовин на клітинному рівні і швидкість згорання енергії (жиру). Весь необхідний йому йод зародок бере в матері, у результаті чого вона сама може випробувати недостачу йоду - усе залежить від стану її щитовидної залози і власних запасів йоду. Як слідство, функціонування її щитовидної залози може бути порушене і вона виявиться не в змозі спалити весь жир, накопичений за час вагітності. При першій вагітності це непомітно, але кожна наступна вагітність добавляє декілька зайвих кілограмів, від котрих надзвичайно тяжко позбутися. У такому випадку необхідно додаткове споживання йоду, щоб відновити нормальне функціонування щитовидної залози і повернути стару вагу.

Проте вагітність не так страшна, як здається. У результаті проведених нещодавно досліджень установлено, що годівля грудьми - дуже ефективний, якщо не єдиний, засіб позбутися від надлишку жиру нижче талії, що з'являється після вагітності, і в цьому заслуга гормонів, що виробляються в процесі годівлі грудьми. Вагітність характеризується високим утриманням естрогену і прогестерону, а також посиленою дією цих гормонів.

Гормональний вплив

Гормони, які мають мають відношення до жіночих статевих органів, впливають на розвиток целюліту.

На жирові тканини, розташовані в нижній частині тіла, роблять вплив такі гормони, як естроген, прогестерон і гормон росту. Целюліт, як нам відомо, є насамперед жіночою проблемою, і в його виникненні істотну роль грають жіночі статеві гормони естроген і прогестерон. Розвиток целюліту в жінок відбувається з підліткового віку і до завершення клімактеричного періоду.

Естроген грає істотну роль у розподілі жирових клітин у тілі і, зокрема, контролює кількість рецепторів, які зберігають жир і виділяють жир на поверхні клітин у процесі їхнього росту. Естроген сприяє розвитку клітин, які зберігають жир, під час статевого дозрівання і стимулює їхній ріст на грудях, стегнах, сідницях і колінах, що надає округлі форми, що асоціюються з жіночністю. У період росту естроген разом із гормоном росту сприяє відкладенню жирових клітин у цих місцях. М'язи, кістки, серце, легені і жирові тканини також розвиваються дуже швидко. При такому швидкому рості шкіра не завжди поспіває за ними, у результаті чого на ній з'являються сліди розтягу. Як правило, вони спостерігаються тільки в жінок і з'являються після таких періодів прискореного росту організму, як статеве дозрівання і вагітність.

Великі сліди розтягу шкіри припускають вибуховий характер росту організму і часто є єдиною ознакою, що вказує на виникнення целюліта. Проте на швидкий ріст, як на причину виникнення целюліта в молодих жінок, часто не звертають уваги. Сліди розтягу на ногах, стегнах і ікрах свідчать про їх особливо швидкий ріст і припускають відкладення жиру на ногах.

Механізм впливу естрогена на жирові клітини ще не зовсім ясний, але точно відомо, що ця проблема пов'язана не стільки з рівнем вмісту естрогена в крові, скільки з чутливістю до нього жирових тканин. Поза всяким сумнівом, одні жінки більш дошкульні до естрогену, чим інші. Деякі жінки приймають комбіновані (естроген і прогестерон) пілюлі, не зазнаючи при цьому яких-небудь побічних ефектів, тоді як інші, приймаючи те ж дозування, почувають себе цілком розбитими, втомленими і набряклими. Вони можуть страждати мігренями, головним болем, депресією, для них характерні товсті ноги і надлишкова вага. У таких випадках жирові тканини реагують на гормони накопиченням жиру, а вени - уповільненням венозного кровотоку, що в остаточному підсумку може призвести до розвитку целюліта.

Прогестерон, що утримується в чисто прогестеронових або комбінованих пілюлях, також грає свою роль в утворенні целюліта, тому що він сприяє скупченню рідини, набору ваги й ослабленню вен у дошкульних до прогестерону жінок.

Секреція естрогена і прогестерона контролюється двома гормонами, відомими як гормон, що лютеінізує, (ЛГ) і гормон, що фоллікуло-стимуює, (ФСГ). За даними досліджень, що проводилися у Франції, будь-яке порушення нормального функціонування яєчників може призвести до розвитку целюліта. У дійсний момент це можна пояснити зміною відповідних рівнів естрогена, прогестерона, ЛГ і ФСГ або, що більш можливо, зміною чутливості тканини до цих гормонів.

У ході нормального менструального циклу ЛГ і ФСГ виробляються гіпофізом, що розташований у мозку. Яєчники реагують на це виділенням естрогена і прогестерона, що стимулює ендометрій - внутрішню оболонку стінки матки.

У свою чергу, естроген, вироблюваний яєчниками, впливає на гіпофіз. Таким чином, уся система, що носить назву яєчнико-гіпофізної осі, саморегулюється на зразок термостата і характеризується тісним зв'язком між яєчниками і гіпофізом.

Проте на відміну від термостата, що виключається, коли температура досягає визначеного рівня, чутливість яєчників під час менструального циклу - а також, мабуть, і інших тканин - змінюється, так що ефект впливу ЛГ і ФСГ варіюється протягом місяця. Іноді він може бути дуже сильним, а іноді мінімальним. Це дуже складне явище, але воно допомагає пояснити, чому незначні зміни в яєчниках іноді викликають підвищену чутливість до естрогену і прогестерону, а іноді не роблять ніякого ефекту.

Використання пілюль, інфекції, ушкодження або запалення внутрішніх органів статевої системи (наприклад, гостре або хронічне запалення фаллопієвих труб, стерилізація, запалення таза) можуть порушити роботу цього тонкого механізму.

Описаний вище механізм є в кращому випадку обґрунтованою гіпотезою, оскільки якщо рівні утримання гормонів можна досить просто виміряти, то зовсім не просто виміряти чутливість тканин до рівнів гормонів, що змінюються. Проте деякі клінічні спостереження надають визначену вагу цим припущенням. У дуже молодих дівчин (у віці 14-15 років) використання пілюль може порушити вплив ЛГ і ФСГ на незрілі яєчники і скоріше призвести до розвитку целюліта, ніж у жінок у віці від 20 років і більше, що мають більш зрілу і, відповідно, більш стійку яєчнико-гіпофізну вісь. Отже, будь-яке втручання в незрілу, тендітну або клімактеричну яєчнико-гіпофізну вісь, що є результатом застосування пілюль, ГОТ, гінекологічної хірургії, інфекції або запалення, призведе до виникнення целюліта.

Лікування безплідності з використанням засобів, що стимулюють діяльність яєчників, також може викликати розвиток целюліта, через вплив на яєчнико-гіпофізну вісь великих доз лікувальних препаратів, що підвищують чутливість тканин до естрогену і тим самим сприяє посиленому накопиченню жиру.

2. Процес розвитку целюліту