Реферат

на тему:

“Запальні захворювання жіночих статевих органів та безпліддя ”

План

1. Етіологія запальних захворювань (збудники).

2. Шляхи проникнення збудників.

3. Класифікація за локалізацією.

4. Безпліддя.

Серед захворювань жіночих статевих органів запальні процеси займають перше місце по частоті і зустрічаються у 60-65% гінекологічних хворих.

Запальні захворювання нерідко знижують продуктивність хворої, а інколи можуть загрожувати її життю. В результаті перенесеного запального захворювання у хворої можуть появитися порушення менструальної функції, безпліддя.

Найбільш частою причиною запальних захворювань являються інфекційні збудники, а також термічні, хімічні, механічні і деякі інші фактори.

Із збудників важливе значення мають стафілокок, стрептокок, віруси, гонокок, кишкова паличка, мікобактерія туберкульозу, мікробні асоціації (декілька видів збудника), трихомонади.

У 30% хворих при запальному процесі були виділені гонокок і кишкова паличка, у 23% - стрептокок і кишкова паличка. Досліджуючи мікрофлору, видалених при операції маткових труб, було виділено гонокок лише у 2% хворих. Низький процент висіяності гонокока пояснюється стерильністю маткових труб і нашаруванням іншої мікрофлори. Ряд авторів думають, що в етіології запальних захворювань гонокок продовжує займати провідне місце в даний час. Бактеріологічні дослідження, які були проведені при септичних захворюваннях з летальним кінцем, показали, що стрептокок був виявлений у 66,1%, а стафілокок - тільки у 12,8% хворих. По сучасних даних причиною найбільш важких форм сепсису являється антибіотикостійкий стафілокок. Бактеріальна флора за послідні 20 років змінилася: якщо раніше виявляли стрептокок, то в останні роки - грамнегативні бактерії і різні види біогенного стафілокока.

Серед різноманітних збудників, які викликають хронічний запальний процес в статевих органах жінок важливу роль відіграють променеві грибки - актиноміцети.

Встановлено, що в період епідемії грипу відмічають активацію стафілококової інфекції, що значно обтяжує перебіг запального процесу.

Доказана роль умовно патогенних мікроорганізмів у виникненні запального процесу.

У виникненні затяжних довго протікаючи процесів певну роль відіграють також трихомонадна інвазія і актиномікоз.

Перебіг даного захворювання буде залежати від степені вірулентності мікроба і стану імунореактивних сил організму, що проявляється віком, загальним станом хворих, наявністю супутніх захворювань (анемія, авітаміноз та інші).

Дослідження показали, що майже у половини хворих з гінекологічними захворюваннями трихомонада виявляється з мікоплазмою. Але мікоплазма володіє низькою вірулентністю, і особливо важливої ролі в етіології цієї патології не відіграє.

Висока частота запальних процесів в жіночих статевих органах пояснюється ще такими факторами і в першу чергу анатомічним розміщенням. Запалення статевих органів нерідко співпадає з абортом (особливо кримінальним), пологами, діагностичними і лікувальними внутріматковими маніпуляціями. При цьому може порушуватись цілісність слизової оболонки (шийки, матки), а також прилеглих тканин (наприклад, розрив шийки матки під час пологів), що сприяє проникненню інфекції. Інфікування статевих органів можливе при запаленні інших органів черевної порожнини (наприклад, при апендициті, запаленні сигмовидної кишки і інше за рахунок топографічних взаємовідношень цих органів.

До несприятливих факторів, які послаблюють опірність організму інфекції і сприяючим виникнення запалення слід віднести аборт, пологи, післяпологовий період, менструацію, малокрів'я, авітаміноз, голодування, переохолодження, вогнища хронічної інфекції, довготривалі і тяжкі запальні захворювання, які виснажують захисні сили організму.

Шляхи поширення інфекції. Із вогнища інфекції мікроорганізми можуть поширюватись:

1) по кровоносних судинах (гематогенно);

2) по лімфатичних судинах (лімфогенно);

3) інтраканалікулярно (по тканинах, контактно);

4) канакулярно (по маткових трубах);

5) визхідний шлях (знизу - догори, наприклад, з піхви в шийку матки в матку).

Часто спостерігається тенденція комбінованого поширення інфекції.

Запалення - складна рефлекторна реакція організму на дію шкідливих тканин, порушення кровообігу, пропотівання рідини і міграція в тканини лейкоцитів і лімфоцитів. Це супроводжується загальною реакцією організму: гарячкою, лейкоцитозом і іншими змінами реактивності організму в сукупності з напруженням гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи. Мікроб-вірус визначає формування вогнища запалення і виникнення початкових процесів захворювання. В хронічній стадії мікробний фактор втрачає ведуче значення і в патогенезі захворювання вирішальну роль беруть загальні функціональні порушення (зміна в нервовій, ендокринній, судинній і інших системах).

По сучасних уявленнях, запальна реакція складається із наступних взаємозв'язаних компонентів: змінами паренхіми, судинних реакцій з ексудацією, виділенням біологічно-активних речовин, фагоцитоза, фізико-хімічними змінами в тканинах і проліферативними процесами. Пошкодження клітин, яке сприяє запаленню, розповсюджується на субклітинні структури, мітохондрії, які являються основними носіями кислотно-відновних ферментів. Утворюються недоокис ленні продукти - знижується дихальний коефіцієнт тканин. Крім цього пошкодження клітин супроводжується накопиченням в запальній тканині іонів калію, натрію, хлору, аніонів фосфорної кислоти. Подразнення чутливих нервових закінчень осматично-активними речовинами, кислотами, полі пептидами, гістаміном викликає больові відчуття.

Класифікація. В розвитку запального процесу розрізняють три стадії:

- гостру;

- підгостру;

- хронічну.

Кінець захворювання може бути: повне виздоровлення, неповне виздоровлення з порушеннями анатомічної будови і функції органа, перехід процесу в хронічну форму з можливими загостреннями, руйнуванням тканини органу (при гнійно-некротичному запаленні), а інколи смерть хворої.

Запальні захворювання класифікують за локалізацією:

І. Запалення зовнішніх статевих органів:

1) Вуловіт - запалення зовнішніх статевих органів, як правило, поєднується із запаленням піхви, що носить назву вульвовагініта;

2) Бартолініт - запалення великої залози передвер'я піхви;

3) Свербіж вульви - симптом запалення зовнішніх статевих органів і піхви;

ІІ. Запальні захворювання піхви:

1) Кольпіт - запалення слизової оболонки піхви.

ІІІ. Запальні захворювання матки:

1) Ендодервіцит (дервіцит) - пораження запальним процесом слизової оболонки шийкового каналу;

2) Ендометрит - запалення слизової оболонки тіла матки.

ІV. Запальні захворювання придатків матки:

1) Сальпінгофорит (аднексит) - запалення придатків матки (маткової труби і яєчники);

2) Піосальпінкс - накопичення гною в маткових трубах;

3) Сальпінгіт - запалення маткових труб;

4) Офорит - гнійне запалення яєчників.

V. Запальні захворювання тазової клітковини і очеревини:

1) Пельвіоцелюліт - запалення клітковини малого тазу;

2) Параметрит - ізольоване запалення навколо маткової клітковини;

3) Пельвиопритоніт - запалення тазової очеревини.

Що таке безплідність

Сьогодні вважається, що якщо при регулярному статевому житті вагітність не настає протягом року, треба ставити питання про безплідний шлюб і починати обстеження і лікування подружжя. Цей термін - 1 рік - визначений статистично: доведене, що в 30% здорових подружніх пар вагітність настає в перші три місяці спільного життя, ще в 60% - протягом наступних семи, у останніх 10% - через одинадцять-дванадцять місяців після початку статевого життя. Таким чином, рік - достатній термін для того, щоб оцінити здатність до народжування дітей у подружньої пари.

Мал. 1. Злиття сперматозоїда і яйцеклітини в матковій трубі (запліднення). 1 - Піхва; 2 - шийка матки; 3 - порожнина матки; 4 - маткова труба; 5 - яєчник.

Безплідність може спостерігатися в абсолютно здорових, з ідеальними показниками дітородною функцією, пар. Але, як правило, воно частіше розвивається після одного чи декількох абортів, перенесених запальних захворювань статевих органів, при порушеннях обміну речовин.

Які є форми безплідності?

Якщо в жінки ніколи не було вагітності, говорять про первинну безплідність. Якщо в жінки була хоча б одна вагітність, то незалежно від того, чим вона закінчилася - родами, абортом, викиднем, позаматковою вагітністю - наступна безплідність вважається вторинною.

Якщо причиною безплідного шлюбу є ті чи інші порушення в організмі жінки, говорять про жіночу безплідність.

Чоловічий фактор вважається причиною безплідного шлюбу в тому випадку, якщо жінка здорова, а в чоловіка спостерігається різке зниження запліднюючої здібності сперми (чоловіча безплідність).

При сполученні жіночої і чоловічої безплідності має місце комбінована форма.

Про відносну безплідність, що обумовлена імунологічною несумісністю подружжя, говорять у випадку, коли у чоловіка та жінки нормальні показники їхньої репродуктивної функції, однак спеціальні проби вказують на їхню несумісність.

Ідіопатична (непояснена) безплідність спостерігається серед цілком здорових і добре сумісних подружніх пар.

У жіночій безплідності у свою чергу виділяють трубну, трубно-перітонеальну, ендокринну безплідність і безплідність, зв'язану з єндометріозом.

Який механізм настання вагітності?

У результаті циклічних гормональних процесів кожен (менструальний цикл) місяць у яєчниках відбувається дозрівання одного фолікула з яйцеклітиною. Приблизно на 14-ий день циклу, тобто в його середині відбувається розрив фолікула, у результаті якого яйцеклітина потрапляє в черевну порожнину, а відтіля - у маткову трубу, де при зустрічі зі сперматозоїдами відбувається її запліднення. Запліднена яйцеклітина попадає в матку, при сприятливому збігу обставин прикріплюється до її стінки і дає початок розвитку вагітності.

Тому, для настання вагітності необхідно:

1. Дозрівання яйцеклітини і розрив яєчникового фолікула (овуляція).

2. Влучення і безперешкодне проходження яйцеклітини по трубі в матку.

3. Готовність матки прийняти запліднену яйцеклітину і забезпечити її розвиток.

Якщо гормональний механізм, що забезпечує дозрівання яйцеклітини й овуляцію, порушений, говорять про ендокринну (чи гормональну) форму безплідності.

Відсутність чи непрохідність обох маткових труб робить вагітність неможливої, тому що яйцеклітина не може потрапити в порожнину матки. У цьому випадку говорять про трубну форму безплідності.

Перешкода може бути не в самій трубі, а між яєчником і трубою у виді спайки. У такому випадку в хворої є перітонеальна безплідність.

Анатомічні дефекти матки, уроджені чи придбані, також можуть бути причиною безплідності. У цьому випадку говорять про маткову форму безплідності. До уроджених дефектів відносять пороки розвитку (відсутність чи недорозвинення матки, її подвоєння, сідлоподібна матка, наявність перегородки в порожнині матки і т.д.). Придбані дефекти найчастіше є результатом внутріматкових утручань (рубцева деформація матки, внутріматкові зрощення і т.д.).

Заставою успішного лікування безплідності є правильна оцінка її причини і вибір оптимального для кожної конкретної подружньої пари методу лікування.

Основні хвороби, які спричиняють безплідність

Запальні захворювання жіночих статевих органів

Більш половини пацієнток, що звернулися до гінеколога, страждають запальними захворюваннями. Це хвороби молодих сексуально активних жінок.

Основною причиною виникнення запальних захворювань є інфекції передані статевим шляхом. Захворювання виникає при статевому контакті з інфікованою людиною.

Найбільш простий шлях уникнути хвороби - бар'єрна контрацепція (презерватив) і дотримання правил особистої гігієни!

Факторами виникнення запальних захворювань є зниження резистентності (опірності) організму жінки при соматичних та інфекційних захворюваннях, зниженні ендокринної функції залоз внутрішній секреції (захворювання яєчників різної природи, менопауза, цукровий діабет, ожиріння), порушеннях анатомо-фізіологічної будови піхви через опущення його стінок, зяяння статевої щілини.

Інфекційна поразка в залежності від локалізації викликає запалення:

· піхви (кольпіт);

· зовнішніх полових органів (вульвіт);

· великої залози передодня піхви (бартолініт);

· шейки матки (цервіцит);

· внутрішньої оболонки шеечного каналу (ендоцервіцит);

· внутрішньої оболонки матки (ендометріт);

· маткових труб (сальпінгіт);

· яєчників (оофоріт);

· яєчників і маткових труб (сальпінгоофоріт, аднексит);

· стінок матки (міометріт);

· тазової очеревини (пельвіоперітоніт).

Основні ускладнення:

· позаматкова вагітність;

· хронічні тазові болі;

· хворобливість при статевому житті;

· дисфункція яєчників;

· безплідність;

· звичне невинесення вагітності.

Причини:

· інфекції, передані статевим шляхом (гонорея, хламідіоз, трихомоноз, мікоплазмоз, уреаплазмоз);

· ятрогенні причини (медичний аборт, діагностичне вискоблювання, уведення ВМС, гістеросальпінгографія, гінекологічні операції);

· хронічні інфекційні захворювання (туберкульоз, мікози).

Основні симптоми (симптоми часто загострюються під час чи відразу після менструації):

· біль у нижній частині живота;

· біль в області придатків;

· лихоманка;

· нудота та блювота;

· порушення сечовипускання;

· рясні виділення з піхви (можуть бути з запахом);

· сверблячка зовнішніх статевих органів;

· пухолиновидні утворення в області придатків матки, зовнішніх гениталий.

Тактика:

Терміновий огляд гінеколога для обстеження і лікування. Ніж раніш почате лікування, тим менше ризик розвитку ускладнень.

Обстеження:

· огляд лікаря;

· мазок на флору;

· мазок на полові інфекції (АЦР, антитіла в крові);

· клінічний аналіз крові, сечі;

· кров на RW, Hbs, HCV, ВІЛ;

· УЗД органів малого таза;

· гістероскопія (за показниками);

· лапароскопія (за показниками);

· кров на біохімію (за показниками);

· кольпоскопія (за показниками).

Лікування:

· Антибактеріальна терапія з урахуванням виявленого збудника, його чутливості до антибіотиків;

· Симптоматичне лікування (знеболюючі, дезинтоксиканты, жарознижуючі, протизапальні, десенсибилизирующие засобу);

· Імуномодулятори, антіоксіданти;

· Вітамінотерапія;

· Гормональні контрацептиви;

· Місцеві засоби (обробки піхви, уретри).

Методи лікування безплідності

Методи лікування безплідності містять лікування хронічного запального процесу в малому тазі, хірургічне і нехірургічне відновлення прохідності маткових труб, корекцію ендокринних розладів і порушеного сперматогенезу. При незадовільних результатах використовуються методи штучного запліднення - внутріматкова інсемінація спермою чоловіка чи донора, екстракорпоральне запліднення з наступним переносом ембріонів у матку матері в різних його варіантах.

Схема єкстракорпорального запліднення (ЭКЗ).

Лікування трубної безплідності

§ Протизапальне лікування здійснюють у випадку, якщо піхвовий мазок свідчить про запалення чи є скарги на болі, неприємні відчуття внизу живота, сверблячку в районі статевих органів, незвичайні біли, а також при вияві антитіл до збудників інфекцій, переданих статевим шляхом.

§ Оперативна лапароскопія виконується з метою розсічення спайок для відновлення прохідності маткових труб, видалення невеликих кіст яєчників і міоматозних вузлів, припікання вогнищ ендометріозу, коагуляції полікістозних яєчників.

Лікування ендокринної безплідності полягає в грамотно підібраній терапії, спрямованої на корекцію виявлених порушень з використанням сучасних лікарських засобів.

Методи штучного запліднення

§ Внутріматкова інсемінація спермою чоловіка чи донора виробляється при встановленні несумісності подружньої пари чи при зниженні запліднюючої здатності сперми чоловіка. У сприятливий для вагітності день циклу, встановлений за даними УЗД, базальної температури, характеру слизу з шийки матки, у матку жінки вводять попередньо оброблену сперму. Іноді спробу роблять 2-3 рази протягом циклу. Ефективність цієї процедури досить велика: при інсемінації спермою чоловіка вона досягає 20-40%, спермою донора - 50-80% (максимальне число циклів, у яких доцільно починати спроби, 4).

§ Екстракорпоральне запліднення з наступним переносом ембріонів у матку матері (ЕКЗ) здійснюють при стійкої непрохідності маткових труб. Дітей, що народилися завдяки застосуванню цього методу, у побуті часто називають "пробірочними" дітьми, тому що етапи розвитку яйцеклітини й ембріона, що звичайно проходять у матковій трубі в перші 2-3 дня після запліднення, при ЕКЗ відбуваються в штучних умовах - "у пробірці". Метод складається з наступних етапів:

1. Уточнення характеру і причин безплідності;

2. Призначення препаратів, що стимулюють ріст кількох фолікулів - індукція суперовуляції;

3. Оцінка відповіді яєчників на застосування зазначених препаратів за допомогою серії ультразвукових і гормональних досліджень - гормональний і ультразвуковий моніторинг;

4. Визначення моменту, коли варто зробити пункцію фолікулів (якнайближче до природної овуляції), що робиться за допомогою ультразвукових досліджень і визначення концентрації гормонів у сироватці крові чи сечі;

5. Пункція фолікулів, добування з них яйцеклітин, приміщення їх у спеціальні умови;

6. Одержання і підготовка сперматозоїдів;

7. З'єднання яйцеклітин і сперматозоїдів (інсемінація яйцеклітин) у "пробірці" і приміщення їх в інкубатор на 24-42 години;

8. Перенос ембріонів у матку матері;

9. Призначення препаратів, що підтримують імплантацію і розвиток ембріонів;

10. Діагностика вагітності;

11. Ведення вагітності і пологів.

Ефективність ЕКЗ на сьогоднішній день складає в середньому 20-30%, але в деяких центрах перевищує 50%. У зв'язку з високою ефективністю ЕКЗ сьогодні цей метод застосовують практично при усіх формах безплідності.

При ЕКЗ можлива преімплантаціона діагностика генетичних захворювань. З отриманих у жінки яйцеклітин відбирають тільки генетично здорові, запліднюють їх "у пробірці" і переносять ембріони у матку матері.

§ Сурогатне материнство. Отриману в жінки яйцеклітину запліднюють спермою чоловіка. Ембріон, що утворився, переносять у матку іншої жінки, так звана "сурогатної" чи "біологічної" матері. Сурогатна мати виношує дитину і після пологів віддає його "господарці" яйцеклітин, тобто "генетичної" матері.

Література:

1) Я.П. Сольский, Л.И.Иванюта «Воспалительные заболевания женских половых органо» (ст. 6-17).

2) В.А.Загребина, А.М.Торгинов “Гинекология” (ст. 96-114).