Функціональні захворювання голосового апарату

8

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Данила Галицького

Кафедра оториноларингології

РЕФЕРАТ

на тему:

«Функціональні захворювання голосового апарату»

Виконала :

студентка IV курсу

медичного факультету

Львів-2008

Кількість людей, які мають розлади голосу і потребують фоніатричної допомоги, в наш час постійно збільшується. Коло цих пацієнтів охоплює не тільки професійних акторів, співаків, дикторів радіо та телебачення, а й викладачів, бізнесменів, працівників сервісу тощо.

Люди з вадами голосу перебувають у працездатному віці (від 20 до 60 років), і відновлення голосу для них має велике соціальне значення.

Психологи вважають, що ефективність комунікації в 41% залежить від візуальних уявлень, пов'язаних із зовнішнім виглядом, виразністю міміки, жестів мовця, 52% забезпечується якістю голосу, моделюванням мовлення та лише 7% визначається семантикою слів, які вимовляються.

Оскільки цей контингент пацієнтів живе у стані постійного стресу, дефіциту часу, а також загальної та голосової перевтоми, постає питання про своєчасну діагностику захворювань голосового апарату та адекватне лікування, що дало б нагоду скоротити строки тимчасової непрацездатності.

Голос - це сукупність різних за частотою, інтенсивністю та тембром звуків, що вимовляються людиною за допомогою голосового апарату.

Голос не тільки здатен допомогти висловити почуття, промовити комусь "Я тебе кохаю", розсмішити людей, а й переконати у вашій невинності, добре виявити себе на співбесіді під час прийому на роботу чи укласти вигідний контракт.

Голос і мовлення цілковито унікальні, як відтиски пальців. Мовлення формується із звуків.

За механізмом голосоутворення, а також з точки зору способу та мети використання голос поділяється на розмовний (мовленнєвий) та співочий (вокальний).

Розмовний голос поділяється на побутовий, котрий ми використовуємо у повсякденному житті, та професійний.

Професійний голос повинен відрізнятись від побутового витривалістю, максимальною виразністю.

Співочий (вокальний голос) може бути аматорським та професійним.

Головні якості будь-якого голосу - це висота, сила, тембр.

Висота голосу - суб'єктивне сприйняття частоти коливальних рухів. Це його здатність до тональних змін, тобто його діапазон.

Голосовий діапазон людського голосу формується послідовністю тонів, які здатен утворити голосовий апарат у межах між найнижчими та найвищими звуками.

Людський голос зазвичай містить у собі тони від 64 до 1300 герц.

Сила звука - це величина об'єктивна, це реальна енергія, що вимірюється в децибелах. Сила звучання залежить від амплітуди коливань голосових складок, ступеня їх напруження, а також діяльності резонаторів.

Сила голосу у різних людей різна: у деяких голос сильний, витривалий, здатний впоратися з великими мовленнєвими навантаженнями, в інших людей голос слабкий та, природно, тихий.

В умовах підвищеного навантаження невміле використання голосу може призвести до виникнення різних функціональних, а часто й органічних захворювань.

Гучність голосу залежить від його сили.

Гучність - це суб'єктивне поняття, пов'язане з нашим сприйняттям звуку.

Тембр голосу - це неповторний індивідуальний показник, обумовлений будовою мовленнєвого апарату, що визначається головним чином характером обертонів, які виникають у резонаторах, відображує акустичну послідовність складних звуків і залежить від частоти та сили коливань голосових складок.

Коли виникають вади голосу, тобто змінюється тембр, гучність, сила або він зовсім зникає, ефективність діагностики порушення та відновлення голосу пов'язана з такими спеціальностями, як фоніатрія та фонопедія.

Фоніатрія - це наука про фізіологію, патологію, лікування та профілактику захворювань голосового апарату.

Фонопедія - це педагогічний процес побудови навчання на фізіології голосоутворення та дидактичних принципах.

Фонопедія визначається як комплекс педагогічного впливу виховання навички вірного голосоутворення при мінімальному навантаженні на голосовий апарат гортані та поступовій активізації, координації нервово-м'язового апарату спеціальними вправами, корекції дихання.

У процесі фонопедичних занять установлюються та закріплюються такі умови голосоведення, при яких голосовий апарат працює з найменшим навантаженням при гарному акустичному ефекті.

Фонопедія як лікувально-реабілітаційний метод застосовується при численних захворюваннях та патологічних процесах. Ці розлади голосової функції об'єднуються під загальною назвою дисфонії.

Класифікація та термінологія дисфонії, що використовуються українськими фахівцями, не відрізняються значною мірою від зарубіжних.

Історія вітчизняної та зарубіжної фоніатрії вказує на те, що це питання в майбутньому буде вдосконалюватись та уточнюватись.

Свідченням цього може служити доповідь професора Eyshold (1999) на фоніатричному симпозіумі в Лейпцизі про нову класифікацію дисфоній, засновану на функціональній та морфологічній асиметрії гортані.

Дисфонії умовно поділяються на:

- функціональні;

- органічні.

До функціональних дисфоній належать:

- гіпертонусна дисфонія;

- гіпотонусна дисфонія;

- спастична дисфонія;

- мутаційна дисфонія;

- фонастенія;

- функціональна афонія.

За цих патологічних станів на перший план виходять голосові розлади функціонального характеру, а також порушення рухомості тих чи тих елементів гортані та голосових складок, які об'єктивно виявляються на ехограмі, стробоскопії. Під час ларингоскопії зазвичай голосові складки та інші елементи гортані мають нормальну конфігурацію, звичайний колір слизової оболонки (світло-рожевий).

Органічні дисфонії бувають при:

- гострих та хронічних ларингітах, хордитах;

- порушеннях обміну речовин (амілоїдоз гортані);

- новоутвореннях гортані: нодозні вузлики, поліпи, ангіоми та тверді папіломи, фіброми, інтубаційні гранульоми, раки, саркоми;

- парезі, паралічу гортані периферійного та центрального генезу.

Для відновлення голосу має велике значення дослідження характеристик голосу, а саме: тембру, висоти, сили та функцій голосових складок, а на базі отриманих результатів надання адекватних лікувальних заходів.

У фоніатричній практиці для отримання повної характеристики голосу та уточнення діагнозу застосовується комплекс різноманітних об'єктивних та суб'єктивних досліджень:

- непряма та пряма ларингоскопія;

- мікроларингоскопія;

- ларингостробоскопія, відеоларингостробоскопія;

- ехографія;

- комп'ютерна спектрографія;

- інтроскопія гортані (ОФЕКТ, КТ, МРТ);

- слухова оцінка голосу.

Сьогодні фонопедія перебуває на стику двох спеціальностей - фоніатрії, як складової частини отоларингології, та педагогічної науки.

Фонопед, обстежуючи якість звучання голосу, бере до уваги інтенсивність голосу (гучний, ослаблений, тихий), наявність чи відсутність призвуків у голосі (чистий, грубий, хриплий), характер атаки голосу, тобто особливості залучення голосових складок до процесу фонації. Правильна оцінка голосу у деяких випадках є вирішальним етапом під час встановлення діагнозу. Прийнято вважати, що нормальний голос не містить додаткових призвуків, охриплості, придихання.

Isshiki (1967) пропонує наступну шкалу оцінки голосу:

0 - охриплість відсутня;

1 - охриплість незначного ступеня;

2 - охриплість середнього ступеня;

3 - охриплість високого ступеня.

Інший японський фоніатр Yanagihara (1967) дає власну шкалу оцінки голосів:

0 - нормальний голос,

1 - глухий голос,

2 - легкий ступінь охриплості,

3 - середній ступінь охриплості,

4 - тяжкий ступінь охриплості,

5 - афонія.

Фонопедична робота підпорядкована загальнодидактичним принципам - будується послідовно та систематично, з поступовим ускладненням матеріалу, враховуючи вікові та індивідуальні особливості, є доступною для виконання хворими, будується з використанням слухового, зорового, тактильного кінестетичного аналізаторів та включенням біологічно-зворотного зв'язку.

Залежно від причин та механізмів порушення голосу при його відновленні висуваються такі вимоги:

1. Виявлення та задіяння компенсаторних можливостей організму.

2. Ліквідація патологічного способу голосоведення.

Курс відновлення голосу передбачає;

- психотерапевтичну бесіду;

- корекцію фонаційного дихання в поєднанні з ортофонічними вправами;

- автоматизацію правильної фонації мовленнєвими вправами.

Вибір базових звуків здійснюється індивідуально залежно від клінічної картини та тональності звучання голосу.

Реабілітацію голосу потрібно розпочинати якомога раніше. Це запобігає фіксації навички патологічного голосоведення та появі невротичних реакцій, що значно поліпшує прогноз.

Протипоказаннями до проведення фонопедичних занять є:

- серцево-судинна недостатність ІІ-ІІІ ст. Б, інфаркт міокарда;

- гіпертонічна хвороба ІІ - ІІІ ст. (передінсультний стан).

Тимчасовими протипоказаннями cлід вважати:

- запальні процеси в ділянці верхніх дихальних шляхів;

- гормональні зміни;

- травматичні ушкодження.

Для досягнення позитивних результатів у лікуванні вад голосу потрібна тісна співпраця фоніатра та фонопеда.

Наприклад, запропонований сучасний підхід та відновлення гучного голосу у хворих після тотального видалення гортані в зв'язку з її пухлинним ураженням дає змогу розпочати фонопедичні заняття у ранній післяопераційний період та поєднувати заняття з відновлення голосу з курсом променевої терапії.

Порівняно з трахеостравохідним шунтуванням, яке застосовується для отримання голосу у ларингектомованих хворих, фонопедичні вправи цілковито безпечні та не викликають ніяких ускладнень, що можуть бути при шунтуванні (пневмоторакс, кровотечі тощо).

Крім цього, відновлення гучного езофагального голосу фізіологічним шляхом, за допомогою фонопедичних вправ, має значний психологічний та економічний ефект.

На кафедрі оториноларингології КМАПО ім. П.Л. Шупика закінчується розробка навчального плану та програми тематичного удосконалення з фоніатрії та фонопедії, що в подальшому дасть можливість отоларингологам з різних регіонів України поліпшити свої знання з цих питань.

Стосовно хворих з вадами голосової функції слід підкреслити, що їхня проблема значною мірою може бути розв'язана (після кваліфікованої консультації отоларинголога-фоніатра) в кабінеті фонопеда Київської обласної клінічної лікарні, яка є головною базою кафедри оториноларингології КМАПО.