Математичний Харків

Реферат

на тему:

«Математичний Харків»

Виконала: учениця 5 класу

ХСШ № 93

Гіль О.С.

Харків є одним з найвизначніших міст нашої держави. Не дивлячись на свою порівняно коротку історію місто було і залишається провідним освітньо-культурним і науковим центром Лівобережжя - саме тут був відкритий перший в Україні Харківський університет у 1805 році.

Харків має великий інтелектуальний потенціал. У середині 70-х років у Харкові працювало понад 500 докторів наук і майже шість тисяч кандидатів наук. Тільки з Харківським державним університетом пов'язана біографія більше ніж тридцяти академіків та членів-кореспондентів Академії наук України.

У науково-дослідних установах та ВНЗ Харкова працювали вчені, якими справді може пишатися Україна. Серед них і визначні математики.

З 1816 року в Харківському університеті на відділенні фізичних і математичних наук навчався М.В. Остроградський. Його вчителями з вищої математики були професор А.Ф. Павловський та ректор університету Т.Ф. Осиповський. Помітивши математичні здібності М.Остроградського, вони змогли пробудити в нього спочатку інтерес, а потім і палку любов до математики. І хоча М.Остроградський не одержав атестат про закінчення університету, в подальшому він став відомим математиком. За свою майже 40-річну наукову діяльність Михайло Васильович написав близько 50 наукових творів, присвячених найрізноманітнішим розділам математики і механіки: диференціальному й інтегральному численню (метод інтегрування Остроградського), вищій алгебрі, геометрії, теорії ймовірностей, теорії чисел, аналітичній механіці, математичній фізиці, балістиці (правило Остроградського, формула Остроградського) тощо.

До 1902 року тут працював професор-математик Д.О. Граве, один із засновників алгебраїчної школи в Україні, що досліджував найважливіший розділ алгебри - теорію груп.

Також до 1902 року викладав у Харківському університеті і всесвітньо відомий учений О.М. Ляпунов, котрий започаткував тут свою математичну школу.

В 1903 році в Харківський університет прийшов вчений-педагог Д.М. Синцов. 43 роки науково-педагогічної діяльності вченого були віддані університету. У Харківському університеті Дмитро Матвійович читав курси аналітичної й диференціальної геометрії, інтегрування диференціальних рівнянь. По цих предметах ним були видані курси лекцій, які згодом перевидавалися. Крім того, він періодично читав проективну геометрію, теорію груп безперервних перетворень, рівняння в частинних похідних, історію математики. З 1906р. Д.М. Синцов був головою Харківського математичного товариства (ХМТ).

ХМТ виникло в 1879р., утворившись із кружка викладачів і професорів, що групувалися біля професора В.Г. Імшенецького. Першим головою був обраний поважний член і заслужений професор Харківського університету Є.І. Бейєр. Ініціатор й організатор товариства В.Г. Імшенецький взяв на себе обов'язок товариша голови, а з 1880 і до 1882р. він був головою ХМТ. Після від'їзду В.Г. Імшенецького та після вторинного головування Є.І. Бейєра, головою стає відомий геометр, згодом член-кореспондент АН К.О. Андрєєв. В 1899-1901р.р. головою був О.М.Ляпунов, потім до 1906р. - В.О. Стєклов. Його змінив в 1906р. Д.М.Синцов. Плоди наукової діяльності харківських математиків публікувалися в «Повідомленнях і протоколах засідань ХМТ», які спочатку виходили в Записках Харківського університету (18 випусків), а потім ХМТ друкувало свої «Повідомлення» (вийшло 15 томів). В 1922р. статті членів товариства й протоколи засідань публікувалися в збірнику «Наука на Україні».

З 1924р. починають виходити за редакцією С.Н. Бернштейна «Учені записки науково-дослідних кафедр України» (відділ математичний). Їх вийшло три томи. Вони склали третю серію «Повідомлень» товариства. «Повідомлення» ХМТ були другими зі спеціальних математичних журналів, що виходили в імператорській Росії (поряд з Мат. збірником Московського мат. товариства) і тому з журналом співробітничали не тільки харківські, але й іногородні математики (київські, петербурзькі й ін.). У різний час членами ХМТ були О.М. Ляпунов, В.О. Стєклов, П.Л. Чебишев, С.Н. Бернштейн, М.Є. Жуковський, О.М. Крилов, Ж. Адамар (Париж), Д. Гілберт (Геттінген), Г. Кантор (Галлі), Г. Дарбу (Париж).

Д.М. Синцов виявив глибоку цікавість до питання реформи викладання математики в середній і вищій школі. Він підтримував рух за реформу викладання математики. Сутність цього руху полягала у вимозі введення в курс математики середньої школи елементів вищої математики.

З його ініціативи в університеті почали читати такі курси, як неевклідова геометрія, ріманова геометрія, проективно-диференціальна геометрія, кульова геометрія, лінійчата геометрія, теорія алгебраїчних кривих, теорія безперервних груп перетворень, топологія й ін.

Д.М. Синцов домігся виділення факультетом коштів на видання «Харківської математичної бібліотеки».

Синцову вдається залучити до наукових досліджень в області геометрії численну групу своїх учнів. Цьому сприяла організація спочатку наукового геометричного семінару, потім науково-дослідної кафедри геометрії університету й сектора геометрії Харківського науково-дослідного інституту математики й механіки. Таким чином можна говорити про створення харківської геометричної школи, що стає провідною на Україні.

В 1907 році до Харківського університету був прийнятий приват-доцентом кафедри чистої математики Сергій Натанович Бернштейн. Він працював в університеті до 1933 року. С.Н.Бернштейну вдалося вирішити дев'ятнадцяту проблему Д.Гілберта. Основні праці академіка Бернштейна відносяться до теорії диференціальних рівнянь, теорії наближення функцій багаточленами (конструктивна теорія функцій) і теорії ймовірностей.

Ним вперше був отриманий висновок про аналітичність поверхні, якщо її метрика позитивної кривизни аналітична. С.Н. Бернштейн одержав перше загальне рішення проблеми Плато, побудови мінімальної поверхні, що опирається на даний контур.

Наявність серед харківських математиків після 1906 року таких авторитетних учених, як С.Н. Бернштейн, Д.М. Синцов, О.П. Пшеборський і Ц.К. Русс'ян, дало можливість не тільки поставити високий рівень викладання, але й залучити більше студентів до творчої роботи. З'явилися студентські кружки й семінари, що працювали поза офіційним навчальним планом, у необов'язковому порядку.

У радянський період Харківський університет піддався реорганізації. В 1920р. на його базі засновано Академію теоретичних знань. В 1921р. Академія перетворилася в Харківський інститут народної освіти (ХІНО), основною задачею якого була підготовка вчителів для середньої школи. На Україні формується мережа науково-дослідних кафедр, які виникли при вищих навчальних закладах, де вони могли одержати хоча б елементарну базу, але були відділені від навчального процесу й ставали самостійними установами.

У Харкові восени 1921р. було засновано 38 науково-дослідних кафедр, з них 8 кафедр фізико-математичних наук: астрономії (професор М.М. Євдокимов), математичного аналізу (професор Ц.К. Русс'ян), геометрії (професор Д.М.Синцов), теорії ймовірностей і математичної статистики (професор С.Н.Бернштейн), теоретичної механіки (професор О.П. Пшеборський), фізики (професор Д.О. Рожанський), геології й мінералогії (професор Д.М.Соболєв), географії й антропології (професор О.О. Івановський).

Відповідно до положення про науково-дослідні кафедри 1921 року одним із головних їх завдань була розробка під керівництвом найбільш видатних учених наукових проблем, а також підготовка до наукової і педагогічної діяльності осіб, що мають потяг до наукової діяльності і необхідні для цього знання і здібності.

Робота геометричного семінару по основах геометрії й у першу чергу по вивченню «Начал» Евкліда сприяла виявленню осіб, що цікавляться геометрією, які стали співробітниками й аспірантами кафедри геометрії. Перші дійсні члени кафедри Т.І. Котов і М.М. Душин. Першими аспірантами кафедри були О.Б. Тіц й Ю. Найшулер.

Зі звіту кафедри за 1925-1926 рік дізнаємося, що її дійсними членами були М.М. Душин й О.С. Вайнфельд, науковими співробітниками - І.С. Чернушенко і Ю. Найшулер, аспірантами П. Соловйов, С. Урісман, В.Попов, М. Ніколаєнко, Я. Бланк, Д. Петров, М. Прощин. До роботи в геометричному семінарі були допущені Ф.С. Рябоконь і П. Дармостук.

В 1929р. на базі науково-дослідних кафедр прикладної математики і геометрії був заснований Український інститут математичних наук на чолі з академіком С.Н. Бернштейном, що через якийсь час одержав назву Українського науково-дослідного інституту математики й механіки, а з 1934р. до цієї назви були додані слова «при Харківському державному університеті», і подальший розвиток харківської геометричної школи відбувається на кафедрі геометрії університету й у секторі геометрії науково-дослідного інституту. Керівник кафедри, з огляду на схильності й побажання співробітників, розподіляв роботи так, щоб охопити різні області геометрії (роботи вели І.С. Чернушенко, Л.Я. Гіршвальд, С.М. Урісман, П.О. Соловйов, П.М. Дармостук, Я.П. Бланк, М.А. Ніколаєнко).

У зв'язку з відродженням в 1933р. університету, співробітники кафедри геометрії розширюють читання спеціальних геометричних курсів: теорія безперервних перетворень, ріманова геометрія й проективно-диференціальна геометрія, неевклідова геометрія, алгебраїчні криві, опуклі тіла, геометрія сфер, топологія, лінійчата геометрія.

Кафедра приділяє увагу написанню підручників по геометрії, виданню різних курсів.

Створення математичних шкіл призвело до необхідності широкого наукового спілкування. 27 квітня - 4 травня 1927р. у Москві відбувся Всеросійський з'їзд математиків, у якому взяла участь і делегація з Харкова (21 чоловік), у т.ч. Д.М. Синцов, П.О. Соловйов, Я.П. Бланк, М.А. Ніколаєнко, Л.Я. Гіршвальд, М.М. Душин, С.М. Урісман, І.С. Чернушенко.

Загальному пожвавленню науково-дослідної роботи сприяв I Всесоюзний з'їзд математиків, який відбувся в Харкові 24-29 липня 1930р.. У роботі з'їзду взяли участь 471 представник 54 міст СРСР, а також найбільші європейські вчені: Жак Адамар, Вільгельм Бляшке, Елі Картан. О. Пшеборський був тепер зарубіжним вченим і прибув з Варшави. У роботі з'їзду взяли участь багато радянських вчених, відомих і зараз не тільки своїми науковими дослідженнями, але й підручниками по різних математичних дисциплінах: С.С. Бюшгенс, Д.О. Граве, Б.Н. Делоне, В.О. Єфремович, В.Ф. Каган, О.І. Маркушевич, М.І.Мусхелшвілі, О.П. Норден, Л.С. Понтрячин, П.К. Рашевський, В.І. Смирнов, С.П. Фініков, Г.М. Фіхтенгольц та ін.. Харків був представлений 62 делегатами.

Також кафедра брала участь в математичному з'їзді в 1934р. у Ленінграді, та у міжнародних конференціях по тензорній геометрії в 1934р. і по топології в 1935р. у Москві.

У вересні 1935р. кафедрою геометрії був організований прийом глави французьких геометрів Бертрана Гамбьє під час якого він прочитав дві лекції для студентів і викладачів університету.

Серед талановитих учнів Д.М. Синцова були:

- професор Т.І. Котов, який в університеті, академії, а потім у ХІНО читав теорію чисел, вищу алгебру, аналітичну геометрію в просторі, теорію поверхонь. У Харківському технологічному інституті він читав проективну геометрію, а потім аналітичну. Він читав також вищу математику в Сільськогосподарському інституті й у Хіміко-фармацевтичному, користуючись репутацією одного з кращих харківських викладачів;

- Ю.Г. Найшулер, який у Харкові зробив серію доповідей на засіданнях кафедри геометрії, прийшовши самостійно до поняття багатомірного детермінанта й довівши самостійно теорему, що зветься Ешеріха;

- декан факультету професійної освіти ХІНО М.М. Душин, що далеко просунув ідею й початкову організацію Фізико-математичного інституту, що відразу після його смерті оформився у Фіз.-Хім.-Мат. інститут, який став базою відродження університету в 1933р. В університеті (ХІНО) він читав аналітичну й проективну геометрію;

- один з перших аспірантів кафедри геометрії П.О.Соловйов, який дуже багато уваги приділяв шкільній освіті, постійно працюючи з учителями математики. П.О.Соловйов був одним з ініціаторів і перших організаторів математичних олімпіад для учнів старших класів Харкова, що стали з 1936р. щорічною традицією, і математичних кружків, що понині працюють в університеті;

- кандидат математичних наук С.М. Урісман, що працював в університеті з 1929р. по 1946р. Читав лекції по геометрії сфер, топології, одночасно в ХІБІ працював доцентом кафедри математики;

- доцент кафедри геометрії М.А. Ніколаєнко перша жінка-геометр у Харківському університеті. Читала аналітичну геометрію, диференціальну геометрію, математичний аналіз, спецкурс по топології й ін.;

- професор Я.П. Бланк, який читав різні математичні курси на фізико-математичному, механіко-математичному й радіофізичному факультетах ХДУ. Був редактором математичних монографій і підручників для вищої школи. Серед його студентів був академік О.В. Погорєлов.

Також в університеті працювали М.М. Марчевський, О.К. Сушкевич, В.Л. Гончаров, Гіршвальд Л.Я., Іванченко М.М., Буймола Г.Л., Чернушенко І.С., Лук'янченко С.М., Рябоконь Ф.С., Дармостук П.М., Литовко М.М.

З 1947 року з Харківським університетом пов'язане ім'я видатного математика, академіка НАН України та АН СРСР, лауреата Ленінської премії, Державних премій СРСР та УРСР, Міжнародної премії ім. М.І. Лобачевського, премії ім. М.М.Крилова - О.В.Погорєлова. Йому належать фундаментальні праці в галузі геометрії. У 1971 році він розв'язав багатовимірну проблему Мінковського, а в 1974 - четверту проблему Гілберта. З 1978 року був головою Харківського наукового центру АН України.

В 1945р.закінчив ХДУ й навчався в аспірантурі майбутній академік АН УРСР та СРСР, почесний доктор Сорбони, ХНУ ім.Каразіна, професор, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки й техніки Марченко В.О. Протягом багатьох років він є членом редакційної колегії математичних журналів "Доповіді АН УРСР" і "Функціональний аналіз та його додатки", головним редактором журналів "Математична фізика, аналіз, геометрія" і "Теорія функцій, функціональний аналіз та їх додатки". З 1960р. до 2001 року Марченко В.О. очолював відділ математичної фізики Фізико-технічного інституту низьких температур ім. Б. Веркіна. У даний час у відділі працюють 3 доктори та 6 кандидатів фізико-математичних наук.

Математика - галузь невтомного пошуку і важкої праці. Іноді на доведення однієї теореми потрібні роки. Праця вченого-математика подібна до праці поета: як і в поезії, у математиці діють досить складні механізми пошуку. Проте, про математиків чомусь не прийнято говорити піднесено, захоплено, хоча вони також заслуговують високих слів подяки. Праця математиків не виставляється на театральній сцені, про неї не говорять у репортажах з космосу, але вона присутня скрізь. Математики викреслюють орбіти космічних трас, гарантують міцність сталевих атомоходів у океанських глибинах, визначають ритми роботи атомних реакторів тощо.

У кожному періоді історії математики були свої видатні постаті вчених, в яких були різні долі. Одні зажили слави і безсмертя ще за життя, іншим судилося пройти складні шляхи і розділити трагічну долю свого народу. Багато визначних математиків стали зразками щирої відданості науці, внесли значний вклад у світову та європейську науку. Але докладно розповісти про всіх в даному проекті не має можливості тому, що це дослідження потребуватиме багато сил та часу і за об'ємом буде набагато більше від зробленого.

Незважаючи на різні причини гальмування розвитку науки (відтік розумів до столиць (Київ, Москва), період революцій та громадянської війни, Велика Вітчизняна війна, репресії) учені через потяг до знань продовжували свій тернистий шлях, і ми повинні бути вдячні їм за це.