Маркетингова стратегія як фактор розвитку інноваційної інфраструктури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра маркетингу

Національний авіаціиний університет

Маркетингова стратегія як фактор розвитку інноваційної інфраструктури

Колесник Максим Віталійович,

кандидат економічних наук, доцент

Касьянова Наталія Віталіївна,

Чернишова Тая Валеріївна, асистент, аспірант

В статті проведено аналіз сутності, властивостей та завдань інноваційної інфраструктури, в тому числі досліджено рівень теоретичної зрілості наукових напрацювань ринкового управління інноваційною інфраструктурою. Виявлено недостатній рівень системного опрацювання явища ринкової інфраструктури крізь призму ринкових процесів як у сучасній законодавчій базі України, так і в науково-теоретичному пізнанні. В тому числі, шляхом індукції властивостей ринкової інфраструктури на інноваційну інфраструктуру встановлено необхідність проведення наукових досліджень в напрямі розвитку теоретико-методологічних знань з маркетингового стратегічного управління інноваційною інфраструктурою. При цьому, зважаючи на дуальність інноваційної діяльності, як-то необхідності креативного створення новації та їх наступної комерціалізації, в статі запропоновано розглядати маркетингову стратегію як суттєвий фактор розвитку та стабільності інноваційної інфраструктури, який можна віднести до системоутворюючого. На основі проведеного дослідження можна констатувати, що інноваційна інфраструктура є системною складовою інноваційної економіки та виступає гарантом економічного розвитку, здатна визначити вектор і високий рівень розвитку економіки країни; забезпечує тісне зближення науково-дослідного, освітнього, виробничого потенціалу, соціального та ринкового потенціалу, що також забезпечить покращення дифузії інновацій. На основі проведеного дослідження систематизовано критерії визначення сутності інноваційної інфраструктури. На відміну від статичного розуміння ринкової інфраструктури як сукупності її суб'єктів, в статті акумульовано бачення інших дослідників щодо важливості управлінського впливу на динаміку економічних процесів в інфраструктурі шляхом систематизації маркетингових стратегій суб'єктів інноваційної інфраструктури. Запропонована концептуальна модель маркетингових стратегій розвитку інноваційної інфраструктури передбачає формування комплексних маркетингових рішень щодо розвитку інноваційної інфраструктури та враховує особливості маркетингових процесів, рівні конкуренції, соціально-економічні та регіональні завдання розвитку регіонів і держави в цілому.

Ключові слова: інноваційна інфраструктура, ринкова інфраструктура, маркетингова стратегія, сталий розвиток, соціально-орієнтоване та регіональне управління.

Kolesnyk Maksym, Kasianova Nataliia, Chernyshova Taia

Marketing strategy as a factor of innovation infrastructure development

Вступ

Визначена Організацією Об'єднаних Націй, сучасна концепція сталого розвитку визначає однією із важливіших цілей розвитку мету №9 «Індустрія, інновації та інфраструктура», реалізацією якої передбачається забезпечення створення стійкої інфраструктури, сприяння інклюзивній і сталій індустріалізації та розвитку інноваційної діяльності в сучасних ринкових відносинах.

Поняття «інноваційна інфраструктура» має загальновизнане вживання в фаховім науковім дискусії економістів, як в науковім, законодавчі так і практичній діяльності. Як відомо, економічна наука розглядає розподілено виробництво (виробничі процеси) та інфраструктуру, але як взаємодіючі компоненти економічних систем. При цьому зазначимо, що розвиток сучасних економічних процесів відбувається швидкими темпами, в тому числі в напрямі якісних змін у співвідношенні вагомості зазначених компонентів на користь інфраструктури у суспільному розподілі праці. Важливою рисою цих процесів є їх маркетингова природа та орієнтованість на сталий розвиток. Спланованість дії учасників цих процесів забезпечує стратегічне управління шляхом розробки та реалізації маркетингових стратегій як результат ефективного маркетинг-менеджменту сучасних суб'єктів ринкових відносин.

При цьому досі спостерігається дискусія стосовно суті інноваціиної інфраструктури, відсутня єдина думка, спостерігаються відмінні трактування самого поняття, які формуються різними науковими підходами або спираються на окремі ознаки, проте є стале розуміння її важливості для розвитку інноваційної діяльності та ефективності сучасних маркетингових процесів. Однак, спостерігається явна відсутність наукових досліджень з усвідомленого управління процесами розвитку інноваціиної інфраструктури крізь призму її функціонування в ринкових (маркетингових) системах, що визначило актуальність, релевантність та необхідність даного дослідження.

Визнання важливості інноваціиної інфраструктури для активізації інноваціиної діяльності спостерігається у фундаментальних наукових працях таких визнаних зарубіжних та вітчизняних науковців, як О. Амоша, П. Бубенко, В. Герасимчук, П. Самуельсон, М. Чумаченко та ін. При цьому можна зазначити зростання кількості наукових досліджень з концептуальних та специфічних питань розвитку інноваціиної інфраструктури такими науковцями, як О. Андросова, О. Волков, Л. Ганущак, М. Денисенко, О. Жилянська, В. Зянько, В. Командровська, Т. Кублікова, О. Кузьмін, І. Павленко, О. Паливода, Н. Притуляк, А. Мазур, В. Нежиборець, С. Тульчинська, Л. Федулова, В. Чабан, А. Череп, І. Школа та ін.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає у формуванні наукового підходу до системного дослідження сучасного маркетингового управління інновацшною інфраструктурою, маркетинговими стратегіями суб'єктів інновацшного процесу.

Виклад основного матеріалу

маркетинговий стратегічний інноваційна інфраструктура

На постіндустріальному етапі розвитку економічних систем роль інфраструктури в інноваціиній економіці не лише зростає, а перетворюється на важливу передумову переходу економічної системи до якісно нового етапу розвитку.

Протягом останнього десятиліття в Україні активно формувалася законодавча база для переходу до інноваційної економіки у відповідності до стратегічного напряму євроінтеграції. Проте фактично стан інноваційної інфраструктури в Україні досі лишається на недостатньому, низькому рівні. Однією з головних причин такого стану, на нашу думку, є переважаюча практика застосування механістичного підходу в дослідженні цього явища, що призводить до неточних рекомендацій з вирішення нагальних та стратегічних завдань розвитку усієї ринкової інфраструктури. В результаті цього спостерігається недостатня спроможність інноваційної інфраструктури України надавати своєчасні якісні послуги зі створення умов ефективної комерціалізації новацій підприємствами-виробниками або венчурними винахідниками.

В зв'язку з цим необхідно уточнити, що термін «інновація» (в латинській мові «innovation») означає синтез наступних компонентів: частка «in» означає впровадження новації, а частина слова «novatio» означає оновлення або заміну старого. Аналогічно, термін «інфраструктура» є синтезуючим, де частка «infra» походить з латинської мови та означає «під, нижче», а інша частина «structure» означає будівлю, розташування. Тому поняття інфраструктури в економіці від початку впровадження цього терміну розглядалося як частина економічної системи, яка має забезпечувати галузі матеріального виробництва.

Інноваціина інфраструктура має притаманні їи завдання та особливості. Вивчення та систематизація існуючих наукових робіт з питань розвитку інноваціиної інфраструктури дозволяє виділити шляхом узагальнення наступні головні підходи:

Законодавчіи регулятор. Так, відповідно до ч. 8 ст. 1 Закону України «Про інноваціину діяльність» інноваціина інфраструктура визначається як сукупність підприємств, організаціи, установ, їх об'єднань, асоціаціи будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваціиної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаціино-комунікативні, юридичні, освітні тощо) [1]. Цеи підхід можна назвати «переліком», якии є зручним для збору статистичних даних. Так, за даними Міністерства економіки України станом на 2021 рік в Україні створено та функціонують (відповідно до Стратегії розвитку сфери інноваціиної діяльності на період до 2030 року) індустріальні парки, які не включені до Реєстру індустріальних (промислових) парків, та включені до цього Реєстру, це 47 індустріальних парків, у 23 із них визначено керуючі компанії, а у 8 є учасники. Також в Україні функціонують 16 технопарків; 24 центри інноваціи та технологічного трансферу; 22 інноваціиних центри; 38 центрів комерціалізації; 24 інноваціиних бізнес-інкубатори, один інвестиціино-технологічнии кластер; більше 30 кластерів; одне інноваціино-виробниче об'єднання; інші стартап-школи (суб'єкти господарювання, які надають теоретичні знання та практичні навички у сфері створення та діяльності стартапів); інкубаціині програми (програми для новостворених підприємств, спрямовані на розвиток стартапу); центри інтелектуальної власності (суб'єкти господарювання, що забезпечують реалізацію освітньо-професіиних, освітньо-наукових та наукових програм, а також підвищення кваліфікації працівників у сфері інтелектуальної власності); венчурні та інвестиціині фонди; центри науково-технічної та економічної діяльності тощо [2].

Іншии підхід орієнтує увагу межі складу інноваціиної інфраструктури, яка може розглядатись як широка - коли до неї входить весь комплекс підприємств, організаціи, установ, об'єктів, які забезпечують інноваціинии розвиток, та вузька - коли до неї входять інноваціині підприємства; спеціалізовані установи; або підприємства, організації та установи, що надають різні функціональні (маркетингові, консалтингові, наукові та ін.) послуги із забезпечення інноваціиної діяльності, інноваціиного процесу тощо [3, с. 62].

Підхід, якии звертає увагу на динаміку процесів, коли у визначеніи сутності інноваціиної інфраструктури фіксують зв'язки складових інфраструктури та їх розвиток, взаємні зв'язки, їх ефективність та поглиблення зв'язків між суб'єктами інноваціиної діяльності на всіх стадіях інноваціиного процесу [4; 5].

Індукціинии підхід, коли виявляючи схожі ознаки, властивості багатьох об'єктів певного класу, дослідник може робити висновок про наявність цих ознак, властивостеи у всіх об'єктів даного класу. Наприклад, інноваціину інфраструктуру доречно розглянути з огляду на визначення ринкової інфраструктури, за Є. Руссковою, як підсистему ринкового господарства, яка забезпечує стіикість иого відтворення в процесі обміну видами діяльності та ресурсами, яка регулює поведінку господарюючих суб'єктів та їх агентів в умовах невизначеності, які генеруються коливаннями ринку [6, с. 9]. Це визначення підкреслює регулююче завдання інфраструктури, в тому числі інноваційної інфраструктури. Таке визначення інфраструктури суттєво відрізняється від вищенаведеного визначення в законі.

Звернемо увагу, що у першому випадку визначення поняття інфраструктури надається як стала сукупність суб'єктів, які надають послуги із забезпечення інноваціиної діяльності; у другому випадку пропонується узагальнення аналізу різноманітних визначень, які демонструють намагання включити до кола суб'єктів інноваціиної інфраструктури навіть усіх, які «забезпечують інноваціинии розвиток», до яких можна допустити і суб'єктів інноваціиної діяльності; у третьому випадку можна констатувати введення до поняття інноваціиної інфраструктури слів, які підкреслюють взаємодію компонентів системи, як-то «взаємопов'язаних, взаємодоповнюючих», «поглиблення зв'язків між суб'єктами інноваціиного циклу» тощо. Четвертии підхід підтримує позиції третього, що формує напрям вектору наукових досліджень на стратегічнии аналіз питань інноваціиного процесу та иого комерціалізацію «в умовах невизначеності, які генеруються коливаннями ринку», що, як відомо, здіиснюється маркетинговою стратегією.

Наприклад, на сторінці департаменту технічного регулювання та інноваціиної політики Мінекономіки України в якості інституціи, що забезпечують підтримку інноваціиної діяльності, вказано: Фонд розвитку інновацій Державна інновацшна фінансово-кредитна установа; Національнии фонд досліджень України. При цьому до переліку основних завдань Державної інноваціиної фінансово-кредитної установи входять наступні: проведення маркетингових досліджень, пошук інноваціиних та інвестиціиних проєктів і програм, спрямованих на впровадження у виробництво прогресивних науково-технічних розробок і технологіи тощо [7].

Також, відповідно до досліджень О. Комеліної та О. Христенко, пропонується розглядати існуючі підходи до визначення сутності інноваціиної інфраструктури в наступніи класифікації:

Об'єктивно-функціональнии підхід (розглядає інновацшну інфраструктуру як сукупність об'єктів інноваціиної діяльності (або організацшно-економічних інститутів), які виконують певні функції з обслуговування та сприяння інноваціиним процесам, або сукупність підприємств, організацій установ, їхніх об'єднань, асоціаціи будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваціиної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаціино-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Функціональнии підхід (розглядає інновацшну інфраструктуру як організацшну, матеріальну, фінансово-кредитну, інформацшну базу для створення умов, що сприяють ефективніи акумуляції та розподілу коштів і наданню послуг для розвитку інноваціиної діяльності, технологічного трансферу, комерціалізації науково-технічної продукції в умовах підвищеного ризику);

Об'єктивно-цільовии підхід (мету функціонування інноваціиної інфраструктури визначено як надання послуг та зменшення вартості взаємодії суб'єктів науково-технічної и інноваціиної діяльності) [8].

Таким чином, можна визначити мінімальну множину критерії в до визначення сутності інноваціиної інфраструктури: коло суб'єктів, позитивнии вплив на створення новаціи; формування підтримки комерціалізації новаціи; оптимізація ресурсів; управління ризиками; формування маркетингової інформаціиної системи; усвідомлена і цілеспрямована діяльність в ринкових умовах, що формується в маркетингову стратегію.

Тут також доречно звернути увагу на визначення, які надає п. 1 ст. 14 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», де під інфраструктурою підтримки малого і середнього підприємництва визначаються підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності, які проводять діяльність, спрямовану на розвиток суб'єктів малого і середнього підприємництва, їх інвестиціиної та інноваціиної активності, просування вироблених ними товарів (робіт, послуг), результатів інтелектуальної діяльності на внутрішніи і зовнішніи ринки. А до «об'єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва належать бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інновацшні бізнес- інкубатори, науково-технологічні центри, центри трансферу технологіи, фонди підтримки малого підприємництва, лізингові компанії, консультативні центри, інші підприємства, установи та організації, основним завданням яких є сприяння розвитку малого і середнього підприємництва» [9].

З іншого боку, провівши аналіз норм діючого Закону України «Про інновацшну діяльність» та проєкту Закону України «Про підтримку та розвиток інноваціиної діяльності», доречне зауваження надає О. Олшник, вказуючи, що «суб'єкти інноваціиної інфраструктури це такі суб'єкти, діяльність яких спрямована на підтримку та забезпечення інноваційної діяльності, в той час як суб'єкти інноваційної діяльності це ті, хто такою діяльністю займається безпосередньо» [10].

Також цікавим є розмежування в «Стратегії розвитку сфери інноваціиної діяльності на період до 2030 року» в структурних елементах національної інноваціиної екосистеми окремих груп суб'єктів:

1. Наукові працівники і юридичні особи, в яких вони працюють (заклади вищої освіти та наукові установи тощо);

2. Фізичні та юридичні особи, які створюють нові технологічні рішення, продукти, методи або засоби виробництва, види товарів і послуг, структури управління без проведення наукової (науково-технічної) роботи;

3. Фізичні та юридичні особи, які надають різні види послуг під час впровадження новаціи, зокрема виконують проєктно-конструкторські або технологічні роботи зі створення діючих макетів, дизаину, надають маркетингові, навчально-тренінгові, юридичні, патентні послуги (організації інноваціиної інфраструктури) [11].

Крім того, Т. Гринько звертає увагу, що інновацшна інфраструктура повинна охоплювати усі ланки інноваціиного процесу, та вважає, що одним із наибільш ефективних засобів підвищення інноваціиної активності промислових підприємств є кластернии підхід. На її думку, інноваціиніи інфраструктурі повинні бути притаманні такі властивості:

1. Поширеність у всіх регіонах, що дасть змогу виконувати на місцях завдання функціонально повного інноваціиного циклу: від розробки інноваціиної пропозиції, маркетингу і техніко-економічного обґрунтування до впровадження та комерціалізації новаціи.

2. Універсальність та гнучкість, що сприяють реалізації інноваціи у будь-якіи сфері діяльності, та адаптивність до швидких змін у розвитку як науки і техніки, так і ринкового середовища.

3. Інформаціина, кадрова та фінансова забезпеченість усіх ланок інноваціиної діяльності.

4. Конструктивність, що забезпечує досягнення оптимального остаточного результату [12; 13].

Схожий підхід пропонує А. Керашев, який звертає увагу, що в інноваційному кластері можливе умовне ранжування учасників за двома групами НІ ядро інноваційного кластера і відповідна иому підтримуюча інфраструктура. Ядро кластера має утворити виробничии сектор, тобто ті агенти кластера, від продуктивності діяльності яких багато в чому залежить сталии регіональнии розвиток. Своєю чергою, інфраструктурна підтримка є наибільш гнучкии елемент інноваціиного кластера [14].

О. Тимченко також зазначає, що формування інноваціиної інфраструктури повинне базуватись на таких принципах: адекватність інфраструктури рівню розвитку регіону, відповідність реальним потребам, раціональне територіальне розміщення, функціональна концентрація на гострих проблемах інноваціиної діяльності, доступність послуг для підприємців (територіальна, інформаціина, вартісна), залучення державних і недержавних ресурсів [15].

Більш того, в монографічному дослідженні «Інформацшне забезпечення інноваціиного розвитку: світовии та вітчизнянии досвід» зазначається, що однією із наиважливіших складових національної інноваціиної системи є інформаціина інфраструктура, розбудову якої доцільно здіиснювати за напрямами: розвиток інституціи (організацій системи науково-технічної інформації; створення і запровадження інформаціино-комунікаціиних технологіи і мереж, або формування інформаціиного суспільства [16, с. 147], що, на нашу думку, є нерозривним з розвитком інноваціиної інфраструктури.

Крім того, як зазначає Є. Русскова, соціальна інфраструктура бере участь у формуванні людського капіталу [6, с. 24], що є важливим, на нашу думку, для формування креативних ідеи та їх сприиняття ринком. Наприклад, цілі та методи соціально-орієнтованого управління забезпечують сталии розвиток [17], в тому числі и інноваціиної інфраструктури.

На підставі наведено нами пропонується узагальнена концептуальна модель маркетингової стратегії розвитку інноваціиної інфраструктури, яка представлена на рис. 1. Зазначимо, що під маркетинговою інформацшною системою (МІС) розуміють сукупність постшно функціонуючих процесів і ресурсів для збору, аналізу, класифікації, оцінки ринкової інформації з метою обґрунтування ефективних маркетингових рішень.

Рис. 1. Концептуальна модель маркетингових стратегії розвитку інноваційної інфраструктури

Оскільки регіональне стратегічне управління, на нашу думку, є стратегічна діяльність в умовах динамічного маркетингового середовища, що включає стратегічнии аналіз з діагностикою та оцінкою потенціалу регіону з наступним плануванням та реалізацією обраної стратегії, то МІС доцільно охоплювати збір інформації в межах контуру інноваціиного кластеру або регіону, ціль управління яким є формування конкурентних переваг та регіональних точок росту в регіональніи, національніи або міжнародніи економічніи конкуренції.

При розробці регіональної маркетингової стратегії як фактору розвитку інноваціиної інфраструктури, на нашу думку, доцільно враховувати пропозицію С. Козловського, якии вважає, що для сучасного регіонального управління важливі такі аспекти:

Територіальні стратегії реалізують політику держави и міждержавних структур стосовно великих економіко-географічних раионів, які не мають власного юридичного статусу.

Регіональна стратегія відрізняється від територіальної стратегії, від раионної и муніципальної стратегіи. Регіональне стратегічне управління спрямоване на досягнення поставлених цілеи в умовах ринкового середовища та включає діагностичнии аналіз стану регіону, стратегічне планування и реалізацію обраної стратегії. Одним із пріоритетних напрямів вдосконалювання регіонального стратегічного управління в умовах глобалізації соціально-економічних процесів необхідно розглядати розвиток форм перехресного фінансування і сполучення проєктів і програм, що дозволяє погоджувати прибуткові та збиткові проєкти, знижувати витрати.

Система стратегічного управління регіональної соціально-економічної системи повинна відповідати специфіці регіону та враховувати особливості и функціональну схильність регіону при визначенні загальної моделі розвитку, пріоритетних напрямів, цілеи і завдань розвитку [18].

Крім того, релевантними до управління інноваціиною інфраструктурою, на нашу думку, можуть розглядатися наступні види маркетингових стратегіи:

1. За рівнем залучення у виробничий процес: базові та конкурентні.

2. За напрямом вектору розвитку ринкового потенціалу: стратегія виживання, стратегія стабілізації, стратегія росту.

3. За станом позиції, що фірма займає на ринку: стратегії лідерів ринку, стратегії претендентів на лідерство, стратегії послідовників, стратегії мешканців ніш, стратегії для слабкого бізнесу.

4. За напрямом зростання: маркетингова стратегія інтенсивного (органічного) росту, маркетингова стратегії інтеграційного росту, маркетингова стратегія диверсифікації.

Висновки та перспективи подальших розвідок

На основі проведеного дослідження систематизовано критерії визначення сутності інноваційної інфраструктури. На противагу статичному розумінню ринкової інфраструктури як сукупності її суб'єктів, нами акумульовано бачення інших дослідників стосовно важливості управлінського впливу на динаміку економічних процесів в інфраструктурі шляхом систематизації маркетингових стратегій суб'єктів інноваційної інфраструктури.

Запропонована концептуальна модель маркетингових стратегій розвитку інноваційної інфраструктури передбачає формування комплексних збалансованих маркетингових рішень з розвитку інноваціиної інфраструктури та передбачає урахування характеристик маркетингових процесів, рівнів конкуренції, соціально-економічних та регіональних завдань розвитку регіонів та держави у цілому.

Список літератури