Особливості розвитку австрійсько-німецького літературного простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості розвитку австрійсько-німецького літературного простору

О.В. Околович

Мистецька спадщина австрійських та німецьких авторів, які жили і творили у ХХ столітті, мають достатньо творчого літературного потенціалу для подальшого розвитку і творчості поетів та письменників Австрії та Німеччини, а також впливу на інші літератури, зокрема, і українську на початку ХХІ століття.

Ключові слова: література, взаємодія, німецько-австрійський літературний простір, поетика, дискурс, самобутність, індивідуальне, різноманітні впливи, традиції, ідейно-емоційний зміст.

Постановка проблеми. Кожна література розвивається не тільки на основі власних традицій, її творчі сили стимулюються різними формами літературних надбань інших народів світу. У зв'язку з цим видається важливим з'ясувати сутність реального взаємозв'язку мистецького життя тої чи іншої країни як її неодмінної ознаки з одного боку і структури тексту та якості його рецепції - з іншого. Метою статті є представлення теоретичного осмислення даної теми, зорієнтованої на сучасний доробок літературознавства, поетики історичних та художніх особливостей.

Актуальність теми статті зумовлюється потребою впорядкування поняттєво-категоріального апарату, пов'язаного з неоднозначними трактуваннями австрійської літератури ХХ століття та її особливостей, вагомістю звучання її малих епічних творів «як об'єкта недостатньо осмисленого масиву» [4, с. 15]. Прояви зовнішніх та внутрішніх конфліктів, пов'язаних з впливом середовища на митця й навпаки, відіграють у літературному процесі ХХ століття фундаментальну роль. Літературна наука, особливо за останні десятиріччя, приділяє багато уваги проблемам літературних взаємодій. Активно працюють у цьому напрямі австрійські та німецькі літературознавці, висвітлюючи у своїх працях не тільки історико-літературний процес, зв'язки із європейськими літературам, з творчістю великих світових письменників, але і спробою охопити різноманітні форми літературної інтерпретації у ствердженні естетичних принципів народності тощо.

Прояви зовнішніх та внутрішніх конфліктів, пов'язаних з впливом середовища на митця й навпаки, відіграють в літературному процесі ХХ століття фундаментальну роль.

Основою такої роботи є смисл інтерпретативної можливості осмислити стан як культурологічного, так і естетичного дискурсів. Образ людини у творчості Т. Бернгарда, зокрема у прозі, вписується у систему свого духовного світу, традицій австрійської літератури ХХ століття. Разом з тим, творчість Т. Бернгарда охоплює чималий матеріал для постанови концептуально новаторських питань та характеристики генологічної парадигми і проблеми рецепції австрійської прози.

На зламі ХХ - початку ХХІ століття особливої значимості набуває становлення концептуально нового етапу міжкультурного діалогу. Зокрема, австрійське художнє ядро є постійним мистецьким началом, яке властиве літературному процесу, що виокремився на початку ХХ століття у геополітичному просторі між Рейном- Віслою-Дністром. У науці ведеться дискусія: чи існує австрійська література як суб'єктивна величина. Зокрема, цю думку стверджує Д. Затонський «Австрійська література існувала, австрійська література існує. Це своєрідний, специфічний культурний регіон - повний суперечностей, але ж ніяк не позбавлений значимості. І він не поглинається літературою німецькою, не розчинається в ній» [3, с. 255]. Таке розуміння особливостей взаємодії австрійської та німецької літератур є основою для продуктивної реальності та у поєднанні з інноваціями розгорнутого творчого дискурсу створює нові акценти в інтерпретації літературно-історичних подій та літературних постатей. Це стосується австрійської малої прози та її самобутньої стилістики ХХ століття. Зокрема, йдеться про кваліфікацію виникнення альтернативних форм німецькомовного культурного й літературного спрямування, яким користувалися саме австрійські автори.

Особливістю австрійської малої прози у ХХ столітті є органічне переплетіння діахронічно-типологічної функції традиційних сюжетів, образів, мотивів на фоні різних стильових пошуків, які віддзеркалюють особливості письменства на суспільство довоєнного і післявоєнного періодів. Зокрема, більшість австрійських письменників вважали, що митці повинні розкрити глибинні особливості природного поступу з вимогами та викликами часу.

Характерною самобутністю австрійської малої прози є те, що вона « .. .витворила у ХХ столітті цілісну жанрову систему зі своєю внутрішньою змістовою структурою. Вона позначена смисловими змішеннями, традиційними, новаторськими та експериментальними пошуками. В її основі - місткі структурно-композиційні співвідношення фактів, подій, тенденцій, закономірностей, що супроводжуються характерними показовими проникненнями, «відкритими», «напіввідкритими», «затіненими» ознаками. Вони творять індивідуально стильову визначеність у художній тканині новелістики» [4, с. 15]. Це, зокрема, Г. Андрес, К. Баєр, М. Брод, Е. Новак, Р. М. Рільке, Е. Фрід, А. Шпіндлер та ін. У часи Австро-Угорської монархії, до якої належали представники різних народів, були своєрідними «донорами збагачення німецькомовного масиву художнього письма [4, с. 15]. Концептуально вагомі позиції випливають з моделювання поліваріантного і єдиного культурного простору на землях Австро-Угорщини, де поєднувалися різноманітні впливи, традиції, які характеризували ідейно-емоційний зміст у літературі та мистецтві того чи іншого народу.

Так, австрійська проза ХХ століття характеризується особливістю вагомих рис внутрішньої організації тексту навколо первинної ідеї. У творчому доробку австрійських авторів на прикладі творчості Альберта Штіфтера (1805-1868) прослідковується «.паралельне уявлення про домислення власних версій розуміння природи світу». Відомі новели цього автора «Польові квіти», «Стрункий ліс» та ін. - це «заґрунтовані на австрійських реаліях, колористичних поєднань світла і темряви - меланхолійний настрій, який проявляється у міжлюдських взаєминах на рівні поєднання альтруїзму і егоцентризму, впевненості і страху та виражається у згустку довір'я і недовіри, прихильності й ненависті» [4, с. 15]. Поступово творчість А. Штіфтера допомогла австрійській літературі дати широкий імпульс до якісного перетворення і формування національних критеріїв.

Для творчості австрійського письменника Томаса Бернгарда (1931-1989 рр.), одного з найбільш помітних австрійських письменників ХХ століття, характерна модель індивідуалізованого сприйняття дійсності усієї німецькомовної літератури. Автору притаманне особливе специфічне висвітлення тих художніх тенденцій і закономірностей, які розвиваються і є визначальними у контексті жанрово-тематичних чинників австрійської національної культури: виокремлення індивідуалізованого сприйняття дійсності суспільного та державного організмів. Помітний вплив Т. Бернгард вніс у творчість Гюнтера Грасса (лауреат Нобелівської премії за 1999 р.). Тут прослідковується логіка взаємозв'язку традицій та новаторства. Проте рання творчість Т. Бернгарда у 50-ті роки не мала впливу на розвиток літератури в цілому (недовершеність мистецьких ходів, будова сюжетних ліній, заснованих на новаторських реаліях («Божевільна Магдалена» 1953 р.), «Сім ялинок, що означають світ» (1953 р.), «У годину смерті» (1958 р.), «Материнська місцина» (1954 р.), «Під путами місяця» (1958 р.) та ін. Проте це перші кроки письменника на арені становлення австрійської літератури. На цей час заслуговують на увагу твори таких авторів як: Гюнтер Грасс, Гайнріх Белль та ін. австрійський німецький літературний

З огляду вивчення австрійсько-української міжлітературної взаємодії та розширення її перспектив, рецепція творчості Т. Бернгарда містить такі передумови, які можуть виявити нову модель розвитку діалогу (смислова наповненість, незвична форма подачі життєвого матеріалу за допомогою максимально поглибленого психологізму) неспоріднених літературних систем. Варто відзначити, що на сьогодні питання про місце Т. Бернгарда у німецькомовному літературному процесі ХХ століття українськими літературознавцями ще недостатньо вивчене. Проте, український літературознавець Т. Гаврилів спричинився до перекладу драматичних творів австрійського письменника українською мовою упродовж 1999-2008 рр. Йдеться про книжки: «Старі майстри; Елізабет ІІІ: комедія; Катма комедії», «Іммануїл Кант та інші п'єси», «Площа героїв». Автор перекладу зазначає, що «Драматургія Бернгарда - це постійне фронтальне зіштовхування мистецтва і міщанства, п'єси і політики. Це неодмінна проблематизація теми «свобода мистецтва», це неодмінне загострення, схоже на загострення латентної хвороби, це радикальний консерватизм - я б сказав, навіть, аристократизм - приватних обставин і публічних стосунків, з одного боку, і радикальна ритмізація синтаксичних структур - з іншого. П'єси Бернгарда, недоцінені літературою - і театрознавством, зрештою як і весь Бернгард, ввійшли в канон сучасного австрійського і німецького театру» [2, с. 6].

Перу Т. Гавриліва належать різножанрові зразки спадщини Т. Бернгарда, однак виділяється якраз драматургія. Дослідники творчості Т. Бернгарда Л. Кравченко та Н. Ольховська [6, с. 49-57] здійснили помітний внесок у розвиток бернгардознавства в Україні. Проте художній досвід письменника щодо творення малих форм поки що детально не вивчено.

Австрійські та німецькі дослідники досягли значних успіхів у галузі дослідження творчості Т. Бернгарда. Вона імпонує різноманітністю інтерпретаційних підходів, і дослідники Вальтер Вайсс, Ганс Геллер, Еріх Йоосса, Інгрід Петраш, Леонгард Фюст та ін. зробили помітний внесок у розвиток художнього соціально-психологічного моделювання дійсності Т. Бернгардом та у творчі настанови його естетично- філософського дослідження [7, с. 158-179].

Важливе місце у становленні центральних ліній австрійської малої прози ХХ століття має фейлетон, який зароджується за правління Марії Терезії (1717-1880). Цей жанр розкривав пасивність діяльності носіїв тогочасного суспільства, оскільки фейлетону властива медитативність, зокрема наявність ідейно-емоційної напруги між предметами первинного та вторинного рівнів. Це уможливлює зміцнення уваги між внутрішнім світом, спостереження стану душі між конкретною особою у творах таких письменників: Артур Шніцлер, Райнер Марія Рільке, Штефан Цвайг. Особливість їхньої творчості полягала у поєднанні протилежних та конфліктуючих між собою сторін. Це дало можливість заглибитись у психіку людини з точки зору науки. Проникнення у людську душу є властивою ознакою психологізму, що привело до концентрації образності. Як доводить дослідниця О. Бродська, проникнення в людську душу є властивою ознакою психологізму, що привело до «концентрації образності: «Знаковими для цього явища в австрійській прозі постають герої, які провадять пасивний спосіб життя в суспільстві, зосереджуючись виключно на досягненні благ на користь окремого індивідуума. Коли йдеться про тип персонажа- інтроверта, готового або змиритися з загальним настроєм занепаду, або ж долучитись до прискорення цього процесу, то, приміром, Р. М. Рільке та А. Шніцлер зримо оновили палітру художньої мови» [1, с. 102].

Творчість Р. М. Рільке закономірно стала предметом ґрунтовного зацікавлення багатьох дослідників упродовж останніх десятиліть. Критики та перекладачі не оминули теми літературного зв'язку М. Рільке та України. Р. М. Рільке як видатний австрійський майстер слова втілив свої самобутні художні творіння, мистецькі спостереження на різні «осмислення життєвих явищ як у поетичних, так і прозових творах» [5, с. 30]. Василь Стус започаткував у свій час нову рецептивну установку щодо сприйняття поетики німецькомовної художньої спадщини, яка охоплює в часі кілька століть творчості [5, с. 35]. Розвиток і специфіка австрійської літератури другої половини ХХ століття характеризується інноваціями на рівні експериментів щодо мови і художнього мислення. Ще в 50-х роках вони були характерні для «Віденської групи»: «У контексті визначальних жанрово-тематичних чинників саме малої прози провідні носії цього літературного угрупування тільки опосередковано спонукали до її модифікації, зосереджуючись передусім на впровадженні новацій у драму та поезію» [4, с. 17]. Концентрована увага на мові як виражального засобу, якому властива не тільки гносеологічна функція щодо реальності, а й як матеріалу на рівні ознаки функціоналізації, посутньо проявилася в творчості багатьох авторів: Петера Гандке, Петера Розая, Гергарда Рота та ін. - з одного боку, та про радикальні мовленнєво- експериментальні конструкції Ганса Карла Артманна, Франса Йозефа Черніна та ін.

Конфлікти між дійсністю і мрією, взаємини персонажів з іншими й усвідомлення свого внутрішнього єства, а звідси - відповідне моделювання художньої реальності передбачає розширення жанрових меж творів. Відбувається вияв індивідуального письма при модифікації жанрів малої прози у творчості Ганса Карла Артманна.

Мабуть, австрійська мала проза не прагнула відставати від творчих сучасних пошуків, які характерні для творчої манери німецьких творців.

Аналогічні теми знаходимо в австрійській малій прозі, особливо, коли мова йде про історичну тематику в іронічному плані: оповідання «Побачення» Ріхард фон Шаукала (1906 р.), новела «Підкорення Сараєва» Густав Майрінка (1913 р.) [4, с. 23]. Сутність ідентичності австрійської літератури як окремого ядра в німецькомовному ареалі безпосередньо пов'язана з історичним розвитком Австрії.

Історичний момент 1955 року висунув на передній план проблему духовних змагань на рівні їхньої однаковості. Після Другої світової війни, на відміну від першої Австрійської Республіки (1918-1938) найголовнішим для народу було зміцнювати національну свідомість. Як результат - концептуальні виразні зміни суспільства, що зумовили економічне зростання і міжкультурний діалог. Це позитивно вплинуло на розвиток і поширення тенденцій літературного процесу. У загальному німецькомовному просторі помітну роль почали відігравати австрійські автори: Фелікс Браун (1885-1973), Рудольф Генц (1897-1987), Еріх Фрід (1928-1988), Конрад Баєр (1932-1964). Не всі творці одночасно ототожнювали себе з австрійською літературою, що спостерігається і по нині. Ця обставина має своє пояснення: австрійські письменники перебували на різних рівнях німецькомовного алгоритму. Цехарактерно для читача, для літературної критики, для літературознавства Австрії.

Отже, спільність мови містить вагому залежність від добре розвинутого видавництва у Німеччині, що закономірно спричиняє вплив як на письменника, так і на їхніх критиків. Теоретико-літературна спадщина, завдяки широті художніх пошуків та різноманітних стильових варіацій, детальний аналіз фактологічного матеріалу дають можливість зробити висновок про те, що плодотворність вивчення австрійської літератури має свою специфіку.

Комплексний і систематизований аналіз жанрової природи австрійської малої епічної форми ХХ століття, розкриття її сутності і функцій у літературному процесі, новий підхід до жанрової концепції дозволяють вважати художні здобутки австрійських письменників самобутнім мистецьким явищем. Це привертає увагу художніми ідеями, жанрово-стильовими модифікаціями, оригінальними зображально- виражальними засобами, індивідуальними образними особливостями.

Інтенсивний німецько-австрійський культурний простір спричинив животворні ознаки в обох національних літературних системах. Отже, виникає необхідність вивчення основ австрійського письменства у контексті німецького літературного простору.

Список використаної літератури

1. Бродська О. Артур Шніцлер : стилістика творчості / О. Бродська // Новітня філологія. - 2007. - № 8 (28). - С. 102-113 ; Brodska O. Artur Shnitsler : stylistyka tvorchosti / O. Brodska // Novitnia filolohiia. - 2007. - № 8 (28). - S. 102-113.

2. Гаврилів Т. Велкам Кант ту Америка, або Американська подорож чистого розуму / Т. Гаврилів // Бернгард Т. Іммануїл Кант та інші п'єси / Т. Бернгард ; перекл., передм., прим. і концепція вид. Т. Гаврилів. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2002. - С. 5-15 ; Havryliv T. Velkam Kant tu Ameryka, abo Amerykanska podorozh chystoho rozumu / T. Havryliv // Bernhard T. Immanuil Kant ta inshi piesy / T. Bernhard ; perekl., peredm., prym. i kontseptsiia vyd. T. Havryliv. - Ivano-Frankivsk : Lileia-NV, 2002. - S. 5-15.

3. Затонський Д. Чи існує австрійська література? // Затонський Д. Шлях через ХХ століття (Статті про німецькомовні літератури) / Д. Затонський. - Київ : Дніпро, 1978. - 301 с. ; Zatonskyi D. Chy isnuie avstriiska literatura? // Zatonskyi D. Shliakh cherez ХХ stolittia (Statti pro nimetskomovni literatury) / D. Zatonskyi. - Kyiv : Dnipro, 1978. - 301 s.

4. Зимомря І. Австрійська література: моделі рецепції тексту : моногр. / І. Зимомря. - Дрогобич-Тернопіль : Посвіт, 2009. - 215 с. ; Zymomria I. Avstriiska literatura : modeli retseptsii tekstu : monohr. / I. Zymomria. - Drohobych-Ternopil : Posvit, 2009. - 215 s.

5. Кравченко Л. Райнер Марія Рільке і Василь Стус : особливості поетики / Л. Кравченко // Слово і час. - 2003. - № 9. - С. 30-35 ; Kravchenko L. Rainer Mariia Rilke i Vasyl Stus: osoblyvosti poetyky / L. Kravchenko // Slovo i chas. - 2003. - № 9. - S. 30-35.

6. Кравченко О. Томас Бернгард і сучасна Австрія / О. Кравченко // Всесвіт. - 1989. - № 5. - С. 49-57 ; Kravchenko O. Tomas Bernhard i suchasna Avstriia / О. Kravchenko // Vsesvit. - 1989. - № 5. - S. 49-57.

7. Bernhard T. Der Schweinehutter / T. Bernhard // Stimmen der Gegenwart / hrsg. von H. Weigel. - Wien : Herold, 1956. - S. 158-179

Размещено на Allbest.ru