Перспективи розвитку експортного потенціалу ринку озброєнь України

В статті досліджено стан та перспективи розвитку експортного потенціалу ринку озброєнь України. Проаналізовано світові тенденції розвитку ринку озброєнь: основні світові експортери та імпортери, та місце України в цьому рейтингу. Представлені найбільші стратегічні партнери України у купівлі зброї та перспективи подальшої співпраці з ними. Зазначено основні конкурентоздатні товарні позиції оборонно-промислового комплексу України. Визначені подальші перспективи та складнощі у розвитку експортного потенціалу ринку озброєнь України.

Серед імпортерів, найбільші обсяги представлені переважно країнами, що розвиваються (табл. 3).

Найбільші імпортери (Індія, Саудівська Аравія) постійно нарощують закупівлю озброєнь, в той час як інші (наприклад, Китай) навпаки - зменшують, інтенсивно розвиваючи цю галузь у себе.

Згідно оцінок експортів, у 2009-2013 рр. Продажем озброєнь займались 55 країн, а їх послугами скористались 152 держави. Найбільшу потребу в нарощуванні озброєнь, за оцінками Інституту, все ще мають держави Азійсько-Тихоокеанського регіону - вони займають 47% світового імпорту зброї. Другий за обсягами збуту для експортерів є Близький Схід, куди була поставлена п'ята частина (19%) проданої в світі зброї.

Третє місце на ринку імпорту зброї належить європейським країнам (15%), які за цей період значно скоротили свою частку.

Експорт зброї в Україні у 2013 році зріс майже до 1,5 млрд. дол.

Порівняння міжнародного ринку зброї у 2005-2009 та 2010-2014 рр. показує, що сумарний обсяг угод постійно зростає [8, 9]. Незважаючи на коливання, які спостерігались протягом цього періоду, за останні п'ять років продажі озброєння збільшились на 16%. При цьому, зростання ринку у 2014 р. (порівняно із попереднім 2013-м) має мені масштаби, ніж у випадку із п'ятирічними періодами. Перше місце за продажами озброєння та техніки за останні 5 років зберігали США. На американську оборону промисловість у 2010-2014 рр. припадало 31% від загального обсягу військових постачань. При цьому за останні років експорт американської зброї зріс на 23% порівняно із попереднім п'ятирічним періодом. На думку експертів, США традиційно використовують військово-технічне співробітництво як інструмент зовнішньої політики та засобу забезпечення міжнародної безпеки, окрім цього експорт допомагає зберегти оборону промисловість в умовах скорочення власних замовлень.

На другому місці в переліку найбільших експортерів залишається Росія, яка займає 27% ринку. За останні 5 років російський експорт зріс на 37%. Третім за обсягами продажів на сьогодні є Китай. Обсяги продажів китайської зброї за 5 років зросли на 143%, що, однак, поки що не дає можливості наздогнати лідерів.

З'явились нові тенденції щодо країн-імпортерів озброєння. Продовжують озброюватись країни Ради співробітництва держав Перської затоки. Сумарні закупівлі шести країн цієї організації за останні 5 років зросли на 71%. Окрім того, на ці держави припадає 54% закупівель, здійснених усіма країнами Близького Сходу. Особливо стрімко зростає військовий імпорт у Саудівську Аравію. Він збільшився майже в чотири рази, завдяки чому Саудівська Аравія посіла друге місце в світовому рейтингу імпортерів зброї. Причиною цього вважається необхідність переозброєння армії через швидке моральне старіння військової техніки, а також новими військовими загрозами в регіоні.

Серед 10 країн-лідерів в закупівлі зброї половина розміщена в Азії. Індія займає перше місце, маючи 15% загальносвітового обсягу закупівель. Китай має 5%, Пакистан 4%, Південна Корея та Сінгапур - по 3%.

У 2013 році Україна зайняла десяте місце в списку найбільших експортерів озброєнь та військової техніки в світі. Військовий експорт країни склав 589 млн. дол. Перше місце в цьому рейтингу зайняла Росія з 8,3 млрд.дол., друге - США із 6,2 млрд. дол., третє - Китай із 1,8 млрд. дол. [8]

Експорт озброєння з України у 2009-2013 рр. Зріс приблизно на 72%. Таким чином, частка України на світовому ринку постачальників зброї зросла до 3% у 2009-2013 рр. Порівняно із 2% у 2004-2008 рр. Та країна змістилась на 8-ій сходинці глобального списку. Ключові споживачі зброї українського виробництва - Китай, куди відправляється п'ята частина (21%) експорту зброї, Пакистан (8%) та Росія (7%) [8].

У період з 2010 по 2014 рр. частка України на глобальному ринку озброєнь також склала 3%. Україна піднялась у 2014 році на одну сходинку, зайнявши 9 місце у світовому рейтингу експортерів зброї [9].

У 2013 р. ДП "Укроборонпром", продав за кордон зброї на суму 1,79 млрд. дол. США. У 2014 році експорт впав через війну у східних регіонах, однак не зупинився зовсім [3].

Основними складовими українського експорту були двигуни АІ-222, які активно постачались до Китаю та ряд інших держав. Окрім того, Україна продавала газові турбіни для військових кораблів Китаю та Індії, фрегати - екваторіальній Гвінеї, ракети для винищувачів МІГ-29 - Чаду, літаки - Хорватії та Мозамбіку. Також Україна продавала броньовані ремонтно-евакуаційні машини, які використовуються для вивозу з поля бою пошкоджених танків та БТР, Азербайджану; бронемашини та танки - Таїланду та Нігерії; протитанкові ракетні установки - Казахстану та неназваній країні у Східній чи Північній Африці.

Зміна протягом останніх років геостратегічного простору та наявність у більшості країн регіону власних програм переозброєння зумовлює необхідність для України мати адекватну зброю стримування.

На сьогодні основні статті закупівлі ОВТ країн, що оточують Україну, спрямовані на посилення стратегічного компонента та збільшення загальних військових потужностей з акцентом на ударні та розвідувальні комплекси; розвиток мобільності та сумісності ОВТ, націленої на забезпечення взаємодії з партнерами військової коаліції; розвиток окремих видів ОВТ в межах військової спеціалізації. Переважна більшість цих країн провела диверсифікацію джерел постачання ОВТ. Так, Польща зробила свій вибір, пов'язаний з американською та німецькою військовою технікою (закупила в США 48 бойових літаків F-16 C/D, на суму 4,5 млрд дол. США (рішення прийнято у 2008 р.), придбала 10 іспанських військово-транспортних літаків С-295М (фірма-виробник CASA), планує закупити 80 бойових вертольотів на суму 3 млрд дол. США) [7].

Румунія планує закупити 48 американських бойових літаків F-16 на суму 4,5 млрд дол. США (фірма виробник - Lockheed Martin, рішення прийнято у 2008 р.), 4 багатоцільових корвета (період закупівлі - 2010-2012 рр.), 4 мінних тральщиків (період закупівлі - 2010-2012 рр.), придбала 2 британських фрегата, замовила 7 середніх військово-транспортних літаків C-27J "Спартан" на суму 340 млн. дол. США та оголосила про плани закупівлі 31 БТР "Піранія-ЗС" у Швейцарії (фірма-виробник - Mowag), готується до запуску національного супутника Землі.

Туреччина у 2008 р. заявила про рішення закупити 100 винищувачів F-35JSF (фірма-виробник - Lockheed Martin в кооперації з місцевою компанією TAI), 55 південнокорейських учбово-тренувальних літаків і 10 нових військово-транспортних літаків А-400М. Має програму власної розробки усіх типів безпілотних літальних апаратів та план закупівлі 51 вертольота А 129Т (компанія-виробник - Augusta/Westland), реалізує програму будівництва 12 легких фрегатів.

До основної продукції, закуповуваної країнами, що оточують Україну, відносяться бойові літаки та вертольоти, кораблі різних типів, безпілотні системи, засоби протиповітряної оборони, радари, високоточні засоби ураження різного базування, легка бронетехніка, військово-транспортна авіація тощо.

Ці країни вважають своїм першочерговим завданням у сфері оборонно-промислової політики організацію заміни або проведення модернізації застарілих літаків і вертольотів, бойових кораблів, зенітно-ракетних комплексів, танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів, які залишилися у них після розпаду СРСР.

Для країн ЦСЄ модернізація ОВТ - це єдиний можливий і доступний шлях створення та розвитку власної оборонної промисловості. З одного боку, здійснюючи модернізацію, вони освоюють і впроваджують нові технології, нову номенклатуру ОВТ, а з другого, розширюючи співробітництво і кооперацію з західними країнами у військово-технічній сфері, вони поступово освоюють західні ринки зброї через своїх партнерів.

На момент отримання незалежності на території України розміщувалось біля 700-750 підприємств оборонної промисловості із загальною кількістю персоналу 1,5 млн. осіб. У виконанні оборонних замовлень приймали участь 140 науково-технічних та науково-виробничих організацій [3].

Списання боргів значній частині оборонних підприємств (біля 1 млрд. дол.) дозволило призупинити стагнацію ряду профільних заводів. Постійне скорочення рівня державного оборонного замовлення призвело до критичної ситуації навіть із забезпеченням внутрішніх потреб української армії у забезпеченні суверенітету країни.

Однак, в Україні все ще залишились зразки продукції військової промисловості, які достойно конкурують на світових ринках. В Україні є передові розробки в суднобудуванні, у виробництві авіатехніки та комплектуючих, радіолокаційного обладнання, засобів ППО, ракетно-артилерійського озброєння та засобів зв'язку, бронетанкової, автомобільної, інженерної та спеціальної техніки. Окрім цього, розроблені системи високоточного ураження, аналогів яким немає у світі. Державне конструкторське бюро "Луч" постачає високоточні боєприпаси, які дозволяють уражати чужу техніку з точністю практично у декілька сантиметрів. Україна також робить суттєвий розвиток у моторобудуванні. Український танковий дизель визнаний найкращим у світі, особливо в умовах спекотного клімату. Україні також вдалось створити лінійку бронетранспортерів різних модифікацій та засобів ураження різного базування, які постачаються в Ірак та Таїланд, авіаційні двигуни, літаки військово-транспортної авіації, літаки спеціального призначення [1, 5].

Військово-технічне співробітництво України з іноземними державами за оцінками досягнутих цифр у 2013 році є рекордним. Основний внесок у розвиток вітчизняного ОПК зроблений підприємствами державного концерну "Укроборонпром", частка якого складає 95% обігу (включаючи експортні операції приватних підприємств, які здійснюються через "Укрспецекспорт" та його дочірні підприємства).

Україна надає продукцію спеціального призначення в декілька десятків країн світу, в основному в країни Африки, Близького Сходу та Азії: Азія - 47%, Африка-23%, СНД-21%, Європа-6%, Америка-3%.

За останні роки, незважаючи на тісні виробничі зв'язки, експорт у Росію та Білорусь постійно знижується, а в контексті військового конфлікту з Росією, на сьогодні він заборонений взагалі [1, 4].

Згідно із даними Державної служби експортного контролю України, у 2013 р. Україна поставила на експорт 111,2 тисяч одиниць різного стрілецького озброєння та 557 одиниць бронетехніки, артилерійських та ракетних установок. За підсумками 2013 р. Українські підприємства передали Судану та Ефіопії 20 та 29 основних бойових танків Т-72 відповідно. Також Судан закупив 22 тис. Гвинтівок та карабінів, один БТР-70 та 14 бойових машин піхоти - БМП-1, 11 122-міліметрових самохідних гаубіц 2С 1 "Гвоздика", 80 безвідкатних гармат та 29 протитанкових гранатометів та ружжів. Таїланду були передані 42 бронетранспортера БТР-3Е 1/М 2/РК/ БР, а Іраку - 34 БТР-4/К.

Окрім того, поставки бронетехніки здійснювались в Азербайджан, Польщу та Нігерію. В Нігер та Чад були поставлені два та чотири штурмовика Су-25, а Росії - один гелікоптер Мі-8Т. Судану також були передані десять гаубіц 2С 1 "Гвоздика" та Д-30 та 20 бойових машин піхоти БМП-1 [2, 5].

Китай у 2013 році отримав малий десантний корабель на повітряній подушці проекту 958 "Бізон". Однак, слід зазначити, що співробітництво з Китаєм як правило не є довготривалим та з великими замовленнями. Стратегія Китаю при покупці озброєнь типова для роботи в усіх галузях, особливо високотехнологічних: купується мінімально можлива кількість зразків з метою їх подальшого технічного вивчення, копіювання та власного виробництва. 360 одиниць пускових ракетних установок та ракет до них були продані в Індію, а Казахстану - 18 одиниць таких систем.

Питання доцільності та першочерговості використання техніки, яка йде на експорт, в Україні постає одразу, однак слід враховувати й той факт, що скоріше за все контракти на постачання цієї техніки були укладені на початку 2013 року, ще до початку війни, а порушення їх виконання тягне за собою накладання суттєвих штрафів. Окрім того, частина модернізованих танків Т-64А, які були передбачені Демократичній республіці Конго, були передані загонам Нацгвардії. За даними СІПРІ, Україна постачала у 2014 р. Казахстану та неназваній африканській країні протитанкові ракети Р-2, не дивлячись на те, що це той же самий тип зброї, про який український уряд просить своїх західних партнерів. Окрім цього, Україна має суттєву нестачу бронетехніки та танків, про що свідчить відкладання поставок за вже укладеними контрактами та купівля вже використовуваних бронемашин AT-105 Saxon у Великобританії.

Окрім того, Україна має достатні виробничі потужності для випуску власних версій американської зброї, в якій вона має потребу - від радарів до ракет з функцією самонаведення. У Укроборонпрому є більше сотні заводів, які розміщені поза зоною конфлікту, на яких працює біля 60000 людей. Деякі з цих заводів - сучасні підприємства, які виробляли товар для експорту в Росію (з 2009 по 2013 рр. вона була третім за величиною покупцем товарів українського ОПК, після Китаю та Пакистану) та на десятки інших ринків.

Українській оборонній промисловості потрібні інвестиції та допомога у позбавленні від контрактів з Росією. Більшість заводів - окрім 20, які залишились на захоплених територіях, залишаються дієздатними. Інвестиції в український ОПК мали б і довгостроковий ефект - вони допомогли б відбудові економіки країни.

Підприємства концерну "Укроборонпром" за допомогою групи НАТО за кодифікацією отримали доступ до Головного каталогу Північноатлантичного альянсу з логістики, який допоможе підприємствам українського ОПК вийти на європейський ринок озброєнь та реалізувати стратегію імпортозаміщення.

На сьогодні Україна веде біля 60 проектів зі створення сучасних зразків озброєнь. Їх учасниками є 134 підприємства українського ОПК, включаючи держкомпанію "Укрспецекспорт" та її дочірні підприємства [5].

Україна також суттєво скоротила географію військово-технічного співробітництва.

До найважливіших проектів, які відображують рівень вітчизняних технологій та нові напрямки військово-технічного співробітництва: високоточні засоби ураження (ВЗУ) ДП "ДержККБ "Луч" розробляються та постачаються в Бельгію, спільні розробки ВЗУ "Луч" здійснює із Польщею; нові системи ураження броньованих цілей високоточними боєприпасами "Луч" експортуються до Ізраїлю. Україною був виграний тендер російського виробника на ремонт комплексів ППО С-300 для Казахстану. Влітку 2013 р. був підписаний контракт на ремонт та модернізацію винищувачів МіГ-21 ВПС та ППО Хорватії, який на сьогодні успішно виконаний [1, 3].

Серед розробок, закінчених у 2013 році, слід відмітити 90 та 105 мм гармати з керованою ракетою Falarick та легкий ПТРК "Корсар" (ДП "ДержККБ "Луч"), модернізація учбово-бойового літака Л-39 до версії Л-39М ("Одеський авіаремонтний завод"), модернізація літаків Су-25 та Су-27 ("МіГремонт"), створення навігаційної апаратури (ДП "Орізон-Навігація") та комплексів оптико-електронної протидії та інше.

В серійне виробництво у 2013 році запущені БМ "Оплот" та танковий двигун ТД-2Е (ДП "Завод ім. В.О. Малишева"), 152-мм керований артилерійське знаряддя "Цветник" (ДП НПК "Прогрес"), десантний корабель на повітряній подушці "Бізон" ("ФСК "Море"), швидкісний катер "Конан 750 БР" (ДП "Склопластик") та інш.

В червні 2014 року в Парижі відбулась чергова всесвітня виставка технологій наземної та протиповітряної оборони "Eurosatory-2014". За даними організаторів заходу, було розміщено біля 1500 експонатів зі 59 країн світу, його відвідали більше 1000 офіційних делегацій з 90 країн світу, включаючи організації ЄС та НАТО. Україна була представлена ДП "Укроборонпром" та приватною компанією, яка спеціалізується на приладах нічного бачення Thermal Vision Technologies (TVT).

Також була представлена продукція таких виробників вітчизняного ОПК, як "Харківське КБ ім. В.О. Малишева" - протитанковий комплекс "Сармат", Київський бронетанковий завод - БТР-4 та інших провідних виробників України [6].

Список літератури