Віртуальні організації

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Віртуальні організації

Окремим типом мережевих організацій є віртуальні організації (ВО) (рис. 8.14). Усі віртуальні організації є мережевими, але не всі мережеві організації є віртуальними.

Віртуальна організація - тимчасова або постійна сукупність географічно роз'єднаних людей, груп, організаційних одиниць, об'єднаних для досягнення певної мети, вирішення певних завдань на основі принципів поділу праці, обов'язків та мережевої структури, спільна діяльність (економічна, наукова, юридична тощо) яких здійснюється за допомогою ІКТ.

При створенні нових ВО використовуються такі їх переваги:

o усунення впливу географічного чинника, незначні витрати на підключення до Internet практично з будь-якої точки зробили економічно доцільною співпрацю географічно віддалених бізнес-партнерів;

o створення інформаційно-економічного простору ВО, тобто забезпечення спільного доступу до інформаційних ресурсів для підприємств будь-якого типу дало змогу суттєво підвищити ефективність використання ресурсів при формуванні єдиного інформаційно-економічного простору організації;

o координація підвищення точності прийняття рішень, удосконалення координації діяльності учасників у процесі їх реалізації. Розширення можливостей і підвищення якості планування та координації бізнес-процесів для різних колективів виконавців змінює структуру виробничих витрат: стало вигідніше передавати на виконання роботи іншим підприємствам.

Рис. 8.14. Рівні співвідношення мережевих організацій

Вигоди ВО полягають у можливості вибирати та використовувати спільні ресурси. Одна з найважливіших переваг такої організації - скорочення часу, розміру стартового капіталу для відкриття нової справи, швидкість виконання замовлення, можливість зниження сукупних затрат, більш повне задоволення потреб замовника, можливість гнучкої адаптації до змін навколишнього середовища та зниження бар'єрів виходу на нові ринки.

Недоліки ВО: надмірна економічна залежність від партнерів, що пов'язано з вузькою спеціалізацією учасників підприємства; відсутність соціального захисту і матеріальної підтримки партнерів внаслідок відмови від довгострокових договірних форм і традиційних трудових відносин; небезпека постійного розширення, що призводить до неоднорідності учасників ВО, нестабільності стосовно членства в ній, динаміки самоорганізації, невизначеності у плануванні діяльності для учасників тощо.

Перед ВО постають такі проблеми:

необхідність у детальному вивченні підприємства-партнера;

визначення організаційної придатності підприємства-партнера у технологічному, економічно-соціальному плані;

встановлення довіри взаємозв'язків між підприємства-ми-партнерами;

необхідність у формуванні коопераційного менеджменту з метою координації діяльності територіально розподілених підприємств-партнерів.

Ефективність роботи віртуального підприємства полягає:

в економії витрат на приміщення і персонал;

спільному використанні ресурсів та досвіду;

застосуванні гнучкої організації роботи і штату;

підвищенні продуктивності праці;

новій мотивації праці;

зниженні транспортних проблем;

зменшенні гостроти проблеми безробіття;

можливості залучати фахівців високого рівня незалежно від їх місця проживання;

можливості створення тимчасових робочих груп, які знаходяться в різних географічно віддалених місцях і можуть цілодобово підтримувати робочі процеси над терміновими проектами.

Щоб створити віртуальну організацію, необхідно визначити ключові бізнес-процеси і створити продуктивну адміністративну систему, що, по суті, означає: 1) ідентифікацію загальних цілей і завдань; 2) визначення замовників/клієнтів (зовнішніх/внутрішніх); 3) визначення бізнес-плану "маршрутної карти" (які ресурси та засоби необхідно задіяти для виконання замовлень споживачів); 4) визначення систем, ІКТ, потрібних для обслуговування замовників; б) оцінювання критеріїв продуктивності інформаційних технологій і систем для підтримки окреслених бізнес-процесів; 6) визначення способів і платформ для забезпечення комунікації між членами у процесі організації роботи віртуальних структур.

До базових компонент віртуальної організації можна віднести: її організаційно-функціональну структуру (робочі групи спеціалістів, множину бізнес-структур або організацій, які забезпечують виконання колаборативних бізнес-процесів); кластерний координатор (це може бути централізований портал або спеціалізоване програмне забезпечення); поштовий сервер, що виступає у ролі координаторів членів віртуальної організації; ІКТ, які підтримують розподілену роботу учасників; бюджет для виплат винагороди працівникам; покриття видатків на розробку інфраструктури, маркетингу, експлуатаційних витрат.

Типи віртуальних підприємств

Віртуальне підприємство (ВП) - окремий випадок віртуальної організації.

Віртуальне підприємство-тимчасова або постійна сукупність географічно роз'єднаних осіб (фізичних/юридичних) з визначеними базовими компетенціями, економічна діяльність яких здійснюється за обов'язкової участі ІКТ в інформаційно-економічному просторі з метою отримання прибутку.

Поява концепції віртуального підприємства пов'язана з публікацією монографії В. Давидова і М. Мелоуна "Віртуальна корпорація"1. Віртуальне підприємство створюється шляхом відбору потрібних людських, організаційно-технологічних, фінансових, матеріальних та інших ресурсів з різних підприємств і їх інтеграції з використанням телекомунікаційних мереж. Це призводить до формування гнучкої і динамічної організаційної системи, найбільш адаптованої для швидкого випуску нової продукції та її оперативного постачання на ринок.

Є різні інтерпретації терміна "віртуальне підприємство". У традиційному розумінні це найбільш передова та ефективна форма організації підприємства, що є найкращою з погляду наявних технічних та економічних умов. Отже, ВП - мережева, комп'ютерна інтегрована організаційна структура, що об'єднує неоднорідні ресурси, розташовані в різних місцях. Часто акцент робиться на тимчасовому характері об'єднання ресурсів на ВП. Тоді його розуміють як міжорганізаційне гнучке підприємство, що створюється на обмежений час, головна мета якого - отримання вигоди завдяки розширенню асортименту товарів і послуг. Найважливішою характеристикою ВП є гнучка, адаптивна, динамічна мережева структура.

Одержання прибутку для максимального задоволення споживачів у товарах/послугах завдяки об'єднанню ресурсів різних виробників у єдиний інформаційний простір - основна мета віртуального підприємства.

Наявність спільної мети учасників віртуального підприємства сприяє об'єднанню організацій зі схожими сферами компетенції для досягнення кожною з них власної мети. Це дає змогу учасникам віртуального підприємства об'єднати власні ресурси, потужності, розширити сегменти ринку, наблизитися до споживача, знизити транзакційні витрати, обмінюватися знаннями і технологіями, підтримувати відкриту розподілену структуру, мобільність, вузьку спеціалізацію кожного члена.

Віртуальні підприємства доцільно організовувати у випадках, коли є різноманітні бізнес-процеси, для яких властиві:

фрагментарність - часта зміна відповідальності та повноважень виконавців при здійсненні бізнес-процесу;

новизна і неформалізованість;

відсутність у кожного виконавця повної інформації або ресурсу, досвіду про весь бізнес-процес;

недостатність або надмірність точок контролю бізнес-процесу;

неефективне інформаційне забезпечення бізнес-процесу.

На розвиток ВП значною мірою вплинули такі тенденції розвитку ринків, як глобалізація, підвищення якості товару, динамічні ціни і ступінь задоволення споживачів, подовження довгостроковості відносин зі споживачами (індивідуалізація обслуговування замовників), а також використання нових ІКТ.

Структурними умовами існування віртуального підприємства є: просторова розосередженість фізичних/юридичних осіб; бізнес-процеси можливі тільки за підтримки ІКТ. Наявність спільної мети - головний критерій створення ВП, а напрямок її діяльності визначає його тип. Віртуальні підприємства бувають статичні і динамічні. У динамічних віртуальних підприємствах групи бізнес-партнерів утворюються динамічно, за запитом, і згідно з вимогами замовників, що звертаються до послуг електронних ринків. Віртуальний ринок надає послуги для реєстрації пропозицій бізнес-процесів партнера шляхом спеціальних шаблонів. Порівняльну характеристику віртуальних підприємств подано в табл. 8.4.

Таблиця 8.4. Порівняльна характеристика віртуальних підприємств

Найпоширеніші типи віртуальних підприємств:

1) розширене підприємство (extended enterprise) - організація, в якій основне підприємство "розширюють" шляхом встановлення тіснішої взаємодії з постачальниками;

2) віртуальне підприємство (virtual enterprise) - це ВО, створена з метою здійснення економічної діяльності та отримання прибутку, тимчасова або постійна коопераційна мережа підприємств (окремих колективів, індивідів, організацій), що мають певні компетенції для виконання замовлень споживачів, які ґрунтуються на використанні єдиного інформаційно-економічного простору;

3) організаційна мережа (organizational network) - група підприємств, які за своєю специфікою можуть взаємодіяти та створювати ВО шляхом використання ІКТ, що формується навколо підприємства-лідера або на основі альянсів та кооперації між групами підприємств;

4) віртуальне мале підприємство (virtual office) - група територіально роз'єднаних осіб, що здійснюють спільну виробничу діяльність шляхом ІКТ; віртуальний центр, віртуальний котедж, приватний електронний портал, центр колективного користування програмним забезпеченням;

5) віртуальне робоче місце (virtual workplace) включає дві головні компоненти - робоче місце працівника та корпоративну мережу підприємства, до якої підключається співробітник для виконання своїх функціональних обов'язків через модем або мережевий адаптер до сервера корпоративної мережі.

Прикладами формування віртуальних організацій для систем електронної комерції можуть бути компанії INA Holding Schaef f ler KG, Rockwell Automation, SKF Group and The Timken Company, які спільно надають послуги, засновані на використанні ІКТ та Web-технологій для постачання товарів/послуг високої якості. Особлива роль у такій економічній діяльності належить новому класу працівників - мережевим адміністраторам

Наприклад, мережевий адміністратор віртуальної Web-корпорації вирішує такі завдання: формування віртуальної Web-платформи й віртуальної корпорації та підтримка діяльності віртуальної Web-платформи.

Для ефективного функціонування віртуальна Web-кopпoрація використовує високотехнологічні ІКТ, а саме:

1) адміністративні ІКТ-системи, які є базою даних щодо організаційної структури та бізнес-процесів виробництва;

2) системи проектування інформаційного менеджменту; 8) системи колективного користування, що є інтегрованими електронними системами передачі повідомлень.

При створенні віртуальних підприємств враховують:

тривалість часу ділових відносин серед бізнес-партнерів - може бути короткою" середньою або довгостроковою. Стосунки можуть продовжуватися тільки для однієї послуги від кількох місяців до кількох років;

кількість партнерів ВП, що є незмінною або наперед визначається. Це може бути динамічний і гнучкий процес упродовж розвитку ВП;

ступінь автономності: це можуть бути жорстко пов'язані партнери з чітко визначеними бізнес-процесами або змінювані певні внутрішні бізнес-процеси, що підтримують їх автономність у межах співпраці;

ступінь поширення: мережею керують централізовано або відокремлено через електронний торговельний майданчик, на якому діють служби електронних каталогів;

ступінь еволюції та масштабованості: можливість ВП еволюціонувати в термінах нових членів і взаємовідносин;

ступінь інтеграції: повнота об'єднання членів ВП і їх бізнес-процесів з іншими організаціями за жорстко пов'язаною або вільною моделлю;

спосіб ефективності: досягнення ефективності на рівні горизонтальної інтеграції або на рівні бізнес-процесів, тобто їх скорочення або зменшення тривалості.

Формування віртуальної організації обіцяє вигоду як замовникові, так і виконавцям замовлення. Замовник швидко знаходить виконавця свого унікального замовлення, а програмні агенти віртуального підприємства дістають можливість застосувати свої ключові компетенції і взяти участь у виконанні найрізноманітніших замовлень, які поодинці не можливо було б виконати. Таким чином, причиною і метою створення віртуальних партнерств є взаємна вигода й отримання прибутків шляхом максимального задоволення потреб споживачів у інноваційних товарах (послугах) з високою швидкістю та якістю.

Тенденції розвитку сучасних інформаційних систем пов'язані з переходом від традиційних підходів функціональної орієнтації ІС і, відповідно, структури систем управління підприємствами, що складається з функціональних підсистем планування ресурсів підприємства (ERP), управління виробництвом, постачанням, збутом, до орієнтації на процесний підхід в організації бізнесу у вигляді єдиних наскрізних бізнес-процесів, що пронизують організаційно-функціональну структуру підприємства. Крім того, в ринкових умовах необхідно забезпечувати бізнес-процеси, стандартні для групи взаємодіючих підприємств, що визначає потреби в інтеграції ERP-систем підприємств і систем класу В2В, CRM (управління відносинами з клієнтами), SCM (управління ланцюжками постачань).

Основне завдання учасників віртуальної організації полягає в тому, щоб вони або їх ПА швидко знайшли один одного й уклали взаємовигідну угоду. Цьому допомагають онтології користувачів, задіяні у відповідних інтелектуальних ПА.

Віртуальні підприємства транспорту

Аналіз стану ринку послуг АТЗК свідчить лише про початок формуванні в галузі системи постачань транспортних ресурсів і післяпродажного обслуговування експлуатації PC на базі міжнародних стандартів і логістичних інформаційних систем (ЛІС), де прикладом бурхливого розвитку цих систем для пострадянських держав є Росія. Тут широко освоюють логістичний механізм управління постачаннями в промисловості і експлуатації транспорту, який складає основу і першу особливість організації і функціонування в галузі віртуальних підприємств.

Поставлено завдання створення умов по об'єднанню промислових підприємств і підприємств інфраструктури в інтегровані логістнчні мережі (ІЛС), здатні швидко, своєчасно і з мінімальними витратами здійснювати постачання.

Подальший розвиток економіки розглядається як створення умов по об'єднанню підприємств-виробників оборонно-промислового комплексу, незалежних дилерів з продажу і постачання ресурсів, підприємств ТО і Р і експлуатуючих транспортних підприємств в інтегровані ланцюжки постачань (ІЛП). Головною метою таких ланцюжків є створення ефективних систем, де комплексним напрямом є індустрія ланцюжків постачань і електронних логістичних послуг з метою пристосування стандартів ефективного менеджменту глобальної інтегрованої логістики для розміщення і сервісу продукції в різних сферах економіки. При цьому однією з оперативних цілей систем є підтримка ЖЦ виробів ІПВ-методами (технологіями), вбудованими в інтегровану логістику.

Слід повторити, шо реальна сила технологій полягає не в підвищенні ефективності старих процесів, а в тому, що вони дозволяють відмовитися від старих правил і створити нові прийоми роботи. Так компанія General Motors, при споруді нового заводу в США для виробництва автомобілів Saturn, скористалася можливістю провести реінжиніринг старих робочих процесів. В результаті в проект нового заводу була включена онлайнова виробнича БД, до якої мають доступ постачальники комплектуючих. Постачальники не чекають, поки General Motors надішле їм замовлення на покупку, а звіряються з графіком виробництва компанії, включеним в БД. і самостійно постачають, необхідні комплектуючі на складальний завод. У цьому процесі немає паперів - ні замовлення на покупку, ні рахунку.

Слід підкреслити, що ІПВ-методи "закривають" всі аспекти логістики, проте аналіз свідчить, що концепція управління ланцюжками постачань, більш всеосяжна система, в якій управління ЖЦ виробів є лише однією з шести оперативних цілей інтегрованої логістики. Так в Росії в структурі Держстандарту разом з технічним комітетом з С/1 iS-технологій існує підкомітет в системі ТК 355 "Автоматична ідентифікація" - ГОСТ Р/ТК 355/ ПК 6 "Автоматична ідентифікація в інтегрованій логістиці".

Застосування ІПВ-технологій в рамках ІЛП забезпечує підвищення ефективності всіх учасників ланцюжка за рахунок скорочення часу від розробки продукції до експлуатації, зниження витрат і підвищення рівня сервісного обслуговування, підвищення якості і продуктивності транспортно-розподільних процесів.

ІПВ - це сучасна методологія, яка складає основу макро-тимчасової концепції ЖЦ систем (рис. 4.7). ІПВ-методологія в логістиці є реалізацією системного підходу і направлена на узагальнення, наочної і галузевої її спеціалізації, що виявляється на практиці (логістика виставкова, інформаційна, фінансова, транспортна і ін.).

Рис. 4.7. Інтеграція логістичних концепцій в макромоделі життєвого циклу систем

ML - Marketing Logistics; LP - Logistics Project (Engineering); LE - Logistics Execution; IL - Industrial (Exploitation) Logistics; RL - Renovation (Reengineering) Logistics

Відмітною особливістю транспортної логістики, згідно дослідженням російських вчених, є ускладнення її "Логістичного оточення" (рис. 4.8).

Складність логістичного оточення обумовлена істотним розширенням сфери "інтересів" і можливостей транспорту із-за активного використання IT і Internet, які дозволяють активно формувати на транспорті віртуальні логістичні служби з функціями електронного маркетингу, консалтингу і фрахту, а також наочно-галузеві спеціалізації комерційних і умовно-комерційних віртуальних логістичних центрів (VLC - Virtual Logistics Center). В результаті, інтеграція VLC і індивідуальних інформаційних служб транспорту, дозволяє в Internet сформувати логічно єдиний простір, який створює практичну основу розвитку віртуальної логістики.

У відповідності з чим, другою особливістю, а також основою розвитку віртуальних підприємств на АТЗК є генеральний напрям, який сьогодні базується на інформаційно-телематичних технологіях і розподільній логістиці. Це, перш за все, глобальні мобільні системи зв'язку і інформаційна інтеграція на корпоративному і глобальному рівнях, що реалізовується у відкритих або комбінованих інформаційних мережах. Інформаційна інтеграція необхідна для побудови єдиного інформаційного простору логістичного ланцюга, який дозволяє забезпечити (необхідні в сучасних умовах) швидкість, повноту і точність отримання потрібних для надання логічної послуги відомостей. Особливого значення якість інформаційного забезпечення набуває при використанні точних технологій управління запасами і доставкою товарів. Складність інформаційної інтеграції в логістиці обумовлена безліччю інформаційних каналів і взаємозалежністю інформаційних моделей ланок ланцюга.

Рис. 4.8. Схема модульна формування логістичного оточення інтегрованої транспортної системи

У 2000р. в Брюсселі на світовому конгресі систем інтелектуального планування - IRP (Intelligent Resource Planning) визначені пріоритетні напрями в розвитку і вдосконаленні глобальних транспортно-логістичних технологій, головними з яких визнані мобільність і Internet. При цьому в результаті дискусії був зроблений висновок про необхідність переходу до активної співпраці на ринку тра- нспортно-логістичних послуг на базі інформаційної інтеграції і технологічної координації, що реалізовуються за допомогою сучасних телематичних технологій:

- e-mobility; мережевий організація віртуальний логістичний

- e-business;

- e-logistics;

- e-commerce.

У логістиці під ІС і IT розуміють комплекс програмно-технічних засобів і методів виробництва, передачі, обробки і споживання інформації в системах, що забезпечують рух товару. Домінуючим напрямом в розвитку ІС і IT тут є інформаційна інтеграція на основі сучасних методів обробки і передачі даних, що визначається таким відносно новим поняттям як телематика.

Логістика в її сучасній формі не зрозуміла без активного використання телематики. Сьогодні не можна представити формування і організацію обміну інформацією без можливості швидкого реагування на потребі ринку і практично неможливо забезпечити потрібну споживачами якість товарів і послуг без застосування телематичних програмних комплексів для аналізу, планування і підтримки ухвалення комерційних рішень. Логістика як наука і як сучасний організаційний інструмент швидко розвивається завдяки саме активному застосуванню сучасних ІС і IT, заснованих на телематиці і Interrnet-технологіях, результатом чого є створення віртуальних транспортно-логістичних служб з функціями:

- експедиторів (teleroute.com);

- логістико-аналітичних інформаційних центрів (baltics.ru);

- розробників маршрутів автоперевезень (autotransinfo.ru);

юридичних консультантів і страховиків (allinsurance.ru, ist.ru, kodeks.ru и др.).

Створення даних служб відповідає міжнародній програмі TEDIM (Telematics in Foreign Trade Logistics and Delivery Management), яка, передбачає, наприклад, формування банку даних (умови перевезень, транспортні потоки, реєстри підприємств, транспортне законодавство) для одночасного використання в Росії, Фінляндії і ЄС.

Перш за все програмою TEDIM передбачена розробка інструменту телематичної координації з метою забезпечення інформаційної сумісності в мультимодальних транспортних операціях.

Размещено на Allbest.ru