Маркетингове прогнозування в управлінні підприємством

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Методи прогнозування в управлінні підприємством

2. Маркетинговий підхід щодо управління конкурентоспроможністю

3. Що таке зловживання монопольним становищем на ринку?

Список використаної літератури

1. Методи прогнозування в управлінні підприємством

Сучасний стан реформування національної економіки України вимагає якісних змін у системі управління підприємствами. Особливої актуальності набуває прогнозування можливих змін, які будуть впливати на розвиток суб'єктів господарювання. В умовах адміністративно-командної системи управління не було потреби у прогнозуванні на мікрорівні. Поступовий відхід від директивного управління економікою і формування ринкових відносин вимагає надання йому якісно нових рис та напрямів здійснення.

Необхідність прогнозування зумовлена ще й тим, що воно здійснюється безперервно в міру надходження нової інформації і дає обгрунтовані оцінки шляхів розвитку керованого об'єкта.

Ефективне функціонування підприємств в умовах формування ринкових відносин неможливе без використання в управлінні методів прогнозування. Саме прогнозування виступає ефективним інструментом при прийнятті обгрунтованих управлінських рішень, дає ймовірнісне припущення про можливий стан об'єкта в майбутньому на основі всебічного аналізу та вивчення тенденцій його розвитку в умовах дії об'єктивних законів. Наявність прогнозу дає змогу уникнути помилкових рішень, запобігти небажаним подіям. Тобто, прогнозування є одним із засобів розробки стратегії управління суб'єктами господарювання.

Методи прогнозування, як і самі прогнози, можна класифікувати за різними ознаками.. Наприклад, в залежності від джерел інформації технології її обробки і одержуваних результатів, всі економічні методи прогнозування поділяються на дві великі групи:

- фактографічні методи;

- евристичні

Фактографічні методи - це методи, які базуються на фактичних даних. Фактографічні методи поділяються на метод екстраполяції - тобто це припущення про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкту дослідження тобто суть цього методу полягає в розповсюдженні закономірностей розвитку об'єкту у минулому на його майбутнє.

Поширеним методом прогнозування є моделювання. Зміст методу моделювання полягає в конструюванні моделі на основі попереднього вивчення об'єкта й визначення його суттєвих характеристик, в експериментальному і теоретичному аналізі моделей, в співставленні результатів з даними об'єкта та коригуванні моделі.

Метод кореляційно-регресійного аналізу, який полягає у пошуку математичних формул, в яких встановлюються залежність будь-якого показника від іншого (парна кореляція), або групи інших показників (множинна кореляція).

Евристичні методи передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів в свою чергу евристичні методи поділяються на дві групи:

- інтуїтивні методи;

- аналітичні методи прогнозування.

До інтуїтивних методів відноситься метод експертної оцінки, який використовується у разі відсутності достатньої статистичної інформації. В його основу покладено збір необхідної інформації, шляхом анкетування, після чого ця інформація аналізується і відповідно в залежності від того оцінку інформації дає одна особа або група. Виділяють два підходи в оцінці інформації:

- індивідуальна оцінка;

- групова оцінка.

Метод «мозкової атаки» який є різновидом методу групових експертних оцінок і зводиться до творчої співбесіди певної групи експертів шляхом проведення дискусій.

Аналітичні методи:

- метод морфологічного аналізу, який заснований на дослідженні всіх можливих варіантів розвитку підприємства в майбутньому виходячи із закономірностей його розвитку

- Метод побудови «дерева цілей» - застосовується з метою розбиття основних задач на під задачі.

- Метод оптимізації - який побудований на основі аналізу максимально можливої кількості чинників пов'язаних із виробництвом та фінансово-економічними показниками.

Успіх прогнозування значною мірою залежить від того, наскільки обраний метод (модель) адекватний об'єкту, що вивчається. Вибір методу прогнозування повинен відбуватися під впливом таких факторів: мети та завдань прогнозу, терміну, на який складається прогноз, особливостей об'єкта прогнозування, достовірності та повноти інформаційної бази прогнозу, досвіду прогнозиста тощо. Наявність великої кількості методів прогнозування зумовлює необхідність вибору найбільш прийнятного з них в конкретній ситуації.

Методи прогнозування дають змогу на основі аналізу внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкта передбачити ймовірність його майбутнього розвитку. Система методів прогнозування постійно вдосконалюється і поповнюється, тому однією з нагальних проблем є розробка обгрунтованої класифікації методів прогнозування з метою забезпечення вивчення та аналізу методів прогнозування, а також для полегшення вибору відповідного методу під час розробки прогнозів. Найбільш ефективними є такі класи методів прогнозування (експертний, фактографічний, моделювання) Найбільш доцільні напрямки їх використання для прогнозування виробничо-господарської діяльності підприємств:

- методи експертного класу прогнозування доцільно застосовувати при розробці таких видів прогнозів, як пошукового, комплексного, оперативного, короткотермінового, мікроекономічного, локального, суспільних потреб та інтуїтивного;

- фактографічні методи рекомендується використовувати при формуванні нормативного, комплексного, оперативного, коротко-термінового, середньотермінового, мікроекономічного, локального, регіонального, галузевого, макроекономічного, ресурсного та логічного прогнозів;

- найбільш ефективним при розробці всіх видів прогнозів, окрім пошукового та інтуїтивного, є моделювання, яке дозволяє пов'язати інформаційне зображення сучасного з теоретичним відображенням майбутнього.

Перш ніж використовувати модель для складання реальних прогнозів, її необхідно перевірити на об'єктивність, для того щоб забезпечити точність прогнозів. Цього можна досягти двома різними шляхами:

Результати, отримані за допомогою моделі, порівнюються з фактичними значеннями через якийсь проміжок часу, коли ті з'являються. Недолік такого підходу полягає в тому, що перевірка "неупередженості" моделі може зайняти багато часу, тому що по-справжньому перевірити модель можна тільки на тривалому тимчасовому відрізку.

Модель будується виходячи з усіченого набору наявних історичних даних. Дані, що залишилися, можна використовувати для порівняння з прогнозними показниками, отриманими за допомогою цієї моделі. Такого роду перевірка більш реалістична, тому що вона фактично моделює прогнозну ситуацію. Недолік цього методу полягає в тому, що самі останні, а отже, і найбільш значимі показники виключені з процесу формування вихідної моделі.

При розробці кожної з моделей прогнозування передбачається, що ситуація в майбутньому не буде сильно відрізнятися від дійсної. Іншими словами, вважається, що всі значимі фактори або враховані в моделі прогнозування, або незмінні протягом усього періоду часу, на якому вона використовується. Однак модель - це завжди огрубіння реальної ситуації шляхом добору з нескінченної кількості діючих факторів обмеженого числа тих з них, що вважаються найбільш важливими виходячи з конкретних цілей аналізу. Точність і ефективність побудованої моделі будуть прямо залежати від правильності про обґрунтованість такого добору. При використанні моделі для прогнозування варто пам'ятати про існування факторів, свідомо чи несвідомо не включених у неї, які проте впливають на стан підприємства в майбутньому.

Запропонований поділ методів прогнозування певною мірою є умовним. На практиці всі ці методи можуть використовуватися одночасно і доповнювати один одного, оскільки в ряді випадків жоден з них окремо не може забезпечити необхідний рівень достовірності і точності прогнозу, але, використані у певному поєднанні, вони виявляються досить ефективними.

2. Маркетинговий підхід щодо управління конкурентоспроможністю

Конкурентоспроможність - багатогранна економічна категорія, яка на сьогоднішній день не має єдиної теорії та наукового підґрунтя, незважаючи на чисельні наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених. Перш за все, відсутнє загальноприйнятого визначення даного поняття.

Так науковці розглядають конкурентоспроможність підприємства з різних позицій, роблячи акценти на різні аспекти конкурентоспроможності: ефективність використання ресурсів; долю ринку; окремі фактори та їх поєднання та ін. В залежності від вказаних аспектів можна виділити три підходи трактування та розуміння конкурентоспроможності підприємства: маркетинговий, факторний і комплексний.

В рамках маркетингового підходу широко застосовуються матричні методи (матирці ADL, BCG, GE / McKinsey). Ці методи відрізняються відносною простотою використання, але можливості практичного застосування отриманих результатів в управлінні конкурентоспроможністю підприємства обмежені.

Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію на споживача при вирішенні будь-яких завдань щодо підвищення конкурентоспроможності товару. Відповідно до цього підходу необхідно відносити маркетинг до основоположної функції управління, а в його задачі включати розробку стратегій розвитку товарів та послуг, нормативів конкурентоспроможності товарів, порядку використання на всіх стадіях життєвого циклу товару концепції маркетингу, реклами, різних форм збуту товарів. До функцій маркетингу неправомірно включати розробку, виробництво та збут товару. Їх повинні виконувати функціональні і виробничі підрозділи підприємства, але на основі маркетингової концепції, тобто з орієнтацією будь-якої діяльності на ринок, на конкретні потреби споживачів.

Наприклад, вибір стратегії фірми повинний здійснюватися на основі аналізу існуючих і прогнозування майбутніх стратегічних потреб у даному виді товару чи послуги, стратегічної сегментації ринку, прогнозування життєвих циклів майбутніх товарів, аналізу конкурентноздатності своїх товарів і товарів конкурентів, прогнозування їхніх конкурентних переваг тощо. Маркетинговий підхід варто застосовувати при рішенні будь-якої задачі в будь-якому підрозділі фірми.

При застосуванні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв керування будуть:

1) підвищення якості об'єкта (виходу системи) відповідно до запитів споживачів;

2) економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості об'єкта, якості сервісу й інших факторів;

3) економія ресурсів у виробництві об'єкта за рахунок реалізації фактора масштабу, науково-технічного прогресу, удосконалювання системи менеджменту.

3. Що таке зловживання монопольним становищем на ринку?

маркетинговий монопольний конкурентоспроможність

Стаття 13 Закону про захист економічної конкуренції дає загальне поняття зловживань монопольним (домінуючим) становищем і визначає конкретні їх випадки.

Частина 1 ст. 13 є генеральною забороною на всі випадки зловживання монопольним становищем субґєктами господарювання. Вона містить загальну норму, що забороняє господарюючому субґєктові (групі осіб), який займає монопольне (домінуюче) становище, здійснювати дії або допускати бездіяльність, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції або ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умови існування значної конкуренції на ринку.

Таким чином, законодавцем визначено два альтернативні наслідки і за наявності хоч би одного з двох обґєктів створюється склад правопорушення: по-перше, це недопущення, усунення або обмеження конкуренції; по-друге, ущемлення інтересів споживачів.

Необхідно враховувати, що стосовно ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції сама по собі наявність монопольного (домінуючого) становища субґєкта господарювання відповідно до конкурентного права України не є протиправною. Проте дії субґєкта господарювання, домінуючого на ринку, який намагається посилити свою ринкову владу через певні методи, що обмежують або усувають конкуренцію або ущемлюють права споживача, є порушенням конкурентного законодавства і припиняються антимонопольними органами.

Тому необхідною умовою для визнання дій субґєкта господарювання зловживанням монопольним становищем є встановлення такого становища на конкретному товарному ринку, а також виявлення і доказ фактів зловживання своїм домінуючим становищем, свідомого здійснення таких дій, які призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції або ущемленню прав споживачів.

Якщо ці умови не дотримані, то дії субґєкта господарювання не можуть бути кваліфіковані як порушення конкурентного законодавства. На практиці необхідно правильно розмежовувати дії субґєктів господарювання, які є звичайною добросовісною ринковою конкуренцією і які відносяться до зловживання монопольним становищем.

Тому субґєкти господарювання, що не займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, не можуть бути обмежені в здійсненні дій, заборонених ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції, і, отже, ці дії не можуть бути визнані такими, що суперечать конкурентному зако-нодавству. Звідси всі взаємини субґєктів господарювання в процесі господарської діяльності, наприклад повґязані з постачанням продукції, укладенням договорів, встановленням цін, реалізацією товарів, якщо вони не займають монопольного (домінуючого) становища, повинні вирішуватися в цивільно-правовому порядку, тобто вони не підвідомчі антимонопольним органам.

Частиною 2 ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції дається конкретний перелік зловживань монопольним (домінуючим) становищем, сформульований у вигляді заборонених видів діяльності. Тим самим держава встановила правила конкретної поведінки на ринку субґєктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище і зобовґязані дотримувати в своїй діяльності норми законодавства про захист економічної конкуренції.

До конкретних видів зловживання монопольним становищем на ринку, зокрема, відносяться:

--встановлення таких цін або інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку;

застосування різних цін або різних інших умов до рівнозначних угод із субґєктами господарювання, продавцями або покупцями без обґєктивно виправданих на те причин;

--обумовлення укладення угод прийняттям субґєктом господарювання додаткових зобовґязань, які за своєю природою або згідно з торговельними та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

--обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, який заподіяв або може заподіяти шкоду іншим субґєктам господарювання, покупцям, продавцям;

--часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару через відсутність альтернативних джерел реалізації або придбання;

--суттєве обмеження конкурентоспроможності інших субґєктів господарювання на ринку без обґєктивно виправданих на те причин;

--створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) або усунення з ринку продавців, покупців, інших субґєктів господарювання.

Необхідно враховувати, що перелік заборонених дій, наведених у ч. 2 ст. 13, не є вичерпним, оскільки загальна заборонна норма, що міститься в ч. 1 ст. 13 Закону, стосується будь-яких дій, що обмежують конкуренцію або ущемлюють права споживачів.

Слід зазначити, що заборонні норми ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції поширюються не тільки на дії (бездіяльність) субґєкта господарювання, які вже фактично призвели до зловживання монопольним становищем, але і на дії, які можуть заподіяти збиток субґєктам господа-рювання, покупцям або продавцям.

Попередження, виявлення і припинення зловживань монопольним (домінуючим) становищем є основним напрямом роботи антимонопольних органів. Так, на регіональних ринках Донецької області офіційно визнано 314 монопольних утворень, з яких 83 -- субґєкти природних монополій. До найбільш монополізованих ринків на регіональному рівні, крім ринків природних монополій, відносяться ринки послуг експлуатації і поточного ремонту житлового фонду, комплексних послуг щодо надання місць для торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами, послуг ка бельного телебачення, послуг ветеринарної медицини, послуг бюро технічної інвентаризації, ремонту і технічного обслуговування ліфтового господарства, підготовки приладів обліку витрачання води і тепла до державної перевірки цих приладів.

Зловживання монопольним становищем є одним з найбільш поширених видів порушень конкурентного законодавства. За останні роки частка зловживань монопольним становищем в структурі всіх порушень законодавства про захист економічної конкуренції склала близько 90%.

Значна частина виявлених і припинених порушень конкурентного законодавства припадає на зловживання монопольним становищем. Наведемо практику розгляду справ про порушення ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції на прикладі теплопостачальних підприємств.

Ринок централізованого теплопостачання відноситься до ринків природної монополії, тому всі підприємства, що надають послуги централізованого теплопостачання займають монопольне становище на даному ринку в межах обслуговуваних ними територій. Отже, їх діяльність регулюється нормами конкурентного законодавства.

Діяльність теплопостачальних підприємств зачіпає інтереси кожної людини, тому порушення антимонопольного законодавства в цій сфері має великі соціально-економічні наслідки.

Відсутність конкурентних основ і належного регулювання з боку органів влади і органів місцевого самоврядування не стимулюють теплопостачальні підприємства до впровадження ефективного устаткування для надання послуг, а отже, до зниження розміру собівартості послуг. Вказані обставини створюють умови для зловживання підприємствами--монополістами своїм монопольним становищем на ринку.

Порушення конкурентного законодавства з боку теплопостачальних підприємств -- явище поширене, про що свідчить збільшення кількості заяв і звернень споживачів на дії теплопостачальних підприємств, а також кількість справ, які розглядаються.

Так, практика розгляду справ про зловживання зловживання монопольним становищем на ринку централізованого теплопостачання показала, що найбільш характерними порушеннями з боку теплопостачальних підприємств є наступні дії:

1.При наданні послуг з підігріву води застосовувався тариф, в якому враховувалася вартість холодної води, за яку споживачі вносили плату водоканалу.

2.Нарахування плати за послуги теплопостачання з повного тарифу при їх відсутності або наданні з перебоями.

3.Необґрунтоване завищення опалювальної площі.

4.Встановлення економічно необґрунтованих, завищених тарифів на свої послуги (наприклад, двічі враховані засоби, перераховані до позабюджетних фондів).

5.За рахунок зниження якості (невідповідність теплоносія санітарно-технічним і нормативним показникам) послуг теплопостачання підприємство недовідпускало споживачам теплову енергію і при цьому не проводило перерахунки, що призвело до необґрунтованого збільшення вартості теплової енергії.

6.Встановлення різної вартості 1 Гкал теплової енергії для різних субґєктів господарювання залежно від їх платоспроможності (дискримінаційні тарифи).

7.Необгрунтована відмова від обслуговування будинкових приладів обліку, які були включені в Державний реєстр України на момент проектування і будівництва житлових будинків.

8.Створення перешкод доступу на ринок по установці приладів обліку (невидача технічних умов).

9.Безпідставна відмова від реалізації послуг за відсутності альтернативних джерел теплопостачання.

10.Навґязування споживачам плати за послуги гарячого водопостачання з будинкових лічильників за наявності квартирних приладів обліку.

11.Необґрунтоване збільшення періоду неподання теплової енергії і гарячої води при незмінній платі.

12.Відключення гарячої води за несплату при тому, що частина населення заборгованості не мала.

13.Навґязування додаткових умов договору в частині оплати боргу колишнього власника квартири.

Перелічені дії монополіста можуть кваліфікуватися як по ч. 1, так і по ч. 2 ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції.

Серед справ про зловживання монопольним становищем субґєктів господарювання значну частку займають зловживання цінового характеру -- встановлення дискримінаційних і монопольно високих цін на свої послуги, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів.

Список літератури

1.Бандура О. Підвищення ефективності економічного прогнозування на концептуальному рівні // Економіст. - 2007. - №3. - березень. - С.9

2.Беседін І. В. Про деякі методи прогнозування економічних показників // Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. - К.: 2001. - с.26

3.Макаренко В. М. Обґрунтування ефективних управлінських рішень на рівні підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №12. - С.181

4.Лисенко Н. О. Стратегічні прогнози як елемент стратегічного управління підприємством // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №6. - С.166

5.Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика.- М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.-208 с.

6.Ансофф И., Макдоннелл Э.Дж. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ. ; СПб.: Питер Ком, 1999. 416 с.

7.Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. - К.: Таксон, 2004.; 704 с.

8. http://www.info-library.com.ua/books-text-3481.html

Размещено на Allbest.ru